Дисертації

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/4

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 105

Удосконалення діагностики та комплексного лікування пацієнтів з дисфункціями скронево-нижньощелепного суглобу, обумовлених змінами гормонального стану
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Коросташова, Марія Анатоліївна; Korostashova, M. A.
У дисертаційній роботі мета дослідження полягала в підвищенні ефективності діагностики у пацієнтів з хворобами скронево-нижньощелепного суглоба через вивчення впливу гормональних змін на функцію та топографію елементів суглоба та подальше застосування ортопедичної корекції в складі комплексного лікування. In the dissertation, the aim of the study was to improve the efficiency of diagnostics in patients with temporomandibular joint diseases by studying the effect of hormonal changes on the function and topography of the joint elements and the subsequent use of orthopedic correction as part of complex treatment.
Патогенетичний підхід до лікування запальних хвороб пародонта осіб молодого віку із ожирінням (клініко-експериментальне дослідження)
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Скрипник, Максим Ігорович; Skrypnyk, M. I.
Актуальними та недостатньо вирішеними залишаються питання вивчення ранніх змін у пародонті осіб молодого віку, які найчастіше залишаються не діагностованими і призводять до виникнення та прогресування запальнодистрофічних захворювань пародонта, а також дослідження епігенетичних факторів, потенційних біомаркерів та ранніх прогностичних показників гомеостазу порожнини рота, які можуть асоціюватися із більш тяжким перебігом захворювань у майбутньому, розробка тактики лікування та профілактики захворювань пародонта в осіб молодого віку із ожирінням. З огляду на сучасні літературні наукові дані механізми виникнення уражень органів та тканин порожнини рота за умов ожиріння досліджені недостатньо, особливо в осіб молодого віку, що важливо для визначення оптимальної етіологічної та патогенетичної профілактично-лікувальної тактики курації зазначених осіб. З метою підвищення ефективності профілактично-лікувальних заходів щодо патологічних змін пародонта осіб молодого віку із ожирінням виконані експериментально-клінічні дослідження. Завдання дослідження полягали у вивченні механізмів розвитку уражень пародонта щурів із експериментальним глутамат-індукованим ожирінням; оцінці ефективності патогенетичної корекції патологічних змін пародонта щурів із глутамат-індукованим ожирінням; дослідженні чинників ризику, що сприяють виникненню і прогресуванню хвороб пародонта в осіб молодого віку в залежності від індексу маси тіла; аналізі бактерицидних та бактеріостатичних властивостей антисептичних препаратів на основі наночастинок діоксиду церія (НДЦ) для лікування запальних змін ясен; обґрунтуванні та перевірці клініко-лабораторної ефективності запропонованого комплексного лікування осіб молодого віку із ожирінням при наявності запальних захворювань пародонта. У клінічному дослідженні взяли участь 132 осіб віком 18-22 років, які були розподілені на чотири групи в залежності від значення індексу маси тіла (IMT). Були застосовані загальноприйняті методи клінічного обстеження, індексної оцінки гігієни порожнини рота, пародонта з об’єктивізацією пародонтологічного статусу за допомогою автоматизованої системи Pa-on із формуванням прогностичної карти динаміки стану пародонта. Обов’язковими були у динаміці клінічного спостереження антропометричне обстеження, оцінка психомоторних функцій, анкетування для оцінки психосоматичного стану, харчової поведінки, раціону харчування, типу темпераменту. Біохімічні дослідження ротової рідини осіб дослідних груп, скринінгова оцінка резистентності слизової оболонки порожнини рота дозволили отримати показники стану системних змін в організмі і, зокрема, в порожнині рота. Для вивчення впливу ожиріння на стан пародонта було змодельовано експериментальне ожиріння у новонарождених щурів шляхом введення глутамату натрію в дозі 4 мг/г підшкірно у верхню частину спини на 2, 4, 6, 8, 10-й дні життя. Дослідження ефективності корекції ожиріння та ураження пародонта за зазначених умов здійснювали з 4 тижня експерименту шляхом інтрагастрального введення двотижневими курсами із перервами у два тижні НДЦ. У щурів також виконували антропометричні спостереження, визначали про- та антиоксидантний статус у тканинах пародонта, маркери пошкодження сполучної тканини, протеіназно-інгібіторний баланс тканин пародонта, адипонектин у сироватці крові, лептин у жировій тканині, а також розраховували коефіцієнти оголення коренів молярів нижньої щелепи. Проведено мікробіологічне дослідження ясеневої рідини пацієнтів із гінгівітом, асоційованим та неасоційованим із зубною бляшкою, а також визначення чутливості мікроорганізмів порожнини рота в осіб із гінгівітом до протимікробних лікарських препаратів, у тому числі НДЦ методом серійних розведень. Розпрацьовано схему та підходи комплексного лікування осіб молодого віку із наявним генералізованим катаральним гінгівітом, асоційованим із зубною бляшкою та модифікованим системним фактором ризику – ожирінням. Застосовані методи математико-статистичного аналізу. За умов неонатального введення глутамату натрія у щурів при формуванні вісцерального ожиріння з гіпоадипонектинемією та гіперлептинемією, вірогідного зростання маси тіла, індексу маси тіла (ІМТ) та вмісту вісцерального жиру у пародонті щурів уперше констатовано порушення про- та антиоксидантного балансу, розвиток протеїназно-інгібіторного дисбалансу, активація оксидативного та нітрозативного стресу, збільшення вмісту біомаркерів розпаду глікокон’югатів сполучної тканини, зростання коефіцієнту оголення коренів молярів. Уперше виконане інтрагастральне введення нанокристалічного діоксиду церію двотижневими курсами із перервою у два тижні упродовж 4-х місяців після неонатального введення глутамату натрія сприяло не тільки зменшенню маси тіла та вмісту вісцерального жиру у щурів, а й нормалізації протеїназно-інгібіторного потенціалу, про- та антиоксидантного балансу, пригнічення нітрозативного стресу та попередження підвищеного розпаду фукопротеідів і протеогліканів сполучної тканини пародонта. Виявлено, що в осіб із ожирінням при ІМТ>30 кг/м 2 поширеність генералізованих запальних захворювань пародонта в 3 рази вища ніж в осіб із нормальним значенням ІМТ. Інтенсивність карієсу, стан прикусу, гігієни порожнини рота обстежених не залежали від маси тіла, тоді як індексні показники стану пародонта засвідчили більш тяжкий перебіг запальних змін ясен в осіб із ожирінням, що підтверджує наявність у них генералізованого гінгівіту, перебіг якого модифікований системним фактором ожирінням. 70% осіб із ІМТ >30 кг/м 2 мали пригнічення колонізаційної резистентності слизової оболонки порожнини рота на відміну від 21% осіб із нормальним ІМТ. В осіб молодого віку із надмірною масою тіла та ожирінням уперше діагностовано достовірне зростання у ротовій рідині вмісту маркерів оксидативного стресу, вільної фукози та глікозаміногліканів, активацію нітрозативного стресу, що підтверджувалося достовірно вищою активністю у змішаній слині NOS, нітрит- та нітратредуктази. Уперше встановлено, що особи молодого віку з нормальним ІМТ мали значно нижчий рівень екстраверсії та нижчий рівень нейротизму, ніж особи із ожирінням, в той час як обстежені із зайвою вагою та нормальним ІМТ були більш емоційно стабільними. Флегматичний темперамент асоціювався з нормальним ІМТ, гарною гігієною порожнини рота та здоровим періодонтом, тоді як особи з типом темпераменту сангвінік були асоційовані з наявністю ожиріння і гінгівіту. Вперше діагностовано достовірно вищий рівень ситуативної та особистісної тривожності в осіб із ожирінням. Доведено, що 50,0% пацієнтів із ожирінням молодого віку мали порушення функціонального стану серцево-судинної системи та тонусу вегетативної нервової системи, тоді як у понад 60,0% молодих людей з ожирінням І та ІІ ступеня виявлені розлади харчової поведінки, найбільш поширеними були порушення когнітивної стриманості та емоційного компоненту харчової поведінки, а саме меншу кількість прийомів їжі на добу, більший інтервал між прийомами їжі, вживання їжі у більш пізній час доби, зловживання солодкими напоями. Особи молодого віку із ожирінням мали достовірну вищу обтяжену спадковість по ожирінню у 66,2% одного та 32,4% двох батьків порівняно з обстеженими із нормальним ІМТ. Дослідження бактерицидних та бактеріостатичних властивостей антисептичних препаратів на основі наночастинок діоксиду церія уперше виявило, що НДЦ характеризується слабкою пригнічувальною та бактерицидною дією на мікроорганізми клінічних культур ясеневої борозни S. mutans і S. Epidermidis, а також музейні штами E. coli ATCC25922 і C. albicans ATCC10231. У той же час уперше доведено, що композиція 0,05% розчину хлоргексидину біглюконату і НДЦ має достовірно вищу мінімальну бактерицидну та інгібуючу концентрації для протестованих мікроорганізмів у порівнянні з аналогічними властивостями хлоргексидину біглюконату. Запропонований патогенетичний підхід до лікування осіб молодого віку із генералізованим гінгівітом, асоційованим із ожирінням, сприяв повному зникненню клінічних симптомів гінгівіту як при місцевому застосуванні Наносепт-розчину в комплексному лікуванні, так і одночасно призначеному прийомі НДЦ внутрішньо, вірогідному зниженню концентрації ГАГ, активності іNOS змішаної слини. Однак тільки за умови системного та місцевого застосування нанокристалічного діоксиду церію спостерігалося вірогідне зменшення і маркерів оксидативного та нітрозативного стресу, підвищення активності каталази у ротовій рідині, відновлення колонізаційної резистентності слизової порожнини рота. Обґрунтовано та удосконалено для практичного впровадження алгоритм обстеження осіб молодого віку з ожирінням та захворюваннями пародонта із визначенням не тільки стоматологічного статусу, а й психологічних характеристик особистості, особливостей харчової поведінки, рівня функціонування серцево-судинної, вегетативної нервової системи, що дає можливість реалізувати персоніфікований етіологічний, патогенетичний та симпоматичний підходи до курації зазначених пацієнтів у стоматолога. Доведена клінічна, лабораторна, мікробіологічна ефективність удосконаленого та запропонованого підходу до комплексного лікування пацієнтів молодого віку з ожирінням у стоматолога, що сприяє нормалізації гомеостазу у порожнині роту, підсилює антиоксидантні властивості змішаної слини, нормалізує стан тканин пародонта. Загалом у дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі сучасної стоматології – підвищення ефективності комплексного патогенетичного лікування осіб молодого віку із ожирінням та запальними захворюваннями пародонта шляхом удосконалення комплексного обстеження, ранньої діагностики факторів ризику та створення нового підходу до тактики їх курації у стоматолога.
Біохімічні механізми впливу нейропатії на слинні залози тварин
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Тихонович, Ксенія Володимирівна; Tykhonovych, K. V.
У дисертації розглянуто та вирішено наукове завдання, що полягає у з’ясуванні впливу паклітаксел-, стрептозоцин-, етанол-індукованої нейропатії на розвиток патологічних змін у великих слинних залозах тварин та обґрунтування експериментальної корекції шляхом застосування комплексу кокарбоксилази, нікотинаміду, ціанокобаламіну та АТФ. This dissertation investigates the impact of paclitaxel-, streptozotocin-, and ethanol-induced neuropathy on the development of pathological changes in the major salivary glands of animals as well as explores the potential therapeutic benefits of cocarboxylase, nicotinamide, cobalamin, and ATP in the experimental correction of the condition.
Участь транскрипційних факторів NF-κB та Nrf2 у механізмах регенерації кісток нижньої щелепи після їх неповного перелому за умов хронічної алкогольної інтоксикації
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Нестуля, Катерина Ігорівна; Nestulia, K. I.
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясування ролі факторів транскрипції NF-κB та Nrf2 у механізмах порушень репаративного остеогенезу кісток нижньої щелепи після їх неповного перелому за умов хронічної алкогольної інтоксикації. Дослідження було проведено на 70 самцях щурів лінії Вістар з масою тіла (225±20) г. Використовували експериментальні, біохімічні, біомеханічні, морфологічні та математико-статистичні методи дослідження. Показано, що дозоване ушкодження нижньої щелепи (модель неповного перелому нижньої щелепи) на тлі хронічної алкогольної інтоксикації супроводжується на 14-му добу посттравматичного періоду вірогідним збільшенням активності ферментів-маркерів резорбції кісток у сироватці крові – кислої фосфатази та її кісткової (тартратрезистентної) ізоформи (на 58,9%, P<0,001, і 35,1%, P<0,01 відповідно). Окремий вплив травми та етанолу суттєво не впливає на активність цих ферментів. Водночас у всіх зазначених групах активність лужної фосфатази у сироватці крові, як маркера формування кісток, та концентрація загального кальцію в плазмі крові не зазнає значимих змін. This dissertation presents a theoretical synthesis and resolution of the scientific problem aimed at clarifying the role of NF-κB and Nrf2 transcription factors in the mechanisms of impaired reparative osteogenesis of mandibular bones following incomplete fracture under conditions of chronic alcohol intoxication. The study was conducted on 70 male Wistar rats weighing (225±20) g. Experimental, biochemical, biomechanical, morphological, and mathematicalstatistical methods were employed. The study revealed that a controlled mandibular injury (incomplete fracture) in rats chronically exposed to alcohol resulted in a significant upregulation of bone resorption markers on the 14th day post-trauma. Specifically, serum levels of acid phosphatase and its bone (tartrate-resistant) isoform increased by 58.9% (P<0.001) and 35.1% (P<0.01), respectively. In contrast, neither trauma nor ethanol exposure alone had a significant impact on these enzyme activities. Furthermore, no significant changes were observed in alkaline phosphatase activity (a marker of bone formation) and total plasma calcium levels in any of the groups.
Біохімічні механізми розвитку та корекції патологічних змін у тканинах пародонта щурів за умов нейропатії
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Котвицька, Аліна Анатоліївна; Kotvytska, A. A.
У дисертації розглянуто та вирішено наукове завдання, що полягає у з’ясуванні впливу діабетичної, хіміотоксичної та алкогольної полінейропатії на розвиток патологічних змін у м’яких тканинах пародонта тварин і обґрунтуванні експериментальної терапії шляхом застосування комплексу тіамінпірофосфату, нікотинаміду, ціанокобаламіну та АТФ. This dissertation addresses and solves the scientific problem of determining the impact of diabetic, chemotoxic, and alcoholic polyneuropathy on the development of pathological changes in the soft periodontal tissues in animals (gums, periodontium), as well as substantiates experimental therapy by using the complex of thiamine, nicotinamide, cobalamin, and ATP.
Персоніфіковане лікування пацієнтів з гострим калькульозним холециститом на тлі COVID-19-асоційованої інфекції, які потребують проведення лапароскопічних втручань
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Заєць, Сергій Миколайович; Zaiets, S. M.
У дисертації висвітлено конструктивні питання застосування лапароскопічного методу при гострому калькульозному холециститі на фоні COVID-19-асоційованої інфекції та запропоновано способи попередження розвитку передбачуваних ускладнень у періопераційному періоді. Проаналізовано порівняльну динаміку біохімічних показників крові при використанні карбоксиперитонеуму та лапароліфтингу для створення робочого простору у пацієнтів з респіраторними проявами COVID-19 інфекції. The dissertation highlights the constructive issues of the laparoscopic method in acute calculous cholecystitis against the background of COVID-19-associated infection and suggests ways to prevent the development of predictable complications in the perioperative period. The study analyzed the comparative dynamics of blood biochemical parameters when using carboxyperitoneum and laparolifting to create a working space in patients with respiratory manifestations of COVID-19 infection.
Клініко-функціональні особливості показників кількісно-якісного складу слізної плівки у користувачів цифровими пристроями
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Дун Фанхуй
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню стану слізної плівки ока та оптимізації діагностики порушень її кількісно-якісного складу при користуванні цифровими пристроями, на підставі вивчення дисфункції слізної плівки за допомогою інтерферометрії для вибору оптимального гігієнічного режиму комп’ютерного навантаження. В основу даної дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень та аналізу результатів інструментального обстеження за змінами стану слізної плівки обстежуваних, що використовували в своїй роботі комп’ютерну техніку. Слізна плівка – це тонкий шар багатокомпонентної, багатофункціональної рідини (її товщина не рівномірна, і досягає максимуму на рогівці – близько 8 мкм), яка складається з 98% води та 2% білків, ліпідів, глюкози та інших мікроелементів, що знаходяться в ній у менішій кількості. Слізна плівка має захисну, метаболічну та важливу оптичну функцію з показником рефракції 1,33D. Їх реалізація залежить від повноцінності та стабільності всіх трьох шарів слізної плівки, дисфункція навіть одного з них в подальшому призводить до хвороби «сухого ока» [2,3]. На сьогодні, хвороба «сухого ока» представляє собою багатофакторне захворювання очної поверхні, що характеризується втратою гомеостазу слізної плівки і супроводжується очними симптомами, серед яких особливу етіологічну роль грають нестабільність слізної плівки і її гіперосмолярність, запалення і пошкодження очної поверхні, а також нейросенсорні порушення [73]. В останні роки хвороба «сухого ока» є однією з найпоширеніших у структурі захворювань органу зору. Понад 30% амбулаторних пацієнтів офтальмологічного прийому мають вираженні скарги, що характерні для цієї патології [41]. Однак, реальні цифри в два рази більші, так як хвороба «сухого ока» протікає субклінічно і її раннє виявлення потребує додаткових методів дослідження [51]. Крім того, дане захворювання набуває особливого значення у зв’язку з глобальною комп’ютеризацією усіх сфер життєдіяльності людини, її симптоми все частіше виявляються серед осіб різного віку, і в першу чергу працездатних, які складають основний контингент користувачів цифровими пристроями [53]. Кількість постраждалих від хвороби сухого ока поступово збільшується. Так, у 2012 році 28% жителів Європи щоденно проводили перед екранами цифрових пристроїв більше 10 годин, 32% - від 6 до 9 годин і 33% - від 3 до 5 годин [53]. Втім, на сьогодні, відмічається різке збільшення числа користувачів і зростання тривалості перебування за цифровими пристроями у всіх країнах світу. Згідно останніх звітів провідних аналітичних компаній, у 2018 році кількість користувачів мережі інтернет зросла до 4,021 млрд чоловік, кількість користувачів мобільними телефонами – до 5,135 млрд чоловік [59]. Час, який люди проводять в мережі, за останні 12 місяців також збільшився: середньостатистичний інтернет-користувач сьогодні проводить близько 6 годин на день користуючись цифровими пристроями [56]. Згідно літературних джерел, у частини користувачів цифровими пристроями зорова втома проявляється через 2 години, у більшості - через 4 години і практично у всіх - через 6 годин роботи за дисплеями цифрових пристроїв [61]. Але не описані конкретні зміни стану слізної плівки, що відповідають цій зоровій втомі. В першу чергу, ці патологічні зміни пов’язані зі зменшенням частоти кліпання очей у 10 разів (з 20-25 разів до 1-2 разів за 1 хвилину) під час роботи з гаджетами, що призводить до висихання слізної плівки і виникнення хвороби «сухого ока» [63]. Погіршення стану слізної плівки різко знижує якість життя пацієнтів. Вже навіть при роботі 1 годину з’являються початкові порушення якісного складу слізної плівки, які характеризуються появою хаотичних тріщин периферичного поясу на кристалограмах. При роботі понад 2 години виявляється порушення поява хрестоподібних фігур на кристалограмах, що було описано у наших попередніх роботах. Одним із найбільш сучасних методів оцінки якості та товщини ліпідного шару слізної плівки вважається інтерферометрія. За даними авторів, показники товщини ліпідного шару понад 70 мікрон вважаються за норму, від 70 до 50 мікрон характеризують хворобу «сухого ока» легкого ступеню, менше 50 мікрон – виражену хворобу «сухого ока» [109]. Однак, оцінка змін цих показників у пацієнтів при користуванні цифровими пристроями у доступній літературі відсутня. Все вищевикладене дозволяє вважати хворобу «сухого ока» соціальнозначущою проблемою. Наведені літературні дані визначають актуальність вивчення змін кількісно-якісного аналізу сльози у користувачів цифровими пристроями протягом робочого дня, проведеного за електронними гаджетами. Відсутність єдиної думки стосовно оцінювання отриманих результатів, відсутність літературних даних, щодо зміни специфічних якісних характерстик слізної плівки у даної категорії людей аргументує доцільність проведення досліджень у цій сфері та обумовлює необхідність визначення безпечного зорового режиму роботи з цифровими пристроями обґрунтованого оптимізацією вивчення показників кількісно-якісного складу сльози. Це й обґрунтувало актуальність проведення дослідження по вивченню особливостей клініко-функціонального стану слізної плівки на підставі визначення її кількісних та якісних показників у користувачів цифровими пристроями, залежно від часу, проведеного за комп’ютером та визначення безпечного, для поверхні ока, часу роботи за комп’ютером. Дослідження проводилося з вересня 2018 року по січень 2022 року. Обстежені були розподілені на п'ять груп відповідно до тривалості наданого їм цифрового навантаження: І група - 68 осіб (136 очей)з тривалістю роботи за комп'ютером 6 годин; ІІ група - 82 особи (164 ока) з тривалістю 1 година; ІІІ група - 67 осіб (134 ока) з тривалістю 40 хвилин; ІV група – 56 осіб (122 очей) з тривалістю 30 хвилин; V група – 60 осіб (120 очей) з тривалістю 20 хвилин. На першому етапі дослідження усім досліджуваним обстежуваним був проведений початковий аналіз стану слізної плівки та заповнення ними опитувальника OSDI. В подальшому було проведено порівняльний аналіз показників початкового стану загальної сльозопродукції та слізної плівки ока та стан цих же параметрів після дозованого комп'ютерного навантаження. Таким чином, встановлено, що у у обстежених офісних працівників, які цілий день працюють з комп'ютером (6 годин), після закінчення робочого дня зниження товщини ліпідного шару слізної плівки спостерігається у 100% випадків (p<0,01), порушення висоти слізного меніска у 79% випадків (p<0,01), скорочення часу розриву слізної плівки у 100% випадків (p<0,01), порушення сльозопродукції у 100% випадків (p<0,01) та порушення частоти кліпань при роботі за комп'ютером у 93% випадків (p<0,01). Вивчення ж якісних показників стану слізної плівки у користувачів комп’ютерними пристроями при різному терміні комп’ютерного навантаження продемонструвало, що із збільшенням часового впливу електронних гаджетів на поверхню ока, стан слізної плівки погіршується. Значимі негативні зміни відмічені при 60 і 40 хвилинному комп’ютерному впливові. У випадку 30, а особливо 20 хвилин роботи за комп’ютером, зміни ТЛШ, ВСМ і NIBUT виявлялися недостовірними, а отже негативних змін, практично, не відбувалося. При роботі 30 хвилин зменшувалась лише частота кліпань, що при тривалішій роботі призводило вже до достовірних відхилень показників слізної плівки. Таким чином, час 30 хвилин роботи за електронними гаджетами можна вважати безпечним для стану слізної плівки. Збільшення терміну роботи, потребує перерви, для запобігання виникнення хвороби сухого ока. Наукова новизна отриманих результатів. В результаті проведеного дослідження доповнені наукові дані про перебіг хвороби «сухого ока» у користувачів цифрових пристроїв. Виявлено зниження товщини ліпідного шару слізної плівки від 15 до 80 нм у 58% обстежених, зменшення висоти слізного меніску в 43% випадків, скорочення часу розриву слізної плівки в 49% випадків. Доповнені дані про зміни функціональних проб слізної плівки у пацієнтів в залежності від часу використання цифрових пристроїв. Вперше, на основі інтерферометрії визначена товщина ліпідного шару слізної плівки у різні терміни комп’ютерного навантаження: від 40 хвилин впливу комп’ютерних пристроїв достовірно стоншується ліпідний шар слізної плівки, переважно до товщини 30 – 70 нм, після 60 хвилин впливу електронних гаджетів відбувається збільшення кількості осіб із потоншенням ліпідного шару <15 нм. Вперше встановлено, що час використання цифрових пристроїв до 30 хвилин, не погіршує якісного складу слізної плівки, а саме товщини ліпідного шару, висоти слізного меніска, оцінки часу розриву слізної плівки, що є гігієнічно безпечним для роботи за комп’ютерними пристроями. Теоретичні положення та практичні рекомендації роботи включені в програму лекцій і практичних занять кафедри оториноларингології з офтальмологією ВДНЗУ «Полтавського державного медичного університету». The dissertation study is devoted to the eye tear film condition and the diagnosis optimization of its quantitative and qualitative composition violations when using digital devices, based on the examination of tear film dysfunction using interferometry for the optimal hygienic mode choice of computer load. This dissertation is based on the results of our observations of changes in the tear film condition of people using computer technology in their work. The basis of this dissertation is the results of our observations and analysis of the results of the instrumental examination of the subjects.
