Дисертації
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Застосування PRP терапії при атрофічному риніті(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-09) Бондаренко, Руслан ВалерійовичБондаренко Р.В. Застосування PRP терапії при атрофічному риніті – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 «Медицина» (14.01.19 – оториноларингологія). Полтавський державний медичний університет МОЗ України, Полтава, 2024. У дисертаційній роботі розглянуто питання діагностики і лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом (ХАР), запропоновано способи покращення функціональних результатів лікування цієї хвороби шляхом додаткового застосування PRP терапії та кверцетину до лікування за Уніфікованим клінічним протоколом (УКП). Актуальність. Проблема надання допомоги пацієнтам із ХАР залишається актуальною, тому що кількість людей, які страждають від цієї патології, постійно зростає, а чинні методи лікування повною мірою не можуть задовольнити і пацієнтів, і клініцистів. Незважаючи на широкий спектр використовуваних методів лікування ХАР, жоден із них не розв’язує всіх проблем, з якими стикаються практикуючі оториноларингологи. Традиційні методи лікування за уніфікованим клінічним протоколом медичної допомоги не завжди мають очікувану ефективність і довготривалість досягнутого ефекту. Проблема розробки доступних, безпечних і водночас ефективних способів лікування ХАР залишається актуальним завданням оториноларингології та потребує проведення подальших клінічних досліджень. Для підвищення ефективності лікування ХАР слід упровадити методики, які б стимулювали процеси регенерації та покращували функціональний стан ураженої ділянки СО. Одним із перспективних напрямів у цьому контексті є розробка й упровадження в практику альтернативних методик лікування, зокрема застосування засобів, основою яких є використання біологічних компонентів, одержаних від самого пацієнта. Також варто уваги для клінічного вивчення застосування препаратів, що мають захисну дію на клітини. Одним із таких фармакологічних засобів є кверцетин, відомий своєю антиоксидантною активністю щодо поглинання вільних радикалів. Препарат характеризується стимулюючою дією на імунну систему, пригніченням вивільнення гістаміну, зниженням синтезу прозапальних цитокінів та лейкотрієнів і пригніченням вироблення інтерлейкіну IL-4. Ураховуючи дані наукових публікацій щодо властивостей аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), і кверцетину як препарату забезпечення клітинного захисту, проведення досліджень їхнього впливу на процеси регенерації в пацієнтів із ХАР є достатньо обґрунтованими. Мета дослідження – підвищення ефективності лікування пацієнтів із хронічним атрофічним ринітом шляхом застосування збагаченої тромбоцитами аутоплазми (ЗТА) і кверцетину. Завдання дослідження. Провести ретроспективний аналіз медичних карток амбулаторних ЛОР-пацієнтів із ХАР, визначити його основні клінічні прояви, характер перебігу при проведенні лікування за УКП. Розробити ефективну методику лікування ХАР із застосуванням ЗТА в комбінації з кверцетином у складі терапії за УКП. Дослідити динаміку клінічних показників, що характеризують стан СО порожнини носа, на етапах лікування ХАР при застосуванні УКП і протоколу з поєднаним використанням PRP терапії та кверцетину. Визначити інтенсивність ПОЛ і активність L-аргінін-залежних ферментів циклу оксиду азоту в СО порожнини носа у хворих на ХАР. Установити вплив різних методик лікування пацієнтів із ХАР на біохімічні показники СО порожнини носа. Визначити клінічну доцільність застосування PRP терапії та кверцетину в поєднанні з лікуванням за УКП для відновлення порушень СО порожнини носа, викликаних ХАР. Дослідити віддалені результати лікування пацієнтів, яких лікували за УКП і протоколом, доповненим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Першим фрагментом нашої роботи було ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт лікування 156 пацієнтів з ознаками ХАР, пролікованих в умовах поліклінічного відділення "Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради" протягом 2017/2020 рр. На основі їх аналізу було визначено характерні клінічні ознаки, особливості клінічного перебігу захворювання, частоту виникнення ускладнень і рецидивів. Отримані дані лягли в основу планування поновленого протоколу лікування ХАР, що включає терапію за УКП із додатковим застосуванням PRP терапії та кверцетину. Клінічна частина роботи ґрунтується на проведенні обстеження й лікування 98 пацієнтів із ХАР. Залежно від обсягу надання допомоги всі вони були розподілені на 4 групи. Пацієнтам усіх груп дослідження в якості базової терапії застосовували лікування за УКП. 1 група – порівняння (n=29) – лікування за УКП; 2 група (n=19) – лікування із застосуванням PRP терапії; 3 група (n=26) – лікування із застосуванням кверцетину; 4 група (n=24) – лікування із поєднаним застосуванням PRP терапії та кверцетину. Дослідження також включало контрольну групу – 20 практично здорових осіб без ознак ХАР. Для отримання коректних, статистично достовірних результатів дослідження створені групи були однорідними, розподіл пацієнтів проводився за принципом рандомізації. Контроль за лікувальним процесом здійснювався шляхом проведення клінічних і біохімічних досліджень під час лікувального процесу. Клінічне дослідження включало збір даних анамнезу і скарг пацієнта, ендоскопії переддвер’я й порожнини носа, дослідження стану мукоциліарної транспортної системи порожнини носа і визначення дихальної функції носа шляхом застосування риноманометрії. Усі складові клінічного дослідження пацієнтів проводили на 1, 18, 28 і 60 день після початку лікування. Паралельно виконували біохімічні дослідження аналізу мазків-змивів на 1 і 28 день лікування. При цьому контролювали такі елементи змивів слизової носа: активність ізоформ NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), активність аргінази, концентрацію L-оксипроліну, сірководню (H2S), малонового діальдегіду (МДА), уміст окисно-модифікованих білків (ОМБ). Ефективність лікування пацієнтів із ХАР оцінювали шляхом зіставлення показників, отриманих під час клініко-лабораторного дослідження. Їхніми складовими були кількісні показники сукупності клінічних проявів ХАР, дані мукоциліарної транспортної системи (МЦК) і риноманометрії, результати біохімічного дослідження. Ретроспективне вивчення даних амбулаторних карт дозволило визначити головні клінічні ознаки ХАР, особливості його перебігу. Типовими скаргами визначено: утруднення носового дихання (86,87%), відчуття сухості й дискомфорту в порожнині носа (94,8%), носові кровотечі (51,58%) і головний біль (63,28%); при риноскопії були характерні: кірки порожнини носа (95,82%), субмукозні крововиливи (59,86%), стоншена «лакова» слизова (73,86%) і перфорація переділки носа (7,05%). Ці ознаки слугують клінічними показниками захворювання. Дані ретроспективного дослідження лягли в основу розробки тактики клінічного спостереження й лікування пацієнтів із ХАР. Протягом лікування в пацієнтів спостерігалися зміни їхнього суб’єктивного й об’єктивного статусу. Такий параметр як утруднення носового дихання до початку лікування виявлено у 86,29% пацієнтів. На фоні лікування за УКП у пацієнтів групи порівняння він достовірно зменшився і при дослідженні на 18 і 28 добу склав відповідно 31,03% і 10,34%, але на 60 добу його рівень повернувся до початкового і склав 89,56%. У 4 групі, де в лікуванні застосовували PRP терапію і кверцетин, динаміка цього показника достовірно відрізнялась від групи порівняння: на 18, 28 і 60 день дослідження він склав відповідно 12,50%, 8,33% і 29,17%. У цій групі спостерігається збереження позитивного результату лікування у відділений період спостереження. Такі ж тенденції спостерігали і при дослідженні більшості інших клінічних параметрів. Середній показник МЦК у пацієнтів із ХАР до лікування склав 25,85 хв і достовірно відрізнявся від групи контролю – 18,95 хв (p<0,05). Лікування сприяло зменшенню показника МЦК у всіх групах дослідження, що свідчило про покращення стану. На 60 добу дослідження помітна тенденція до повернення рівня МЦК до початкового стану. Так, у групі порівняння його показник склав 23,55 хв, у 2 і 3 групах – відповідно 23,05% і 22, 63%. У пацієнтів 4 групи на 60 добу рівень МЦК склав 19,92% і достовірно не відрізнявся від групи контролю (p>0,05). Вимірювання повітряного опору в обох половинах носа на вдиху при фіксованому значенні диференціального тиску 150 Па визначає достовірність різниці між показниками 1 та 4 груп на 60 день дослідження: 0,213±0,05 Па/см3/с і 0,177±0,09 Па/см3/с відповідно (p<0,05). Біохімічні дослідження показали, що ХАР знижує стійкість СО порожнини носа до інфекційних агентів, що підтверджується зниженням активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 59,09% (p<0,001) і концентрації нітритів на 46,85% (p<0,01) у порівнянні з показниками здорових осіб. Також установлено зниження здатності СО порожнини носа до відновлення своєї структури через розвиток оксидативного стресу і зниження продукування стимуляторів регенерації. Це підтверджується зниженням активності аргінази на 71,05% (p<0,001) і підвищенням концентрації малонового діальдегіду (МДА) у 4,57 раза (p<0,01) та окисно-модифікованих білків (ОМБ) у 3,48 раза (p<0,01) порівняно з показниками здорових осіб. Включення кверцетину до терапії ХАР сприяє зниженню концентрації МДА на 37,36% (p<0,001) і ОМБ на 20,48% (p<0,01) порівняно з показниками групи, що отримувала терапію за УКП. Лікування ХАР із застосуванням PRP терапії підвищує ефективність лікування за рахунок кількох факторів. По-перше, воно сприяє збільшенню стійкості СО порожнини носа до оксидативного ушкодження, що проявляється зниженням концентрації МДА на 21,75% (p<0,05) і окисно-модифікованих білків на 21,69% (p<0,05) порівняно з групою, яка отримувала терапію за УКП. По-друге, посилює ефективність лікування за рахунок підвищення активності аргінази на 98,59% (p<0,001). Це підвищує здатність СО порожнини носа до регенерації, що може сприяти швидшому відновленню тканин у пацієнтів із ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. ХАР. Отже, лікування ХАР із базовим застосуванням УКП у поєднанні з PRP терапією і кверцетином сприяє не лише зменшенню оксидативного стресу, а й активізації процесів регенерації тканин. Запропонований метод лікування покращує клінічні наслідки лікування, прискорює динаміку одужання пацієнтів із ХАР, і цим клінічним результатам відповідає позитивна динаміка біохімічних змін. Наукова новизна отриманих результатів. Автором уперше проведено порівняльну оцінку ефективності лікування ХАР за УКП і доповненим протоколом, що включав, крім базового застосування УКП, додаткове використання PRP терапії та кверцетину. Уперше проведено дослідження біохімічного статусу СО носа пацієнтів із ХАР із визначенням показників форм NO-синтази (gNOS, cNOS, iNOS), аргіназу, L-оксипролін, H2S, MДA, OMБ, що дозволило розширити уявлення про механізми реалізації проявів захворювання й визначати їхню діагностичну цінність у процесі лікування. Автором досліджено динаміку змін біохімічних показників СО носа в лікувальному процесі, визначено їх співвідношення до клінічних функціональних показників верхніх дихальних шляхів під час застосування різних методів лікування ХАР. Автором уперше запропоновано включення до УКП лікування ХАР додаткове застосування PRP терапії в комбінації з кверцетином, що підвищує клінічну ефективність лікування. Практичне значення отриманих результатів. Результати роботи мають значення для подальшого розвитку методів лікування й запобігання рецидивам ХАР. Вони можуть служити клініко-експериментальною базою для розробки нових, патогенетично обґрунтованих методів лікування цієї хвороби. Результати наукової праці цінні для планування майбутніх клінічних досліджень, спрямованих на оцінку ефективності лікувальних стратегій для хворих на ХАР. Ураховуючи позитивні вірогідні зміни, які спостерігаються внаслідок застосування різних методів лікування, подальші клінічні дослідження можуть допомогти в удосконаленні й оптимізації лікувальних протоколів. Упровадження результатів нашої роботи в навчальний процес на кафедрі оториноларингології з офтальмологією Полтавського державного медичного університету сприятиме підготовці майбутніх лікарів, які матимуть доступ до сучасних наукових даних і методів лікування цієї хвороби. Це важливий крок у підвищенні якості медичної освіти й наданні кращої допомоги пацієнтам із ХАР. Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, із них 5 статей у фахових наукових виданнях України, 1 – у міжнародному виданні (у виданні в країні Євросоюзу; у виданні, що входить до наукометричної бази Scopus і знаходиться на території Євросоюзу); 5 тез у збірниках наукових праць.Документ Удосконалення хірургічної тактики при гострому панкреатиті(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Кербаж, Нізар РідаРобота виконана на базі КП «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» та Полтавського державного медичного університету протягом 2020-2024 років. Гострий панкреатит знаходиться серед лідерів по захворюваності та займає перше місце по летальності серед ургентної хірургічної патології черевної порожнини. Це обумовлено тим, що нинішні лабораторно-інструментальні методи дозволяють лише встановити факт наявності гострого панкреатиту, при цьому не задовольняють сучасним принципам стратифікації цього захворювання та, відповідно, вибору оптимальної лікувальної тактики. Все це призводить до виникнення ускладнень, які, незалежно від перебігу хвороби, приймають домінуючий характер. Клінічна картина перебігу захворювання настільки різноманітна та непередбачувана, а загальноприйняті методи обстеження і доступні лабораторні показники настільки неспецифічні, що на практиці не дають гарантії встановлення вірного діагнозу. Для ранньої діагностики гострого панкреатиту все ще використовуються архаїчні лабораторні дослідження, які не є специфічними для патології підшлункової залози і можуть виявлятися при інших захворюваннях. Тактика лікування гострого панкреатиту з некротичними змінами підшлункової залози зазнавала полярних коливань ‒ від активної хірургічної тактики до виключно консервативного лікування. За останні роки хірургами досягнуто певного консенсусу щодо лікування гострого панкреатиту, проте, незважаючи на це, проблема залишається на тому ж рівні, що й раніше, породжуючи нові суперечки серед лікарів. Згідно прийнятої концепції хірургічне втручання показане при інфікованому некрозі. Тому всі хворі, що поступають у стаціонар з клінікою гострого панкреатиту, потребують консервативного лікування. Інтенсивній консервативній терапії надається перевага, а завданням хірургічних методів є лікування ускладнень. При цьому, незважаючи на значний науково-технічний прогрес у галузі, смертність від гострого тяжкого панкреатиту залишається неприпустимо високою. Проблема діагностики та лікування гострого панкреатиту з деструктивними змінами підшлункової залози, його різнобічних ускладнень, є найбільш складною та суперечливою в хірургічній гастроентерології, що обумовлює потребу у подальшому вдосконаленні як засобів ранньої діагностики, так і загальнохірургічної тактики ведення хворих. На меті дослідження стало покращення результатів хірургічного лікування гострого панкреатиту шляхом впровадження науково обґрунтованих критеріїв стратифікації тяжкості захворювання та розробки нових способів його лікування. В основу дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень оперативного лікування, клінічних, інструментальних, лабораторних та спеціальних методів дослідження пацієнтів. Дослідження було розподілене на 3 основні етапи: відбір медичних карток стаціонарного хворого та пацієнтів згідно критеріїв включення та виключення, розробка та аналіз ефективності нової системи стратифікації гострого панкреатиту на основі перфузійних змін, розробка, застосування та аналіз удосконаленого методу хірургічного лікування гострого тяжкого панкреатиту. На першому етапі дослідження був проведений ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів з гострим панкреатитом у Полтавському регіоні та одночасно з цим проводився скринінг пацієнтів, які знаходились на стаціонарному лікуванні комунального підприємства «Перша міська клінічна лікарня Полтавської міської Ради» з діагнозом гострий панкреатит. Загальний пул поточного дослідження склав 225 пацієнтів, серед яких 126 – ретроспективна група та 99 – проспективна. Групу пацієнтів, що надійшли до лікувального закладу протягом першої доби від початку захворювання, склали 74 особи. На другому етапі дослідження був проведений відбір медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів ретроспективної групи, також, на засадах рандомізації та за добровільною інформованою згодою, була сформована проспективна група з 62 хворих, що включала пацієнтів, яким проводилась лазерна допплерівська флоуметрія, загальноклінічні аналізи та стандартні методи візуалізації протягом першої доби після надходження. Для окремої та комплексної оцінки зв’язку показників загальноклінічних обстежень з тяжкістю захворювання використовувались результати досліджень 60 пацієнтів, які мали усі необхідні для аналізу дані, отримані у першу добу захворювання. Спрощена система стратифікації гострого панкреатиту, яка не враховує показник мікроциркуляції, була розроблена з використанням даних 82 пацієнтів, яким було проведено необхідні клініко-лабораторні та інструментальні обстеження при госпіталізації, незалежно від наявності даних про стан мікроперфузії. На цьому етапі було визначено, що у першу добу гострого панкреатиту зв’язок із тяжкістю захворювання мають наступні показники: показник амплітуди пульсової хвилі С (А/М), що визначається при лазерній допплерівській флоуметрії; клінічні та візуальні ознаки наявності випоту у плевральній та/або черевній порожнині; ознаки наявності синдрому системної запальної відповіді; показник гематокритного числа. Далі, для визначення комбінованого впливу показників, що мають окремий зв’язок з тяжкістю гострого панкреатиту, на їх основі було побудовано лінійнокореляційну модель та визначено множинний коефіцієнт кореляції, який склав 0,803, що свідчить про значний зв’язок між факторами, включеними в модель, та ступенем тяжкості. На основі отриманих результатів аналізу поодинокого та комплексного зв’язку показників загальних клінічних, лабораторних, інструментальних та спеціальних методів досліджень, за допомогою технології машинного навчання було спроектовано власну систему критеріїв оцінки тяжкості стану пацієнтів з гострим панкреатитом методом побудови дерева класифікації та регресії, або дерева прийняття рішень. Враховуючи показники, які увійшли до системи прогностичних критеріїв, вона отримала назву PanHELS (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, LDF, SIRS). За подібною методикою, для перспективного використання центрами без наявного обладнання для визначення мікроциркуляції, було створено спрощену систему, яка отримала назву PanHES (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, SIRS). Наступним кроком, за допомогою статистичного методу аналізу даних, проводилось порівняння запропонованого способу стратифікації тяжкості гострого панкреатиту з наявними критеріями у першу добу захворювання у 31 пацієнта, які не були включені у модель розробки системи стратифікації. Було виявлено, що для визначення гострого тяжкого панкреатиту, системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 100% специфічність протягом першої доби після надходження, що при порівняльному аналізі було показником найвищої ефективності (BISAP - 90% чутливість та 85,71% специфічність, HAPS - 100% чутливість та 76,19% специфічність, Panc3 – 60% чутливість та 85,71% специфічність). Для визначення гострого панкреатиту середнього ступеня тяжкості системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 43,48% специфічність протягом першої доби після надходження, та для визначення легкого гострого панкреатиту PanHELS та PanHES мали 84,62% та 76,92% чутливість та 94,44% специфічність відповідно зі схильністю до гіпердіагностики. У порівнянні з запропонованими на сьогоднішній день системами, нові критерії виявились не менш ефективними, а іноді й ефективнішими при використанні у пацієнтів з легким та середньотяжким гострим панкреатитом протягом першої доби після надходження. На третьому етапі дослідження було відібрано архівні медичні картки стаціонарного хворого 21 пацієнта, які склали групу порівняння, та яким проводилась терапія за стандартною схемою з відкритим оперативним втручанням. Поряд із цим була сформована група дослідження з 17 пацієнтів, яким проведено лікування за запропонованою методикою. Після оперативного лікування пацієнтів, у ранньому післяопераційному періоді проводився моніторинг клінічного стану, зокрема, визначались наступні показники: загальний термін перебування в стаціонарі, термін стаціонарного лікування від моменту першого оперативного втручання, ускладнення та летальність. Виявлено, що за використання удосконаленого способу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту, летальність від захворювання знизилась з 42,9% до 17,7%, середній термін перебування на стаціонарному лікування зменшився з 60 до 47,8 ліжкоднів, стало можливим часткове або повне уникнення таких ускладнень як кишкова нориця та арозивна кровотеча. Післяопераційний перебіг супроводжувався значно меншою вираженістю системної запальної відповіді за рахунок вчасного відмежування запального процесу, ініційованого активністю панкреатичних ферментів у сальниковій сумці, та місцевої інстиляції антибактеріальних засобів після переходу у «пасивний» режим ведення оментобурсостоми. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначено та науково обґрунтовано вплив тяжкості перебігу ГП на мікроциркуляторні розлади у першу добу захворювання. Уперше визначено та науково обґрунтовано оптимальну зону дослідження стану мікроциркуляції у пацієнтів з гострим панкреатитом. На підставі аналізу ізольованого та кількісного впливу клініколабораторних показників та показників мікроциркуляції, вперше, за допомогою використання технології машинного навчання розроблено прогностичне деревокласифікацію тяжкості гострого панкреатиту, яке враховує стан мікроциркуляторного русла. Удосконалено метод хірургічного лікування пацієнтів з тяжким гострим панкреатитом. На підставі аналізу результатів лікування гострого панкреатиту на етапі гнійно-септичних ускладнень вперше, за допомогою систематичного літературного огляду, науково обґрунтовано перевагу дренування з комбінованою системною та місцевою антибактеріальною терапією іригацією антибактеріальними засобами ділянок інфікованого панкреатичного некрозу над дренуванням без місцевого застосування антибіотиків. Практичне значення отриманих результатів. Оцінка стану мікроциркуляторного русла у пацієнтів з гострим панкреатитом дозволяє покращити результати лікування захворювання за рахунок появи додаткового фактору можливості ранньої стратифікації тяжкості перебігу захворювання та оптимізації хірургічної тактики. Застосування запропонованих критеріїв прогнозування перебігу гострого панкреатиту дозволяє підвищити ефективність діагностики гострого тяжкого панкреатиту за рахунок високої чутливості та специфічності методу. Застосування запропонованого методу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту дозволяє у менші строки, без розвитку тяжких ускладнень та з меншими фінансовими витратами сприяти вилікуванню пацієнтів, а також зменшити смертність таких хворих. Запропонований метод впроваджено у навчальний процес Полтавського державного медичного університету та у лікувальний процес комунального підприємства «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Дані дослідження щодо використання комбінації системної та місцевої антибактеріальної терапії дозволяють підвищити ефективність лікування пацієнтів з інфікованим панкреатичним некрозом за рахунок підтримання мінімально інгібуючих концентрацій антибактеріальних засобів безпосередньо в ділянці вогнищ нагноєних фіксованих некротичних мас та зменшення часу персистенції бактеріальної флори в ділянках некрозу підшлункової залози та парапанкреатичної клітковини.