Дисертації
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Роль порушень циркадіанного осцилятора у метаболічних і функціональних розладах нирок при ліпополісахаридіндукованій системній запальній відповіді(Полтавський державний медичний університет, 2025) Гутнік, Олександр Михайлович; Gutnik, O. M.У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясування ролі порушень циркадіанного осцилятора у метаболічних і функціональних розладах нирок при ліпополісахарид-індукованій системній запальній відповіді. The dissertation presents a theoretical generalization and solution to the scientific problem of investigating the role of circadian oscillator disorders in metabolic and functional kidney disorders during lipopolysaccharide-induced systemic inflammatory response.Документ Мікробіологічне обґрунтування використання антисептиків для профілактики і лікування інфекційно-запальних ускладнень після екстракції зуба(Полтавський державний медичний університет, 2025) Чумак, Юлія Вікторівна; Chumak, Yu. V.Дисертація розкриває питання щодо підвищення ефективності профілактики та лікування інфекційно-запальних постекстракційних ускладнень шляхом використання сучасного вітчизняного антисептичного препарату Декасан з діючою речовиною декаметоксин у порівнянні з іншими антисептичними препаратами з урахуванням мікробіологічного обґрунтування застосування даних антисептичних препаратів. В ході дисертаційної роботи проведені дослідження для визначення етіологічного чинника виникнення місцевого інфекційно-запального постекстракційного ускладнення, такого як гострий гнійний альвеоліт щелепи. Вивчені особливості та біологічні властивості мікробіоти постекстракційної лунки зуба при гострому гнійному альвеоліті щелепи. The dissertation addresses the issue of enhancing the effectiveness of prevention and treatment of infectious-inflammatory post-extraction complications through the use of a modern domestic antiseptic drug, Decasan, with the active ingredient decamethoxin, in comparison with other antiseptic agents. The study is grounded in a microbiological rationale for the application of these antiseptic drugs. In the course of the dissertation research, studies were conducted to identify the etiological factors contributing to the development of local infectious-inflammatory postextraction complications, such as acute suppurative alveolar osteitis of the jaw. The characteristics and biological properties of the microbiota in the post-extraction socket in cases of acute suppurative alveolar osteitis were examined. Data were obtained on the effects of antiseptic agents on the adhesive and biofilm-forming properties of the dominant pathogens responsible for infectious-inflammatory post-extraction complications.Документ Удосконалення діагностики, прогнозування та катамнестичного спостереження за новонародженими з гіпоксично-ішемічним ураженням центральної нервової системи, які народились від матерів з метаболічним синдромом(Полтавський державний медичний університет, 2025) Давиденко, Аліна Володимирівна; Davydenk, A. V.Дисертаційна робота присвячена виконанню наукового завдання, яке полягало в удосконаленні діагностики, прогнозування та катамнестичного спостереження за немовлятами з гіпоксично-ішемічним ураженням центральної нервової системи, які народились від матерів із метаболічним синдромом, на підставі вивчення захворюваності, нервово-психічного та фізичного розвитку немовлят, а також впливу порушень обміну оксиду азоту, перекисного окислення ліпідів та поліморфізму генів eNOS, rs1799983 (G894T), IL1B, rs1143634 (C3953T) пари «мати-дитина» на розвиток ГІУ ЦНС та інших несприятливих наслідків. The dissertation is devoted to solving a scientific problem related to the improvement of diagnosis, prognostication, and follow-up observation of newborns with hypoxic-ischemic brain injury born to mothers with metabolic syndrome (MetS). The research is based on studying the incidence, neuropsychological and physical development of infants, as well as the contribution of nitric oxide metabolism disorders, lipid peroxidation, and gene polymorphisms eNOS, rs1799983 (G894T), IL1B, rs1143634 (C3953T) in mother-child pairs to the development of hypoxic-ischemic brain injury and other adverse outcomes.Документ Особливості перебігу первинної артеріальної гіпертензії в молодому віці з проявами метаболічного синдрому та шляхи корекції виявлених порушень(Полтавський державний медичний університет, 2025) Іваницька, Тетяна Анатоліївна; Ivanytska, T. A.Дисертацію присвячено особливостям клінічного перебігу первинної артеріальної гіпертензії (ПАГ) в молодому віці з проявами метаболічного синдрому та пошуку шляхів корекції і оптимізацію виявлених порушень. The dissertation is devoted to the features of the clinical course of primary arterial hypertension (PAH) at a young age with manifestations of metabolic syndrome and the search for ways to correct and optimize the identified disorders.Документ Експериментальне обґрунтування місцевого застосування етилметилгідроксипіридину сукцинату при запальних захворюваннях(Полтавський державний медичний університет, 2025) Балюк, Олена Євгеніївна; Balіuk, O. Y.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і розв’язання наукового завдання, що полягає в з’ясуванні можливості місцевого застосування етилметилгідроксипіридину сукцинату (ЕМГПС) для лікування ушкоджень і захворювань шкіри з оксидативно-запальними механізмами патогенезу. Для досягнення мети роботи було проведено експерименти in silico, in vitro та in vivo на 134 статевозрілих щурах-самцях Вістар, у яких використано наступні методи дослідження: фармакологічні (моделювання експериментальної патології та її фармакокорекція in vivo), фармацевтичні (розробка складу гелю ЕМГПС, лабораторної технології його приготування, вивчення вивільнення активної речовини), комп’ютерного прогнозування, мікробіологічні (визначення мінімальної інгібувальної концентрації (МІК), визначення чутливості мікроорганізмів та кількості колонієутворюючих одиниць (КУО), біохімічні (визначення показників пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ), активності антиоксидантних ферментів, вмісту гідроксипроліну та глікозаміногліканів (ГАГ) як біомаркерів позаклітинного матриксу), морфологічні (визначення відновлення волосяного покриву, тяжкості псоріазоподібного дерматиту та площі рани, гістологічне дослідження і гістоморфометрія), статистичні (однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA з апостеріорним тестом Тьюкі, тест КраскелаУолеса). The dissertation presents a theoretical generalization and solution to the scientific task, which consists in clarifying the possibility of topical application of ethylmethylhydroxypyridine succinate (EMHPS) for the treatment of skin injuries and diseases with oxidative-inflammatory mechanisms of pathogenesis.Документ Особливості патології сльозовідвідних шляхів у хворих на цукровий діабет 2 типу та клінічна оцінка ефективності їх лікування(Полтавський державний медичний університет, 2024) Безега, Ніна Михайлівна; Bezega, N. M.Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування патології сльозовідвідних шляхів у хворих на цукровий діабет 2 типу (ЦД2) на основі вивчення клінічних особливостей захворювання. Це обумовило актуальність наукового напряму та вибір теми дисертаційного дослідження, визначили його мету і завдання. The dissertation work is devoted to increase the efficiency of diagnostics and treatment of pathology of nasolacrimal ducts in patients with diabetes mellitus of type 2 (DM2) on the basis of studying the clinical features of the disease. This determined the relevance of the scientific direction and the choice of the topic of the dissertation research, as well as its purpose and objectives.Документ Клініко-динамічні особливості тривожних розладів з диссомнічними порушеннями (хронобіологічні, генетичні та лікувально-реабілітаційні аспекти)(Полтавський державний медичний університет, 2025) Животовська, Анастасія Ігорівна; Zhyvotovska, A. I.Мета дослідження: на підставі результатів комплексного клініко-анамнестичного, клініко-психопатологічного, психодіагностичного, хронобіологічного та молекулярно-генетичного дослідження виявити прогностичні фактори ризику розвитку порушень сну при тривожних розладах та оптимізувати комплекс лікувально-реабілітаційних заходів для пацієнтів з тривожними розладами та диссомнічними порушеннями. Завдання дослідження: 1. Виявити клініко-психопатологічні особливості пацієнтів з тривожними розладами та порушеннями сну. 2. Визначити особливості та встановити взаємозв’язок між порушеннями сну, клініко-психопатологічними характеристиками та якістю життя у пацієнтів з тривожними розладами. 3. Дослідити роль психопатологічних, хронобіологічних та молекулярногенетичних факторів у розвитку порушень сну при тривожних розладах. 4. Встановити прогностичні фактори ризику розвитку порушень сну при тривожних розладах. 5. Оптимізувати комплекс терапевтичних заходів із застосуванням групової психотерапії на основі інтегрованого підходу за протоколами терапії прийняття та відповідальності АСТ для лікування тривоги та АСТ-І для лікування інсомнії в поєднанні з фармакотерапією. 6. Оцінити ефективність запропонованих методів комплексної терапії пацієнтів з тривожними розладами та диссомнічними порушеннями. Наукова новизна одержаних результатів. У дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі, що полягала в виявленні прогностичних факторів ризику розвитку порушень сну при тривожних розладах на основі вивчення комплексу клініко-психопатологічних чинників у порівняльному аспекті та підвищенні ефективності комплексу лікувально-реабілітаційних заходів для пацієнтів з тривожними розладами та порушеннями сну. Вперше визначено клініко-феноменологічні прояви та проведено порівняльний аналіз психопатологічних особливостей пацієнтів з тривожними розладами з порушеннями та без порушень сну. Встановлено взаємозв’язок порушень сну з клініко-психопатологічними характеристиками при тривожних розладах невротичного ґенезу. Вперше проаналізовано провідні чинники, що впливають на якість життя пацієнтів з тривожними розладами та порушеннями сну. Визначено кореляційні зв’язки між показниками якості життя, вираженості психопатологічної симптоматики та рівня стресового навантаження даної когорти пацієнтів. Вперше досліджено вплив якості сну на якість життя у пацієнтів з тривожними розладами. Встановлено зв’язок тяжкості інсомнії, втоми та сонливості з інтегральними показниками якості життя. Вперше проведена оцінка хронобіологічних та молекулярно-генетичних факторів у розвитку порушень сну при тривожних розладах. Виявлено особливості психопатологічних проявів, показників якості сну та якості життя в залежності від індивідуального хронотипу. Визначено різницю рівнів експресії циркадного гену BMAL1 зранку та ввечері при тривожних розладах з порушеннями та без порушень сну. Встановлено прогностичні фактори ризику розвитку порушень сну при тривожних розладах невротичного ґенезу. Набули подальшого розвитку заходи психотерапевтичного супроводу пацієнтів з тривожними розладами та порушеннями сну. Доведено доцільність запропонованої комплексної терапії із застосуванням групової психотерапії прийняття та відповідальності АСТ, що дозволяє створити передумови для оптимізації лікування даного контингенту хворих.Документ Системний аналіз будови великого чепця білих щурів у нормі та при експериментальному моделюванні перитоніту(Полтавський державний медичний університет, 2025) Максименко, Олександр Сергійович; Maksymenko, O. S.Метою дослідження було: з’ясувати характер відмінностей структурних змін великого чепця білих щурів в залежності від асептичних та септичних факторів розвитку перитоніту в експерименті. Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання. 1. Провести детальний аналіз будови великого чепця білих щурів-самців і одержати його основні морфометричні параметри в нормі. 2. Установити характер і порядок розташування молочних плям у великому чепці білих щурів-самців у нормі. 