Особливості клінічного перебігу, лікування і профілактики артеріальної гіпертензії, обумовленої несприятливим впливом психосоматичних факторів в умовах коморбідності
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Черкун, Маргарита Петрівна; Cherkun, M. P.
Дисертація присвячена вивченню проблеми ізольованого чи коморбідного перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) у пацієнтів у залежності від їх територіальної приналежності. Коморбідним вважали перебіг АГ в поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС) та цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. За даними літературних джерел, на гіпертонічну хворобу (ГХ) в Україні на даний час хворіє близько 13 мільйонів осіб, що становить майже третину дорослого населення країни. При цьому тільки 2 із 3 знають про своє захворювання, а ще менша частка сумлінно лікується та виконує рекомендації лікуючого лікаря. Наявні статистичні дані засвідчують, що у 2025 році кожний п’ятий громадянин планети хворітиме на ГХ. У порівнянні з аналогічною статистикою 30-річної давності, цей показник зріс майже вдвічі. Головною метою лікування пацієнтів з АГ є досягнення цільового рівня АТ, який вважається меншим, ніж 140/90 мм.рт.ст., а у пацієнтів з цукровим діабетом – нижче 130/80 мм.рт.ст. Однак ситуація як в Україні, так і за її межами не є ідеальною. Так в Україні, за даними різних досліджень, кількість пацієнтів, що сумлінно дотримуються рекомендацій щодо лікування артеріальної гіпертензії, знаходиться в межах 25-45%, при цьому досягають цільових рівнів АТ не більше 25-30% пацієнтів. За кордоном, у розвинутих країнах, ситуація дещо краща: близько 70% лікують АГ, 50% з яких досягають цільового рівня. Особливу увагу в дисертації приділено впливу факторів ризику на прогресування артеріальної гіпертензії. За літературними даними, фактори ризику у пацієнтів з АГ, різняться у проживаючих у міській та сільській місцевостях. Проблема діагностики і лікування АГ залишається актуальною, так як АГ призводить до численних ускладнень у пацієнтів працездатного віку, серед яких гострий інфаркт міокарда та ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність, порушення мозкового кровообігу, які в подальшому можуть призводити до ранньої смертності або декомпенсації систем організму. Дослідження проведено на кафедрі внутрішньої медицини №2 Полтавського державного медичного університету та її клінічній базі – комунальному підприємстві «Полтавський обласний клінічний медичний кардіоваскулярний центр Полтавської обласної ради». Всі пацієнти з артеріальною гіпертензією та її коморбідним перебігом після отримання письмової згоди на включення їх у дослідження, були обстежені згідно наказу МОЗ України (наказ №297 від 02.04.2010 року). Додатково проводили анкетування пацієнтів опитувальниками MMAS-8, HADS, за шкалою ХолмсаРея та SF-36 в динаміці лікування. Робота грунтується на основі аналізу клініко-лабораторних характеристик 152 хворих з різним перебігом АГ, що знаходилися на лікуванні КП «ПОКМКВЦ» з 2018 по 2022 роки. Пацієнтів було розподілено на 3 групи. Так до першої групи увійшло 45 пацієнтів (57,8%/42,2% жителів міста/села) з ізольованим перебігом АГ; другу групу склали 68 пацієнтів (порівну сільських/міських жителів) з поєднаним перебігом АГ та ІХС; третя група включала 39 пацієнтів (61,5% – міських жителів, 48,5% – сільських), де перебіг АГ був ускладнений окрім ІХС, ЦД 2 типу. У жителів міської та сільської місцевостей, на першому етапі дослідження було виявлено основні рейтингові фактори кардіоваскулярного ризику. Крім цього, проведено аналіз інформованості серед пацієнтів, щодо впливу факторів ризику на перебіг АГ та прихильності до її лікування. Встановлено, що головною причиною низької прихильності до лікування є труднощі у запам’ятовуванні часу прийому антигіпертензивних препаратів та перебування пацієнтів поза домом у період коли потрібно приймати антигіпертензивні ліки. Крім цього встановлено, що міські жителі були більш інформованими щодо факторів ризику, порівняно з сільськими. Відносно коригованих факторів ризику, встановлено, що у пацієнтів з ізольованим перебігом гіпертонічної хвороби у міських жителів переважали аліментарні чинники та надмірне вживання алкоголю, тоді як для сільського населення більш характерними були аліментарні чинники та ожиріння. Стосовно пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, нами було констатовано зниження рухової активності та нераціональне харчування у міських жителів, у той же час для сільських жителів були характерним аналогічні фактори, але з діаметрально протилежним переважанням. У пацієнтів третьої групи, як для жителів села так і для жителів міста переважали низька фізична активність, нераціональне харчування та ожиріння. На підставі проведеного аналізу рівня тривоги та депресії (за шкалою HADS) констатовано, що із наростанням коморбідності, тривожнодепресивна симптоматика спостерігаються частіше. Так, у пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ відсутність проявів тривоги чи депресії спостерігали у 55,6% пацієнтів, у групі з поєднаним перебігом ГХ та ІХС – 44,1%, у 3 групі – у 10,3% хворих. Водночас виявлено залежність показників ліпідного обміну від наявності тривожно-депресивних проявів. Так, у пацієнтів порівнюваних груп з клінічними проявами тривоги та/або депресії, спостерігали найвищі показники індексу атерогенності (r>0,71) та тригліцеридів (r>0,91). Стосовно рівня накопиченого стресу (шкала ХолмсаРея), встановлено прямий міцний кореляційний зв’язок між рівнем накопиченого стресу та рівнем систолічного АТ (r>0,89). Визначення якості життя, за допомогою опитувальника SF-36, засвідчило залежність якості життя (ЯЖ) від тяжкості перебігу ГХ. У пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ, якість життя була найвищою, і фактично мало впливала на повсякденне життя пацієнтів. У той же час, у пацієнтів з поєднаним перебігом ГХ та ІХС, що проживали в місті, клінічно вираженими були симптоми перевтоми та загального виснаження (RP), тоді як у пацієнтів сільської місцевості клінічно виражені були больові відчуття (BP), які в подальшому впливали на можливість виконання повсякденних справ. Окрім цього, для міських жителів було характерним зниження життєвої активності (VT) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в сільській місцевості, якість життя знижувалася за рахунок як психічного, так і фізичного компонентів здоров’я. Клінічно виражена різниця визначалася у емоційному стані (RE), рівні життєвої активності (VT) та рівні психічного здоров’я (МН). Щодо фізичного компоненту здоров’я, клінічно вираженою була різниця у показниках фізичного функціонування (PF), загального стану здоров’я (GH) та рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP). З метою зменшення кардіоваскулярного ризику, на підставі проведеного аналізу, запропоновано універсальні алгоритми скринінг діагностики (анкетної самодіагностики) та профілактичного консультування розробленими інформаційними картами щодо немедикаментозної корекції основних факторів ризику хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) у залежності від території проживання пацієнта. Розроблено алгоритми профілактичного консультування щодо ведення здорового способу життя, дієти, фізичної активності в залежності від територіальної приналежності пацієнтів. На другому етапі, через рік після первинного лікування, проведений аналіз ЯЖ пацієнтів, які сумлінно виконували, або не виконували/частково виконували надані їм розроблені нами рекомендації. У повторному анкетуванні взяли участь 70,9% (110 із 152) пацієнтів. Серед них дотримувалися рекомендацій – 78 пацієнтів (70,9%), не дотримувалися рекомендацій або виконували їх не регулярно – 32 хворих (29,1%). Загалом констатовано помірне підвищення як фізичного, так і психічного компонентів ЯЖ у жителів сільської та міської місцевостей. Проте суттєво відрізнялися показники у пацієнтів, які дотримувалися та нерегулярно виконували надані рекомендації. Так у пацієнтів 1 групи, констатовано достовірний приріст показників рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP) на 10,7% (р=0,045) і загального фізичного здоров’я (PH*) на 17,7% (р<0,001). Стосовно психічного компоненту здоров’я, то у жителів міської місцевості спостерігали приріст показників життєвої активності (VT) на 16,4% (p<0,05) та загального психічного здоров’я (MH*) на 14,3% (p<0,05). У той же час, для жителів сільської місцевості відзначався лише клінічно значимий приріст життєвої активності (VT) на 10,7% (p=0,02). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, клінічно значима різниця (p<0,05) між пацієнтами, що дотримувалися та не дотримувалися рекомендацій, була відмічена за всіма показниками психічного та фізичного компонентів здоров’я за виключенням соціального функціонування (SF) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У хворих з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в місті, клінічно значима різниця у показниках фізичного компоненту якості життя визначалася у рівні фізичного функціонування (PF) – 11,8%, (p<0,05), інтенсивності болю (BP) –18,7% (p<0,05), загального стану здоров’я (GH) – 24,4% (p<0,05) та загального фізичного компоненту здоров’я (PH*) – 13,8% (p<0,05). У той же час, клінічно значиму різницю було відмічено у показнику сумарного психічного компоненту здоров’я (МН*) – 17,0% (p<0,001). У сільських жителів клінічно значимий приріст рівня якості життя відбувався переважно за рахунок психічного компоненту здоров'я: життєва активність (VT) – 13,4% (p<0,05), соціальне функціонування (SF) – 13,8% (p<0,05), рольове функціонування, обумовлене емоційним станом (RE) – 13,3% (p<0,001), загальний показник психічного компоненту здоров’я (MH*) – 12,9% (p<0,05). Фізичний компонент здоров’я клінічно різнився лише за показником інтенсивності болю (BP) – 22,7% (p<0,001). Таким чином, констатовано, що дотримання запропонованих розроблених рекомендацій ефективно впливає на якість життя пацієнтів з ГХ та її коморбідним перебігом, які проживають як у сільській місцевості, так і у місті. The dissertation is devoted to the study of the problem of isolated or comorbid arterial hypertension (AH) in patients depending on their territorial affiliation. The course of hypertension in combination with coronary heart disease (CHD) and type 2 diabetes mellitus (DM) was considered comorbidity. According to the literature sources, about 13 million people in Ukraine currently suffer from hypertensive disease (HD), which is almost a third of the adult population. At the same time, only 2 out of 3 are aware of their disease, and an even smaller proportion conscientiously undergo treatment and follow the recommendations of their doctors. According to global statistics, it is estimated that in 2025 every fifth citizen of the world will suffer from HD. Compared to similar statistics from 30 years ago, this figure has almost doubled. The main goal of treatment of patients with AH is to achieve the target blood pressure level, which is considered to be less than 140/90 mmHg, and in patients with diabetes mellitus – below 130/80 mmHg. However, the situation in Ukraine and abroad is not ideal. Hence, in Ukraine, according to various studies, the number of patients who conscientiously follow the recommendations for the treatment of arterial hypertension ranges from 25-45%, while no more than 25-30% of patients reach the target blood pressure levels. Abroad, in developed countries, the situation is somewhat better: about 70% treat AH, 50% of whom reach the target level. Particular attention in the dissertation is paid to the impact of risk factors on the progression of arterial hypertension. According to the literature sources, risk factors in patients with AH differ between those living in urban and rural areas. Given that AH leads to numerous complications in patients of employable age, including acute myocardial infarction and coronary heart disease, chronic heart failure, cerebrovascular disease, which can lead to early mortality or decompensation of body systems, this problem is of great relevance. The research was conducted at the Department of Internal Medicine No.2 of Poltava State Medical University. The clinical site was the Poltava Regional Clinical Medical Cardiovascular Center of the Poltava Regional Council. All patients with arterial hypertension and its comorbidities were examined in accordance with the order of the Ministry of Health of Ukraine (Order No. 297 as of April 2, 2010), after obtaining written consent from the patients to be included in the study. Additionally, patients were questioned using the MMAS-8, HADS, Holmes-Ray and SF-36 questionnaires in the dynamics of treatment.
Застосування PRP терапії при атрофічному риніті
(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-09) Бондаренко, Руслан Валерійович
У дисертаційній роботі розглянуто питання діагностики і лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом (ХАР), запропоновано способи покращення функціональних результатів лікування цієї хвороби шляхом додаткового застосування PRP терапії та кверцетину до лікування за Уніфікованим клінічним протоколом (УКП). Актуальність. Проблема надання допомоги пацієнтам із ХАР залишається актуальною, тому що кількість людей, які страждають від цієї патології, постійно зростає, а чинні методи лікування повною мірою не можуть задовольнити і пацієнтів, і клініцистів. Незважаючи на широкий спектр використовуваних методів лікування ХАР, жоден із них не розв’язує всіх проблем, з якими стикаються практикуючі оториноларингологи. Традиційні методи лікування за уніфікованим клінічним протоколом медичної допомоги не завжди мають очікувану ефективність і довготривалість досягнутого ефекту. Проблема розробки доступних, безпечних і водночас ефективних способів лікування ХАР залишається актуальним завданням оториноларингології та потребує проведення подальших клінічних досліджень. Для підвищення ефективності лікування ХАР слід упровадити методики, які б стимулювали процеси регенерації та покращували функціональний стан ураженої ділянки СО. Одним із перспективних напрямів у цьому контексті є розробка й упровадження в практику альтернативних методик лікування, зокрема застосування засобів, основою яких є використання біологічних компонентів, одержаних від самого пацієнта. Також варто уваги для клінічного вивчення застосування препаратів, що мають захисну дію на клітини. Одним із таких фармакологічних засобів є кверцетин, відомий своєю антиоксидантною активністю щодо поглинання вільних радикалів. Препарат характеризується стимулюючою дією на імунну систему, пригніченням вивільнення гістаміну, зниженням синтезу прозапальних цитокінів та лейкотрієнів і пригніченням вироблення інтерлейкіну IL-4. Ураховуючи дані наукових публікацій щодо властивостей аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), і кверцетину як препарату забезпечення клітинного захисту, проведення досліджень їхнього впливу на процеси регенерації в пацієнтів із ХАР є достатньо обґрунтованими. Мета дослідження – підвищення ефективності лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом шляхом застосування збагаченої тромбоцитами аутоплазми (ЗТА) і кверцетину. Завдання дослідження. Провести ретроспективний аналіз медичних карток амбулаторних ЛОР-пацієнтів із ХАР, визначити його основні клінічні прояви, характер перебігу при проведенні лікування за УКП. Розробити ефективну методику лікування ХАР із застосуванням ЗТА в комбінації з кверцетином у складі терапії за УКП. Дослідити динаміку клінічних показників, що характеризують стан СО порожнини носа, на етапах лікування ХАР при застосуванні УКП і протоколу з поєднаним використанням PRP терапії та кверцетину. Визначити інтенсивність ПОЛ і активність L-аргінін-залежних ферментів циклу оксиду азоту в СО порожнини носа у хворих на ХАР. Установити вплив різних методик лікування пацієнтів із ХАР на біохімічні показники СО порожнини носа. Визначити клінічну доцільність застосування PRP терапії та кверцетину в поєднанні з лікуванням за УКП для відновлення порушень СО порожнини носа, викликаних ХАР. Дослідити віддалені результати лікування пацієнтів, яких лікували за УКП і протоколом, доповненим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Першим фрагментом нашої роботи було ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт лікування 156 пацієнтів з ознаками ХАР, пролікованих в умовах поліклінічного відділення "Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради" протягом 2017/2020 рр. На основі їх аналізу було визначено характерні клінічні ознаки, особливості клінічного перебігу захворювання, частоту виникнення ускладнень і рецидивів. Отримані дані лягли в основу планування поновленого протоколу лікування ХАР, що включає терапію за УКП із додатковим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Клінічна частина роботи ґрунтується на проведенні обстеження й лікування 98 пацієнтів із ХАР. Залежно від обсягу надання допомоги всі вони були розподілені на 4 групи. Пацієнтам усіх груп дослідження в якості базової терапії застосовували лікування за УКП. 1 група – порівняння (n=29) – лікування за УКП; 2 група (n=19) – лікування із застосуванням PRP терапії; 3 група (n=26) – лікування із застосуванням кверцетину; 4 група (n=24) – лікування із поєднаним застосуванням PRP терапії та кверцетину. Дослідження також включало контрольну групу – 20 практично здорових осіб без ознак ХАР. Для отримання коректних, статистично достовірних результатів дослідження створені групи були однорідними, розподіл пацієнтів проводився за принципом рандомізації. Контроль за лікувальним процесом здійснювався шляхом проведення клінічних і біохімічних досліджень під час лікувального процесу. Клінічне дослідження включало збір даних анамнезу і скарг пацієнта, ендоскопії переддвер’я й порожнини носа, дослідження стану мукоциліарної транспортної системи порожнини носа і визначення дихальної функції носа шляхом застосування риноманометрії. Усі складові клінічного дослідження пацієнтів проводили на 1, 18, 28 і 60 день після початку лікування. Паралельно виконували біохімічні дослідження аналізу мазків-змивів на 1 і 28 день лікування. При цьому контролювали такі елементи змивів слизової носа: активність ізоформ NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), активність аргінази, концентрацію L-оксипроліну, сірководню (H2S), малонового діальдегіду (МДА), уміст окисно-модифікованих білків (ОМБ). Ефективність лікування пацієнтів із ХАР оцінювали шляхом зіставлення показників, отриманих під час клініко-лабораторного дослідження. Їхніми складовими були кількісні показники сукупності клінічних проявів ХАР, дані мукоциліарної транспортної системи (МЦК) і риноманометрії, результати біохімічного дослідження. Ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт дозволило визначити головні клінічні ознаки ХАР, особливості його перебігу. Типовими скаргами визначено: утруднення носового дихання (86,87%), відчуття сухості й дискомфорту в порожнині носа (94,8%), носові кровотечі (51,58%) і головний біль (63,28%); при риноскопії були характерні: кірки порожнини носа (95,82%), субмукозні крововиливи (59,86%), стоншена «лакова» слизова (73,86%) і перфорація переділки носа (7,05%). Ці ознаки слугують клінічними показниками захворювання. Дані ретроспективного дослідження лягли в основу розробки тактики клінічного спостереження й лікування пацієнтів із ХАР. Протягом лікування в пацієнтів спостерігалися зміни їхнього суб’єктивного й об’єктивного статусу. Такий параметр як утруднення носового дихання до початку лікування виявлено у 86,29% пацієнтів. На фоні лікування за УКП у пацієнтів групи порівняння він достовірно зменшився і при дослідженні на 18 і 28 добу склав відповідно 31,03% і 10,34%, але на 60 добу його рівень повернувся до початкового і склав 89,56%. У 4 групі, де в лікуванні застосовували PRP терапію і кверцетин, динаміка цього показника достовірно відрізнялась від групи порівняння: на 18, 28 і 60 день дослідження він склав відповідно 12,50%, 8,33% і 29,17%. У цій групі спостерігається збереження позитивного результату лікування у відділений період спостереження. Такі ж тенденції спостерігали і при дослідженні більшості інших клінічних параметрів. Середній показник МЦК у пацієнтів із ХАР до лікування склав 25,85 хв і достовірно відрізнявся від групи контролю – 18,95 хв (p<0,05). Лікування сприяло зменшенню показника МЦК у всіх групах дослідження, що свідчило про покращення стану. На 60 добу дослідження помітна тенденція до повернення рівня МЦК до початкового стану. Так, у групі порівняння його показник склав 23,55 хв, у 2 і 3 групах – відповідно 23,05% і 22, 63%. У пацієнтів 4 групи на 60 добу рівень МЦК склав 19,92% і достовірно не відрізнявся від групи контролю (p>0,05). Вимірювання повітряного опору в обох половинах носа на вдиху при фіксованому значенні диференціального тиску 150 Па визначає достовірність різниці між показниками 1 та 4 груп на 60 день дослідження: 0,213±0,05 Па/см3/с і 0,177±0,09 Па/см3/с відповідно (p<0,05). Біохімічні дослідження показали, що ХАР знижує стійкість СО порожнини носа до інфекційних агентів, що підтверджується зниженням активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 59,09% (p<0,001) і концентрації нітритів на 46,85% (p<0,01) у порівнянні з показниками здорових осіб. Також установлено зниження здатності СО порожнини носа до відновлення своєї структури через розвиток оксидативного стресу і зниження продукування стимуляторів регенерації. Це підтверджується зниженням активності аргінази на 71,05% (p<0,001) і підвищенням концентрації малонового діальдегіду (МДА) у 4,57 раза (p<0,01) та окисно-модифікованих білків (ОМБ) у 3,48 раза (p<0,01) порівняно з показниками здорових осіб. Включення кверцетину до терапії ХАР сприяє зниженню концентрації МДА на 37,36% (p<0,001) і ОМБ на 20,48% (p<0,01) порівняно з показниками групи, що отримувала терапію за УКП. Лікування ХАР із застосуванням PRP терапії підвищує ефективність лікування за рахунок кількох факторів. По-перше, воно сприяє збільшенню стійкості СО порожнини носа до оксидативного ушкодження, що проявляється зниженням концентрації МДА на 21,75% (p<0,05) і окисно-модифікованих білків на 21,69% (p<0,05) порівняно з групою, яка отримувала терапію за УКП. По-друге, посилює ефективність лікування за рахунок підвищення активності аргінази на 98,59% (p<0,001). Це підвищує здатність СО порожнини носа до регенерації, що може сприяти швидшому відновленню тканин у пацієнтів із ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. Ураховуючи позитивні вірогідні зміни, які спостерігаються внаслідок застосування різних методів лікування, подальші клінічні дослідження можуть допомогти в удосконаленні й оптимізації лікувальних протоколів. Упровадження результатів нашої роботи в навчальний процес на кафедрі оториноларингології з офтальмологією Полтавського державного медичного університету сприятиме підготовці майбутніх лікарів, які матимуть доступ до сучасних наукових даних і методів лікування цієї хвороби. Це важливий крок у підвищенні якості медичної освіти й наданні кращої допомоги пацієнтам із ХАР. Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, із них 5 статей у фахових наукових виданнях України, 1 – у міжнародному виданні (у виданні в країні Євросоюзу; у виданні, що входить до наукометричної бази Scopus і знаходиться на території Євросоюзу); 5 тез у збірниках наукових праць.