Документ Оптимізація методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Коваль, Юрій ПавловичДисертаційна робота присвячена покращенню ефективності лікування підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних основ його розвитку та розробки на підставі отриманих результатів досліджень рекомендацій щодо оптимізації методів лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Метою роботи стало з‘ясування біомеханічної складової патогенезу підвищеного стирання твердих тканин зубів через МРТ – дослідження м‘язів, що піднімають, зміщують вбік та висувають вперед нижню щелепу. Подальше математичне вивчення отриманих антропометричних результатів вимірювання: довжини, ширини та товщини скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів. Визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток генералізованого підвищеного стирання зубів. Розробка рекомендацій для лікування і профілактики ускладнень генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів. Для визначення біомеханічної складової патогенезу генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів здійснено МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних латеральних і медіальних м‘язів 15 особам без будь-яких уражень зубів та 49 пацієнтам з підвищеним генералізованим стиранням твердих тканин зубів. Серед 49 пацієнтів з підвищеним стиранням виявився 31 чоловік (63%) і 18 (37%) жінок віком від 30 до 71 року, розподілених на три групи відповідно до класифікації М.Г. Бушана (1979 р.). В результаті проведених МРТ досліджень визначили довжину, ширину та товщину скроневих, жувальних та обох крилоподібних м‘язів з лівого і правого боку. Із застосуванням принципу Д.Бернуллі характеризували дію кожного м‘яза коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Так як коефіцієнт повинен являти собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Для кожної з виділених груп пацієнтів: контрольної та трьох груп з різними ступенями підвищеного стирання зубів були визначені коефіцієнти кожного м'язу на пріоритетному та другорядному боці жування із застосуванням принципу Д.Бернуллі. Пріоритетний та другорядний бік жування визначили клінічно та електроміографічно. Також були обчислені середні значення коефіцієнтів кожного м'язу у кожній із трьох груп пацієнтів з підвищеним стиранням зубів і контрольній групі та межі в яких можуть змінюватися значення коефіцієнтів у кожній із цих груп. Середні числові значення скроневого, жувального, латерального і медіального крилоподібних м‘язів у осіб контрольної групи на пріоритетному боці жування становлять: kС=3,92235; kЖ=2,61045; kЛ=0,94671; kМ=2,55763. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,91548; kЖ=2,66361; kЛ=0,97514; kМ=2,51334. Користуючись висновками теореми Д.Бернуллі, що короткі м‘язи «сильні», а довгі – «швидкі», порівняли між собою отримані коефіцієнти кожного м‘яза пріоритетного і другорядного боку у пацієнтів контрольної групи. Вищі коефіцієнти вказують на більше переважання довжини м‘яза над площею його поперечного перерізу, отже на більше притаманну м‘язу біомеханічну властивість «швидкість». Нижчі коефіцієнти – навпаки, відзначають велику площу поперечного перерізу м‘яза і малу довжину, що свідчить про властиву для них біомеханічну якість «сила». Коефіцієнти однойменних м‘язів у контрольній групі на пріоритетному і другорядному боці жування, відрізняються дуже несуттєво. Жувальний м‘яз на пріоритетному боці має незначно нижчий коефіцієнт, що свідчить про неістотно більшу площу його поперечного перерізу ніж однойменний на другорядному боці. «Сильнішому» жувальному на пріоритетному боці відповідає дещо «швидший» скроневий. На другорядному боці, порівняно з пріоритетним, жувальний м‘яз має незначно вищий коефіцієнт, що вказує на менше виражену у нього біомеханічну властивість «сила», а дещо нижчий коефіцієнт скроневого говорить про зменшення його біомеханічної властивості «швидкість». Аналізуючи коефіцієнти латерального і медіального крилоподібних м‘язів, бачимо схожу тенденцію: як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування меншому коефіцієнту, отже «сильнішому», латеральному крилоподібному відповідає більший коефіцієнт, отже «швидший» медіальний м‘яз і навпаки. Існуючий баланс між такими фізичними якостями м‘язів як «сила» і «швидкість» запобігає стиранню зубів, вказує що пара м‘язів, які працюють в одному напрямку, однаково «швидкі» і однаково «сильні». Із збільшенням важкості ступеня підвищеного стирання твердих тканин зубів змінюються біомеханічні властивості м‘язів наступним чином: коефіцієнти, визначені за принципом Д.Бернуллі скроневих і жувальних м‘язів зменшуються, а крилоподібних: медіального більше, а латерального менше – зростають від першої до третьої групи пацієнтів. Для пацієнтів 1 групи на пріоритетному боці жування середні значення коефіцієнтів становлять: kС=3,53789; kЖ=2,65613; kЛ=0,92742; kМ=2,57174. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,49627; kЖ=2,71938; kЛ=0,93213; kМ=2,51216. Подальше зниження коефіцієнтів скроневого та жувального м‘язів і збільшення крилоподібних продовжується і в 2 групі на пріоритетному боці жування: kС=3,48213; kЖ=2,52772; kЛ=0,97262; kМ=2,61282. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,48122; kЖ=2,66705; kЛ=1,06687; kМ=2,54582. Така ж тенденція зберігається і в 3 групі пацієнтів з підвищеним стиранням зубів: на пріоритетному боці жування: kС=3,2635; kЖ=2,31020; kЛ=0,95558; kМ=0,80894. На боці другорядного значення для жування у контрольній групі середні значення коефіцієнтів названих м‘язів наступні: kС=3,3432; kЖ=2,38739; kЛ=0,97295; kМ=2,6741. Більше набуття фізичної якості «сили» скроневими і жувальними м‘язами і якості «швидкості» крилоподібними м‘язами, особливо медіальним, призводить до підвищеного тертя оклюзійних поверхонь зубів. Через відсутність м'язових веретен бічний крилоподібний м'яз відіграє другорядну роль під час рухів нижньої щелепи. М‘язові веретена (рецептори розтягування) необхідні для виявлення будь-яких змін у робочій довжині та швидкості м‘яза. Під час функціональних рухів це запобігає надмірному розтягуванню м'язів. Тому ми і не спостерігаємо великих змін у набутті якості «швидкості» крилоподібними латеральними м‘язами. ЕМГ дослідженнями підтверджена пряма залежність біоелектричної активності скроневих і жувальних м‘язів від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». Подальші дослідження були присвячені виявленню можливих відмінностей у значеннях співвідношень коефіцієнтів окремих м‘язів, що діють у різних напрямках (скроневий та жувальний м‘язи – піднімають нижню щелепу, а крилоподібні – при односторонньому скороченні зміщують її вбік). Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та у пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи під час жування у напрямку пріоритетного чи другорядного боку, відбувається одночасне скорочення обох крилоподібних м‘язів на протилежному боці, тому враховуємо Л М k k – суму коефіцієнтів крилоподібних м‘язів з протилежного боку нижньої щелепи. За цією формулою отримані дуже близькі числові значення співвідношення коефіцієнтів як з пріоритетного, так і з другорядного боків у осіб без ознак підвищеного стирання зубів. У пацієнтів з підвищеним стиранням обчислені результати співвідношень коефіцієнтів суттєво відрізняються між пріоритетним і другорядним боком. Наукова новизна здобутих результатів. Вперше застосований принцип Д.Бернуллі для дослідження м‘язів, що здійснюють рухи нижньої щелепи. Вперше обчислений безрозмірний коефіцієнт відношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше порівняно співвідношення безрозмірних коефіцієнтів м‘язів, що діють в одному напрямку, у осіб без ураження твердих тканин з такими у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена відмінність біомеханічних властивостей таких як: «сила» і «швидкість» скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів у осіб без ураження твердих тканин та у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. Вперше доведена залежність розвитку генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів від коефіцієнта співвідношення сили і швидкості м‘язів, що виконують піднімання нижньої щелепи, висування та зміщення її вбік. Вперше доведений вплив крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання твердих тканин зубів. Вперше для оптимізації ортопедичного лікування рекомендовано застосовувати оклюзійну тренувальну шину для збалансування біомеханічних властивостей «сили» і «швидкості» скроневих, жувальних, крилоподібних м‘язів у пацієнтів з генералізованим підвищеним стиранням зубів. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і розв‘язання наукової задачі, що полягала у підвищенні ефективності та оптимізації методів ортопедичного лікування генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів шляхом вивчення біомеханічних властивостей м‘язів, що піднімають, висувають вперед та зміщують нижню щелепу вбік, визначення впливу крилоподібних м‘язів на розвиток підвищеного стирання зубів та розробка рекомендацій застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний. 1. Поширеність підвищеного стирання твердих тканин зубів, не пов‘язаного з дефектами зубних рядів, серед населення міста Полтави та області у осіб віком від 30 до 71 року області становить 27,6%. Генералізована форма стирання виявлена у 87,5% осіб, а локалізована – у 12,5% обстежених. Підвищене стирання твердих тканин зубів зустрічається частіше у пацієнтів чоловічої статі 63%, ніж жіночої – 37%. У чоловіків частіше зустрічається підвищене стирання тяжкого ступеню – 89%, у той час як у жінок - легкого ступеню – 87%. Встановлено, що у 83,67% пацієнтів з наявною спадковою складовою кисла та абразивна їжа сприяє підвищеному стиранню зубів. 2. Здійснені МРТ дослідження скроневих, жувальних, крилоподібних медіальних і латеральних м‘язів та встановлені наступні їх фізичні параметри: довжина, ширина, товщина у пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів та у осіб без будь-якого пошкодження зубів. За визначеними параметрами ширини та товщини скроневих, жувальних і обох крилоподібних м‘язів визначені площі поперечного перерізу усіх названих м‘язів для кожного пацієнта з підвищеним стиранням зубів та досліджуваної особи контрольної групи. 3. Застосовуючи принцип Д.Бернуллі, вивчені співвідношення довжин скроневих, жувальних та крилоподібних м‘язів (медального і латерального) до їх площ поперечного перерізу, як на пріоритетному боці, так і на боці другорядного значення для жування. Дію кожного м‘яза характеризували коефіцієнтом, який описує співвідношення довжини м‘яза до площі його поперечного перерізу. Коефіцієнт являє собою постійний числовий множник при змінній величині, який не має розмірності, його значення може бути отримане відношенням довжини м‘яза до кореня квадратного з площі поперечного перерізу м‘язу: де: k- обчислюваний коефіцієнт; l- довжина м‘яза; S- площа поперечного перерізу м‘яза. Визначено чотири безрозмірних коефіцієнти відношення довжини окремого м‘язу до сторони квадрату поперечного перерізу м‘яза, еквівалентного по площі поперечного перерізу м‘язу, що вивчається. Обчислені середні значення коефіцієнтів скроневих, жувальних, крилоподібних латерального і медіального м‘язів для осіб контрольної групи та трьох груп пацієнтів з різним ступенем тяжкості підвищеного стирання зубів. 4. Встановлено, що чим нижчий коефіцієнт, визначений за принципом Д.Бернуллі, тим більше м‘язу притаманна біомеханічна властивість «сила», чим вищий вказаний коефіцієнт, - тим дужче виражена властивість «швидкість» досліджуваного м‘яза. У контрольній групі осіб скроневі, жувальні і крилоподібні м‘язи на пріоритетному та другорядному боці мають приблизно однаково виражені біомеханічні властивості «сила» і «швидкість». У пацієнтів з підвищеним стиранням зубів відбувається дужче набуття скроневими і жувальними м‘язами біомеханічної властивості «сила», а крилоподібними, більше медіальним, властивості «швидкість». Найдужче таке прослідковується у пацієнтів з найтяжчим перебігом захворювання. 5. Важливе значення мають не окремо взяті самі по собі визначені коефіцієнти, а їх співвідношення для виконання функції жування. Так як сили, що діють в одному напрямку додаються, доцільно розглядати суму коефіцієнтів kc+kж та kл+kм. Для зміщення нижньої щелепи вбік під час жування на пріоритетному чи другорядному боці відбувається скорочення крилоподібних м‘язів на протилежному боці. Отримана остаточна формула співвідношення коефіцієнтів м‘язів, яка характеризує їх біомеханічні властивості у осіб без підвищеного стирання та пацієнтів з різним ступенем підвищеного стирання зубів. Для осіб без підвищеного стирання зубів внаслідок розрахунку співвідношень коефіцієнтів за даною формулою пріоритетного та другорядного боку отримуємо дуже близькі числові значення. У пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів числові значення співвідношення коефіцієнтів, обчислені за отриманою формулою, відрізняються з посиленням ступеня тяжкості патологічного процесу. Крім зниження самих числових значень, на отримане співвідношення коефіцієнтів впливає незбалансованість між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» окремих м‘язів, що випливає з середніх значень коефіцієнтів, і відображається у вищому числовому значенні на пріоритетному боці жування ніж на другорядному. Наявність такої невідповідності навіть при незначно вираженому початковому стиранні зубів вказує на порушення балансу між біомеханічними властивостями «сила» і «швидкість» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують нижню щелепу вбік і є прогностичною ознакою подальшого розвитку захворювання. 6. Біоелектрична активність скроневих і жувальних м‘язів у осіб контрольної групи знаходиться в прямій лінійній залежності від їхніх біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила». «Швидкі» скроневі і жувальні м‘язи у осіб без ознак підвищеного стирання мають високі коефіцієнти співвідношення за принципом Д.Бернуллі і їм відповідають високі значення спалахів максимальної амплітуди біоелектричної активності. Коефіцієнтам скроневих м‘язів пріоритетного/другорядного боку жування kC: 3,92235 / 3,91548 відповідають максимальна біоелектрична активність: 498,29мкВ / 644,85мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,02 / 1,12. Для жувальних м‘язів: kЖ: 2,61045 / 2,66361 відповідають максимальна біоелектрична активність: 858,48мкВ / 935,96мкВ та коефіцієнт активності «К»: 1,11 / 1,09. Поступова втрата балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» як на пріоритетному, так і на другорядному боці жування, у пацієнтів від першої до третьої групи супроводжується зниженням коефіцієнтів скроневих і жувальних м‘язів, визначених за принципом Д.Бернуллі. Так у третій групі пацієнтів вони становлять: kC:3,26353/3,34322; kЖ: 2,31020/2,38739. Відповідно їм на ЕМГ спостерігається збільшення коефіцієнту «К» біоелектричної активності: скроневих: 1,16/1,13; жувальних 1,45/1,34 та зниження спалахів максимальної амплітуди: скроневих м‘язів: 226,35мкВ/179,94мкВ; жувальних м‘язів: 74,09мкВ/175,87мкВ). 7. З метою оптимізації ортопедичного лікування підвищеного стирання зубів досягти балансу між біомеханічними властивостями «швидкість» і «сила» м‘язів, що піднімають, висувають та зміщують вбік нижню щелепу шляхом застосовування тренувальної оклюзійної шини, що діє одразу на дві пари м‘язів: скроневий + жувальний та крилоподібний латеральний + крилоподібний медіальний.Документ Підвищення клінічної ефективності хірургічного лікування регматогенного відшарування сітківки шляхом оцінки імунологічних та анатомо-морфологічних показників(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Іванченко, Анна ЮріївнаДисертація присвячена проблемі покращення операційних функціональних результатів у пацієнтів із регматогенним відшаруванням сітківки після вітректомії на підставі вивчення змін мікроциркуляторного русла та їх зв’язку з ангіопоетином-2 у скловидному тілі. В основу даної дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень та асистенції оперативних втручань, клінічних, інструментальних та лабораторних методів дослідження хворих. Однією з провідних причин сліпоти та інвалідності в офтальмології є регматогенне відшарування сітківки. Дане захворювання є соціально-економічною проблемою, адже майже 70 % випадків розвивається в осіб працездатного віку [11,46]. Поширеність регматогенного відшарування сітківки (РВС) у світі, за даними деяких авторів, близько 10–18 випадків, інших дослідників — 6,9–18,2 випадку на 100 000 населення на рік [72,120]. У країнах Європи цей показник становить 6–10 випадків на 100 000 населення на рік [128,138]. Поширеність регматогенного відшарування сітківки (РВС) у дорослій популяції України - 3 випадки на 10 тис. чоловік [1]. Завдяки розвитку нових технологій в офтальмохірургії, хірургія регматогенного відшарування сітівки в даний час є атравматичним мікроінвазивним втручанням, яке виконується переважно методом вітректомії «pars plana» [150,166,174]. Сучасні методи лікування відшарування сітківки дозволяють домогтися анатомічного прилягання в 93-99% випадків, при цьому лише в 40% пацієнтів гострота зору становить після операції від 0,5 до 1,0, а у 60% залишається на тому ж рівні, що і до операції, або підвищується незначно [44,45,63,88]. Оптична когерентна томографія-ангіографія (ОКТ-ангіографія) останнім часом набуває дедалі більшого значення для оцінки кровотоку сітківки. Точна оцінка змін мікроциркуляторного русла макулярної ділянки за допомогою ОКТ-а може дати більш точне прогнозування відновлення зору в пацієнтів. Виявлені порушення мікроциркуляторного русла в післяопераційному періоді можуть більш точно спрогнозувати відновлення функціональних результатів. Ангіопоетини (Ang) є одними з важливих медіаторів ангіогенезу, оскільки шлях Ang/Tie контролює ріст, виживання та дозрівання ендотеліальних клітин судин. [5]. Кілька досліджень сітківки ока мишей підкреслили роль білків Ang/Tie в розвитку та підтримці судин сітківки [78,85]. Тому необхідно підкреслити роль Ang/Tie в судинних патологіях сітківки. У зв’язку з тим, що роль ангіопоетину-2 вивчалася при різних судинних розладах сітківки [68,78,86,88,89], окрім РВС, нами було вирішено дослідити інтравітреальний рівень саме даного судинно-дестабілізуючого фактора і його зв'язок зі змінами мікроциркуляторного русла після оперативного лікування РВС. Отже, на сьогоднішній день, здебільшого, ефективність хірургічного лікування РВС оцінюють, беручи за основу анатомічне прилягання сітківки, без урахування морфологічних та післяопераційних функціональних результатів. Також відсутні єдині дані про зміни мікроциркуляторного русла макулярної ділянки після хірургічного лікування відшарування сітківки. Виявлення нових науково обґрунтованих причин неповного відновлення функціональних результатів із урахуванням мікроциркуляторних змін сітківки за даними ОКТ, OКT-а та пошук нових інтравітреальних судинно-дестабілізуючих факторів з метою подальшого підвищення клінічної ефективності хірургічного лікування РВС є важливим і актуальним завданням сучасної офтальмології. Дослідження проводилося з вересня 2020 року по січень 2023 року. Під спостереженням знаходилося 118 хворих (118 очей) з первинним РВС, що були розділені на 2 групи. Середній вік пацієнтів І групи склав 40,3±7,59 років, ІІ групи - 56,88±10,94 років. Тривалість відшарування сітківки від появи симптомів до проведення оперативного втручання у всіх хворих складала не більше 3 днів. Пацієнтам проводили комплексне загальне та офтальмологічне обстеження (візометрія, периметрія, тонометрія, біомікроскопія, офтальмоскопія, В-сканування, ОКТ та ОКТ-ангіографію парного ока та по можливості ОКТ та ОКТ-ангіографію ока з відшаруванням сітківки). Далі виконувалося оперативне лікування – закрита субтотальна вітректомія (ЗСВ) з газовою тампонадою вітреальної порожнини. Усім пацієнам був проведений аналіз порушень мікроциркуляторно русла у термінах 1, 3, 6 та 12 місяців після хірургічного лікування. Пацієнтам І групи ОКТ та ОКТ-а проводили перед операцією, на відміну від пацієнтів ІІ групи, у котрих результати даного дослідження в цей період не були інформативними через відшарування макулярної ділянки. Першу групу склали 61 пацієнт (61 око) з РВС macula-on, їм виконано вітреоретинальне втручання з газовою тампонадою вітреальної порожнини сумішшю C3F8. У цих пацієнтів проведений аналіз функціональних результатів, морфологічних та мікроциркуляторних змін макулярної ділянки в післяопераційному періоді. У ході операції у 46 хворих (46 очей) здійснено забір скловидного тіла для дослідження наявності та рівня ангіопоетину-2. Другу групу спостереження склали 57 хворих (57 очей) з РВС macula-off, яким виконано вітреоретинальне втручання з газовою тампонадою вітреальної порожнини сумішшю C3F8. У цих пацієнтів проведений аналіз функціональних результатів, морфологічних та мікроциркуляторних змін макулярної ділянки в післяопераційному періоді. У ході операції у 41 хворого (41 око) взято забір скловидного тіла для дослідження наявності та рівня ангіопоетину-2. В обох групах (І група - у 46 пацієнтів, ІІ група - у 41 пацієнта) вивчено вплив рівня ангіопоетину-2 на характер змін мікроциркуляторного русла в найближчі та віддалені терміни спостереження після хірургічного лікування. На першому етапі дослідження визначені зміни архітектоніки та кровопостачання шарів сітківки за результатами ОКТ та ОКТ-а: площа фовеальної аваскулярної зони (ФАЗ), щільність поверхневого капілярного сплетіння (ПКС), щільність глибокого капілярного сплетіння (ГКС) фовеальної та парафовеальної зон, товщину сітківки в макулярній зоні. В обох групах спостерігали повне анатомічне прилягання сітківки у всіх пацієнтів. Ефективність операції оцінювали за даними візометрії, використовуючи таблиці ETDRS - найкраще корегована гострота зору (НКГЗ). В обох групах НКГЗ показала статистично значущу лінійну прогресію зі значним покращенням порівняно з вихідним рівнем (p < 0,0001). НКГЗ до лікування в І групі склала 1,2 ± 0,51 log MAR, через 12 місяців становила - 0,08 ± 0,07 log MAR . У ІІ групі НКГЗ у доопераційному періоді була 2,61 ± 0,95 log MAR, через 12 місяців становила - 0,21± 0,19 log MAR (p<0,05). Так, у І групі за результатами проведення ОКТ-а виявлено тенденцію до покращення щільності судин ПКС вже у терміні 1 місяць (p < 0,05). Парафовеальна щільність ГКС (ПФЩГКС) від передопераційного періоду до 1 місяця погіршилася, а у термінах 3, 6 та 12 місяців демонструвала тенденцію до покращення; при порівнянні з відповідним показником парних очей відмічалася статистично достовірна різниця (p< 0,05) на всьому терміні спостереження. Площа фовеальної авскулярної зони (ФАЗ) у доопераційному періоді становила 0,329 ± 0,04 мм2 , у терміні 12 місяців - 0,249 ± 0,02 мм2 та при порівнянні з парними очима різниця була статистично недостовірна Також встановлено кореляційний зв'язок між парафовеальною щільністю (ПФЩПКС) та НКГЗ до операції (p < 0,05); з 1 по 12 місяць спостереження ПФЩГКС мала негативну кореляцію з післяопераційною НКГЗ (p < 0,05). У ІІ групі при порівнянні показників парних очей ОКТ-а на кожному терміні спостереження виявлено, що статистично достовірна різниця ФЩПКС прослідковувалася лише на 1 та 3 місяці огляду, далі показник був однаковими у порівнянні з відповідними показниками парних очей. ПФЩПКС, ФЩГКС, ПФЩГКС, площа ФАЗ мали тенденцію до покращення та статистично достовірну різницю з відповідними показниками на всьому терміні спостереження. Також встановлено кореляційний зв'язок через рік: НКГЗ корелювала з площею ФАЗ (p < 0,05) та з ПФЩПКС, також НКГЗ корелювала з ПФЩГКС (p < 0,05). На другому етапі дослідження, враховуючи виявлені судинні порушення, проведено пошук біохімічних факторів впливу на їх розвиток. Для виконання другого завдання ми провели аналіз маркерів – імуноферментний аналіз (ІФА) рівня ангіопоетину-2 у скловидному тілі в обох групах. Результати дослідження виявили рівень ангіопоетну-2 у скловидному тілі хворих з РВС, що коливався у І групі від 84,50 пг/мл до 268,3 пг/мл і склав у середньому 129,7 ± 51,99 пг/мл, у ІІ групі від 103,7 пг/мл до 2065 пг/мл і склав у середньому 693,8 ± 334,7 пг/мл. При порівнянні середнього рівня концентрації вітреального ангіопоетину-2 між І та ІІ групами виявлено значиму статистичну різницю (p < 0.0001). Для порівняння даних у кожній досліджуваній групі нами було проаналізовано результати ІФА та виявлено пацієнтів із найбільшим та найменшим рівнем ангіопоетину-2. Підтверджено, що коливання рівня ангіопоетину-2 в межах однієї групи пацієнтів, незважаючи на доопераційний стан макули, має значення для відновлення мікроциркуляторного русла в післяопераційному періоді. Більший рівень ангіопоетину-2 веде до повільнішого відновлення кровотоку в макулі. Наукова новизна отриманих результатів. Уперше встановлено рівень ангіопоетину-2 у хворих з РВС та його вплив на ФАЗ, ПФЩПКС та ПФЩГКС макулярної ділянки. У пацієнтів без відшарування макулярної ділянки даний показник коливався від 84,50 пг/мл до 268,3 пг/мл і склав у середньому 129,7 ±51,99 пг/мл, у пацієнтів із відшаруванням макулярної ділянки від 103,7 пг/мл до 2065 пг/мл і становив у середньому 693,8 ± 334,7 пг/мл. Доповнено знання про морфологію та судинну архітектоніку сітківки в пацієнтів після оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки з відшаруванням макулярної ділянки та без відшарування. Підтверджено наукові дані про наявність зв’язку між змінами мікроциркуляторного русла та функціональними результатами в післяопераційному періоді. Поглиблено знання про можливі причини неповного відновлення гостроти зору в пацієнтів після оперативного лікування з приводу регматогенного відшарування сітківки. Отримані дані розширюють розуміння неповного відновлення гостроти зору у пацієнтів, прооперованих з приводу РВС. Виявлені результати проведеного дослідження дозволяють спрогнозувати можливу гостроту зору пацієнтів після оперативного лікування та дають змогу лікарю покращити функціональні результати після РВС. Рівні ангіопоетину-2 можуть розглядатися в якості критерію прогнозування результату оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки та необхідності додаткової медикаментозної корекції виявлених судинних порушень. Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення та практичні рекомендації роботи включені в програму лекцій і практичних занять кафедри оториноларингології з офтальмологією ВДНЗУ «Полтавського державного медичного університету» та впроваджені в роботу офтальмологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні, медичного центру «Світогляд», медичного центру «ІРМЕД» та підтверджено «Актами впровадження».Документ Фактори ризику та особливості клінічного перебігу нейропатичного больового синдрому у пацієнтів з розсіяним склерозом(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Скорик, Катерина СергіївнаСкорик К.С. Фактори ризику та особливості клінічного перебігу нейропатичного больового синдрому у пацієнтів з розсіяним склерозом. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 222 – «Медицина». Підготовка відбулася в Полтавському державному медичному університеті МОЗ України, Полтава, 2024 рік. Біль діагностується у 29-86% пацієнтів з розсіяним склерозом (РС) та може з’явитися в будь-який час захворювання. Біль при РС прямо пов’язаний з показниками функціонального обмеження, інвалідизації та зі зниженням якості життя пацієнтів. Однією з найважливіших особливостей болю при РС є різноманітність його патогенетичних варіантів. Особливе значення серед больових феноменів у пацієнтів з РС займає центральний нейропатичний біль (НБ), який представлений нейропатичним дизестезичним болем (НДБ), феноменом Лермітта (ФЛ) та тригемінальною невралгією (ТН). У дисертаційній роботі отримала подальший розвиток важлива наукова проблема альгології, яка стосується оптимізації діагностики та обґрунтування шляхів попередження виникнення та хронізації НБ в пацієнтів з РС на основі вивчення соціально-демографічних, нейропсихологічних, клінічних та нейрофізіологічних характеристик. Завдання дослідження 1. Вивчити частоту та клінічні характеристики окремих типів НБ в пацієнтів з РС. 2. Дослідити фактори, що асоціюються з НБ в пацієнтів з РС. 3. Вивчити особливості виникнення та клінічної еволюції НБ в пацієнтів з РС. 4. Визначити предиктори виникнення та предиктори хронізації НБ в пацієнтів з РС. 5. Дослідити особливості ноцицептивного флексорного рефлексу (НФР) при НБ в пацієнтів з РС. Об’єкт дослідження: НБ в пацієнтів з РС. Предмет дослідження: епідеміологічні, соціальні, демографічні, психоемоційні, когнітивні, клінічні, нейрофізіологічні характеристики пацієнтів з РС та з НБ. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше серед української популяції вивчена частота НДБ, ФЛ та ТН в пацієнтів з РС. Вперше досліджені клінічні характеристики НДБ та ФЛ в пацієнтів з РС. Вперше в крос-секційному дослідженні виявлені фактори, що асоціюються з НДБ в пацієнтів з РС. Вперше в проспективному дослідженні виявлені особливості виникнення НДБ, ФЛ, ТН, а також особливості рецидиву та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Вперше в проспективному дослідженні виявлені предиктори виникнення НДБ та ФЛ, а також предиктори хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Вперше з’ясовані нейрофізіологічні особливості виникнення та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Практичне значення одержаних результатів. Виявлено особливості виникнення НДБ та ФЛ в пацієнтів з РС, що необхідно враховувати в лікувально-діагностичному процесі. Визначені предиктори хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Виділені специфічні нейрофізіологічні зміни при виникненні та хронізації НДБ в пацієнтів з РС. Матеріали дисертаційної роботи впроваджено в навчальний процес кафедри нервових хвороб Полтавського державного медичного університету, у лікувальнодіагностичний процес Комунального підприємства «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального підприємства «5-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцька міська лікарня». Перший розділ дисертації присвячений аналізу сучасних літературних даних щодо досліджуваної теми. Феномен НБ в пацієнтів з РС є розповсюдженим, патогенетично гетерогенним явищем. НБ при РС має певні етіопатогенетичні особливості та відповідно становить значні труднощі в діагностиці, лікуванні та розробці профілактичних заходів. У другому розділі дисертації проведено опис дизайну, матеріалу та методів дослідження. Дизайн дослідження: відкрите, нерандомізоване, порівняльне, моноцентрове. У дослідження включений 321 пацієнт з РС та 83 практично здорові особи. Методи дослідження: клініко-анамнестичний, фізикальне та неврологічне обстеження, клініко-психопатологічні – Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS), шкала апатії Starkstein; нейропсихологічні – Монреальська шкала оцінки когнітивних функцій (MOCA); клінічні – розширена шкала оцінки ступеня інвалідизації (EDSS), опитувальник PainDETECT (PDQ), шкала тяжкості втоми (FSS), Пітсбургський опитувальник якості сну (PSQI); інструментальні – електронейроміографічне дослідження ноцицептивного флексорного рефлексу (НФР); статистичні. Третій розділ дисертаційної роботи присвячений крос-секційному дослідженню частоти та клінічних характеристик окремих типів НБ в пацієнтів з РС. Пацієнти з РС є групою підвищеного ризику виникнення НБ саме за рахунок збільшеної частоти в них центрального НБ. У пацієнтів з РС, порівнюючи з ПЗО, імовірність виявлення НДБ центрального походження збільшена в 11,01 разів (1,49- 81,42; р=0,02). У пацієнтів з РС центральний НБ представлений у вигляді центрального НДБ – 11,8% (8,8%-15,8%), ФЛ – 4,1% (2,4%-6,8%) та ТН – 0,6% (0,2%-2,2%). У пацієнтів з РС у двох третинах випадків центральний НДБ має нападоподібний перебіг (з повною відсутністю больових відчуттів або з незначним болем між нападами). Пацієнти з РС описують центральний НДБ з використанням декількох дескрипторів одночасно (найчастіше – «печіння», «морозіння», «поколювання»). НДБ в пацієнтів з РС в більшості випадків охоплює декілька ділянок тіла (у середньому – 2,5 ділянки тіла) та найчастіше локалізується в нижніх кінцівках. Серед пацієнтів з центральним НДБ, тільки 60,5% (44,7%-74,4%) отримували фармакотерапію у вигляді нестероїдних протизапальних препаратів, габапентиноїдів, трициклічних антидепресантів, селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну або одночасного прийому декількох груп препаратів. ФЛ пацієнтами з РС описується тільки одним дескриптором (у переважній більшості випадків як «простріл»), як правило, охоплює 2 або 3 умовні ділянки тіла та найчастіше локалізується в ділянці спини та шиї. Серед пацієнтів з ФЛ 84,6% (57,8%-95,7%) отримували фармакотерапію у вигляді нестероїдних протизапальних препаратів, габапентиноїдів, трициклічних антидепресантів, карбамазепіну або одночасного прийому декількох груп препаратів. У четвертому розділі дисертації вивчалися фактори, що асоціюються з НБ в пацієнтів з РС. Серед пацієнтів з РС підвищений ризик центрального НДБ асоціюється з жіночою статтю, наявністю субклінічних депресивних та тривожних розладів за Госпітальною шкалою HADS, довшою тривалістю захворювання, прогресуючим типом РС та зі ступенем інвалідизації за шкалою EDSS. Факторами, що незалежно асоціювалися з центральним НДБ, були субклінічні тривожні розлади за Госпітальною шкалою HADS (відношення шансів (ВШ=2,90, 1,08-7,74; р=0,03) та прогресуючий тип РС (ВШ=3,25, 1,11-9,46; р=0,03). У пацієнтів з РС жоден з факторів, що вивчався, не мав достовірних асоціацій з підвищеним ризиком периферичного НДБ та ФЛ. У пацієнтів з коморбідним не НБ достовірно збільшена імовірність діагностування центрального НДБ, ніж периферичного НДБ (ВШ=5,54, 1,60-19,13; р=0,01). П’ятий розділ дисертаційної роботи присвячений проспективному вивченню особливостей виникнення та клінічної еволюції НБ в пацієнтів з РС. Протягом дворічного періоду спостереження в пацієнтів з РС частота виникнення НДБ становить 15,6% (11,4%-21,0%), ФЛ – 5,1% (2,8%-8,8%), ТН – 0,9% (0,3%-3,3%), і вони є достовірно нижчими за показник частоти виникнення не НБ – 33,9% (28,0%- 40,5%). Протягом дворічного періоду спостереження в пацієнтів з РС частота рецидиву НДБ становить 8,8% (3,0%-23,0%), і є достовірно нижчою за показник рецидиву не НБ – 64,9% (53,5%-74,8%). НДБ, що виникає (рецидивує) у пацієнтів з РС, у майже у двох третіх випадків хронізується (триває понад 3 місяці). НДБ, на момент його виникнення (рецидиву) переважно локалізується в нижній частині спини і в нижніх кінцівках, займає в середньому дві ділянки тіла, найчастіше характеризується як «періодичний біль з безбольовими періодами» та найчастіше описується пацієнтами в термінах: «печіння», «морозіння», «поколювання». Хронізація НДБ, порівнюючи з його початковими показниками, супроводжується розширенням зони больових відчуттів, збільшенням частоти індивідуальних клінічних паттернів НДБ у вигляді постійного болю та достовірним зменшенням інтенсивності НДБ за ВАШ (4,0 (3,0-5,0) бали при початковому спостереженні та 3,0 (2,0-4,0) бали через 3 місяці). Больові відчуття при дебюті ФЛ, в переважній більшості випадків, локалізуються в спині та шиї з охопленням двох і більше ділянок тіла та найчастіше характеризуються пацієнтами як «простріл». У шостому розділі дисертаційної роботи проспективно вивчалися предиктори виникнення та предиктори хронізації НБ в пацієнтів з РС. Протягом дворічного періоду спостереження предикторами розвитку НДБ були прогресуючий тип РС (відносний ризик (ВР)=2,90; 1,47-5,71; p<0.01) та збільшення показників шкали EDSS на кожні 0,5 балів (ВР=1,12; 1,01-1,24; p=0,03). Незалежним предиктором виникнення НДБ виявився прогресуючий тип РС (ВР=2,60; 1,30-5,18; p=0,01). Предикторами хронізації НДБ, що виник, були субклінічні тривожні розлади за Госпітальною шкалою HADS (ВШ=1,61-34,95; p=0,01) та субклінічні депресивні розлади за Госпітальною шкалою HADS (ВШ=11,14; 1,92-64,54; p=0,01). У мультифакторному аналізі тільки субклінічні депресивні розлади за Госпітальною шкалою HADS виступали в ролі незалежного предиктору хронізації НДБ (ВШ=7,14; 1,12-45,59; p=0,04). Протягом дворічного періоду спостереження предиктором виникнення ФЛ був невеликий стаж РС. Збільшення в пацієнтів тривалості РС на кожен наступний рік асоціювалося з достовірним зменшенням ВР виникнення ФЛ в 1,15 (1,02-1,29, р=0,02) разів. Сьомий розділ дисертаційної роботи присвячений вивченню особливостей НФР при НДБ в пацієнтів з РС. У пацієнтів з РС виникнення НДБ асоціюється з достовірним зниженням порогу болю НФР та порогу НФР, порівнюючи з пацієнтами без болю. Перебіг НДБ, який щойно виник, супроводжується подальшим зниженням порогу болю НФР та порогу НФР, порівнюючи з його початковими значеннями. Зниження порогу НФР на 20% та більше відсотків, через 1 місяць після дебюту НДБ, порівнюючи з його початковим значенням, – надійний прогностичний маркер майбутньої хронізації НДБ.Документ Особливості терапевтичного лікування хронічного генералізованого пародонтиту ІІ ступеня тяжкості в залежності від добових біологічних ритмів людини(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Васько, Марина ЮріївнаДисертаційна робота присвячена вирішенню актуального науковопрактичного завдання сучасної стоматології – клініко-лабораторного обґрунтування вибору оптимальної методики пародонтального лікування із застосуванням препарату із хроноособливостями. Захворювання тканин пародонту діагностуються з кожним роком усе частіше і займають панівне місце у структурі стоматологічних захворювань. За даними ВООЗ, поширеність захворювань тканин пародонту досягає 80- 100% в різних вікових групах. Прогресування генералізованого пародонтиту призводить до створення вогнищ хронічної інфекції, зниження резистентності організму, втрати основних функцій зубощелепної системи, що в підсумку сприяє зниженню якості життя та призводить до порушення працездатності. За останні 10–15 років розповсюдженість захворювань пародонту значно підвищилась, особливо в підлітків та осіб молодого віку. Це наштовхує на думку про те, що донозологічна діагностика недостатня, існуючі методи їх прогнозування і профілактики недосконалі, а методи лікування бажають бути більш ефективними та враховувати індивідуальні особливості кожного пацієнта, наприклад добові біоритми. Перед проведенням ряду клінічних та лабораторних досліджень пацієнтів було поділено на чотири групи. До І групи (контрольної) увійшло 18 осіб зі здоровим пародонтом та відсутньою або компенсованою соматичною патологією. До ІІ групи включили 12 досліджуваних із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною стандартною методикою лікування. До ІІІ групи увійшло 12 осіб із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною схемою лікування, що включала стандартну методику та призначення піоглітазону, який призначався у рекомендовані часи прийому, а саме в ранкові години. До ІV групи увішло 12 досліджуваних із встановленим діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості та обраною схемою лікування, що включала стандартну методику та призначення піоглітазону всупереч рекомендованих годин прийому, а саме у вечірні години. Першим етапом нашого дослідження було дослідити клінічні показники, які характеризують гігієнічний стан, тяжкість запального процесу у тканинах пародонту, кровоточивість при зондуванні, глибину пародонтальних кишень, а також втрату епітеліального прикріплення у досліджуваних групах до проведення лікувальних заходів. Для визначення впливу хронічного генералізованого пародонтиту на рівень якості життя пацієнтів додатково вимірювали фізичну (PH) та психічну шкалу (MH) рівня якості життя за анкетою MOS SF-36. Середні показники гігієнічного індексу OHI-S серед пацієнтів ІІ, ІІІ та ІV груп відображали незадовільний рівень гігієни порожнини рота у порівнянні із контрольною групою із хорошим рівнем гігієни. Показник спрощеного гігієнічного індексу OHI-S серед пацієнтів І групи складав 0,406±0,034, серед пацієнтів ІІ групи - 2,5±0,06, ІІІ групи - 2,633±0,056, ІV групи – 2,5±0,059. Оцінка індексу РМА виявила середній ступінь тяжкості гінгівіту у ІІ, ІІІ та ІV групах, що відповідало показникам 0,366±0,011, 0,38±0,012 та 0,378±0,01, відповідно. Показник папілярно-маргінально-альвеолярного індексу PMA серед пацієнтів контрольної групи складав 0,033±0,004, що відповідало легкому ступеню гінгівіту. Середні показники пародонтального індексу Рассела серед пацієнтів ІІ, ІІІ та ІV груп відповідали тяжкому ступеню патології пародонту: 4,668±0,155, 4,708±0,132 та 4,575±0,089, відповідно. Пародонтальний індекс Рассела у контрольній групі складав 0,111±0,008, що відповідало початковому ступеню патології пародонту. Показник кровоточивості ясен ВОР серед пацієнтів ІІ групи складав 0,266±0,009, серед пацієнтів ІІІ групи - 0,273±0,007, а досліджуваних ІV групи - 0,278±0,006. Пацієнти контрольної групи продемонстрували показник 0,031±0,003. Аналізуючи отримані результати, встановили, що середня глибина пародонтальних кишень у пацієнтів І групи складав 0,167±0,012 мм, у пацієнтів ІІ групи - 2,556±0,124 мм, серед пацієнтів ІІІ групи - 2,506±0,091 мм, а ІV групи - 2,354±0,09 мм. Варто зазначити, що середні показники глибини пародонтальних кишень бокової групи зубів у пацієнтів досліджуваних груп виявилися значно вищими, ніж такі ж показники фронтальної групи зубів: І групи - 0,225±0,019 мм та 0,037±0,013 мм, ІІ групи - 3,154±0,147 мм та 1,534±0,192 мм, ІІІ групи - 3,063±0,162 мм та 1,454±0,111 мм, ІV групи - 2,799±0,174 мм та 1,486±0,126 мм, відповідно. Середній показник втрати епітеліального прикріплення у пацієнтів І групи складав 0,187±0,015 мм, у пацієнтів ІІ групи - 2,632±0,131 мм, серед пацієнтів ІІІ групи - 2,616±0,103 мм, а серед пацієнтів ІV групи - 2,418±0,117 мм. Виходячи із значень середньої глибини пародонтальних кишень, середні показники втрати епітеліального прикріплення бокової групи зубів також були значно вищі, ніж такі ж показники фронтальної групи зубів: І групи - 0,237±0,021 мм та 0,067±0,018 мм, ІІ групи - 3,243±0,153 мм та 1,597±0,203 мм, ІІІ групи - 3,188±0,164 мм та 1,568±0,138 мм, ІV групи - 2,882±0,193 мм та 1,577±0,156 мм, відповідно. У нашому досліджені отримали статистично значимі знижені значення фізичної шкали здоров’я (PH) у пацієнтів ІІ, ІІ та ІV груп у порівнянні з контрольною групою, що ймовірно свідчить про негативний вплив хронічного генералізованого пародонтиту на загальний фізичний стан. На момент дослідження у осіб контрольної групи показник складав 56,594±0,649, у пацієнтів ІІ групи - 47,658±0,434, у досліджуваних ІІІ групи - 48,042±0,375, ІV групи - 48,317±0,217. Також варто відмітити, що ми отримали статистично значимі знижені значення шкали психічного здоров’я (MH) у пацієнтів із діагнозом хронічний генералізований пародонтит ІІ ступеня тяжкості у порівнянні з контрольною групою: І група - 45,617±1,220, ІІ група - 31,933±0,583, ІІІ група - 32,208±0,513, ІV група - 34,233±0,471. Дані зміни вказують на вплив патологічних змін при генералізованому пародонтиті на психоемоційне здоров’я досліджуваних, викликаючи дискомфорт та пригнічення. Наступним етапом нашого дослідження стало визначення основних генів циркадного годинника порожнини рота, які мають вплив на добовий хронотип працездатності та подальше їх дослідження. Циркадна регуляція нормальних фізіологічних та метаболічних процесів здійснюється за рахунок коливань експресії генів, що контролюються циркадним годинником, або clock-controlled genes (CCGs). У нашому дослідженні ми вивчали ранкову та вечірню експресію Per1, Cry1, Bmal1 та Clock серед осіб контрольної групи в залежності від хронотипу, віку та статі. Отримані результати показали, що Per1 демонструє однакову ритмічну експресію, яка досягає максимуму рано вранці (о 07:00) і знижується ввечері, незалежно від хронотипу, віку та статі. Крім того, вечірня експресія Per1 серед учасників 36-40 років була вищою, ніж серед учасників 41-45 років. До того ж було встановлено, що хронотип і стать не впливають на експресію Per1. Було встановлено вечірнє превалювання експресії Clock у жайворонків та сов, як у чоловіків, так і у жінок. Серед двох вікових груп Clock показав вищий рівень вечірньої експресії в першій віковій групі (36-40 років) і не мав статистично значимої різниці між показниками в другій віковій групі (41-45 років). Вечірня експресія Clock була вищою у осіб з вечірнім хронотипом, ніж з ранковим. Стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Clock. Експресія Bmal1 показала максимальний рівень увечері (о 19:00) і поступове зниження до ранку (о 07:00), незалежно від хронотипу, статі та віку. Хронотип, стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Bmal1. Рівень експресії Cry1 виявився вищим о 19:00 серед учасників 41-45 років і серед жінок. Отримані результати щодо експресії Cry1 у різних групах по хронотипу, серед досліджуваних 36-40 років та серед чоловіків не були статистично значимими. Хронотип, стать і вік не виявили ніякого впливу на експресію Cry1. Після цього проводили визначення рівня ранкової та вечірньої експресії Per1, Cry1, Bmal1 та Clock у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом ІІ ступеня тяжкості. Для проведення даного дослідження було обрано 5 осіб ІІ групи, 6 осіб ІІІ групи та 5 осіб ІV групи. Проаналізувавши отримані дані, ми виявили, що показники експресії генів циркадного годинника Per1, Clock, Bmal1, Cry1 у різних групах не співпадають між собою, інколи мають хаотичний порядок та не піддаються закономірностям нормальної циркадної експресії генів, яку вивчали в багатьох дослідженнях. Можемо припустити, що такий розмах у показниках спричинений впливом десинхронозу на механізми циркадної регуляції у клітинах букального епітелію. Для того, щоб прослідкувати ефективність проведеного лікування, у нашій роботі ми проводили оцінку клінічних та лабораторних показників у терміни 3 місяці, 6 місяців та 1 рік у ІІ, ІІІ та ІV групах у порівнянні з контрольною групою. Аналіз отриманих лабораторних даних серед досліджуваних ІІ групи показав, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Clock та Cry1 збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників вечірньої експресії Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1 продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Було виявлено, що ранкова та вечірня експресія Per1, вечірня експресія Cry1 та ранкова експресія Bmal1 після лікування були майже рівні експресії досліджуваних контрольної групи. Оцінка результатів серед досліджуваних ІІІ групи показала, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Cry1, а також вечірньої експресії Clock збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників ранкової експресії Per1 та вечірньої експресії Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1, а також ранкова експресія Clock продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Разом з тим, показники ранкової та вечірньої експресії Per1, ранкової експресії Bmal1 та вечірньої експресії Cry1 після лікування були близькими за значенням до показників експресії досліджуваних контрольної групи. Аналіз отриманих даних серед досліджуваних ІV групи виявив, що рівень ранкової та вечірньої експресії Per1, Clock та Cry1 збільшився через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. До того ж, зміна показників ранкової експресії Per1 та Cry1 була статистично значимою. Ранкова та вечірня експресія Bmal1 продемонструвала знижені показники через 1 рік після проведеного лікування у порівнянні з початковими показниками. Варто відмітити, що ранкова та вечірня експресія Per1, Bmal1, а також вечірня експресія Cry1 були майже рівні експресії досліджуваних контрольної групи. Зміни показників гігієнічного індексу OHI-S з незадовільного рівня гігієни порожнини рота до хорошого рівня гігієни через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік мали статистичну значимість у ІІ, ІІІ та ІV групах. Індекс РМА зменшився з середнього ступеню тяжкості гінгівіту до легкого через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік. Дані зміни мали статистичну значимість у ІІ, ІІІ та ІV групах. Разом з тим, середні показники пародонтального індексу Рассела зменшилися з тяжкого ступеню пародонтиту до легкого через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік у досліджуваних групах, що було статистично значимим. Щодо