Лікування холедохолітіазу: огляд клінічних досліджень і сучасних клінічних рекомендацій

Abstract

В огляді наведено аналіз клінічних досліджень і сучасних клінічних настанов з бази даних MEDLINE на платформі PubMed, присвячених лікуванню холедохолітіазу. Холедохолітіаз у хворих на жовчнокам’яну хворобу зустрічається майже у 20 % випадків і характеризується частим розвитком небезпечних ускладнень, зокрема обтурації жовчних проток, холангіту і біліарного панкреатиту. Тому санація холедоху є важливою складовою хірургічного лікування жовчнокам’яної хвороби, однак дискусії щодо оптимального методу лікування холедохолітіазу тривають вже багато років. На цей час загальноприйнятого стандарту лікування не існує, застосовуються різноманітні методи й підходи до етапності й послідовності хірургічних втручань на жовчному міхурі й холедоху. Останніми роками провідними методами лікування холедохолітіазу є мініінвазивні ендоскопічні та/або лапароскопічні методи, які майже повністю замінили відкриті хірургічні втручання. Найчастіше для санації холедоху і нормалізації жовчовиведення застосовується ендоскопічний транспапілярний (ретроградний) доступ, якій характеризується високим ризиком післяпроцедурних ускладнень у найближчому і відділеному періоді. Транспапілярна санація холедоху отребує додаткового втручання — лапароскопічної холецистектомії, яку найчастіше здійснюють на другому етапі або одночасно з ендоскопічним втручанням. Оптимальна етапність і послідовність втручань потребують подальших досліджень. Доброю альтернативою ендоскопічним втручанням на холедоху є лапароскопічна санація холедоху через міхурову протоку або шляхом холедохотомії (антеградно), яку можна здійснити одночасно з холецистектомією. Однак ця методика ще не знайшла широкого впровадження, а безпосередні й відділені результати суперечливі, що вимагає подальших досліджень ефективності й безпечності технології. Ефективність хірургічного лікування холедохолітіазу залежить не тільки від індивідуальних особливостей хворого, зокрема біліарної анатомії, форми і вираженості захворювання, але і від місцевого досвіду і наявності відповідного обладнання, що необхідно враховувати під час планування лікувальної тактики. The review provides an analysis of clinical studies and current clinical guidelines from the MEDLINE database on the PubMed platform regarding the treatment of choledocholithiasis. Choledocholithiasis occurs in almost 20 % of patients with gallstone disease and is characterized by frequent dangerous complications, in particular, bile duct obstruction, cholangitis, and biliary pancreatitis. Therefore, common bile duct exploration is an important component of surgical treatment for gallstone disease, but discussions about the optimal treatment for choledocholithiasis have been ongoing for many years. Currently, there is no generally accepted standard of treatment, and various methods and approaches to the staging and sequence of surgical interventions on the gallbladder and common bile duct are used. In recent years, the leading methods of choledocholithiasis treatment are minimally invasive endoscopic and/or laparoscopic interventions, which have almost completely replaced open surgeries. For common bile duct exploration and normalization of biliary excretion, endoscopic transpapillary (retrograde) access is used mostly, which is characterized by a high risk of post-procedural immediate and long-term complications. Endoscopic management of common bile duct stones requires an additional intervention — laparoscopic holecystectomy, which is most often performed at the second stage or simultaneously with endoscopic intervention. The optimal staging and sequencing of interventions requires further research. A good alternative to endoscopic interventions on common bile duct is its laparoscopic exploration through the cystic duct or by choledochotomy (antegrade), which can be performed simultaneously with cholecystectomy. However, this technique has not yet been widely adopted, and immediate and long-term results are conflicting that require further research into the effectiveness and safety of the method. The effectiveness of surgical treatment for choledocholithiasis depends not only on the individual characteristics of a patient, including biliary anatomy, the form and severity of the disease, but also on the local experience and availability of appropriate equipment, which must be taken into account when planning treatment.