Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 22, вип. 1 (77)

Постійне посилання зібрання

Переглянути

Нові надходження

Зараз показуємо 1 - 16 з 16
  • Документ
    Хронічне захворювання нирок та цереброваскулярна патологія
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Дельва, Ірина Іванівна; Delva, I. I.
    Актуальність. Хронічне захворювання нирок – збірне поняття, що включає ушкодження нирок або зниження їх функції протягом більше 3 місяців. За різними оцінками хронічне захворювання нирок уражає 8-16% усієї популяції земної кулі, і цей показник невпинно зростає. Етіологічними факторами хронічного захворювання нирок найчастіше виступають діабетична нефропатія, гломерулонефрит, гіпертензивна нефропатія, тубулоінтерстиціальні захворювання нирок, полікістозна дегенерація нирок тощо. Серед маркерів хронічного захворювання нирок, що зумовлюють ступінь важкості захворювання виділяють швидкість клубочкової фільтрації та альбумінурію. Мета: огляд та систематизація результатів світових досліджень хронічного захворювання нирок як фактора ризику цереброваскулярної патології та чинника, що визначає вираженість інсульту та ступінь постінсультних наслідків. Результати огляду літератури: Зниження швидкості клубочкової фільтрації є незалежним фактором ризику цереброваскулярної патології. Існує незалежний зв'язок між протеїнурією та ризиком інсульту. Хронічне захворювання нирок асоціюється з клінічною важкістю інсультів та з вираженістю постінсультних наслідків. Хронічне захворювання нирок має достовірні асоціації з вираженістю нейровізуалізаційних маркерів церебральної мікроангіопатії. Дотепер не з’ясовані механізми розвитку цереброваскулярної патології у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок, але вважається, що вони є комплексними, із залученням різноманітних чинників, одним із яких є артеріальна гіпертензія. Певне значення у розвитку цереброваскулярної патології при хронічному захворюванні нирок має порушення гематоенцефалічного бар’єру. Хронічне захворювання нирок – незалежний фактор ризику атеросклеротичного ураження церебральних артерій. Значна увага приділяється генетичному фактору в системі «хронічне захворювання нирок – цереброваскулярна патологія». Певні моногенні мутації одночасно можуть мати негативний вплив на розвиток ниркової патології та цереброваскулярної патології. Відмічена роль гемодіалізу як чиннику, що опосередковує зв'язок між хронічним захворюванням нирок та цереброваскулярною патологією. Висновок: Хронічне захворювання нирок та цереброваскулярна патологія мають багато спільних патофізіологічних механізмів. Розуміння взаємодії між нирковими пошкодженнями та порушеннями кровопостачанням мозку та, відповідно, тісна співпраця неврологів та нефрологів є важливим для мінімізації цереброваскулярних ускладеннь у пацєінтів з хронічним захворюванням нирок.
  • Документ
    Роль передопераційного планування в покращенні ефективності лікування переломів діафізу плечової кістки
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Кононенко, Сергій Володимирович; Кононенко, Сергей Владимирович; Kononenko, S. V.
    Переломи діафізу плечової кістки досить часта проблема, з якою стикаються в своїй повсякденній практиці лікарі-травматологи. З розвитком індустріалізації суспільства характер травм у пацієнтів працездатного віку змінюється: низькоенергетична травма замінюється високоенергетичною. У забезпеченні ефективності лікування пацієнтів з переломами діафізу плечової кістки значну роль відіграє ретельне передопераційне планування. Для його виконання користуються такими додатковими методами дослідження, як рентгенологічний та комп’ютерної томографії. Мета роботи: визначення ролі передопераційного планування в покращенні ефективності лікування переломів діафізу плечової кістки. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження стали 49 пацієнтів віком від 19 до 75 років з багатоуламковими переломами діафізу плечової кістки. За віковим розподілом переважали пацієнти працездатного віку, за гендерним – чоловіки. У більшості випадків (81,6%) причиною перелому була високоенергетична травма. За класифікацією АО 20,4% складали переломи типу 12В, 79,6% – типу 12С. Методи консервативного лікування були застосовані у 18,4% пацієнтів, оперативного – у 81,6%. У 42,9% випадків було виконано комп’ютерну томографію пошкодженої діафізарної ділянки плечової кістки з подальшою її оцінкою та створенням анатомічної цифрової 3D моделі. У 61,2% пацієнтів для розробки оптимальної тактики репозиції кісткових фрагментів при переломі діафізу плечової кістки було використану схему типових контактних взаємовідносин між кістковою та м’язовою тканинами досліджуваної ділянки плечової кістки. Результати дослідження та їх обговорення. Виділено 4 групи пацієнтів в залежності від застосованих методів дослідження та обраної тактики передопераційного планування. Першу групу складали пацієнти, яким з метою передопераційного планування було виконано лише стандарті рентгенограми у двох проекціях. До другої групи увійшли пацієнти, яким в поєднанні зі стандартними рентгенограмами було виконано комп’ютерну томографію з анатомічним 3D моделюванням. Третю групу склали пацієнти, яким було виконано стандартну рентгенографію в поєднанні із застосуванням схеми типових контактних взаємовідносин між кісткової та м’язовою тканинами. До четвертої групи увійшли пацієнти, яким з метою передопераційного планування було виконано рентгенограми, комп’ютерну томографію з анатомічним 3D моделюванням та застосовано схему типових контактних взаємовідносин. Додаткові методи дослідження, а саме індивідуальне анатомічне 3D моделювання перелому на основі результатів комп’ютерної томографії, у поєднанні із урахуванням біомеханічних особливостей зміщення кісткових відламків дозволяють підвищити якість передопераційного планування, розробити алгоритм анатомо-функціональної інтраопераційної репозиції кісткових відламків, скоротити час виконання оперативного втручання та знизити ризики ятрогенного пошкодження важливих м’якотканинних структур.
