Перегляд за Автор "Volchenko, H. V."
Зараз показуємо 1 - 18 з 18
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Analysis of inflammatory changes of entheses and synovial structures in patients with psoriasis and psoriatic arthritis(Полтавський державний медичний університет, 2023-08-08) Zhdan, V. M.; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Y.; Volchenko, H. V.; Kіtura, Y. M.; Ivanitskiy, I. V.; Kyrian, O. A.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Іваницький, Ігор Валерійович; Кир'ян, Олена АнатоліївнаThe study presents data on the relationship between clinical manifestations and signs of enthesitis, synovitis, and tendinitis detected during ultrasonography in patients with the cutaneous form of psoriasis and psoriatic arthritis. 56 patients with widespread psoriasis whom dermatologists first referred to a rheumatologist for joint and muscle pain were examined. The period of musculoskeletal pain in patients did not exceed 10 months. In addition to general clinical and laboratory examinations, all patients underwent ultrasonography of swollen and/or painful joints, tendons and ligaments. The study demonstrated the diagnostic capabilities of ultrasound to detect foci of inflammation in patients with psoriatic arthritis and identify groups of patients with isolated enthesitis and a combination of enthesitis with synovitis for differentiated anti-inflammatory therapy.Документ Axial spondyloarthritis. Clinical definition and diagnostic approaches(Полтавський державний медичний університет, 2022-12-07) Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Kyrian, O. A.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Кир'ян, Олена АнатоліївнаThe diagnosis of axial spondyloarthritis is quite difficult and often delayed. Therefore, the goal of our work was to provide doctors with diagnostic guidelines, which are summarized in modern literature, as well as a methodology for planning a diagnostic search. A timely diagnosis of axial spondyloarthritis, regardless of its subsequent clinical evolution, allows one to switch from symptomatic to specific basic treatment as early as possible. The combination of sacroiliitis, spondylitis, and generalized enthesitis in a patient with chronic back pain is highly suggestive of axial spondyloarthritis. A condition for timely diagnosis is the correct assessment of the inflammatory nature of back pain. Pain relief on the background of physical activity, aggravation at night, improvement after morning activation, indistinct onset, and age up to 40 years are considered. With a high probability, axial spondyloarthritis is diagnosed with long-term back pain of an inflammatory nature in young people in the presence of sacroiliitis or HLA-B27 positivity in combination with specific additional signs. It is essential that this diagnosis remains legitimate even in the absence of radiological changes. Any case of chronic back pain syndrome, especially in adolescence or early adulthood, in the presence of X-ray changes in the spine requires a differential diagnosis with axial spondyloarthritis. The separation of axial spondyloarthritis into an independent clinical form among the group of chronic inflammatory spondyloarthropathies is due to the evolution of the possibilities of modern early pathogenetically directed basic treatment, which often provides a dramatic improvement in the course of the disease and the functional state of patients, reduces the risks of exacerbation, hospitalization, and disability.Документ Causes of late diagnosis of Wilson’s disease. Clinical case(Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТ-А-ПОЛ», 2024-12-16) Zhdan, V. M.; Kyrian, O. A.; Babanina, M. Y.; Ivanytskyi, I. V.; Kitura, Y. M.; Volchenko, H. V.; Tkachenko, M. V.; Lebid, V. H.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Кир'ян, Олена Анатоліївна ; Бабаніна, Марина Юріївна; Іваницький, Ігор Валерійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Волченко, Григорій Вілійович; Ткаченко, Максим Васильович; Лебідь, Володимир ГригоровичThe article discusses a clinical case of Wilson’s disease, a rare genetic disease characterized by impaired copper metabolism and its accumulation in various organs, particularly in the liver and brain. The complexity of the diagnostic search is described, taking into account the non-specific symptoms that require a long and versatile diagnostic search at the onset of the disease. The complexity of the diagnosis after clinical manifestation was caused by the absence of damage to the nervous system, typical ophthalmological signs, such as Kaiser-Fleischer rings, and changes in laboratory tests (content of «free» copper, ceruloplasmin, and copper in daily urine). The diagnostic significance of laboratory indicators of copper metabolism in blood and urine has been proven when Wilson’s disease is excluded in a patient with liver cirrhosis, even in the absence of damage to other target organs that are pathologically affected by copper. Special attention is paid to clinical manifestations, methods of laboratory and instrumental examination, as well as the importance of an interdisciplinary approach to diagnosis. This case emphasizes the importance of timely diagnosis to prevent serious complications and improve the patient’s prognosis. In addition, the problems arising from the late diagnosis of Wilson’s disease, such as the development of irreversible liver damage (cirrhosis) and neurological disorders, which can significantly impair the quality of life of patients, are considered. The role of genetic testing to confirm the diagnosis is emphasized, especially in cases where the clinical picture is ambiguous or there are concomitant diseases complicating the diagnostic process. The authors call for increased awareness among doctors about Wilson’s disease, given its rarity and the difficulty of recognizing it in the early stages. Long-term follow-up of patients and correction of therapy in case of changes in the clinical condition are important. Recommendations for improving diagnostic algorithms and an interdisciplinary approach in the treatment of patients with Wilson’s disease are given; Розглянуто клінічний випадок хвороби Вільсона - рідкісного генетичного захворювання, яке характеризується порушенням обміну міді та її накопиченням у різних органах, зокрема в печінці та головному мозку. Описано складність діагностичного пошуку з огляду на неспецифічні симптоми, що потребують тривалого та різнобічного діагностичного пошуку в дебюті хвороби. Складність діагностування після клінічної маніфестації була зумовлена відсутністю ураження нервової системи, типових офтальмологічних ознак, таких як кільця Кайзера - Флейшера, і змін у лабораторних тестах (вміст «вільної» міді, церулоплазміну, міді в добовій сечі). Доведено діагностичну значущість лабораторних показників обміну міді в крові та сечі при запереченні хвороби Вільсона в пацієнта з цирозом печінки, навіть за відсутності ураження інших органів-мішеней, які зазнають патологічного впливу міді. Особливу увагу приділено клінічним виявам, методам лабораторного та інструментального обстеження, а також значенню міждисциплінарного підходу для встановлення діагнозу. Наведений випадок свідчить про важливість своєчасної діагностики для запобігання серйозним ускладненням і поліпшення прогнозу для пацієнта. Крім того, розглянуто проблеми, що виникають через пізню діагностику хвороби Вільсона, такі як розвиток незворотних уражень печінки (цироз) і неврологічних порушень, які можуть значно погіршувати якість життя пацієнтів. Наголошено на важливій ролі генетичного тестування для підтвердження діагнозу, особливо у випадках, коли клінічна картина є неоднозначною або наявні супутні захворювання, що ускладнюють діагностичний процес. З огляду на рідкісність та складність розпізнавання на ранніх етапах хвороби Вільсона лікарі мають бути обізнані щодо цієї хвороби. Важливе значення мають тривале спостереження за пацієнтами та корекція терапії в разі зміни клінічного стану. Надано рекомендації щодо поліпшення діагностичних алгоритмів та міждисциплінарного підходу в лікуванні пацієнтів із хворобою Вільсона.