Трансформації аксіологічних та медико-деонтологічних параметрів образу лікаря в українській лінгвокультурі

Abstract

1. В українській прозі створений і деталізований образ-модель лікаря як особистості та медичного працівника. 2. Аксіологічні акценти в осмисленні українськими прозаїками образу лікаря синхронні модифікаціям суспільно-політичного дискурсу: від актуалізації соціальних питань у ХIХ ст., через натуралізм та іронію на почат-ку ХХ ст., пафос, епізацію і монументалізм у роки другої світової війни до полеміки навколо гострих філософсь-ких, морально-етичних і суто організаційних проблем у медицині, глибинного психологізму (проза другої половини ХХ ст.) та виразно белетристичних (за поодинокими винятками), а то і саркастичних рис у зображенні професійної діяльності лікарів на початку ХХI ст. Об’єднавчою позицією українських прозаїків у трактуванні найхарактернішої особистісної та професійної риси лікарів стало декларування неприпустимості пріоритету прагматизму і кар’єризму в лікарській діяльності. 3. У післявоєнній українській прозі та в другій половині ХХ ст. був створений ідеалізований образ лікаря з виразними ознаками конденсованої епічності, монументальності та морально-етичної значущості, який здатний стати потужним джерелом самовиховання лікарів у ХХI ст. Українські письмен-ники в образах лікарів розкрили не лише духовний потенціал людей цієї професії як представників інтелігенції, а й специфіку відповідальності за людське життя як найважливішої деонтологічної складової ідеалу лікаря.