  • Документ
    Оцінка мікробіоцинотичних порушень у дітей раннього віку з різними клінічними формами бронхітів
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Фесенко, Марія Євгенівна; Козакевич, Вероніка Клавдіївна; Калюжка, Олена Олександрівна; Фастовець, Марина Миколаївна; Жук, Людмила Анатоліївна; Фесенко, Мария Евгениевна; Козакевич, Вероника Клавдиевна; Калюжка, Елена Александровна; Фастовец, Марина Николаевна; Жук, Людмила Анатольевна; Fesenko, M. Yе.; Kozakevich, V. K.; Kaliuzhka O.O., O. O.; Fastovets, M. M.; Zhuk, L. A.
    Неспецифічні захворювання органів дихання, зокрема, різні клінічні форми бронхітів у дітей раннього віку і підлітків, залишаються не тільки науковою проблемою, а й мають медико-соціальне значення. Мета дослідження. Метою даної роботи являлось уточнення диференційнодіагностичних критеріїв різних форм бронхітів у дітей на основі комплексної оцінки результатів бактеріологічного, клініко-рентгенологічних та бронхологічних обстежень хворих. Матеріали і методи. Представлені результати клінічного спостереження і обстеження 50 дітей з рецидивуючим (35) і обструктивним (15) бронхітами у віці від 4-х місяців до 3-х років. Згідно вікової періодизації, усі хворі були розділені на дві групи. Першу групу склали діти у віці від 4-х місяців до 1 року (10), до другої групи увійшли діти від 1 року до 3-х років (40). Матеріалом для бактеріологічного дослідження слугували мазки зі слизової оболонки передніх відділів зіву. Рентгенологічні і бронхологічні обстеження проводились за показаннями з врахуванням тяжкості та перебігу захворювання. Висновки. Отримані нами дані свідчать, що частота мікробної сенсибілізації у дітей з рецидивуючим бронхітом є вищою, ніж у дітей з обструктивною формою бронхіту, що, вочевидь, являється сприятливим фоном для розвитку інфекційно-алергічної бронхіальної астми. Для хворих з обструктивним бронхітом більш характерним є стан бактеріальної полісенсибілізації. Проведені дослідження свідчать про доцільність комплексного підходу та оцінки особливостей різних клінічних форм бронхітів у дітей раннього віку з врахуванням бактеріологічних, клініко-рентгенологічних та бронхологічних даних, що сприяє уточненню механізмів патогенезу даної патології та застосуванню раціональних методів терапії.
  • Документ
    Методичний підхід до викладання патофізіології гіпоксичних станів для студентів медичного факультету
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Соловйова, Наталія Веніамінівна; Заколодна, Олена Едуардівна; Міщенко, Артур Володимирович; Костенко, Віталій Олександрович; Акімов, Олег Євгенович; Akimov, O. Ye.; Solovyova, N. V.; Zakolodna, O. E.; Mishchenko, A. V.; Kostenko, V. O.
    Гіпоксія є одним із найрозповсюдженіших факторів, що призводить до загибелі клітин. Тому знання сучасних поглядів на механізми розвитку гіпоксичного ушкодження на клітинному рівні є необхідними для здобувачів освіти для покращення якості лікування багатьох захворювань. Мета даної роботи розробити та обґрунтувати методичний підхід до викладання патофізіології гіпоксичних станів для студентів медичного факультету з урахуванням сучасних поглядів на механізми розвитку гіпоксій. Основний зміст. В історичному аспекті для вивчення здобувачам освіти пропонується класифікація гіпоксичних станів, яка запропонована С.Н. Єфуні. Вивчати дану класифікацію для майбутніх практикуючих лікарів необхідно лише у історичному аспекті. А для майбутніх вчених вона буде цікавою після корекції її недоліків відповідно до сучасних уявлень про функціонування мітохондрій. Для практикуючих лікарів найбільш прийнятною буде етіологічна класифікація. Дана класифікація є простішою та найбільше підходить для майбутніх практикуючих лікарів, оскільки вона дозволяє, після аналізу певних параметрів газового складу крові, встановити причину розвитку гіпоксичного стану та спрямувати лікувально-профілактичні заходи на корекцію впливу етіологічного фактора. Також запропоновано акцентувати увагу здобувачів освіти на простому та ефективному алгоритмі визначення типу гіпоксії за показниками газового складу крові. Алгоритм включає в себе п’ять послідовних кроків: 1) виключення наявності гіпоксичної гіпоксії; 2) виключення наявності респіраторної (дихальної) гіпоксії; 3) виключення наявності гемічної (кров’яної) гіпоксії; 4) виключення наявності циркуляторної (гемодинамічної) гіпоксії; 5) виключення наявності тканинної (гістотоксичної) гіпоксії. Висновки. Використання зазначеного методичного підходу при викладанні студентам патофізіології гіпоксичних станів покращить якість освіти, збільшить рівень підготовки студентів до іспиту КРОК-1 та надасть необхідні практичні навички для оцінки газового складу крові, що будуть необхідні на клінічних дисциплінах.