індексу кровоточивості ВОР, ми отримали статистично значимі знижені показники через 3 місяці, 6 місяців та через 1 рік у ІІ, ІІІ та ІV групах. Відповідно до покращення індексних показників ми спостерігали покращення показників глибини пародонтальних кишень та втрати епітеліального прикріплення. Показник глибини пародонтальних кишень у пацієнтів ІІ групи зменшився з 2,556±0,124 мм до лікування на 1,955±0,09 мм через 3 місяці, на 1,92±0,08 мм через 6 місяців, та на 1,871±0,077 через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи змінився з 2,506±0,091 мм до лікування на 1,876±0,07 мм через 3 місяці, на 1,817±0,054 мм через 6 місяців, та на 1,785±0,062 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи – з 2,354±0,09 мм до лікування на 1,768±0,08 мм через 3 місяці, на 1,765±0,076 мм через 6 місяців, та на 1,729±0,073 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Варто відмітити, що показник глибини пародонтальних кишень бокової групи зубів у пацієнтів ІІ групи зменшився з 3,154±0,147 мм до лікування на 2,31±0,1 мм через 3 місяці, на 2,245±0,088 мм через 6 місяці, та на 2,18±0,092 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи зменшився з 3,063±0,162 мм до лікування на 2,201±0,117 мм через 3 місяці, на 2,097±0,09 мм через 6 місяців, та на 2,058±0,101 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи – з 2,799±0,174 мм до лікування на 2,01±0,125 мм через 3 місяці, на 2,004±0,118 мм через 6 місяців, та на 1,957±0,124 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Показник глибини пародонтальних кишень фронтальної групи зубів у пацієнтів ІІ групи зменшився з 1,534±0,192 мм на 1,346±0,12 мм через 3 місяці, на 1,343±0,114 мм через 6 місяців, та на 1,338±0,112 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи зменшився з 1,454±0,111 мм на 1,28±0,062 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,277±0,058 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 1,486±0,126 мм на 1,286±0,077 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,288±0,073 мм через 1 рік, що не мало статистичної значимості. Аналіз показників втрати епітеліального прикріплення показав зменшення показників у пацієнтів ІІ групи з 2,632±0,131 мм до лікування на 2,028±0,096 мм через 3 місяці, на 1,993±0,085 мм через 6 місяців, та на 1,944±0,082 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 2,616±0,103 мм до лікування на 1,983±0,078 мм через 3 місяці, на 1,922±0,063 мм через 6 місяців, та на 1,894±0,071 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 2,418±0,117 мм до лікування на 1,868±0,086 мм через 3 місяці, на 1,866±0,081 мм через 6 місяців, та на 1,829±0,079 мм через 1 рік, що мало статистичну значимість. Варто також зазначити статистично значиме зниження показників втрати епітеліального прикріплення бокової групи зубів: у пацієнтів ІІ групи - з 3,243±0,153 мм до лікування на 2,411±0,105 мм через 3 місяці, на 2,343±0,094 мм через 6 місяців, та на 2,281±0,096 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 3,188±0,164 мм до лікування на 2,322±0,118 мм через 3 місяці, на 2,217±0,091 мм через 6 місяців, та на 2,185±0,102 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 2,882±0,193 мм до лікування на 2,128±0,126 мм через 3 місяці, на 2,125±0,12 мм через 6 місяців, та на 2,074±0,124 мм через 1 рік. Проте зниження показників втрати епітеліального прикріплення фронтальної групи зубів не мала статистичної значимості: у пацієнтів ІІ групи - з 1,597±0,203 мм до лікування на 1,396±0,122 мм через 3 місяці, на 1,395±0,116 мм через 6 місяців та на 1,388±0,113 мм через 1 рік; у пацієнтів ІІІ групи - з 1,568±0,138 мм до лікування на 1,388±0,088 мм через 3 місяці, на 1,388±0,085 мм через 6 місяців та на 1,385±0,084 мм через 1 рік; у пацієнтів ІV групи - з 1,486±0,126 мм на 1,286±0,077 мм через 3 місяці, на 1,28±0,059 мм через 6 місяців, та на 1,288±0,073 мм через 1 рік. Аналізуючи гігієнічні, гінгівальні та пародонтальні індексні показники, а також глибину пародонтальних кишень та втрату епітеліального прикріплення можемо помітити, що вже через 3 місяці після лікування бачимо суттєве клінічне покращення, яке зберігається практично на тому ж рівні через 6 місяців та через 1 рік диспансерного спостереження. Клінічне покращення відображало підвищення фізичної шкали (PH) рівня якості життя через 1 рік після проведеного лікування. Показник фізичної шкали (PH) якості життя в ІІ групі підвищився з 47,658±0,434 на 52,808±0,448, у ІІІ групі - з 48,042±0,375 на 53,808±0,448, у ІV групі - з 48,317±0,217 на 54,775±0,263 через 1 рік, що мало статистичну значимість. Разом з тим спостерігали погіршення показників психічної шкали (МH) якості життя, що не мало статистичної значимості. Показник психічної шкали (MH) якості життя у ІІ групі змінився з 31,933±0,583 на 30,105±0,796, у ІІІ групі - з 32,208±0,513 на 30,292±0,599, у ІV групі - з 34,233±0,471 на 32,342±0,650. Дані зміни можна пояснити впливом хронічного стресу на психоемоційний стан. Для того, щоб визначити яка схема призначеного лікування була найбільш ефективною ми проводили динамічне порівняння клініколабораторних показників ІІ, ІІІ та ІV груп. Аналізуючи отримані результати та графіки, можемо дійти висновку, що ІІ група, якій призначили стандартну методику лікування, продемонструвала найгіршу динаміку у порівнянні з ІІІ та ІV групами за показниками фізична шкала (PH) якості життя, індекс РМА, індекс РІ, індекс ВОР, глибина пародонтальних кишень та втрата епітеліального прикріплення. ІV група, яка, окрім стандартного лікування, отримувала піоглітазон всупереч рекомендованим годинам прийому, показала найкращу динаміку по показникам фізична шкала (PH) якості життя, глибина пародонтальних кишень та втрата епітеліального прикріплення. А ІІІ група, яка, окрім стандартного лікування, отримувала піоглітазон у рекомендовані години прийому, показала найкращу динаміку по показникам індекс РМА, індекс РІ, індекс ВОР. Дані індекси безпосередньо пов’язані або характеризують вираженість кровоточивості ясен. Можемо припустити, що прийом піоглітазону згідно його циркадної стадії дійсно має позитивний вплив на судинну ланку, а саме на проникність судин та функцію ендотелію. Проведені порівняльні наукові дослідження дозволили обґрунтувати вибір оптимальної терапевтичної методики із застосуванням препарату із хроноособливостями для підвищення ефективності лікування хронічного генералізованого пародонтиту ІІ ступеню тяжкості.Документ Прогнозування тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів середнього та похилого віку(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Ваценко, Анастасія ІгорівнаДисертаційна робота присвячена прогнозуванню тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів різного віку. Мета наукового дослідження: удосконалити діагностику та прогнозування перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 на підставі вивчення вікових, клініко-лабораторних, генетичних факторів та виявлення предикторів тяжкого перебігу захворювання. Завдання дослідження: 1. Оцінити клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 залежно від віку пацієнтів. 2. З’ясувати поширеність поліморфізму А1166С (rs5186) гена AT1R у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19 та порівняти із групою популяційного контролю. 3. Дослідити особливості клінічного перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів з урахуванням генотипу поліморфного варіанту гена AT1R (rs5186). 4. Визначити тяжкість перебігу, потребу в кисневій підтримці та частоту ускладнень коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів залежно від віку та генотипу поліморфного варіанту гена AT1R (rs5186). 5. Ідентифікувати клініко-генетичні предиктори та створити прогностичну модель тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19. Відповідно до мети та поставлених у роботі завдань було проведено проспективне когортне дослідження, а також дослідження з використанням методу "випадок-контроль". Проаналізовані дані карт стаціонарних хворих та проведено поглиблене комплексне обстеження 151 пацієнта. Усі хворі проходили лікування у КП "Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради" (КП "ПОКІЛ ПОР") та Комунальному підприємстві "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (КП "3-я міська клінічна лікарня ПМР") за період з квітня 2020 року по березень 2021 року. Комплексне клініко-лабораторне обстеження пацієнтів проводилось на базі КП "ПОКІЛ ПОР", КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" та науково-дослідного інституту генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики (НДІ ГІОРПФ). Діагноз верифікували шляхом проведення полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а саме виявленням у матеріалі назофарингельного зішкрібу РНК вірусу SARS-CoV-2. Супутня патологія була встановлена на підставі детального збору анамнезу життя пацієнта, аналізу амбулаторних карт та допоміжної медичної документації наданої пацієнтом, а також на підставі проведених додаткових лабораторноінструментальних методів обстежень і консультацій суміжними спеціалістами під час знаходження у стаціонарі. Група популяційного контролю складалась із 82 практично здорових осіб Полтавської області. Дані обстеження осіб контрольної групи використовувались із бази даних Науково-дослідного інституту генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики (НДІ ГІОРПФ). У ході дисертаційного дослідження усі пацієнти (n=151) були розподілені на групи за віком, генотипом поліморфного варіанту гена AT1R та тяжкістю перебігу коронавірусної хвороби COVID-19. Розподіл хворих за віком виглядав наступним чином: • Група 1 - пацієнти середнього віку (від 45 до 59 років) (n=68), • Група 2 - пацієнти похилого віку (від 60 до 75 років) (n=83). Надалі, так як у якості можливого предиктора тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 вивчався поліморфізм A1166C (rs5186) гена рецептора ангіотензину ІІ типу 1 (AT1R), усі відібрані для участі пацієнти були розподілені на групи в залежності від генотипів: • пацієнти з генотипом АА (n=58), • пацієнти з комбінованим генотипом АС+СС (n= 93). Для визначення прогностичних маркерів прогресування COVID-19 до тяжкого перебігу, усі хворі були розподілені на дві групи: • пацієнти із перебігом захворювання середньої тяжкості (n=91); • пацієнти із тяжким та критичним перебігом COVID-19 (n=60). Проаналізовано особливості клінічного перебігу коронавірусної хвороби COVID-19, коморбідні стани та лабораторні показники у пацієнтів залежно від віку. Встановлено, що у пацієнтів похилого віку коронавірусна хвороба COVID19 супроводжувалась збільшенням частоти окремих симптомів, таких як задишка (р=0,000) і нудота (р=0,023) та коморбідної патології (серцево-судинні захворювання (р=0,000), ішемічна хвороба серця (p=0,000), гіпертонічна хвороба (p=0,000), хронічна серцева недостатність (р=0,000)); довшою тривалістю загальної слабкості (р=0,001) і аносмії (р=0,043); зростанням частоти порушень лабораторних показників: лейкоцитозу (р=0,011), підвищенням рівня сечовини (р = 0,000), підвищенням рівня АСТ (р=0,031)); переважанням тяжкого (у 2,3 рази, р=0,001) та критичного (у 7,2 рази, р=0,023) перебігу захворювання порівняно із особами середнього віку. У пацієнтів середнього віку перебіг коронавірусної хвороби COVID-19 супроводжувався збільшенням частоти реєстрації головного болю (р=0,049); довшою тривалістю діареї (р=0,045) та агевзії (р=0,022); переважанням перебігу середньої тяжкості COVID-19 у 1,8 рази (р=0,000) порівняно із особами похилого віку. Пацієнти похилого віку у 2,0 рази частіше потребували кисневої підтримки (р=0,000), зокрема лицевої маски з потоком кисню <5 л/хв (р=0,031) та інвазивної ШВЛ (9,6% проти 1,5%, р=0,042) порівняно із особами середнього віку; З’ясовано поширеність поліморфізму А1166С (rs5186) гена AT1R у пацієнтів із коронавірусною хворобою COVID-19 та проведено порівняння із групою популяційного контролю. У пацієнтів із COVID-19 генотипи гена AT1R (rs5186) розподілились наступним чином: 38,4% гомозиготний генотип AA, 46,4% генотип АС, і 15,2% гомозиготний генотип СС, що не мало відмінностей від групи популяційного контролю Полтавської області (р=0,803). Вперше встановлено обтяжуючий вплив поліморфізму А1166С гена AT1R (rs5186) на клінічний перебіг коронавірусної хвороби COVID-19. Клінічний перебіг COVID-19 у осіб з поліморфізмом А1166С гена AT1R (rs5186) був типовим за винятком деяких особливостей: у осіб із комбінованим генотипом АС+СС спостерігалась довша тривалість задишки (р=0,010), кашлю (р=0,017), виділення мокроти з домішками крові (р=0,018); збільшення частоти реєстрації тяжкого +критичного перебігу COVID-19 (47,3% проти 27,6%, р=0,016) порівняно із пацієнтами з генотипом АА. Пацієнти з комбінованим генотипом АС+СС гена AT1R (rs5186) частіше потребували оксигенотерапії і мали ознаки гострої дихальної недостатності (67,7% проти 44,8%, р=0,005), зокрема у 1,7 разів частіше з використанням лицевої маски (р=0,009) порівняно із особами з генотипом АА. Доповнено наукові дані щодо клініко-генетичних предикторів прогресування COVID-19. Бінарний логістичний регресійний аналіз 51 змінної, які включали в себе медико-біологічні показники (такі як вік, стать, ІМТ), клініко-лабораторні данні, наявність підтвердженої супутньої патології (анамнестично, інструментально та на підставі консультацій суміжних спеціалістів) та генетичні маркери (поліморфізм А1166С гена AT1R (rs5186)) показав, що незалежними факторами прогресування коронавірусної хвороби COVID-19 виявились: носійство алелі 1166С (rs5186) гена AT1R (p=0,016), похилий вік (р=0,000), ішемічна хвороба серця (р=0,005), хронічна серцева недостатність (р=0,001), цукровий діабет ІІ типу (р=0,012), підвищення рівня фібриногену вище 4 г/л (р=0,046), лейкоцитоз на момент госпіталізації (р=0,000), лімфоцитопенія на момент госпіталізації (р=0,008), підвищення рівня креатиніну на момент госпіталізації вище норми (р=0,019), ІМТ вище 30 кг/м2 (р=0,046), підвищення рівня сечовини на момент госпіталізації (р=0,013). Серед симптомів на момент госпіталізації достовірно значимою стала задишка на момент госпіталізації (р=0,000). Встановлено, що клініко-генетичними предикторами тяжкого перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у пацієнтів виявились: похилий вік, поліморфізм А1166С гена AT1R (носійство алелі 1166С), лейкоцитоз та лімфоцитопенія на момент госпіталізації, цукровий діабет ІІ типу в анамнезі захворювання та хронічна серцева недостатність. На підставі даних факторів створено прогностичну модель розвитку тяжкого перебігу COVID-19, що продемонструвала статистичну значимість (χ² = 51,85, р <0,000) із такими операційними характеристиками: чутливість - 75,0 %, специфічність - 80,2%, AUC ROC - кривої - 0,8298, що відповідає критеріям "дуже гарної" якості моделі. Рекомендовано у лікувально-профілактичних закладах різних рівнів надання медичної допомоги, які займаються профілактикою респіраторних інфекцій серед населення, а також лікуванням пацієнтів з коронавірусною хворобою COVID-19 враховувати, що особи з носійством алелі 1166С гена AT1R мають вищий ризик розвитку тяжкого та/або критичного перебігу захворювання, тому потребують індивідуального підходу (своєчасне призначення противірусної терапії та термінова госпіталізація у разі погіршення стану). Сімейним лікарям, лікарям терапевтичного профілю та лікарямінфекціоністам, а також усім медичним працівникам, що залучені до боротьби з COVID-19 у своїй клінічній практиці необхідно враховувати, що прогностично несприятливими чинниками перебігу коронавірусної хвороби є носійство алелі 1166С гена AT1R (rs5186), похилий вік, лейкоцитоз > 9,0 •109 /л на момент госпіталізації, лімфоцитопенія (<17%) на момент госпіталізації, наявність хронічної серцевої недостатності в анамнезі та цукровий діабет ІІ типу. На підставі зазначених предикторів формувати серед хворих групи підвищеного ризику для більш ретельного нагляду за ними. Отримані результати значно покращили розуміння особливостей клінічного перебігу коронавірусної хвороби у пацієнтів різних вікових груп, допомогли визначити нові фактори, що сприяють прогресуванню COVID-19 до тяжкого та/або критичного стану.Документ Взаємозв’язок уражень печінки та кишечника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання та методи їх корекції(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Скрипник, Роман ІгоровичАктуальність. Хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме Вклітинний хронічний лімфолейкоз, В-клітинна неходжкінська лімфома з малих лімфоцитів, множинна мієлома, належать до найбільш розповсюджених онкогематологічних захворювань. Основним методом їх лікування є програмна хіміотерапія, проведення якої асоціюється із високим ризиком виникнення вторинних уражень і систем організму, у тому числі печінки та кишківника. Цитостатик-індуковані ураження слизової оболонки кишківника продовжують залишатись складною і недостатньо вивченою проблемою, що зумовлено у першу чергу неможливістю виконання інвазивних діагностичних процедур у динаміці хіміотерапії. Проте вторинні ураження кишківника можуть потенціювати тяжкість хіміотерапевтично-індукованих гепатотоксичних реакцій. З цієї точки зору, особливе значення має вивчення патогенетичних особливостей, основних клініко-лабораторних характеристик уражень печінки та кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а також розробка неінвазивних методів діагностики вторинних цитостатик-індукованих мукозитів гастроінтестінального тракту. Потребують розробки алгоритми профілактики уражень печінки та кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань з урахуванням основних патогенетичних механізмів їх формування та виду гемобластозу. Мета дослідження – обґрунтувати диференційований підхід до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування. Завдання дослідження: вивчити особливості впливу доксорубіцину на розвиток порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічної структури тонкого і товстого кишківника у щурів залежно від наявності модельованого неалкогольного стеатогепатиту; дослідити ефективність введення S-адеметіоніну у профілактиці доксорубіцініндукованих порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічних структур тонкого і товстого кишківника у щурів з урахуванням експериментального неалкогольного стеатогепатиту; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми з малих лімфоцитів; дослідити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії множинної мієломи; вивчити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на Вклітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів на фоні хіміотерапії; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на множинну мієлому на фоні хіміотерапії; обґрунтувати комбіноване застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів; обґрунтувати комбіноване застосування L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на множинну мієлому. Методи дослідження: загально-клінічні методи дослідження, оцінка загального стану хворого за Eastern Cooperative Oncology Group та індексом Карновського, визначення показників загального аналізу крові (еритроцити, гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити), біохімічного аналізу крові (активність аланінової амінотрансферази, аспарагінової амінотрансферази, гамаглутамілтранспептидази, лужної фосфатази, вмісту загального білку, креатиніну, кальцію), дослідження стану перекисного окислення ліпідів за концентрацією реактантів тіобарбітурової кислоти у сироватці крові, системи антиоксидантного захисту за активністю каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу – вмісту аргініну, цитруліну та активністю аргінази у сироватці крові. З метою дослідження провідних патогенетичних механізмів розвитку та факторів ризику цитостатик-індукованих уражень тонкого і товстого кишківника та їх взаємозв’язку із гепатотоксичними реакціями у динаміці хіміотерапії було проведено моделювання неалкогольного стеатогепатиту, моделювання доксорубін-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у щурів із нормальною та надмірною масою тіла і ожирінням з наступною оцінкою особливостей структурних змін у тканинах печінки, тонкого та товстого кишечника, визначенням активності аланінової та аспарагінової амінотрансфераз, концентрації ТБК-реактантів, активності каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу (вміст аргініну, цитруліну) у гомогенаті тонкого і товстого кишківника та крові. Застосовані методи математико-статистичного аналізу. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше розроблена модель неалкогольного стеатогапатиту, в основі якої лежить застосування висококалорійної дієти із 42,8% вмісту жирів на фоні споживання 4% водного розчину фруктози як єдиного джерела рідини впродовж 63-х днів. Уперше розроблений спосіб моделювання доксорубіцин-індукованих уражень печінки у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом, який полягає у введенні щурам доксорубіцину внутрішньочеревно із розрахунку 5 мг/кг/добу впродовж 3-х днів. Уперше встановлений взаємозв’язок між розвитком прооксидантноантиоксидантного дисбалансу та порушенням функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника на фоні введення доксорубіцину у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом. Уперше доведений ефект S-адеметіоніну із розрахунку 100 мг/кг маси внутрішньочеревно паралельно із введенням доксорубіцину впродовж 3-х днів у профілактиці розвитку оксидативного стресу, порушень функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника у щурів із експериментально модельованим неалкогольним стеатогепатитом. Отримало подальше вивчення частота розвитку і характер уражень печінки у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання у залежності від виду гемобластозу. Показано, що ураження печінки цитолітичного типу спостерігаються частіше на фоні прогресії множинної мієломи. Уперше доведено, що ураження кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та у динаміці специфічної хіміотерапії супроводжуються зниженням рівня цитруліну та зростанням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові хворих. Дані показники можна використовувати у якості непрямих маркерів порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника. Отримало подальше вивчення роль порушень прооксидантноантиоксидантного статусу у формуванні цитостатик-індукованих уражень кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Доведена провідна роль хіміотерапевтично-індукованого оксидативного стресу у розвитку порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Уперше обґрунтовано призначення S-адеметіоніну у комбінації з Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії, що дозволяє ефективно попереджувати розвиток цитостатик-індукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання за рахунок пригнічення активності оксидативного стресу. Вперше обґрунтовано комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому з метою впливу на провідні механізми розвитку цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій, усунення порушень аргінін/цитрулінового циклу та покращення функціональних властивостей слизової оболонки кишківника. Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати мають теоретичне і практичне значення в наступних галузях медицини: терапії, гематології, гастроентерології, сімейній медицині. Дослідження мало можливість визначити частоту розвитку та характер уражень печінки та кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та під дією специфічної хіміотерапії. Обґрунтована доцільність застосування непрямих маркерів цитостатикіндукованих уражень кишківника у динаміці ХТ хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме визначення концентрації цитруліну і N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові. Застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у комплексному лікування хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання дозволяє ефективно попередити розвиток цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій та покращити загальні результати терапії. Включення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 до складу лікувальних комплексів хворих на множинну мієлому попереджує формування уражень печінки і кишечника під дією хіміотерапії, що дозволяє проводити хіміотерапію без зміни доз і режимів введення препаратів цитостатичного ряду. Результати. Введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, які знаходились на стандартному та висококалорійному раціоні, призводить до розвитку прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті тонкого кишківника, яке характеризується підвищенням вмісту ТБК-реактантів у 2,1 і 1,67 раза (р˂0,05) відповідно та зниженням активності каталази у 3,48 і 3,62 раза відповідно (р˂0,05) та супроводжується зниженням вмісту цитруліну у 2,76 раза і 1,45 раза відповідно (р˂0,05) та зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,66 раза та 1,23 раза відповідно (р˂0,05) порівняно з контролем. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між вмістом ТБК-реактантів і концентрацією Nацетилнецрамінової кислоти у гомогенаті тонкого кишечника щурів із неалкогольним стеатогепатитом (r=+0,59; р=0,04). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, спостерігався розвиток прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті товстого кишківника, як у щурів, які знаходились на стандартному раціоні, за рахунок підвищення вмісту ТБКреактантів у 1,76 раза (р˂0,05), так і у щурів із неалкогольним стеатогепатотим, що отримували висококалорійний раціон, за рахунок зменшення активності каталази у 1,36 раза (р˂0,05), без формування порушень аргінін/цитрулінового циклу. Розвиток оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника тільки у щурів із неалкогольним стеатогепатитом супроводжувався зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,23 раза (р˂0,05). На фоні введення доксорубіцину у щурів з неалкогольним стеатогепатитом виявлено зворотній кореляційний зв’язок між активністю каталази і концентрацією N-ацетилнейрамінової кислоти у гомогенаті товстого кишківника (r=-0,61; р=0,02). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у слизовій оболонці тонкої кишки виявлялась виражена лейкоцитарна інфільтрація власної пластинки ворсин макрофагами, плазмоцитами, лімфоцитами та нейтрофільними гранулоцитами. У ворсинах тонкої кишки спостерігалась локально визначена десквамація епітелію, у криптах встановлені дистрофічні зміни екзокриноцитів у вигляді вакуолізації цитоплазми. У криптах товстої кишки значно зменшилась висота екзокриноцитів, спостерігалась менш виражена дифузна інфільтрація власної пластинки, серед клітин переважали макрофаги і лімфоцити. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до зменшення проявів оксидативного стресу у гомогенаті тонкого кишківника, що характеризувалось зменшенням концентрації ТБК-реактантів у 1,52 раза (р˂0,05) за одночасного підвищення активності каталази у 1,68 раза (р˂0,05) та супроводжувалось зменшенням проявів цитостатик-індукованого мукозиту із зростанням вмісту цитруліну у 1,54 раза та зменшенням рівня Nацетилнейрамінової кислоти у 1,58 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем N-ацетилнейрамінової кислоти та концентрацією ТБКреактантів у гомогенаті тонкого кишківника щурів, що знаходились на стандартному раціоні віварію (r=+0,87; p=0,001 за Пірсоном). Профілактичне введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг на фоні доксорубіцину у кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньочеревинно щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прооксидантно-антиоксидантний дисбаланс у гомогенаті тонкого кишківника за рахунок зниження вмісту ТБК-реактантів у 1,3 раза (р˂0,05) та зростання активності каталази у 2,29 раза (р˂0,05), що попереджувало розвиток цитостатик-індукованого мукозиту, що характеризувалось зростанням рівня цитруліну у 1,22 раза (р˂0,05) та зниженням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,21 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном Одночасно введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до пригнічення продукції агресивних вільних радикалів у гомогенаті товстого кишківника, що характеризувалось зниженням концентрації ТБК-реактантів у 1,67 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прояви оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника за рахунок зниження концентрації ТБКреактантів у 1,16 раза (р˂0,05), що супроводжувалось покращенням резистентності слизового бар’єру із зниженням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,79 раза, порівняно із щурами, які не отримували корекцію Sадеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у тонкому кишківнику проявлялося відновленням епітелію ворсин, появою мітозів у екзокриноцитах. У власній пластинці серед клітин лейкоцитарного ряду візуалізувались макрофаги і плазмоцити. У товстому кишківнику позитивна дія S-адеметіоніну призводила до зменшення у криптах ділянок виснажених екзокриноцитів, у криптах виявлялись інтраепітеліальні лімфоцити. Дифузна інфільтрація власної пластинки була незначною, перфузія крові від контрольної групи не відрізнялась. У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів асоціювалась із розвитком уражень печінки у 37,14% (13/35) пацієнтів, що супроводжувалось формуванням оксидативного стресу і характеризувалось зростанням концентрації ТБК-реактантів у сироватці крові у 1,38 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)), порушенням резистентності слизового бар’єру гастроінтестинального тракту у вигляді зростання концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,25 раза (р˂0,05) порівняно із нормою. У даної категорії пацієнтів розгорнута клінічна картина гемобластозу асоціювалась із розвитком ураження нирок, яке характеризувалось підвищенням концентрації креатиніну у 1,75 раза (р˂0,05) та сечовини у 1,9 раза (р˂0,05) порівняно із практично здоровими. У хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів проведення хіміотерапії супроводжувалось зростанням частоти порушень біохімічних печінкових тестів (76,9% проти 38,5%, Х 2 (1, N=26) = 3,9; р=0,047), що характеризувалось формуванням холестатичного синдрому, а саме зростанням у сироватці крові активності гамаглутамілтранспептидази у 1,6 раза (р˂0,05) та лужної фосфатази у 1,8 раза (р˂0,05), прогресуванням оксидативного стресу із підвищенням концентрації ТБК-реактантів у сироватці у 1,28 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,66 раза (р˂0,05), порушеннями резистентності слизового бар’єру кишківника із зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,24 раза (р˂0,05) порівняно із первинним обстеженням. Комбіноване призначення S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і Вклітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів дозволило зменшити ризик розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (15,4% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25) = 9,07; р=0,002), що характеризувалось зменшенням активності печінкових ферментів у сироватці крові (аланінової амінотрансферази – у 2,52 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,98 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 2,43 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,25 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів 1,46 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,38 раза (р˂0,05) із збереженням стабільного рівня аргініну) та усуненням порушень резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,3 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували хіміотерапію без корекції. Важливу роль у розвитку цитостатик-індукованого мукозиту має оксидативний стрес, що підтверджує зворотний кореляційний зв’язок між рівнем цитруліну та ТБК-реактантів у сироватці крові хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів, яким призначали комбінацію S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії (r=-0,571; p=0,041 за Пірсоном). У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія множинної мієломи супроводжувалась формуванням уражень печінки у 86,8% (33/38) пацієнтів із множинною мієломою (достовірно частіше, ніж у хворих із прогресією Вклітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів (86,8% проти 37,14%, Х 2 (1, N=75)=21,13; р˂0,00001), які характеризувались розвитком синдрому цитолізу (зростанням у сироватці крові активності аланінової амінотрансферази у 2,58 раза (р˂0,05)), гамаглутамілтранспептидази – у 1,96 раза (р˂0,05)), ураженням нирок (підвищенням концентрації креатиніну у сироватці крові у 1,94 раза (р˂0,05), сечовини – у 2,02 раза (р˂0,05)), а також зростанням у сироватці крові вмісту кальцію у 1,1 раза (р˂0,05) та загального білку – у 1,22 раза (р˂0,05), що супроводжувалось порушеннями аргінін/цитрулінового циклу (зниженням концентрації цитруліну у сироватці крові у 1,22 раза (р˂0,05)) та формуванням оксидативного стресу (зростанням у сироватці крові вмісту ТБК-реактантів у 1,19 раза) без порушень резистентності слизового бар’єру кишківника порівняно із практично здоровими особами. Під дією специфічної хіміотерапії у 91,6% (11/12) хворих на множинну мієлому зафіксовано розвиток порушень біохімічних печінкових тестів холестатичного типу за рахунок підвищення активності у сироватці крові гамаглутамілтранспептидази та лужної фосфатази у 1,8 та 2 раза (р˂0,05) відповідно, що супроводжувалось поглибленням прооксидантноантиоксидантного дисбалансу (у сироватці крові зростанням концентрації ТБК-реактантів у 1,58 раза (р˂0,05) з одночасним пригніченням активності каталази у 1,13 раза (р˂0,05)), змінами аргінін/цитрулінового циклу (зменшенням у сироватці крові концентрації цитруліну у 1,68 раза (р˂0,05), аргініну – у 1,05 раза (р˂0,05), зростанням активності аргінази у 1,1 раза (р˂0,05)), порушеннями резистентності слизового бар’єра кишківника (зростанням у сироватці крові вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,43 раза (р˂0,05)). Комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому дозволило зменшити ймовірність розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (8,3% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25)=17,63; р=0,00002), що характеризувалось зменшенням порушень біохімічних печінкових тестів (зниженням активності аланінової аміномтрансферази у 1,84 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,43 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 3,33 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,26 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів у 1,56 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,55 раза (р˂0,05), активності аргінази у 1,15 раза (р˂0,05) без достовірних змін рівня аргініну у сироватці крові) та покращенням резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту Nацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували ХТ. Висновки. У дисертаційній роботі наведене узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка виявляється у обґрунтуванні диференційованого підходу до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування.Документ Порівняльно-анатомічна характеристика будови внутрішньопечінкових жовчовивідних шляхів у тварин та людини(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Дубінін, Дмитро СергійовичДисертація присвячена вивченню будови внутрішньопечінкових жовчовивідних шляхів у тварин та людини в порівняльно-анатомічному аспекті. Хвороби печінки та жовчовивідної системи займають одне з перших місць серед захворювань травної системи і третє місце після захворювань серцево-судинної системи та цукрового діабету. При запальних процесах у печінці спостерігається пошкодження і загибель гепатоцитів. Потрапляючи в кровоносні капіляри, жовч розноситься по всьому організму, забарвлює тканини в жовтий колір (жовтяниця). Надмірний розвиток сполучної тканини супроводжується атрофією паренхіми – зменшенням розмірів та кількості печінкових часточок. Ця патологія найчастіше виникає при токсичному враженні гепатоцитів. Жовчнокам’яна хвороба виявляється в середньому 15 % населення. Жінки хворіють у 3-4 рази частіше за чоловіків. Максимум захворюваності як серед чоловіків, так і серед жінок спостерігається при досягненні ними 55-60 років. [9]. Одним із основних ускладнень гострої хірургічної патології є асептичне запалення очеревини, яке за морфогенезом та клінічними проявами відрізняється суттєво від інших форм запалення. У лімфатичну систему та загальний кровообіг надходять продукти аутолізу тканин і бактеріальні токсини пошкоджуючи органи, які відносяться до високодиферінційованих систем організму: печінка, нирки та наднирники, легені і центральна нервова система. В свою чергу це призводить до порушення їх структурнофункціональної організації та метаболізму, що сприяє прогресуванню ендотоксемії. Центральну роль в обміні речовин, а саме білковому, вуглеводному, ліпідному, біологічно активних речовин, вітамінів та мікроелементів відіграє печінка. В патогенезі запалення очеревини одне з провідних місць займає порушення структури і функції гепатоцитів. Метою роботи було дослідити особливості будови у стінок внутрішньопечінкових жовчних протоків людини та тварин у порівняльному аспекті в залежності від типу харчування. Відповідно до мети вирішували завдання: 1. Дослідити особливості будови печінкових часточок у тварин різного типу харчування і людини. 2. Встановити характер будови стінок внутрішньопечінкових міжчасточкових жовчних проток у людини та тварин різного типу харчування: вівці, свині, лисиці. 3. Вивчити морфологічні особливості будови стінок внутрішньопечінкових міжсегментних жовчних проток у травоїдних, всеїдних, м’ясоїдних ссавців і людини. 4. Визначити особливості будови стінок внутрішньопечінкових міжчасткових жовчних проток у ссавців різного типу харчування і людини. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань дослідження були використані метод анатомічного препарування, морфометричний метод, загально-гістологічні методи дослідження. Мікрофотозйомку проводили за допомогою мікроскопа «Micromed XS-5510», використовуючи мікрофотонасадку DCM 900. Обробку отриманих даних здійснювали за допомогою програми TSView. У результаті комплексних морфологічних досліджень вперше отримані нові відомості стосовно особливостей структурної будови стінок внутрішньопечінкових проток людини зрілого віку в порівняльному аспекті з савцями ризного тупу харчування, а також морфометричні показники: діаметр епітеліоцитів проток, їх площа, ядерно-цитоплазматичне співвідношення, діаметр та площа ядер. В міжчасточковій протоці печінки людини до складу слизової оболонки входили епітеліальні клітини кубічної форми, які розташовувалися в один ряд. На поперечному зрізі протоки в середньому налічувалось 17,04±1,8 епітеліоцитів. Цитоплазма мала базофільне забарвлення, показник площі у середньому складав 193,77±26,15 мкм2 . Ядра клітин були розташовані переважно в центральній частині та займали значний об’єм цитоплазми. Середній показник площі ядер становив 92,06±7,32 мкм2., а ядерноцитоплазматичне співвідношення – близько 0,49±0,04. Зовнішня оболонка була представлена сполучною тканиною. Середні показники зовнішнього діаметру протоки – 113,77±3,1мкм та внутрішнього – 42,07±1,4 мкм. При вивченні міжчасточкових проток жовчовивідної системи печінки вівці виявили протоку, яка складалась з двох оболонок: внутрішньої – слизової та зовнішньої – андвентиційної. Слизова оболонка була представлена епітеліоцитами, які мали кубічну форму, їх кількість на поперечному зрізі становила 20,0±0,7. Цитоплазма цих клітин забарвлювалась базофільно і мала площу 69,78±7,02 мкм2 . Ядра локалізувалися переважно в центрі клітини та мали овальну форму, їх площа в середньому становила 40,9±4,96 мкм2 . Спостерігався великий індекс Гертвіга, так як ядерно-цитоплазматичне відношення становило 0,59±0,06. Зовнішній діаметр протоки мав 121,23±2,5 мкм, а внутрішній – 69,52±2,2 мкм відповідно. Міжчасточкові протоки внутрішньої жовчовивідної системи печінки свині мали слизову оболонку, вистелену епітеліоцитами, які мали кубічну форму. Їхня кількість у середньому була 17,6±1,75. Цитоплазма мала базофільне забарвлення та площу 180,79±24,25 мкм2 . Ядра овальної форми розміщувалися у центрі, а середній показник площі ядер був 65,43±4,49 мкм2 . Встановлено високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення, середній показник якого був 0,38±0,037. Зовнішній діаметр протоки становив 44,68±1,2 мкм, а внутрішній – 25,95±32,22 мкм. Досліджуючи міжчасточкові жовчовивідні протоки печінки лисиці встановили, що вони побудовані подібно до інших ссавців з двох оболонок: внутрішньої слизової та зовнішньої адвентеційної. Слизова оболонка була представлена епітеліальними клітинам призматичної форми, які лежали на базальній мембрані і їх налічувалося в протоці в середньому 22,4±0,52. На апікальній поверхні виявлялися складки. Цитоплазма епітеліоцитів мала базофільне забарвлення і площу 187,88±19,32 мкм2 . Ядра локалізувалися переважно в центрі клітини, їх площа становила 60,45±18,32 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, так як ядро не займало більшу частину цитоплазми. Ядерноцитоплазматичне співвідношення дорівнювало 0,34±0,04. Зовнішній діаметр протоки в середньому становив 156,27±4,6 мкм, а внутрішній – 64,41±1,2мкм. У міжсегментних протоках жовчної системи печінки людини було виявлено, що слизова оболонка внутрішньопечінкових жовчних проток представлена переважно епітеліоцитами кубічної форми, але зустрічалися і призматичні. Середня кількість кубічних клітин середньому налічувала 9,06±1,2 та 10,23±1,1 призматичних. Площа цитоплазми становила 227,14±3,2 мкм2 . Ядра переважно були розташовані близько до апікальної поверхні, у деяких клітинах – в центрі, площею у середньому 128,39±1,5 мкм2 . Індекс Гертвіга великий, ядерно-цитоплазматичне співвідношення становило 0,63±0,04. Зовнішня оболонка не змінена. Розміри зовнішнього діаметру 162,09±3,6 мкм, внутрішнього – 58,5±1,2 мкм. Біля жовчної протоки були розташовані міжчасточкова артерія і міжчасточкова вена. При дослідженні міжсегментних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки вівці спостерігалося збільшення кількості клітин внутрішньої оболонки, середня кількість яких нараховувалася 28,74±0,8. Форма епітеліоцитів була кубічна, ядра розташовувалися у центрі клітин. Цитоплазма збільшена у розмірах, середні показники її площі були 168,91±2,03 мкм2 . Ядра, у порівнянні із початковим відділом, змінювали форму на бобоподібну, розміром 69,6±2,26 мкм2 . Індекс Гертвіга великий, ядерно-цитоплазматичне відношення становило 2,49±0,24. Зовнішній діаметр протоки мав 177,56±3,71 мкм, а внутрішній – 60,08±2,17мкм. У міжсегментних протоках жовчовивідної системи печінки свині нами були встановлені відмінності у будові внутрішньої оболонки. Епітеліоцити мали призматичну форму, були більшими за розмірами, а їхня кількість змінювалась, і в середньому становила 24,4±2,66. Площа цитоплазми епітеліоцитів в середньому склала 190,98±1,9 мкм2 . Ядра розташовувалися у базальній частині клітини та мали овальну або паличкоподібну форму, розмір у середньому становив 71,14±2,63 мкм2 . У клітин низький Індекс Гертвіга, ядерно-цитоплазматичне відношення становило близько 0,38±0,04. Зовнішній діаметр проток середнього відділу становив 262,04±2,68 мкм, а внутрішній – 56,17±1,22 мкм. При вивченні міжсегментних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки лисиці спостерігалось характерне збільшення кількості епітеліальних клітин внутрішньої оболонки жовчних проток та їх кількість становила 32,06±0,63. Епітеліоцити мали призматичну форму, ядра розташовується в базальній частині клітини. Цитоплазма збільшена у розмірах, в апікальній зоні спостерігалися гранули на поверхні - складки, площа її становить 252,52±1,32 мкм2 . Ядра, мали овальну та бобоподібну форму, розмір в середньому 84,308±1,45 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, ядерно-цитоплазматичне співвідношення становить 0,34±0,06. Зовнішній діаметр протоки мав 237,09±6,11мкм, а та внутрішній – 114,5±3,35 мкм. Було встановленно, що внутрішньопечінкові міжчасткові жовчні протоки, мали епітеліальні клітини призматичної форми, ядра розташовувалися переважно в апікальній частині клітини. Спостерігалося збільшення кількості клітин, що в середньому становило 28,0±2,7, а площа цитоплазми самих клітин – 311,72±3,09 мкм2 . Ядра переважно були розташовані ближче до апікальної поверхні і мали овальну форму з середніми показниками площі 143,98±1,03 мкм2 . Індекс Гертвіга низький, співвідношення ядро-цитоплазма становило близько 0,47±0,04 мкм. Зовнішня оболонка не змінювалась, зовнішній діаметр – 273,28±6,84 мкм, внутрішній – 148,85±2,68 мкм. При морфологічному аналізі міжчасткових жовчних проток внутрішньожовчовивідної системи печінки вівці нами спостерігалися зміни у внутрішній оболонці, за рахунок сполучнотканинного компоненту. Кількість епітеліоцитів слизової оболонки збільшена та становила 52,2±0,86 клітин, площа цитоплазми 486,44±2,92 мкм2 . Ядра локалізувалися у базальній частині клітини, мали бобоподібну форму та площу близько до 69,78±2,92 мкм2 . Низький індекс Гертвіга, який становив 4,96±0,41. При визначенні розмірів зовнішнього діаметру протоки середній показник сягав 446,25±8,84 мкм, а внутрішнього діаметру – 269,49±2,68 мкм. Зміни зовнішньої оболонки не спостерігалися. При дослідженні міжчасткових жовчних проток внутрішньої жовчовивідної системи печінки свині було виявлено деякі відмінності у розмірах клітин внутрішньої оболонки. Кількість епітеліоцитів в середньому була близько 36,2±2,58. Клітини мали призматичну форму, з середніми показниками площі цитоплазми 245,12±2,05 мкм2 . Ядра локалізувалися так само, як у середньому відділі жовчовивідної системи у базальній частині. Форма була дещо видовженою, площа становла близько 88,06±2,08 мкм2 . Спостерігався низький індекс Гертвіга, який склав 0,37±0,06. Зовнішній діаметр протоки становив у середньому 300,69±3,78 мкм, внутрішній – 130,5±2,13 мкм. В міжчасткових жовчних протоках внутрішньожовчовивідної системи печінки лисиці спостерігалися змини розміру самої протоки. Клітини мали призматичну форму, на їхній апікальній поверхні спостерігалися складки. Кількість епітеліоцитів становила 53,2±2,45. Площа цитоплазми була 357,962±2,21 мкм2 . Ядра бобоподібної форми локалізувалися у базальній частині та мали середні показники площі близько 80,134±1,56мкм2 . Встановлений низький індекс Гертвіга, з середнім показником 0,84±0,16. Зовнішній діаметр протоки становив 410,85±3,21мкм, внутрішній – 321,47±3,84 мкм. Зовнішня оболонка не зазнала змін. Обґрунтована оцінка морфологічних особливостей будови внутрішньопечінкових проток різних представників тваринного світу у порівнянні з людиною дає можливість уточнити етіологію та патогенез запальних процесів гепатобіліарної системи. Дослідження внутрішньопечінкових жовчовивідних проток значно розширять інформацію про структурну організацію їх стінок. Отримані результати проведених морфологічних досліджень допоможуть в наданні практичних рекомендацій щодо профілактики та вибору методів лікування хворих на холецистит та профілактику його чисельних ускладнень. Проведені дослідження дадуть змогу визначити морфологічні зміни в стінках внутрішньопечінкових проток в залежності від типу харчування у природних умовах та з’ясувати особливості в будові внутрішньопечінкових проток при лікуванні хворих на гострий холецистит і його профілактику. Ці дослідження розширять уявлення про будову стінок внутрішньопечінкових жовчовивідних проток та знання про етіологію і патогенез запальних процесів жовчо-видільної системи. Отримані в дисертаційній роботі результати впроваджені в навчальний процес: кафедри гістології, цитології та ембріології, кафедри анатомії людини та кафедри біології Полтавського державного медичного університету, кафедри анатомії, топографічної анатомії та оперативної хірургії Буковинського державного медичного університету, та кафедри гістології, цитології та ембріології Івано-Франківського національного медичного університету. Автором дисертаційної роботи особисто проведений аналіз літературних джерел з даної проблеми, на підставі чого сформульована мета і завдання дослідження. Дисертантом самостійно проведено всі експериментальні дослідження, анатомічне препарування, макроскопічні та мікроскопічні морфологічні дослідження, гістологічні дослідження матеріалу та проведена статистична обробка отриманих даних, написані розділи дисертації та опубліковані наукові статті за темою дослідження. Висновки дисертаційної роботи сформульовані разом з науковим керівником.Документ Медико-соціальне обґрунтування функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Вовк, Орест ЯрославовичВОВК О.Я. Медико-соціальне обґрунтування функціональноорганізаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина, спеціалізацією 14.02.03 «Соціальна медицина». Дисертація виконана в Полтавському державному медичному університеті (Полтава). Дисертація захищається в Полтавському державному медичному університеті (Полтава), 2024. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Наукове дослідження приурочене вирішенню проблеми раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Мета роботи полягала в медико-соціальному обґрунтуванні й розробці моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози та впровадженні окремих елементів моделі в сферу охорони здоров’я України. В основу функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози, була покладена процедура наближення медичної допомоги через медичну інформаційну систему (МІС), фахівця з громадського здоров’я (ГЗ) а також обізнаність жінки, яка розглядається з позиції екосистеми. Зростання смертності за причиною раку шийки матки та молочної залози, виявлення цих нозологічних форм на пізніх стадіях захворювання і спонукали до вивчення проблеми та перегляду системи, яка спрямована на раннє виявлення і профілактику. Актуальність дослідження обумовлена не лише високим рівнем захворюваності і смертності внаслідок цих нозологій, але і тим станом в якому знаходиться Україна, коли медична допомога онкологічним пацієнтам є недоступною в регіонах, де йдуть бойові дії. Дослідження здійснювалося згідно розробленої програми. Інформація збиралася за даними Центру медичної статистики МОЗ України та статистичних звітів ЗОЗ про рівень захворюваності, поширеності, смертності за причинами раку шийки матки, молочної залози. серед населення України за період 2012–2021 рр. та проводилося оригінальне медикосоціологічне дослідження. Наукова робота проводилася на базі Полтавського обласного клінічного онкологічного диспансеру. На першому етапі проаналізовано міжнародні та вітчизняні інформаційні ресурси Pubmed, Medscape, Google Scholar, American Cancer Society, ВООЗ, результатинаукових досліджень з епідеміології раку шийки матки та раку молочної залози, факторів ризику їх виникнення й питань організації раннього виявлення та профілактики цих нозологій. Науковий пошук показав, що в Україні існує система раннього виявлення та профілактики раку шийки матки і раку молочної залози, висока смертність, існування окремої для кожного закладу медичної інформаційної системи затрудняє безперервний нагляд за пацієнткою з метою раннього виявлення та профілактики раку шийки матки та раку молочної залози. В Україні не впроваджена специфічна профілактика раку шийки матки щепленням проти віруса папіломи людини, тобто сама модель недосконала. Другий етап роботи присвячений побудові програми дослідження, яка розкривала його алгоритм та містила завдання задля досягнення задекларованої мети. Обгрунтовано методичний апарат дослідження, адеквтний поставленим завданням. Наведено необхідність використання певних методів дослідження, які є прийнятними в соціальній медицині. В третьому розділі на підставі аналізу даних Канцер-реєстру України за 2012-2021 рр. розкрито тренди захворюваності, поширеності, смертності внаслідок раку шийки матки та молочної залози. Поширеність новоутворень молочної залози серед жіночого населення Полтавської області вказує на зростання показника на 41,4% (601,7 на 100 тис. осіб у 2012 році до 850,7 на 100 тис. осіб у 2021 році). За останні 10 років показник поширеності раку шийки матки мав тенденцію до зростання (+26,1%), у 2021 році порівняно з попереднім роком відбулося незначне скорочення реєстрації зазначеної патології, а також падіння темпу зростання (з 241,3 на 100 тис. осіб у 2012 році до 304,3 на 100 тис. осіб у 2021 році). В четвертому розділі за даними оригінального медико-соціологічного дослідження встановлено модифіковані фактори, що асоціюються з раком шийки матки та молочної залози. Здійснене множинний регресійний аналіз, який дозволив встановити детермінанти, що асоціюються з РШМ: нерегулярне харчування – Exp (β) 4,0 (95% ДІ 1,9-13,9) (р=0,03); щоденне вживання м’яса – Exp (β) 4,6 (95% ДІ 1,3-16,4) (р=0,015); нечасте вживання овочів та фруктів відповідно – Exp (β) 3,6 (95% ДІ 1,1-12,7) (р=0,046) та Exp (β) 5,9 (95% ДІ 12,8- 20,9) (р<0,001); спадковість (в анамнезі РШМ) – Exp (β) 8,9 (95% ДІ 8,4-19,3) (р<0,001). Зменшують шанси виникнення РШМ такі фактори, як проживання в сільській місцевості – Exp (β) 0,3 (95% ДІ 0,04-0,5) (р<0,004). З’ясовані фактори, які пов’язані з РМЗ, які збільшують шанси: незадовільне фінансове становище – Exp (β) 2,86 (95% ДІ 1,66-4,96) (р<0,001); аборти в анамнезі – Exp (β) 4,9 (95% ДІ 2,2-11,1) (р<0,001); вживання оральних контрацептивів – Exp (β) 6,6 (95% ДІ 3,0-14,8) (р<0,001); нечасте вживання фруктів – Exp (β) 3,8 (95% ДІ 1,6-8,9) (р=0,002); обтяжлива спадковість щодо РМЗ – Exp (β) 4,2 (95% ДІ 1,6-10,9) (р=0,003). Водночас, зменшує шанси виникнення РМЗ проживання в сільській місцевості – Exp (β) 0,2 (95% ДІ 0,03-0,5) (р<0,001). Операційні характеристики прогностичної моделі,що асоціюється з РШМ: чутливість 90,7 %, специфічність – 93,0 %, площа під ROC кривою становила 0,918; РМЗ – чутливість 75,7 %, специфічність – 75,0 %, проща під ROC кривою становила 0,75. Проблему ризиків імплементації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм раку молочної залози та раку шийки матки з’ясовували на сторінках п’ятого розділу наукової роботи. Контент-аналіз нормативно-правової бази дозволив встановити ризики впровадження раннього виявлення та профілактики візуальних форм раку – РМЗ та РШМ в державному, економічному, науковому, організаційному, навчальному секторах. Вияснені основні питання, які розглядаються в нормативно-правовій базі щодо раннього виявлення та профілактики РМЗ і РШМ: санітарно-просвітницькі аспекти, якість надання медичної допомоги, організація роботи онкологічних ЗОЗ, значення лікаря загальної практики сімейної медицини в ранньому виявленні та профілактиці захворювань. Соціологічне дослідження показало, що більшість жінок обізнані про програми скринінгу, як РШМ – 101 (72,1%) так і РМЗ – 98 (74,2%). Виявлені фактори, які перешкоджають проведенню скринінгу з боку жінки. Розкриті теми та категорії уявлень чоловіків про РМЗ та.РШМ На шостому, заключному етапі, методом концептуального моделювання була побудована функціонально-організаційної модель раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози в основу якої покладена екосистема, де жінка є основним її елементом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні: • Здійснено медико-соціальне обґрунтування функціонально-організаційної моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин – раку шийки матки та раку молочної залози, стрижневими інноваційними елементами якої стали: медична інформаційна система з вбудованими комунікативними функціями, яка об’єднує всі заклади охорони здоров’я єдиною мережею; жінка, як головна частина екосистеми в якій вона знаходиться, і як об’єкт, так і суб’єкт управління. • Визначена роль фахівця громадського здоров’я на якого покладається моніторинг і оцінка стану здоров’я жінки. Завдяки запропонованій нами моделі поліпшується комунікативна функція між лікарями всіх рівнів, фахівцями ГЗ та відбувається комплексний підхід до стану здоров’я жінки з різних рівнів медичної допомоги із забезпеченням наступності. • З’ясовані регіональні і загальноукраїнські особливості тренду показників захворюваності, поширеності, смертності, внаслідок РШМ та РМЗ. • Розкриті модифіковані детермінанти впливу що асоціюються з РШМ та РМЗ на регіональному рівні. Виявлені прогалини в нормативно-правовій базі щодо профілактики та раннього виявлення РШМ та РМЗ державному, економічному, науковому, організаційному, навчальному секторах. • Розширені уявлення про фактори, які перешкоджають проведенню скринінгу з боку жінки: логістичні, інформативні, психологічні, організаційні. • Визначена роль чоловіка в ранньому виявленні та профілактиці РШМ та РМЗ жінки. Здобули подальшого розвитку науково-методичні підходи до дослідження моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Удосконалено: • методику покращення прихильності жінок до профілактичних оглядів та його доступності; • науково-методичний підхід до імплементації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: раку шийки матки та раку молочної залози. Набув нових складових інтегральний підхід до організації моделі раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в доповненні теорії соціальної медицини в частині вчення про організацію раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: • результати дослідження є підставою для створення якісно нового підходу до раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози; • розробки інноваційного комплексу заходів з раннього виявлення та профілактики РШМ та РМЗ через включення до медичної інформаційної системи окремого модуля для фахівця громадського здоров’я та додатку для пацієнтки; • досягнення дисертаційної роботи дозволяють використовувати логічну модель імплементації раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: РШМ та РМЗ з визначенням її критеріїв та індикаторів з метою оцінки ефективності моделі; • визначено організаційні інструменти для впровадження моделі в практику фахівців: ланцюжок погодження змін, який дозволить виявити ризики в системі раннього виявлення та профілактики РШМ та РМЗ; • доповнення освітніх програм громадського здоров’я, соціальної медицини, онкології, сімейної медицини з питань профілактики та раннього виявлення РШМ та РМЗ; • введення питань з раннього виявлення та профілактики візуальних форм злоякісних пухлин: рак шийки матки та рак молочної залози до освітніх програм підготовки лікарів на до- та післядипломному рівні.Документ Покращення стоматологічного здоров`я дітей із вадами слуху лікувально-профілактичними ортодонтичними заходами(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Сокологорська-Никіна, Юлія КостянтинівнаСокологорська-Никіна Ю. К. Покращення стоматологічного здоров`я дітей із вадами слуху лікувально-профілактичними ортодонтичними заходами. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 221 - «Стоматологія». – Полтавський державний медичний університет, Полтава, 2024. Науковий керівник - завідувач кафедри післядипломної освіти лікарів-ортодонтів, д.мед.н., проф. Куроєдова В.Д. Упродовж останніх років спостерігається зростання загальної захворюваності дитячого населення України. Саме тому однією з найбільш актуальних проблем в медицині є збереження та зміцнення здоров’я дітей. Захворювання органу слуху, що призводять до розвитку туговухості та глухоти є соціально значущими, порушення слуху не дозволяють дитині розвиватися в повній мірі, так як сприйняття мови неможливе. За останні роки приріст числа дітей із вадами слуху в Україні збільшився на 20,8%. Існує тісний анатомічний та функціональний зв’язок між слуховим аналізатором та зубощелепною системою. Серед багатьох причин, що викликають порушення слуху, починаючи з періоду новонародженості є ЛОР патологія, а саме аденоїдні вегетації, що призводять до шкідливої дитячої звички – ротового дихання та викликають порушення прикусу. Діти із захворюваннями СНЩС, тяжкими випадками паротиту та інфантильним типом ковтання також входять до групи ризику. Вивченням стоматологічного статусу та особливостями надання стоматологічної допомоги дітям із вадами слуху займаються вчені з багатьох країн. Інтерес до вивчення стоматологічного здоров’я у дітей із вадами слуху (ДВС) не тільки не зменшується, але й росте з року в рік. Аналіз сучасних напрямків розвитку медицини та ортодонтії, зокрема, свідчить на користь нагальної необхідності розробки та впровадження в практику надання медичної допомоги пацієнтам із вадами слуху ефективних засобів профілактики, лікування та реабілітації. В дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та клініколабораторне вирішення актуального питання ортодонтії - підвищення ефективності профілактики ЗЩА, карієсу зубів та захворювань тканин пародонта та їх лікування у дітей із депривацією слуху шляхом обґрунтування, розробки та впровадження лікувального алгоритму поєднаного застосування різних видів лікувально-профілактичних заходів. У дисертаційній роботі використано такі методи дослідження: метод бібліографічного вивчення, клінічне стоматологічне, ортодонтичне та ортопедичне обстеження, електроміографічна характеристика функцій жувальних м’язів та кругового м’за рота, метод анкетування, методи підвищення мотивації до ортодонтичного лікування, метод кольорового тесту відносин, метод оцінки та фіксації даних та їх статистична обробка. Так, на основі проведеного клінічного обстеження 61 пацієнтів із вадами слуху віком 9-20 років визначено, що розповсюдженість ЗЩА серед дітей із депривацією слуху становить 100%. Найбільш поширеною патологією прикусу у глухих дітей є І клас за Angle (73,77%), друге місце посідає ІІ клас за Angle (26,23%). Інфантильний тип ковтання визначався в 39,34% дітей, у 19,68% ДВС спостерігався ротовий тип дихання. 80,33% обстежених дітей із порушеннями слуху мають аномалії прикріплення м’яких тканин ротової порожнини. Карієс зустрічається у 77,05% глухих дітей, інтенсивність карієсу залежить від віку та складає 2,07-3,04. При цьому відсоток вилікуваних зубів досить низький як у змінному, так і в постійному прикусі. При огляді лікарем-ортопедом у 94,74% дітей зі зниженим слухом діагностовано порушення опорно-рухового апарату. Функціональний стан групи м’язів, функція яких страждає за наявністю ортодонтичної патології, визначено методом сумарної (поверхневої) електроміографії за допомогою восьмиканального електроміографа «Нейро-МВП» (ООО «Нейрософт»). Досліджено та проаналізовано 177 електорміограми поверхневої частини власне жувальних м’язів, прередніх пучків скроневих та колового м’яза рота у 34 пацієнтів із депривацією слуху . Аналізу підлягали стан фізіологічного спокою, вольове стискання щелеп та жування. Зміни показників біопотенціалів м’язів артикуляційного апарату у глухих дітей із наявною ортодонтичної патологією засвідчує іх кореляційний зв’язок. Запропоновано Програму «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами», до якої входить комплекс діагностично-лікувальних заходів для пацієнтів із депривацією слуху з ортодонтичної патологією, що складається з діагностичного, мотиваційного та лікувально-профілактичного компонентів. Діагностичний компонент передбачав встановлення виду зубощелепних аномалій та деформацій на основі клінічного обстеження, визначення додаткових факторів ризику, що спричиняють різноманітні патології прикусу. Мотиваційним компонентом передбачено налагодження контакту між лікарем та глухою дитиною, створення атмосфери емоційного комфорту між ортодонтом, глухою дитиною та її батьками, планування особистісно орієнтованого лікування для кожного пацієнта із депривацією слуху, формування позитивного ортодонтичного лікування. Для цього вперше створено та запропоновано анкету з урахуванням специфіки та особливостей фізичного та психологічного стану дітей із сенсорною депривацією слуху (авторське свідоцтво України №69040 від 09.12.2016 р.). Для підвищення мотивації до ортодонтичного лікування та з метою популяризації ортодонтії було змонтовано навчально-пізнавальне відео для дітей із депривацією слуху «Щаслива посмішка дитини» (авторське свідоцтво України №115999 від 19.01.2023 р.). Для батьків чи опікунів дітей із вадами слуху також було створено анкету (авторське свідоцтво України №121956 від 14.12.2023 р.) та навчально-пізнавальне відео «Батькам про ортодонтичне лікування своїх особливих дітей» (авторське свідоцтво України №115998 від 19 січня 2023 р.). Ще одним мотиваційним компонентом було вивчення емоційного ставлення дітей із вадами слуху до значимих їм людей в сім’ї як на свідомому, так і частково неусвідомлюваному рівні методом кольорового тесту відносин Еткінда з подальшим проведенням його аналізу. Наукова новизна отриманих результатів. Доповнено наукові дані щодо стану стоматологічного та ортодонтичного здоров’я у ДВС; вивчена поширеність ЗЩА у ДВС, визначено рівень потреби в ортодонтичній допомозі; отримано нові наукові дані щодо функціонального стану жувальних м’язів та колового м’яза рота ДВС залежно від виду ЗЩА; для підвищення мотиваційного рівня ДВС та їх батьків/опікунів до ортодонтичного лікування проведена оцінка їх рівня стоматологічних та ортодонтичних знань; вперше розроблено, запропоновано та впроваджено комплекс лікувальнопрофілактичних заходів у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами», що дозволить підвищити ефективність профілактики ЗЩА в ДВС. Практичне значення отриманих результатів. Розширено наукові дані щодо особливостей прикусу дітей та підлітків із вадами слуху. За результатами обстеження встановлено, що діти із вадами слуху, мали середній рівень поширеності (77,05 %) та інтенсивності (2,5 – 4,27) карієсу. Вперше розроблено та запропоновано анкету для дітей із вадами слуху та анкету для батьків/опікунів дітей із вадами слуху. Вперше вивчено емоційні компоненти ставлення дітей із вадами слуху до значимих їм людей в сім’ї як на свідомому, так і частково неусвідомлюваному рівні, відношення до свого стоматологічного здоров’я за допомогою модифікованого кольорового тесту. Доповнені наукові данні щодо функціональних порушень щелепно-лицевої ділянки, зокрема жувальних м’язів та колового м’яза рота в дітей із вадами слуху залежно від виду ЗЩА. Доповнено наукові дані про стан опорно-рухового апарату дітей та підлітків із вадами слуху.. Вперше розроблено, обґрунтовано та запропоновано комплекс заходів профілактики у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами». Аналіз клінічної ефективності застосування розробленого комплексу у пацієнтів із вадами слуху виявив позитивну динаміку досліджуваних показників. Спостерігалося покращення динаміки зміни стану гігієни порожнини рота у ДВС під дією запропонованих лікувально-профілактичних заходів у всіх вікових групах дітей виявила суттєве поліпшення гігієни порожнини рота - зниження у 1,37 рази (0,925±0,175; р˂0,05). Через рік після початку проведення лікувально-профілактичних заходів інтенсивність карієсу в ДВС знизилась, в порівнянні з первинним оглядом і становила 2,4±0,06 (р˂0,05). Після проведення профілактичної роботи з ДВС та з їх батьками/опікунами на реальне ортодонтичне лікування звернулось 37,5% від оглянутих дітей. Запропонована Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами». дозволяє знизити несприятливий вплив патогенетичних факторів та покращити клінічні показники, зокрема, стан гігієни порожнини рота. Результати роботи впроваджені в лікувально-діагностичний процес КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №3»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №2»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Дніпропетровська міська дитяча стоматологічна поліклініка №1»ДОР» (м.Дніпро); КЗ «Хмельницька обласна стоматологічна поліклініка» (м. Хмельницький); КЗ «Черкаська обласна стоматологічна поліклініка» (м.Черкаси). На підставі результатів дослідження обґрунтовано та запропоновано до клінічного використання удосконалені підходи лікувально-профілатичних ортодонтичних заходів у вигляді Програми «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами» ВИСНОВКИ: 1. Визначено патологію прикусу в 100% дітей та підлітків із депривацією слуху. Найчастіше у ДВС зустрічалась патологія прикусу І класу за Angle – 73,77%. У 80,36% ДВС виявлено різні аномалії прикріплення м’яких тканин порожнини рота. В 77,05% ДВС виявлено карієс зубів. Інтенсивність карієсу зростала з віком. Рівень стоматологічної санації та профілактики серед ДВС є недостатнім («П» = 0,39, «п»=0,62). У 86,88% недостатній рівень гігієни порожнини рота. Обов’язкової ортодонтичної допомоги потребують 46% ДВС. 2. Анкетування визначило, що 61,5% мають знання по догляду за порожниною рота, проте не використовують їх, не мають достатніх мануальних навичок. 76,9% ДВС відвідували раніше стоматолога і 64,5% з них не відчувають страха на стоматологічному прийомі. За результатами опитування батьків дітей із вадами слуху, було виявлено низький рівень усвідомлення наявної ортодонтичної патології в їх дітей. Знайдено, що більшість батьків не досить вірно розуміють свою роль в цьому питанні. За результатами кольорового тесту відносин встановлено: у ДВС 8-12 років найменша кількість проблем міжособистісних стосунків із матерями , як емоційна залежність від них з раннього віку. Підсвідомо глухі діти незадоволені своїми зубами. 3. У всіх ДВС відбулися виражені зміни в діяльності жувальних м'язів: всі показники БП в стані фізіологічного спокою майже в 2 рази вищі, в порівнянні з контрольною групою 1 та 2 (р˂0,05), але при при статичній пробі максимального вольового стискання щелеп відбувається зниження показників амплітуди коливань БП жувальних м’язів більш, ніж в 2 рази в порівнянні з контрольними групами 1 та 2 (р˂0,05). Нейром’язові зміни m.orbicularis oris при патології прикусу ІІ кл. за Angle статистично більше виражені, ніж при І кл. за Angle. При статичній пробі в ДВС знайдено зниження показників амплітуди коливань БП КМ рота в 5,99 разів (група контролю 1) та в 5 разів (група контролю 2). 4. Простежується прямий зв’язок стану кісткової системи та ЗЩА у ДВС різного віку: порушення опорно-рухового апарату в 94,64% випадках; в 1 групі зустрічається патологія стоп - 44,64%; поєднана патологія стоп та хребта - 28,57%, що з віком (2 група) в 12,5% випадків призводить до одностороннього вкорочення нижньої кінцівки. 5. Розроблено Програму «Покращення стоматологічного здоров`я дітей та підлітків із вадами слуху лікувально-профілактичними заходами» та застосування комплексу лікувально-профілактичних заходів, що дозволяє суттєво поліпшити гігієну порожнини рота - зниження в 1,37 рази (0,925±0,175; р˂0,05) в порівнянні з первинним оглядом. Через рік після початку проведення лікувально-профілактичних заходів інтенсивність карієсу в ДВС знизилась, в порівнянні з первинним оглядом і становила 2,4±0,06 (р˂0,05). Після проведення профілактичної роботи з ДВС та з їх батьками/опікунами на реальне ортодонтичне лікування звернулось 37,5% від оглянутих дітей.Документ Непсихотичні психічні розлади у осіб, що доглядають за пацієнтами з деменцією(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-13) Орлова, Ольга ВячеславівнаОрлова О.В. Непсихотичні психічні розлади у осіб, які доглядають за пацієнтами з деменцією. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я», за спеціальністю 222 «Медицина». Полтавський державний медичний університет МОЗ України, Полтава, 2024. Захист відбудеться в Полтавському державному медичному університеті. Мета дослідження - на підставі системного дослідження соціальнодемографічних, клініко-анамнестичних, клініко-психопатологічних та адаптаційних особливостей доглядачів за пацієнтами з деменцією розробити та впровадити програму їх комплексної реабілітації. У відповідності до мети дослідження та поставлених завдань на етапі скринінгу до даного дослідження залучено 126 осіб, які доглядали пацієнтів з деменцією та мали скарги непсихотичного характеру, а також 126 осіб з діагнозом деменції у відповідності до МКХ-10, які потребували здійснення за ними постійного догляду. Догляд здійснювався, як на професійний основі, так і не професіоналами на підставах родинного зв’язку. Всі доглядачі під час виконання та надання послуг із догляду (як на професійному, так і не непрофесійному рівні), мали скарги непсихотичного характеру та звернулися за консультативною допомогою до лікарів-психіатрів. Досить часто доглядачі зверталися саме до того лікаря-психіатра, послугами якого користувався пацієнт із деменцією. Таким чином, в результаті накопичення та аналізу емпіричних спостережень було сформовано гіпотезу щодо індукуючого впливу психопатологічної симптоматики асоційованої з деменцією на формування непсихотичних психічних розладів у осіб, які контактують із хворими на деменцію. У відповідності до мети та поставлених завдань, з урахуванням наукової гіпотези проведено сім послідовних етапів проведення наукового дослідження. На першому етапі проводили скринінг частоти скарг та звернень доглядачів за медичною допомогою за результатами якого встановлено не лише загальні ознаки психосоціальної дезадаптації, а й виражені її форми у різних сферах, виявлено порушення соціального функціонування, якості життя, діагностовано чи підтверджено непсихотичні психічні розлади згідно критеріїв МКХ-10: неврастенію (F48.0), розлади адаптації (F43.2), тривожнодепресивні розлади (F41.2), тривожні розлади (F41). Другий етап дослідження передбачав вивчення історій хвороби пацієнтів із деменцією та проведення комплексного всебічного обстеження їх психічного, неврологічного та соматичного стану. Під час першого та другого етапів дослідження сформовано та розроблено критерії включення та виключення як для доглядачів, так і для пацієнтів із деменцією. Таким чином, остаточну вибірку даної роботи склали 104 пари, що складались із доглядача за пацієнтом з деменцією та особи з деменцією різного ґенезу. Третій етап - присвячено формуванню груп дослідження. Доглядачі пацієнтів із деменцією були розподілені на 2 групи: до першої групи належали 58 осіб, близькі родичі пацієнтів, що мали родинні зв'язки, а до другої групи належали 46 осіб, професійні доглядачі, які є кваліфікованими співробітниками по догляду за пацієнтами з деменціями. На четвертому етапі дослідження використовувався клінікопсихопатологічний метод, що був застосований до доглядачів на загальноприйнятих засадах у психіатричному обстеженні пацієнтів шляхом інтерв’ю із подальшою верифікацією отриманих даних на підставі діагностичних критеріїв Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду. Встановлено, що клінічна структура виявленої поширеності та вираженості психопатологічних синдромів мала відмінності у доглядачів, які належали до першої групи (сімейних) та другої групи (професійних) доглядачів. У групі сімейних доглядачів найбільшу питому вагу мали тривожно-депресивний, депресивний, депресивно-іпохондричний синдром. У групі професійних доглядачів найбільш розповсюдженими були астенічний, астено-депресивний та тривожно-астенічний синдроми. На п’ятому етапі психометричні методи доповнювали клінікопсихопатологічне дослідження та застосувалися з метою отримання кількісної оцінки клінічних показників, що дозволило визначити наявність чи відсутність психосоціальної дезадаптації, її варіант та оцінку ступеню тяжкості, наявність емоційного вигорання, вплив догляду за пацієнтом з деменцією на якість життя доглядачів, їх психосоціальне функціонування, стресостійкість, рівень тривоги. Отримані результати клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей доглядачів за пацієнтами з деменцією покладено в основу комплексної програми реабілітації ( шостий етап дослідження). Загальним спрямуванням реабілітаційних заходів була стабілізація психоемоційного стану та редукція непсихотичних психічних розладів, зниження рівня стресового навантаження під час догляду за пацієнтами з деменцією, покращення показників їх психосоціальної адаптації у різних сферах функціонування та терапія і профілактика синдрому вигорання. Базовими принципами комплексної програми реабілітації були системність, диференційованість та етапність. Оцінка ефективності реабілітаційних заходів базувалася на аналізі динаміки клініко-психопатологічного статусу, аналізі стану психосоціальної дезадаптації, рівня вираженості тривожно-депресивної симптоматики, особистісної та реактивної тривожності та стресостійкості. Катамнестичне обстеження доглядачів за пацієнтами із деменцією через 6 місяців відповідало сьомому етапу дослідження та довело ефективність впровадженої програми реабілітації. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше, встановлено, що для осіб, які здійснювали догляд за пацієнтами на основі родинного зв’язку, базовим, «наскрізним» порушенням була тривога, а у професійних доглядачів – астенія. Вперше з’ясовано, що у сімейних доглядачів достовірно частіше спостерігались непсихотичні психічні розлади, а група професійних доглядачів відзначалась меншою поширеністю симптоматики психічних розладів та проявлялись переважно психосоціальною дезадаптацією і синдромом емоційного вигорання. Вперше визначено, що у сімейних доглядачів психосоціальна дезадаптація носила більш виражений характер та була представлена переважно сімейним, виробничим та економічним варіантами. Професійні доглядачі найчастіше виявляли ознаки психосоціальної дезадаптації комунікативного варіанту. Вперше доведено, що на фізичний та психологічний стан доглядачів негативно впливало збільшення часу, який витрачався на догляд за хворим. Вперше за результатами дослідження встановлено прямий кореляційний зв’язок високих балів ступеня стресового навантаження з високим ступенем тяжкості психосоціальної дезадаптації у доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу. Вперше виявлено джерела дистресу, які сприяли порушенню загальних адаптаційних механізмів. З’ясовано мікро- та макросоціальні чинники, що впливають на стан адаптації під час надання послуг по догляду за пацієнтом із деменцією, а також враховано роль психологічних чинників у розвитку психосоціальної дезадаптації, дистресу, зниження показників якості життя та їх вплив на формування синдрому емоційного вигорання та непсихотичних психічних розладів. Отримані результати дозволили виокремити та оцінити ключові напрямки, варіанти та тяжкість психосоціальної дезадаптації у доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу, встановити рівень дистресу для сімейних та професійних доглядачів, проаналізувати їх якість життя, що надало розуміння ключових етіопатогенетичних ланок формування психосоціальної дезадаптивної поведінки і відповідно сприяло формуванню комплексної програми реабілітаційних та профілактичних заходів. Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає в підвищенні якості реабілітації доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу. Розроблено обґрунтовану комплексну персоніфіковану систему диференційованої реабілітації для доглядачів за пацієнтами із деменцією різного ґенезу, що базується на поєднанні психоедукації, психо- та фармакотерапії. Встановлено, що для сімейних доглядачів головною метою реабілітаційного процесу має бути адаптація до нових змінених умов життя, пов’язаних із важкою хворобою родича та терапія психопатологічних розладів, для чого високу ефективність показало застосування когнітивнобіхевіоральної та сімейної психотерапії. Профілактична робота з сімейними доглядачами повинна бути спрямована передовсім на попередження рецидивів непсихотичних психічних розладів і відновлення психосоціальної адаптації. Доведено, що для професійних доглядачів провідною метою реабілітації була корекція дезадаптивних поведінкових тенденцій із застосуванням методів групової психотерапевтичної корекції та особистісно-орієнтованої реконструктивної психотерапії. Для професійних доглядачів основну увагу слід спрямовувати на профілактику синдрому емоційного вигорання за допомогою аутогенного тренування з акцентом на навчання методам релаксації та саморегуляції вегетативних функцій з метою підвищення стресостійкості. Результати дослідження впроваджено в практичну роботу: КП «3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради»; КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради»; КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради»; КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради»; КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров’я» Одеської обласної ради; ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»; КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. Отримані наукові дані впроваджено в навчальний процес кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Полтавського державного медичного університету МОЗ України; кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та психотерапії Одеського національного медичного університету МОЗ України; кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна МОН України; кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України.Документ Диференційована хірургічна тактика при парапанкреатичних інфекційно-септичних ускладненнях деструктивного панкреатиту(Харківський національний медичний університет, 2020-12) Черкун, Олексій Юрійович; Cherkun, O. Yu.Дисертація присвячена вивченню проблеми інфекційно-септичних ускладнень у хворих з деструктивними формами гострого панкреатиту. За даними різних авторів захворюваність на гострий панкреатит складає від 38 до 95 на 100000 населення. Деструктивні форми гострого панкреатиту розвиваються у 15-25% пацієнтів. Летальність при деструктивних формах гострого панкреатиту, за даними закордонних авторів, коливається в межах 27-45%. Саме ці пацієнти є найбільш тяжкою групою в діагностичному, лікувальному, соціальному і економічному плані, що підтверджується даними про високі показники летальності, частоту ускладнень, терміни госпіталізації та значні фінансові витрати при лікуванні даної категорії пацієнтів. За оновленою класифікацією гострого панкреатиту «Антанта– 2012» визначено, що для тяжкої форми гострого панкреатиту притаманні поширені пери- та інтрапанкреатичний некроз, локалізовані чи дифузні некрози паренхіми, перипанкреатична флегмона, інфікований некроз, формування псевдокіст і абсцесів. В літературі недостатньо приділяється уваги саме вибору хірургічної тактики при даних ускладненнях в залежності від характеру та локалізації інфікованого парапанкреатичного осередку. Останнім часом з’являються роботи про роль гормонів щитоподібної залози у прогнозуванні розвитку бактеріальної інфекції. Так, відомо що, підвищення рівня прокальцитоніну вище 1,8 нг/мл при гострому панкреатиті, вказує на розвиток інфекційних ускладнень, які в свою чергу, при неадекватному подальшому лікуванні, можуть призвести до розвитку тяжкого сепсису чи поліорганної недостатності та смерті пацієнта. Тому доцільно вивчення рівня тиреоїдних гормонів у пацієнтів з деструктивним панкреатитом, оскільки відомо, що синдром низького Т3 є предиктором синдрому поліорганної недостатності та несприятливого перебігу соматичної патології. Таким чином, невирішені питання в діагностиці та виборі лікувальної тактики у пацієнтів з деструктивним панкреатитом, різні погляди на показання до оперативного втручання, визначення термінів та об’єму оперативного втручання, аналіз впливу гормонів тиреоїдного профілю на динаміку захворювання, обумовлюють актуальність проведення даного дослідження. Дослідження проводилося на кафедрі хірургії №2 медичного факультету №1 Української медичної стоматологічної академії. Клінічною базою було Комунальне підприємство "Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради". Всім пацієнтам з парапанкреатичними інфекційно-септичними ускладненнями деструктивного панкреатиту було проведено повне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження згідно наказу МОЗ України (наказ №297 від 02.04.2010 року). Додатково проводилося визначення рівня прокальцитоніну, С-реактивного білку, Т3, Т4, Т3вільного та ТТГ. Робота заснована на ретро- та проспективному аналізі лікування 127 хворих з інфекційно-септичними ускладненнями гострого деструктивного панкреатиту, які знаходилися на лікуванні у хірургічному відділенні та відділенні анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії вищезгаданої установи з 2010 по 2018 роки. Під час першого етапу дослідження було проаналізовано діагностичну та лікувальну тактику у 87 пацієнтів (група порівняння) з парапанкреатичними інфекційно-септичними ускладненнями деструктивного панкреатиту. Хірургічна тактика лікування хворих даної групи в цілому відповідала загальноприйнятим стандартам і спиралася переважно на характер парапанкреатичних ускладнень і поширеність локального процесу. Так при поширеності рідинних скупчень без секвестральних мас на 1 чи 2 ЗППН, хворим виконували дренування під УЗ- контролем. Отримані виділення під час дренування відправляли на дообстеження: бактеріоскопію, рівень амілази, посів на мікрофлору та на дослідження чутливості до антибактеріальних препаратів. Показанням до полідренування було поширення рідинних скупчень на 2-4 ЗППН, з переважанням рідинного компоненту (5 пацієнтів – 5,7%), при цьому завершальним етапом лікування воно було у 1 пацієнта (1,1%). Всі інші потребували подальшого дообстеження та відкритих оперативних втручань. Було встановлено пряму залежність між поширеністю локальних парапанкреатичних ускладнень та перебігом органної дисфункції у пацієнтів з гострим тяжким панкреатитом. Так при поширеності парапанкреатичних локальних ускладнень на 1 чи 2 ЗППН, тривалість ПОД спостерігалося лише у 12,5% пацієнтів, при поширеності на 3-4 ЗППН – 30-44% хворих, а при поширеності локальних ускладнень більше ніж 5 ЗППН, персистуюча ПОД спостерігалася майже у всіх пацієнтів (>80%). Незважаючи на проведене лікування, у даній групі пацієнтів спостерігалося високий рівень післяопераційних ускладнень – 9 (10,3%) пацієнтів. Слід відмітити, що всі ускладнення виникали після відкритих операцій, ускладнень після дренування/полідренування не спостерігалося. Самим поширеним ускладненням було арозивна кровотеча (5,7%), кишкова нориця (4,5%). Окрім цього, рівень летальності склав 39,1%, а частота повторних хірургічних втручань – 46%. Також виявилося, що рутинне первинне дренування парапанкреатичних локальних ускладнень гострого тяжкого панкреатиту під УЗ-контролем призводить до раннього інфікування даних скупчень та збільшення майже на третину госпітальних штамів та S.aureus. Як насліок, раннє призначення антибактеріальних препаратів резерву призводить до розвитку мультирезистентності госпітальної інфекції, що в подальшому негативно позначається на антибіотикотерапії після відкритих НСЕ і погіршує прогноз даних пацієнтів. На другому етапі дослідження проведено аналіз лікування 40 хворих (основна група) з розподілом їх на 2 підгрупи. Першу підгрупу (2а, n=17) склали пацієнти, у яких окрім стандартних методів обстеження додатково проводили визначення рівня прокальцитоніну, С-реактивного білка, а також гормонів тиреоїдного профілю: Т3, Т4, ТТГ, та Т3вільного. Обстеження проводили перед запланованим оперативним втручанням. Інфікованим парапанкреатичне рідинне скупчення вважали при підвищенні рівня прокальцитоніну вище 3,8 нг/мл, С-реактивний білок вважали маркером розвитку гнійно-септичних ускладнень при гострому тяжкому панкреатиті при підвищенні концентрації вище 100,0 мг/л, розвиток синдрому низького трийодтироніну вважали коли рівень Т3вільного складав менше 2,5 нмоль/л. Обов’язково визначали рівень гормонів трийодтироніну, тетрайодтироніну та тиреотропного гормону для виключення захворювань щитоподібної залози, що могло дати хибні результати. У цій підгрупі, відхилень від нормального рівня тиреоїдних гормонів не спостерігалося. Проведений аналіз потенційних маркерів ГСУ у пацієнтів 2а підгрупи основної групи виявив, що у пацієнтів з середньо-важким панкреатитом, підвищення рівня проСа більше 3,8 нг/мл відмічалося у 10% пацієнтів, підвищення рівня СРБ вище 100,0 мг/л – у жодного з пацієнтів, розвиток синдрому low T3 спостерігався у 10% пацієнтів. Тоді як у пацієнтів з тяжким перебігом ГТП – підвищення рівня СРБ також не визначали, підвищення рівня проСа вище порогового у 42,9% пацієнтів, розвиток синдрому low T3 відмічено у всіх пацієнтів (100%). На 4-5 добу після проведено оперативного лікування хворим повторно визначали рівень вищеописаних гормонів. Рівень проСа нижче 3,8 нг/мл визначали лише у 5.9% пацієнтів з тяжким перебігом гострого панкреатиту. Показник СРБ визначили як неінформативний. Синдром low T3 зберігався лише у 6 пацієнтів (85,7%) з тяжким перебігом гострого панкреатиту. Померлих у 2а підгрупі основної групи було 6 пацієнтів. Було виявлено, що у всіх 6 пацієнтів регресу синдрому low T3 не спостерігалося. Отже, розвиток синдрому low T3 є предиктором несприятливого перебігу захворювання з чутливістю 85,7% та специфічністю 90,1%, що дає змогу використовувати даний маркер у плануванні оперативних втручань з метою попередження розвитку незворотної органної дисфункції. Спираючить на отримані результати, було розроблено алгоритм диференційованої хірургічної тактики. Пацієнтам в перші 4 тижні захворювання проводиться контроль лабораторних показників, оцінюється тяжкість стану та наявність органної дисфункції в динаміці. За допомогою променевих методів обстеження виконують контроль за локальними парапанкреатичними ускладненнями. За наявності рідинного компоненту в останніх, слід першочергово виконувати пункцію скупчень, з метою декомпресії а також визначення збудника, якщо він наявний. За умов отримання гною в пунктаті – показано дренування даного рідинного скупчення. У випадку відсутності позитивного ефекту від діагностичної пункції пі УЗ-контролем або формуванню повторних рідинних скупчень – пацієнту показане МРТ-дослідження для потенційного визначення секвестральних мас низької щільності. За результатами МРТ визначають переважання рідинного чи тканинного компонентів – з подальшим визначенням хірургічної тактики. За можливості потрібно надавати перевагу дренуванню через фланки – з подальшим бужуванням порожнини гнійників за допомогою розробленого в клініці пристрою для бужування порожнини абсцесу (патент України на корисну модель №127401 від 25.07.2018). У випадку, коли за даними МРТ переважає рідинний компонент, і немає ефекту від тонкоголкової пункції, паралельно обов’язковим є визначення рівня вільного Т3. У випадку діагностики синдрому lowT3 пацієнту показане відкрите оперативне втручання. Обов’язковим є переоцінка рівня тиреоїдних гормонів на 4-5 добу. Показаннями до етапних хірургічних втручань є персистенція синдрому низького трийодтироніну і/або діагностика не фіксованих секвестрів за даними інструментальних методів дослідження. У терміні захворювання більше 4-х тижнів, за наявності ознак SIRS хворим показане проведення КТ з в/в контрастуванням для діагностики сформованих парапанкреатичних скупчень, з подальшим визначенням об’єму хірургічного прийому. Даний алгоритм було використано при лікування другої підгрупи основної групи (2b, n=23). Констатовано зниження числа післяопераційних ускладнень на 4,4% завдяки використанню міні-доступів, а також зниження рівня летальності у пацієнтів з ГСУ на 13,0%.Документ Вивчення ефективності лікування та прогнозування перебігу сезонного алергічного риніту у дітей з урахуванням циркадіанного молекулярного годинника(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-28) Щербак, Вікторія ВалеріївнаЩербак В.В. Вивчення ефективності лікування та прогнозування перебігу сезонного алергічного риніту у дітей з урахуванням циркадіанного молекулярного годинника. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 228 – «Педіатрія». Підготовка відбулася в Полтавському державному медичному університеті МОЗ України, Полтава, 2023 рік. Алергічний риніт є одним із найпоширеніших хронічних захворювань серед алергічних захворювань респіраторного тракту, медико-соціальна значимість якого підкреслюється поширеністю не лише серед дорослого населення, але й в педіатричній популяції. З метою оптимізації діагностики та лікування даного захворювання, в багатьох країнах світу науковці продовжують вивчати патогенетичні механізми, нові діагностичні та прогностичні маркери для своєчасної верифікації діагнозу та, відповідно, шляхи підвищення ефективності протокольної терапії. Дослідження впливу циркадіанного годинника на фізіологічні та патологічні процеси в організмі на сьогодні є одним із таких напрямків наукових досліджень. Більш детальне вивчення особливостей хроноімунотерапії є потенційним аспектом в розумінні впливу циркадіанних ритмів на ефективність лікування, що може мати практичне значення для оптимального підбору терапії. Мета дослідження: оптимізація критеріїв прогнозування перебігу сезонного алергічного риніту у дітей з урахуванням рівнів імунологічних маркерів ІЛ-33 й ST2 та підвищення ефективності протокольного лікування на підставі вивчення мРНК генів циркадіанного молекулярного годинника. Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення наступних завдань: 1. Вивчити спектр найбільш поширених пилкових алергенів, які призводять до розвитку сезонного алергічного риніту у дітей Полтавського регіону. 2. Дослідити вікові закономірності коморбідності сезонного алергічного риніту в обстежених дітей Полтавської області. 3. Оцінити клініко-імунологічні показники та визначити діагностичну значимість ІЛ-33 та ST2 у пацієнтів із сезонним алергічним ринітом. 4. Дослідити кореляційні взаємозалежності між показниками цитокінового профілю та клініко-імунологічними детермінантами алергічного риніту. 5. Визначити незалежні предиктори для прогнозування перебігу сезонного алергічного риніту у дітей шкільного віку з урахуванням виявлених клініко-імунологічних аспектів в обстежених пацієнтів. 6. Визначити рівні експресії мРНК генів bmal1 та per1 циркадіанного молекулярного годинника у хворих із сезонним алергічним ринітом та провести порівняльну оцінку з показниками здорових дітей. 