Порівняльна характеристика аутотрансплантатів для лікування ушкоджень орбіти

Abstract

Стаття висвітлює вивчення біомеханічних і фізіологічних характеристик аутотрансплантатів кісткового і хрящового походження. Вивчено такі параметри: ступінь резорбції аутотрансплантата, простота його підйому, мобілізації й забору, вірогідність, частота і характер післяопераційних ускладнень. Натепер відомо багато матеріалів для реконструкції цієї топографоанатомічної ділянки, кожний із яких має свої переваги й недоліки і при її травматичних дефектах, і при орбітопатії. Тривають дискусії щодо найоптимальнішого методу хірургічного лікування за даними оціночної характеристики частоти й характеру ускладнень у найближчому і віддаленому післяопераційних періодах. Натепер у літературі трапляються суперечливі дані щодо порівняльної характеристики і вибору матеріалів для реконструкції орбіти, їхніх переваг і недоліків, що й зумовило обраний напрям дослідження. Донорські ділянки містять розщеплений кістковий трансплантат черепа, ребро, стінку верхньої щелепи, симфіз нижньої щелепи, гребінь клубової кістки, антральну кістку і вінцевий відросток. За аналізом ретроспективних досліджень історій хвороб, слід зауважити, що їх можна використовувати як накладні трансплантати (15% випадків), фіксувати пластиною і гвинтом (22 % випадків), фіксувати гвинтом із затримкою або фіксувати в поєднанні з алопластичним матеріалом, таким як титанова сітка (63% випадків). Іншим часто використовуваним джерелом аутотрансплантації для реконструкції орбіти стає хрящова тканина. За даними нашої клініки, у 52% випадків найчастіше використовують аутотрансплантати з включенням чотирикутного носового хряща, у 31% – реберний хрящ і в 17% випадків – хрящ вушної раковини. При застосуванні аутохрящової тканини, за нашими даними, кількість ускладнень зменшується в середньому на 17-19% у порівнянні з алопластичними кістковими матеріалами. Отже, використання аутотрансплантатів вимагає високої кваліфікації хірурга щодо їх підйому і мобілізації, що створює вимушений емпіризм в алгоритмі оперативних утручань. Установлено, що при травматичних ушкодженнях у 87% випадків слід використовувати кісткові аутотрансплантати, а доцільність використання хрящових за діагностики орбітопатії становить 57-62%. Доведено, що підйом і мобілізація аутотрансплантатів і кісткового, і хрящового походження пов’язані з певними обмеженнями площі донорської ділянки з обмеженою кількістю їх забору.