  • Документ
    Індукція транскрипційного фактора Nrf2 пригнічує продукцію активних форм кисню і азоту в печінці щурів при моделюванні метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Френкель, Юрій Давидович; Черно, Валерій Степанович; Костенко, Віталій Олександрович
    Метою дослідження було оцінити вплив індуктора Nrf2 диметилфумарату на продукцію активних форм кисню та азоту у печінці щурів при моделюванні метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення. Білим щурам на тлі відтворення метаболічного синдрому (20%-й водний розчин фруктози для пиття та раціон, збагачений вуглеводами та ліпідами) внутрішньоочеревинно вводили диметилфумарат у 10%-му розчині диметилсульфоксиду в дозі 15 мг/кг. У гомогенаті печінки щурів визначали швидкість генерації супероксидного аніон-радикала (•О 2 ), активність загальної NO-синтази (NOS), її конститутивної та індуцибельної ізоформ (cNOS, iNOS), вміст пероксинітритів лужних та лужноземельних металів. Введення диметилфумарату за умов експерименту суттєво зменшувало в тканинах печінки вироблення •О 2 мікросомами та NOS – на 48,9%, мітохондріями – на 47,3%, NADPH-оксидазою лейкоцитів – на 45,6%, активність NOS (загальну та iNOS) на 33,1% та 35,9%, відповідно, концентрацію пероксинітритів – на 39,7% порівняно зі значеннями контрольної групи, що отримувала тільки розчинник (10% розчин диметилсульфоксиду). Активність cNOS та індекс спряження перевищували результат контролю у 2,95 та 5,5 раза, відповідно. Введення індуктора Nrf2 диметилфумарату при відтворенні моделі метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення щурів є ефективним засобом обмеження у тканинах печінки вироблення активних форм кисню та азоту.
  • Документ
    Вплив модуляторів транскрипційних чинників на вуглеводний і ліпідний обмін у щурів після лапаратомії за умов ліпополісахарид-індукованої системної запальної відповіді
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Таран, Олена Василівна; Костенко, Віталій Олександрович; Taran, O. V.; Kostenko, V. O.
    Вивчали вплив модуляторів транскрипційних чинників NF-κB та Nrf2 на маркери хірургічного стресу та гострофaзової відповіді, вуглеводний і ліпідний обмін при нанесенні абдомінальної хірургічної травми (лапаротомії) за умов ліпополісахарид (ЛПС)-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження були проведені на 35 білих щурах-самцях лінії Вістар масою 220-250 г, розподілених на 5 груп: 1-ша (контрольна) – «хибнооперовані» тварини; 2-га – щурам виконували лапаротомію після відтворення ЛПС-індукованої СЗВ; тваринам 3-ї, 4-ї та 5-ї груп після лапаротомії, змодельованої на тлі ЛПС-індукованої СЗВ, протягом 7-діб внутрішньоочеревинно вводили, відповідно, інгібітор активації NF-κB амонію піролідиндитіокарбамат (у дозі 76 мг/кг), індуктор Nrf2 диметилфумарат (у дозі 15 мг/кг у 10% розчині диметилсульфоксиду) та водорозчинну форму кверцетину (у дозі 100 мг/кг, що становить 10 мг/кг у перерахунку на кверцетин). Дослідження проводили через 7 діб після «хибної» операції або лапаротомії. Виявлено, що застосування піролідиндитіокарбамату амонію, диметилфумарату, а також водорозчинної форми кверцетину за умов поєднаного впливу хірургічної травми (лапаротомії) та ЛПС S. typhi значно зменшує концентрацію кортизолу в плазмі крові та вміст церулоплазміну в сироватці крові, знижує рівень гіперглікемії та гіпертриацилгліцеролемії.
  • Документ
    Вікові особливості перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів у Полтавській області
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Ваценко, Анастасія Ігорівна; Марченко, Олена Геннадіївна; Ваценко, Анастасия Игоревна; Марченко, Елена Геннадиевна; Vatsenko, A. I; Marchenko, O. H.