7. Провести порівняльну оцінку динаміки експресії мРНК генів bmal1 та per1 циркадіанного молекулярного годинника у дітей із сезонним алергічним ринітом після проведеної протокольної терапії в залежності від часу доби з наступною розробкою рекомендацій для підвищення ефективності лікування. Для досягнення зазначеної мети, проводилося вирішення ряду поставлених завдань на п’яти послідовних етапах дослідження. На першому етапі був проведений ретроспективний аналіз для оцінки кількісних та якісних характеристик пилкової сенсибілізації, виділення основних причиннозначущих алергенів з наступною розробкою педіатричної діагностичної панелі з урахуванням регіональних особливостей Полтавської області. Для проведення другого етапу дослідження та вирішення поставлених задач, а саме вивчення, клініко-параклінічних особливостей перебігу САР у дітей та оцінки якості життя, було відібрано 42 дитини від 6 до 17 років з числа стаціонарних та амбулаторних пацієнтів, які зверталися за лікувально-консультативною допомогою до поліклінічного відділення Центру спеціалізованої педіатричної допомоги «Полтавська обласна клінічна лікарня імені Скліфосовського » протягом 2021-2022 рр. Групу порівняння склали 26 здорових дітей аналогічного віку з необтяженим індивідуальним та сімейним алергологічним анамнезом. На третьому етапі здійснено імунологічне дослідження рівнів інтерлейкіну-33 та SТ2 з подальшим визначенням моделі кореляційних взаємозалежностей між даними показниками та клінікоімунологічними детермінантами сезонного алергічного риніту. Наступним кроком була порівняльна оцінка клінічних та імунологічних характеристик пацієнтів в залежності від фенотипу захворювання – 13-ти коморбідних хворих із супутньою бронхіальною астмою та 29-ти дітей з ізольованим алергічним ринітом. На четвертому етапі, було проведено молекулярно-генетичне дослідження з визначенням рівнів експресії мРНК генів bmal1 та per1 циркадіанного годинника у 20 пацієнтів із середньо-тяжким перебігом АР та 7-ми здорових дітей. На заключному (п’ятому) етапі дослідження, дані хворі були розділені на дві підгрупи, в залежності від часу прийому препаратів (Іша застосовувала протокольну терапію у вечірній час, ІІ-га – зранку) з наступним проведенням оцінки ефективності лікування з урахуванням рівнів повторного (тобто після проведеної терапії) дослідження експресії даних генів. Частота виявлених та госпіталізованих до дитячої лікарні пацієнтів із САР стрімко зросла за період з 2010 по 2020 р. Так, у 2015 році в 1,5 рази більше було зареєстрованих дітей з сезонним алергічним ринітом ніж у 2010 році. При порівнянні наступного п’ятирічного періоду, у 2019 році було зафіксовано в 3,6 рази більше хворих, порівняно з 2015 роком. За результатами оцінки кількісних та якісних характеристик пилкової сенсибілізації у пацієнтів за період з 2010 по 2020 рр. найбільш частою виявилася сенсибілізація до пилку бур’янів (86,6%), серед яких лідируюче місце зайняла амброзія (65,6%), а також полин і циклахена, які реєструвалися в кожного другого (49,6%) та кожного третього (34,2%) пацієнта відповідно. Другу сходинку в структурі сенсибілізації пацієнтів із алергічним ринітом зайняли злакові (63,4%), з найвищими показниками чутливості більше, ніж в третини обстежених до кукурудзи (37,2%), костриці (34,0%), пажитниці (33,9%) та тимофіївки (32,5%). Найменшою була частота сенсибілізації до пилку дерев (40%) з найвищим потенціалом алергізації до вільхи та берези – в кожного п’ятого пацієнта (22,9% й 22,6% відповідно) та у кожного десятого до ліщини (10,4%). Таким чином, Виділення найбільш поширених пилкових алергенів дозволило розробити та впровадити діагностичну регіональну панель для педіатричної популяції пацієнтів Полтавської області. Дослідження вікових особливостей трансформації алергії, на підставі вивчення коморбідності захворювання дозволило прослідкувати закономірності еволюції атопії в залежності від віку дитини. Так, серед дітей дошкільного віку (15,79%) найчастіше реєструвалися поєднання алергічного риніту з рецидивуючим обструктивним бронхітом (27,66%) та з атопічним дерматитом (16,31%), тоді як у пацієнтів молодшого (37,63%) та середнього шкільного (46,58%) віку більшою була частка хворих із супутнім алергічним кон’юнктивітом (30,06%) та бронхіальною астмою (25,0%) відповідно. На другомі етапі дослідження було проведено детальне обстеження 42 дітей із САР. Середній бал оцінки якості життя серед дітей із сезонним алергічним ринітом віком 6-12 років й 12-17 років становив майже 74 та 78 із 138 і 150 максимально можливих балів, що свідчить про зниження якості життя більш, ніж на 50%. Виявлено прямі, різної сили (помірні та сильні) кореляційні зв’язки між носовими симптомами та практичними проблемами, іншими симптомами, обмеженням діяльності та емоційним станом, що значимо погіршувало якість життя пацієнтів в різних аспектах їх життєдіяльності. Дослідження імунних показників у пацієнтів із сезонним алергічним ринітом виявило статистично значиме підвищення рівнів ІЛ-33 (21,42±0,89 пг/мл) та ST2 (38,56±2,280 нг/мл) в порівнянні з аналогічними показниками в групі здорових дітей (10,16±0,43 пг/мл та 19,69±0,67 нг/мл відповідно, р<0,001), що підтвердило їх роль в патогенезі алергічного запалення та дозволило розширити уявлення про імунопатогенетичні механізми реалізації алергічного риніту. При порівнянні кореляційних асоціацій було встановлено пряму сильну залежність між рівнем ІЛ-33 і його рецептором ST2 (r=0,83; p<0,001) та тяжкістю назальних клінічних симптомів (r=0,80; p<0,01) з високим ступенем достовірності даних та статистично значимий середньої сили зв'язок між ІЛ-33 та ST2 з топічною назальною (r=0,52; p<0,001 й r=0,38; p<0,05) та системною еозинофілією (r=0,34; p<0,05 й r=0,31; p<0,05), що підкреслює їх діагностичну значимість в якості критеріїв алергічного запалення. Також встановлена пряма середньої сили залежність між рівнями ІЛ-33 та IgE (r=0,41; p<0,01), що підтверджує природу IgE-обумовлених алергічних реакцій та визначає місце даного ІЛ в алгоритмі діагностики пацієнтів із сезонним алергічним ринітом. Таким чином, створення кореляційної моделі взаємозалежностей між рівнями ІЛ-33 та ST2 з різними клініко-імунологічними детермінантами дозволило підтвердити алергічну природу назальної реактивності у хворих та підкреслити значимість даних цитокінів в патогенезі пацієнтів із сезонним алергічним ринітом. При наявності у пацієнтів коморбідного фону, зокрема супутньої БА, реєструвалися більш виражені прояви захворювання й відмічалася тенденція до статистично значимого превалювання тяжкого перебігу хвороби. Дослідження середніх концентрації інтерлейкіну-33 (28,68±1,08) та ST2 (52,64±4,06) в даній підгрупі хворих наглядно демонструє статистично значиме (p<0,001) превалювання даного цитокіну – в 1,5 та майже в 3 рази для ІЛ-33 й в 1,5 та 2,5 рази відповідно для ST2, у порівнянні з аналогічними даними пацієнтів з ізольованим алергічним ринітом та здоровими дітьми. У фенотипово коморбідних хворих, які характеризувалися тенденцією до статистично значимого превалювання більш тяжкого перебігу захворювання у порівнянні з хворими з ізольованим сезонним алергічним ринітом були визначено порогові значення IЛ-33 – 23,75 пг/мл та ST2 – 36,81 нг/мл з високим рівнем чутливості та специфічності, що має прогностичну значимість для розвитку бронхіальної астми у дітей із сезонним алергічним ринітом. В ході дослідження були виявлені достовірні показники різниці між рівнями вранішньої та вечірньої експресії генів позитивної та негативної ланки регуляції периферичного циркадіанного молекулярного годинника у здорових дітей. Встановлено статистично значимо вищі рівні вечірніх показників експресії мРНК гену bmal1 у бік їх збільшення, тоді як превалювання показників експресії мРНК гену per1 спостерігалися достовірно вище у вранішній час, що узгоджується даними вітчизняних та зарубіжних робіт, які також демонструють переважання значень експресії мРНК гену per1 у ранкові години, а bmal1 у вечірній час. Отримані результати дослідження експресії генів у пацієнтів із сезонним алергічним ринітом свідчать про дисрегуляцію периферичного молекулярного циркадіанного годинника, що відображається у вигляді порушення експресії даних генів як у ранковий так і у вечірній час. Також серед хворих у вечірні години достовірно переважали показники рівня експресії per1 над значеннями bmal1, тоді як у здорових дітей – навпаки, показники гену bmal1 у вечірній час були статистично значимо вищими за ранковий рівень, а експресія мРНК гену per1 вранці була достовірно вищою порівняно з рівнем вечірньої експресії. На заключному етапі дослідження було проведено вивчення ефективності протокольної терапії, яке різнилося за часом доби застосування препаратів (ранковий або вечірній прийом ліків) у дітей хворих на сезонний алергічний риніт з урахуванням вираженості експресії генів молекулярного циркадіанного годинника. У групі пацієнтів, які приймали лікування зранку, в динаміці спостереження (до та після проведеної терапії) не було зафіксовано істотних відмінностей активності як експресії мРНК гену bmal1 так і гену per1. У хворих, які приймали препарати у вечірні години були виявлені статистично значимо вищі рівні експресії мРНК гену per1 у ранкові години порівняно із показниками до початку терапії. Також відмічено статистично значиме зниження рівнів експресії мРНК гену bmal1 у вранішні години та достовірне зниження експресії мРНК гену per1 в клітинах букального епітелію у вечірні години – у порівнянні із значеннями до початку лікування. Таким чином, застосування протокольного лікування у вечірній час продемонструвало порівняно краще відновлення експресії як позитивної так і негативної регуляторної ланки молекулярного циркадіанного годинника у порівнянні з ранковим прийомом ліків. Практичне значення отриманих результатів На підставі проведеного дослідження розроблено та впроваджено в медичну практику лікувально-консультативних закладів Полтавської області регіональну діагностичну панель пилкових алергенів для шкірного приктестування, що сприятиме своєчасному скринінгу сезонного алергічного риніту у дітей. Визначення порогових рівнів ІЛ-33 та ST2 в обстежених дітей дозволить використовувати дані значення в практичній діяльності в якості критеріїв прогнозування перебігу сезонного алергічного риніту та ризику розвитку бронхіальної астми. За результатами дослідження одним із провідних практичних значень є підвищення ефективності протокольного лікування хворих із сезонним алергічним ринітом шляхом модифікації часу прийому препаратів і застосування базисної терапії у вечірні години на підставі статистично-значимо кращого відновлення рівнів експресії мРНК генів циркадіанного молекулярного годинника як позитивної, так і негативної регуляторної ланки. Висновки 1. За результатами проведеного ретроспективного аналізу медичних карт пацієнтів із САР за період з 2010 по 2020 рр. проведено оцінку кількісних та якісних характеристик пилкової сенсибілізації та визначені основні причинозначущі пилкові алергени у дітей Полтавського регіону. Найбільш частою виявилася сенсибілізація до пилку бур’янів (86,6%), серед яких лідируюче місце зайняла амброзія (65,6%), а також полин і циклахена, які реєструвалися в кожного другого (49,6%) та кожного третього (34,2%) пацієнта відповідно. Другу сходинку в структурі сенсибілізації пацієнтів із алергічним ринітом зайняли злакові (63,4%), з найвищими показниками чутливості більше, ніж в третини обстежених до кукурудзи (37,2%), костриці (34,0%), пажитниці (33,9%) та тимофіївки (32,5%). Найменшою була частота сенсибілізації до пилку дерев (40%) з найвищим потенціалом алергізації до вільхи та берези – в кожного п’ятого пацієнта (22,9% й 22,6% відповідно) та у кожного десятого до ліщини (10,4%). Виділення найбільш поширених пилкових алергенів дозволило розробити та впровадити діагностичну регіональну панель для педіатричної популяції пацієнтів Полтавської області. 2. Дослідження вікових особливостей трансформації алергії на підставі вивчення коморбідності у пацієнтів із САР Полтавської області дозволило прослідкувати закономірності еволюції атопії в залежності від віку дитини. Так, серед дітей дошкільного віку (15,79%) найчастіше реєструвалися поєднання алергічного риніту з рецидивуючим обструктивним бронхітом (27,66%) та з атопічним дерматитом (16,31%), тоді як у пацієнтів молодшого (37,63%) та середнього шкільного (46,58%) віку більшою була частка пацієнтів із супутнім алергічним кон’юнктивітом (30,06%) та бронхіальною астмою (25,0%) відповідно. За катамнестичними даними переважав середній ступінь тяжкості САР серед усіх пацієнтів незалежно від віку, тоді як тяжкий ступінь реєструвався майже в кожної п’ятої дитини молодшого (17,26%) та середнього (18,51%) шкільного віку й був статично значимішим у порівнянні з групою пацієнтів дошкільного віку (р<0,05 для обох груп). 3. Дослідження імунологічних показників у пацієнтів із САР виявило статистично значиме підвищення рівнів ІЛ-33 (21,42±0,89 пг/мл) та ST2 (38,56±2,280 нг/мл) в порівнянні з аналогічними показниками в групі здорових дітей (10,16±0,43 пг/мл та 19,69±0,67 нг/мл відповідно, р<0,001), що підтвердило їх роль в патогенезі алергічного запалення та дозволило розширити уявлення про імунопатогенетичні механізми реалізації алергічного риніту. 4. При порівнянні кореляційних асоціацій було встановлено пряму сильну залежність між рівнем ІЛ-33 і його рецептором ST2 (r=0,83; p<0,001) та тяжкістю назальних клінічних симптомів (r=0,80; p<0,01) з високим ступенем достовірності даних та статистично значимий середньої сили зв'язок між ІЛ-33 та ST2 з топічною назальною (r=0,52; p<0,001 й r=0,38; p<0,05) та системною еозинофілією (r=0,34; p<0,05 й r=0,31; p<0,05), що підкреслює їх діагностичну значимість в якості критеріїв алергічного запалення. Також встановлена пряма середньої сили залежність між рівнями ІЛ-33 та IgE (r=0,41; p<0,01), що підтверджує природу IgE-обумовлених алергічних реакцій та визначає місце ІЛ-33 в алгоритмі діагностики пацієнтів із сезонним алергічним ринітом. Створення кореляційної моделі взаємозалежностей між рівнями ІЛ33 та ST2 з різними клініко-імунологічними детермінантами дозволило підтвердити алергічну природу назальної реактивності у хворих із симптомами риніту та підкреслити значимість даних цитокінів в патогенезі пацієнтів із сезонним алергічним ринітом. 5. Під час проведеного нами регресійного аналізу були виявлені такі незалежні предиктори тяжкості сезонного алергічного риніту як «обмеження діяльності» та вираженість «носових симптомів» за опитувальником якості життя, значення ІЛ-33, ST2 та IgА. У зв’язку з тим, що фенотипово коморбідні хворі (пацієнти із САР та бронхіальною астмою) характеризувалися тенденцією до статистично значимого превалювання більш тяжкого перебігу захворювання з відповідно вищими значеннями ІЛ-33 та його рецептора ST2 у порівнянні з хворими з ізольованим САР було визначено порогові значення IЛ33 (23,75 пг/мл) та ST2 (36,81 нг/мл) з високим рівнем чутливості (92,3% для обох показників) та специфічності (96,6% та 72,4% відповідно), що має прогностичну значимість для розвитку бронхіальної реактивності та ранньої верифікації БА у дітей із сезонним алергічним ринітом. 6. Отримані в ході молекулярно-генетичного обстеження результати дослідження експресії мРНК генів bmal1 та per1 свідчать про дисрегуляцію периферичного молекулярного циркадіанного годинника у букальному епітелії пацієнтів із сезонним алергічним ринітом, що відображається у вигляді порушення експресії даних генів як у ранковий (вранішній рівень експресії мРНК гену bmal1 був майже у два рази вищим порівняно з вечірнім, хоча й не мав статистичної значимості, p>0,05), так і у вечірній час (медіана експресії мРНК гену per1 була статистично значимо вищою у вечірній час (1,19 (0,59- 1,79)2-ΔСt проти її ранкових значень 0,58 (0,26-0,82)2-ΔСt , p<0,05). Також серед хворих із САР у вечірні години достовірно переважали показники рівня експресії per1 над значеннями експресії bmal1 (1,19 (0,59-1,79)2-ΔСt проти 0,60 (0,12-1,51)2-ΔСt , p≤0,05), тоді як у здорових дітей – навпаки, медіана показника експресії мРНК гену bmal1 у вечірній час була статистично значимо вищою за її ранковий рівень (0,62 (0,47-0,76)2-ΔСt проти 0,25 (0,15-0,37)2-ΔСt, p<0,05), а медіана експресії гену per1 вранці була достовірно вищою порівняно з рівнем вечірньої експресії (0,73 (0,64-0,91)2-ΔСt проти 0,35 (0,30-0,44)2-ΔСt, p<0,01). 7. У групі пацієнтів із САР, які приймали протокольне лікування зранку, в динаміці спостереження (до та після проведеної терапії) не було зафіксовано істотних відмінностей активності як експресії гену bmal1 (0,34 (0,20-0,59)2-ΔСt проти 0,75 (0,22-1,60)2-ΔСt ; p>0,05), так і гену per1 (0,66 (0,56- 1,30)2-ΔСt проти 0,81 (0,44-0,93)2-ΔСt ; p>0,05). У хворих із САР, які приймали препарати у вечірні години були виявлені статистично значимо вищі рівні медіани експресії гену per1 у ранкові години порівняно із показниками до початку терапії (0,97 (0,29-1,37)2-ΔСt проти 0,43 (0,19-0,60)2-ΔСt, p<0,05). Також відмічено статистично значиме зниження рівнів медіани експресії мРНК гену bmal1 у вранішні години (0,29 (0,14-0,65)2-ΔСt проти 1,28 (0,60-1,60)2-ΔСt, p<0,05) та достовірне зниження медіани експресії мРНК гену per1 в клітинах букального епітелію у вечірні години – 0,84 (0,44-1,30)2-ΔСt проти 0,39 (0,29- 0,85)2-ΔСt , (p<0,05) у порівнянні із значеннями до початку лікування. Таким чином, застосування протокольного лікування у вечірній час продемонструвало порівняно краще відновлення експресії позитивної та негативної регуляторної ланки молекулярного циркадіанного годинника у порівнянні з ранковим прийомом ліків.Документ Удосконалення алгоритму спостереження за передчасно народженими дітьми, які народились від матерів з ожирінням(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Слюсарєва, Анастасія ВолодимирівнаСлюсарєваА.В. «Удосконалення алгоритму спостереження за передчасно народженими дітьми, які народились від матерів з ожирінням». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 «Медицина» (галузь знань 22 «Охорона здоров’я»). – Полтавський державний медичний університет, МОЗ України, Полтава, 2023. Дисертаційна робота присвячена вирішенню наукового завдання, яке полягало в оптимізації медичної допомоги передчасно народженим дітям, які народились від матерів з ожирінням, шляхом удосконалення алгоритму спостереження на підставі вивчення частоти перинатальних наслідків, які асоціюються зі станом дитини при народженні, особливостей фізичного розвитку та стану здоров’я немовлят упродовж раннього неонатального періоду, а також змін окремих клінічних та метаболічних маркерів. У ХХІ столітті ожиріння стало однією з найважливіших проблем охорони здоров'я в багатьох країнах світу, оскільки зростає величезний тягар захворювань, пов’язаних із цим станом. З’являється все більше наукових робіт про поширення ожиріння серед жінок репродуктивного віку, вагітних, дітей та підлітків. Особлива увага в останні роки приділяється поширенню ожиріння у дітей до 2 років, оскільки за даними науковців до 8,1% дітей віком до 2 років страждають на ожиріння. Нині проведені чисельні багатопланові дослідження, які доводять зв’язок між ожирінням матері та несприятливими наслідками у немовлят, зокрема макросомією, респіраторним дистрес-синдромом порушенням розвитку серцево-судинної системи та нервової системи. Проте вказані стани добре вивчені в когорті доношених немовлят, і недостатньо – у когорті передчасно 3 народжених немовлят. Незважаючи на досягнення фундаментальної науки, результати клінічних досліджень і багаторічний практичний досвід, дотепер залишається чимало суперечливих та невирішених питань щодо комплексної дії ожиріння на адаптацію передчасно народжених дітей, в яких більшість метаболічних та патофізіологічних процесів є незрілими. Зокрема нез’ясованими залишаються шляхи виявлення порушення фізичного розвитку серед передчасно народжених немовлят та частоти розвитку в них несприятливих наслідків, зокрема гіпоксичного ураження ЦНС, відсутні чутливі маркери точного передбачення розвитку цього ускладнення та внеску генетичної детермінанти; відсутні алгоритми раннього виявлення порушень фізичного розвитку та спостереження за передчасно народженими немовлятами, які народились від матерів з ожирінням, оскільки в чинних наказах МОЗ відсутні шкали оцінювання фізичного розвитку, що співставляють масу до довжини тіла, і відповідно дозволяють виявляти немовлят із найвищими ризиками та найбільшими відхиленнями у фізичному розвиткові; відсутні малоінвазивні скринінгові дослідження щодо ймовірної наявності в них гіпоксичних ускладнень.Документ Морфофункціональна характеристика моноцитарного паростка та клітин оточення червоного кісткового мозку при введенні триптореліну у щурів(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Мартиненко, Роман ВіталійовичМартиненко Р.В. Морфофункціональна характеристика моноцитарного паростка та клітин оточення червоного кісткового мозку при введенні триптореліну у щурів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина. – Полтавський державний медичний університет, м. Полтава, 2023. На сьогоднішній день морфофункціональні особливості червоного кісткового мозку (ЧКМ) викликають неабияке зацікавлення з боку світової наукової спільноти, так як він виконує роль центрального органу гемопоезу та імунопоезу. Як відомо, своє функціонування ЧКМ починає ще під час пренатального періоду розвитку людини, а після народження слугує єдиним джерелом регенерації формених елементів крові. При вивченні наукових літературних джерел нашу увагу привернули особливості перебігу моноцитопоезу. Відомо, що цикл дозрівання клітин даного ряду завершується в інших тканинах, де моноцити перетворюються на макрофаги. Мікрооточення кісткового мозку складається з безлічі типів клітин, і відносний внесок кожної з цих клітин в підтримку гематопоетичного клону залишається в значному ступені нез’ясованим. Рак передміхурової залози є найпоширенішим онкологічним захворюванням чоловіків, більш ніж 160 000 нових випадків щороку в Сполучених Штатах. Хаггінс і Ходжес продемонстрували терапевтичний ефект дефіциту тестостерону в статевих залозах у 1940-х роках і таким чином підтвердили концепцію, що рак передміхурової залози є андрогензалежним захворюванням. Андрогенндеприваційна терапія є основним методом лікування розповсюдженого раку передміхурової залози і в останні роки в основному включає використання агоністів гонадотропін-рилізинг гормону.Документ Морфофункціональні особливості тканин товстого кишечника при зшиванні різними хірургічними нитками в експерименті(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Кобеняк, Микола МиколайовичКобеняк М.М. Морфофункціональні особливості тканин товстого кишечника при зшиванні різними хірургічними нитками в експерименті – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 Медицина – Полтавський державний медичний університет МОЗ України, Полтава, 2023. У науковій кваліфікаційній праці наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у встановленні динаміки структурно-функціональних змін у перивульнарній ділянці сліпої кишки кролів при зшиванні різними хірургічними нитками у тому числі і модифікованими біологічноактивними речовинами. Одержані результати комплексних морфологічних досліджень та їх порівняльний аналіз дозволили з’ясувати ступінь морфофункціональних зміни структурних компонентів стінки сліпої кишки кролів у нормі та у перивульнарній ділянці при використанні хірургічних ниток вікрил та десмосін модифікований L-аргініном.Документ Морфофункціональна характеристика тонкої кишки щурів після дії комплексу хімічних речовин(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Григоренко, Альона СергіївнаГригоренко А.С. Морфофункціональна характеристика тонкої кишки щурів після дії комплексу хімічних речовин. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 091 - Біологія. – Полтавський державний медичний університет, м. Полтава, 2023. – Полтавський державний медичний університет, м. Полтава, 2023. Харчові добавки зазвичай не вважаються харчовим продуктом, але додаються до них з технологічною метою в процесі виробництва та у результаті стають невід'ємною їх частиною. Згідно даних літератури, у продуктах вітчизняного та закордонного виробництва найчастіше використовуються глутамат натрію, нітрит натрію та Понсо 4R. Сучасні наукові публікації висвітлюють результати впливу різних харчових добавок на органи та системи, однак даних на сьогоднішній день виявлено недостатньо, оскільки раніше проведені досдідження базувались на дії харчових добавок окремо, що не розкриває повної картини, так як на практиці виробники використовують їх у комплексі. Метою роботи було визначити морфофункціональні зміни у стінці дванадцятипалої кишки щурів у нормі та після дії комплексу харчових добавок.Документ Профілактика та лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей молодшого шкільного віку з цукровим діабетом І типу(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Кузь, Ірина ОлексіївнаКузь І.О. Профілактика та лікування хронічного катарального гінгівіту у дітей молодшого шкільного віку з цукровим діабетом І типу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 22 – Охорона здоров’я за спеціальністю 221 – Стоматологія. – Полтавський державний медичний університет, Полтава, 2023. Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей молодшого шкільного віку, хворих на цукровий діабет І типу, шляхом розробки патогенетично обумовленого лікувально-профілактичного комплексу. Метою роботи є підвищення ефективності лікування та профілактики хронічного катарального гінгівіту у дітей молодшого шкільного віку з цукровим діабетом І типу шляхом розробки лікувально-профілактичного комплексу на основі визначених прогностичних критеріїв.Документ Морфофункціональна характеристика великого чепця людини в нормі і при перитоніті(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-01) Федорченко, Ігор ЛеонідовичФедорченко І. Л. Морфофункціональна характеристика великого чепця людини в нормі і при перитоніті. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина. Полтавський державний медичний університет, Полтава, 2023. Дисертація присвячена проблемі вивчення анатомії великого чепця людини, який на сьогодні вимагає більш детального аналізу з урахуванням запитів практичної медицини. Великий чепець людини наразі є предметом обговорення багатьма авторами, які, з одного боку, акцентують увагу на його ролі в імунному захисті при запальних і ракових процесах в органах черевної порожнини, а з іншого боку – на використанні великого чепця в реконструктивних операціях, завдяки його унікальній пластичній властивості. У процесі аналізу навчальних підручників із нормальної та патологічної анатомії людини визначено відсутність ілюстративного матеріалу щодо форми великих чепців, топографії судин та гістологічної будови великого чепця. Отже, забезпечення методичними засобами дисципліни залишається досить низьким і потребує удосконалення. Мета дослідження: встановити статеві і вікові відмінності будови великого чепця людини в нормі та характер його структурних змін при перитоніті.