Документ Hematological anomalies of rheumatic diseases and syndromes(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-15) Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Ischeikina, Yu. O.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Іщейкіна, Юлія ОлексіївнаГематологічні прояви, являють собою важливий клінічний орієнтир для своєчасного розпізнавання захворювання, диференціального діагнозу, можливості оцінки особливостей перебігу, прогнозу важких ускладнень, а також якості і безпечності лікування. Метою нашої роботи став аналіз результатів клінічних досліджень, присвячених вивченню типових аномалій клітинної картини крові та гемостазу, а також вірогідність їх виявлення, при таких поширених і важких ревматичних захворюваннях як системний червоний вовчак, антифосфоліпідний синдром, ревматоїдний артрит і синдром Фелті, васкуліти і системна склеродермія. Серед найбільш поширених аномалій зустрічається нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, а також вторинна тромботична тромбоцитопенічна мікроангіопатія. Одним із загрозливих станів слід вважати важку і стійку тромбоцитопенію. Виявлення цих патологічних зрушень, не тільки сприяє ранньому діагнозу, дозволяє оцінити активність захворювання але і значною мірою обумовлює важкі ускладнення, поганий прогноз та диктує необхідність інтенсивного невідкладного лікування. Також, важливою клінічною проблемою є гематотоксичні ефекти традиційних, цільових синтетичних, а також сучасних засобів біологічної терапії. Невід’ємним атрибутом важкого перебігу ревматичних захворювань є високий ризик артеріальних і венозних тромбозів. Тромботичним ускладненням сприяє багато аспектів складного патогенезу аутоімунних захворювань: ендотеліальна дисфункція, утворення широкого спектру патологічних антитіл, нефротичний синдром, артеріальна гіпертензія, швидкий розвиток атеросклерозу на фоні системного запалення. Майже у половини пацієнтів із важким перебігом системного червоного вовчака, тромбози є власне першим симптомом, або відбуваються протягом першого року після встановлення діагнозу. Вторинна тромботична тромбоцитопенічна мікроангіопатія є прямим наслідком ендотеліальної дисфункції при антифосфоліпідному синдромі, системному червоному вовчаку, системній склеродермії або застосуванні цитостатичних засобів. Включає у себе кілька клінічних, часто невідкладних станів, з гемолізом у дрібних судинах, тромбоцитопенією, ішемією нирок, легень і центральної нервової системи. Потенційно фатальним її наслідком є гостра склеродермічна нефропатія, яка клінічно проявляється вкрай злоякісною, резистентною до лікування АГ, гемолізом, олігурією, нирковою недостатністю, протеїнурією, тромбоцитопенією, ретинопатією, гіпертензивною енцефалопатією, перикардитом, гострою лівошлуночковою недостатністю на фоні відсутності можливості адекватного контролю артеріального тиску. Таким чином, систематизація даних клінічних досліджень щодо характерних змін клітинної картини крові та гемостазу сприяє своєчасній діагностиці та оптимізації терапевтичних підходів. У найближчій перспективі, поява новітніх антикоагулянтів, а також сучасних стимуляторів гемопоезу очевидно дозволяє сподіватися на мінімізацію наслідків важких гематологічних симптомів ревматичних захворювань; based on the results of clinical trials, the article discusses aspects of haematological manifestations and the dynamics of the cellular blood picture and haemostasis in severe rheumatic diseases and syndromes. The study of the current state of the problem shows that the most common blood symptoms are neutropenia, lymphopenia, thrombocytopenia, haemolytic anaemia, thrombotic thrombocytopenic microangiopathy, arterial and venous thrombosis. Thrombus formation is promoted by endothelial dysfunction, formation of a wide range of pathological antibodies, including to vascular wall cardiolipin, nephrotic syndrome, arterial hypertension, rapid development of atherosclerosis in the setting of systemic inflammation. The existing haematological symptoms, or their combination, are an important clinical reference point for timely recognition of rheumatic disease, differential diagnosis, the possibility of assessing the course features, the prognosis of severe complications, and the quality and safety of treatment. Among these particularly dangerous complications requiring intensive treatment are thrombosis, haemorrhagic syndrome and secondary thrombocytopenic microangiopathy. Neutropenia is accompanied by a risk of infections, including generalised infections. Injectable glucocorticoids, cyclophosphamide, but if possible, anticoagulants, thrombopoiesis and leukopoiesis stimulants, and some modern biological drugs (tocilizumab, rituximab) remain the basis for the treatment of haematological complications. At the same time, the problem of the negative impact of synthetic and biological anti-rheumatic drugs on blood parameters is being discussed. Secondary thrombotic thrombocytopenic microangiopathy is a direct consequence of endothelial dysfunction in antiphospholipid syndrome, systemic lupus erythematosus, systemic scleroderma, or the use of cytostatic agents. It includes several clinical, often urgent, conditions with haemolysis in small vessels, thrombocytopenia, renal, pulmonary and central nervous system ischaemia. The systematisation of clinical trial results on the characteristic changes in the blood cellular picture and haemostasis contributes to the timely diagnosis and optimisation of therapeutic approaches.Документ Implementation of main interactive teaching methods in training of medical specialist(ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», 2017-12-28) Zhdan, V. M.; Kitura, Ye. M.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Volchenko, H. V.; Shylkina, L. M.; Lebid’, V. G.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Волченко, Григорій Вілійович; Шилкіна, Людмила Миколаївна; Лебідь, Володимир ГригоровичThe aim of the work - the analysis of the pedagogical effectiveness of the introduction of interactive learning technologies in the training of an internship doctor in the specialty “General Practice - Family Medicine”. The main body. The article presents the main technologies of interactive learning, which are used at the Department of Family Medicine and Therapy in the training of a medical specialist: brainstorming, discussion, presentation, role play. The features of each of these methods and their advantages were given. The evaluation of the effectiveness of the used pedagogical technologies was carried out at the end of the discipline by testing and the licensed computer program «Elex» (150 questions of 2-3 levels of complexity on the corresponding specialty were offered) and by checking the acquisition of practical skills in accordance with standardized cards of practical skills and summing up the results, anonymous questionnaire. The effectiveness of using individual interactive teaching methods in the training of a medical specialist is shown. Conclusions. To achieve maximum mastering of the material, to make the classroom interesting and dynamic, it is necessary to use various interactive teaching methods, in particular: brainstorming, discussion, role play, presentation. For