Удосконалення хірургічної тактики при гострому панкреатиті
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Кербаж, Нізар Ріда
Робота виконана на базі КП «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» та Полтавського державного медичного університету протягом 2020-2024 років. Гострий панкреатит знаходиться серед лідерів по захворюваності та займає перше місце по летальності серед ургентної хірургічної патології черевної порожнини. Це обумовлено тим, що нинішні лабораторно-інструментальні методи дозволяють лише встановити факт наявності гострого панкреатиту, при цьому не задовольняють сучасним принципам стратифікації цього захворювання та, відповідно, вибору оптимальної лікувальної тактики. Все це призводить до виникнення ускладнень, які, незалежно від перебігу хвороби, приймають домінуючий характер. Клінічна картина перебігу захворювання настільки різноманітна та непередбачувана, а загальноприйняті методи обстеження і доступні лабораторні показники настільки неспецифічні, що на практиці не дають гарантії встановлення вірного діагнозу. Для ранньої діагностики гострого панкреатиту все ще використовуються архаїчні лабораторні дослідження, які не є специфічними для патології підшлункової залози і можуть виявлятися при інших захворюваннях. Тактика лікування гострого панкреатиту з некротичними змінами підшлункової залози зазнавала полярних коливань ‒ від активної хірургічної тактики до виключно консервативного лікування. За останні роки хірургами досягнуто певного консенсусу щодо лікування гострого панкреатиту, проте, незважаючи на це, проблема залишається на тому ж рівні, що й раніше, породжуючи нові суперечки серед лікарів. Згідно прийнятої концепції хірургічне втручання показане при інфікованому некрозі. Тому всі хворі, що поступають у стаціонар з клінікою гострого панкреатиту, потребують консервативного лікування. Інтенсивній консервативній терапії надається перевага, а завданням хірургічних методів є лікування ускладнень. При цьому, незважаючи на значний науково-технічний прогрес у галузі, смертність від гострого тяжкого панкреатиту залишається неприпустимо високою. Проблема діагностики та лікування гострого панкреатиту з деструктивними змінами підшлункової залози, його різнобічних ускладнень, є найбільш складною та суперечливою в хірургічній гастроентерології, що обумовлює потребу у подальшому вдосконаленні як засобів ранньої діагностики, так і загальнохірургічної тактики ведення хворих. На меті дослідження стало покращення результатів хірургічного лікування гострого панкреатиту шляхом впровадження науково обґрунтованих критеріїв стратифікації тяжкості захворювання та розробки нових способів його лікування. В основу дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень оперативного лікування, клінічних, інструментальних, лабораторних та спеціальних методів дослідження пацієнтів. Дослідження було розподілене на 3 основні етапи: відбір медичних карток стаціонарного хворого та пацієнтів згідно критеріїв включення та виключення, розробка та аналіз ефективності нової системи стратифікації гострого панкреатиту на основі перфузійних змін, розробка, застосування та аналіз удосконаленого методу хірургічного лікування гострого тяжкого панкреатиту. На першому етапі дослідження був проведений ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів з гострим панкреатитом у Полтавському регіоні та одночасно з цим проводився скринінг пацієнтів, які знаходились на стаціонарному лікуванні комунального підприємства «Перша міська клінічна лікарня Полтавської міської Ради» з діагнозом гострий панкреатит. Загальний пул поточного дослідження склав 225 пацієнтів, серед яких 126 – ретроспективна група та 99 – проспективна. Групу пацієнтів, що надійшли до лікувального закладу протягом першої доби від початку захворювання, склали 74 особи. На другому етапі дослідження був проведений відбір медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів ретроспективної групи, також, на засадах рандомізації та за добровільною інформованою згодою, була сформована проспективна група з 62 хворих, що включала пацієнтів, яким проводилась лазерна допплерівська флоуметрія, загальноклінічні аналізи та стандартні методи візуалізації протягом першої доби після надходження. Для окремої та комплексної оцінки зв’язку показників загальноклінічних обстежень з тяжкістю захворювання використовувались результати досліджень 60 пацієнтів, які мали усі необхідні для аналізу дані, отримані у першу добу захворювання. Спрощена система стратифікації гострого панкреатиту, яка не враховує показник мікроциркуляції, була розроблена з використанням даних 82 пацієнтів, яким було проведено необхідні клініко-лабораторні та інструментальні обстеження при госпіталізації, незалежно від наявності даних про стан мікроперфузії. На цьому етапі було визначено, що у першу добу гострого панкреатиту зв’язок із тяжкістю захворювання мають наступні показники: показник амплітуди пульсової хвилі С (А/М), що визначається при лазерній допплерівській флоуметрії; клінічні та візуальні ознаки наявності випоту у плевральній та/або черевній порожнині; ознаки наявності синдрому системної запальної відповіді; показник гематокритного числа. Далі, для визначення комбінованого впливу показників, що мають окремий зв’язок з тяжкістю гострого панкреатиту, на їх основі було побудовано лінійнокореляційну модель та визначено множинний коефіцієнт кореляції, який склав 0,803, що свідчить про значний зв’язок між факторами, включеними в модель, та ступенем тяжкості. На основі отриманих результатів аналізу поодинокого та комплексного зв’язку показників загальних клінічних, лабораторних, інструментальних та спеціальних методів досліджень, за допомогою технології машинного навчання було спроектовано власну систему критеріїв оцінки тяжкості стану пацієнтів з гострим панкреатитом методом побудови дерева класифікації та регресії, або дерева прийняття рішень. Враховуючи показники, які увійшли до системи прогностичних критеріїв, вона отримала назву PanHELS (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, LDF, SIRS). За подібною методикою, для перспективного використання центрами без наявного обладнання для визначення мікроциркуляції, було створено спрощену систему, яка отримала назву PanHES (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, SIRS). Наступним кроком, за допомогою статистичного методу аналізу даних, проводилось порівняння запропонованого способу стратифікації тяжкості гострого панкреатиту з наявними критеріями у першу добу захворювання у 31 пацієнта, які не були включені у модель розробки системи стратифікації. Було виявлено, що для визначення гострого тяжкого панкреатиту, системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 100% специфічність протягом першої доби після надходження, що при порівняльному аналізі було показником найвищої ефективності (BISAP - 90% чутливість та 85,71% специфічність, HAPS - 100% чутливість та 76,19% специфічність, Panc3 – 60% чутливість та 85,71% специфічність). Для визначення гострого панкреатиту середнього ступеня тяжкості системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 43,48% специфічність протягом першої доби після надходження, та для визначення легкого гострого панкреатиту PanHELS та PanHES мали 84,62% та 76,92% чутливість та 94,44% специфічність відповідно зі схильністю до гіпердіагностики. У порівнянні з запропонованими на сьогоднішній день системами, нові критерії виявились не менш ефективними, а іноді й ефективнішими при використанні у пацієнтів з легким та середньотяжким гострим панкреатитом протягом першої доби після надходження. На третьому етапі дослідження було відібрано архівні медичні картки стаціонарного хворого 21 пацієнта, які склали групу порівняння, та яким проводилась терапія за стандартною схемою з відкритим оперативним втручанням. Поряд із цим була сформована група дослідження з 17 пацієнтів, яким проведено лікування за запропонованою методикою. Після оперативного лікування пацієнтів, у ранньому післяопераційному періоді проводився моніторинг клінічного стану, зокрема, визначались наступні показники: загальний термін перебування в стаціонарі, термін стаціонарного лікування від моменту першого оперативного втручання, ускладнення та летальність. Виявлено, що за використання удосконаленого способу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту, летальність від захворювання знизилась з 42,9% до 17,7%, середній термін перебування на стаціонарному лікування зменшився з 60 до 47,8 ліжкоднів, стало можливим часткове або повне уникнення таких ускладнень як кишкова нориця та арозивна кровотеча. Післяопераційний перебіг супроводжувався значно меншою вираженістю системної запальної відповіді за рахунок вчасного відмежування запального процесу, ініційованого активністю панкреатичних ферментів у сальниковій сумці, та місцевої інстиляції антибактеріальних засобів після переходу у «пасивний» режим ведення оментобурсостоми. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначено та науково обґрунтовано вплив тяжкості перебігу ГП на мікроциркуляторні розлади у першу добу захворювання. Уперше визначено та науково обґрунтовано оптимальну зону дослідження стану мікроциркуляції у пацієнтів з гострим панкреатитом. На підставі аналізу ізольованого та кількісного впливу клініколабораторних показників та показників мікроциркуляції, вперше, за допомогою використання технології машинного навчання розроблено прогностичне деревокласифікацію тяжкості гострого панкреатиту, яке враховує стан мікроциркуляторного русла. Удосконалено метод хірургічного лікування пацієнтів з тяжким гострим панкреатитом. На підставі аналізу результатів лікування гострого панкреатиту на етапі гнійно-септичних ускладнень вперше, за допомогою систематичного літературного огляду, науково обґрунтовано перевагу дренування з комбінованою системною та місцевою антибактеріальною терапією іригацією антибактеріальними засобами ділянок інфікованого панкреатичного некрозу над дренуванням без місцевого застосування антибіотиків. Практичне значення отриманих результатів. Оцінка стану мікроциркуляторного русла у пацієнтів з гострим панкреатитом дозволяє покращити результати лікування захворювання за рахунок появи додаткового фактору можливості ранньої стратифікації тяжкості перебігу захворювання та оптимізації хірургічної тактики. Застосування запропонованих критеріїв прогнозування перебігу гострого панкреатиту дозволяє підвищити ефективність діагностики гострого тяжкого панкреатиту за рахунок високої чутливості та специфічності методу. Застосування запропонованого методу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту дозволяє у менші строки, без розвитку тяжких ускладнень та з меншими фінансовими витратами сприяти вилікуванню пацієнтів, а також зменшити смертність таких хворих. Запропонований метод впроваджено у навчальний процес Полтавського державного медичного університету та у лікувальний процес комунального підприємства «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Дані дослідження щодо використання комбінації системної та місцевої антибактеріальної терапії дозволяють підвищити ефективність лікування пацієнтів з інфікованим панкреатичним некрозом за рахунок підтримання мінімально інгібуючих концентрацій антибактеріальних засобів безпосередньо в ділянці вогнищ нагноєних фіксованих некротичних мас та зменшення часу персистенції бактеріальної флори в ділянках некрозу підшлункової залози та парапанкреатичної клітковини.
Оптимізація методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Коваль, Юрій Павлович
Дисертаційна робота присвячена покращенню ефективності лікування підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних основ його розвитку та розробки на підставі отриманих результатів досліджень рекомендацій щодо оптимізації методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Метою роботи стало з‘ясування біомеханічної складової патогенезу підвищеного стирання твердих тканин зубів через МРТ – дослідження м‘язів, що піднімають, зміщують вбік та висувають вперед нижню щелепу. Подальше математичне вивчення отриманих антропометричних результатів вимірювання: довжини, ширини та товщини скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів. Визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток генералізованого підвищеного стирання зубів. Розробка рекомендацій для лікування і профілактики ускладнень генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Для визначення біомеханічної складової патогенезу генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів здійснено МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних латеральних і медіальних м‘язів 15 особам без будь-яких уражень зубів та 49 пацієнтам з підвищеним генералізованим стиранням твердих тканин зубів. Серед 49 пацієнтів з підвищеним стиранням виявився 31 чоловік (63%) і 18 (37%) жінок віком від 30 до 71 року, розподілених на три групи відповідно до класифікації М.Г. Бушана (1979 р.). В результаті проведених МРТ досліджень визначили довжину, ширину та товщину скроневих, жувальних та обох крилоподібних м‘язів з лівого і правого боку. Із застосуванням принципу Д.Бернуллі характеризували дію кожного м‘яза коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Так як коефіцієнт повинен являти собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Для кожної з виділених груп пацієнтів: контрольної та трьох груп з різними ступенями підвищеного стирання зубів були визначені коефіцієнти кожного м'язу на пріоритетному та другорядному боці жування із застосуванням принципу Д.Бернуллі. Пріоритетний та другорядний бік жування визначили клінічно та електроміографічно. Також були обчислені середні значення коефіцієнтів кожного м'язу у кожній із трьох груп пацієнтів з підвищеним стиранням зубів і контрольній групі та межі в яких можуть змінюватися значення коефіцієнтів у кожній із цих груп. Середні числові значення скроневого, жувального, латерального і медіального крилоподібних м‘язів у осіб контрольної групи на пріоритетному боці жування становлять: kС=3,92235; kЖ=2,61045; kЛ=0,94671; kМ=2,55763. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,91548; kЖ=2,66361; kЛ=0,97514; kМ=2,51334. Користуючись висновками теореми Д.Бернуллі, що короткі м‘язи «сильні», а довгі – «швидкі», порівняли між собою отримані коефіцієнти кожного м‘яза пріоритетного і другорядного боку у пацієнтів контрольної групи. Вищі коефіцієнти вказують на більше переважання довжини м‘яза над площею його поперечного перерізу, отже на більше притаманну м‘язу біомеханічну властивість «швидкість». Нижчі коефіцієнти – навпаки, відзначають велику площу поперечного перерізу м‘яза і малу довжину, що свідчить про властиву для них біомеханічну якість «сила». Коефіцієнти однойменних м‘язів у контрольній групі на пріоритетному і другорядному боці жування, відрізняються дуже несуттєво. Жувальний м‘яз на пріоритетному боці має незначно нижчий коефіцієнт, що свідчить про неістотно більшу площу його поперечного перерізу ніж однойменний на другорядному боці. «Сильнішому» жувальному на пріоритетному боці відповідає дещо «швидший» скроневий. На другорядному боці, порівняно з пріоритетним, жувальний м‘яз має незначно вищий коефіцієнт, що вказує на менше виражену у нього біомеханічну властивість «сила», а дещо нижчий коефіцієнт скроневого говорить про зменшення його біомеханічної властивості «швидкість». Аналізуючи коефіцієнти латерального і медіального крилоподібних м‘язів, бачимо схожу тенденцію: як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування меншому коефіцієнту, отже «сильнішому», латеральному крилоподібному відповідає більший коефіцієнт, отже «швидший» медіальний м‘яз і навпаки. Існуючий баланс між такими фізичними якостями м‘язів як «сила» і «швидкість» запобігає стиранню зубів, вказує що пара м‘язів, які працюють в одному напрямку, однаково «швидкі» і однаково «сильні». Із збільшенням важкості ступеня підвищеного стирання твердих тканин зубів змінюються біомеханічні властивості м‘язів наступним чином: коефіцієнти, визначені за принципом Д.Бернуллі скроневих і жувальних м‘язів зменшуються, а крилоподібних: медіального більше, а латерального менше – зростають від першої до третьої групи пацієнтів. Для пацієнтів 1 групи на пріоритетному боці жування середні значення коефіцієнтів становлять: kС=3,53789; kЖ=2,65613; kЛ=0,92742; kМ=2,57174. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,49627; kЖ=2,71938; kЛ=0,93213; kМ=2,51216. Подальше зниження коефіцієнтів скроневого та жувального м‘язів і збільшення крилоподібних продовжується і в 2 групі на пріоритетному боці жування: kС=3,48213; kЖ=2,52772; kЛ=0,97262; kМ=2,61282. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,48122; kЖ=2,66705; kЛ=1,06687; kМ=2,54582. Така ж тенденція зберігається і в 3 групі пацієнтів з підвищеним стиранням зубів: на пріоритетному боці жування: kС=3,2635; kЖ=2,31020; kЛ=0,95558; kМ=0,80894. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,3432; kЖ=2,38739; kЛ=0,97295; kМ=2,6741. Більше набуття фізичної якості «сили» скроневими і жувальними м‘язами і якості «швидкості» крилоподібними м‘язами, особливо медіальним, призводить до підвищеного тертя оклюзійних поверхонь зубів. Через відсутність м'язових веретен бічний крилоподібний м'яз відіграє другорядну роль під час рухів нижньої щелепи. М‘язові веретена (рецептори розтягування) необхідні для виявлення будь-яких змін у робочій довжині та швидкості м‘яза. Під час функціональних рухів це запобігає надмірному розтягуванню м'язів. Тому ми і не спостерігаємо великих змін у набутті якості «швидкості» крилоподібними латеральними м‘язами. ЕМГ дослідженнями підтверджена пряма залежність біоелектричної активності скроневих і жувальних м‘язів від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». Подальші дослідження були присвячені виявленню можливих відмінностей у значеннях співвідношень коефіцієнтів окремих м‘язів, що діють у різних напрямках (скроневий та жувальний м‘язи – піднімають нижню щелепу, а крилоподібні – при односторонньому скороченні зміщують її вбік). Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та у пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи під час жування у напрямку пріоритетного чи другорядного боку, відбувається одночасне скорочення обох крилоподібних м‘язів на протилежному боці, тому враховуємо Л М k k  – суму коефіцієнтів крилоподібних м‘язів з протилежного боку нижньої щелепи. За цією формулою отримані дуже близькі числові значення співвідношення коефіцієнтів як з пріоритетного, так і з другорядного боків у осіб без ознак підвищеного стирання зубів. У пацієнтів з підвищеним стиранням обчислені результати співвідношень коефіцієнтів суттєво відрізняються між пріоритетним і другорядним боком. Наукова новизна здобутих результатів. Вперше застосований принцип Д.Бернуллі для дослідження м‘язів, що здійснюють рухи нижньої щелепи. Вперше обчислений безрозмірний коефіцієнт відношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше порівняно співвідношення безрозмірних коефіцієнтів м‘язів, що діють в одному напрямку, у осіб без ураження твердих тканин з такими у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена відмінність біомеханічних властивостей таких як: «сила» і «швидкість» скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена залежність розвитку генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів від коефіцієнта співвідношення сили і швидкості м‘язів, що виконують піднімання нижньої щелепи, висування та зміщення її вбік. Вперше доведений вплив крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання твердих тканин зубів. Вперше для оптимізації ортопедичного лікування рекомендовано застосовувати оклюзійну тренувальну шину для збалансування біомеханічних властивостей «сили» і «швидкості» скроневих, жувальних, крилоподібних м‘язів у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і розв‘язання наукової задачі, що полягала у підвищенні ефективності та оптимізації методів ортопедичного лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних властивостей м‘язів, що піднімають, висувають вперед та зміщують нижню щелепу вбік, визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання зубів та розробка рекомендацій застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний. 1. Поширеність підвищеного стирання твердих тканин зубів, не пов‘язаного з дефектами зубних рядів, серед населення міста Полтави та області у осіб віком від 30 до 71 року області становить 27,6%. Генералізована форма стирання виявлена у 87,5% осіб, а локалізована – у 12,5% обстежених. Підвищене стирання твердих тканин зубів зустрічається частіше у пацієнтів чоловічої статі 63%, ніж жіночої – 37%. У чоловіків частіше зустрічається підвищене стирання тяжкого ступеню – 89%, у той час як у жінок - легкого ступеню – 87%. Встановлено, що у 83,67% пацієнтів з наявною спадковою складовою кисла та абразивна їжа сприяє підвищеному стиранню зубів. 2. Здійснені МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних медіальних і латеральних м‘язів та встановлені наступні їх фізичні параметри: довжина, ширина, товщина у пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів та у осіб без будь-якого пошкодження зубів. За визначеними параметрами ширини та товщини скроневих, жувальних і обох крилоподібних м‘язів визначені площі поперечного перерізу усіх названих м‘язів для кожного пацієнта з підвищеним стиранням зубів та досліджуваної особи контрольної групи. 3. Застосовуючи принцип Д.Бернуллі, вивчені співвідношення довжин скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів (медального і латерального) до їх площ поперечного перерізу, як на пріоритетному боці, так і на боці другорядного значення для жування. Дію кожного м‘яза характеризували коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Коефіцієнт являє собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Визначено чотири безрозмірних коефіцієнти відношення довжини окремого м‘язу до сторони квадрату поперечного перерізу м‘яза, еквівалентного по площі поперечного перерізу м‘язу, що вивчається. Обчислені середні значення коефіцієнтів скроневих, жувальних, крилоподібних латерального і медіального м‘язів для осіб контрольної групи та трьох груп пацієнтів з різним ступенем тяжкості підвищеного стирання зубів. 4. Встановлено, що чим нижчий коефіцієнт, визначений за принципом Д.Бернуллі, тим більше м‘язу притаманна біомеханічна властивість «сила», чим вищий вказаний коефіцієнт, - тим дужче виражена властивість «швидкість» досліджуваного м‘яза. У контрольній групі осіб скроневі, жувальні і крилоподібні м‘язи на пріоритетному та другорядному боці мають приблизно однаково виражені біомеханічні властивості «сила» і «швидкість». У пацієнтів з підвищеним стиранням зубів відбувається дужче набуття скроневими і жувальними м‘язами біомеханічної властивості «сила», а крилоподібними, більше медіальним, властивості «швидкість». Найдужче таке прослідковується у пацієнтів з найтяжчим перебігом захворювання. 5. Важливе значення мають не окремо взяті самі по собі визначені коефіцієнти, а їх співвідношення для виконання функції жування. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи вбік під час жування на пріоритетному чи другорядному боці відбувається скорочення крилоподібних м‘язів на протилежному боці. Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Для осіб без підвищеного стирання зубів внаслідок розрахунку співвідношень коефіцієнтів за даною формулою пріоритетного та другорядного боку отримуємо дуже близькі числові значення. У пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів числові значення співвідношення коефіцієнтів, обчислені за отриманою формулою, відрізняються з посиленням ступеня тяжкості патологічного процесу. Крім зниження самих числових значень, на отримане співвідношення коефіцієнтів впливає незбалансованість між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» окремих м‘язів, що випливає з середніх значень коефіцієнтів, і відображається у вищому числовому значенні на пріоритетному боці жування ніж на другорядному. Наявність такої невідповідності навіть при незначно вираженому початковому стиранні зубів вказує на порушення балансу між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують нижню щелепу вбік і є прогностичною ознакою подальшого розвитку захворювання. 6. Біоелектрична активність скроневих і жувальних м‘язів у осіб контрольної групи знаходиться в прямій лінійній залежності від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». «Швидкі» скроневі і жувальні м‘язи у осіб без ознак підвищеного стирання мають високі коефіцієнти співвідношення за принципом Д.Бернуллі і їм відповідають високі значення спалахів максимальної амплітуди біоелектричної активності. Коефіцієнтам скроневих м‘язів пріоритетного/другорядного боку жування kC: 3,92235 / 3,91548 відповідають максимальна біоелектрична активність: 498,29мкВ / 644,85мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,02 / 1,12. Для жувальних м‘язів: kЖ: 2,61045 / 2,66361 відповідають максимальна біоелектрична активність: 858,48мкВ / 935,96мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,11 / 1,09. Поступова втрата балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування, у пацієнтів від першої до третьої групи супроводжується зниженням коефіцієнтів скроневих і жувальних м‘язів, визначених за принципом Д.Бернуллі. Так у третій групі пацієнтів вони становлять: kC:3,26353/3,34322; kЖ: 2,31020/2,38739. Відповідно їм на ЕМГ спостерігається збільшення коефіцієнту «К» біоелектричної активності: скроневих: 1,16/1,13; жувальних 1,45/1,34 та зниження спалахів максимальної амплітуди: скроневих м‘язів: 226,35мкВ/179,94мкВ; жувальних м‘язів: 74,09мкВ/175,87мкВ). 7. З метою оптимізації ортопедичного лікування підвищеного стирання зубів досягти балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують вбік нижню щелепу шляхом застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний.
