Патогенетичні аспекти розвитку сечокам’яної хвороби у реципієнтів ниркового трансплантату
Ескіз недоступний
Дата
2021
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Полтавський державний медичний університет
Анотація
Мета роботи полягала в дослідженні частоти та патогенетичних особливостей розвитку сечокам’яної хвороби у реципієнтів ниркового трансплантату та оцінці можливостей використання
малоінвазивних методів лікування в цій категорії пацієнтів. Пацієнтам у скринінговому порядку
проводилось ультразвукове дослідження трансплантованої нирки та сечових шляхів. У випадку виявлення каменю додатково проводилася мультиспіральна комп’ютерна томографія задля уточнення розмірів, локалізації та рентгенівської щільності каменю. Контрастування не проводилось з
метою уникнення гострого ниркового пошкодження трансплантату. Додатково всім хворим проводилось комплексне обстеження з оцінкою клінічних аналізів крові, сечі, біохімічного аналізу крові з
визначенням креатиніну, сечовини, фосфору, магнію, кальцію, паратиреоїдного гормону. Пацієнтам
з діаметром каменю до 5 мм та рентгенівською щільністю нижче 1000 HU призначалося динамічне
спостереження та літолітична терапія. Контактна уретеролітотрипсія виконувалась пацієнтам
з діаметром каменів понад 6 мм. Мінеральний склад каменів після літотрипсії оцінювався за допомогою інфрачервоної спектроскопії. За результатами дослідження, частота виявлення сечо-
кам’яної хвороби у реципієнтів нирки склала 7,8%. У пацієнтів з наявністю каменів трансплантату
та сечових шляхів виявлено достовірне збільшення рівня паратиреоїдного гормону та кальцію крові, лейкоцитурія різного ступеню вираженості у порівнянні з пацієнтами без сечокам’яної хвороби.
Після виконання контактної уретеролітотрипсії стан «stone free» досягнуто у всіх пацієнтів, що
підтверджено контрольним ультразвуковим дослідженням на п’яту добу після літотрипсії. Інфрачервона спектроскопія видалених фрагментів каменів визначила їх змішаний мінеральний склад,
домінуючим компонентом якого були фосфати кальцію. Отримані дані свідчать про те, що можливими патогенетичними факторами, які сприяють формуванню сечових каменів у реципієнтів ниркового трансплантату, є гіперпаратиреоз та спричинена їм гіперкальціємія, а також інфекція сечовивідних шляхів. Контактну літотрипсію слід розглядати методом першого вибору у даній категорії пацієнтів.
The aim of this study is to investigate the incidence of urolithiasis in kidney transplant recipients and evaluate the potential of using minimally invasive treatment techniques for these patients. Patients underwent ultrasound examination of the transplanted kidney and urinary tract during regular screening. When a concretion was found, multispiral computed tomography was additionally performed to clarify the size, location, and X-ray density of the concretion. We did not perform contrast enhancement to avoid acute kidney damage to the graft. Additionally, all patients underwent a comprehensive examination with the evaluation of clinical tests of blood, urine, biochemical blood analysis (including creatinine, urea, phosphorus, magnesium, calcium, parathyroid hormone). The patients with a stone of up to 5 mm in diameter and X-ray density below 1000 HU were prescribed dynamic follow-up and litholytic therapy. Contact ureterolithotripsy was performed in the patients with stones of more than 6 mm in diameter. We studied the mineral composition of stones after lithotripsy using infrared spectroscopy. According to the results obtained, the detection rate of urolithiasis in kidney transplant recipients was 7.8%. The patients with graft and urinary tract stones showed a significant increase in the level of parathyroid hormone and blood calcium, leukocyturia of varying severity compared to the patients without urolithiasis. After performing contact ureterolithotripsy, the "stone free" state was achieved in all patients and confirmed by a control ultrasound examination on the fifth day after lithotripsy. Infrared spectroscopy of the removed stone fragments demonstrated their mixed mineral composition, the dominant component of which was calcium phosphate. The data obtained point out the possible pathogenetic factors of the formation of urinary stones in kidney transplant recipients are hyperparathyroidism and the resulting hypocalcaemia, as well as urinary tract infection. Contact lithotripsy should be considered as the method of first choice in this group of patients.
The aim of this study is to investigate the incidence of urolithiasis in kidney transplant recipients and evaluate the potential of using minimally invasive treatment techniques for these patients. Patients underwent ultrasound examination of the transplanted kidney and urinary tract during regular screening. When a concretion was found, multispiral computed tomography was additionally performed to clarify the size, location, and X-ray density of the concretion. We did not perform contrast enhancement to avoid acute kidney damage to the graft. Additionally, all patients underwent a comprehensive examination with the evaluation of clinical tests of blood, urine, biochemical blood analysis (including creatinine, urea, phosphorus, magnesium, calcium, parathyroid hormone). The patients with a stone of up to 5 mm in diameter and X-ray density below 1000 HU were prescribed dynamic follow-up and litholytic therapy. Contact ureterolithotripsy was performed in the patients with stones of more than 6 mm in diameter. We studied the mineral composition of stones after lithotripsy using infrared spectroscopy. According to the results obtained, the detection rate of urolithiasis in kidney transplant recipients was 7.8%. The patients with graft and urinary tract stones showed a significant increase in the level of parathyroid hormone and blood calcium, leukocyturia of varying severity compared to the patients without urolithiasis. After performing contact ureterolithotripsy, the "stone free" state was achieved in all patients and confirmed by a control ultrasound examination on the fifth day after lithotripsy. Infrared spectroscopy of the removed stone fragments demonstrated their mixed mineral composition, the dominant component of which was calcium phosphate. The data obtained point out the possible pathogenetic factors of the formation of urinary stones in kidney transplant recipients are hyperparathyroidism and the resulting hypocalcaemia, as well as urinary tract infection. Contact lithotripsy should be considered as the method of first choice in this group of patients.
Опис
Ключові слова
трансплантація нирки, патогенез, сечокам’яна хвороба, інфекція сечовивідних шляхів, контактна уретеролітотрипсія, kidney transplantation, urolithiasis, pathogenesis, contact ureterolithotripsy, urinary tract infection
Бібліографічний опис
Колупаєв С. М. Патогенетичні аспекти розвитку сечокам’яної хвороби у реципієнтів ниркового трансплантату / С. М. Колупаєв, Н. М. Андон`єва // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. – 2021. – Т. 21, вип. 2 (74). – С. 67–70.