    Вивчення факторів, які можуть вплинути на тяжкість перебігу коронавірусної інфекції та смертність стало одним із основних напрямків у багатьох дослідженнях. На сучасному етапі серед можливих факторів ризику тяжкого перебігу COVID-19 розглядаються вплив віку, як предиктора прогресування захворювання у госпіталізованого пацієнта. Мета: визначити клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 в залежності від віку госпіталізованих пацієнтів Полтавської області. Матеріали та методи: проведено ретроспективне когортне дослідження за участі 150 пацієнтів із лабораторно підтвердженим діагнозом «Гостра респіраторна хвороба COVID-19», які перебували на стаціонарному лікуванні у Комунальному підприємстві «Пол- тавська обласна клінічна інфекційна лікарня» Полтавської обласної Ради. Учасників було поділено на 2 вікові групи: від 60 до 95 років та від 18 до 59 років. Статистична обробка проводилась зо до- помогою програми SPSS Statistics 25.0. Результати та висновки: у результаті проведеного дослі- дження встановлено, що клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 виявилися типовими за винятком окремих особливостей: госпіталізовані пацієнти ста- рше 60 років достовірно частіше мали тяжкий (p=0,037) та критичний (p=0,063) перебіг захворю- вання, потребували кисневої підтримки (p=0,000), зокрема з використанням низьких потоків кисню (p=0,027). У пацієнтів вікової групи старше 60 років у 3,4 рази частіше діагностувався лейкоцитоз (p=0,032), у той час як у осіб, молодших 60 років у 2,2 рази частіше мали місце лейкопенія (p=0,022) та тромбоцитопенія (p=0,0041). Тяжкий перебіг захворювання достовірно частіше мав місце у госпіталізованих жінок віком до 60 років, у порівнянні з чоловіками відповідної вікової групи (p=0,046).
  • Документ
    Моделювання антиоксидантної активності мелатоніну в аспекті його клінічного застосування при COVID-19
    (Полтавський державний медичний університет, 2022-04-20) Соловйов, Веніамін Васильович; Кузнецова, Тетяна Юріївна; Ілляш, Оксана Едуардівна; Соловйова, Наталія Веніамінівна; Іванченко, Аліна Валеріївна; Ярмола, Тетяна Іванівна; Solovyov, V. V.; Kuznetsova, T. Yu.; Ilyash, O. E.; Solovyova, N. V.; Ivanchenko, A.V.; Yarmola, T. I.
    Найважливіша функція мелатоніну за результатами медичних клінічних досліджень – це антиоксдантна активність (поряд із геронтопротекторною, антистресовою, імуномоделюючою, протизапальною та ін.), яка виявлена в організмі людини повсюди, так як мелатонін проникає в усі органи і тканини. Тому представляється актуальним вивчення ефективності дії ендогенних антиоксидантів шляхом моделювання механізму їх взаємодії із вільними радикалами методами квантової хімії в поєднанні з експериментальними методами, зокрема електрохімічним, що дає можливість не тільки отримати обґрунтування позитивного ефекту використання антиоксидантів, але й встановити потенційну значущість цих речовин як лікарських засобів. Проведені електрохімічні дослідження підтвердили антиоксидантні властивості мелатоніну, завдяки чому на макроскопічному рівні підтверджена принципова відмінність механізмів інгібування молекулами антиоксидантів гідроксил-радикалів та супероксид-аніон-радикалів на фоні превалюючої антиоксидантної активності з мелатоніном. Проведено моделювання антиоксидантної активності мелатоніну в аспекті його клінічного застосування при COVID-19, шляхом порівняння отриманих на нанорівні результатів квантово-хімічних досліджень (перерозподіл електронної густини, порядок зв’язків між атомами, енергетичні характеристики) зі змінами макроскопічних параметрів процесу електровідновлення активних форм кисню в присутності мелатоніну. Доведена перспективність використання результатів квантово-хімічних розрахунків в поєднанні з електрохімічними дослідженнями для обґрунтування та встановлення особливостей та відмінностей антиоксидантної активності мелато-ніну при взаємодії з супероксид-аніон-радикалом і гідроксил-радикалом з метою прогнозування шляхів створення нових лікарських препаратів на основі фармакологічної активності мелатоніну в умовах коронавірусної інфекції для його клінічного застосування при COVID-19.
  • Документ
    Проблеми та перспективи освітнього процесу у здобувачів стоматологічного факультету з нормативним терміном навчання
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Єрошенко, Галина Анатоліївна; Лисаченко, Ольга Дмитрівна; Пелипенко, Лариса Борисівна; Шевченко, Костянтин Васильович; Волошина, Олена Валеріївна; Yeroshenko, G. A.; Lysachenko, O. D.; Pelipenko, L. B.; Shevchenko, K. V.; Voloshina, O. V.