Підвищення клінічної ефективності хірургічного лікування регматогенного відшарування сітківки шляхом оцінки імунологічних та анатомо-морфологічних показників
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Іванченко, Анна Юріївна
Дисертація присвячена проблемі покращення операційних функціональних результатів у пацієнтів із регматогенним відшаруванням сітківки після вітректомії на підставі вивчення змін мікроциркуляторного русла та їх зв’язку з ангіопоетином-2 у скловидному тілі. В основу даної дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень та асистенції оперативних втручань, клінічних, інструментальних та лабораторних методів дослідження хворих. Однією з провідних причин сліпоти та інвалідності в офтальмології є регматогенне відшарування сітківки. Дане захворювання є соціально-економічною проблемою, адже майже 70 % випадків розвивається в осіб працездатного віку [11,46]. Поширеність регматогенного відшарування сітківки (РВС) у світі, за даними деяких авторів, близько 10–18 випадків, інших дослідників — 6,9–18,2 випадку на 100 000 населення на рік [72,120]. У країнах Європи цей показник становить 6–10 випадків на 100 000 населення на рік [128,138]. Поширеність регматогенного відшарування сітківки (РВС) у дорослій популяції України - 3 випадки на 10 тис. чоловік [1]. Завдяки розвитку нових технологій в офтальмохірургії, хірургія регматогенного відшарування сітівки в даний час є атравматичним мікроінвазивним втручанням, яке виконується переважно методом вітректомії «pars plana» [150,166,174]. Сучасні методи лікування відшарування сітківки дозволяють домогтися анатомічного прилягання в 93-99% випадків, при цьому лише в 40% пацієнтів гострота зору становить після операції від 0,5 до 1,0, а у 60% залишається на тому ж рівні, що і до операції, або підвищується незначно [44,45,63,88]. Оптична когерентна томографія-ангіографія (ОКТ-ангіографія) останнім часом набуває дедалі більшого значення для оцінки кровотоку сітківки. Точна оцінка змін мікроциркуляторного русла макулярної ділянки за допомогою ОКТ-а може дати більш точне прогнозування відновлення зору в пацієнтів. Виявлені порушення мікроциркуляторного русла в післяопераційному періоді можуть більш точно спрогнозувати відновлення функціональних результатів. Ангіопоетини (Ang) є одними з важливих медіаторів ангіогенезу, оскільки шлях Ang/Tie контролює ріст, виживання та дозрівання ендотеліальних клітин судин. [5]. Кілька досліджень сітківки ока мишей підкреслили роль білків Ang/Tie в розвитку та підтримці судин сітківки [78,85]. Тому необхідно підкреслити роль Ang/Tie в судинних патологіях сітківки. У зв’язку з тим, що роль ангіопоетину-2 вивчалася при різних судинних розладах сітківки [68,78,86,88,89], окрім РВС, нами було вирішено дослідити інтравітреальний рівень саме даного судинно-дестабілізуючого фактора і його зв'язок зі змінами мікроциркуляторного русла після оперативного лікування РВС. Отже, на сьогоднішній день, здебільшого, ефективність хірургічного лікування РВС оцінюють, беручи за основу анатомічне прилягання сітківки, без урахування морфологічних та післяопераційних функціональних результатів. Також відсутні єдині дані про зміни мікроциркуляторного русла макулярної ділянки після хірургічного лікування відшарування сітківки. Виявлення нових науково обґрунтованих причин неповного відновлення функціональних результатів із урахуванням мікроциркуляторних змін сітківки за даними ОКТ, OКT-а та пошук нових інтравітреальних судинно-дестабілізуючих факторів з метою подальшого підвищення клінічної ефективності хірургічного лікування РВС є важливим і актуальним завданням сучасної офтальмології. Дослідження проводилося з вересня 2020 року по січень 2023 року. Під спостереженням знаходилося 118 хворих (118 очей) з первинним РВС, що були розділені на 2 групи. Середній вік пацієнтів І групи склав 40,3±7,59 років, ІІ групи - 56,88±10,94 років. Тривалість відшарування сітківки від появи симптомів до проведення оперативного втручання у всіх хворих складала не більше 3 днів. Пацієнтам проводили комплексне загальне та офтальмологічне обстеження (візометрія, периметрія, тонометрія, біомікроскопія, офтальмоскопія, В-сканування, ОКТ та ОКТ-ангіографію парного ока та по можливості ОКТ та ОКТ-ангіографію ока з відшаруванням сітківки). Далі виконувалося оперативне лікування – закрита субтотальна вітректомія (ЗСВ) з газовою тампонадою вітреальної порожнини. Усім пацієнам був проведений аналіз порушень мікроциркуляторно русла у термінах 1, 3, 6 та 12 місяців після хірургічного лікування. Пацієнтам І групи ОКТ та ОКТ-а проводили перед операцією, на відміну від пацієнтів ІІ групи, у котрих результати даного дослідження в цей період не були інформативними через відшарування макулярної ділянки. Першу групу склали 61 пацієнт (61 око) з РВС macula-on, їм виконано вітреоретинальне втручання з газовою тампонадою вітреальної порожнини сумішшю C3F8. У цих пацієнтів проведений аналіз функціональних результатів, морфологічних та мікроциркуляторних змін макулярної ділянки в післяопераційному періоді. У ході операції у 46 хворих (46 очей) здійснено забір скловидного тіла для дослідження наявності та рівня ангіопоетину-2. Другу групу спостереження склали 57 хворих (57 очей) з РВС macula-off, яким виконано вітреоретинальне втручання з газовою тампонадою вітреальної порожнини сумішшю C3F8. У цих пацієнтів проведений аналіз функціональних результатів, морфологічних та мікроциркуляторних змін макулярної ділянки в післяопераційному періоді. У ході операції у 41 хворого (41 око) взято забір скловидного тіла для дослідження наявності та рівня ангіопоетину-2. В обох групах (І група - у 46 пацієнтів, ІІ група - у 41 пацієнта) вивчено вплив рівня ангіопоетину-2 на характер змін мікроциркуляторного русла в найближчі та віддалені терміни спостереження після хірургічного лікування. На першому етапі дослідження визначені зміни архітектоніки та кровопостачання шарів сітківки за результатами ОКТ та ОКТ-а: площа фовеальної аваскулярної зони (ФАЗ), щільність поверхневого капілярного сплетіння (ПКС), щільність глибокого капілярного сплетіння (ГКС) фовеальної та парафовеальної зон, товщину сітківки в макулярній зоні. В обох групах спостерігали повне анатомічне прилягання сітківки у всіх пацієнтів. Ефективність операції оцінювали за даними візометрії, використовуючи таблиці ETDRS - найкраще корегована гострота зору (НКГЗ). В обох групах НКГЗ показала статистично значущу лінійну прогресію зі значним покращенням порівняно з вихідним рівнем (p < 0,0001). НКГЗ до лікування в І групі склала 1,2 ± 0,51 log MAR, через 12 місяців становила - 0,08 ± 0,07 log MAR . У ІІ групі НКГЗ у доопераційному періоді була 2,61 ± 0,95 log MAR, через 12 місяців становила - 0,21± 0,19 log MAR (p<0,05). Так, у І групі за результатами проведення ОКТ-а виявлено тенденцію до покращення щільності судин ПКС вже у терміні 1 місяць (p < 0,05). Парафовеальна щільність ГКС (ПФЩГКС) від передопераційного періоду до 1 місяця погіршилася, а у термінах 3, 6 та 12 місяців демонструвала тенденцію до покращення; при порівнянні з відповідним показником парних очей відмічалася статистично достовірна різниця (p< 0,05) на всьому терміні спостереження. Площа фовеальної авскулярної зони (ФАЗ) у доопераційному періоді становила 0,329 ± 0,04 мм2 , у терміні 12 місяців - 0,249 ± 0,02 мм2 та при порівнянні з парними очима різниця була статистично недостовірна Також встановлено кореляційний зв'язок між парафовеальною щільністю (ПФЩПКС) та НКГЗ до операції (p < 0,05); з 1 по 12 місяць спостереження ПФЩГКС мала негативну кореляцію з післяопераційною НКГЗ (p < 0,05). У ІІ групі при порівнянні показників парних очей ОКТ-а на кожному терміні спостереження виявлено, що статистично достовірна різниця ФЩПКС прослідковувалася лише на 1 та 3 місяці огляду, далі показник був однаковими у порівнянні з відповідними показниками парних очей. ПФЩПКС, ФЩГКС, ПФЩГКС, площа ФАЗ мали тенденцію до покращення та статистично достовірну різницю з відповідними показниками на всьому терміні спостереження. Також встановлено кореляційний зв'язок через рік: НКГЗ корелювала з площею ФАЗ (p < 0,05) та з ПФЩПКС, також НКГЗ корелювала з ПФЩГКС (p < 0,05). На другому етапі дослідження, враховуючи виявлені судинні порушення, проведено пошук біохімічних факторів впливу на їх розвиток. Для виконання другого завдання ми провели аналіз маркерів – імуноферментний аналіз (ІФА) рівня ангіопоетину-2 у скловидному тілі в обох групах. Результати дослідження виявили рівень ангіопоетну-2 у скловидному тілі хворих з РВС, що коливався у І групі від 84,50 пг/мл до 268,3 пг/мл і склав у середньому 129,7 ± 51,99 пг/мл, у ІІ групі від 103,7 пг/мл до 2065 пг/мл і склав у середньому 693,8 ± 334,7 пг/мл. При порівнянні середнього рівня концентрації вітреального ангіопоетину-2 між І та ІІ групами виявлено значиму статистичну різницю (p < 0.0001). Для порівняння даних у кожній досліджуваній групі нами було проаналізовано результати ІФА та виявлено пацієнтів із найбільшим та найменшим рівнем ангіопоетину-2. Підтверджено, що коливання рівня ангіопоетину-2 в межах однієї групи пацієнтів, незважаючи на доопераційний стан макули, має значення для відновлення мікроциркуляторного русла в післяопераційному періоді. Більший рівень ангіопоетину-2 веде до повільнішого відновлення кровотоку в макулі. Наукова новизна отриманих результатів. Уперше встановлено рівень ангіопоетину-2 у хворих з РВС та його вплив на ФАЗ, ПФЩПКС та ПФЩГКС макулярної ділянки. У пацієнтів без відшарування макулярної ділянки даний показник коливався від 84,50 пг/мл до 268,3 пг/мл і склав у середньому 129,7 ±51,99 пг/мл, у пацієнтів із відшаруванням макулярної ділянки від 103,7 пг/мл до 2065 пг/мл і становив у середньому 693,8 ± 334,7 пг/мл. Доповнено знання про морфологію та судинну архітектоніку сітківки в пацієнтів після оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки з відшаруванням макулярної ділянки та без відшарування. Підтверджено наукові дані про наявність зв’язку між змінами мікроциркуляторного русла та функціональними результатами в післяопераційному періоді. Поглиблено знання про можливі причини неповного відновлення гостроти зору в пацієнтів після оперативного лікування з приводу регматогенного відшарування сітківки. Отримані дані розширюють розуміння неповного відновлення гостроти зору у пацієнтів, прооперованих з приводу РВС. Виявлені результати проведеного дослідження дозволяють спрогнозувати можливу гостроту зору пацієнтів після оперативного лікування та дають змогу лікарю покращити функціональні результати після РВС. Рівні ангіопоетину-2 можуть розглядатися в якості критерію прогнозування результату оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки та необхідності додаткової медикаментозної корекції виявлених судинних порушень. Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення та практичні рекомендації роботи включені в програму лекцій і практичних занять кафедри оториноларингології з офтальмологією ВДНЗУ «Полтавського державного медичного університету» та впроваджені в роботу офтальмологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні, медичного центру «Світогляд», медичного центру «ІРМЕД» та підтверджено «Актами впровадження».
Фактори ризику та особливості клінічного перебігу нейропатичного больового синдрому у пацієнтів з розсіяним склерозом
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Скорик, Катерина Сергіївна
Скорик К.С. Фактори ризику та особливості клінічного перебігу нейропатичного больового синдрому у пацієнтів з розсіяним склерозом. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 222 – «Медицина». Підготовка відбулася в Полтавському державному медичному університеті МОЗ України, Полтава, 2024 рік. Біль діагностується у 29-86% пацієнтів з розсіяним склерозом (РС) та може з’явитися в будь-який час захворювання. Біль при РС прямо пов’язаний з показниками функціонального обмеження, інвалідизації та зі зниженням якості життя пацієнтів. Однією з найважливіших особливостей болю при РС є різноманітність його патогенетичних варіантів. Особливе значення серед больових феноменів у пацієнтів з РС займає центральний нейропатичний біль (НБ), який представлений нейропатичним дизестезичним болем (НДБ), феноменом Лермітта (ФЛ) та тригемінальною невралгією (ТН). У дисертаційній роботі отримала подальший розвиток важлива наукова проблема альгології, яка стосується оптимізації діагностики та обґрунтування шляхів попередження виникнення та хронізації НБ в пацієнтів з РС на основі вивчення соціально-демографічних, нейропсихологічних, клінічних та нейрофізіологічних характеристик. Завдання дослідження 1. Вивчити частоту та клінічні характеристики окремих типів НБ в пацієнтів з РС. 2. Дослідити фактори, що асоціюються з НБ в пацієнтів з РС. 3. Вивчити особливості виникнення та клінічної еволюції НБ в пацієнтів з РС. 4. Визначити предиктори виникнення та предиктори хронізації НБ в пацієнтів з РС. 5. Дослідити особливості ноцицептивного флексорного рефлексу (НФР) при НБ в пацієнтів з РС. Об’єкт дослідження: НБ в пацієнтів з РС. Предмет дослідження: епідеміологічні, соціальні, демографічні, психоемоційні, когнітивні, клінічні, нейрофізіологічні характеристики пацієнтів з РС та з НБ. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше серед української популяції вивчена частота НДБ, ФЛ та ТН в пацієнтів з РС. Вперше досліджені клінічні характеристики НДБ та ФЛ в пацієнтів з РС. Вперше в крос-секційному дослідженні виявлені фактори, що асоціюються з НДБ в пацієнтів з РС. Вперше в проспективному дослідженні виявлені особливості виникнення НДБ, ФЛ, ТН, а також особливості рецидиву та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Вперше в проспективному дослідженні виявлені предиктори виникнення НДБ та ФЛ, а також предиктори хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Вперше з’ясовані нейрофізіологічні особливості виникнення та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Практичне значення одержаних результатів. Виявлено особливості виникнення НДБ та ФЛ в пацієнтів з РС, що необхідно враховувати в лікувально-діагностичному процесі. Визначені предиктори хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Виділені специфічні нейрофізіологічні зміни при виникненні та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Матеріали дисертаційної роботи впроваджено в навчальний процес кафедри нервових хвороб Полтавського державного медичного університету, у лікувальнодіагностичний процес Комунального підприємства «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального підприємства «5-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцька міська лікарня». Перший розділ дисертації присвячений аналізу сучасних літературних даних щодо досліджуваної теми. Феномен НБ в пацієнтів з РС є розповсюдженим, патогенетично гетерогенним явищем. НБ при РС має певні етіопатогенетичні особливості та відповідно становить значні труднощі в діагностиці, лікуванні та розробці профілактичних заходів. У другому розділі дисертації проведено опис дизайну, матеріалу та методів дослідження. Дизайн дослідження: відкрите, нерандомізоване, порівняльне, моноцентрове. У дослідження включений 321 пацієнт з РС та 83 практично здорові особи. Методи дослідження: клініко-анамнестичний, фізикальне та неврологічне обстеження, клініко-психопатологічні – Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS), шкала апатії Starkstein; нейропсихологічні – Монреальська шкала оцінки когнітивних функцій (MOCA); клінічні – розширена шкала оцінки ступеня інвалідизації (EDSS), опитувальник PainDETECT (PDQ), шкала тяжкості втоми (FSS), Пітсбургський опитувальник якості сну (PSQI); інструментальні – електронейроміографічне дослідження ноцицептивного флексорного рефлексу (НФР); статистичні. Третій розділ дисертаційної роботи присвячений крос-секційному дослідженню частоти та клінічних характеристик окремих типів НБ в пацієнтів з РС. Пацієнти з РС є групою підвищеного ризику виникнення НБ саме за рахунок збільшеної частоти в них центрального НБ. У пацієнтів з РС, порівнюючи з ПЗО, імовірність виявлення НДБ центрального походження збільшена в 11,01 разів (1,49- 81,42; р=0,02). У пацієнтів з РС центральний НБ представлений у вигляді центрального НДБ – 11,8% (8,8%-15,8%), ФЛ – 4,1% (2,4%-6,8%) та ТН – 0,6% (0,2%-2,2%). У пацієнтів з РС у двох третинах випадків центральний НДБ має нападоподібний перебіг (з повною відсутністю больових відчуттів або з незначним болем між нападами). Пацієнти з РС описують центральний НДБ з використанням декількох дескрипторів одночасно (найчастіше – «печіння», «морозіння», «поколювання»). НДБ в пацієнтів з РС в більшості випадків охоплює декілька ділянок тіла (у середньому – 2,5 ділянки тіла) та найчастіше локалізується в нижніх кінцівках. Серед пацієнтів з центральним НДБ, тільки 60,5% (44,7%-74,4%) отримували фармакотерапію у вигляді нестероїдних протизапальних препаратів, габапентиноїдів, трициклічних антидепресантів, селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну або одночасного прийому декількох груп препаратів. ФЛ пацієнтами з РС описується тільки одним дескриптором (у переважній більшості випадків як «простріл»), як правило, охоплює 2 або 3 умовні ділянки тіла та найчастіше локалізується в ділянці спини та шиї. Серед пацієнтів з ФЛ 84,6% (57,8%-95,7%) отримували фармакотерапію у вигляді нестероїдних протизапальних препаратів, габапентиноїдів, трициклічних антидепресантів, карбамазепіну або одночасного прийому декількох груп препаратів. У четвертому розділі дисертації вивчалися фактори, що асоціюються з НБ в пацієнтів з РС. Серед пацієнтів з РС підвищений ризик центрального НДБ асоціюється з жіночою статтю, наявністю субклінічних депресивних та тривожних розладів за Госпітальною шкалою HADS, довшою тривалістю захворювання, прогресуючим типом РС та зі ступенем інвалідизації за шкалою EDSS. Факторами, що незалежно асоціювалися з центральним НДБ, були субклінічні тривожні розлади за Госпітальною шкалою HADS (відношення шансів (ВШ=2,90, 1,08-7,74; р=0,03) та прогресуючий тип РС (ВШ=3,25, 1,11-9,46; р=0,03). У пацієнтів з РС жоден з факторів, що вивчався, не мав достовірних асоціацій з підвищеним ризиком периферичного НДБ та ФЛ. У пацієнтів з коморбідним не НБ достовірно збільшена імовірність діагностування центрального НДБ, ніж периферичного НДБ (ВШ=5,54, 1,60-19,13; р=0,01). П’ятий розділ дисертаційної роботи присвячений проспективному вивченню особливостей виникнення та клінічної еволюції НБ в пацієнтів з РС. Протягом дворічного періоду спостереження в пацієнтів з РС частота виникнення НДБ становить 15,6% (11,4%-21,0%), ФЛ – 5,1% (2,8%-8,8%), ТН – 0,9% (0,3%-3,3%), і вони є достовірно нижчими за показник частоти виникнення не НБ – 33,9% (28,0%- 40,5%). Протягом дворічного періоду спостереження в пацієнтів з РС частота рецидиву НДБ становить 8,8% (3,0%-23,0%), і є достовірно нижчою за показник рецидиву не НБ – 64,9% (53,5%-74,8%). НДБ, що виникає (рецидивує) у пацієнтів з РС, у майже у двох третіх випадків хронізується (триває понад 3 місяці). НДБ, на момент його виникнення (рецидиву) переважно локалізується в нижній частині спини і в нижніх кінцівках, займає в середньому дві ділянки тіла, найчастіше характеризується як «періодичний біль з безбольовими періодами» та найчастіше описується пацієнтами в термінах: «печіння», «морозіння», «поколювання». Хронізація НДБ, порівнюючи з його початковими показниками, супроводжується розширенням зони больових відчуттів, збільшенням частоти індивідуальних клінічних паттернів НДБ у вигляді постійного болю та достовірним зменшенням інтенсивності НДБ за ВАШ (4,0 (3,0-5,0) бали при початковому спостереженні та 3,0 (2,0-4,0) бали через 3 місяці). Больові відчуття при дебюті ФЛ, в переважній більшості випадків, локалізуються в спині та шиї з охопленням двох і більше ділянок тіла та найчастіше характеризуються пацієнтами як «простріл». У шостому розділі дисертаційної роботи проспективно вивчалися предиктори виникнення та предиктори хронізації НБ в пацієнтів з РС. Протягом дворічного періоду спостереження предикторами розвитку НДБ були прогресуючий тип РС (відносний ризик (ВР)=2,90; 1,47-5,71; p<0.01) та збільшення показників шкали EDSS на кожні 0,5 балів (ВР=1,12; 1,01-1,24; p=0,03). Незалежним предиктором виникнення НДБ виявився прогресуючий тип РС (ВР=2,60; 1,30-5,18; p=0,01). Предикторами хронізації НДБ, що виник, були субклінічні тривожні розлади за Госпітальною шкалою HADS (ВШ=1,61-34,95; p=0,01) та субклінічні депресивні розлади за Госпітальною шкалою HADS (ВШ=11,14; 1,92-64,54; p=0,01). У мультифакторному аналізі тільки субклінічні депресивні розлади за Госпітальною шкалою HADS виступали в ролі незалежного предиктору хронізації НДБ (ВШ=7,14; 1,12-45,59; p=0,04). Протягом дворічного періоду спостереження предиктором виникнення ФЛ був невеликий стаж РС. Збільшення в пацієнтів тривалості РС на кожен наступний рік асоціювалося з достовірним зменшенням ВР виникнення ФЛ в 1,15 (1,02-1,29, р=0,02) разів. Сьомий розділ дисертаційної роботи присвячений вивченню особливостей НФР при НДБ в пацієнтів з РС. У пацієнтів з РС виникнення НДБ асоціюється з достовірним зниженням порогу болю НФР та порогу НФР, порівнюючи з пацієнтами без болю. Перебіг НДБ, який щойно виник, супроводжується подальшим зниженням порогу болю НФР та порогу НФР, порівнюючи з його початковими значеннями. Зниження порогу НФР на 20% та більше відсотків, через 1 місяць після дебюту НДБ, порівнюючи з його початковим значенням, – надійний прогностичний маркер майбутньої хронізації НДБ.