the effective use of one or another interactive method in the training of a specialist, it is important to be familiar with a variety of methods, to understand their features, to take into account the benefits and limitations, and to take into account the recommendations for their use, to apply interactive methods in accordance with the topic, goals and objectives of the occupation; Мета роботи - аналіз педагогічної ефективності впровадження інтерактивних технологій навчання в підготовці лікаря-інтерна з фаху «Загальна практика - сімейна медицина». Основна частина. У статті наведені основні технології інтерактивного навчання, які використовуються на кафедрі сімейної медицини і терапії при підготовці лікаря-спеціаліста: мозковий штурм, дискусія, презентація, рольова гра. Показано особливості кожного із цих методів, їх переваги. Оцінка ефективності використаних педагогічних технологій проводилася наприкінці циклу «Внутрішні хвороби» шляхом проведення тестування за допомогою ліцензованої комп’ютерної програми «Elex» (пропонувалося 150 питань 2-3 рівня складності з відповідного фаху) і шляхом перевірки опанування практичних навичок згідно зі стандартизованими картами практичних навичок та підведення підсумків з анонімним анкетуванням. Показана ефективність використання окремих інтерактивних методів навчання в підготовці лікаря-спеціаліста. Висновки. Щоб досягти максимального засвоєння матеріалу, зробити заняття цікавим і динамічним, необхідно використовувати різні інтерактивні методи навчання, зокрема: мозковий штурм, дискусію, рольову гру, презентацію. Для ефективного застосування того чи іншого інтерактивного методу в підготовці лікаря-спеціаліста важливо бути обізнаним із різноманітними методами, усвідомлювати їх особливості, зважати на переваги та обмеження, а також враховувати рекомендації щодо їх використання, застосовувати інтерактивні методи відповідно до теми, мети і завдання заняття.Документ Possibilities of ultrasonography in the diagnosis of pigmented villonodular synovitis. Clinical case(«Медичні перспективи»: Дніпровський державний медичний університет, 2023-09-29) Zhdan, V. M.; Ivanytskyi, I. V.; Babanina, M. Y.; Ivanytska, T. A.; Kitura, Y. M.; Volchenko, H. V.; Tkachenko, M. V.; Kyrian, O. A.; Lebid, V. H.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Іваницький, Ігор Валерійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Іваницька, Тетяна Анатоліївна; Кітура, Євдокія Михайлівна; Волченко, Григорій Вілійович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Ткаченко, Максим Васильович; Лебідь, Володимир ГригоровичPigmented villonodular synovitis is a rare proliferative disease of the synovial membrane, which most often affects the knee joints. Being a benign disease, at the same time, this pathology is often aggressive, and in some cases spreads to the soft tissues outside the joint. There are two forms of monoarticular damage: localized and diffuse. The diffuse form gives frequent relapses. To date, there are no standards for the management of this disease, just as there are no early markers for the detection of pigmented villonodular synovitis. This joint lesion has a long asymptomatic course, or it has symptoms of non-specific recurrent arthritis, so the patients can later be referred for magnetic resonance imaging, which is the only non-invasive method of diagnosing this pathology. At the same time, in modern conditions, most patients with recurrent synovitis will undergo an ultrasound examination of the joint according to the diagnostic standards. Ultrasonography made for abovementioned synovitis is insufficiently described in the medical literature. The aim of our study was to highlight the current data on the diagnosis and management of patients with pigmented villonodular synovitis and to describe our own clinical case. A feature of our clinical case was the detection of characteristic symptoms using ultrasonography. Irregular thickening of the synovial membrane with nodular formations and villous growths, with the length of villi up to 7 mm near the patella with single loci of blood flow, was revealed by ultrasound examination and power Doppler mapping. Shear wave elastometry of the synovial membrane was performed. It demonstrated a significant increase in the stiffness of the synovial membrane, which can be a pathognomonic symptom of this pathology. The diagnosis of villonodular synovitis was confirmed histologically after surgical treatment. Subsequently, the patient had a recurrence of the pigmented villonodular synovitis, which was also detected by ultrasound diagnostics. Thus, pigmented villonodular synovitis of the knee joint is a rather rare pathology that requires differential diagnosis with inflammatory joint diseases. The final diagnosis is based on histological examination. MRI and ultrasound diagnostics are non-invasive methods that can detect this pathology with high accuracy. The advantage of ultrasonography is its availability and non-invasiveness. The increase in stiffness of the synovial membrane along with its proliferation, which we found, can serve as an additional criterion of villonodular synovitis, and, according to the data available to us, has not been described in the literature so far.Документ Авторське право в дистанційній освіті(Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, 2015) Ждан, Вячеслав Миколайович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Ткаченко, Максим Васильович; Хайменова, Галина Сергіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Бабанина, Марина Юрьевна; Волченко, Григорий Вилльевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Ткаченко, Максим Васильевич; Zhdan, V. N.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Haymenova, G. S.; Tkachenko, M. V.З розвитком сучасних педагогічних інновацій інформаційних технологій все більшу увагу приділяють впровадженню дистанційних форм подачі інформації, їхньому адекватному інформаційному забезпеченню та створенню можливостей для доступного самостійного позааудиторного навчання. Слід наголосити, що обсяг оптимальної інформації на електронних носіях постійно збільшується; С развитием современных педагогических инноваций информационных технологий все больше внимания уделяют внедрению дистанционных форм подачи информации, их адекватному информационному обеспечению и созданию возможностей для доступного самостоятельного внеаудиторного обучения. Следует отметить, что объем оптимальной информации на электронных носителях постоянно увеличивается; With the development of modern pedagogical innovation of information technology more and more attention is paid to the introduction of distance forms of information presentation of adequate information support and create opportunities for affordable self extracurricular learning. It should be noted that the optimum amount of information in electronic media is constantly increasing.Документ Глюкокортикоїди і ревматоїдний артрит(Українська медична стоматологічна академія, 2020-12-07) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Хайменова, Галина Сергіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Волченко, Григорий Вилльевич; Бабанина, Марина Юрьевна; Ткаченко, Максим Васильевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Y.; Tkachenko, M. V.; Khaimenova, H. S.