3. Виконати мікроскопічний аналіз молочних плям у взаємовідношенні їх із кровоносними судинами й іншими тканинними структурами чепця. 4. Виявити ступінь участі й морфофункціональні особливості великого чепця при експериментальному моделюванні асептичного перитоніту шляхом уведення ксеногенного імплантата в очеревинну порожнину тварин. 5. Вивчити морфофункціональні особливості реакції великого чепця під час експериментального моделювання у тварин септичного перитоніту шляхом перфорації сліпої кишки. 6. Аналізуючи результати власних досліджень у зіставленні з даними літератури, обґрунтувати концепцію про участь великого чепця в механізмах реалізації реакцій імунної системи у відповідь на місцеві антигенні фактори, різні за своєю природою. Отже, у дисертаційній роботі викладено теоретичне узагальнення результатів нового вирішення наукового завдання, що полягає в всебічному вивченні будови великого чепця білих щурів і характеру його участі в механізмах реалізації реакцій імунної системи у відповідь на місцеві антигенні й патогенні фактори.Документ Морфофункціональна характеристика структурних компонентів інтерстицію міокарда при центральному блокуванні синтезу гонадотропіна та введенні кверцетину у щурів(Полтавський державний медичний університет, 2025) Ворошилова, Тетяна Анатоліївна; Voroshylova, T. A.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні особливостей реакції структурних компонентів інтерстицію міокарда шлуночків (ІМШ) при трипторелін-індукованій центральній депривації синтезу лютеїнізуючого гормону та корекції цього стану введенням кверцетину. У контрольній групі ІМШ представлений ПВСТ, яка має сполучнотканинний і клітинний компоненти, а саме: сполучно-тканинний компонент представлений колагеновими і еластичними волокнами з судинами, клітинні компоненти представлені резидентними (фібробластами, міофібробластами, ліпоцитами) та мігруючими (макрофагами, тканинними базофілами) клітинами, які формують мікрооточення для кардіоміоцита, що забезпечує гомеостаз останнього. ГМЦР ІМШ у контрольній групі представлено артеріолярною з середнім діаметром 37.96±1.02 мкм, капілярною – 12.37±0.33 мкм та венулярною – 48.03±1.34 мкм ланками. Артеріолярна та венулярна ланки знаходились у перимізії ІМШ, у той час як капілярна ланка – в ендомізії. Реакція ГМЦР ІМШ на введення триптореліну характеризується змінами морфометричного параметра діаметра артеріальних та венозних ланок з поступовим збільшення кровонаповнення максимумом якого становить на 6 місяць експерименту (у групі з введенням триптореліну для артеріол – 76,91±2,93 та венул 82,23±3,09 мкм; у групі з додаванням кверцитину – для артеріол середній діаметр становив – 89,91±3,03, венул – 90,05±3,74 мкм без порушення відтоку). Максимальний діаметр капілярної ланки визначався також у цей термін і в середньому становив 20,01±3,41 мкм – при введенні триптореліну, а при введенні триптореліну і кверцетину – 19,21±1,05 мкм. Введення триптореліну для блокади синтезу лютеїнізуючого гормону призводить до розвитку оксидативного стресу в серці щурів внаслідок порушення антиоксидантного захисту та надмірного утворення активних форм кисню на всіх термінах експерименту. Водорозчинна форма кверцетину (корвітин) є ефективним засобом для корекції трипторелін-індукованої надмірної продукції активних форм кисню та оксидативного ураження тканин серця на всіх термінах експерименту. Перші терміни блокади синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном (1 місяць та 3 місяці) супроводжуються зниженням продукції оксиду азоту, що загрожує розвитком ішемічних ушкоджень міокарду. З 6 місяця блокади синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном спостерігається надмірна продукція оксиду азоту в серці щурів за рахунок збільшення активності індуцибельної ізоформи NO-синтази (р<0.05). Кверцетин ефективно зменшує надмірну продукцію оксиду азоту в серці щурів, яка спостерігається з 6 місяця експерименту та не викликає гіпоксичних ушкоджень міокарду, про що свідчить зниження вмісту малонового діальдегіду на всіх термінах експерименту, порівняно із показниками групи при введенні триптореліну. Введення триптореліну викликає кількісні та якісні зміни в популяції макрофагів інтерстиційного простору серця за CD68+ та CD163+ експресією. Додавання кверцетину порушує ландшафт антигенпрезентуючих клітин, який характеризується змінами субпопуляцій макрофагів М1 і М2. Їх кількісне співвідношення має значення не тільки для розуміння функціонування цих клітин, а й для розробки ефективних методів лікування на основі моделювання їх поляризаційного статусу. Активність каспази-3, при введенні триптореліна і кверцетина, зберігала основну закономірність (різке підвищення на 1 місяць, а потім поступовий спад до 12 місяця), але достовірність зменшення кількісного параметра суттєва лише на 1 та 3 місяці дослідження. Додавання до раціону харчування кверцетину призводить до зменшення імунореактивності клітин ІМШ за експресією каспази-3, що можна розцінювати як явище компенсаторне, спрямоване на збалансованість апоптозу в умовах гормональної дисфункції по пригніченню синтезу тестостерону. Введення триптореліну призводило до виникнення колагенозу, розширення прошарків ПВСТ (ендомізію та перимізію), фіброзу, активації макрофагів та тканинних базофілів по типу асептичного запалення в ІМШ з явними проявами морфологічних ознак на 3–12 місяці дослідження. Отримані нами результати є теоретичним обґрунтуванням розробки методів корекції порушень ГМЦР міокарда при патологічному впливі на організм дисгормонального стану центрального генезу: «гіпоталамус-гіпофізсім’яник-серце». Дані про функціональну морфологію серця на етапах адаптації до змін ендокринної ланки розширюють наявні уявлення про причини, що викликають порушення гомеостазу серця. Кверцетин ефективно зменшує надмірну продукцію оксиду азоту в серці щурів, яка спостерігається з 6 місяця експерименту та не викликає гіпоксичних ушкоджень міокарду, про що свідчить зниження вмісту малонового діальдегіду на всіх термінах експерименту порівняно із показниками групи введення триптореліну. Наукова новизна дослідження. Вперше показано, що введення триптореліну призводило до винекнення колагенозу, розширення прошарків ПВСТ (ендомізію та перимізію), фіброзу, активації макрофагів та тканинних базофілів по типу асептичного запалення в ІМШ з явними проявами морфологічних ознак на 3-12 місяці дослідження та корекції цього стану введенням кверцетина. Вперше встановлено, що реакція ГМЦР ІМШ на введення триптореліну характеризується змінами морфометричного параметра діаметра артеріальних та венозних ланок з поступовим збільшенням кровонаповнення, яке максимально достовірно проявляється на 6 місяць експерименту в обох експериментальних групах, але без порушення відтоку в групі з додаванням кверцетину. Вперше отримані результати, що є теоретичним обґрунтуванням розробки методів корекції порушень ГМЦР ІМШ при патологічному впливі на організм дисгормонального стану центрального генезу: «гіпоталамусгіпофіз-сім’яник-серце». Вперше показано, що введення триптореліну для блокади синтезу лютеїнізуючого гормону призводить до розвитку оксидативного стресу в серці щурів внаслідок порушення антиоксидантного захисту та надмірного утворення активних форм кисню на всіх термінах експерименту, а також корекція цього стану введенням кверцетину. Вперше доведено, що введення триптореліну викликає кількісні та якісні зміни в популяції макрофагів інтерстиційного простору серця. Додавання кверцетину порушує ландшафт антигенпрезентуючих клітин, що характеризується змінами субпопуляцій макрофагів М1 і М2. Практичне значення результатів дослідження. Доведено, що водорозчинна форма кверцетину є ефективним засобом для корекції трипторелін-індукованої надмірної продукції активних форм кисню та оксидативного ураження тканин серця на всіх термінах експерименту. Перші терміни блокади синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном (1 та 3 місяці) супроводжуються зниженням продукції оксиду азоту в серці щурів, що загрожує розвитком ішемічних ушкоджень міокарду. З 6 місяця блокади синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном спостерігається надмірна продукція оксиду азоту в серці щурів за рахунок збільшення активності індуцибельної ізоформи NO-синтази. Кверцетин ефективно зменшує надмірну продукцію оксиду азоту в серці щурів, яка спостерігається з 6 місяця експерименту та не викликає гіпоксичних ушкоджень міокарду, про що свідчить зниження вмісту малонового діальдегіду на всіх термінах експерименту порівняно із показниками групи введення триптореліну. ІМШ, при введенні кверцетину, як коректора виникнення асептичного запалення в ПВСТ, харатеризується активацією субпопуляцій макрофагів М1 і М2, що може сприяти розробці ефективних методів лікування базованих на моделюванні їх поляризаційного статусу. Впровадження результатів дослідження. Отримані в дисертаційній роботі результати впроваджені в науково-дослідну роботу та навчальний процес: кафедри гістології, цитології та ембріології Полтавського державного медичного університету, кафедри гістології та ембріології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського, кафедри гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, кафедри гістології, цитології та ембріології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, кафедри анатомії Одеського національного медичного університету.Документ Удосконалення діагностики та комплексного лікування пацієнтів з дисфункціями скронево-нижньощелепного суглобу, обумовлених змінами гормонального стану(Полтавський державний медичний університет, 2024) Коросташова, Марія Анатоліївна; Korostashova, M. A.У дисертаційній роботі мета дослідження полягала в підвищенні ефективності діагностики у пацієнтів з хворобами скронево-нижньощелепного суглоба через вивчення впливу гормональних змін на функцію та топографію елементів суглоба та подальше застосування ортопедичної корекції в складі комплексного лікування. In the dissertation, the aim of the study was to improve the efficiency of diagnostics in patients with temporomandibular joint diseases by studying the effect of hormonal changes on the function and topography of the joint elements and the subsequent use of orthopedic correction as part of complex treatment.Документ Патогенетичний підхід до лікування запальних хвороб пародонта осіб молодого віку із ожирінням (клініко-експериментальне дослідження)(Полтавський державний медичний університет, 2024) Скрипник, Максим Ігорович; Skrypnyk, M. I.