Особливості терапевтичного лікування хронічного генералізованого пародонтиту ІІ ступеня тяжкості в залежності від добових біологічних ритмів людини
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Васько, Марина Юріївна
Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального науковопрактичного завдання сучасної стоматології – клініко-лабораторного обґрунтування вибору оптимальної методики пародонтального лікування із застосуванням препарату із хроноособливостями. Захворювання тканин пародонту діагностуються з кожним роком усе частіше і займають панівне місце у структурі стоматологічних захворювань. За даними ВООЗ, поширеність захворювань тканин пародонту досягає 80- 100% в різних вікових групах. Прогресування генералізованого пародонтиту призводить до створення вогнищ хронічної інфекції, зниження резистентності організму, втрати основних функцій зубощелепної системи, що в підсумку сприяє зниженню якості життя та призводить до порушення працездатності. За останні 10–15 років розповсюдженість захворювань пародонту значно підвищилась, особливо в підлітків та осіб молодого віку. Це наштовхує на думку про те, що донозологічна діагностика недостатня, існуючі методи їх прогнозування і профілактики недосконалі, а методи лікування бажають бути більш ефективними та враховувати індивідуальні особливості кожного пацієнта, наприклад добові біоритми. Перед проведенням ряду клінічних та лабораторних досліджень пацієнтів було поділено на чотири групи. До І групи (контрольної) увійшло 18 осіб зі здоровим пародонтом та відсутньою або компенсованою соматичною патологією. До ІІ групи включили 12 досліджуваних із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною стандартною методикою лікування. До ІІІ групи увійшло 12 осіб із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною схемою лікування, що включала стандартну методику та призначення піоглітазону, який призначався у рекомендовані часи прийому, а саме в ранкові години. До ІV групи увішло 12 досліджуваних із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною схемою лікування, що включала стандартну методику та призначення піоглітазону всупереч рекомендованих годин прийому, а саме у вечірні години. Першим етапом нашого дослідження було дослідити клінічні показники, які характеризують гігієнічний стан, тяжкість запального процесу у тканинах пародонту, кровоточивість при зондуванні, глибину пародонтальних кишень, а також втрату епітеліального прикріплення у досліджуваних групах до проведення лікувальних заходів. Для визначення впливу хронічного генералізованого пародонтиту на рівень якості життя пацієнтів додатково вимірювали фізичну (PH) та психічну шкалу (MH) рівня якості життя за анкетою MOS SF-36. Середні показники гігієнічного індексу OHI-S серед пацієнтів ІІ, ІІІ та ІV груп відображали незадовільний рівень гігієни порожнини рота у порівнянні із контрольною групою із хорошим рівнем гігієни. Показник спрощеного гігієнічного індексу OHI-S серед пацієнтів І групи складав 0,406±0,034, серед пацієнтів ІІ групи - 2,5±0,06, ІІІ групи - 2,633±0,056, ІV групи – 2,5±0,059. Оцінка індексу РМА виявила середній ступінь тяжкості гінгівіту у ІІ, ІІІ та ІV групах, що відповідало показникам 0,366±0,011, 0,38±0,012 та 0,378±0,01, відповідно. Показник папілярно-маргінально-альвеолярного індексу PMA серед пацієнтів контрольної групи складав 0,033±0,004, що відповідало легкому ступеню гінгівіту. Середні показники пародонтального індексу Рассела серед пацієнтів ІІ, ІІІ та ІV груп відповідали тяжкому ступеню патології пародонту: 4,668±0,155, 4,708±0,132 та 4,575±0,089, відповідно. Пародонтальний індекс Рассела у контрольній групі складав 0,111±0,008, що відповідало початковому ступеню патології пародонту. Показник кровоточивості ясен ВОР серед пацієнтів ІІ групи складав 0,266±0,009, серед пацієнтів ІІІ групи - 0,273±0,007, а досліджуваних ІV групи - 0,278±0,006. Пацієнти контрольної групи продемонстрували показник 0,031±0,003. Аналізуючи отримані результати, встановили, що середня глибина пародонтальних кишень у пацієнтів І групи складав 0,167±0,012 мм, у пацієнтів ІІ групи - 2,556±0,124 мм, серед пацієнтів ІІІ групи - 2,506±0,091 мм, а ІV групи - 2,354±0,09 мм. Варто зазначити, що середні показники глибини пародонтальних кишень бокової групи зубів у пацієнтів досліджуваних груп виявилися значно вищими, ніж такі ж показники фронтальної групи зубів: І групи - 0,225±0,019 мм та 0,037±0,013 мм, ІІ групи - 3,154±0,147 мм та 1,534±0,192 мм, ІІІ групи - 3,063±0,162 мм та 1,454±0,111 мм, ІV групи - 2,799±0,174 мм та 1,486±0,126 мм, відповідно. Середній показник втрати епітеліального прикріплення у пацієнтів І групи складав 0,187±0,015 мм, у пацієнтів ІІ групи - 2,632±0,131 мм, серед пацієнтів ІІІ групи - 2,616±0,103 мм, а серед пацієнтів ІV групи - 2,418±0,117 мм. Виходячи із значень середньої глибини пародонтальних кишень, середні показники втрати епітеліального прикріплення бокової групи зубів також були значно вищі, ніж такі ж показники фронтальної групи зубів: І групи - 0,237±0,021 мм та 0,067±0,018 мм, ІІ групи - 3,243±0,153 мм та 1,597±0,203 мм, ІІІ групи - 3,188±0,164 мм та 1,568±0,138 мм, ІV групи - 2,882±0,193 мм та 1,577±0,156 мм, відповідно. У нашому досліджені отримали статистично значимі знижені значення фізичної шкали здоров’я (PH) у пацієнтів ІІ, ІІ та ІV груп у порівнянні з контрольною групою, що ймовірно свідчить про негативний вплив хронічного генералізованого пародонтиту на загальний фізичний стан. На момент дослідження у осіб контрольної групи показник складав 56,594±0,649, у пацієнтів ІІ групи - 47,658±0,434, у досліджуваних ІІІ групи - 48,042±0,375, ІV групи - 48,317±0,217. Також варто відмітити, що ми отримали статистично значимі знижені значення шкали психічного здоров’я (MH) у пацієнтів із діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості у порівнянні з контрольною групою: І група - 45,617±1,220, ІІ група - 31,933±0,583, ІІІ група - 32,208±0,513, ІV група - 34,233±0,471. Дані зміни вказують на вплив патологічних змін при генералізованому пародонтиті на психоемоційне здоров’я досліджуваних, викликаючи дискомфорт та пригнічення. Наступним етапом нашого дослідження стало визначення основних генів циркадного годинника порожнини рота, які мають вплив на добовий хронотип працездатності та подальше їх дослідження. Циркадна регуляція нормальних фізіологічних та метаболічних процесів здійснюється за рахунок коливань експресії генів, що контролюються циркадним годинником, або clock-controlled genes (CCGs). У нашому дослідженні ми вивчали ранкову та вечірню експресію Per1, Cry1, Bmal1 та Clock серед осіб контрольної групи в залежності від хронотипу, віку та статі. Отримані результати показали, що Per1 демонструє однакову ритмічну експресію, яка досягає максимуму рано вранці (о 07:00) і знижується ввечері, незалежно від хронотипу, віку та статі. Крім того, вечірня експресія Per1 серед учасників 36-40 років була вищою, ніж серед учасників 41-45 років. До того ж було встановлено, що хронотип і стать не впливають на експресію Per1. Було встановлено вечірнє превалювання експресії Clock у жайворонків та сов, як у чоловіків, так і у жінок. Серед двох вікових груп Clock показав вищий рівень вечірньої експресії в першій віковій групі (36-40 років) і не мав статистично значимої різниці між показниками в другій віковій групі (41-45 років). Вечірня експресія Clock була вищою у осіб з вечірнім хронотипом, ніж з ранковим. Стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Clock. Експресія Bmal1 показала максимальний рівень увечері (о 19:00) і поступове зниження до ранку (о 07:00), незалежно від хронотипу, статі та віку. Хронотип, стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Bmal1. Рівень експресії Cry1 виявився вищим о 19:00 серед учасників 41-45 років і серед жінок. Отримані результати щодо експресії Cry1 у різних групах по хронотипу, серед досліджуваних 36-40 років та серед чоловіків не були статистично значимими. Хронотип, стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Cry1. Після цього проводили визначення рівня ранкової та вечірньої експресії Per1, Cry1, Bmal1 та Clock у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом ІІ ступеня тяжкості. Для проведення даного дослідження було обрано 5 осіб ІІ групи, 6 осіб ІІІ групи та 5 осіб ІV групи. Проаналізувавши отримані дані, ми виявили, що показники експресії генів циркадного годинника Per1, Clock, Bmal1, Cry1 у різних групах не співпадають між собою, інколи мають хаотичний порядок та не піддаються закономірностям нормальної циркадної експресії генів, яку вивчали в багатьох дослідженнях. Можемо припустити, що такий розмах у показниках спричинений впливом десинхронозу на механізми циркадної регуляції у клітинах букального епітелію. Для того, щоб прослідкувати ефективність проведеного лікування, у нашій роботі ми проводили оцінку клінічних та лабораторних показників у терміни 3 місяці, 6 місяців та 1 рік у ІІ, ІІІ та ІV групах у порівнянні з контрольною групою. Аналіз отриманих лабораторних даних серед досліджуваних ІІ групи показав, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Clock та Cry1 збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників вечірньої експресії Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1 продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Було виявлено, що ранкова та вечірня експресія Per1, вечірня експресія Cry1 та ранкова експресія Bmal1 після лікування були майже рівні експресії досліджуваних контрольної групи. Оцінка результатів серед досліджуваних ІІІ групи показала, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Cry1, а також вечірньої експресії Clock збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників ранкової експресії Per1 та вечірньої експресії Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1, а також ранкова експресія Clock продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Разом з тим, показники ранкової та вечірньої експресії Per1, ранкової експресії Bmal1 та вечірньої експресії Cry1 після лікування були близькими за значенням до показників експресії досліджуваних контрольної групи. Аналіз отриманих даних серед досліджуваних ІV групи виявив, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Clock та Cry1 збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників ранкової експресії Per1 та Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1 продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Варто відмітити, що ранкова та вечірня експресія Per1, Bmal1, а також вечірня експресія Cry1 були майже рівні експресії досліджуваних контрольної групи. Зміни показників гігієнічного індексу OHI-S з незадовільного рівня гігієни порожнини рота до хорошого рівня гігієни через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік мали статистичну значимість у ІІ, ІІІ та ІV групах. Індекс РМА зменшився з середнього ступеню тяжкості гінгівіту до легкого через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік. Дані зміни мали статистичну значимість у ІІ, ІІІ та ІV групах. Разом з тим, середні показники пародонтального індексу Рассела зменшилися з тяжкого ступеню пародонтиту до легкого через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік у досліджуваних групах, що було статистично значимим. Щодо індексу кровоточивості ВОР, ми отримали статистично значимі знижені показники через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік у ІІ, ІІІ та ІV групах. Відповідно до покращення індексних показників ми спостерігали покращення показників глибини пародонтальних кишень та втрати епітеліального прикріплення. Показник глибини пародонтальних кишень у пацієнтів ІІ групи зменшився з 2,556±0,124 мм до лікування на 1,955±0,09 мм через 3 місяці, на 1,92±0,08 мм через 6 місяців, та на 1,871±0,077 через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи змінився з 2,506±0,091 мм до лікування на 1,876±0,07 мм через 3 місяці, на 1,817±0,054 мм через 6 місяців, та на 1,785±0,062 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи – з 2,354±0,09 мм до лікування на 1,768±0,08 мм через 3 місяці, на 1,765±0,076 мм через 6 місяців, та на 1,729±0,073 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Варто відмітити, що показник глибини пародонтальних кишень бокової групи зубів у пацієнтів ІІ групи зменшився з 3,154±0,147 мм до лікування на 2,31±0,1 мм через 3 місяці, на 2,245±0,088 мм через 6 місяці, та на 2,18±0,092 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи зменшився з 3,063±0,162 мм до лікування на 2,201±0,117 мм через 3 місяці, на 2,097±0,09 мм через 6 місяців, та на 2,058±0,101 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи – з 2,799±0,174 мм до лікування на 2,01±0,125 мм через 3 місяці, на 2,004±0,118 мм через 6 місяців, та на 1,957±0,124 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Показник глибини пародонтальних кишень фронтальної групи зубів у пацієнтів ІІ групи зменшився з 1,534±0,192 мм на 1,346±0,12 мм через 3 місяці, на 1,343±0,114 мм через 6 місяців, та на 1,338±0,112 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи зменшився з 1,454±0,111 мм на 1,28±0,062 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,277±0,058 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 1,486±0,126 мм на 1,286±0,077 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,288±0,073 мм через 1 рік, що не мало статистичної значимості. Аналіз показників втрати епітеліального прикріплення показав зменшення показників у пацієнтів ІІ групи з 2,632±0,131 мм до лікування на 2,028±0,096 мм через 3 місяці, на 1,993±0,085 мм через 6 місяців, та на 1,944±0,082 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 2,616±0,103 мм до лікування на 1,983±0,078 мм через 3 місяці, на 1,922±0,063 мм через 6 місяців, та на 1,894±0,071 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 2,418±0,117 мм до лікування на 1,868±0,086 мм через 3 місяці, на 1,866±0,081 мм через 6 місяців, та на 1,829±0,079 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Варто також зазначити статистично значиме зниження показників втрати епітеліального прикріплення бокової групи зубів: у пацієнтів ІІ групи - з 3,243±0,153 мм до лікування на 2,411±0,105 мм через 3 місяці, на 2,343±0,094 мм через 6 місяців, та на 2,281±0,096 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 3,188±0,164 мм до лікування на 2,322±0,118 мм через 3 місяці, на 2,217±0,091 мм через 6 місяців, та на 2,185±0,102 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 2,882±0,193 мм до лікування на 2,128±0,126 мм через 3 місяці, на 2,125±0,12 мм через 6 місяців, та на 2,074±0,124 мм через 1 рік. Проте зниження показників втрати епітеліального прикріплення фронтальної групи зубів не мала статистичної значимості: у пацієнтів ІІ групи - з 1,597±0,203 мм до лікування на 1,396±0,122 мм через 3 місяці, на 1,395±0,116 мм через 6 місяців та на 1,388±0,113 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 1,568±0,138 мм до лікування на 1,388±0,088 мм через 3 місяці, на 1,388±0,085 мм через 6 місяців та на 1,385±0,084 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 1,486±0,126 мм на 1,286±0,077 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,288±0,073 мм через 1 рік. Аналізуючи гігієнічні, гінгівальні та пародонтальні індексні показники, а також глибину пародонтальних кишень та втрату епітеліального прикріплення можемо помітити, що вже через 3 місяці після лікування бачимо суттєве клінічне покращення, яке зберігається практично на тому ж рівні через 6 місяців та через 1 рік диспансерного спостереження. Клінічне покращення відображало підвищення фізичної шкали (PH) рівня якості життя через 1 рік після проведеного лікування. Показник фізичної шкали (PH) якості життя в ІІ групі підвищився з 47,658±0,434 на 52,808±0,448, у ІІІ групі - з 48,042±0,375 на 53,808±0,448, у ІV групі - з 48,317±0,217 на 54,775±0,263 через 1 рік, що мало статистичну значимість. Разом з тим спостерігали погіршення показників психічної шкали (МH) якості життя, що не мало статистичної значимості. Показник психічної шкали (MH) якості життя у ІІ групі змінився з 31,933±0,583 на 30,105±0,796, у ІІІ групі - з 32,208±0,513 на 30,292±0,599, у ІV групі - з 34,233±0,471 на 32,342±0,650. Дані зміни можна пояснити впливом хронічного стресу на психоемоційний стан. Для того, щоб визначити яка схема призначеного лікування була найбільш ефективною ми проводили динамічне порівняння клініколабораторних показників ІІ, ІІІ та ІV груп. Аналізуючи отримані результати та графіки, можемо дійти висновку, що ІІ група, якій призначили стандартну методику лікування, продемонструвала найгіршу динаміку у порівнянні з ІІІ та ІV групами за показниками фізична шкала (PH) якості життя, індекс РМА, індекс РІ, індекс ВОР, глибина пародонтальних кишень та втрата епітеліального прикріплення. ІV група, яка, окрім стандартного лікування, отримувала піоглітазон всупереч рекомендованим годинам прийому, показала найкращу динаміку по показникам фізична шкала (PH) якості життя, глибина пародонтальних кишень та втрата епітеліального прикріплення. А ІІІ група, яка, окрім стандартного лікування, отримувала піоглітазон у рекомендовані години прийому, показала найкращу динаміку по показникам індекс РМА, індекс РІ, індекс ВОР. Дані індекси безпосередньо пов’язані або характеризують вираженість кровоточивості ясен. Можемо припустити, що прийом піоглітазону згідно його циркадної стадії дійсно має позитивний вплив на судинну ланку, а саме на проникність судин та функцію ендотелію. Проведені порівняльні наукові дослідження дозволили обґрунтувати вибір оптимальної терапевтичної методики із застосуванням препарату із хроноособливостями для підвищення ефективності лікування хронічного генералізованого пародонтиту ІІ ступеню тяжкості.