Глюкокортикоїди (ГК) залишаються важливим компонентом контролю активності ревматоїдного артриту (РА). При наявності можливості лікуватися сучасними хворобомодифікуючими антиревматичними препаратами, які вигідно відрізняються швидкістю досягнення терапевтичного ефекту, короткочасне призначення ГК може бути корисним та безпечним, хоча багато спеціалістів відносяться до такого підходу стримано. Міжнародні рекомендації акцентують увагу на беззаперечну користь ГК на початку лікування, а також під час загострення, але з урахуванням мінімально дієвої кумулятивної дози через широкий спектр потенційних побічних ефектів. Більшість практичних лікарів схиляється до дози метілпреднізолону 8 мг на добу тривалістю від 3 до 6 місяців, але не виключається можливість варіювати тривалістю призначення та дозою у залежності від потреби конкретної клінічної ситуації. Практично завжди ГК забезпечують успіх лікування дебюту та епізодів загострення РА, але дотримання принципів безпеки і ретельна оцінка співвідношення користь-ризик для пацієнта необхідні завжди. Незважаючи на обґрунтований оптимізм, не слід забувати про токсичні ефекти ГК, особливо при застосуванні їх у помірних та високих дозах, тим більше протягом тривалого часу. Крім того, навіть ГК у низьких дозах можуть мати несприятливі ефекти. Довгострокова безпека ГК може бути пов’язана із сукупною дозою, і, крім добової дози, тривалість також має вирішальне значення. ГК слід застосовувати у мінімально дієвій дозі та протягом найкоротшого часу. Більшість досліджень оцінювали ефективність ГК як «міст-терапію» в поєднанні з різними групами традиційних та сучасних базисних засобів. Отже, наявні дослідження в основному зосереджені на пацієнтах із дебютом РА, при цьому даних про РА з тривалим анамнезом явно недостає. Тим не менш, ГК корисні також і в цій популяції для контролю загострення. При необхідності тривалої, більше 6 місяців терапії ГК, EULAR визначив дозу 5 мг (по преднізолону) на день або менше (якщо це необхідно для контролю захворювання). Монотерапія ГК не є оптимальним терапевтичним підходом, хоча вони дешеві, і їх поєднання з метотрексатом може зменшити або затримати потребу у використанні сучасних дієвих біологічних та таргетних базисних засобів.Документ Кардіоренальний синдром як позасуглобовий прояв ревматоїдного артриту(Полтавський державний медичний університет, 2022-11-29) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Гордієнко, Олена Вікторівна; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Gordienko, O. V.Стаття містить опис складного клінічного випадку кардіоренального синдрому ІІ типу у пацієнтки на ревматоїдний артрит із високим ступенем активності. Метою роботи було висвітлити проблему поліорганного ураження при важких аутоімунних захворюваннях, а також поділитися досвідом щодо діагностичних і терапевтичних підходів у подібних ситуаціях. На фоні тривалого суглобового синдрому у пацієнтки, підгостро, з’являється нова загрозлива симптоматика: ознаки запальної кардіоміопатії, серцева недостатність, нефропатія, гостра ниркова недостатність. Але завдяки інтенсивній протизапальній терапії вдалося значно пом’якшити активність міокардиту, відновити міокардіальну, і як наслідок, ниркову функцію. Успішність активного протизапального лікування підтвердила нашу діагностичну гіпотезу про кардіоренальний синдром. Ключовими для нас стали декілька клінічних орієнтирів. По-перше, той факт, що міокардит з міокардіальною дисфункцією та нефропатія із нирковою недостатністю виникли практично одночасно. Оскільки пацієнтка тривало перебувала під наглядом, до останнього часу, нам було достеменно відомо про відсутність будь-яких патологічних зрушень з боку функції серця і нирок. По-друге, підгострий початок кардіальної і ренальної симптоматики. І останнє, амілоїдоз або нефропатія, індукована нестероїдними протизапальними препаратами ніяким чином не могли пояснити активний перебіг запальної кардіоміопатії. Тому на підставі особливостей цієї клінічної ситуації нами було зроблено припущення кардіоренального синдрому, вірогідніше ІІ типу. Всі підтипи мають схожі клінічні ознаки, але їх походження багато в чому залежить від основного захворювання, анамнезу та особливостей специфічного ураження нирок і міокарда. Гіпоперфузія нирок у нашому випадку, не призвела до важких незворотних змін нефронів, що забезпечило відновлення ниркової функції. Але тривалий і глибокий епізод гіпоперфузії може бути частково, або повністю незворотнім, через ішемічний некроз епітелію канальців нефрону. Таким чином, ми показали складний клінічний випадок позасуглобового ураження у вигляді кардіоренального синдрому, а також алгоритм наших дій, щодо діагностики і лікування. Відносно рання діагностика кардіоренального синдрому очевидно дозволила досягти добрих результатів лікування за відносно короткий термін.Документ Коморбідні стани в ревматологічній практиці: проблема паранеопластичного синдрому(Українська медична стоматологічна академія, 2019-01-04) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Хайменова, Галина Сергіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Волченко, Григорий Вилльевич; Бабанина, Марина Юрьевна; Ткаченко, Максим Васильевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Khaimenova, H. S.Орієнтиром для припущення того факту, що специфічні ревматичні скарги є наслідком наявності прихованої пухлини може бути урахування деяких аспектів характеру дебюту і перебігу, на перший погляд банального ревматичного захворювання або синдрому. Раннє розпізнавання паранеоплазії в залежності від її типу, особливо до клінічної маніфестації власне самої пухлини, допомагає розпочати цілеспрямований онкологічний пошук, уникнути втрати часу та забезпечити своєчасне лікування та поліпшити прогноз. Серед паранеопластичних ревматичних синдромів найчастіше діагностують ревматоїдоподібний синдром, RS3PEсиндром, запальну міопатію, гіпертрофічну остеоартропатію, пальмарний фасціїт, панікуліт, паранеопластичний васкуліт, ревматичну поліміалгію, склеродерму, вторинну подагру і люпусподібний синдром. В статті представлена їх характеристика, особливості перебігу і діагностики, а також можливості симптоматичного лікування. Представлені ранні загальні клінічні ознаки паранеопластичних ревматичних синдромів до констатації діагнозу онкологічного захворювання; Ориентиром для предположения факта того, что специфические ревматические жалобы являются следствием скрытой опухоли может быть учет некоторых аспектов характера дебюта и течения, на первый взгляд банального ревматического заболевания или синдрома. Раннее распознавание неоплазми в зависимости от ее типа, особенно до клинической манифестации собственно самой опухоли, позволяет начать целенаправленный онкологический поиск, избежать потерю времени и обеспечить своевременное лечение и улучшить прогноз. Среди паранеопластических ревматических синдромов чаще всего диагностируются ревматоидоподобный синдром, RS3PE-синдром, воспалительная миопатия, гипертрофическая остеоартропатия, пальмарный фасциит, панникулит, паранеопластический васкулит, ревматическая полимиалгия, склеродерма, вторичная подагра и люпусподобный синдром. В статье представлена их характеристика, особенности течения и диагностики, а также возможности симптоматического лечения. Представлены ранние общие клинические признаки паранеопластических ревматических синдромов до констатации диагноза онкологического заболевания; The malignant tumor, irrespective of its localization and stage of its development, is capable to provoke complex aggressive autoimmune and metabolic responses. A significant proportion of these are paraneoplastic rheumatic syndromes that «successfully» mimic common rheumatic diseases, sometimes being little different from their typical clinical course. Immune reactions against tumor cells and cross-reactivity between tumor and physiological antigens leads to an autoimmune condition and the formation of a paraneoplastic rheumatic syndrome. The most commonly diagnosed pathology are paraneoplastic rheumatic syndromes, carcinomatous polyarthritis, RS3PEsyndrome, inflammatory myopathy, hypertrophic