Актуальними та недостатньо вирішеними залишаються питання вивчення ранніх змін у пародонті осіб молодого віку, які найчастіше залишаються не діагностованими і призводять до виникнення та прогресування запальнодистрофічних захворювань пародонта, а також дослідження епігенетичних факторів, потенційних біомаркерів та ранніх прогностичних показників гомеостазу порожнини рота, які можуть асоціюватися із більш тяжким перебігом захворювань у майбутньому, розробка тактики лікування та профілактики захворювань пародонта в осіб молодого віку із ожирінням. З огляду на сучасні літературні наукові дані механізми виникнення уражень органів та тканин порожнини рота за умов ожиріння досліджені недостатньо, особливо в осіб молодого віку, що важливо для визначення оптимальної етіологічної та патогенетичної профілактично-лікувальної тактики курації зазначених осіб. З метою підвищення ефективності профілактично-лікувальних заходів щодо патологічних змін пародонта осіб молодого віку із ожирінням виконані експериментально-клінічні дослідження. Завдання дослідження полягали у вивченні механізмів розвитку уражень пародонта щурів із експериментальним глутамат-індукованим ожирінням; оцінці ефективності патогенетичної корекції патологічних змін пародонта щурів із глутамат-індукованим ожирінням; дослідженні чинників ризику, що сприяють виникненню і прогресуванню хвороб пародонта в осіб молодого віку в залежності від індексу маси тіла; аналізі бактерицидних та бактеріостатичних властивостей антисептичних препаратів на основі наночастинок діоксиду церія (НДЦ) для лікування запальних змін ясен; обґрунтуванні та перевірці клініко-лабораторної ефективності запропонованого комплексного лікування осіб молодого віку із ожирінням при наявності запальних захворювань пародонта. У клінічному дослідженні взяли участь 132 осіб віком 18-22 років, які були розподілені на чотири групи в залежності від значення індексу маси тіла (IMT). Були застосовані загальноприйняті методи клінічного обстеження, індексної оцінки гігієни порожнини рота, пародонта з об’єктивізацією пародонтологічного статусу за допомогою автоматизованої системи Pa-on із формуванням прогностичної карти динаміки стану пародонта. Обов’язковими були у динаміці клінічного спостереження антропометричне обстеження, оцінка психомоторних функцій, анкетування для оцінки психосоматичного стану, харчової поведінки, раціону харчування, типу темпераменту. Біохімічні дослідження ротової рідини осіб дослідних груп, скринінгова оцінка резистентності слизової оболонки порожнини рота дозволили отримати показники стану системних змін в організмі і, зокрема, в порожнині рота. Для вивчення впливу ожиріння на стан пародонта було змодельовано експериментальне ожиріння у новонарождених щурів шляхом введення глутамату натрію в дозі 4 мг/г підшкірно у верхню частину спини на 2, 4, 6, 8, 10-й дні життя. Дослідження ефективності корекції ожиріння та ураження пародонта за зазначених умов здійснювали з 4 тижня експерименту шляхом інтрагастрального введення двотижневими курсами із перервами у два тижні НДЦ. У щурів також виконували антропометричні спостереження, визначали про- та антиоксидантний статус у тканинах пародонта, маркери пошкодження сполучної тканини, протеіназно-інгібіторний баланс тканин пародонта, адипонектин у сироватці крові, лептин у жировій тканині, а також розраховували коефіцієнти оголення коренів молярів нижньої щелепи. Проведено мікробіологічне дослідження ясеневої рідини пацієнтів із гінгівітом, асоційованим та неасоційованим із зубною бляшкою, а також визначення чутливості мікроорганізмів порожнини рота в осіб із гінгівітом до протимікробних лікарських препаратів, у тому числі НДЦ методом серійних розведень. Розпрацьовано схему та підходи комплексного лікування осіб молодого віку із наявним генералізованим катаральним гінгівітом, асоційованим із зубною бляшкою та модифікованим системним фактором ризику – ожирінням. Застосовані методи математико-статистичного аналізу. За умов неонатального введення глутамату натрія у щурів при формуванні вісцерального ожиріння з гіпоадипонектинемією та гіперлептинемією, вірогідного зростання маси тіла, індексу маси тіла (ІМТ) та вмісту вісцерального жиру у пародонті щурів уперше констатовано порушення про- та антиоксидантного балансу, розвиток протеїназно-інгібіторного дисбалансу, активація оксидативного та нітрозативного стресу, збільшення вмісту біомаркерів розпаду глікокон’югатів сполучної тканини, зростання коефіцієнту оголення коренів молярів. Уперше виконане інтрагастральне введення нанокристалічного діоксиду церію двотижневими курсами із перервою у два тижні упродовж 4-х місяців після неонатального введення глутамату натрія сприяло не тільки зменшенню маси тіла та вмісту вісцерального жиру у щурів, а й нормалізації протеїназно-інгібіторного потенціалу, про- та антиоксидантного балансу, пригнічення нітрозативного стресу та попередження підвищеного розпаду фукопротеідів і протеогліканів сполучної тканини пародонта. Виявлено, що в осіб із ожирінням при ІМТ>30 кг/м 2 поширеність генералізованих запальних захворювань пародонта в 3 рази вища ніж в осіб із нормальним значенням ІМТ. Інтенсивність карієсу, стан прикусу, гігієни порожнини рота обстежених не залежали від маси тіла, тоді як індексні показники стану пародонта засвідчили більш тяжкий перебіг запальних змін ясен в осіб із ожирінням, що підтверджує наявність у них генералізованого гінгівіту, перебіг якого модифікований системним фактором ожирінням. 70% осіб із ІМТ >30 кг/м 2 мали пригнічення колонізаційної резистентності слизової оболонки порожнини рота на відміну від 21% осіб із нормальним ІМТ. В осіб молодого віку із надмірною масою тіла та ожирінням уперше діагностовано достовірне зростання у ротовій рідині вмісту маркерів оксидативного стресу, вільної фукози та глікозаміногліканів, активацію нітрозативного стресу, що підтверджувалося достовірно вищою активністю у змішаній слині NOS, нітрит- та нітратредуктази. Уперше встановлено, що особи молодого віку з нормальним ІМТ мали значно нижчий рівень екстраверсії та нижчий рівень нейротизму, ніж особи із ожирінням, в той час як обстежені із зайвою вагою та нормальним ІМТ були більш емоційно стабільними. Флегматичний темперамент асоціювався з нормальним ІМТ, гарною гігієною порожнини рота та здоровим періодонтом, тоді як особи з типом темпераменту сангвінік були асоційовані з наявністю ожиріння і гінгівіту. Вперше діагностовано достовірно вищий рівень ситуативної та особистісної тривожності в осіб із ожирінням. Доведено, що 50,0% пацієнтів із ожирінням молодого віку мали порушення функціонального стану серцево-судинної системи та тонусу вегетативної нервової системи, тоді як у понад 60,0% молодих людей з ожирінням І та ІІ ступеня виявлені розлади харчової поведінки, найбільш поширеними були порушення когнітивної стриманості та емоційного компоненту харчової поведінки, а саме меншу кількість прийомів їжі на добу, більший інтервал між прийомами їжі, вживання їжі у більш пізній час доби, зловживання солодкими напоями. Особи молодого віку із ожирінням мали достовірну вищу обтяжену спадковість по ожирінню у 66,2% одного та 32,4% двох батьків порівняно з обстеженими із нормальним ІМТ. Дослідження бактерицидних та бактеріостатичних властивостей антисептичних препаратів на основі наночастинок діоксиду церія уперше виявило, що НДЦ характеризується слабкою пригнічувальною та бактерицидною дією на мікроорганізми клінічних культур ясеневої борозни S. mutans і S. Epidermidis, а також музейні штами E. coli ATCC25922 і C. albicans ATCC10231. У той же час уперше доведено, що композиція 0,05% розчину хлоргексидину біглюконату і НДЦ має достовірно вищу мінімальну бактерицидну та інгібуючу концентрації для протестованих мікроорганізмів у порівнянні з аналогічними властивостями хлоргексидину біглюконату. Запропонований патогенетичний підхід до лікування осіб молодого віку із генералізованим гінгівітом, асоційованим із ожирінням, сприяв повному зникненню клінічних симптомів гінгівіту як при місцевому застосуванні Наносепт-розчину в комплексному лікуванні, так і одночасно призначеному прийомі НДЦ внутрішньо, вірогідному зниженню концентрації ГАГ, активності іNOS змішаної слини. Однак тільки за умови системного та місцевого застосування нанокристалічного діоксиду церію спостерігалося вірогідне зменшення і маркерів оксидативного та нітрозативного стресу, підвищення активності каталази у ротовій рідині, відновлення колонізаційної резистентності слизової порожнини рота. Обґрунтовано та удосконалено для практичного впровадження алгоритм обстеження осіб молодого віку з ожирінням та захворюваннями пародонта із визначенням не тільки стоматологічного статусу, а й психологічних характеристик особистості, особливостей харчової поведінки, рівня функціонування серцево-судинної, вегетативної нервової системи, що дає можливість реалізувати персоніфікований етіологічний, патогенетичний та симпоматичний підходи до курації зазначених пацієнтів у стоматолога. Доведена клінічна, лабораторна, мікробіологічна ефективність удосконаленого та запропонованого підходу до комплексного лікування пацієнтів молодого віку з ожирінням у стоматолога, що сприяє нормалізації гомеостазу у порожнині роту, підсилює антиоксидантні властивості змішаної слини, нормалізує стан тканин пародонта. Загалом у дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі сучасної стоматології – підвищення ефективності комплексного патогенетичного лікування осіб молодого віку із ожирінням та запальними захворюваннями пародонта шляхом удосконалення комплексного обстеження, ранньої діагностики факторів ризику та створення нового підходу до тактики їх курації у стоматолога.Документ Біохімічні механізми впливу нейропатії на слинні залози тварин(Полтавський державний медичний університет, 2024) Тихонович, Ксенія Володимирівна; Tykhonovych, K. V.У дисертації розглянуто та вирішено наукове завдання, що полягає у з’ясуванні впливу паклітаксел-, стрептозоцин-, етанол-індукованої нейропатії на розвиток патологічних змін у великих слинних залозах тварин та обґрунтування експериментальної корекції шляхом застосування комплексу кокарбоксилази, нікотинаміду, ціанокобаламіну та АТФ. This dissertation investigates the impact of paclitaxel-, streptozotocin-, and ethanol-induced neuropathy on the development of pathological changes in the major salivary glands of animals as well as explores the potential therapeutic benefits of cocarboxylase, nicotinamide, cobalamin, and ATP in the experimental correction of the condition.Документ Участь транскрипційних факторів NF-κB та Nrf2 у механізмах регенерації кісток нижньої щелепи після їх неповного перелому за умов хронічної алкогольної інтоксикації(Полтавський державний медичний університет, 2024) Нестуля, Катерина Ігорівна; Nestulia, K. I.У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясування ролі факторів транскрипції NF-κB та Nrf2 у механізмах порушень репаративного остеогенезу кісток нижньої щелепи після їх неповного перелому за умов хронічної алкогольної інтоксикації. Дослідження було проведено на 70 самцях щурів лінії Вістар з масою тіла (225±20) г. Використовували експериментальні, біохімічні, біомеханічні, морфологічні та математико-статистичні методи дослідження. Показано, що дозоване ушкодження нижньої щелепи (модель неповного перелому нижньої щелепи) на тлі хронічної алкогольної інтоксикації супроводжується на 14-му добу посттравматичного періоду вірогідним збільшенням активності ферментів-маркерів резорбції кісток у сироватці крові – кислої фосфатази та її кісткової (тартратрезистентної) ізоформи (на 58,9%, P<0,001, і 35,1%, P<0,01 відповідно). Окремий вплив травми та етанолу суттєво не впливає на активність цих ферментів. Водночас у всіх зазначених групах активність лужної фосфатази у сироватці крові, як маркера формування кісток, та концентрація загального кальцію в плазмі крові не зазнає значимих змін. This dissertation presents a theoretical synthesis and resolution of the scientific problem aimed at clarifying the role of NF-κB and Nrf2 transcription factors in the mechanisms of impaired reparative osteogenesis of mandibular bones following incomplete fracture under conditions of chronic alcohol intoxication. The study was conducted on 70 male Wistar rats weighing (225±20) g. Experimental, biochemical, biomechanical, morphological, and mathematicalstatistical methods were employed. The study revealed that a controlled mandibular injury (incomplete fracture) in rats chronically exposed to alcohol resulted in a significant upregulation of bone resorption markers on the 14th day post-trauma. Specifically, serum levels of acid phosphatase and its bone (tartrate-resistant) isoform increased by 58.9% (P<0.001) and 35.1% (P<0.01), respectively. In contrast, neither trauma nor ethanol exposure alone had a significant impact on these enzyme activities. Furthermore, no significant changes were observed in alkaline phosphatase activity (a marker of bone formation) and total plasma calcium levels in any of the groups.Документ Біохімічні механізми розвитку та корекції патологічних змін у тканинах пародонта щурів за умов нейропатії(Полтавський державний медичний університет, 2024) Котвицька, Аліна Анатоліївна; Kotvytska, A. A.У дисертації розглянуто та вирішено наукове завдання, що полягає у з’ясуванні впливу діабетичної, хіміотоксичної та алкогольної полінейропатії на розвиток патологічних змін у м’яких тканинах пародонта тварин і обґрунтуванні експериментальної терапії шляхом застосування комплексу тіамінпірофосфату, нікотинаміду, ціанокобаламіну та АТФ. This dissertation addresses and solves the scientific problem of determining the impact of diabetic, chemotoxic, and alcoholic polyneuropathy on the development of pathological changes in the soft periodontal tissues in animals (gums, periodontium), as well as substantiates experimental therapy by using the complex of thiamine, nicotinamide, cobalamin, and ATP.