Дисертації
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації за Ключові слова "616.127-005.8:615.379-008.64-07-08"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Оптимізація діагностики та лікування серцевої недостатності у хворих із гострим інфарктом міокарда в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу(Полтавський державний медичний університет, 2023-10-17) Співак, Юлія АнатоліївнаСпівак Ю.А. Оптимізація діагностики та лікування серцевої недостатності у хворих із гострим інфарктом міокарда в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина. Полтавський державний медичний університет, Полтава, 2023. Дисертаційна робота присвячена проблемі підвищення ефективності лікування серцевої недостатність (СН) зі фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ)> 40% у хворих на гострий інфаркт міокарда (ГІМ) в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) шляхом удосконалення діагностики структурних та функціональних порушень міокарду, оптимізації терапевтичних заходів із використанням медикаментозних середників: антагоніста мінералокортикостероїдних рецепторів (АМРК) – еплеренона та інгібітора натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ2) – емпагліфлозина. Попри досить стрімкий розвиток сучасних технологій із розширенням діагностичних та терапевтичних можливостей, все ще недостатньо даних про особливості ремоделювання інфарктного міокарда з подальшим прогресуванням СН, особливо це стосується хворих з супутнім ЦД2, формування кардіо-ендокринних підходів з оптимальними індивідуальними програмами та диференціювання терапевтичних заходів залежно від коморбідної патології. Аналіз літературних джерел свідчить про недостатність інформації, або її уривчастість та поверховість про особливості клініко-кардіологічного перебігу, структурно-функціонального відновлення та кардіореабілітаційного потенціалу хворих у гострому та відновному періодах інфаркту міокарда на фоні супутнього ЦД2 та без нього. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності лікаря з метою поглиблення розуміння проблеми, оптимізації вчасної верифікації даної патології та застосування оптимальної лікувальної тактики. Це дозволить досягнути максимальної ефективності під час клінічного перебігу, стабілізації та подальшого відновлення пацієнтів. Проаналізувавши існуючі підходи до застосування різних методів лікування у клінічній практиці на перебіг СН на тлі ГІМ та ЦД 2, можемо стверджувати, що СН є досить відкритою проблемою, оскільки не дає уніфікованих рекомендацій щодо діагностики та термінів лікування відносно початку хвороби, а наявні результати лише містять дані з ефективності лікування симптоматичного перебігу захворювання. Також на сьогодні ще не визначена динаміка відновлення серцевого м’яза, регуляторної ланки організму у хворих із ГІМ у поєднанні з ЦД2 під впливом медикаментозного лікування методом призначення кардіологічного препаратів АМРК та/або іНЗКТГ2, не проведено порівняння ефективності їх окремого застосування, не уточнена ефективність їхнього поєднання на фоні базової терапії, що й зумовило напрямок проведеного дослідження. Мета дослідження: підвищення ефективності діагностики та лікування серцевої недостатності на тлі гострого інфаркту міокарда в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу та без нього на підставі вивчення патогенетичних механізмів перебігу синтропії. Для досягнення поставленої мети були сформовані наступні завдання дослідження: 1. Визначити особливості змін лабораторно-інструментальних показників при СН у хворих з ГІМ за умов поєднання з ЦД 2. 2. Оцінити взаємозв’язки між структурними та функціональними показниками у пацієнтів з СН на тлі ГІМ та ЦД2. Визначити предиктори розвитку серцево-судинних ускладнень СН у хворих з супутнім ЦД 2 на тлі ГІМ. 3. Дослідити імунологічну активність маркера біомеханічного стресу (BNP) та оцінити його взаємозв’язок між показником вуглеводного обміну та роботою регуляторної ланки організму у хворих із СН на тлі ГІМ за умов поєднання з ЦД 2. 