osteoarthropathy, palmar fasciitis, paniculitis, paraneoplastic vasculitis, polymyalgia rheumatica, scleroderma, secondary gout and lupus-like syndrome. The article presents their characteristics, features of the course and diagnosis, as well as the possibility of symptomatic treatment. The early general clinical symptoms of paraneoplastic rheumatic syndromes before the diagnosis of cancer are presented. The assumption that under commonplace rheumatoid arthritis, scleroderma, generalized inflammatory myopathy or vasculitis masks paraneoplasia is extremely important because it provides an early diagnosis of the malignant disease and greatly increases the chances of successful treatment. Justified suspicion of paraneoplasia, which means intensive tumor search in the early stages, sometimes unsuccessful in unbiased circumstances, helps to avoid unnecessary therapeutic intervention, waste of time and ensure timely treatment of the cancer itself. A clue may be to take into account some aspects of the nature of the debut and the course, at first glance, a common rheumatic disease or syndrome. It is desirable to pay attention to the particular combination of typical rheumatic symptoms in an unexpected combination, the atypical age of the patient for their occurrence, the unusual nature of the joint syndrome, the significant severity of common complaints such as fatigue, general malaise, rapid weight loss and fever. Extremely high activity of markers of systemic inflammation, especially the rate of ESR and the level of C-reactive protein, as well as refractivity to treatment with glucocorticoids, NSAIDs or drugs of basic therapy should be alert. In cases of intense distal edema of the tissues, palmar or plantar fasciitis, inflammatory lesions of the skin and subcutaneous tissue with ulcers in the absence of involvement of organs, oncological concern should occur already at the first treatment of the patient. To search for a tumor with suspected paraneoplastic syndrome, a sequence of diagnostic procedures is recommended, depending on the probability of tumor localization for a particular variant of its course. There are some specific clinical signaling patterns that are highly likely to be associated with malignancy, such as palmar fasciitis with polyarthritis, RS3PE syndrome or hypertrophic osteoarthropathy, atypical course of rheumatic syndrome with therapeutic refractivity, as well as detection of antibodies to TIF1γ or NXP2 in inflammatory myopathy.Документ Метаболічний синдром і гіперурикемія: особливості ведення пацієнтів (клінічний випадок)(Заславський О.Ю., 2024-02-22) Ждан, Вячеслав Миколайович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Ткаченко, Максим Васильович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Іваницький, Ігор Валерійович; Лебідь, Володимир Григорович; Zhdan, V. M.; Kitura, Ye. M.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Tkachenko, M. V.; Kyrіan, O. A.; Ivanitsky, I. V.; Lebid, V. G.Метаболічний синдром (МС) - це група взаємопов’язаних метаболічних порушень, таких як підвищений артеріальний тиск, центральне ожиріння, інсулінорезистентність, дисліпідемія. Основними механімами, які свідчать про метаболічний розлад і сприяють його розвитку, є інсулінорезистентність (ІР) і велика кількість циркулюючих вільних жирних кислот. У свою чергу, тканинна ІР часто поєднується з іншими відхиленнями, до яких належать порушення метаболізму сечової кислоти, зміни в системі гемостазу, ендотеліальна дисфункція, підвищення рівня С-реактивного білка. Разом з тим метаболічні розлади є фактором ризику гіперурикемії. Дані про поширеність МС у хворих на подагру різняться - від 25-60 до 90%. Близько 50% пацієнтів з гіперурикемією мають симптоми МС. Гіперурикемія як компонент МС у пацієнтів є предиктором кардіоваскулярної смертності, розвитку цукрового діабету (ЦД), артеріальної гіпертензії (АГ) і нефролітіазу. Гіперурикемія тісно пов’язана із ЦД, ожирінням, ішемічною хворобою серця, АГ. На прикладі клінічного випадку розглянуто основні компоненти МС, питання взаємозв’язку гіперурикемії, подагри з компонентами МС. Основна ідея створення концепції МС полягає у виділенні популяції пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, у яких проведення профілактичних заходів, що включають модифікацію способу життя і застосування адекватних лікарських засобів, може значимо вплинути на основні показники здоров’я. Метою ведення пацієнтів з МС є максимальне зниження серцево-судинного ризику й летальності. Відповідно терапевтична стратегія має включати оптимальні способи модифікації стилю життя; зниження артеріального тиску до цільового рівня і лікування коморбідих станів; зниження рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності відповідно до профілю ризику: >50% і <70 мг/дл (1,4 ммоль/л) у пацієнтів з дуже високим кардіоваскулярним ризиком і >50% і <100 мг/дл (1,8 ммоль/л) у пацієнтів з високим ризиком; зниження вмісту глюкози в сироватці натще <126 мг/дл (7 ммоль/л) або глікованого гемоглобіну < 7% (53 ммоль/моль); підтримання рівня сечової кислоти <6,5 мг/дл (0,387 ммоль/л), у пацієнтів з подагрою - нижче за 6 мг/дл (0,357 ммоль/л). Отже, за результатами досліджень встановлено причинно-наслідковий зв’язок між ІР і сироватковим рівнем сечової кислоти в пацієнтів з МС. Стратегія ведення пацієнтів з МС повинна включати скринінг і корекцію АГ, вуглеводного пуринового обміну, дисліпідемії, запобігання розвитку кардіоваскулярних подій.Документ Оверлап-синдром аутоиммунного поражения печени у пациента с неспецифическим язвенным колитом(Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», 2016) Ждан, Вячеслав Николаевич; Дорофеев, Андрей Эдуардович; Кирьян, Елена Анатольевна; Бабанина, Марина Юрьевна; Волченко, Григорий Вилльевич; Ткаченко, Максим Васильевич; Ждан, Вячеслав Миколайович; Дорофєєв, Андрій Едуардович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Ткаченко, Максим Васильович; Zhdan, V. N.; Dorofeyev, A. E. ; Kyryan, O. A.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Tkachenko, M.Статья посвящена гастроэнтерологической патологии, которая плохо поддается терапии и является сложной в диагностическом поиске для врача – воспалительным заболеваниям кишечника (ВЗК). Тяжесть состояния больных с ВЗК зачастую обусловлена внекишечными проявлениями. Из внекишечных поражений при ВЗК чаще выявляются изменения суставов, поражение кожи и слизистых, нарушения деятельности бронхопульмональной системы, определяются отклонения в печеночных пробах. Такая тяжелая гепатобилиарная патология, как первичный склерозирующий холангит (ПСХ), билиарный цирроз, холангиокарцинома, выявляется достаточно редко, не более чем у 2-6% всех случаев. Именно ПСХ имеет наиболее тесные связи с ВЗК. В статье представлен клинический случай оверлап - синдрома аутоиммунного поражения печени у пациента с неспецифическим язвенным колитом. Проведен диагностический поиск возможных причин развития внекишечного проявления заболевания. Комбинированное адекватное лечение позволило своевременно стабилизировать состояние больного, предотвратить дальнейшее развитие холестаза и декомпенсации процесса; Стаття присвячена гастроентерологічній патології, яка погано піддається терапії і є складною в діагностичному пошуку для лікаря – запальним захворюванням кишківника (ЗЗК). Важкість стану хворих із ЗЗК часто обумовлена позакишковими проявами. З позакишкових уражень при ЗЗК частіше виявляються зміни суглобів, ураження шкіри і слизових, порушення діяльності бронхопульмональної системи, визначаються відхилення в печінкових пробах. Така важка гепатобіліарна патологія, як первинний склеро-зуючий холангіт (ПСХ), біліарний цироз, холангіокарцинома виявляється досить