    Здобувачі вищої освіти, які приходять на навчання в медичні вузи, зазвичай, володіють високорозвиненим логічним і абстрактним мисленням та здатністю керувати власними розумовими процесами. Однак, деякі з них, через не повністю сформовані певні риси особистості (готовність до навчання, здатність самостійно вчитися, уміння контролювати себе й свої емоції та правильно розподіляти навчальний і вільний час) не завжди успішно опановують нові знання та вміння. Здобувачі освіти, які мають диплом молодшого спеціаліста та вступають в медичні університети на спеціальність «стоматологія», навчаються на рік менше за рахунок перезарахування частини вивчених в медичних коледжах предметів. Адаптаційні процеси у здобувачів зі скороченим нормативним терміном навчання в порівнянні з першокурсниками, що вступають у вузи відразу після отримання середньої освіти, проходять швидше та більш злагоджено. Здобувачі вузів, які закінчили медичні коледжі, мають базовий запас початкових професійних знань, що полегшує процес їх адаптації до навчання. На кожній кафедрі університету навчально-методичні матеріали знаходяться на сайтах кафедр і використовуються в навчальному процесі для аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи здобувачів. В залежності від напрямку спеціалізації кафедр, здобувачам надаються відповідні знання, вміння та навички. На кафедрах морфологічного профілю здобувачі вищої освіти навчаються досліджувати різні рівні організації живого, біологічні явища і процеси, вивчають будову та функції окремих органів, систем і організму людини в нормі та при розвитку патологічних процесів, навчаються використовувати набуті знання в подальшому навчанні та у майбутній практичній діяльності. В процесі навчання багато уваги приділяється вивченню здобувачами-стоматологами органів ротової порожнини, великих слинних залоз, джерел розвитку тканин зуба та виникненню можливих порушень при цьому, особливостям макро- та мікроскопічної будови структур зуба, функціям, термінам прорізування, профілактиці захворювань та лікуванню зубів. Метою навчання на клінічних кафедрах є поглиблення рівня теоретичної підготовки, опанування практичними навичками діагностики, лікування і профілактика зубощелепних захворювань та підготовка здобувачів освіти до самостійної професійної діяльності. Організація навчального процесу у здобувачів стоматологічного факультету з нормативним терміном навчання в медичних університетах направлена на реалізацію принципів компетентнісного підходу та орієнтується на кінцеві цілі освітнього процесу – підготовку до професійної діяльності майбутнього лікаря-стоматолога.
  • Документ
    Неінфекційні захворювання: концепція загального континууму розвитку патології (перше повідомлення)
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Мінцер, Озар Петрович; Потяженко, Максим Макарович; Невойт, Ганна Володимирівна; Mintser, O. P.; Potiazhenko, M. M.; Nevoit, G. V.
    В статті з позицій системної медицини представлений новий погляд на системність і поступовість розвитку неінфекційних захворювань у межах загального континууму. Мета дослідження –поглибити знання етіопатогенезу неінфекційних захворювань шляхом концептуалізації моделі поступового розвитку й етапності прогресування коморбідності із визнанням системності у межах загального континууму. Матеріали і методи. Для виявлення, узагальнення питань виникнення іпрогресування коморбідної патології при неінфекційних захворюваннях із наступним синтезом знань і концептуальною відбудовою у так званому загальному континууму неінфекційних захворювань застосовувались агальнонаукові та теоретичні методи, логічні методи та правила нормативного характеру. Результати. Наведено результати системного медичного аналізу, згідно чого пропонується новітній підхід із визнанням системності і поступовості розвитку неінфекційних захворювань у межах загального континууму, а також визначено новітній універсальний патогенетичний механізм їх виникнення і прогресування – мітохондріальна дисфункція, який органічно доповнює теорію серцево-судинного континууму. Висновки. 1) Мітохондріальна дисфункція є універсальним патогенетичним компонентом квантового рівню патогенезу неінфекційних захворювань,який органічно доповнює теорію серцево-судинного континууму. 2) З огляду на системність і поступовість розвитку патогенетичних механізмів неінфекційних захворювань для їх розгляду пропонується концепція моделі загального континууму, частиною якого виявляється серцево-судинний континуум. 3) При веденні хворих на неінфекційні захворювання оцінка всієї наявної коморбідної патології є важливою для визначення правильного, адекватного, індивідуального профілактично-лікувального підходу відповідно до вимог 4П-медицини.В статье с позиции системной медицины представлен новый взгляд на системность и постепенность развития неинфекционных заболеваний в пределах общего континуума.Цель исследования – углубить знание этиопатогенеза неинфекционных заболеваний путем концептуализации модели постепенного развития и этапности прогрессирования коморбидности с признанием системности в рамках общего континуума.Материалы и методы. Для выявления, обобщения вопросов возникновения и прогрессирования коморбидной патологии при неинфекционных заболеваниях с последующим синтезом знаний и концептуальным отображением в так называемом общем континууме неинфекционных заболеваний применялись общенаучные и теоретические методы, логические методы и правила нормативного характера. Результаты. Приведены результаты системного медицинского анализа, согласно которым предлагается новейший подход с признанием системности и постепенности развития неинфекционных заболеваний в пределах общего континуума, а также определен новейший универсальный патогенетический механизм их возникновения и прогрессирования – митохондриальная дисфункция, органически дополняющая теорию сердечно-сосудистого континуума. Выводы. 1) Митохондриальная дисфункция является универсальным патогенетическим компонентом квантового уровня патогенеза неинфекционных заболеваний, органично дополняющим теорию сердечно-сосудистого континуума. 2)Из-за системности и постепенности развития неинфекционных заболеваний для их рассмотрения предлагается концепция модели общего континуума, сердечно-сосудистый континуум является час- тью которого. 3) При ведении больных с неинфекционными заболеваниями оценка всей имеющейся коморбидной патологии важна для определения правильного, адекватного, индивидуального профилактически-лечебного подхода в соответствии с требованиями 4П-медицины.