4. Визначити вплив комбінованої фармакологічної терапії (еплереноном та емпагліфлозином) на перебіг післяінфарктного періоду ІХС та дослідити медикаментозну дію на імунологічний показник – BNP та рівень показника вуглеводного обміну – HbA1с у хворих із СН на тлі ЦД 2 та без нього. 5. Дослідити вплив прийому середніх терапевтичних доз еплеренона та емпагліфлозина на роботу регуляторної ланки організму та показники ремоделювання міокарда у хворих із СН на тлі ЦД 2 типу в післяінфарктному періоді. У дослідження було включено 120 пацієнтів, серед яких 66 чоловіків, та 54 жінки. Середній вік пацієнтів на момент включення до дослідження становив 62,0 [58,0-69,0; СІ 62,14- 64,28] років. Попередньо всіх пацієнтів було умовно поділено на 2 основні клінічні групи спостереження та на 1 контрольну групу. До клінічної І групи ввійшло 30 пацієнтів, хворих на ГІМ на тлі СН до ІІ групи було включено – 60 пацієнтів, які хворіли на ГІМ на тлі СН на фоні ЦД 2. В ІІІ (контрольну) групу ввійшло 30 осіб зі стабільною стенокардією І функціонального класу (ФК), які були зіставними за віком та статтю з пацієнтами перших двох груп. Критерієм для розподілу на групи був чітко встановлений діагноз ГІМ, ускладнений ГЛШН та наявність або відсутність ЦД 2. Контрольна група була сформована з метою порівняння вираженості предикторних показників в досліджуваних групах. Спостереження проводилось в період з вересня 2019 року по грудень 2021 року. У подальшому пацієнти досліджуваних груп були розподілені на 6 підгруп методом відкритого рандомізованого контрольованого клінічного дослідження. У ньому порівнювались клінічні ефекти еплеренона, емпагліфлозина та їх комбінаціїї порівняно зі стандартною схемою лікування з моменту розвитку ГІМ та впродовж 6 місяців в. Дотримання правил прийому лікарського засобу контролювалося автором згідно відповідних інструкції. Випадковий розподіл пацієнтів в групах залежно від наявності та відсутності ЦД 2 проводився методом «конвертів». Кожному рандомізованому пацієнту було присвоєно унікальний номер. Рандомізовані пацієнти отримали призначене їм лікування протягом всього періоду дослідження. На момент дослідження хворі не мали супутніх захворювань (окрім включених у дослідження патологій), але за необхідності, їм надавалась консультація лікарів інших профілів. Критеріями включення до дослідження були: хворі на гострий з зубцем Q передньо-перетинково-верхівково-боковий інфаркт міокарда ЛШ, який ускладнений ГЛШН в поєднанні з та без ЦД2 в стані компенсації та при стабілізації показників гемодинаміки і ФВ ЛШ >40%; підписана інформована згода на участь у дослідженні. Діагнози встановлювалися з урахуванням чинного Міжнародного класифікатора хвороб 10 перегляду. Обстеження й лікування хворих проводилось згідно Уніфікованого клінічного протоколу екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) допомоги хворим на гострий коронарний синдромом з елевацією сегмента ST (Наказ МОЗ України №455 від 02.07.2014р.; № 1936 від 14.09.2021 року), Уніфікованим клінічним протоколом первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 2 типу» (Наказ МОЗ України №1118 від 21.12.2012 року). Діагноз СН встановлювали згідно з Рекомендаціями Європейського товариства кардіологів з діагностики та лікування гострої та хронічної серцевої недостатності (2017, 2021р.), Рекомендаціями Асоціації кардіологів України з діагностики та лікування серцевої недостатності (2017, 2021). Класифікацію гострої СН проводили за авторами Killip T. & Kimball J. (1967). ФК хронічної СН визначали за класифікацію Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів – NYHA. Усі досліджувані особи пройшли загальноклінічне, інструментальне та лабораторне обстеження з метою верифікації діагнозу, визначення ускладнень і супутньої патології. У ході дослідження на етапі рандомізації пацієнтів із СН на фоні ГІМ було розділено на дві групи, а пацієнтів з СН на фоні ГІМ та поєднаним ЦД2 на 4 клінічні групи : - ІА - пацієнти з СН на тлі ГІМ, які отримували стандартну терапію (n=15); - ІБ - пацієнти з СН на тлі ГІМ, які отримували стандартну терапію з доповненням еплереноном (n=15); - ІІА - пацієнти з СН на тлі ГІМ та ЦД 2, які отримували стандартну терапію (n=15); - ІІБ - пацієнти з СН на тлі ГІМ та ЦД 2, які отримували стандартну терапію з доповненням еплереноном (n=15); - ІІВ - пацієнти з СН на тлі ГІМ та ЦД 2, стандартна терапія з доповненням емпагліфлозином (n=15); - ІІГ - пацієнти з СН на тлі ГІМ та ЦД 2, стандартна терапія в комбінації з еплереноном та емпагліфлозином (n=15). Дизайн дослідження – клінічне, змішане, перспективне, контрольоване когортне дослідження. Період спостереження – півроку. Тестування проводилося на 1-10 день ГІМ при стабілізації показників гемодинаміки та на 3 і 6 місяці після ГІМ. З метою вирішення поставлених завдань для уточнення динаміки змін лабораторно-інструментальних, структурно-гемодинамічних показників та порушень провідної ланки організму у хворих з СН на фоні ГІМ в поєднанні з супутнім ЦД2 та без нього у відповідних досліджуваних групах був проведений аналіз особливостей поєднаного перебігу СН у хворих на ГІМ у обох досліджуваних групах. Проведено аналіз результатів лабораторних показників обстеження пацієнтів на ГІМ, що ускладнений СН на фоні ЦД 2 типу та без нього. Досліджували показник вуглеводного обміну HbA1c. У пацієнтів на ГІМ з СН та ЦД 2, де його рівень становив 7,5±0,4%, виявлено достовірну різницю зі збільшенням його значення на 38,9% (р<0,001) порівняно з хворими на ГІМ без ЦД 2, де рівень відповідного показника склав 5,4±0,3%. Виявлено підвищення показника HbA1c у хворих, що страждали ЦД 2 на 47% (р<0,001) в порівнянні з контрольною групою, в останній показник склав 5,1±0,2%. Результати свідчать про можливий загальний негативний вплив порушень вуглеводного обміну на функціональний стан організму людини. Показники BNP у пацієнтів з ЦД 2 пацієнти мали найвищі рівні показника BNP, який склав 423,7±41,1 пг/мл, а в групі без ЦД 2 – 325,3±25,6 пг/мл. При порівнянні значень BNP виявлено значне його підвищення у 9,3 рази (р<0,001) в групі хворих з СН на тлі ГІМ з ЦД 2 порівняно з контрольною групою, в останній рівень BNP становив – 45,4±6,8 пг/мл. В іншій групі хворих на ГІМ, але без ЦД2 рівень BNP був більшим у 7,2 рази (р<0,001) порівняно з контрольною групою осіб. Виявлена тенденція до більш вираженого підвищення рівня BNP в групі хворих з ЦД 2, де він був вищий на 30,2% (р<0,05) в порівнянні з хворими з СН на тлі ГІМ без ЦД 2, що свідчить про ішемію міокарда та підтверджує негативний влив вуглеводних порушень. Отримані дані обумовлені участю ЦД 2 в міокардіальному пошкоджені, який призводить мікросудинного ендотеліального ураження, а в подальшому і до інтерстиціального фіброзу, що передує підвищенню рівня BNP, розвитку ГІМ та клінічнічним проявам СН. Проведений кореляційний аналіз виявив статистично значимий прямий взаємозв’язок між концентрацією маркера біомеханічного стресу BNP та рівнем показника вуглеводного обміну HbA1c (r=0,71;p˂0,05) у досліджуваній групі хворих на ГІМ з СН на фоні ЦД 2, що свідчить про спільну патофізіологічну ланку між СН і ЦД2, синергічний ефект менеджменту обох станів. Дослідження регуляторної ланки організму методом добового холтерівського моніторювання електрокардіограми у хворих з СН на тлі ГІМ як за наявності так і за відсутності ЦД2 дало змогу стверджувати наступне: у хворих з СН на тлі ГІМ та ЦД 2 значення показника ТР вдень склало – 22025±155 мс2 та було нижчим на 21,9% (р<0,05) в порівнянні з хворими з СН на фоні ГІМ без діабету в останніх значення ТР (день) склало – 2592±232 мс2. У пацієнтів, що страждали діабетом встановлено значне зниження показника загальної напруги (ТР) вдень (на 41,5%, р<0,001) порівняно з контрольною групою, в якій показник ТР (день) склав – 3466±352 мс2. Відмічено, що в групі хворих, які не мали супутнього ЦД 2 значення показника TP знизилось на 25,2% (р<0,05) в порівнянні з групою контролю. При більш достовірному аналізі ВСР – загальна напруга ВСР була пропорційно нижчою за рахунок периферичного контуру як симпатичної