рідко, не більше ніж у 2–6% всіх випадків. Саме ПСХ має найбільш тісні зв’язки із ЗЗК. В статті відображено клінічний випадок оверлап – синдрому автоімунного ураження печінки у хворого з неспецифічним виразковим колітом. Проведено діагностичний пошук можливих причин розвитку позакишкових проявів захворювання. Комбіноване адекватне лікування дозволило своєчасно стабілізувати стан хворого, попередити подальший розвиток холестазу та декомпенсацію процессу; The article is devoted to inflammatory bowel disease (IBD), a gastroenterological condition, which responds poorly to therapy and is difficult to be diagnosed. The severity of the condition of patients with IBD is often caused by extraintestinal manifestations among which the most common are the following: joints, skin and mucous membrane affection, disorders of the bronchopulmonary system, disorders detected by the liver function tests. Such severe hepatobiliary pathologies as primary sclerosing cholangitis (PSC), biliary cirrhosis, and cholangiocarcinoma are seldom detected, no more than 2-6% of all cases. And PSC has the closest relationship with IBD. This article describes a clinical case of overlap syndrome of autoimmune liver disease in a patient with ulcerative colitis. The diagnostic search aimed at establishing possible causes of extraintestinal manifestations of the disease was carried out. Appropriate integrated treatment promptly helped to stabilize the patient's condition and to prevent the further progression of cholestasis and decompensation process.Документ Прихильність до лікування та психоемоційний стан у пацієнтів з псоріатичним артритом і коморбідністю(Полтавський державний медичний університет, 2022-11-29) Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Ishcheykina, Yu. O.; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Kyrian, O. A.На сучасному етапі розвитку медицини ефективність лікування залежить не тільки від професіоналізму лікаря, а також від відповідальності самого пацієнта. Встановлено, що низька прихильність є значною причиною зниження ефективності терапії та якості життя, збільшення ризику розвитку ускладнень та витрат на лікування, погіршення прогнозу захворювання та зниження тривалості життя пацієнтів. За даними ВООЗ, вплив на прихильність до лікування надають більше 250 факторів. До цього часу не розроблено «золотого стандарту» оцінки прихильності до лікування. Пацієнти з псоріазом, як правило, стикаються з соціальною стигматизацією та відторгненням, з подальшим глибоким впливом на впевненість у собі, самооцінку і почуття психоемоційного комфорту. Приєднання артриту ще більше впливає на психоемоційний статус пацієнта. Мета дослідження – аналіз психоемоційного стану, прихильності до лікування, медичного супроводу та рекомендацій щодо зміни способу життя у хворих на ерозивну форму ПсА з коморбідністю. До дослідження було включено 60 пацієнтів із достовірним діагнозом ПсА та коморбідною патологією. Хворі на ПсА з коморбідністю мали переважно середній рівень прихильності до лікарської терапії, медичного супровіду та низький рівень прихильності до рекомендацій щодо зміни способу життя. Прийом пероральних ГК асоціювався з високою прихильністю до лікарської терапії, у той час як низька прихильність до медичного супроводу співвідносилась з розладами психоемоційного стану, такими як тривога та депресія.Документ Проблема своєчасного діагнозу первинного гіперальдостеронізму. Клінічний випадок(Заславський О.Ю., 2023-09-18) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Кітура, Євдокія Михайлівна; Іваницький, Ігор Валерійович; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Kiryan, O. A.; Kitura, Ye. M.; Ivanitsky, I. V.Наведено клінічний випадок запізнілого діагнозу первинного гіперальдостеронізму (ПГА) вна-слідок альдостеронпродукуючої аденоми (АПА). Підозра на ПГА виникає у випадку стійкого поєднання артеріальної гіпертензії (АГ) з гіпокаліємією різного ступеня вираженості, специфічним нейром’язовим синдромом, а також не властивих для банальної АГ високого ризику кардіоміопатії, серцевої недостатності, погіршення функції нирок. Імовірність ПГА підвищує факт незадовільного контролю артеріального тиску стандартною комбінацією засобів фармакотерапії, неочікуваний позитивний ефект антагоністів мінерало-кортикоїдних рецепторів, АГ у молодих, а також сімейний анамнез ранньої АГ або інсульту у молодому віці, пароксизмальний перебіг власне АГ. Тривалий час захворювання нашої пацієнтки розцінювали як банальну гіпертонічну хворобу, хоча діагностична гіпотеза ПГА повинна була з’явитися одразу після початку домі-нування у клінічній картині тяжкого нейром’язового синдрому, швидкого прогресування кардіоміопатії та клінічно значущої серцевої недостатності. 44-річна пацієнтка опинилася у полі зору фахівців-ревматологів з підозрою на запальну міопатію через часті епізоди м’язової слабкості, походження якої залишалося нез’я-сованим. Ключові скарги на пароксизмальну виражену генералізовану м’язову слабкість, особливо кінцівок, оніміння і парестезії у кінцівках, судоми м’язів гомілок на фоні АГ було сприйнято як специфічний для ПГА нейром’язовий синдром. Гіпотеза ПГА підкріплювалася наявністю кардіоміопатії, серцевої недостатності, клінічно значущої гіпокаліємії та підвищеного рівня альдостерону. Комп’ютерна томографія заочеревинного простору підтвердила наявність аденоми наднирника. На жаль, із запізненням, через 13 років існування АГ, було констатовано діагноз ПГА на фоні АПА. Запропонована консультація хірурга-ендокринолога, а також еплеренон 50 мг на добу у поєднанні із лерканідипіном 20 мг на добу. Вже через 6 тижнів фармакотерапії отримано позитивний терапевтичний ефект щодо контролю АГ, серцевої недостатності та вираженості нейром’язового синдрому. Диференціальна діагностика вторинної ендокринної АГ може бути успішною лише за умови володіння навичками раннього клінічного розпізнавання патології ендокринної системи, навіть при субклінічному перебігу хвороби. Констатація ПГА дозволяє пропонувати пацієнту радикальне хірургічне лікування, а також обрати оптимальні підходи до фармакотерапії.Документ Сучасний погляд на молекулярні механізми регуляції обміну сечової кислоти в кишечнику(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-20) Ждан, Вячеслав Миколайович; Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Zhdan, V. M.; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Kitura, Ye. M.В огляді представлені сучасні дані про прямі та опосередковані патогенетичні взаємозв'язки метаболізму пуринових сполук з біохімічними процесами в клітинах травної системи. Проведено комплексний аналіз доступних сучасних публікацій за період з 2000 до 2024 роки у базах Scopus, PubMed, eLIIBRARY, Google Scholar. Сечова кислота – кінцевий продукт катаболізму пуриновмісних сполук. Концентрація сечової кислоти підтримується в динамічному балансі за участю нирок та органів шлунково-кишкового тракту (тонкої кишки та печінки). Подагра – хронічне захворювання, яке розвивається в результаті взаємодії молекулярно-генетичних факторів та зовнішніх умов. Підвищення вмісту уратів у сироватці крові (гіперурикемія) та відкладення кристалів урату натрію в органах і тканинах запускають каскад запальних та фібротичних процесів у слизовій оболонці, у гладком'язових, паренхіматозних та ендотеліальних клітинах, у тому числі органів шлунково-кишкового тракту. У нормі в людини екскретується близько 1,5 г сечової кислоти на добу. У фізіологічних умовах дві третини сечової кислоти виводяться з організму нирками, одна третина через кишечник і незначна частина – з жовчю. Гіпотеза, яка пов'язує патогенез гіперурикемії з «перевантаженням нирок», передбачає, що захворювання може розвиватися внаслідок порушення