Вплив синдрому надмірного бактеріального росту на ефективність антихелікобактерної терапії у хворих на хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу

Abstract

Діабетична нейропатія часто призводить до порушень моторики шлунково-кишкового тракту, що індукує зміни його мікробіотичного спектру. Це може впливати на перебіг супутніх захворювань, не пов’язаних з цукровим діабетом, та визначати ефективність їх лікування. Мета: вивчити ефективність антихелікобактерної терапії у хворих на хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу із урахуванням наявності синдрому надмірного бактеріального росту. Матеріали і методи: обстежено 64 хворих з діагнозом хронічного Helicobacter pylori-позитивного гастриту, з яких 34 хворих мали цукровий діабет 2 типу. Всім пацієнтам було призначено пантопразол 40 мг, кларитроміцин 500 мг, амоксицилін 1000 мг 2 р./д. протягом 10 днів. До лікування, на 14 та 28 дні проведено дихальний водневий тест з лактулозою для встановлення синдрому надмірного бактеріального росту, моніторинг гастроінтестинальних симптомів, а також повторне визначення фекального антигену Helicobacter pylori на 28 день. Результати: встановлено, що на 14-й день після початку лікування у хворих на хронічний гастрит без супутнього цукрового діабету спостерігається зменшення частоти больового синдрому (n=28, 93% vs n=10, 33%; p>0,05), переповнення шлунку (n=14, 47% vs n=4, 13%; p>0,05) та нудоти (n=13, 43% vs n=4, 13%; p>0,05). Статистичної достовірності у регресуванні абдомінального болю у хворих на цукровим діабетом 2 типу встановлено не було (n=16, 47% vs n=9, 26%), майже не змінились показники відчуття переповнення шлунку (n=27, 79% vs n=26, 76%), зросла частота нудоти (n=14, 41% vs n=18, 53%). Достовірно збільшилась частота синдрому надмірного бактеріального росту, порівняно з показником до лікування (n=16, 47% vs n=27, 79%; p>0,05) та хворими без цукрового діабету (n=15, 50% vs n=27, 79%; p>0,05). Ефективність антихелікобактерної терапії була вищою серед хворих без цукрового діабету (77% vs 65%). Висновки: у хворих на хронічний гастрит на фоні цукрового діабету 2 типу відмічається зниження ефективності антихелікобактерної терапії, що супроводжується зростанням випадків синдрому надмірного бактеріального росту і асоц

Диабетическая нейропатия часто приводит к нарушениям моторики желудочно-кишечного тракта, что индуцирует изменения его микробиотического спектра. Это может влиять на течение сопутствующих заболеваний, не связанных с сахарным диабетом, и определять эффективность их лечения. Цель: изучить эффективность антихеликобактерной терапии у больных хроническим гастритом в сочетании с сахарным диабетом 2 типа с учетом наличия синдрома избыточного бактериального роста. Материалы и методы: обследовано 64 больных с диагнозом хронического Helicobacter pyloriположительного гастрита, из которых 34 пациента имели сахарный диабет 2 типа. Всем больным был назначен пантопразол 40 мг, кларитромицин 500 мг, амоксициллин 1000 мг 2 р./д. в течение 10 дней. До лечения, на 14 и 28 дни проводили дыхательный водородный тест с лактулозой для установления синдрома избыточного бактериального роста, мониторинг гастроинтестинальных симптомов, а также повторное определение фекального антигена Helicobacter pylori на 28 день. Результаты: установлено, что на 14-й день после начала лечения у больных хроническим гастритом без сопутствующего сахарного диабета наблюдается уменьшение частоты болевого синдрома (n=28, 93% vs n=10, 33%; p>0,05), переполнения желудка (n=14, 47% vs n=4, 13% p>0,05) и тошноты (n=13, 43% vs n=4, 13% p>0,05). Статистически значимой достоверности в регрессировании абдоминальной боли у больных сахарным диабетом 2 типа установлено не было (n=16, 47% vs n = 9, 26%), почти не изменились показатели ощущения переполнения желудка (n=27, 79% vs n=26, 76%), возросла частота тошноты (n=14, 41% vs n=18, 53%). Достоверно увеличилась частота синдрома избыточного бактериального роста по сравнению с показателем до лечения (n=16, 47% vs n=27, 79%; p>0,05) и больными без сахарного диабета (n=15, 50% vs n=27, 79%; p> 0,05). Эффективность антихеликобактерной терапии была выше среди больных без сахарного диабета (77% vs 65%). Выводы: у больных хроническим гастритом на фоне сахарного диабета 2 типа отмечается снижение эффективности антихеликобактерной терапии, что сопровождается ростом случаев синдрома избыточного бактериального роста и ассоциируется с худшей клинической динамикой по сравнению с пациентами без нарушений углеводного обмена.

Diabetic neuropathy often results in dysmotility of the gastrointestinal tract that induces further changes in its microbiotic spectrum. This can influence the course of concomitant diseases not related to diabetes mellitus and determine the effectiveness of their treatment. Aim: to investigate the effectiveness of antiHelicobacter therapy in patients with chronic gastritis and concomitant type 2 diabetes, considering small intestinal bacterial overgrowth syndrome. Materials and methods: 64 patients with chronic Helicobacter pyloripositive gastritis were examined, 34 out of them had type 2 diabetes mellitus. Pantoprazole 40 mg, clarithromycin 500 mg, amoxicillin 1000 mg bid were prescribed to all the patients for 10 days. Before the treatment, on the 14th and 28th days of the therapy, a hydrogen breath test with lactulose to reveal small intestinal bacterial overgrowth, gastrointestinal symptoms monitoring, and re-determining Helicobacter pylori focal antigen on 28th day were performed. Results: on the 14th day of the treatment a decrease in the pain syndrome (n=28, 93% vs. n=10, 33%; p> 0.05), postprandial fullness (n=14, 47% vs. n = 4, 13% p>0.05) and nausea (n=13, 43% vs. n=4, 13% p>0.05) was observed among the non-diabetic patients with chronic gastritis. No statistical significance regarding abdominal pain regressing in patients with type 2 diabetes mellitus was found (n=16, 47% vs. n=9, 26%), postprandial fullness did not change noticeably (n=27, 79% vs. n=26, 76%), while the frequency of nausea increased (n=14, 41% vs. n=18, 53%). The incidence of small intestinal bacterial overgrowth significantly increased compared with the data before the therapy (n=16, 47% vs. n=27, 79%; p>0.05) and with non-diabetic patients (n = 15, 50% vs. n = 27,79%; p> 0.05). The effectiveness of H. pylori therapy was higher among patients without diabetes mellitus (77% vs. 65%). Conclusions: it has been found out anti-Helicobacter therapy is less effective in the patients with chronic gastritis and concomitant type 2 diabetes mellitus that is accompanied by the enhancement of bacterial overgrowth syndrome and associated with worse clinical dynamics compared to patients without carbohydrate metabolism disorders.