так і парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи. При дослідженні відносного рівня активності парасимпатичної ланки регуляції (НF) та відносного рівня активності вазомоторного центру (LF) в активний період доби, як компонентів варіабельності серцевого ритму (ВСР) необхідно відзначити, що показник LF та HF знижувався в хворих з СН на фоні ГІМ як за наявності, так і за відсутності ЦД2. В групі ГІМ з ЦД2 показники LF та HF становили 472±22 мс2 та 146±16 мс2 відповідно, а у пацієнтів з ГІМ без ЦД2 відповідно – 541±24 мс2 та 205±18 мс2. Відмічено, що у групі хворих з ЦД 2 виявлено зниження показника LF на 12,8% (р<0,05) та HF – на 28,8% (р<0,02) порівняно з хворими без діабету. У когорті хворих з СН на фоні ГІМ та ЦД 2 показники LF та HF були найнижчими та відрізнялись від контрольної групи на 23,3% (р<0,001) та 52,9% (р<0,001) відповідно. В останній показники LF та HF склали відповідно 615±25 мс2 та 310±20 мс2. Схожі дані з дещо меншою тенденцією до зниження отримано при аналізі показників LF та HF у хворих на ГІМ без ЦД 2. В цій групі показники LF знизились відповідно на 12,0% (р<0,05) та HF 33,9% (р<0,001) порівняно з контрольною групою. Аналогічна тенденція встановлена і щодо рівня ВСР у пасивний період доби та виявлено тенденцію до більш значного зниження показника ТР пасивного періоду доби в обох досліджуваних групах в порівнянні активним періодом доби. Встановлено, що значення показника ТР (ніч) у хворих з СН на фоні ГІМ та ЦД 2, склало 1617±121 мс2 та виявлено його зниження на 36,6% (р<0,01) в порівнянні з групою хворих з СН на фоні ГІМ без ЦД 2 в останній відповідний показник становив 2550±212 мс2 . У хворих з супутнім ЦД 2 виявлено значне зниження показника ТР (на 52,7%, р<0,001) в порівнянні порівняно з контрольною групою, в якій ТР зафіксовано в межах – 3418±331 мс2. Показники високочастотних та низькочастотних компонентів ВСР продемонстрували знижувались показників LF та HF в групах пацієнтів з СН на фоні ГІМ як за наявності, так і за відсутності ЦД 2. Показники LF та HF (нічний період доби) в групі ГІМ з ЦД 2 становили 422±20 мс2 та 106±16 мс2 відповідно, а у пацієнтів з ГІМ без ЦД2 відповідно – 528±22 мс2 та 201±17 мс2. Виявлено зниження показника LF на 20,1% (р<0,01) та HF – на 47,3% (р<0,001) спостерігалось у групі хворих з супутнім ЦД 2 в порівнянні з хворими без діабету. Була виявлена тенденція до значного підвищення показника SІ в денний час в обох досліджуваних групах. У хворих з СН на фоні ГІМ та ЦД 2 показник був вищим порівняно з хворими з СН на фоні ГІМ без ЦД 2, але статистично значимої різниці між ними не встановлено. У хворих на ГІМ з СН з ЦД 2 показник SІ склав 135,1±14,3, що у 2,2 рази (р<0,001) вище порівняно з контрольною групою в якій показник склав 61,3±8,6. У групі хворих на ГІМ, які не страждали ЦД 2, показник склав 105,8±12,1, що у 1,7 рази (р<0,01) вище порівняно з групою контролю. В нічний період доби встановлено підвищення показника SІ у групі хворих на ГІМ з СН та супутнім ЦД 2, який склав 148,3±18,0 та у 1,5 рази (р<0,05) перевищував показники групи пацієнтів із ГІМ без діабету. В останній відповідний показник склав 100,5±11,3. Виявлено підвищення значення SІ у 2,9 рази (р<0,001) в групі хворих з ЦД 2 порівняно з контрольною групою, в якій показник склав 51,2±7,9. У групі хворих з СН на фоні ГІМ без діабету показник був вищим у 2,0 рази (р<0,05) порівняно з групою контролю. Зміни цих цього показника ВСР свідчать, що емоційний фактор грає одну з ключових ролей в виникненні та прогресуванні гострого коронарного синдрому та його ускладнень (СН), особливо це стосується хворих з діабетичними формами ангіопатій різного ступеня. Слід відмітити , що у осіб з СН на фоні ГІМ та ЦД 2 ці показники були вищими в пасивний період доби, що є посилом від електрофізіологів до клініцистів – що загрози виникнення життєво-небезпечних аритмій. В результаті обстеження виявлено, що показник ЧСС у групі хворих на ГІМ з ЦД 2 склав 85,3±4,3 скорочень за хвилину, який на 17,8% (р<0,05) перевищував показник