  • Документ
    Нейрометаболічна стратегія фармакотерапії пацієнтів з серонегативними артритами
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Моісєєва, Наталія Віталіївна; Вахненко, Андрій Вікторович; Капустянська, Анна Анатоліївна; Островська, Галина Юріївна; Рум'янцева, Марія Олександрівна; Moisieieva, N. V.; Vakhnenko, A. V.; Kapustianska, A. A.; Ostrovska, G. Yu.; Rumyantseva, M. O.
    Результати численних клінікоепідеміологічних досліджень свідчать, що існує тісний зв'язок між психоемоційними порушеннями і хронічним больовим синдромом, який є невід'ємною складовою ревматологічної патології, зокрема запального серонегативного артриту. Медикосоціальна значимість і актуальність проблеми анкілозуючого спондилоартриту та псоріатичного артриту обумовлена постійним прогресуванням захворювання з анкилозуванням хребта і великих суглобів, тривалою втратою працездатності, захворюваністю в молодому віці, ранньою інвалідизацією, незадовільною ефективністю застосованих лікарських засобів. Саме тому в комплексному лікуванні цих хворих доцільне застосування препаратів ад'ювантної дії (анксіолітиків, антидепресантів, вегетокорректорів, міорелаксантів), що не володіють прямим аналгетичним ефектом, однак, крім зменшення вираженості тривожнодепресивних і психовегетативних розладів, сприяють зниженню інтенсивності больового сприйняття. Актуальним є пошук оптимізації стратегії нейрометаболічної фармакотерапії у хворих з серонегативними артритами: анкілозуючий спондилоартрит і псоріатичний артрит, з урахуванням характеру психологічного реагування на хворобу. В досліджуваних групах відзначали високу частоту неадекватного соціальнопсихологічного реагування на захворювання. В групах пацієнтів з серонегативними артритами відзначалися різноспрямовані дезадаптивні реакції: при анкилозуючому спондилоартриті характерний іпохондричний тип реагування, а при псориатичному артриті тривожні розлади з різними варіантами реагування. Після закінчення періоду спостереження в обох групах виявлено поліпшення практично по всіх досліджуваних показниках клініколабораторної активності. Спостерігалось значуще поліпшення психоемоційного статусу пацієнтів, що дає можливість поліпшити якість життя пацієнтів і сприяти оптимізації лікувальнореабілітаційних заходів.
  • Документ
    Оцінка гепатотоксичного ефекту тривалого прийому статинів за результатами зсувнохвильової еластометрії
    (Полтавський державний медичний університет, 2022-04-20) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Боряк, Христина Радиславівна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Иваницкий, Игорь Валерьевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Боряк, Кристина Радиславовна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ivanytckyi, I. V.; Ischeykina, Yu. О.; Boriak, Kh. R.
    Статини в клінічній практиці використовуються понад чверть століття. За цей час їхні позиції в різних клінічних рекомендаціях істотно зміцнилися. Спочатку цю групу препаратів використовували виключно з метою лікування пацієнтів зі значним підвищенням рівнів атерогенних ліпопротеїнів, то з часом показання до їх призначення суттєво розширилися, а тактика використання змінилася. Метою нашої роботи стало визначення впливу статинотерапії на фіброз печінкової тканини у пацієнтів зі стеатогепатозом. Нами було обстежено 87 пацієнтів із неалкогольним стеатогепатозом та фіброзом печінки, 43 обстежених склали жінки, 44 - чоловіки. Середній вік пацієнтів становив 46,2±4,6 років. Дослідження проводились на базі науково – практичного центру кафедри сімейної медицини і терапії Полтавського державного медичного університету та ревматологічного центру ПОКЛ. Ступінь фіброзу печінки встановлювали на основі проведення 2D зсувнохвильової еластометрії транскутанним доступом методом зсувної хвилі в режимі SWE за допомогою конвексного датчика налаштованого на частоту 3,5 МГц на ультразвуковому сканері Ultima PA Expert (Radmir, Україна). Ступінь «жорсткості» паренхіми печінки по SWE вимірювали в кПа. У дослідження включали пацієнтів із фіброзом печінки F2 – F3 по METAVIR. Усі пацієнти протягом дослідження отримували статинотерапію, а саме: 22 пацієнти отримували розувастатин у добовій дозі 20 мг, 21 пацієнт отримував аторвастатин у добовій дозі 20 мг, 22 пацієнти отримували симвастатін у добовій дозі 20 мг, 22 пацієнти отримували ловастатин 20 мг на добу. Окрім зменшення рівня ліпопротеїдів низької щільності, загального холестерину, тригліцеридів, системне та тривале вживання статинів на фоні проведення адекватного лікування стеатогепатозу призводить до зниження ступеня фібротизації печінкової паренхіми, що підтверджується як даними зсувнохвильової еластометрії, так і даними шкали NAFLD Fibrosis Score. У той же час, різниця між показниками після проведеної терапії в групах пацієнтів, які отримували розувастатин, симвастатин, аторвастатин та ловастатин не мала ознак достовірності, що може свідчити про позитивний вплив саме інгібування гідроксиметілглютарил коензим А редуктази на прогресування фіброзних змін паренхіми печінки. Використання статинів у складі комплексної терапії пацієнтів із стеатогепатитом окрім нормалізації ліпідного профілю плазми крові дозволяє зменшити рівень фіброзних змін паренхіми печінки. Необхідно відмітити відсутність переваги будь – якого серед досліджених нами препаратів. У той же час, використання статинів у досліджених нами пацієнтів не мало ефекту гепатотоксичності.