Документ Персоніфіковане лікування пацієнтів з гострим калькульозним холециститом на тлі COVID-19-асоційованої інфекції, які потребують проведення лапароскопічних втручань(Полтавський державний медичний університет, 2024) Заєць, Сергій Миколайович; Zaiets, S. M.У дисертації висвітлено конструктивні питання застосування лапароскопічного методу при гострому калькульозному холециститі на фоні COVID-19-асоційованої інфекції та запропоновано способи попередження розвитку передбачуваних ускладнень у періопераційному періоді. Проаналізовано порівняльну динаміку біохімічних показників крові при використанні карбоксиперитонеуму та лапароліфтингу для створення робочого простору у пацієнтів з респіраторними проявами COVID-19 інфекції. The dissertation highlights the constructive issues of the laparoscopic method in acute calculous cholecystitis against the background of COVID-19-associated infection and suggests ways to prevent the development of predictable complications in the perioperative period. The study analyzed the comparative dynamics of blood biochemical parameters when using carboxyperitoneum and laparolifting to create a working space in patients with respiratory manifestations of COVID-19 infection.Документ Клініко-функціональні особливості показників кількісно-якісного складу слізної плівки у користувачів цифровими пристроями(Полтавський державний медичний університет, 2024) Дун ФанхуйДисертаційне дослідження присвячене вивченню стану слізної плівки ока та оптимізації діагностики порушень її кількісно-якісного складу при користуванні цифровими пристроями, на підставі вивчення дисфункції слізної плівки за допомогою інтерферометрії для вибору оптимального гігієнічного режиму комп’ютерного навантаження. В основу даної дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень та аналізу результатів інструментального обстеження за змінами стану слізної плівки обстежуваних, що використовували в своїй роботі комп’ютерну техніку. Слізна плівка – це тонкий шар багатокомпонентної, багатофункціональної рідини (її товщина не рівномірна, і досягає максимуму на рогівці – близько 8 мкм), яка складається з 98% води та 2% білків, ліпідів, глюкози та інших мікроелементів, що знаходяться в ній у менішій кількості. Слізна плівка має захисну, метаболічну та важливу оптичну функцію з показником рефракції 1,33D. Їх реалізація залежить від повноцінності та стабільності всіх трьох шарів слізної плівки, дисфункція навіть одного з них в подальшому призводить до хвороби «сухого ока» [2,3]. На сьогодні, хвороба «сухого ока» представляє собою багатофакторне захворювання очної поверхні, що характеризується втратою гомеостазу слізної плівки і супроводжується очними симптомами, серед яких особливу етіологічну роль грають нестабільність слізної плівки і її гіперосмолярність, запалення і пошкодження очної поверхні, а також нейросенсорні порушення [73]. В останні роки хвороба «сухого ока» є однією з найпоширеніших у структурі захворювань органу зору. Понад 30% амбулаторних пацієнтів офтальмологічного прийому мають вираженні скарги, що характерні для цієї патології [41]. Однак, реальні цифри в два рази більші, так як хвороба «сухого ока» протікає субклінічно і її раннє виявлення потребує додаткових методів дослідження [51]. Крім того, дане захворювання набуває особливого значення у зв’язку з глобальною комп’ютеризацією усіх сфер життєдіяльності людини, її симптоми все частіше виявляються серед осіб різного віку, і в першу чергу працездатних, які складають основний контингент користувачів цифровими пристроями [53]. Кількість постраждалих від хвороби сухого ока поступово збільшується. Так, у 2012 році 28% жителів Європи щоденно проводили перед екранами цифрових пристроїв більше 10 годин, 32% - від 6 до 9 годин і 33% - від 3 до 5 годин [53]. Втім, на сьогодні, відмічається різке збільшення числа користувачів і зростання тривалості перебування за цифровими пристроями у всіх країнах світу. Згідно останніх звітів провідних аналітичних компаній, у 2018 році кількість користувачів мережі інтернет зросла до 4,021 млрд чоловік, кількість користувачів мобільними телефонами – до 5,135 млрд чоловік [59]. Час, який люди проводять в мережі, за останні 12 місяців також збільшився: середньостатистичний інтернет-користувач сьогодні проводить близько 6 годин на день користуючись цифровими пристроями [56]. Згідно літературних джерел, у частини користувачів цифровими пристроями зорова втома проявляється через 2 години, у більшості - через 4 години і практично у всіх - через 6 годин роботи за дисплеями цифрових пристроїв [61]. Але не описані конкретні зміни стану слізної плівки, що відповідають цій зоровій втомі. В першу чергу, ці патологічні зміни пов’язані зі зменшенням частоти кліпання очей у 10 разів (з 20-25 разів до 1-2 разів за 1 хвилину) під час роботи з гаджетами, що призводить до висихання слізної плівки і виникнення хвороби «сухого ока» [63]. Погіршення стану слізної плівки різко знижує якість життя пацієнтів. Вже навіть при роботі 1 годину з’являються початкові порушення якісного складу слізної плівки, які характеризуються появою хаотичних тріщин периферичного поясу на кристалограмах. При роботі понад 2 години виявляється порушення поява хрестоподібних фігур на кристалограмах, що було описано у наших попередніх роботах. Одним із найбільш сучасних методів оцінки якості та товщини ліпідного шару слізної плівки вважається інтерферометрія. За даними авторів, показники товщини ліпідного шару понад 70 мікрон вважаються за норму, від 70 до 50 мікрон характеризують хворобу «сухого ока» легкого ступеню, менше 50 мікрон – виражену хворобу «сухого ока» [109]. Однак, оцінка змін цих показників у пацієнтів при користуванні цифровими пристроями у доступній літературі відсутня. Все вищевикладене дозволяє вважати хворобу «сухого ока» соціальнозначущою проблемою. Наведені літературні дані визначають актуальність вивчення змін кількісно-якісного аналізу сльози у користувачів цифровими пристроями протягом робочого дня, проведеного за електронними гаджетами. Відсутність єдиної думки стосовно оцінювання отриманих результатів, відсутність літературних даних, щодо зміни специфічних якісних характерстик слізної плівки у даної категорії людей аргументує доцільність проведення досліджень у цій сфері та обумовлює необхідність визначення безпечного зорового режиму роботи з цифровими пристроями обґрунтованого оптимізацією вивчення показників кількісно-якісного складу сльози. Це й обґрунтувало актуальність проведення дослідження по вивченню особливостей клініко-функціонального стану слізної плівки на підставі визначення її кількісних та якісних показників у користувачів цифровими пристроями, залежно від часу, проведеного за комп’ютером та визначення безпечного, для поверхні ока, часу роботи за комп’ютером. Дослідження проводилося з вересня 2018 року по січень 2022 року. Обстежені були розподілені на п'ять груп відповідно до тривалості наданого їм цифрового навантаження: І група - 68 осіб (136 очей)з тривалістю роботи за комп'ютером 6 годин; ІІ група - 82 особи (164 ока) з тривалістю 1 година; ІІІ група - 67 осіб (134 ока) з тривалістю 40 хвилин; ІV група – 56 осіб (122 очей) з тривалістю 30 хвилин; V група – 60 осіб (120 очей) з тривалістю 20 хвилин. На першому етапі дослідження усім досліджуваним обстежуваним був проведений початковий аналіз стану слізної плівки та заповнення ними опитувальника OSDI. В подальшому було проведено порівняльний аналіз показників початкового стану загальної сльозопродукції та слізної плівки ока та стан цих же параметрів після дозованого комп'ютерного навантаження. Таким чином, встановлено, що у у обстежених офісних працівників, які цілий день працюють з комп'ютером (6 годин), після закінчення робочого дня зниження товщини ліпідного шару слізної плівки спостерігається у 100% випадків (p<0,01), порушення висоти слізного меніска у 79% випадків (p<0,01), скорочення часу розриву слізної плівки у 100% випадків (p<0,01), порушення сльозопродукції у 100% випадків (p<0,01) та порушення частоти кліпань при роботі за комп'ютером у 93% випадків (p<0,01). Вивчення ж якісних показників стану слізної плівки у користувачів комп’ютерними пристроями при різному терміні комп’ютерного навантаження продемонструвало, що із збільшенням часового впливу електронних гаджетів на поверхню ока, стан слізної плівки погіршується. Значимі негативні зміни відмічені при 60 і 40 хвилинному комп’ютерному впливові. У випадку 30, а особливо 20 хвилин роботи за комп’ютером, зміни ТЛШ, ВСМ і NIBUT виявлялися недостовірними, а отже негативних змін, практично, не відбувалося. При роботі 30 хвилин зменшувалась лише частота кліпань, що при тривалішій роботі призводило вже до достовірних відхилень показників слізної плівки. Таким чином, час 30 хвилин роботи за електронними гаджетами можна вважати безпечним для стану слізної плівки. Збільшення терміну роботи, потребує перерви, для запобігання виникнення хвороби сухого ока. Наукова новизна отриманих результатів. В результаті проведеного дослідження доповнені наукові дані про перебіг хвороби «сухого ока» у користувачів цифрових пристроїв. Виявлено зниження товщини ліпідного шару слізної плівки від 15 до 80 нм у 58% обстежених, зменшення висоти слізного меніску в 43% випадків, скорочення часу розриву слізної плівки в 49% випадків. Доповнені дані про зміни функціональних проб слізної плівки у пацієнтів в залежності від часу використання цифрових пристроїв. Вперше, на основі інтерферометрії визначена товщина ліпідного шару слізної плівки у різні терміни комп’ютерного навантаження: від 40 хвилин впливу комп’ютерних пристроїв достовірно стоншується ліпідний шар слізної плівки, переважно до товщини 30 – 70 нм, після 60 хвилин впливу електронних гаджетів відбувається збільшення кількості осіб із потоншенням ліпідного шару <15 нм. Вперше встановлено, що час використання цифрових пристроїв до 30 хвилин, не погіршує якісного складу слізної плівки, а саме товщини ліпідного шару, висоти слізного меніска, оцінки часу розриву слізної плівки, що є гігієнічно безпечним для роботи за комп’ютерними пристроями. Теоретичні положення та практичні рекомендації роботи включені в програму лекцій і практичних занять кафедри оториноларингології з офтальмологією ВДНЗУ «Полтавського державного медичного університету». The dissertation study is devoted to the eye tear film condition and the diagnosis optimization of its quantitative and qualitative composition violations when using digital devices, based on the examination of tear film dysfunction using interferometry for the optimal hygienic mode choice of computer load. This dissertation is based on the results of our observations of changes in the tear film condition of people using computer technology in their work. The basis of this dissertation is the results of our observations and analysis of the results of the instrumental examination of the subjects.Документ Особливості клінічного перебігу, лікування і профілактики артеріальної гіпертензії, обумовленої несприятливим впливом психосоматичних факторів в умовах коморбідності(Полтавський державний медичний університет, 2024) Черкун, Маргарита Петрівна; Cherkun, M. P.Дисертація присвячена вивченню проблеми ізольованого чи коморбідного перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) у пацієнтів у залежності від їх територіальної приналежності. Коморбідним вважали перебіг АГ в поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС) та цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. За даними літературних джерел, на гіпертонічну хворобу (ГХ) в Україні на даний час хворіє близько 13 мільйонів осіб, що становить майже третину дорослого населення країни. При цьому тільки 2 із 3 знають про своє захворювання, а ще менша частка сумлінно лікується та виконує рекомендації лікуючого лікаря. Наявні статистичні дані засвідчують, що у 2025 році кожний п’ятий громадянин планети хворітиме на ГХ. У порівнянні з аналогічною статистикою 30-річної давності, цей показник зріс майже вдвічі. Головною метою лікування пацієнтів з АГ є досягнення цільового рівня АТ, який вважається меншим, ніж 140/90 мм.