групи хворих без діабету, в якій відповідник показник склав 72,4±3,8 скорочень за хвилину. Найвища ЧСС виявлена в групі, що страждали ЦД 2, яка на 21,5% (р<0,01) перевищувала показник контрольної групи. Наступним етапом роботи було встановлення прогностичного значення виникнення життєво-небезпечних аритмій з СН при ГІМ залежно від наявності або відсутності ЦД 2. З цією метою визначались особливості явищ турбулентності серцевого ритму у досліджуваних групах осіб. У процесі дослідження турбулентності серцевого ритму визначали початок турбулентності та нахил турбулентності. Показник нахилу турбулентності (Ts) у хворих на ГІМ з ЦД 2 склав 1,8±0,16 мс/біт, що у 1,3 рази (р<0,05) було нижчим порівняно з хворими з СН на тлі ГІМ без діабету, в яких показник Ts склав 2,4±0,24 мс/біт. У хворих з ЦД 2 виявлено зниження показника Ts (у 2,6 рази, р<0,02) порівняно з контрольною групою, де значення Ts склало 4,6±0,81 мс/біт. У групі хворих, які не мали ЦД 2, показник знизився у 1,9 рази (р<0,01) порівняно з групою контролю. Кореляційний аналіз взаємозв’язку між ЧСС та одного з числових параметрів ТСР (Ts) виявив статистично значимий зворотний зв’язок (r=-0,75; p˂0,02) у групі хворих на ГІМ, що ускладнений СН на фоні ЦД 2. При порівнянні досліджуваних груп між собою виявлено зниження коефіцієнта сповільнення серцевого ритму (DC) (у 2,7 рази, р<0,05) хворих з діабетом. У ході дослідження структурно-функціональної системи серця методом ехокардіографії виявлено нижчі значення ФВ ЛШ у хворих з ЦД 2 – 44,1±1,6%. При порівнянні груп хворих з СН на фоні ГІМ з групою без ЦД 2 виявлено достовірне зниження ФВ ЛШ (на 10,2%, р<0,05) при коморбідності з діабетом. По мірі збільшення ІММ ЛШ у хворих з СН на фоні ГІМ незалежно від наявності або відсутності ЦД 2 наростав рівень міокардіального стресу, формувалися концентричне ремоделювання та концентрична гіпертрофія ЛШ, що супроводжувалось структурно-функціональною перебудовою порожнин серця за рахунок метаболічного та ішемічного ураження кардіоміоцитів із збільшенням ризику утворення фіброзу та загрозою розвитку РСС. Було вивчено зміни клініко-лабораторно-інструментальних показників для характеристики перебігу СН та підтвердження доцільності та ефективності застосування антагоніста альдостерона (еплеренона) та інгібітора натрій-глюкозного котранспортера 2 типу (емпагліфлозина) або їх комбінації. Аналіз динаміки концентрації BNP після лікування виявив, достовірне його зниження в післяінфарктному періоді у осіб, які отримували стандартну схему лікування доповнену комбінацією еплеренону та/або емпагліфлозину порівняно з групою хворих, що отримували протокольне лікування. Показник BNP на 2-му огляді пацієнтів ІІВ групи склав 363,74±18,05 пг/мл, а в групі ІІГ – 286,53±17,95 пг/мл. В більшій мірі BNP знижується в осіб групи ІІГ, де зафіксовано достовірне зниження його рівня нижче 300 пг/мл починаючи з 3 місяця лікування. Отримані дані свідчать про більш виражену ефективність комбінованої терапії у пацієнтів з порушенням вуглеводного обміну. При дослідженні концентрації HbA1c після лікування виявлено, достовірне більш виражене його зниження в післяінфарктному періоді у осіб на фоні прийому комбінації емпагліфлозина та еплеренона. Показник HbA1c на 3-му огляді пацієнтів групи ІІВ склав 6,5±0,3%, а в групі ІІГ – 5,7±0,2%. На 6 місяці лікування звертає на себе увагу достовірне зниження рівня HbA1c у групі ІІГ – на 14,9% та 13,6% порівняно з групами ІІА та ІІБ, відповідно (р<0,05). Рівень показника HbA1c у ІІГ групі на 1-му огляді склав 7,5±0,3%, а на 2-му огляді – 6,4±0,3%. При оцінці ефективності використання комбінованої терапії всередині кожної з груп виявлено достовірні зміни в осіб групи ІІГ, де показник HbA1c на 3-му огляді нижчим на 24% (р<0,05) ніж на 1-му огляді та на 10,9% (р<0,05) ніж на 2-му огляді. Також значимо нижчий його рівень на 14,7% (р<0,05) виявлено на 2-му огляді порівняно 1-м. Призначення поєднаної фармакологічної корекції з використанням еплеренону та емпагліфлозину хворим із СН на тлі ГІМ та ЦД2 на 6 