ниркової екскреції при недостатній елімінації сечової кислоти через кишечник. Частина транспортних систем сечової кислоти активно працює в гепато та ентероцитах, що визначає її утворення та кліренс. Білки-переносники сечової кислоти поділяють на дві категорії: транспортери реабсорбції уратів та транспортери екскреції уратів, їх експресія регулюється факторами транскрипції, гормонами та метаболітами кишкової мікрофлори. Вплив мікробіоти кишечника на метаболізм сечової кислоти пов'язаний з її участю в пуриновому обміні, розкладанні та елімінації сечової кислоти з метаболітами кишкової флори та пригніченням подагричного запалення та оцінюється як новий терапевтичний потенціал при подагрі та гіперурикемії, що дозволяє уникнути пошкодження нирок та уролітіазу. This review provides contemporary insights into the direct and indirect pathogenetic connections between purine compound metabolism and biochemical processes within the cells of the gastrointestinal system. A thorough analysis of recent publications from 2000 to 2024, sourced from databases including Scopus, PubMed, eLIIBRARY, and Google Scholar, was conducted. Uric acid serves as the end product of purine-containing compound catabolism. Its concentration is intricately regulated through the collaboration of the kidneys and gastrointestinal organs, namely the small intestine and liver. Gout, a chronic condition, emerges from the interplay between molecular genetic factors and external influences. Elevated levels of urates in the blood serum (hyperuricemia) and the deposition of sodium urate crystals in organs and tissues set off a cascade of inflammatory and fibrotic processes within mucosal, smooth muscle, parenchymal, and endothelial cells, including those within the gastrointestinal tract. Normally, a person excretes about 1.5 g of uric acid per day. Under physiological conditions, two-thirds of uric acid is excreted from the body by the kidneys, one-third through the intestines, and a small part is excreted with bile. The hypothesis that links the pathogenesis of hyperuricemia with “renal overload” suggests that the disease may develop as a result of impaired renal excretion with insufficient elimination of uric acid through the intestines. Part of uric acid transport systems actively works in hepatocytes and enterocytes, which determines its formation and clearance. Uric acid transporter proteins are divided into two categories: urate reabsorption transporters and urate excretion transporters, their expression is regulated by transcription factors, hormones and metabolites of intestinal microflora. The influence of intestinal microbiota on uric acid metabolism is related to its participation in purine metabolism, decomposition and elimination of uric acid with metabolites of intestinal flora and inhibition of gouty inflammation and is evaluated as a new therapeutic potential in gout and hyperuricemia, which allows to avoid kidney damage and urolithiasis.Документ Сучасний погляд на протизапальну та уратзнижувальну терапію подагри(Полтавський державний медичний університет, 2023-10-16) Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Kitura, Ye. M.; Kyryan, O. A.У статті наводиться огляд нових та перспективних препаратів для протизапальної та уратзнижувальної терапії подагри – як уже зареєстрованих та застосовуваних у клінічній практиці, так і тих що знаходяться на етапах впровадження або клінічного дослідження та демонструють свою високу ефективність та безпеку. Показано сучасні підходи до терапії подагри, що отримали своє відображення у зарубіжних та вітчизняних клінічних рекомендаціях. Акцент зроблений на безпеці та ефективності колхіцину при подагричному артриті та його кардіопротективних властивостях у пацієнтів, які страждають на подагру у поєднанні із серцево-судинною патологією. Наведено відомості про ефективність нового протизапального засобу для симптоматичної терапії подагри –канакінумабу. Ефективність та безпека анакінри дозволяє розглядати її як перспективну альтернативу традиційному підходу до протизапальної терапії подагри. Рилонацепт дозволяє лікарям сформувати більше потенційних алгоритмів лікування у популяції пацієнтів з подагрою, що важко піддається традиційній терапії. Наведено історичні відомості про застосування адренокортикот ропного гормону як протизапального агенту при подагрі. Надано інформацію про резервні, нові та перспективні уратзнижувальні препарати. Фокус зроблено на безпеці та ефективності фебуксостату, підтверджених результатами останніх великих рандомізованих клінічних досліджень. Розглянуто інші препарати, що знижують рівень сечової кислоти в плазмі крові: урикозуричні засоби (пробенецид, бензбромарон, сульфінпіразон, лезинурад, веринурад, дотинурад та архалофенат), інгібітори ксантиноксидази (алопуринол та топіроксостат), препарати пегильованої урикази можна розглядати в майбутньому як препарати резерву з можливістю поєднаного застосування з основними засобами для уратзнижувальної терапії.Документ Сучасний стан розвитку інструментальних методик діагностики фіброзу печінки(Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024-09-16) Іваницький, Ігор Валерійович; Ждан, Вячеслав Миколайович; Бабаніна, Марина Юріївна; Іваницька, Тетяна Анатоліївна; Волченко, Григорій Вілійович; Ivanytskyi, I. V.; Zhdan, V. M.; Babanina, M. Yu.; Ivanytska, T. A.; Volchenko, H. V.Стаття присвячена огляду сучасних неінвазивних методів діагностики фіброзу печінки, які становлять альтернативу традиційній біопсії. Автори аналізують переваги та недоліки таких методів, як еластографія, магнітно-резонансна еластографія, фібросканування та інші, які дозволяють визначати ступінь ураження печінкової тканини без потреби в інвазивному втручанні. Особлива увага приділяється клінічній ефективності, точності та доступності цих методик, що має важливе значення для покращення діагностики та моніторингу перебігу хронічних захворювань печінки. У статті також розглядаються нові підходи до комбінування різних неінвазивних методів для підвищення точності діагностики. Автори звертають увагу на значення біомаркерів та лабораторних тестів, які використовуються разом із інструментальними методами для створення комплексної оцінки стану печінки. Висвітлюються перспективи розвитку неінвазивної діагностики фіброзу, включаючи впровадження новітніх технологій та алгоритмів, що дозволять удосконалити процес діагностики і персоналізувати підходи до лікування пацієнтів. Стаття підсумовує важливість неінвазивних методик у сучасній гастроентерології та їх роль у зниженні ризиків, пов'язаних із традиційними інвазивними процедурами. У заключній частині статті розглядаються ключові виклики, які постають перед впровадженням неінвазивних методик у рутинну клінічну практику, включаючи питання стандартизації методів, доступності технологій у різних регіонах, а також навчання медичного персоналу. Автори обговорюють необхідність подальших досліджень для вдосконалення методів і зменшення варіабельності результатів, що виникає через різні фактори, такі як тип захворювання, стадія фіброзу та індивідуальні особливості пацієнтів. Стаття підкреслює, що, хоча сучасні неінвазивні методи діагностики фіброзу печінки вже демонструють високу ефективність, вони не повністю замінюють інвазивні методи, особливо в складних діагностичних випадках. Водночас, завдяки постійному прогресу в цій галузі, неінвазивна діагностика стає важливим інструментом у профілактиці, ранньому виявленні та лікуванні хронічних захворювань печінки. Автори роблять висновок, що інтеграція цих методик у клінічну практику дозволить значно підвищити якість медичної допомоги пацієнтам із фіброзом печінки; Abstract. The article provides an overview of modern non-invasive