Прогнозування тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів середнього та похилого віку
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Ваценко, Анастасія Ігорівна
Дисертаційна робота присвячена прогнозуванню тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів різного віку. Мета наукового дослідження: удосконалити діагностику та прогнозування перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 на підставі вивчення вікових, клініко-лабораторних, генетичних факторів та виявлення предикторів тяжкого перебігу захворювання. Завдання дослідження: 1. Оцінити клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 залежно від віку пацієнтів. 2. З’ясувати поширеність поліморфізму А1166С (rs5186) гена AT1R у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19 та порівняти із групою популяційного контролю. 3. Дослідити особливості клінічного перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів з урахуванням генотипу поліморфного варіанту гена AT1R (rs5186). 4. Визначити тяжкість перебігу, потребу в кисневій підтримці та частоту ускладнень коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів залежно від віку та генотипу поліморфного варіанту гена AT1R (rs5186). 5. Ідентифікувати клініко-генетичні предиктори та створити прогностичну модель тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19. Відповідно до мети та поставлених у роботі завдань було проведено проспективне когортне дослідження, а також дослідження з використанням методу "випадок-контроль". Проаналізовані дані карт стаціонарних хворих та проведено поглиблене комплексне обстеження 151 пацієнта. Усі хворі проходили лікування у КП "Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради" (КП "ПОКІЛ ПОР") та Комунальному підприємстві "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (КП "3-я міська клінічна лікарня ПМР") за період з квітня 2020 року по березень 2021 року. Комплексне клініко-лабораторне обстеження пацієнтів проводилось на базі КП "ПОКІЛ ПОР", КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" та науково-дослідного інституту генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики (НДІ ГІОРПФ). Діагноз верифікували шляхом проведення полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а саме виявленням у матеріалі назофарингельного зішкрібу РНК вірусу SARS-CoV-2. Супутня патологія була встановлена на підставі детального збору анамнезу життя пацієнта, аналізу амбулаторних карт та допоміжної медичної документації наданої пацієнтом, а також на підставі проведених додаткових лабораторноінструментальних методів обстежень і консультацій суміжними спеціалістами під час знаходження у стаціонарі. Група популяційного контролю складалась із 82 практично здорових осіб Полтавської області. Дані обстеження осіб контрольної групи використовувались із бази даних Науково-дослідного інституту генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики (НДІ ГІОРПФ). У ході дисертаційного дослідження усі пацієнти (n=151) були розподілені на групи за віком, генотипом поліморфного варіанту гена AT1R та тяжкістю перебігу коронавірусної хвороби COVID-19. Розподіл хворих за віком виглядав наступним чином: • Група 1 - пацієнти середнього віку (від 45 до 59 років) (n=68), • Група 2 - пацієнти похилого віку (від 60 до 75 років) (n=83). Надалі, так як у якості можливого предиктора тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 вивчався поліморфізм A1166C (rs5186) гена рецептора ангіотензину ІІ типу 1 (AT1R), усі відібрані для участі пацієнти були розподілені на групи в залежності від генотипів: • пацієнти з генотипом АА (n=58), • пацієнти з комбінованим генотипом АС+СС (n= 93). Для визначення прогностичних маркерів прогресування COVID-19 до тяжкого перебігу, усі хворі були розподілені на дві групи: • пацієнти із перебігом захворювання середньої тяжкості (n=91); • пацієнти із тяжким та критичним перебігом COVID-19 (n=60). Проаналізовано особливості клінічного перебігу коронавірусної хвороби COVID-19, коморбідні стани та лабораторні показники у пацієнтів залежно від віку. Встановлено, що у пацієнтів похилого віку коронавірусна хвороба COVID19 супроводжувалась збільшенням частоти окремих симптомів, таких як задишка (р=0,000) і нудота (р=0,023) та коморбідної патології (серцево-судинні захворювання (р=0,000), ішемічна хвороба серця (p=0,000), гіпертонічна хвороба (p=0,000), хронічна серцева недостатність (р=0,000)); довшою тривалістю загальної слабкості (р=0,001) і аносмії (р=0,043); зростанням частоти порушень лабораторних показників: лейкоцитозу (р=0,011), підвищенням рівня сечовини (р = 0,000), підвищенням рівня АСТ (р=0,031)); переважанням тяжкого (у 2,3 рази, р=0,001) та критичного (у 7,2 рази, р=0,023) перебігу захворювання порівняно із особами середнього віку. У пацієнтів середнього віку перебіг коронавірусної хвороби COVID-19 супроводжувався збільшенням частоти реєстрації головного болю (р=0,049); довшою тривалістю діареї (р=0,045) та агевзії (р=0,022); переважанням перебігу середньої тяжкості COVID-19 у 1,8 рази (р=0,000) порівняно із особами похилого віку. Пацієнти похилого віку у 2,0 рази частіше потребували кисневої підтримки (р=0,000), зокрема лицевої маски з потоком кисню <5 л/хв (р=0,031) та інвазивної ШВЛ (9,6% проти 1,5%, р=0,042) порівняно із особами середнього віку; З’ясовано поширеність поліморфізму А1166С (rs5186) гена AT1R у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19 та проведено порівняння із групою популяційного контролю. У пацієнтів із COVID-19 генотипи гена AT1R (rs5186) розподілились наступним чином: 38,4% гомозиготний генотип AA, 46,4% генотип АС, і 15,2% гомозиготний генотип СС, що не мало відмінностей від групи популяційного контролю Полтавської області (р=0,803). Вперше встановлено обтяжуючий вплив поліморфізму А1166С гена AT1R (rs5186) на клінічний перебіг коронавірусної хвороби COVID-19. Клінічний перебіг COVID-19 у осіб з поліморфізмом А1166С гена AT1R (rs5186) був типовим за винятком деяких особливостей: у осіб із комбінованим генотипом АС+СС спостерігалась довша тривалість задишки (р=0,010), кашлю (р=0,017), виділення мокроти з домішками крові (р=0,018); збільшення частоти реєстрації тяжкого +критичного перебігу COVID-19 (47,3% проти 27,6%, р=0,016) порівняно із пацієнтами з генотипом АА. Пацієнти з комбінованим генотипом АС+СС гена AT1R (rs5186) частіше потребували оксигенотерапії і мали ознаки гострої дихальної недостатності (67,7% проти 44,8%, р=0,005), зокрема у 1,7 разів частіше з використанням лицевої маски (р=0,009) порівняно із особами з генотипом АА. Доповнено наукові дані щодо клініко-генетичних предикторів прогресування COVID-19. Бінарний логістичний регресійний аналіз 51 змінної, які включали в себе медико-біологічні показники (такі як вік, стать, ІМТ), клініко-лабораторні данні, наявність підтвердженої супутньої патології (анамнестично, інструментально та на підставі консультацій суміжних спеціалістів) та генетичні маркери (поліморфізм А1166С гена AT1R (rs5186)) показав, що незалежними факторами прогресування коронавірусної хвороби COVID-19 виявились: носійство алелі 1166С (rs5186) гена AT1R (p=0,016), похилий вік (р=0,000), ішемічна хвороба серця (р=0,005), хронічна серцева недостатність (р=0,001), цукровий діабет ІІ типу (р=0,012), підвищення рівня фібриногену вище 4 г/л (р=0,046), лейкоцитоз на момент госпіталізації (р=0,000), лімфоцитопенія на момент госпіталізації (р=0,008), підвищення рівня креатиніну на момент госпіталізації вище норми (р=0,019), ІМТ вище 30 кг/м2 (р=0,046), підвищення рівня сечовини на момент госпіталізації (р=0,013). Серед симптомів на момент госпіталізації достовірно значимою стала задишка на момент госпіталізації (р=0,000). Встановлено, що клініко-генетичними предикторами тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів виявились: похилий вік, поліморфізм А1166С гена AT1R (носійство алелі 1166С), лейкоцитоз та лімфоцитопенія на момент госпіталізації, цукровий діабет ІІ типу в анамнезі захворювання та хронічна серцева недостатність. На підставі даних факторів створено прогностичну модель розвитку тяжкого перебігу COVID-19, що продемонструвала статистичну значимість (χ² = 51,85, р <0,000) із такими операційними характеристиками: чутливість - 75,0 %, специфічність - 80,2%, AUC ROC - кривої - 0,8298, що відповідає критеріям "дуже гарної" якості моделі. Рекомендовано у лікувально-профілактичних закладах різних рівнів надання медичної допомоги, які займаються профілактикою респіраторних інфекцій серед населення, а також лікуванням пацієнтів з коронавірусною хворобою COVID-19 враховувати, що особи з носійством алелі 1166С гена AT1R мають вищий ризик розвитку тяжкого та/або критичного перебігу захворювання, тому потребують індивідуального підходу (своєчасне призначення противірусної терапії та термінова госпіталізація у разі погіршення стану). Сімейним лікарям, лікарям терапевтичного профілю та лікарямінфекціоністам, а також усім медичним працівникам, що залучені до боротьби з COVID-19 у своїй клінічній практиці необхідно враховувати, що прогностично несприятливими чинниками перебігу коронавірусної хвороби є носійство алелі 1166С гена AT1R (rs5186), похилий вік, лейкоцитоз > 9,0 •109 /л на момент госпіталізації, лімфоцитопенія (<17%) на момент госпіталізації, наявність хронічної серцевої недостатності в анамнезі та цукровий діабет ІІ типу. На підставі зазначених предикторів формувати серед хворих групи підвищеного ризику для більш ретельного нагляду за ними. Отримані результати значно покращили розуміння особливостей клінічного перебігу коронавірусної хвороби у пацієнтів різних вікових груп, допомогли визначити нові фактори, що сприяють прогресуванню COVID-19 до тяжкого та/або критичного стану.
Взаємозв’язок уражень печінки та кишечника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання та методи їх корекції
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Скрипник, Роман Ігорович
Актуальність. Хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме Вклітинний хронічний лімфолейкоз, В-клітинна неходжкінська лімфома з малих лімфоцитів, множинна мієлома, належать до найбільш розповсюджених онкогематологічних захворювань. Основним методом їх лікування є програмна хіміотерапія, проведення якої асоціюється із високим ризиком виникнення вторинних уражень і систем організму, у тому числі печінки та кишківника. Цитостатик-індуковані ураження слизової оболонки кишківника продовжують залишатись складною і недостатньо вивченою проблемою, що зумовлено у першу чергу неможливістю виконання інвазивних діагностичних процедур у динаміці хіміотерапії. Проте вторинні ураження кишківника можуть потенціювати тяжкість хіміотерапевтично-індукованих гепатотоксичних реакцій. З цієї точки зору, особливе значення має вивчення патогенетичних особливостей, основних клініко-лабораторних характеристик уражень печінки та кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а також розробка неінвазивних методів діагностики вторинних цитостатик-індукованих мукозитів гастроінтестінального тракту. Потребують розробки алгоритми профілактики уражень печінки та кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань з урахуванням основних патогенетичних механізмів їх формування та виду гемобластозу. Мета дослідження – обґрунтувати диференційований підхід до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування. Завдання дослідження: вивчити особливості впливу доксорубіцину на розвиток порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічної структури тонкого і товстого кишківника у щурів залежно від наявності модельованого неалкогольного стеатогепатиту; дослідити ефективність введення S-адеметіоніну у профілактиці доксорубіцініндукованих порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічних структур тонкого і товстого кишківника у щурів з урахуванням експериментального неалкогольного стеатогепатиту; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми з малих лімфоцитів; дослідити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії множинної мієломи; вивчити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на Вклітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів на фоні хіміотерапії; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на множинну мієлому на фоні хіміотерапії; обґрунтувати комбіноване застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів; обґрунтувати комбіноване застосування L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на множинну мієлому. Методи дослідження: загально-клінічні методи дослідження, оцінка загального стану хворого за Eastern Cooperative Oncology Group та індексом Карновського, визначення показників загального аналізу крові (еритроцити, гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити), біохімічного аналізу крові (активність аланінової амінотрансферази, аспарагінової амінотрансферази, гамаглутамілтранспептидази, лужної фосфатази, вмісту загального білку, креатиніну, кальцію), дослідження стану перекисного окислення ліпідів за концентрацією реактантів тіобарбітурової кислоти у сироватці крові, системи антиоксидантного захисту за активністю каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу – вмісту аргініну, цитруліну та активністю аргінази у сироватці крові. З метою дослідження провідних патогенетичних механізмів розвитку та факторів ризику цитостатик-індукованих уражень тонкого і товстого кишківника та їх взаємозв’язку із гепатотоксичними реакціями у динаміці хіміотерапії було проведено моделювання неалкогольного стеатогепатиту, моделювання доксорубін-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у щурів із нормальною та надмірною масою тіла і ожирінням з наступною оцінкою особливостей структурних змін у тканинах печінки, тонкого та товстого кишечника, визначенням активності аланінової та аспарагінової амінотрансфераз, концентрації ТБК-реактантів, активності каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу (вміст аргініну, цитруліну) у гомогенаті тонкого і товстого кишківника та крові. Застосовані методи математико-статистичного аналізу. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше розроблена модель неалкогольного стеатогапатиту, в основі якої лежить застосування висококалорійної дієти із 42,8% вмісту жирів на фоні споживання 4% водного розчину фруктози як єдиного джерела рідини впродовж 63-х днів. Уперше розроблений спосіб моделювання доксорубіцин-індукованих уражень печінки у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом, який полягає у введенні щурам доксорубіцину внутрішньочеревно із розрахунку 5 мг/кг/добу впродовж 3-х днів. Уперше встановлений взаємозв’язок між розвитком прооксидантноантиоксидантного дисбалансу та порушенням функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника на фоні введення доксорубіцину у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом. Уперше доведений ефект S-адеметіоніну із розрахунку 100 мг/кг маси внутрішньочеревно паралельно із введенням доксорубіцину впродовж 3-х днів у профілактиці розвитку оксидативного стресу, порушень функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника у щурів із експериментально модельованим неалкогольним стеатогепатитом. Отримало подальше вивчення частота розвитку і характер уражень печінки у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання у залежності від виду гемобластозу. Показано, що ураження печінки цитолітичного типу спостерігаються частіше на фоні прогресії множинної мієломи. Уперше доведено, що ураження кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та у динаміці специфічної хіміотерапії супроводжуються зниженням рівня цитруліну та зростанням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові хворих. Дані показники можна використовувати у якості непрямих маркерів порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника. Отримало подальше вивчення роль порушень прооксидантноантиоксидантного статусу у формуванні цитостатик-індукованих уражень кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Доведена провідна роль хіміотерапевтично-індукованого оксидативного стресу у розвитку порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Уперше обґрунтовано призначення S-адеметіоніну у комбінації з Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії, що дозволяє ефективно попереджувати розвиток цитостатик-індукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання за рахунок пригнічення активності оксидативного стресу. Вперше обґрунтовано комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому з метою впливу на провідні механізми розвитку цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій, усунення порушень аргінін/цитрулінового циклу та покращення функціональних властивостей слизової оболонки кишківника. Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати мають теоретичне і практичне значення в наступних галузях медицини: терапії, гематології, гастроентерології, сімейній медицині. Дослідження мало можливість визначити частоту розвитку та характер уражень печінки та кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та під дією специфічної хіміотерапії. Обґрунтована доцільність застосування непрямих маркерів цитостатикіндукованих уражень кишківника у динаміці ХТ хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме визначення концентрації цитруліну і N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові. Застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у комплексному лікування хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання дозволяє ефективно попередити розвиток цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій та покращити загальні результати терапії. Включення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 до складу лікувальних комплексів хворих на множинну мієлому попереджує формування уражень печінки і кишечника під дією хіміотерапії, що дозволяє проводити хіміотерапію без зміни доз і режимів введення препаратів цитостатичного ряду. Результати. Введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, які знаходились на стандартному та висококалорійному раціоні, призводить до розвитку прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті тонкого кишківника, яке характеризується підвищенням вмісту ТБК-реактантів у 2,1 і 1,67 раза (р˂0,05) відповідно та зниженням активності каталази у 3,48 і 3,62 раза відповідно (р˂0,05) та супроводжується зниженням вмісту цитруліну у 2,76 раза і 1,45 раза відповідно (р˂0,05) та зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,66 раза та 1,23 раза відповідно (р˂0,05) порівняно з контролем. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між вмістом ТБК-реактантів і концентрацією Nацетилнецрамінової кислоти у гомогенаті тонкого кишечника щурів із неалкогольним стеатогепатитом (r=+0,59; р=0,04). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, спостерігався розвиток прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті товстого кишківника, як у щурів, які знаходились на стандартному раціоні, за рахунок підвищення вмісту ТБКреактантів у 1,76 раза (р˂0,05), так і у щурів із неалкогольним стеатогепатотим, що отримували висококалорійний раціон, за рахунок зменшення активності каталази у 1,36 раза (р˂0,05), без формування порушень аргінін/цитрулінового циклу. Розвиток оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника тільки у щурів із неалкогольним стеатогепатитом супроводжувався зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,23 раза (р˂0,05). На фоні введення доксорубіцину у щурів з неалкогольним стеатогепатитом виявлено зворотній кореляційний зв’язок між активністю каталази і концентрацією N-ацетилнейрамінової кислоти у гомогенаті товстого кишківника (r=-0,61; р=0,02). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у слизовій оболонці тонкої кишки виявлялась виражена лейкоцитарна інфільтрація власної пластинки ворсин макрофагами, плазмоцитами, лімфоцитами та нейтрофільними гранулоцитами. У ворсинах тонкої кишки спостерігалась локально визначена десквамація епітелію, у криптах встановлені дистрофічні зміни екзокриноцитів у вигляді вакуолізації цитоплазми. У криптах товстої кишки значно зменшилась висота екзокриноцитів, спостерігалась менш виражена дифузна інфільтрація власної пластинки, серед клітин переважали макрофаги і лімфоцити. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до зменшення проявів оксидативного стресу у гомогенаті тонкого кишківника, що характеризувалось зменшенням концентрації ТБК-реактантів у 1,52 раза (р˂0,05) за одночасного підвищення активності каталази у 1,68 раза (р˂0,05) та супроводжувалось зменшенням проявів цитостатик-індукованого мукозиту із зростанням вмісту цитруліну у 1,54 раза та зменшенням рівня Nацетилнейрамінової кислоти у 1,58 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем N-ацетилнейрамінової кислоти та концентрацією ТБКреактантів у гомогенаті тонкого кишківника щурів, що знаходились на стандартному раціоні віварію (r=+0,87; p=0,001 за Пірсоном). Профілактичне введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг на фоні доксорубіцину у кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньочеревинно щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прооксидантно-антиоксидантний дисбаланс у гомогенаті тонкого кишківника за рахунок зниження вмісту ТБК-реактантів у 1,3 раза (р˂0,05) та зростання активності каталази у 2,29 раза (р˂0,05), що попереджувало розвиток цитостатик-індукованого мукозиту, що характеризувалось зростанням рівня цитруліну у 1,22 раза (р˂0,05) та зниженням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,21 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном Одночасно введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до пригнічення продукції агресивних вільних радикалів у гомогенаті товстого кишківника, що характеризувалось зниженням концентрації ТБК-реактантів у 1,67 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прояви оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника за рахунок зниження концентрації ТБКреактантів у 1,16 раза (р˂0,05), що супроводжувалось покращенням резистентності слизового бар’єру із зниженням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,79 раза, порівняно із щурами, які не отримували корекцію Sадеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у тонкому кишківнику проявлялося відновленням епітелію ворсин, появою мітозів у екзокриноцитах. У власній пластинці серед клітин лейкоцитарного ряду візуалізувались макрофаги і плазмоцити. У товстому кишківнику позитивна дія S-адеметіоніну призводила до зменшення у криптах ділянок виснажених екзокриноцитів, у криптах виявлялись інтраепітеліальні лімфоцити. Дифузна інфільтрація власної пластинки була незначною, перфузія крові від контрольної групи не відрізнялась. У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів асоціювалась із розвитком уражень печінки у 37,14% (13/35) пацієнтів, що супроводжувалось формуванням оксидативного стресу і характеризувалось зростанням концентрації ТБК-реактантів у сироватці крові у 1,38 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)), порушенням резистентності слизового бар’єру гастроінтестинального тракту у вигляді зростання концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,25 раза (р˂0,05) порівняно із нормою. У даної категорії пацієнтів розгорнута клінічна картина гемобластозу асоціювалась із розвитком ураження нирок, яке характеризувалось підвищенням концентрації креатиніну у 1,75 раза (р˂0,05) та сечовини у 1,9 раза (р˂0,05) порівняно із практично здоровими. У хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів проведення хіміотерапії супроводжувалось зростанням частоти порушень біохімічних печінкових тестів (76,9% проти 38,5%, Х 2 (1, N=26) = 3,9; р=0,047), що характеризувалось формуванням холестатичного синдрому, а саме зростанням у сироватці крові активності гамаглутамілтранспептидази у 1,6 раза (р˂0,05) та лужної фосфатази у 1,8 раза (р˂0,05), прогресуванням оксидативного стресу із підвищенням концентрації ТБК-реактантів у сироватці у 1,28 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,66 раза (р˂0,05), порушеннями резистентності слизового бар’єру кишківника із зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,24 раза (р˂0,05) порівняно із первинним обстеженням. Комбіноване призначення S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і Вклітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів дозволило зменшити ризик розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (15,4% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25) = 9,07; р=0,002), що характеризувалось зменшенням активності печінкових ферментів у сироватці крові (аланінової амінотрансферази – у 2,52 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,98 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 2,43 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,25 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів 1,46 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,38 раза (р˂0,05) із збереженням стабільного рівня аргініну) та усуненням порушень резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,3 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували хіміотерапію без корекції. Важливу роль у розвитку цитостатик-індукованого мукозиту має оксидативний стрес, що підтверджує зворотний кореляційний зв’язок між рівнем цитруліну та ТБК-реактантів у сироватці крові хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів, яким призначали комбінацію S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії (r=-0,571; p=0,041 за Пірсоном). У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія множинної мієломи супроводжувалась формуванням уражень печінки у 86,8% (33/38) пацієнтів із множинною мієломою (достовірно частіше, ніж у хворих із прогресією Вклітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів (86,8% проти 37,14%, Х 2 (1, N=75)=21,13; р˂0,00001), які характеризувались розвитком синдрому цитолізу (зростанням у сироватці крові активності аланінової амінотрансферази у 2,58 раза (р˂0,05)), гамаглутамілтранспептидази – у 1,96 раза (р˂0,05)), ураженням нирок (підвищенням концентрації креатиніну у сироватці крові у 1,94 раза (р˂0,05), сечовини – у 2,02 раза (р˂0,05)), а також зростанням у сироватці крові вмісту кальцію у 1,1 раза (р˂0,05) та загального білку – у 1,22 раза (р˂0,05), що супроводжувалось порушеннями аргінін/цитрулінового циклу (зниженням концентрації цитруліну у сироватці крові у 1,22 раза (р˂0,05)) та формуванням оксидативного стресу (зростанням у сироватці крові вмісту ТБК-реактантів у 1,19 раза) без порушень резистентності слизового бар’єру кишківника порівняно із практично здоровими особами. Під дією специфічної хіміотерапії у 91,6% (11/12) хворих на множинну мієлому зафіксовано розвиток порушень біохімічних печінкових тестів холестатичного типу за рахунок підвищення активності у сироватці крові гамаглутамілтранспептидази та лужної фосфатази у 1,8 та 2 раза (р˂0,05) відповідно, що супроводжувалось поглибленням прооксидантноантиоксидантного дисбалансу (у сироватці крові зростанням концентрації ТБК-реактантів у 1,58 раза (р˂0,05) з одночасним пригніченням активності каталази у 1,13 раза (р˂0,05)), змінами аргінін/цитрулінового циклу (зменшенням у сироватці крові концентрації цитруліну у 1,68 раза (р˂0,05), аргініну – у 1,05 раза (р˂0,05), зростанням активності аргінази у 1,1 раза (р˂0,05)), порушеннями резистентності слизового бар’єра кишківника (зростанням у сироватці крові вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,43 раза (р˂0,05)). Комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому дозволило зменшити ймовірність розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (8,3% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25)=17,63; р=0,00002), що характеризувалось зменшенням порушень біохімічних печінкових тестів (зниженням активності аланінової аміномтрансферази у 1,84 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,43 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 3,33 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,26 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів у 1,56 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,55 раза (р˂0,05), активності аргінази у 1,15 раза (р˂0,05) без достовірних змін рівня аргініну у сироватці крові) та покращенням резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту Nацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували ХТ. Висновки. У дисертаційній роботі наведене узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка виявляється у обґрунтуванні диференційованого підходу до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування.