місяці лікування покращує відновлення регуляторної ланки організму, обумовлюючи виразніше підвищення загальної напруги варіабельності серцевого ритму (день – у 1,7 рази, р<0,001; ніч – у 2,2 рази, р<0,001), головним чином – за рахунок збільшення, як симпатичного тонусу (день – у1,3 рази, р<0,001; ніч – у 1,4 рази, р<0,001), так і парасимпатичної регуляції вегетативної нервової системи (день – у 2,1 рази, р<0,001; ніч – у 2,4 рази, р<0,001) на фоні зниження стрес-індексу (день на 2,1%, р<0,001; ніч – 2,7 рази, р<0,001) та підвищення коефіцієнта сповільнення серцевого ритму (у 4,8 рази, р<0,001). Поєднання медикаментозних середників (еплеренону та емпагліфлозину) на тлі ЦД2 у досліджуваної категорії хворих сприяє поліпшенню структурних показників серця за даними ЕхоКГ: збільшення ФВ (на 32,7%, р<0,001) та виразніша редукція ВТСЛШ (на 12,5%, р<0,001). Таким чином переконливо доведена доцільність раннього призначення комбінованої фармакологічної терапії (еплеренону та емпагліфлозину) для підвищення ефективності функціонального відновлення серця та подальшого зменшення клінічних наслідків перенесеного інфаркту. Наукова новизна отриманих результатів. Поглиблено уявлення про особливості клінічних проявів структурно-гемодинамічних показників у хворих з СН із ФВ ЛШ >40% на фоні ГІМ в поєднанні з ЦД2 та без нього. Уперше продемонстровано динаміку відновлення структурно-гемодинамічних показників серця та регуляторної ланки організму у хворих із СН на фоні ГІМ та ЦД2 за допомогою методів медикаментозного впливу. Доведено доцільність їх застосування при ГІМ й впродовж 6 місяців в післяінфарктрого періоду в схемі протокольного лікування пацієнтів з метою підвищення ефективності їх функціонального відновлення після гострої кардіальної катастрофи. Уперше здійснено порівняння впливу методів фармакологічної корекції комбінованою схемою застосування препаратів еплеренону та емпагліфлозину на динаміку відновлення структурно-гемодинамічних показників серця та регуляторної ланки організму у хворих із СН на тлі ГІМ та ЦД2. Встановлено, що завдяки поєднаному впливу покращується структурне та функціональне постінфарктне ремоделювання порівняно з відокремленим застосуванням еплеренону або емпагліфлозину. Уперше проаналізовано динаміку відновлення структурно-гемодинамічних показників серця та регуляторної ланки організму під впливом комбінації методів фармакологічної корекції комбінованою схемою застосування кардіоендокринологічних препаратів (АМРК та іНЗКТГ2). Виявлено суттєву перевагу комбінації методів медикаментозної корекції над ізольованим застосуванням базової терапії в гострому та післяінфарктному періодах (перший та шостий місяці відповідно) для зменшення прогресування СН. Поглиблено уявлення про особливості сильних та слабих кореляцій лабораторних, структурних та функціональних показників серця у гострому та післяінфарктному періодах (перший та шостий місяці відповідно) у хворих з супутньою ендокринною патологією (ЦД2). Отримані дані дозволили оптимізувати тактику лікування пацієнтів з СН із ФВ ЛШ >40% у гострому та післяінфарктному періодах на фоні супутнього ЦД2 шляхом використання впродовж 6-ти місяців методів фармакологічної корекції, а саме призначенням комбінації АМКР та іНЗКТГ2 у комплексному лікуванні патології. Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації свого часу були впроваджені в науковий та навчальний процес кафедр внутрішньої медицини та медицини невідкладних станів, сімейної медицини, пропедевтики внутрішньої медицини Полтавського державного медичного університету. Результати дисертаційної роботи впроваджено також в практичну роботу КП «Полтавського обласного клінічного медичного кардіоваскулярного центру Полтавської обласної ради» (м. Полтава), КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (м. Івано-Франківськ), ТОВ «Центр профілактичної медицини» (м. Житомир), КНП «Ковельське міськрайонне територіальне медичне об’єднання Ковельської міської ради Волинської області» (м. Ковель), що підтверджено актами впровадження.