  • Документ
    Антибіотикорезистентність збудників хірургічних інфекцій
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Ганчо, Ольга Валеріївна; Лобань, Галина Андріївна; Федорченко, Віра Іванівна; Чапала, Алла Миколаївна; Сивовол, Валентина Миколаївна; Gancho, O. V.; Loban`, G. A.; Fedorchenko, V. I.; Chapala, A. M.; Sivovol, V. M.; Ганчо, Ольга Валерьевна; Сивовол, Валентина Николаевна; Лобань, Галина Андреевна; Федорченко, Вера Ивановна; Чапала, Алла Николаевна
    Мікробіологічний моніторинг у різних регіонах світу залишається актуальною проблемою для ефективного контролю лікування хірургічних захворювань та попередження ускладнень. Метою даного дослідження є визначення антибіотикорезистентності збудників хірургічних захворювань, виділених у третинному медичному закладі Полтавської області, Україна. Проведено обсерваційне дослідження, в якому взяли участь 121 пацієнт, які перенесли операцію в хірургічному відділенні КП «Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського» (Полтава, Україна) за 2017-2020 роки. На базі бактеріологічної лабораторії лікарні було проведено дослідження біологічного матеріалу цих хворих. Виділення та ідентифікацію збудників проводили автоматизованою технікою з використанням Vitek 2 (Biomérieux, Франція). У 164 виділених та ідентифікованих штамів чутливість до 30 антибіотиків різних груп визначали диско-дифузійним методом із застосуванням стандартних дисків з антибіотиками, які поміщали на поверхню культурального середовища МюллераХінтона (HiMedia Laboratories Pvt Ltd. India). Проведено статистичний аналіз: чутливість мікроорганізмів до антибіотиків визначена у відсотках. Найвищий рівень резистентності до антибактеріальних препаратів виявлено у синьогнійної палички, яка, за винятком 33,3% штамів, чутливих лише до левофлоксацину, виявила стійкість до всіх досліджуваних антибіотиків. Максимальний рівень метицилін-резистентних штамів був визначеним серед коагулазонегативних стафілококів і становив 91,3%. Усі виділені штами клебсієл та 18,7% штамів E.coli були продуцентами беталактамаз розширеного спектру дії. Виявлено значне переважання мультирезистентних штамів мікроорганізмів, стійкість яких виходить за межі більш ніж двох фармакологічних груп антибіотиків.
  • Документ
    Вивчення чутливості типових штамів та клінічних ізолятів staphylococcus spp. до декасану, хлоргексидину і йодоформу диско-дифузійним методом EUCAST
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Чумак, Юлія Вікторівна; Ананьєва, Майя Миколаївна; Фаустова, Марія Олексіївна; Лобань, Галина Андріївна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Chumak ., Yu. V; Ananieva, M. M.; Loban’, G. A.; Faustova, M. O.; Havryliev, V. M
    Антибіотикорезистентність є серйозною проблемою всього світу, виникнення якої пов’язане з нераціональним застосуванням, а часом і зловживанням протимікробними препаратами, застосуванням антибіотиків з метою профілактики місцевих та системних ускладнень при проведенні операційних втручань. Тому почастішали випадки невдач при плановому лікуванні інфекційно-запальних процесів антибіотиками. Враховуючи цей факт, виникає потреба при лікуванні інфекційнозапальних постекстракційних ускладнень застосовувати альтернативні антисептичні препарати, до яких рідко розвивається резистентність з боку мікроорганізмів, що надає їм перевагу над антибіотиками. Мета: порівняння дії антисептиків Декасану, Хлоргексидину та Йодоформу на клінічні та типові штами мікроорганізмів з використанням диско-дифузійного методу згідно комітету EUCAST. Матеріали та методи дослідження: В якості досліджуваних культур мікроорганізмів використовували типові штами Staphylococcus aureus ATCC 25923, Staphylococcus epidermidis ATCC 14990. А також в якості досліджуваних культур були використані клінічні ізоляти мікроорганізмів Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, які були виділені від хворих, які проходили лікування запальних постекстракційних ускладнень у лікувально - хірургічному відділенні м. Полтава. Ідентифікацію виділених культур проводили за допомогою автоматичного бактеріологічного аналізатора Vitec – 2 compact bioMarieux (Франція). Дослідили антибактеріальну дію антисептичних препаратів Декасан, Хлоргексидин, Йодоформ. Враховуючи, що йодоформ погано розчиняється у воді, використовували його 5% спиртовий розчин, який був приготований ex tempore. Чутливість досліджуваних штамів до антисептиків визначали диско-дифузійним методом згідно комітету EUCAST. Визначення проводили на середовищі Мюлера-Хінтона (HIMEDIA, Індія), застосовували стандартні стерильні диски без просочування (HIMEDIA, Індія), самостійно їх просочуючи розчинами Декасану, Хлоргексидину та 5% спиртовим розчином йодоформу. У дослідженні використовували мікробний інокулюм, який еквівалентний 0,5 за стандартом мутності McFarland. Готові чашки Петрі, які містили в собі просочені паперові диски, інкубували протягом доби при температурі 35- 36˚С, після чого визначали результати. Результати та обговорення: В результаті дослідження виявлено, що антисептик Декасан має більшу антистафілококову дію, щодо типових штамів та клінічних ізолятів стафілококів у порівнянні з іншими антисептичними препаратами, які часто застосовують в стоматології. Найменшу антистафілококову дію на досліджувані мікроорганізми виявили у 5% спиртового розчину йодоформу, а дія антисептика Хлоргексидин займала проміжне місце.