Порівняльно-анатомічна характеристика будови внутрішньопечінкових жовчовивідних шляхів у тварин та людини
(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Дубінін, Дмитро Сергійович
Дисертація присвячена вивченню будови внутрішньопечінкових жовчовивідних шляхів у тварин та людини в порівняльно-анатомічному аспекті. Хвороби печінки та жовчовивідної системи займають одне з перших місць серед захворювань травної системи і третє місце після захворювань серцево-судинної системи та цукрового діабету. При запальних процесах у печінці спостерігається пошкодження і загибель гепатоцитів. Потрапляючи в кровоносні капіляри, жовч розноситься по всьому організму, забарвлює тканини в жовтий колір (жовтяниця). Надмірний розвиток сполучної тканини супроводжується атрофією паренхіми – зменшенням розмірів та кількості печінкових часточок. Ця патологія найчастіше виникає при токсичному враженні гепатоцитів. Жовчнокам’яна хвороба виявляється в середньому 15 % населення. Жінки хворіють у 3-4 рази частіше за чоловіків. Максимум захворюваності як серед чоловіків, так і серед жінок спостерігається при досягненні ними 55-60 років. [9]. Одним із основних ускладнень гострої хірургічної патології є асептичне запалення очеревини, яке за морфогенезом та клінічними проявами відрізняється суттєво від інших форм запалення. У лімфатичну систему та загальний кровообіг надходять продукти аутолізу тканин і бактеріальні токсини пошкоджуючи органи, які відносяться до високодиферінційованих систем організму: печінка, нирки та наднирники, легені і центральна нервова система. В свою чергу це призводить до порушення їх структурнофункціональної організації та метаболізму, що сприяє прогресуванню ендотоксемії. Центральну роль в обміні речовин, а саме білковому, вуглеводному, ліпідному, біологічно активних речовин, вітамінів та мікроелементів відіграє печінка. В патогенезі запалення очеревини одне з провідних місць займає порушення структури і функції гепатоцитів. Метою роботи було дослідити особливості будови у стінок внутрішньопечінкових жовчних протоків людини та тварин у порівняльному аспекті в залежності від типу харчування. Відповідно до мети вирішували завдання: 1. Дослідити особливості будови печінкових часточок у тварин різного типу харчування і людини. 2. Встановити характер будови стінок внутрішньопечінкових міжчасточкових жовчних проток у людини та тварин різного типу харчування: вівці, свині, лисиці. 3. Вивчити морфологічні особливості будови стінок внутрішньопечінкових міжсегментних жовчних проток у травоїдних, всеїдних, м’ясоїдних ссавців і людини. 4. Визначити особливості будови стінок внутрішньопечінкових міжчасткових жовчних проток у ссавців різного типу харчування і людини. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань дослідження були використані метод анатомічного препарування, морфометричний метод, загально-гістологічні методи дослідження. Мікрофотозйомку проводили за допомогою мікроскопа «Micromed XS-5510», використовуючи мікрофотонасадку DCM 900. Обробку отриманих даних здійснювали за допомогою програми TSView. У результаті комплексних морфологічних досліджень вперше отримані нові відомості стосовно особливостей структурної будови стінок внутрішньопечінкових проток людини зрілого віку в порівняльному аспекті з савцями ризного тупу харчування, а також морфометричні показники: діаметр епітеліоцитів проток, їх площа, ядерно-цитоплазматичне співвідношення, діаметр та площа ядер. В міжчасточковій протоці печінки людини до складу слизової оболонки входили епітеліальні клітини кубічної форми, які розташовувалися в один ряд. На поперечному зрізі протоки в середньому налічувалось 17,04±1,8 епітеліоцитів. Цитоплазма мала базофільне забарвлення, показник площі у середньому складав 193,77±26,15 мкм2 . Ядра клітин були розташовані переважно в центральній частині та займали значний об’єм цитоплазми. Середній показник площі ядер становив 92,06±7,32 мкм2., а ядерноцитоплазматичне співвідношення – близько 0,49±0,04. Зовнішня оболонка була представлена сполучною тканиною. Середні показники зовнішнього діаметру протоки – 113,77±3,1мкм та внутрішнього – 42,07±1,4 мкм. При вивченні міжчасточкових проток жовчовивідної системи печінки вівці виявили протоку, яка складалась з двох оболонок: внутрішньої – слизової та зовнішньої – андвентиційної. Слизова оболонка була представлена епітеліоцитами, які мали кубічну форму, їх кількість на поперечному зрізі становила 20,0±0,7. Цитоплазма цих клітин забарвлювалась базофільно і мала площу 69,78±7,02 мкм2 . Ядра локалізувалися переважно в центрі клітини та мали овальну форму, їх площа в середньому становила 40,9±4,96 мкм2 . Спостерігався великий індекс Гертвіга, так як ядерно-цитоплазматичне відношення становило 0,59±0,06. Зовнішній діаметр протоки мав 121,23±2,5 мкм, а внутрішній – 69,52±2,2 мкм відповідно. Міжчасточкові протоки внутрішньої жовчовивідної системи печінки свині мали слизову оболонку, вистелену епітеліоцитами, які мали кубічну форму. Їхня кількість у середньому була 17,6±1,75. Цитоплазма мала базофільне забарвлення та площу 180,79±24,25 мкм2 . Ядра овальної форми розміщувалися у центрі, а середній показник площі ядер був 65,43±4,49 мкм2 . Встановлено високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення, середній показник якого був 0,38±0,037. Зовнішній діаметр протоки становив 44,68±1,2 мкм, а внутрішній – 25,95±32,22 мкм. Досліджуючи міжчасточкові жовчовивідні протоки печінки лисиці встановили, що вони побудовані подібно до інших ссавців з двох оболонок: внутрішньої слизової та зовнішньої адвентеційної. Слизова оболонка була представлена епітеліальними клітинам призматичної форми, які лежали на базальній мембрані і їх налічувалося в протоці в середньому 22,4±0,52. На апікальній поверхні виявлялися складки. Цитоплазма епітеліоцитів мала базофільне забарвлення і площу 187,88±19,32 мкм2 . Ядра локалізувалися переважно в центрі клітини, їх площа становила 60,45±18,32 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, так як ядро не займало більшу частину цитоплазми. Ядерноцитоплазматичне співвідношення дорівнювало 0,34±0,04. Зовнішній діаметр протоки в середньому становив 156,27±4,6 мкм, а внутрішній – 64,41±1,2мкм. У міжсегментних протоках жовчної системи печінки людини було виявлено, що слизова оболонка внутрішньопечінкових жовчних проток представлена переважно епітеліоцитами кубічної форми, але зустрічалися і призматичні. Середня кількість кубічних клітин середньому налічувала 9,06±1,2 та 10,23±1,1 призматичних. Площа цитоплазми становила 227,14±3,2 мкм2 . Ядра переважно були розташовані близько до апікальної поверхні, у деяких клітинах – в центрі, площею у середньому 128,39±1,5 мкм2 . Індекс Гертвіга великий, ядерно-цитоплазматичне співвідношення становило 0,63±0,04. Зовнішня оболонка не змінена. Розміри зовнішнього діаметру 162,09±3,6 мкм, внутрішнього – 58,5±1,2 мкм. Біля жовчної протоки були розташовані міжчасточкова артерія і міжчасточкова вена. При дослідженні міжсегментних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки вівці спостерігалося збільшення кількості клітин внутрішньої оболонки, середня кількість яких нараховувалася 28,74±0,8. Форма епітеліоцитів була кубічна, ядра розташовувалися у центрі клітин. Цитоплазма збільшена у розмірах, середні показники її площі були 168,91±2,03 мкм2 . Ядра, у порівнянні із початковим відділом, змінювали форму на бобоподібну, розміром 69,6±2,26 мкм2 . Індекс Гертвіга великий, ядерно-цитоплазматичне відношення становило 2,49±0,24. Зовнішній діаметр протоки мав 177,56±3,71 мкм, а внутрішній – 60,08±2,17мкм. У міжсегментних протоках жовчовивідної системи печінки свині нами були встановлені відмінності у будові внутрішньої оболонки. Епітеліоцити мали призматичну форму, були більшими за розмірами, а їхня кількість змінювалась, і в середньому становила 24,4±2,66. Площа цитоплазми епітеліоцитів в середньому склала 190,98±1,9 мкм2 . Ядра розташовувалися у базальній частині клітини та мали овальну або паличкоподібну форму, розмір у середньому становив 71,14±2,63 мкм2 . У клітин низький Індекс Гертвіга, ядерно-цитоплазматичне відношення становило близько 0,38±0,04. Зовнішній діаметр проток середнього відділу становив 262,04±2,68 мкм, а внутрішній – 56,17±1,22 мкм. При вивченні міжсегментних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки лисиці спостерігалось характерне збільшення кількості епітеліальних клітин внутрішньої оболонки жовчних проток та їх кількість становила 32,06±0,63. Епітеліоцити мали призматичну форму, ядра розташовується в базальній частині клітини. Цитоплазма збільшена у розмірах, в апікальній зоні спостерігалися гранули на поверхні - складки, площа її становить 252,52±1,32 мкм2 . Ядра, мали овальну та бобоподібну форму, розмір в середньому 84,308±1,45 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, ядерно-цитоплазматичне співвідношення становить 0,34±0,06. Зовнішній діаметр протоки мав 237,09±6,11мкм, а та внутрішній – 114,5±3,35 мкм. Було встановленно, що внутрішньопечінкові міжчасткові жовчні протоки, мали епітеліальні клітини призматичної форми, ядра розташовувалися переважно в апікальній частині клітини. Спостерігалося збільшення кількості клітин, що в середньому становило 28,0±2,7, а площа цитоплазми самих клітин – 311,72±3,09 мкм2 . Ядра переважно були розташовані ближче до апікальної поверхні і мали овальну форму з середніми показниками площі 143,98±1,03 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, співвідношення ядро-цитоплазма становило близько 0,47±0,04 мкм. Зовнішня оболонка не змінювалась, зовнішній діаметр – 273,28±6,84 мкм, внутрішній – 148,85±2,68 мкм. При морфологічному аналізі міжчасткових жовчних проток внутрішньожовчовивідної системи печінки вівці нами спостерігалися зміни у внутрішній оболонці, за рахунок сполучнотканинного компоненту. Кількість епітеліоцитів слизової оболонки збільшена та становила 52,2±0,86 клітин, площа цитоплазми 486,44±2,92 мкм2 . Ядра локалізувалися у базальній частині клітини, мали бобоподібну форму та площу близько до 69,78±2,92 мкм2 . Низький індекс Гертвіга, який становив 4,96±0,41. При визначенні розмірів зовнішнього діаметру протоки середній показник сягав 446,25±8,84 мкм, а внутрішнього діаметру – 269,49±2,68 мкм. Зміни зовнішньої оболонки не спостерігалися. При дослідженні міжчасткових жовчних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки свині було виявлено деякі відмінності у розмірах клітин внутрішньої оболонки. Кількість епітеліоцитів в середньому була близько 36,2±2,58. Клітини мали призматичну форму, з середніми показниками площі цитоплазми 245,12±2,05 мкм2 . Ядра локалізувалися так само, як у середньому відділі жовчовивідної системи у базальній частині. Форма була дещо видовженою, площа становла близько 88,06±2,08 мкм2 . Спостерігався низький індекс Гертвіга, який склав 0,37±0,06. Зовнішній діаметр протоки становив у середньому 300,69±3,78 мкм, внутрішній – 130,5±2,13 мкм. В міжчасткових жовчних протоках внутрішньожовчовивідної системи печінки лисиці спостерігалися змини розміру самої протоки. Клітини мали призматичну форму, на їхній апікальній поверхні спостерігалися складки. Кількість епітеліоцитів становила 53,2±2,45. Площа цитоплазми була 357,962±2,21 мкм2 . Ядра бобоподібної форми локалізувалися у базальній частині та мали середні показники площі близько 80,134±1,56мкм2 . Встановлений низький індекс Гертвіга, з середнім показником 0,84±0,16. Зовнішній діаметр протоки становив 410,85±3,21мкм, внутрішній – 321,47±3,84 мкм. Зовнішня оболонка не зазнала змін. Обґрунтована оцінка морфологічних особливостей будови внутрішньопечінкових проток різних представників тваринного світу у порівнянні з людиною дає можливість уточнити етіологію та патогенез запальних процесів гепатобіліарної системи. Дослідження внутрішньопечінкових жовчовивідних проток значно розширять інформацію про структурну організацію їх стінок. Отримані результати проведених морфологічних досліджень допоможуть в наданні практичних рекомендацій щодо профілактики та вибору методів лікування хворих на холецистит та профілактику його чисельних ускладнень. Проведені дослідження дадуть змогу визначити морфологічні зміни в стінках внутрішньопечінкових проток в залежності від типу харчування у природних умовах та з’ясувати особливості в будові внутрішньопечінкових проток при лікуванні хворих на гострий холецистит і його профілактику. Ці дослідження розширять уявлення про будову стінок внутрішньопечінкових жовчовивідних проток та знання про етіологію і патогенез запальних процесів жовчо-видільної системи. Отримані в дисертаційній роботі результати впроваджені в навчальний процес: кафедри гістології, цитології та ембріології, кафедри анатомії людини та кафедри біології Полтавського державного медичного університету, кафедри анатомії, топографічної анатомії та оперативної хірургії Буковинського державного медичного університету, та кафедри гістології, цитології та ембріології Івано-Франківського національного медичного університету. Автором дисертаційної роботи особисто проведений аналіз літературних джерел з даної проблеми, на підставі чого сформульована мета і завдання дослідження. Дисертантом самостійно проведено всі експериментальні дослідження, анатомічне препарування, макроскопічні та мікроскопічні морфологічні дослідження, гістологічні дослідження матеріалу та проведена статистична обробка отриманих даних, написані розділи дисертації та опубліковані наукові статті за темою дослідження. Висновки дисертаційної роботи сформульовані разом з науковим керівником.
Медико-соціальне обґрунтування функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози
(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Вовк, Орест Ярославович
ВОВК О.Я. Медико-соціальне обґрунтування функціональноорганізаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина, спеціалізацією 14.02.03 «Соціальна медицина». Дисертація виконана в Полтавському державному медичному університеті (Полтава). Дисертація захищається в Полтавському державному медичному університеті (Полтава), 2024. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Наукове дослідження приурочене вирішенню проблеми раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Мета роботи полягала в медико-соціальному обґрунтуванні й розробці моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози та впровадженні окремих елементів моделі в сферу охорони здоров’я України. В основу функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози, була покладена процедура наближення медичної допомоги через медичну інформаційну систему (МІС), фахівця з громадського здоров’я (ГЗ) а також обізнаність жінки, яка розглядається з позиції екосистеми. Зростання смертності за причиною раку шийки матки та молочної залози, виявлення цих нозологічних форм на пізніх стадіях захворювання і спонукали до вивчення проблеми та перегляду системи, яка спрямована на раннє виявлення і профілактику. Актуальність дослідження обумовлена не лише високим рівнем захворюваності і смертності внаслідок цих нозологій, але і тим станом в якому знаходиться Україна, коли медична допомога онкологічним пацієнтам є недоступною в регіонах, де йдуть бойові дії. Дослідження здійснювалося згідно розробленої програми. Інформація збиралася за даними Центру медичної статистики МОЗ України та статистичних звітів ЗОЗ про рівень захворюваності, поширеності, смертності за причинами раку шийки матки, молочної залози. серед населення України за період 2012–2021 рр. та проводилося оригінальне медикосоціологічне дослідження. Наукова робота проводилася на базі Полтавського обласного клінічного онкологічного диспансеру. На першому етапі проаналізовано міжнародні та вітчизняні інформаційні ресурси Pubmed, Medscape, Google Scholar, American Cancer Society, ВООЗ, результатинаукових досліджень з епідеміології раку шийки матки та раку молочної залози, факторів ризику їх виникнення й питань організації раннього виявлення та профілактики цих нозологій. Науковий пошук показав, що в Україні існує система раннього виявлення та профілактики раку шийки матки і раку молочної залози, висока смертність, існування окремої для кожного закладу медичної інформаційної системи затрудняє безперервний нагляд за пацієнткою з метою раннього виявлення та профілактики раку шийки матки та раку молочної залози. В Україні не впроваджена специфічна профілактика раку шийки матки щепленням проти віруса папіломи людини, тобто сама модель недосконала. Другий етап роботи присвячений побудові програми дослідження, яка розкривала його алгоритм та містила завдання задля досягнення задекларованої мети. Обгрунтовано методичний апарат дослідження, адеквтний поставленим завданням. Наведено необхідність використання певних методів дослідження, які є прийнятними в соціальній медицині. В третьому розділі на підставі аналізу даних Канцер-реєстру України за 2012-2021 рр. розкрито тренди захворюваності, поширеності, смертності внаслідок раку шийки матки та молочної залози. Поширеність новоутворень молочної залози серед жіночого населення Полтавської області вказує на зростання показника на 41,4% (601,7 на 100 тис. осіб у 2012 році до 850,7 на 100 тис. осіб у 2021 році). За останні 10 років показник поширеності раку шийки матки мав тенденцію до зростання (+26,1%), у 2021 році порівняно з попереднім роком відбулося незначне скорочення реєстрації зазначеної патології, а також падіння темпу зростання (з 241,3 на 100 тис. осіб у 2012 році до 304,3 на 100 тис. осіб у 2021 році). В четвертому розділі за даними оригінального медико-соціологічного дослідження встановлено модифіковані фактори, що асоціюються з раком шийки матки та молочної залози. Здійснене множинний регресійний аналіз, який дозволив встановити детермінанти, що асоціюються з РШМ: нерегулярне харчування – Exp (β) 4,0 (95% ДІ 1,9-13,9) (р=0,03); щоденне вживання м’яса – Exp (β) 4,6 (95% ДІ 1,3-16,4) (р=0,015); нечасте вживання овочів та фруктів відповідно – Exp (β) 3,6 (95% ДІ 1,1-12,7) (р=0,046) та Exp (β) 5,9 (95% ДІ 12,8- 20,9) (р<0,001); спадковість (в анамнезі РШМ) – Exp (β) 8,9 (95% ДІ 8,4-19,3) (р<0,001). Зменшують шанси виникнення РШМ такі фактори, як проживання в сільській місцевості – Exp (β) 0,3 (95% ДІ 0,04-0,5) (р<0,004). З’ясовані фактори, які пов’язані з РМЗ, які збільшують шанси: незадовільне фінансове становище – Exp (β) 2,86 (95% ДІ 1,66-4,96) (р<0,001); аборти в анамнезі – Exp (β) 4,9 (95% ДІ 2,2-11,1) (р<0,001); вживання оральних контрацептивів – Exp (β) 6,6 (95% ДІ 3,0-14,8) (р<0,001); нечасте вживання фруктів – Exp (β) 3,8 (95% ДІ 1,6-8,9) (р=0,002); обтяжлива спадковість щодо РМЗ – Exp (β) 4,2 (95% ДІ 1,6-10,9) (р=0,003). Водночас, зменшує шанси виникнення РМЗ проживання в сільській місцевості – Exp (β) 0,2 (95% ДІ 0,03-0,5) (р<0,001). Операційні характеристики прогностичної моделі,що асоціюється з РШМ: чутливість 90,7 %, специфічність – 93,0 %, площа під ROC кривою становила 0,918; РМЗ – чутливість 75,7 %, специфічність – 75,0 %, проща під ROC кривою становила 0,75. Проблему ризиків імплементації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм раку молочної залози та раку шийки матки з’ясовували на сторінках п’ятого розділу наукової роботи. Контент-аналіз нормативно-правової бази дозволив встановити ризики впровадження раннього виявлення та профілактики візуальних форм раку – РМЗ та РШМ в державному, економічному, науковому, організаційному, навчальному секторах. Вияснені основні питання, які розглядаються в нормативно-правовій базі щодо раннього виявлення та профілактики РМЗ і РШМ: санітарно-просвітницькі аспекти, якість надання медичної допомоги, організація роботи онкологічних ЗОЗ, значення лікаря загальної практики сімейної медицини в ранньому виявленні та профілактиці захворювань. Соціологічне дослідження показало, що більшість жінок обізнані про програми скринінгу, як РШМ – 101 (72,1%) так і РМЗ – 98 (74,2%). Виявлені фактори, які перешкоджають проведенню скринінгу з боку жінки. Розкриті теми та категорії уявлень чоловіків про РМЗ та.РШМ На шостому, заключному етапі, методом концептуального моделювання була побудована функціонально-організаційної модель раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози в основу якої покладена екосистема, де жінка є основним її елементом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні: • Здійснено медико-соціальне обґрунтування функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин – раку шийки матки та раку молочної залози, стрижневими інноваційними елементами якої стали: медична інформаційна система з вбудованими комунікативними функціями, яка об’єднує всі заклади охорони здоров’я єдиною мережею; жінка, як головна частина екосистеми в якій вона знаходиться, і як об’єкт, так і суб’єкт управління. • Визначена роль фахівця громадського здоров’я на якого покладається моніторинг і оцінка стану здоров’я жінки. Завдяки запропонованій нами моделі поліпшується комунікативна функція між лікарями всіх рівнів, фахівцями ГЗ та відбувається комплексний підхід до стану здоров’я жінки з різних рівнів медичної допомоги із забезпеченням наступності. • З’ясовані регіональні і загальноукраїнські особливості тренду показників захворюваності, поширеності, смертності, внаслідок РШМ та РМЗ. • Розкриті модифіковані детермінанти впливу що асоціюються з РШМ та РМЗ на регіональному рівні. Виявлені прогалини в нормативно-правовій базі щодо профілактики та раннього виявлення РШМ та РМЗ державному, економічному, науковому, організаційному, навчальному секторах. • Розширені уявлення про фактори, які перешкоджають проведенню скринінгу з боку жінки: логістичні, інформативні, психологічні, організаційні. • Визначена роль чоловіка в ранньому виявленні та профілактиці РШМ та РМЗ жінки. Здобули подальшого розвитку науково-методичні підходи до дослідження моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Удосконалено: • методику покращення прихильності жінок до профілактичних оглядів та його доступності; • науково-методичний підхід до імплементації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: раку шийки матки та раку молочної залози. Набув нових складових інтегральний підхід до організації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в доповненні теорії соціальної медицини в частині вчення про організацію раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: • результати дослідження є підставою для створення якісно нового підходу до раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози; • розробки інноваційного комплексу заходів з раннього виявлення та профілактики РШМ та РМЗ через включення до медичної інформаційної системи окремого модуля для фахівця громадського здоров’я та додатку для пацієнтки; • досягнення дисертаційної роботи дозволяють використовувати логічну модель імплементації раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: РШМ та РМЗ з визначенням її критеріїв та індикаторів з метою оцінки ефективності моделі; • визначено організаційні інструменти для впровадження моделі в практику фахівців: ланцюжок погодження змін, який дозволить виявити ризики в системі раннього виявлення та профілактики РШМ та РМЗ; • доповнення освітніх програм громадського здоров’я, соціальної медицини, онкології, сімейної медицини з питань профілактики та раннього виявлення РШМ та РМЗ; • введення питань з раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози до освітніх програм підготовки лікарів на до- та післядипломному рівні.
