Співвідношення понять культура та цивілізація у інтерпретації І. Мірчука

Abstract

Мало хто знає, що західноукраїнський філософ у діаспорі І.Мірчук, який став відомим завдяки дослідженням упливу національного характеру на становлення та розвиток філософської думки, розробляв проблеми коеволюції людини та природи, культури і цивілізації у модерному світі. Загалом питання співвідношення культури та цивілізації у філософії не нове. В історії філософської думки склалися декілька підходів до їх розуміння. Спочатку ці поняття розглядалися як синоніми. Ще філософи-просвітники наполягали на тому, що тільки розвинена культура породжує цивілізацію, а цивілізація відповідно служить показником культурної розвиненості і спроможності. Але поступово поняття цивілізації почало розглядатися лише як матеріальний бік культури, пов'язаний із високим ступенем оволодіння природою. Культура ж сприймалася як внутрішнє духовне надбання людини. Стало зрозуміло, що матеріальні речі, техніка самі по собі нейтральні. Їх вплив на суспільство зумовлений лише тим, як вони використовуються і в чиїх руках знаходяться. Ці поняття ще більше розходяться із розвитком бурхливих суспільних процесів та швидкого матеріального розвитку. Цивілізація стає синонімом урбанізації, технізації, вважається, що вона спрямована на створення ідеального законослухняного громадянина. Цей підхід знаходимо у О. Шпенглера у його праці «Занепад Європи». Подібних поглядів дотримується і І. Мірчук у праці «Призначення нації» [1]. Але головна його заслуга у контексті досліджуваної проблеми полягає у тому, що він не обмежуючись лише простою констатацією відмінностей між цими поняттями показує роль української нації у гармонізації елементів культури і цивілізації.