  • Документ
    Сучасні підходи комітету EUCAST до визначення чутливості збудників одонтогенних інфекцій до антибіотиків
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Ананьєва, Майя Миколаївна; Фаустова, Марія Олексіївна; Лобань, Галина Андріївна; Чумак, Юлія Вікторівна; Ananieva, M. M.; Faustova, M. O; Loban’, G. A; Chumak, Yu. V.; Ананьева, М. Н.; Фаустова, М. А; Лобань, Г. А.; Чумак, Ю. В
    Наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження методичних вказівок «Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів» від 05.04.2007 року № 167 був визнаний таким, що втратив чинність тому, що результати, внесені до вищезазначеного документу, суттєво відрізнялися як від американських стандартів чутливості CLSI 2021 року, так і європейських цьогорічних стандартів EUCASТ. Це створило передумови до перегляду нормативної бази у цій галузі та дій щодо її оновлення та приведення у відповідність до світових стандартів. Метою роботи було визначити та систематизувати сучасні підходи до визначення чутливості основних збудників одонтогенних інфекцій до антибіотиків відповідно до діючих таблиць контролю якості EUCAST. Результати. Мікробіота пацієнтів у відділеннях щелепно-лицевої хірургії представлена, як правило, обмеженим переліком умовно-патогенних мікро-організмів. Домінуючими серед них визначають Staphylococcuss spp., Enterococcus spp., Streptococcus spp., Klebsiella spp. та Candida spp. Однак, не дивлячись на сталий якісний склад мікробіоти одонтогенних вогнищ інфекції, їх чутливість до антибактеріальних препаратів зазнає суттєвих змін і потребує ретельного перегляду та постійного моніторингу. В першу чергу, комітет EUCAST з 2019 року змінив визначення категорій чутливості мікроорганізмів до антибіотиків, згідно яких поняття «помірно-чутливий» був замінений терміном «чутливий при підвищеній експозиції», також введено поняття скринінгових тестів на чутливість. Висновки. Отже, сучасні підходи до визначення чутливості основних збудників одонтогенних інфекцій до антибіотиків базуються на глибоких наукових дослідженнях та ретельному аналізі клінічних випадків. Саме враховуючи постійну зміну спектру домінуючих збудників інфекцій та їх біологічних властивостей стандарти визначення чутливості до протимікробних препаратів зазнали суттєвих змін в Україні та всьому світі в цілому.
  • Документ
    Загальний план будови та принципи морфометричного аналізу великого чепця білих щурів
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Максименко, Олександр Сергійович; Гринь, Володимир Григорович; Костиленко, Юрій Петрович
    Великий чепець - це орган, що відноситься до периферійного відділу імунної системи за рахунок наявності в ньому спеціалізованих лімфоїдних структур, відомих під назвою молочних плям. Встановлено, що дані утвори призначені здійснювати імунний контроль над антигенним складом перитонеальної рідини та брати активну участь у різних патологічних процесах органів черевної порожнини. За даними літератури, великий чепець білих щурів є за основними морфологічними рисами (у мініатюрі), гомологічним людському. Мета дослідження. Вивчити загальний план будови та принципи морфометричного аналізу великого чепця білих щурів. Матеріали та методи. В експерименті задіяно 15 білих щурів-самців репродуктивного віку, масою від 278,08 до 346,47 грам. Після вівісекції, яка здійснена шляхом передозування тіопентал-натрієвого наркозу, проводився розтин черевної порожнини, з наступним повним оглядом внутрішніх органів у їх природному положенні, виконували оглядові фотознімки та приступали до безпосереднього вивчення великого чепця. Результати та їх обговорення. У процесі загального огляду вмісту очеревинної порожнини 15 піддослідних тварин не завжди великий чепець представляється у звичайному вигляді, у 3-ьох випадках він перебував у прихованому вигляді між петлями тонкої кишки. Були виконані лінійні заміри розміру великого чепця, дані отримані в результаті вивчення відповідної вибірки тварин, задавали в рамку прямокутних координат по осях абсциси та ординати відповідно, доповнивши їх на графіку паралельними лініями та отримали наочну діаграму про індивідуальну мінливість площі великого чепця. Висновки. При вивченні великого чепця певної кількісної вибірки білих щурів виявили, що в деяких випадках він перебуває у прихованій формі, розміщуючись переважно серед петель тонкої кишки. Великий чепець білих щурів відрізняється значною індивідуальною варіативністю форми та розмірів, що не піддається суворому метричному аналізу, особливо при визначенні його площі, що є головним показником його поверхневого контакту з перитонеальною рідиною, а отже, і з її антигенним складом.