Покращення стоматологічного здоров`я дітей із вадами слуху лікувально-профілактичними ортодонтичними заходами
(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Сокологорська-Никіна, Юлія Костянтинівна
Сокологорська-Никіна Ю. К. Покращення стоматологічного здоров`я дітей із вадами слуху лікувально-профілактичними ортодонтичними заходами. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 221 - «Стоматологія». – Полтавський державний медичний університет, Полтава, 2024. Науковий керівник - завідувач кафедри післядипломної освіти лікарів-ортодонтів, д.мед.н., проф. Куроєдова В.Д. Упродовж останніх років спостерігається зростання загальної захворюваності дитячого населення України. Саме тому однією з найбільш актуальних проблем в медицині є збереження та зміцнення здоров’я дітей. Захворювання органу слуху, що призводять до розвитку туговухості та глухоти є соціально значущими, порушення слуху не дозволяють дитині розвиватися в повній мірі, так як сприйняття мови неможливе. За останні роки приріст числа дітей із вадами слуху в Україні збільшився на 20,8%. Існує тісний анатомічний та функціональний зв’язок між слуховим аналізатором та зубощелепною системою. Серед багатьох причин, що викликають порушення слуху, починаючи з періоду новонародженості є ЛОР патологія, а саме аденоїдні вегетації, що призводять до шкідливої дитячої звички – ротового дихання та викликають порушення прикусу. Діти із захворюваннями СНЩС, тяжкими випадками паротиту та інфантильним типом ковтання також входять до групи ризику. Вивченням стоматологічного статусу та особливостями надання стоматологічної допомоги дітям із вадами слуху займаються вчені з багатьох країн. Інтерес до вивчення стоматологічного здоров’я у дітей із вадами слуху (ДВС) не тільки не зменшується, але й росте з року в рік. Аналіз сучасних напрямків розвитку медицини та ортодонтії, зокрема, свідчить на користь нагальної необхідності розробки та впровадження в практику надання медичної допомоги пацієнтам із вадами слуху ефективних засобів профілактики, лікування та реабілітації. В дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та клініколабораторне вирішення актуального питання ортодонтії - підвищення ефективності профілактики ЗЩА, карієсу зубів та захворювань тканин пародонта та їх лікування у дітей із депривацією слуху шляхом обґрунтування, розробки та впровадження лікувального алгоритму поєднаного застосування різних видів лікувально-профілактичних заходів. У дисертаційній роботі використано такі методи дослідження: метод бібліографічного вивчення, клінічне стоматологічне, ортодонтичне та ортопедичне обстеження, електроміографічна характеристика функцій жувальних м’язів та кругового м’за рота, метод анкетування, методи підвищення мотивації до ортодонтичного лікування, метод кольорового тесту відносин, метод оцінки та фіксації даних та їх статистична обробка. Так, на основі проведеного клінічного обстеження 61 пацієнтів із вадами слуху віком 9-20 років визначено, що розповсюдженість ЗЩА серед дітей із депривацією слуху становить 100%. Найбільш поширеною патологією прикусу у глухих дітей є І клас за Angle (73,77%), друге місце посідає ІІ клас за Angle (26,23%). Інфантильний тип ковтання визначався в 39,34% дітей, у 19,68% ДВС спостерігався ротовий тип дихання. 80,33% обстежених дітей із порушеннями слуху мають аномалії прикріплення м’яких тканин ротової порожнини. Карієс зустрічається у 77,05% глухих дітей, інтенсивність карієсу залежить від віку та складає 2,07-3,04. При цьому відсоток вилікуваних зубів досить низький як у змінному, так і в постійному прикусі. При огляді лікарем-ортопедом у 94,74% дітей зі зниженим слухом діагностовано порушення опорно-рухового апарату. Функціональний стан групи м’язів, функція яких страждає за наявністю ортодонтичної патології, визначено методом сумарної (поверхневої) електроміографії за допомогою восьмиканального електроміографа «Нейро-МВП» (ООО «Нейрософт»). Досліджено та проаналізовано 177 електорміограми поверхневої частини власне жувальних м’язів, прередніх пучків скроневих та колового м’яза рота у 34 пацієнтів із депривацією слуху . Аналізу підлягали стан фізіологічного спокою, вольове стискання щелеп та жування. Зміни показників біопотенціалів м’язів артикуляційного апарату у глухих дітей із наявною ортодонтичної патологією засвідчує іх кореляційний зв’язок. Запропоновано Програму «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами», до якої входить комплекс діагностично-лікувальних заходів для пацієнтів із депривацією слуху з ортодонтичної патологією, що складається з діагностичного, мотиваційного та лікувально-профілактичного компонентів. Діагностичний компонент передбачав встановлення виду зубощелепних аномалій та деформацій на основі клінічного обстеження, визначення додаткових факторів ризику, що спричиняють різноманітні патології прикусу. Мотиваційним компонентом передбачено налагодження контакту між лікарем та глухою дитиною, створення атмосфери емоційного комфорту між ортодонтом, глухою дитиною та її батьками, планування особистісно орієнтованого лікування для кожного пацієнта із депривацією слуху, формування позитивного ортодонтичного лікування. Для цього вперше створено та запропоновано анкету з урахуванням специфіки та особливостей фізичного та психологічного стану дітей із сенсорною депривацією слуху (авторське свідоцтво України №69040 від 09.12.2016 р.). Для підвищення мотивації до ортодонтичного лікування та з метою популяризації ортодонтії було змонтовано навчально-пізнавальне відео для дітей із депривацією слуху «Щаслива посмішка дитини» (авторське свідоцтво України №115999 від 19.01.2023 р.). Для батьків чи опікунів дітей із вадами слуху також було створено анкету (авторське свідоцтво України №121956 від 14.12.2023 р.) та навчально-пізнавальне відео «Батькам про ортодонтичне лікування своїх особливих дітей» (авторське свідоцтво України №115998 від 19 січня 2023 р.). Ще одним мотиваційним компонентом було вивчення емоційного ставлення дітей із вадами слуху до значимих їм людей в сім’ї як на свідомому, так і частково неусвідомлюваному рівні методом кольорового тесту відносин Еткінда з подальшим проведенням його аналізу. Наукова новизна отриманих результатів. Доповнено наукові дані щодо стану стоматологічного та ортодонтичного здоров’я у ДВС; вивчена поширеність ЗЩА у ДВС, визначено рівень потреби в ортодонтичній допомозі; отримано нові наукові дані щодо функціонального стану жувальних м’язів та колового м’яза рота ДВС залежно від виду ЗЩА; для підвищення мотиваційного рівня ДВС та їх батьків/опікунів до ортодонтичного лікування проведена оцінка їх рівня стоматологічних та ортодонтичних знань; вперше розроблено, запропоновано та впроваджено комплекс лікувальнопрофілактичних заходів у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами», що дозволить підвищити ефективність профілактики ЗЩА в ДВС. Практичне значення отриманих результатів. Розширено наукові дані щодо особливостей прикусу дітей та підлітків із вадами слуху. За результатами обстеження встановлено, що діти із вадами слуху, мали середній рівень поширеності (77,05 %) та інтенсивності (2,5 – 4,27) карієсу. Вперше розроблено та запропоновано анкету для дітей із вадами слуху та анкету для батьків/опікунів дітей із вадами слуху. Вперше вивчено емоційні компоненти ставлення дітей із вадами слуху до значимих їм людей в сім’ї як на свідомому, так і частково неусвідомлюваному рівні, відношення до свого стоматологічного здоров’я за допомогою модифікованого кольорового тесту. Доповнені наукові данні щодо функціональних порушень щелепно-лицевої ділянки, зокрема жувальних м’язів та колового м’яза рота в дітей із вадами слуху залежно від виду ЗЩА. Доповнено наукові дані про стан опорно-рухового апарату дітей та підлітків із вадами слуху.. Вперше розроблено, обґрунтовано та запропоновано комплекс заходів профілактики у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами». Аналіз клінічної ефективності застосування розробленого комплексу у пацієнтів із вадами слуху виявив позитивну динаміку досліджуваних показників. Спостерігалося покращення динаміки зміни стану гігієни порожнини рота у ДВС під дією запропонованих лікувально-профілактичних заходів у всіх вікових групах дітей виявила суттєве поліпшення гігієни порожнини рота - зниження у 1,37 рази (0,925±0,175; р˂0,05). Через рік після початку проведення лікувально-профілактичних заходів інтенсивність карієсу в ДВС знизилась, в порівнянні з первинним оглядом і становила 2,4±0,06 (р˂0,05). Після проведення профілактичної роботи з ДВС та з їх батьками/опікунами на реальне ортодонтичне лікування звернулось 37,5% від оглянутих дітей. Запропонована Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами». дозволяє знизити несприятливий вплив патогенетичних факторів та покращити клінічні показники, зокрема, стан гігієни порожнини рота. Результати роботи впроваджені в лікувально-діагностичний процес КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №3»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №2»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №1»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Хмельницька обласна стоматологічна поліклініка» (м. Хмельницький); КЗ «Черкаська обласна стоматологічна поліклініка» (м.Черкаси). На підставі результатів дослідження обґрунтовано та запропоновано до клінічного використання удосконалені підходи лікувально-профілатичних ортодонтичних заходів у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами» ВИСНОВКИ: 1. Визначено патологію прикусу в 100% дітей та підлітків із депривацією слуху. Найчастіше у ДВС зустрічалась патологія прикусу І класу за Angle – 73,77%. У 80,36% ДВС виявлено різні аномалії прикріплення м’яких тканин порожнини рота. В 77,05% ДВС виявлено карієс зубів. Інтенсивність карієсу зростала з віком. Рівень стоматологічної санації та профілактики серед ДВС є недостатнім («П» = 0,39, «п»=0,62). У 86,88% недостатній рівень гігієни порожнини рота. Обов’язкової ортодонтичної допомоги потребують 46% ДВС. 2. Анкетування визначило, що 61,5% мають знання по догляду за порожниною рота, проте не використовують їх, не мають достатніх мануальних навичок. 76,9% ДВС відвідували раніше стоматолога і 64,5% з них не відчувають страха на стоматологічному прийомі. За результатами опитування батьків дітей із вадами слуху, було виявлено низький рівень усвідомлення наявної ортодонтичної патології в їх дітей. Знайдено, що більшість батьків не досить вірно розуміють свою роль в цьому питанні. За результатами кольорового тесту відносин встановлено: у ДВС 8-12 років найменша кількість проблем міжособистісних стосунків із матерями , як емоційна залежність від них з раннього віку. Підсвідомо глухі діти незадоволені своїми зубами. 3. У всіх ДВС відбулися виражені зміни в діяльності жувальних м'язів: всі показники БП в стані фізіологічного спокою майже в 2 рази вищі, в порівнянні з контрольною групою 1 та 2 (р˂0,05), але при при статичній пробі максимального вольового стискання щелеп відбувається зниження показників амплітуди коливань БП жувальних м’язів більш, ніж в 2 рази в порівнянні з контрольними групами 1 та 2 (р˂0,05). Нейром’язові зміни m.orbicularis oris при патології прикусу ІІ кл. за Angle статистично більше виражені, ніж при І кл. за Angle. При статичній пробі в ДВС знайдено зниження показників амплітуди коливань БП КМ рота в 5,99 разів (група контролю 1) та в 5 разів (група контролю 2). 4. Простежується прямий зв’язок стану кісткової системи та ЗЩА у ДВС різного віку: порушення опорно-рухового апарату в 94,64% випадках; в 1 групі зустрічається патологія стоп - 44,64%; поєднана патологія стоп та хребта - 28,57%, що з віком (2 група) в 12,5% випадків призводить до одностороннього вкорочення нижньої кінцівки. 5. Розроблено Програму «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами» та застосування комплексу лікувально-профілактичних заходів, що дозволяє суттєво поліпшити гігієну порожнини рота - зниження в 1,37 рази (0,925±0,175; р˂0,05) в порівнянні з первинним оглядом. Через рік після початку проведення лікувально-профілактичних заходів інтенсивність карієсу в ДВС знизилась, в порівнянні з первинним оглядом і становила 2,4±0,06 (р˂0,05). Після проведення профілактичної роботи з ДВС та з їх батьками/опікунами на реальне ортодонтичне лікування звернулось 37,5% від оглянутих дітей.
Непсихотичні психічні розлади у осіб, що доглядають за пацієнтами з деменцією
(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Орлова, Ольга Вячеславівна
Орлова О.В. Непсихотичні психічні розлади у осіб, які доглядають за пацієнтами з деменцією. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я», за спеціальністю 222 «Медицина». Полтавський державний медичний університет МОЗ України, Полтава, 2024. Захист відбудеться в Полтавському державному медичному університеті. Мета дослідження - на підставі системного дослідження соціальнодемографічних, клініко-анамнестичних, клініко-психопатологічних та адаптаційних особливостей доглядачів за пацієнтами з деменцією розробити та впровадити програму їх комплексної реабілітації. У відповідності до мети дослідження та поставлених завдань на етапі скринінгу до даного дослідження залучено 126 осіб, які доглядали пацієнтів з деменцією та мали скарги непсихотичного характеру, а також 126 осіб з діагнозом деменції у відповідності до МКХ-10, які потребували здійснення за ними постійного догляду. Догляд здійснювався, як на професійний основі, так і не професіоналами на підставах родинного зв’язку. Всі доглядачі під час виконання та надання послуг із догляду (як на професійному, так і не непрофесійному рівні), мали скарги непсихотичного характеру та звернулися за консультативною допомогою до лікарів-психіатрів. Досить часто доглядачі зверталися саме до того лікаря-психіатра, послугами якого користувався пацієнт із деменцією. Таким чином, в результаті накопичення та аналізу емпіричних спостережень було сформовано гіпотезу щодо індукуючого впливу психопатологічної симптоматики асоційованої з деменцією на формування непсихотичних психічних розладів у осіб, які контактують із хворими на деменцію. У відповідності до мети та поставлених завдань, з урахуванням наукової гіпотези проведено сім послідовних етапів проведення наукового дослідження. На першому етапі проводили скринінг частоти скарг та звернень доглядачів за медичною допомогою за результатами якого встановлено не лише загальні ознаки психосоціальної дезадаптації, а й виражені її форми у різних сферах, виявлено порушення соціального функціонування, якості життя, діагностовано чи підтверджено непсихотичні психічні розлади згідно критеріїв МКХ-10: неврастенію (F48.0), розлади адаптації (F43.2), тривожнодепресивні розлади (F41.2), тривожні розлади (F41). Другий етап дослідження передбачав вивчення історій хвороби пацієнтів із деменцією та проведення комплексного всебічного обстеження їх психічного, неврологічного та соматичного стану. Під час першого та другого етапів дослідження сформовано та розроблено критерії включення та виключення як для доглядачів, так і для пацієнтів із деменцією. Таким чином, остаточну вибірку даної роботи склали 104 пари, що складались із доглядача за пацієнтом з деменцією та особи з деменцією різного ґенезу. Третій етап - присвячено формуванню груп дослідження. Доглядачі пацієнтів із деменцією були розподілені на 2 групи: до першої групи належали 58 осіб, близькі родичі пацієнтів, що мали родинні зв'язки, а до другої групи належали 46 осіб, професійні доглядачі, які є кваліфікованими співробітниками по догляду за пацієнтами з деменціями. На четвертому етапі дослідження використовувався клінікопсихопатологічний метод, що був застосований до доглядачів на загальноприйнятих засадах у психіатричному обстеженні пацієнтів шляхом інтерв’ю із подальшою верифікацією отриманих даних на підставі діагностичних критеріїв Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду. Встановлено, що клінічна структура виявленої поширеності та вираженості психопатологічних синдромів мала відмінності у доглядачів, які належали до першої групи (сімейних) та другої групи (професійних) доглядачів. У групі сімейних доглядачів найбільшу питому вагу мали тривожно-депресивний, депресивний, депресивно-іпохондричний синдром. У групі професійних доглядачів найбільш розповсюдженими були астенічний, астено-депресивний та тривожно-астенічний синдроми. На п’ятому етапі психометричні методи доповнювали клінікопсихопатологічне дослідження та застосувалися з метою отримання кількісної оцінки клінічних показників, що дозволило визначити наявність чи відсутність психосоціальної дезадаптації, її варіант та оцінку ступеню тяжкості, наявність емоційного вигорання, вплив догляду за пацієнтом з деменцією на якість життя доглядачів, їх психосоціальне функціонування, стресостійкість, рівень тривоги. Отримані результати клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей доглядачів за пацієнтами з деменцією покладено в основу комплексної програми реабілітації ( шостий етап дослідження). Загальним спрямуванням реабілітаційних заходів була стабілізація психоемоційного стану та редукція непсихотичних психічних розладів, зниження рівня стресового навантаження під час догляду за пацієнтами з деменцією, покращення показників їх психосоціальної адаптації у різних сферах функціонування та терапія і профілактика синдрому вигорання. Базовими принципами комплексної програми реабілітації були системність, диференційованість та етапність. Оцінка ефективності реабілітаційних заходів базувалася на аналізі динаміки клініко-психопатологічного статусу, аналізі стану психосоціальної дезадаптації, рівня вираженості тривожно-депресивної симптоматики, особистісної та реактивної тривожності та стресостійкості. Катамнестичне обстеження доглядачів за пацієнтами із деменцією через 6 місяців відповідало сьомому етапу дослідження та довело ефективність впровадженої програми реабілітації. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше, встановлено, що для осіб, які здійснювали догляд за пацієнтами на основі родинного зв’язку, базовим, «наскрізним» порушенням була тривога, а у професійних доглядачів – астенія. Вперше з’ясовано, що у сімейних доглядачів достовірно частіше спостерігались непсихотичні психічні розлади, а група професійних доглядачів відзначалась меншою поширеністю симптоматики психічних розладів та проявлялись переважно психосоціальною дезадаптацією і синдромом емоційного вигорання. Вперше визначено, що у сімейних доглядачів психосоціальна дезадаптація носила більш виражений характер та була представлена переважно сімейним, виробничим та економічним варіантами. Професійні доглядачі найчастіше виявляли ознаки психосоціальної дезадаптації комунікативного варіанту. Вперше доведено, що на фізичний та психологічний стан доглядачів негативно впливало збільшення часу, який витрачався на догляд за хворим. Вперше за результатами дослідження встановлено прямий кореляційний зв’язок високих балів ступеня стресового навантаження з високим ступенем тяжкості психосоціальної дезадаптації у доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу. Вперше виявлено джерела дистресу, які сприяли порушенню загальних адаптаційних механізмів. З’ясовано мікро- та макросоціальні чинники, що впливають на стан адаптації під час надання послуг по догляду за пацієнтом із деменцією, а також враховано роль психологічних чинників у розвитку психосоціальної дезадаптації, дистресу, зниження показників якості життя та їх вплив на формування синдрому емоційного вигорання та непсихотичних психічних розладів. Отримані результати дозволили виокремити та оцінити ключові напрямки, варіанти та тяжкість психосоціальної дезадаптації у доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу, встановити рівень дистресу для сімейних та професійних доглядачів, проаналізувати їх якість життя, що надало розуміння ключових етіопатогенетичних ланок формування психосоціальної дезадаптивної поведінки і відповідно сприяло формуванню комплексної програми реабілітаційних та профілактичних заходів. Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає в підвищенні якості реабілітації доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу. Розроблено обґрунтовану комплексну персоніфіковану систему диференційованої реабілітації для доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу, що базується на поєднанні психоедукації, психо- та фармакотерапії. Встановлено, що для сімейних доглядачів головною метою реабілітаційного процесу має бути адаптація до нових змінених умов життя, пов’язаних із важкою хворобою родича та терапія психопатологічних розладів, для чого високу ефективність показало застосування когнітивнобіхевіоральної та сімейної психотерапії. Профілактична робота з сімейними доглядачами повинна бути спрямована передовсім на попередження рецидивів непсихотичних психічних розладів і відновлення психосоціальної адаптації. Доведено, що для професійних доглядачів провідною метою реабілітації була корекція дезадаптивних поведінкових тенденцій із застосуванням методів групової психотерапевтичної корекції та особистісно-орієнтованої реконструктивної психотерапії. Для професійних доглядачів основну увагу слід спрямовувати на профілактику синдрому емоційного вигорання за допомогою аутогенного тренування з акцентом на навчання методам релаксації та саморегуляції вегетативних функцій з метою підвищення стресостійкості. Результати дослідження впроваджено в практичну роботу: КП «3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради»; КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради»; КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради»; КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради»; КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров’я» Одеської обласної ради; ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»; КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. Отримані наукові дані впроваджено в навчальний процес кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Полтавського державного медичного університету МОЗ України; кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та психотерапії Одеського національного медичного університету МОЗ України; кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна МОН України; кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України.

Переглянути

Нові надходження