рт.ст., а у пацієнтів з цукровим діабетом – нижче 130/80 мм.рт.ст. Однак ситуація як в Україні, так і за її межами не є ідеальною. Так в Україні, за даними різних досліджень, кількість пацієнтів, що сумлінно дотримуються рекомендацій щодо лікування артеріальної гіпертензії, знаходиться в межах 25-45%, при цьому досягають цільових рівнів АТ не більше 25-30% пацієнтів. За кордоном, у розвинутих країнах, ситуація дещо краща: близько 70% лікують АГ, 50% з яких досягають цільового рівня. Особливу увагу в дисертації приділено впливу факторів ризику на прогресування артеріальної гіпертензії. За літературними даними, фактори ризику у пацієнтів з АГ, різняться у проживаючих у міській та сільській місцевостях. Проблема діагностики і лікування АГ залишається актуальною, так як АГ призводить до численних ускладнень у пацієнтів працездатного віку, серед яких гострий інфаркт міокарда та ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність, порушення мозкового кровообігу, які в подальшому можуть призводити до ранньої смертності або декомпенсації систем організму. Дослідження проведено на кафедрі внутрішньої медицини №2 Полтавського державного медичного університету та її клінічній базі – комунальному підприємстві «Полтавський обласний клінічний медичний кардіоваскулярний центр Полтавської обласної ради». Всі пацієнти з артеріальною гіпертензією та її коморбідним перебігом після отримання письмової згоди на включення їх у дослідження, були обстежені згідно наказу МОЗ України (наказ №297 від 02.04.2010 року). Додатково проводили анкетування пацієнтів опитувальниками MMAS-8, HADS, за шкалою ХолмсаРея та SF-36 в динаміці лікування. Робота грунтується на основі аналізу клініко-лабораторних характеристик 152 хворих з різним перебігом АГ, що знаходилися на лікуванні КП «ПОКМКВЦ» з 2018 по 2022 роки. Пацієнтів було розподілено на 3 групи. Так до першої групи увійшло 45 пацієнтів (57,8%/42,2% жителів міста/села) з ізольованим перебігом АГ; другу групу склали 68 пацієнтів (порівну сільських/міських жителів) з поєднаним перебігом АГ та ІХС; третя група включала 39 пацієнтів (61,5% – міських жителів, 48,5% – сільських), де перебіг АГ був ускладнений окрім ІХС, ЦД 2 типу. У жителів міської та сільської місцевостей, на першому етапі дослідження було виявлено основні рейтингові фактори кардіоваскулярного ризику. Крім цього, проведено аналіз інформованості серед пацієнтів, щодо впливу факторів ризику на перебіг АГ та прихильності до її лікування. Встановлено, що головною причиною низької прихильності до лікування є труднощі у запам’ятовуванні часу прийому антигіпертензивних препаратів та перебування пацієнтів поза домом у період коли потрібно приймати антигіпертензивні ліки. Крім цього встановлено, що міські жителі були більш інформованими щодо факторів ризику, порівняно з сільськими. Відносно коригованих факторів ризику, встановлено, що у пацієнтів з ізольованим перебігом гіпертонічної хвороби у міських жителів переважали аліментарні чинники та надмірне вживання алкоголю, тоді як для сільського населення більш характерними були аліментарні чинники та ожиріння. Стосовно пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, нами було констатовано зниження рухової активності та нераціональне харчування у міських жителів, у той же час для сільських жителів були характерним аналогічні фактори, але з діаметрально протилежним переважанням. У пацієнтів третьої групи, як для жителів села так і для жителів міста переважали низька фізична активність, нераціональне харчування та ожиріння. На підставі проведеного аналізу рівня тривоги та депресії (за шкалою HADS) констатовано, що із наростанням коморбідності, тривожнодепресивна симптоматика спостерігаються частіше. Так, у пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ відсутність проявів тривоги чи депресії спостерігали у 55,6% пацієнтів, у групі з поєднаним перебігом ГХ та ІХС – 44,1%, у 3 групі – у 10,3% хворих. Водночас виявлено залежність показників ліпідного обміну від наявності тривожно-депресивних проявів. Так, у пацієнтів порівнюваних груп з клінічними проявами тривоги та/або депресії, спостерігали найвищі показники індексу атерогенності (r>0,71) та тригліцеридів (r>0,91). Стосовно рівня накопиченого стресу (шкала ХолмсаРея), встановлено прямий міцний кореляційний зв’язок між рівнем накопиченого стресу та рівнем систолічного АТ (r>0,89). Визначення якості життя, за допомогою опитувальника SF-36, засвідчило залежність якості життя (ЯЖ) від тяжкості перебігу ГХ. У пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ, якість життя була найвищою, і фактично мало впливала на повсякденне життя пацієнтів. У той же час, у пацієнтів з поєднаним перебігом ГХ та ІХС, що проживали в місті, клінічно вираженими були симптоми перевтоми та загального виснаження (RP), тоді як у пацієнтів сільської місцевості клінічно виражені були больові відчуття (BP), які в подальшому впливали на можливість виконання повсякденних справ. Окрім цього, для міських жителів було характерним зниження життєвої активності (VT) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в сільській місцевості, якість життя знижувалася за рахунок як психічного, так і фізичного компонентів здоров’я. Клінічно виражена різниця визначалася у емоційному стані (RE), рівні життєвої активності (VT) та рівні психічного здоров’я (МН). Щодо фізичного компоненту здоров’я, клінічно вираженою була різниця у показниках фізичного функціонування (PF), загального стану здоров’я (GH) та рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP). З метою зменшення кардіоваскулярного ризику, на підставі проведеного аналізу, запропоновано універсальні алгоритми скринінг діагностики (анкетної самодіагностики) та профілактичного консультування розробленими інформаційними картами щодо немедикаментозної корекції основних факторів ризику хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) у залежності від території проживання пацієнта. Розроблено алгоритми профілактичного консультування щодо ведення здорового способу життя, дієти, фізичної активності в залежності від територіальної приналежності пацієнтів. На другому етапі, через рік після первинного лікування, проведений аналіз ЯЖ пацієнтів, які сумлінно виконували, або не виконували/частково виконували надані їм розроблені нами рекомендації. У повторному анкетуванні взяли участь 70,9% (110 із 152) пацієнтів. Серед них дотримувалися рекомендацій – 78 пацієнтів (70,9%), не дотримувалися рекомендацій або виконували їх не регулярно – 32 хворих (29,1%). Загалом констатовано помірне підвищення як фізичного, так і психічного компонентів ЯЖ у жителів сільської та міської місцевостей. Проте суттєво відрізнялися показники у пацієнтів, які дотримувалися та нерегулярно виконували надані рекомендації. Так у пацієнтів 1 групи, констатовано достовірний приріст показників рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP) на 10,7% (р=0,045) і загального фізичного здоров’я (PH*) на 17,7% (р<0,001). Стосовно психічного компоненту здоров’я, то у жителів міської місцевості спостерігали приріст показників життєвої активності (VT) на 16,4% (p<0,05) та загального психічного здоров’я (MH*) на 14,3% (p<0,05). У той же час, для жителів сільської місцевості відзначався лише клінічно значимий приріст життєвої активності (VT) на 10,7% (p=0,02). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, клінічно значима різниця (p<0,05) між пацієнтами, що дотримувалися та не дотримувалися рекомендацій, була відмічена за всіма показниками психічного та фізичного компонентів здоров’я за виключенням соціального функціонування (SF) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У хворих з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в місті, клінічно значима різниця у показниках фізичного компоненту якості життя визначалася у рівні фізичного функціонування (PF) – 11,8%, (p<0,05), інтенсивності болю (BP) –18,7% (p<0,05), загального стану здоров’я (GH) – 24,4% (p<0,05) та загального фізичного компоненту здоров’я (PH*) – 13,8% (p<0,05). У той же час, клінічно значиму різницю було відмічено у показнику сумарного психічного компоненту здоров’я (МН*) – 17,0% (p<0,001). У сільських жителів клінічно значимий приріст рівня якості життя відбувався переважно за рахунок психічного компоненту здоров'я: життєва активність (VT) – 13,4% (p<0,05), соціальне функціонування (SF) – 13,8% (p<0,05), рольове функціонування, обумовлене емоційним станом (RE) – 13,3% (p<0,001), загальний показник психічного компоненту здоров’я (MH*) – 12,9% (p<0,05). Фізичний компонент здоров’я клінічно різнився лише за показником інтенсивності болю (BP) – 22,7% (p<0,001). Таким чином, констатовано, що дотримання запропонованих розроблених рекомендацій ефективно впливає на якість життя пацієнтів з ГХ та її коморбідним перебігом, які проживають як у сільській місцевості, так і у місті. The dissertation is devoted to the study of the problem of isolated or comorbid arterial hypertension (AH) in patients depending on their territorial affiliation. The course of hypertension in combination with coronary heart disease (CHD) and type 2 diabetes mellitus (DM) was considered comorbidity. According to the literature sources, about 13 million people in Ukraine currently suffer from hypertensive disease (HD), which is almost a third of the adult population. At the same time, only 2 out of 3 are aware of their disease, and an even smaller proportion conscientiously undergo treatment and follow the recommendations of their doctors. According to global statistics, it is estimated that in 2025 every fifth citizen of the world will suffer from HD. Compared to similar statistics from 30 years ago, this figure has almost doubled. The main goal of treatment of patients with AH is to achieve the target blood pressure level, which is considered to be less than 140/90 mmHg, and in patients with diabetes mellitus – below 130/80 mmHg. However, the situation in Ukraine and abroad is not ideal. Hence, in Ukraine, according to various studies, the number of patients who conscientiously follow the recommendations for the treatment of arterial hypertension ranges from 25-45%, while no more than 25-30% of patients reach the target blood pressure levels. Abroad, in developed countries, the situation is somewhat better: about 70% treat AH, 50% of whom reach the target level. Particular attention in the dissertation is paid to the impact of risk factors on the progression of arterial hypertension. According to the literature sources, risk factors in patients with AH differ between those living in urban and rural areas. Given that AH leads to numerous complications in patients of employable age, including acute myocardial infarction and coronary heart disease, chronic heart failure, cerebrovascular disease, which can lead to early mortality or decompensation of body systems, this problem is of great relevance. The research was conducted at the Department of Internal Medicine No.2 of Poltava State Medical University. The clinical site was the Poltava Regional Clinical Medical Cardiovascular Center of the Poltava Regional Council. All patients with arterial hypertension and its comorbidities were examined in accordance with the order of the Ministry of Health of Ukraine (Order No. 297 as of April 2, 2010), after obtaining written consent from the patients to be included in the study. Additionally, patients were questioned using the MMAS-8, HADS, Holmes-Ray and SF-36 questionnaires in the dynamics of treatment.