Оптимізація лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в осіб молодого віку: роль та місце ребаміпіду

Abstract

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — це стан, що є наслідком закидання кислого вмісту шлунка до стравоходу і викликає появу печії чи регургітації. Одним із ключових факторів патогенезу цього захворювання є порушення захисної функції фізіологічних антирефлюксних бар’єрів слизової оболонки стравоходу. Мета: оцінити вплив ребаміпіду на відновлення захисного бар’єра стравоходу за наявності ерозивної або неерозивної форми ГЕРХ у пацієнтів молодого віку. Матеріали та методи. Обстежено 30 хворих на ГЕРХ молодого віку від 18 до 45 років, які страждають на ГЕРХ. Згідно з результатами верхньої ендоскопії сформовано дві групи: І група — 15 пацієнтів з ерозивною формою ГЕРХ та ІІ група — 15 пацієнтів з неерозивною ГЕРХ, що не асоційовані з H. pylori. Контрольну групу становили 15 практично здорових осіб. Обидві групи хворих приймали інгібітори протонної помпи (ІПП; пантопразол) у стандартних дозах та ребаміпід протягом 30 днів. Учасникам дослідження до та після лікування визначали показники системи NO у плазмі крові: активність сумарної синтази оксиду азоту (gNOS), індуцибельної форми NOS (iNOS), нейрональної (nNOS) та ендотеліальної (еNOS) форми NOS; функціональну активність поверхнево-епітеліальних клітин слизової оболонки стравоходу оцінювали за рівнем сіалових кислот та глікозаміногліканів. Результати. Ознаки ендотеліальної дисфункції при ГЕРХ проявлялися значним підвищенням рівня iNOS у 2,3 раза при ерозивній ГЕРХ (p = 0,0048) і у 2,6 раза — при неерозивній ГЕРХ (p = 0,007) порівняно з контрольною групою. Активність eNOS була в 1,2 раза нижчою, ніж у контрольній групі, як у пацієнтів з ерозивною (p = 0,0005), так і з неерозивною ГЕРХ (р = 0,0007). nNOS зросла в 1,6 раза (р = 0,04) у пацієнтів з неерозивною ГЕРХ, але її рівень значно знизився після лікування (р = 0,04). Рівень нітритів (NO2) був у 2,6 раза вищим у пацієнтів з ерозивною ГЕРХ (p < 0,0001) та у 1,8 раза вищим при неерозивній ГЕРХ (р = 0,0022) порівняно з групою практично здорових осіб. Нормалізація рівнів сіалової кислоти і глікозаміногліканів після лікування комплексом ІПП + ребаміпід (p < 0,0001 і p = 0,0001 відповідно) є підтвердженням відновних та захисних функцій слизової оболонки стравоходу як при ерозивній, так і при неерозивній формі ГЕРХ у молодих пацієнтів. Висновки. Додавання ребаміпіду до монотерапії ІПП мало значні переваги щодо корекції показників ендотеліальної дисфункції у хворих як на ерозивну, так і на неерозивну форму ГЕРХ, сприяючи зниженню запальної інфільтрації епітеліального шару і підслизової основи слизової оболонки стравоходу, відновленню епітелію, загоєнню ерозій, що відіграє важливу роль у протективних та репаративних процесах слизової стравоходу. Хоча дослідження, присвячені впливу ребаміпіду на бар’єр слизової оболонки стравоходу, обмежені, механізми його дії свідчать про потенційну користь. Отримані дані можуть бути орієнтирами для подальших клінічних досліджень щодо ефективності ребаміпіду у лікуванні ГЕРХ.

Gastroesophageal reflux disease (GERD) is a condition that results from the reflux of acidic stomach contents into the esophagus and causes heartburn or regurgitation. One of the key factors in the pathogenesis of this disease is the disruption of the protective function of the physiological antireflux barriers of the esophageal mucosa. Objective: to evaluate the effect of rebamipide on the restoration of the esophageal protective barrier in the presence of erosive or non-erosive forms of gastroesophageal reflux disease in young patients. Materials and methods. Thirty young patients with GERD aged 18 to 45 years were examined. According to the results of upper endoscopy, two groups were formed: group I — 15 individuals with erosive GERD and group II — 15 people with non-erosive GERD, not associated with H.pylori. The control group consisted of 15 practically healthy individuals. Both groups of patients took proton pump inhibitors (PPIs) (pantoprazole) in standard doses and rebamipide for 30 days. The participants were examined for indicators of the NO system in the blood plasma before and after treatment: the general activity of total nitric oxide synthase (gNOS), inducible (iNOS), neuronal (nNOS) and endothelial (eNOS) forms of NOS; the functional activity of surface epithelial cells of the esophageal mucosa was assessed by the level of sialic acids and glycosaminoglycans.