methods of diagnosing liver fibrosis, which are an alternative to traditional biopsy. The authors analyze the advantages and disadvantages of such methods as elastography, magnetic resonance elastography, fibroscanning, and others, which allow determining the degree of liver tissue damage without the need for invasive intervention. Special attention is paid to the clinical effectiveness, accuracy and availability of these techniques, which is important for improving the diagnosis and monitoring of the course of chronic liver diseases. The article also discusses new approaches to combining various non-invasive methods to improve diagnostic accuracy. Attention is drawsng to the importance of biomarkers and laboratory tests used in conjunction with instrumental methods to create a comprehensive assessment of liver status. The prospects for the development of non-invasive diagnostics of fibrosis are highlighted, including the introduction of the latest technologies and algorithms that will allow to improve the diagnostic process and personalize approaches to the treatment of patients. The article summarizes the importance of non-invasive techniques in modern gastroenterology and their role in reducing the risks associated with traditional invasive procedures. The final part of the article show the key challenges facing the introduction of non-invasive techniques into routine clinical practice, including issues of standardization of methods, availability of technologies in different regions, and training of medical personnel. Further research is needed to improve the methods and reduce the variability of results arising from various factors such as the type of disease, the stage of fibrosis and the individual characteristics of the patients. The article emphasizes that, although modern non-invasive methods of diagnosing liver fibrosis already demonstrate high efficiency, they do not completely replace invasive methods, especially in difficult diagnostic cases. The authors conclude that the integration of these techniques into clinical practice will significantly improve the quality of medical care for patients with liver fibrosis.Документ Інсулінорезистентність при системному червоному вовчаку(Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика; ГО «Українська асоціація сімейної медицини», 2024-05-31) Ждан, Вячеслав Миколайович; Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Іваницький, Ігор Валерійович; Zhdan, V. M.; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Kitura, Ye. M.; Ivanytskyi, I. V.Мета дослідження: аналіз частоти інсулінорезистентності (ІР) у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ), вивчення традиційних та пов’язаних з ревматичним захворюванням факторів ризику розвитку ІР, оцінювання можливості використання Фінської форми оцінки ризику цукрового діабету (ЦД) 2-го типу (Finnish Type 2 Diabetes Risk Assessment Form, FINDRISC) для виявлення ІР. Матеріали та методи. До одномоментного дослідження включено 58 хворих на СЧВ (53 жінки та 5 чоловіків) без ЦД та гіперглікемії. Пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні в обласному лікувально-діагностичному центрі КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М . В. Скліфософського ПОР» у 2020–2023 рр. Середній вік пацієнтів становив 38 [28; 43] років, середня тривалість захворювання – 4,0 [0,6; 6,0] року. Глюкокортикоїди (ГК) отримували 49 (85%) хворих, гідроксихлорохін – 20 (34%), імуносупресанти – 26 (45%), біологічні препарати – 2 (3%). У всіх пацієнтів визначали рівень глюкози, інсуліну натще, розраховували індекс оцінки гомеостатичної моделі резистентності до інсуліну (Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance, HOMA-IR). Значення індексу HOMA-IR ≥2,77 відповідало наявності ІР. Традиційні фактори ризику ЦД 2-го типу та сам ризик його розвитку в наступні 10 років у пацієнтів із СЧВ оцінювали за допомогою опитувальника FINDRISС. Результати. ІР виявлено у 14 (24%) із 58 хворих на СЧВ. Середній показник індексу HOMA-IR становив 1,8 [1,3; 2,6]. Дані пацієнтів з ІР і без неї були аналогічними за статтю, віком, тривалістю та активністю СЧВ, терапією, що проводиться на момент обстеження, частоті традиційних факторів ризику ЦД 2-го типу. Індекс маси тіла (ІМТ), окружність талії (ОТ) та концентрація інсуліну були вищими у пацієнтів з ІР. Показник індексу HOMA-IR корелював з ІМТ (r=0,7; p<0,001), ОТ (r=0,6;p<0,001), категоріями ризику розвитку ЦД 2-го типу згідно з FINDRISC (r=0,4; p=0,04), індексом SLEDAI-2K (r=–0,3; p<0,02), концентрацією в сироватці крові С3 комплементу (r=0,4; p=0,035) та тривалістю терапії ГК (r=0,4; p=0,02). Висновки. ІР діагностовано у 24% хворих на СЧВ без ЦД в анамнезі та з нормальним рівнем глюкози у венозній крові натще. Індекс HOMA-IR зростав у міру зниження активності СЧВ та збільшення тривалості лікування ГК. Однак розвиток ІР статистично значуще асоціювався тільки зі збільшенням ІМТ і ОТ. Використання опитувальника FINDRISC, що дозволяє оцінити ризик розвитку ЦД 2-го типу у загальній популяції, не допомогло виявити ІР у хворих на СЧВ; The objective: to analyze the frequency of insulin resistance (IR) in patients with systemic lupus erythematosus (SLE), study of traditional and rheumatic disease-related risk factors for the development of IR, assessment of the possibility of using of Finnish Type 2 Diabetes Risk Assessment Form (FINDRISC) to detect IR. Materials and methods. 58 patients with SLE (53 women and 5 men) without diabetes mellitus (DM) and hyperglycemia were included in the one-time study. The patients have received the inpatient treatment at the regional medical and diagnostic center of the communal enterprise “Poltava Regional Clinical Hospital named after M. V. Sklifosofsky PRC” in 2020-2023. The average age of patients was 38 [28; 43] years, the average duration of the disease is 4.0 [0.6; 6.0] years. 49 (85%) patients received glucocorticoids (GC), 20 (34%) – hydroxychloroquine, 26 (45%) – immunosuppressants, 2 (3%) persons received biological drugs. In all patients fasting glucose and insulin levels were determined, and the Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance (HOMA-IR) index was calculated. The value of the HOMA-IR index ≥2.77 corresponded to the presence of IR. Traditional risk factors for type 2 DM and the risk of its development in the next 10 years in patients with SLE were assessed using the FINDRISC questionnaire. Results. IR was determined in 14 (24%) of 58 patients with SLE. The average value of the HOMA-IR index was 1.8 [1.3; 2,6]. The data of patients with and without IR were similar in terms of sex, age, duration and activity of SLE, therapy performed at the time of examination, frequency of traditional risk factors for type 2 DM. Body mass index (BMI), waist circumference (WC), and insulin concentration were higher in patients with IR. The HOMA-IR index was correlated with BMI (r=0.7; p<0.001), WC (r=0.6; p<0.001), risk categories for the development of type 2 diabetes according to FINDRISС (r=0.4; p=0.04), the SLEDAI-2K index (r=–0.3; p<0.02), the serum concentration of C3 complement (r=0.4; p=0.035) and the duration of GC therapy (r=0.4; p=0.02). Conclusions. IR was diagnosed in 24% of patients with SLE without a history of DM and with a normal fasting venous blood glucose level. The HOMA-IR index increased as SLE activity decreased and the duration of GC treatment increased. However, the development of IR was statistically significantly associated only with an increase in BMI and WC. The use of the FINDRISC questionnaire, which allows to assess the risk of developing type 2 DM in the general population, did not help to detect IR in patients with SLE.