Документ Застосування PRP терапії при атрофічному риніті(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-09) Бондаренко, Руслан ВалерійовичУ дисертаційній роботі розглянуто питання діагностики і лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом (ХАР), запропоновано способи покращення функціональних результатів лікування цієї хвороби шляхом додаткового застосування PRP терапії та кверцетину до лікування за Уніфікованим клінічним протоколом (УКП). Актуальність. Проблема надання допомоги пацієнтам із ХАР залишається актуальною, тому що кількість людей, які страждають від цієї патології, постійно зростає, а чинні методи лікування повною мірою не можуть задовольнити і пацієнтів, і клініцистів. Незважаючи на широкий спектр використовуваних методів лікування ХАР, жоден із них не розв’язує всіх проблем, з якими стикаються практикуючі оториноларингологи. Традиційні методи лікування за уніфікованим клінічним протоколом медичної допомоги не завжди мають очікувану ефективність і довготривалість досягнутого ефекту. Проблема розробки доступних, безпечних і водночас ефективних способів лікування ХАР залишається актуальним завданням оториноларингології та потребує проведення подальших клінічних досліджень. Для підвищення ефективності лікування ХАР слід упровадити методики, які б стимулювали процеси регенерації та покращували функціональний стан ураженої ділянки СО. Одним із перспективних напрямів у цьому контексті є розробка й упровадження в практику альтернативних методик лікування, зокрема застосування засобів, основою яких є використання біологічних компонентів, одержаних від самого пацієнта. Також варто уваги для клінічного вивчення застосування препаратів, що мають захисну дію на клітини. Одним із таких фармакологічних засобів є кверцетин, відомий своєю антиоксидантною активністю щодо поглинання вільних радикалів. Препарат характеризується стимулюючою дією на імунну систему, пригніченням вивільнення гістаміну, зниженням синтезу прозапальних цитокінів та лейкотрієнів і пригніченням вироблення інтерлейкіну IL-4. Ураховуючи дані наукових публікацій щодо властивостей аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), і кверцетину як препарату забезпечення клітинного захисту, проведення досліджень їхнього впливу на процеси регенерації в пацієнтів із ХАР є достатньо обґрунтованими. Мета дослідження – підвищення ефективності лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом шляхом застосування збагаченої тромбоцитами аутоплазми (ЗТА) і кверцетину. Завдання дослідження. Провести ретроспективний аналіз медичних карток амбулаторних ЛОР-пацієнтів із ХАР, визначити його основні клінічні прояви, характер перебігу при проведенні лікування за УКП. Розробити ефективну методику лікування ХАР із застосуванням ЗТА в комбінації з кверцетином у складі терапії за УКП. Дослідити динаміку клінічних показників, що характеризують стан СО порожнини носа, на етапах лікування ХАР при застосуванні УКП і протоколу з поєднаним використанням PRP терапії та кверцетину. Визначити інтенсивність ПОЛ і активність L-аргінін-залежних ферментів циклу оксиду азоту в СО порожнини носа у хворих на ХАР. Установити вплив різних методик лікування пацієнтів із ХАР на біохімічні показники СО порожнини носа. Визначити клінічну доцільність застосування PRP терапії та кверцетину в поєднанні з лікуванням за УКП для відновлення порушень СО порожнини носа, викликаних ХАР. Дослідити віддалені результати лікування пацієнтів, яких лікували за УКП і протоколом, доповненим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Першим фрагментом нашої роботи було ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт лікування 156 пацієнтів з ознаками ХАР, пролікованих в умовах поліклінічного відділення "Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради" протягом 2017/2020 рр. На основі їх аналізу було визначено характерні клінічні ознаки, особливості клінічного перебігу захворювання, частоту виникнення ускладнень і рецидивів. Отримані дані лягли в основу планування поновленого протоколу лікування ХАР, що включає терапію за УКП із додатковим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Клінічна частина роботи ґрунтується на проведенні обстеження й лікування 98 пацієнтів із ХАР. Залежно від обсягу надання допомоги всі вони були розподілені на 4 групи. Пацієнтам усіх груп дослідження в якості базової терапії застосовували лікування за УКП. 1 група – порівняння (n=29) – лікування за УКП; 2 група (n=19) – лікування із застосуванням PRP терапії; 3 група (n=26) – лікування із застосуванням кверцетину; 4 група (n=24) – лікування із поєднаним застосуванням PRP терапії та кверцетину. Дослідження також включало контрольну групу – 20 практично здорових осіб без ознак ХАР. Для отримання коректних, статистично достовірних результатів дослідження створені групи були однорідними, розподіл пацієнтів проводився за принципом рандомізації. Контроль за лікувальним процесом здійснювався шляхом проведення клінічних і біохімічних досліджень під час лікувального процесу. Клінічне дослідження включало збір даних анамнезу і скарг пацієнта, ендоскопії переддвер’я й порожнини носа, дослідження стану мукоциліарної транспортної системи порожнини носа і визначення дихальної функції носа шляхом застосування риноманометрії. Усі складові клінічного дослідження пацієнтів проводили на 1, 18, 28 і 60 день після початку лікування. Паралельно виконували біохімічні дослідження аналізу мазків-змивів на 1 і 28 день лікування. При цьому контролювали такі елементи змивів слизової носа: активність ізоформ NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), активність аргінази, концентрацію L-оксипроліну, сірководню (H2S), малонового діальдегіду (МДА), уміст окисно-модифікованих білків (ОМБ). Ефективність лікування пацієнтів із ХАР оцінювали шляхом зіставлення показників, отриманих під час клініко-лабораторного дослідження. Їхніми складовими були кількісні показники сукупності клінічних проявів ХАР, дані мукоциліарної транспортної системи (МЦК) і риноманометрії, результати біохімічного дослідження. Ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт дозволило визначити головні клінічні ознаки ХАР, особливості його перебігу. Типовими скаргами визначено: утруднення носового дихання (86,87%), відчуття сухості й дискомфорту в порожнині носа (94,8%), носові кровотечі (51,58%) і головний біль (63,28%); при риноскопії були характерні: кірки порожнини носа (95,82%), субмукозні крововиливи (59,86%), стоншена «лакова» слизова (73,86%) і перфорація переділки носа (7,05%). Ці ознаки слугують клінічними показниками захворювання. Дані ретроспективного дослідження лягли в основу розробки тактики клінічного спостереження й лікування пацієнтів із ХАР. Протягом лікування в пацієнтів спостерігалися зміни їхнього суб’єктивного й об’єктивного статусу. Такий параметр як утруднення носового дихання до початку лікування виявлено у 86,29% пацієнтів. На фоні лікування за УКП у пацієнтів групи порівняння він достовірно зменшився і при дослідженні на 18 і 28 добу склав відповідно 31,03% і 10,34%, але на 60 добу його рівень повернувся до початкового і склав 89,56%. У 4 групі, де в лікуванні застосовували PRP терапію і кверцетин, динаміка цього показника достовірно відрізнялась від групи порівняння: на 18, 28 і 60 день дослідження він склав відповідно 12,50%, 8,33% і 29,17%. У цій групі спостерігається збереження позитивного результату лікування у відділений період спостереження. Такі ж тенденції спостерігали і при дослідженні більшості інших клінічних параметрів. Середній показник МЦК у пацієнтів із ХАР до лікування склав 25,85 хв і достовірно відрізнявся від групи контролю – 18,95 хв (p<0,05). Лікування сприяло зменшенню показника МЦК у всіх групах дослідження, що свідчило про покращення стану. На 60 добу дослідження помітна тенденція до повернення рівня МЦК до початкового стану. Так, у групі порівняння його показник склав 23,55 хв, у 2 і 3 групах – відповідно 23,05% і 22, 63%. У пацієнтів 4 групи на 60 добу рівень МЦК склав 19,92% і достовірно не відрізнявся від групи контролю (p>0,05). Вимірювання повітряного опору в обох половинах носа на вдиху при фіксованому значенні диференціального тиску 150 Па визначає достовірність різниці між показниками 1 та 4 груп на 60 день дослідження: 0,213±0,05 Па/см3/с і 0,177±0,09 Па/см3/с відповідно (p<0,05). Біохімічні дослідження показали, що ХАР знижує стійкість СО порожнини носа до інфекційних агентів, що підтверджується зниженням активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 59,09% (p<0,001) і концентрації нітритів на 46,85% (p<0,01) у порівнянні з показниками здорових осіб. Також установлено зниження здатності СО порожнини носа до відновлення своєї структури через розвиток оксидативного стресу і зниження продукування стимуляторів регенерації. Це підтверджується зниженням активності аргінази на 71,05% (p<0,001) і підвищенням концентрації малонового діальдегіду (МДА) у 4,57 раза (p<0,01) та окисно-модифікованих білків (ОМБ) у 3,48 раза (p<0,01) порівняно з показниками здорових осіб. Включення кверцетину до терапії ХАР сприяє зниженню концентрації МДА на 37,36% (p<0,001) і ОМБ на 20,48% (p<0,01) порівняно з показниками групи, що отримувала терапію за УКП. Лікування ХАР із застосуванням PRP терапії підвищує ефективність лікування за рахунок кількох факторів. По-перше, воно сприяє збільшенню стійкості СО порожнини носа до оксидативного ушкодження, що проявляється зниженням концентрації МДА на 21,75% (p<0,05) і окисно-модифікованих білків на 21,69% (p<0,05) порівняно з групою, яка отримувала терапію за УКП. По-друге, посилює ефективність лікування за рахунок підвищення активності аргінази на 98,59% (p<0,001). Це підвищує здатність СО порожнини носа до регенерації, що може сприяти швидшому відновленню тканин у пацієнтів із ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. Ураховуючи позитивні вірогідні зміни, які спостерігаються внаслідок застосування різних методів лікування, подальші клінічні дослідження можуть допомогти в удосконаленні й оптимізації лікувальних протоколів. Упровадження результатів нашої роботи в навчальний процес на кафедрі оториноларингології з офтальмологією Полтавського державного медичного університету сприятиме підготовці майбутніх лікарів, які матимуть доступ до сучасних наукових даних і методів лікування цієї хвороби. Це важливий крок у підвищенні якості медичної освіти й наданні кращої допомоги пацієнтам із ХАР. Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, із них 5 статей у фахових наукових виданнях України, 1 – у міжнародному виданні (у виданні в країні Євросоюзу; у виданні, що входить до наукометричної бази Scopus і знаходиться на території Євросоюзу); 5 тез у збірниках наукових праць.Документ Удосконалення хірургічної тактики при гострому панкреатиті(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Кербаж, Нізар РідаРобота виконана на базі КП «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» та Полтавського державного медичного університету протягом 2020-2024 років. Гострий панкреатит знаходиться серед лідерів по захворюваності та займає перше місце по летальності серед ургентної хірургічної патології черевної порожнини. Це обумовлено тим, що нинішні лабораторно-інструментальні методи дозволяють лише встановити факт наявності гострого панкреатиту, при цьому не задовольняють сучасним принципам стратифікації цього захворювання та, відповідно, вибору оптимальної лікувальної тактики. Все це призводить до виникнення ускладнень, які, незалежно від перебігу хвороби, приймають домінуючий характер. Клінічна картина перебігу захворювання настільки різноманітна та непередбачувана, а загальноприйняті методи обстеження і доступні лабораторні показники настільки неспецифічні, що на практиці не дають гарантії встановлення вірного діагнозу. Для ранньої діагностики гострого панкреатиту все ще використовуються архаїчні лабораторні дослідження, які не є специфічними для патології підшлункової залози і можуть виявлятися при інших захворюваннях. Тактика лікування гострого панкреатиту з некротичними змінами підшлункової залози зазнавала полярних коливань ‒ від активної хірургічної тактики до виключно консервативного лікування. За останні роки хірургами досягнуто певного консенсусу щодо лікування гострого панкреатиту, проте, незважаючи на це, проблема залишається на тому ж рівні, що й раніше, породжуючи нові суперечки серед лікарів. Згідно прийнятої концепції хірургічне втручання показане при інфікованому некрозі. Тому всі хворі, що поступають у стаціонар з клінікою гострого панкреатиту, потребують консервативного лікування. Інтенсивній консервативній терапії надається перевага, а завданням хірургічних методів є лікування ускладнень. При цьому, незважаючи на значний науково-технічний прогрес у галузі, смертність від гострого тяжкого панкреатиту залишається неприпустимо високою. Проблема діагностики та лікування гострого панкреатиту з деструктивними змінами підшлункової залози, його різнобічних ускладнень, є найбільш складною та суперечливою в хірургічній гастроентерології, що обумовлює потребу у подальшому вдосконаленні як засобів ранньої діагностики, так і загальнохірургічної тактики ведення хворих. На меті дослідження стало покращення результатів хірургічного лікування гострого панкреатиту шляхом впровадження науково обґрунтованих критеріїв стратифікації тяжкості захворювання та розробки нових способів його лікування. В основу дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень оперативного лікування, клінічних, інструментальних, лабораторних та спеціальних методів дослідження пацієнтів. Дослідження було розподілене на 3 основні етапи: відбір медичних карток стаціонарного хворого та пацієнтів згідно критеріїв включення та виключення, розробка та аналіз ефективності нової системи стратифікації гострого панкреатиту на основі перфузійних змін, розробка, застосування та аналіз удосконаленого методу хірургічного лікування гострого тяжкого панкреатиту. На першому етапі дослідження був проведений ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів з гострим панкреатитом у Полтавському регіоні та одночасно з цим проводився скринінг пацієнтів, які знаходились на стаціонарному лікуванні комунального підприємства «Перша міська клінічна лікарня Полтавської міської Ради» з діагнозом гострий панкреатит. Загальний пул поточного дослідження склав 225 пацієнтів, серед яких 126 – ретроспективна група та 99 – проспективна. Групу пацієнтів, що надійшли до лікувального закладу протягом першої доби від початку захворювання, склали 74 особи. На другому етапі дослідження був проведений відбір медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів ретроспективної групи, також, на засадах рандомізації та за добровільною інформованою згодою, була сформована проспективна група з 62 хворих, що включала пацієнтів, яким проводилась лазерна допплерівська флоуметрія, загальноклінічні аналізи та стандартні методи візуалізації протягом першої доби після надходження. Для окремої та комплексної оцінки зв’язку показників загальноклінічних обстежень з тяжкістю захворювання використовувались результати досліджень 60 пацієнтів, які мали усі необхідні для аналізу дані, отримані у першу добу захворювання. Спрощена система стратифікації гострого панкреатиту, яка не враховує показник мікроциркуляції, була розроблена з використанням даних 82 пацієнтів, яким було проведено необхідні клініко-лабораторні та інструментальні обстеження при госпіталізації, незалежно від наявності даних про стан мікроперфузії. На цьому етапі було визначено, що у першу добу гострого панкреатиту зв’язок із тяжкістю захворювання мають наступні показники: показник амплітуди пульсової хвилі С (А/М), що визначається при лазерній допплерівській флоуметрії; клінічні та візуальні ознаки наявності випоту у плевральній та/або черевній порожнині; ознаки наявності синдрому системної запальної відповіді; показник гематокритного числа. Далі, для визначення комбінованого впливу показників, що мають окремий зв’язок з тяжкістю гострого панкреатиту, на їх основі було побудовано лінійнокореляційну модель та визначено множинний коефіцієнт кореляції, який склав 0,803, що свідчить про значний зв’язок між факторами, включеними в модель, та ступенем тяжкості. На основі отриманих результатів аналізу поодинокого та комплексного зв’язку показників загальних клінічних, лабораторних, інструментальних та спеціальних методів досліджень, за допомогою технології машинного навчання було спроектовано власну систему критеріїв оцінки тяжкості стану пацієнтів з гострим панкреатитом методом побудови дерева класифікації та регресії, або дерева прийняття рішень. Враховуючи показники, які увійшли до системи прогностичних критеріїв, вона отримала назву PanHELS (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, LDF, SIRS). За подібною методикою, для перспективного використання центрами без наявного обладнання для визначення мікроциркуляції, було створено спрощену систему, яка отримала назву PanHES (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, SIRS). Наступним кроком, за допомогою статистичного методу аналізу даних, проводилось порівняння запропонованого способу стратифікації тяжкості гострого панкреатиту з наявними критеріями у першу добу захворювання у 31 пацієнта, які не були включені у модель розробки системи стратифікації. Було виявлено, що для визначення гострого тяжкого панкреатиту, системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 100% специфічність протягом першої доби після надходження, що при порівняльному аналізі було показником найвищої ефективності (BISAP - 90% чутливість та 85,71% специфічність, HAPS - 100% чутливість та 76,19% специфічність, Panc3 – 60% чутливість та 85,71% специфічність). Для визначення гострого панкреатиту середнього ступеня тяжкості системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 43,48% специфічність протягом першої доби після надходження, та для визначення легкого гострого панкреатиту PanHELS та PanHES мали 84,62% та 76,92% чутливість та 94,44% специфічність відповідно зі схильністю до гіпердіагностики. У порівнянні з запропонованими на сьогоднішній день системами, нові критерії виявились не менш ефективними, а іноді й ефективнішими при використанні у пацієнтів з легким та середньотяжким гострим панкреатитом протягом першої доби після надходження. На третьому етапі дослідження було відібрано архівні медичні картки стаціонарного хворого 21 пацієнта, які склали групу порівняння, та яким проводилась терапія за стандартною схемою з відкритим оперативним втручанням. Поряд із цим була сформована група дослідження з 17 пацієнтів, яким проведено лікування за запропонованою методикою. Після оперативного лікування пацієнтів, у ранньому післяопераційному періоді проводився моніторинг клінічного стану, зокрема, визначались наступні показники: загальний термін перебування в стаціонарі, термін стаціонарного лікування від моменту першого оперативного втручання, ускладнення та летальність. Виявлено, що за використання удосконаленого способу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту, летальність від захворювання знизилась з 42,9% до 17,7%, середній термін перебування на стаціонарному лікування зменшився з 60 до 47,8 ліжкоднів, стало можливим часткове або повне уникнення таких ускладнень як кишкова нориця та арозивна кровотеча. Післяопераційний перебіг супроводжувався значно меншою вираженістю системної запальної відповіді за рахунок вчасного відмежування запального процесу, ініційованого активністю панкреатичних ферментів у сальниковій сумці, та місцевої інстиляції антибактеріальних засобів після переходу у «пасивний» режим ведення оментобурсостоми. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначено та науково обґрунтовано вплив тяжкості перебігу ГП на мікроциркуляторні розлади у першу добу захворювання. Уперше визначено та науково обґрунтовано оптимальну зону дослідження стану мікроциркуляції у пацієнтів з гострим панкреатитом. На підставі аналізу ізольованого та кількісного впливу клініколабораторних показників та показників мікроциркуляції, вперше, за допомогою використання технології машинного навчання розроблено прогностичне деревокласифікацію тяжкості гострого панкреатиту, яке враховує стан мікроциркуляторного русла. Удосконалено метод хірургічного лікування пацієнтів з тяжким гострим панкреатитом. На підставі аналізу результатів лікування гострого панкреатиту на етапі гнійно-септичних ускладнень вперше, за допомогою систематичного літературного огляду, науково обґрунтовано перевагу дренування з комбінованою системною та місцевою антибактеріальною терапією іригацією антибактеріальними засобами ділянок інфікованого панкреатичного некрозу над дренуванням без місцевого застосування антибіотиків. Практичне значення отриманих результатів. Оцінка стану мікроциркуляторного русла у пацієнтів з гострим панкреатитом дозволяє покращити результати лікування захворювання за рахунок появи додаткового фактору можливості ранньої стратифікації тяжкості перебігу захворювання та оптимізації хірургічної тактики. Застосування запропонованих критеріїв прогнозування перебігу гострого панкреатиту дозволяє підвищити ефективність діагностики гострого тяжкого панкреатиту за рахунок високої чутливості та специфічності методу. Застосування запропонованого методу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту дозволяє у менші строки, без розвитку тяжких ускладнень та з меншими фінансовими витратами сприяти вилікуванню пацієнтів, а також зменшити смертність таких хворих. Запропонований метод впроваджено у навчальний процес Полтавського державного медичного університету та у лікувальний процес комунального підприємства «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Дані дослідження щодо використання комбінації системної та місцевої антибактеріальної терапії дозволяють підвищити ефективність лікування пацієнтів з інфікованим панкреатичним некрозом за рахунок підтримання мінімально інгібуючих концентрацій антибактеріальних засобів безпосередньо в ділянці вогнищ нагноєних фіксованих некротичних мас та зменшення часу персистенції бактеріальної флори в ділянках некрозу підшлункової залози та парапанкреатичної клітковини.Документ Оптимізація методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Коваль, Юрій ПавловичДисертаційна робота присвячена покращенню ефективності лікування підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних основ його розвитку та розробки на підставі отриманих результатів досліджень рекомендацій щодо оптимізації методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Метою роботи стало з‘ясування біомеханічної складової патогенезу підвищеного стирання твердих тканин зубів через МРТ – дослідження м‘язів, що піднімають, зміщують вбік та висувають вперед нижню щелепу. Подальше математичне вивчення отриманих антропометричних результатів вимірювання: довжини, ширини та товщини скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів. Визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток генералізованого підвищеного стирання зубів. Розробка рекомендацій для лікування і профілактики ускладнень генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Для визначення біомеханічної складової патогенезу генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів здійснено МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних латеральних і медіальних м‘язів 15 особам без будь-яких уражень зубів та 49 пацієнтам з підвищеним генералізованим стиранням твердих тканин зубів. Серед 49 пацієнтів з підвищеним стиранням виявився 31 чоловік (63%) і 18 (37%) жінок віком від 30 до 71 року, розподілених на три групи відповідно до класифікації М.Г. Бушана (1979 р.). В результаті проведених МРТ досліджень визначили довжину, ширину та товщину скроневих, жувальних та обох крилоподібних м‘язів з лівого і правого боку. Із застосуванням принципу Д.Бернуллі характеризували дію кожного м‘яза коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Так як коефіцієнт повинен являти собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Для кожної з виділених груп пацієнтів: контрольної та трьох груп з різними ступенями підвищеного стирання зубів були визначені коефіцієнти кожного м'язу на пріоритетному та другорядному боці жування із застосуванням принципу Д.Бернуллі. Пріоритетний та другорядний бік жування визначили клінічно та електроміографічно. Також були обчислені середні значення коефіцієнтів кожного м'язу у кожній із трьох груп пацієнтів з підвищеним стиранням зубів і контрольній групі та межі в яких можуть змінюватися значення коефіцієнтів у кожній із цих груп. Середні числові значення скроневого, жувального, латерального і медіального крилоподібних м‘язів у осіб контрольної групи на пріоритетному боці жування становлять: kС=3,92235; kЖ=2,61045; kЛ=0,94671; kМ=2,55763. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,91548; kЖ=2,66361; kЛ=0,97514; kМ=2,51334. Користуючись висновками теореми Д.Бернуллі, що короткі м‘язи «сильні», а довгі – «швидкі», порівняли між собою отримані коефіцієнти кожного м‘яза пріоритетного і другорядного боку у пацієнтів контрольної групи. Вищі коефіцієнти вказують на більше переважання довжини м‘яза над площею його поперечного перерізу, отже на більше притаманну м‘язу біомеханічну властивість «швидкість». Нижчі коефіцієнти – навпаки, відзначають велику площу поперечного перерізу м‘яза і малу довжину, що свідчить про властиву для них біомеханічну якість «сила». Коефіцієнти однойменних м‘язів у контрольній групі на пріоритетному і другорядному боці жування, відрізняються дуже несуттєво. Жувальний м‘яз на пріоритетному боці має незначно нижчий коефіцієнт, що свідчить про неістотно більшу площу його поперечного перерізу ніж однойменний на другорядному боці. «Сильнішому» жувальному на пріоритетному боці відповідає дещо «швидший» скроневий. На другорядному боці, порівняно з пріоритетним, жувальний м‘яз має незначно вищий коефіцієнт, що вказує на менше виражену у нього біомеханічну властивість «сила», а дещо нижчий коефіцієнт скроневого говорить про зменшення його біомеханічної властивості «швидкість». Аналізуючи коефіцієнти латерального і медіального крилоподібних м‘язів, бачимо схожу тенденцію: як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування меншому коефіцієнту, отже «сильнішому», латеральному крилоподібному відповідає більший коефіцієнт, отже «швидший» медіальний м‘яз і навпаки. Існуючий баланс між такими фізичними якостями м‘язів як «сила» і «швидкість» запобігає стиранню зубів, вказує що пара м‘язів, які працюють в одному напрямку, однаково «швидкі» і однаково «сильні». Із збільшенням важкості ступеня підвищеного стирання твердих тканин зубів змінюються біомеханічні властивості м‘язів наступним чином: коефіцієнти, визначені за принципом Д.Бернуллі скроневих і жувальних м‘язів зменшуються, а крилоподібних: медіального більше, а латерального менше – зростають від першої до третьої групи пацієнтів. Для пацієнтів 1 групи на пріоритетному боці жування середні значення коефіцієнтів становлять: kС=3,53789; kЖ=2,65613; kЛ=0,92742; kМ=2,57174. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,49627; kЖ=2,71938; kЛ=0,93213; kМ=2,51216. Подальше зниження коефіцієнтів скроневого та жувального м‘язів і збільшення крилоподібних продовжується і в 2 групі на пріоритетному боці жування: kС=3,48213; kЖ=2,52772; kЛ=0,97262; kМ=2,61282. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,48122; kЖ=2,66705; kЛ=1,06687; kМ=2,54582. Така ж тенденція зберігається і в 3 групі пацієнтів з підвищеним стиранням зубів: на пріоритетному боці жування: kС=3,2635; kЖ=2,31020; kЛ=0,95558; kМ=0,80894. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,3432; kЖ=2,38739; kЛ=0,97295; kМ=2,6741. Більше набуття фізичної якості «сили» скроневими і жувальними м‘язами і якості «швидкості» крилоподібними м‘язами, особливо медіальним, призводить до підвищеного тертя оклюзійних поверхонь зубів. Через відсутність м'язових веретен бічний крилоподібний м'яз відіграє другорядну роль під час рухів нижньої щелепи. М‘язові веретена (рецептори розтягування) необхідні для виявлення будь-яких змін у робочій довжині та швидкості м‘яза. Під час функціональних рухів це запобігає надмірному розтягуванню м'язів. Тому ми і не спостерігаємо великих змін у набутті якості «швидкості» крилоподібними латеральними м‘язами. ЕМГ дослідженнями підтверджена пряма залежність біоелектричної активності скроневих і жувальних м‘язів від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». Подальші дослідження були присвячені виявленню можливих відмінностей у значеннях співвідношень коефіцієнтів окремих м‘язів, що діють у різних напрямках (скроневий та жувальний м‘язи – піднімають нижню щелепу, а крилоподібні – при односторонньому скороченні зміщують її вбік). Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та у пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи під час жування у напрямку пріоритетного чи другорядного боку, відбувається одночасне скорочення обох крилоподібних м‘язів на протилежному боці, тому враховуємо Л М k k – суму коефіцієнтів крилоподібних м‘язів з протилежного боку нижньої щелепи. За цією формулою отримані дуже близькі числові значення співвідношення коефіцієнтів як з пріоритетного, так і з другорядного боків у осіб без ознак підвищеного стирання зубів. У пацієнтів з підвищеним стиранням обчислені результати співвідношень коефіцієнтів суттєво відрізняються між пріоритетним і другорядним боком. Наукова новизна здобутих результатів. Вперше застосований принцип Д.Бернуллі для дослідження м‘язів, що здійснюють рухи нижньої щелепи. Вперше обчислений безрозмірний коефіцієнт відношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше порівняно співвідношення безрозмірних коефіцієнтів м‘язів, що діють в одному напрямку, у осіб без ураження твердих тканин з такими у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена відмінність біомеханічних властивостей таких як: «сила» і «швидкість» скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена залежність розвитку генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів від коефіцієнта співвідношення сили і швидкості м‘язів, що виконують піднімання нижньої щелепи, висування та зміщення її вбік. Вперше доведений вплив крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання твердих тканин зубів. Вперше для оптимізації ортопедичного лікування рекомендовано застосовувати оклюзійну тренувальну шину для збалансування біомеханічних властивостей «сили» і «швидкості» скроневих, жувальних, крилоподібних м‘язів у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і розв‘язання наукової задачі, що полягала у підвищенні ефективності та оптимізації методів ортопедичного лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних властивостей м‘язів, що піднімають, висувають вперед та зміщують нижню щелепу вбік, визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання зубів та розробка рекомендацій застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний. 1. Поширеність підвищеного стирання твердих тканин зубів, не пов‘язаного з дефектами зубних рядів, серед населення міста Полтави та області у осіб віком від 30 до 71 року області становить 27,6%. Генералізована форма стирання виявлена у 87,5% осіб, а локалізована – у 12,5% обстежених. Підвищене стирання твердих тканин зубів зустрічається частіше у пацієнтів чоловічої статі 63%, ніж жіночої – 37%. У чоловіків частіше зустрічається підвищене стирання тяжкого ступеню – 89%, у той час як у жінок - легкого ступеню – 87%. Встановлено, що у 83,67% пацієнтів з наявною спадковою складовою кисла та абразивна їжа сприяє підвищеному стиранню зубів. 2. Здійснені МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних медіальних і латеральних м‘язів та встановлені наступні їх фізичні параметри: довжина, ширина, товщина у пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів та у осіб без будь-якого пошкодження зубів. За визначеними параметрами ширини та товщини скроневих, жувальних і обох крилоподібних м‘язів визначені площі поперечного перерізу усіх названих м‘язів для кожного пацієнта з підвищеним стиранням зубів та досліджуваної особи контрольної групи. 3. Застосовуючи принцип Д.Бернуллі, вивчені співвідношення довжин скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів (медального і латерального) до їх площ поперечного перерізу, як на пріоритетному боці, так і на боці другорядного значення для жування. Дію кожного м‘яза характеризували коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Коефіцієнт являє собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Визначено чотири безрозмірних коефіцієнти відношення довжини окремого м‘язу до сторони квадрату поперечного перерізу м‘яза, еквівалентного по площі поперечного перерізу м‘язу, що вивчається. Обчислені середні значення коефіцієнтів скроневих, жувальних, крилоподібних латерального і медіального м‘язів для осіб контрольної групи та трьох груп пацієнтів з різним ступенем тяжкості підвищеного стирання зубів. 4. Встановлено, що чим нижчий коефіцієнт, визначений за принципом Д.Бернуллі, тим більше м‘язу притаманна біомеханічна властивість «сила», чим вищий вказаний коефіцієнт, - тим дужче виражена властивість «швидкість» досліджуваного м‘яза. У контрольній групі осіб скроневі, жувальні і крилоподібні м‘язи на пріоритетному та другорядному боці мають приблизно однаково виражені біомеханічні властивості «сила» і «швидкість». У пацієнтів з підвищеним стиранням зубів відбувається дужче набуття скроневими і жувальними м‘язами біомеханічної властивості «сила», а крилоподібними, більше медіальним, властивості «швидкість». Найдужче таке прослідковується у пацієнтів з найтяжчим перебігом захворювання. 5. Важливе значення мають не окремо взяті самі по собі визначені коефіцієнти, а їх співвідношення для виконання функції жування. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи вбік під час жування на пріоритетному чи другорядному боці відбувається скорочення крилоподібних м‘язів на протилежному боці. Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Для осіб без підвищеного стирання зубів внаслідок розрахунку співвідношень коефіцієнтів за даною формулою пріоритетного та другорядного боку отримуємо дуже близькі числові значення. У пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів числові значення співвідношення коефіцієнтів, обчислені за отриманою формулою, відрізняються з посиленням ступеня тяжкості патологічного процесу. Крім зниження самих числових значень, на отримане співвідношення коефіцієнтів впливає незбалансованість між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» окремих м‘язів, що випливає з середніх значень коефіцієнтів, і відображається у вищому числовому значенні на пріоритетному боці жування ніж на другорядному. Наявність такої невідповідності навіть при незначно вираженому початковому стиранні зубів вказує на порушення балансу між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують нижню щелепу вбік і є прогностичною ознакою подальшого розвитку захворювання. 6. Біоелектрична активність скроневих і жувальних м‘язів у осіб контрольної групи знаходиться в прямій лінійній залежності від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». «Швидкі» скроневі і жувальні м‘язи у осіб без ознак підвищеного стирання мають високі коефіцієнти співвідношення за принципом Д.Бернуллі і їм відповідають високі значення спалахів максимальної амплітуди біоелектричної активності. Коефіцієнтам скроневих м‘язів пріоритетного/другорядного боку жування kC: 3,92235 / 3,91548 відповідають максимальна біоелектрична активність: 498,29мкВ / 644,85мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,02 / 1,12. Для жувальних м‘язів: kЖ: 2,61045 / 2,66361 відповідають максимальна біоелектрична активність: 858,48мкВ / 935,96мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,11 / 1,09. Поступова втрата балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування, у пацієнтів від першої до третьої групи супроводжується зниженням коефіцієнтів скроневих і жувальних м‘язів, визначених за принципом Д.Бернуллі. Так у третій групі пацієнтів вони становлять: kC:3,26353/3,34322; kЖ: 2,31020/2,38739. Відповідно їм на ЕМГ спостерігається збільшення коефіцієнту «К» біоелектричної активності: скроневих: 1,16/1,13; жувальних 1,45/1,34 та зниження спалахів максимальної амплітуди: скроневих м‘язів: 226,35мкВ/179,94мкВ; жувальних м‘язів: 74,09мкВ/175,87мкВ). 7. З метою оптимізації ортопедичного лікування підвищеного стирання зубів досягти балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують вбік нижню щелепу шляхом застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний.