Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2020, Том 20, вип. 4 (72)

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/14533

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 44

Anatomical basis of biomechanical properties of super ficialtissues of the anterior abdominal wall
(Українська медична стоматологічна академія, 2020-12) Drabovskiy, V. S.; Kerbazh, N. R.; Akeyshi, A. K.; Rybalka, Ya. V.; Драбовський, Віталій Сергійович; Кербаж, Нізар Ріда; Акєйші, Айюб Камал; Рибалка, Ярослав Володимирович; Драбовский, В. С.; Кербаж, Низар Рида; Акейши, Айюб Камал; Рыбалка, Ярослав Владимирович; Драбовський, Виталий Сергеевич
Biomechanics is a science that studies the mechanical properties of tissues, individual organs and systems and the body as a whole. The unique mechanical properties of the skin provide the function of support and protection of internal organs through the skin mobility and elasticity. This feature of the skin is determined by its microstructural organization and arrangement of connective tissue fibres. The mechanical properties of the skin are mainly determined by the collagen-rich dermis. The mechanics of the dermis, in turn, depends on the structure, density and direction of collagen fibres. Each biological tissue is able to acquire deformation properties i.e. stretching or contraction. At each stage of deformation in the tissues of different topographic and anatomical areas there are changes in histoarchitectonics (within the plastic characteristics, and outside these parameters). Different structural interactions are expressed by different mechanical factors, which are adequate to the magnitude and direction of tensile forces (deformation vectors), form the typical features of the connective tissue matrix of abdominal wall tissues. Normalization of the direction of tissue stress vectors, uniform distribution of the direction and force of deformation prevent microstructural rearrangement of the surface tissues of the abdominal wall. Dynamic changes in the histological structure and biomechanical behaviour of the skin are closely related to the aging process, hormonal background, mechanical factors: physiological stretching of the skin during rapid growth in adolescence, pregnancy, overweight (or rapid weight loss), under the influence of physical load and wound healing. All these factors lead to connective tissue remodelling. Thus, the skin has a complex three-dimensional morphological structure; it is subjected to prolonged exposure to internal and external factors that determines its mechanical properties.
Subtoxic effects of sodium fluoride on the ultrastructure of pituitary gland in rats
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Kolisnyk, I. L.; Колісник, І. Л.; Колесник, И. Л.
The study aimed at investigating the morphofunctional state of the pituitary gland in white rats under the subtoxic exposure to sodium fluoride. Mature male rats (N = 17), weighing 130-150 g, were intragastrically administered with aqueous solutions of sodium fluoride in a dose of 1/10 LD50 ranged from 20 mg / kg of body weight. The duration of the subacute experiment was 60 days. To assess the morphological rearrangement at the subcellular level of organization of the pituitary gland, electron microscopy was performed. The microscopic study revealed changes in the submicroscopic architecture resulted from dystrophic processes caused by the subtoxic exposure to sodium fluoride. Prolonged sodium fluoride intoxication led to a number of changes in the ultrastructure of the pituitary gland, manifested by the development of intracellular oedema, swelling of mitochondria, changes in the density of their matrix, partial reduction and loss of cristae, vacuolization and expansion of the cisterns of the granular endoplasmic reticulum, an increase in the number of primary lysosomes, in the redistribution of chromatin nucleus and a decrease in the number of ribosomes and glycogen granules. Hemocapillaries showed oedema of endothelial cells, uneven thickening of the basement membrane, vasodilatation with the development of stasis and sludge of erythrocytes. As in the vessels of the hypothalamus, the presence of fibrin and a significant number of platelets has been found. These changes indicate a disruption of bioenergetics associated with the mitochondrial apparatus and the development of hypoxic processes, which lead to a decrease in the activity of redox reactions occurring at the level of intracellular membranes and organelles.
Аналіз ефективності застосування збагаченої тромбоцитами плазми та бетаметазону у хворих із гніздовою алопецією
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Альджабалі, М. А.; Куц, Л. В.; Альджабали, М. А.; Куц, Л. В.; Aljabali, M. A.; Kuts, L. V.
В епоху доказової медицини підтвердження захворювання за допомогою різних інструментальних методів дослідження, є важливим завданням. Це дозволяє скорочувати кількість діагностичних помилок і призначати в кожному випадку належне лікування, яке відповідає сучасним поглядам на проблему гніздової алопеції. Крім того, динамічне спостереження, реєстрація даних та їх статистична обробка дає перспективу на отримання методів лікування на доказовому рівні. Актуальним є ви- вчення ефективності різних методів лікування з реєстрацією результатів та статистичною обробкою отриманих даних. Метою нашого дослідження було порівняти ефективність застосування монотерапії ін’єкціями бетаметазону, плазми збагаченої тромбоцитами та їх комбінації. Для дослідження були задіяні 104 хворих на гніздову алопецію середнім віком (35,7 ± 8,9) років. Усі пацієнти були розподілені рандомізованим чином на три групи. І група отримувала внутрішньошкірні ін’єкції бетаметазону загальним курсом 4 сеанси 1 раз на місяць. ІІ групу пацієнтів лікували ін’єкціями плазмою збагаченою тромбоцитами 1 раз в 2 тижні протягом 16 тижнів. ІІІ група отримувала 4 сеанси бетаметазону, які чергувалися з 4 сеансами лікування плазмою збагаченою тромбоцитами з інтервалом у 2 тижні. Спостереження за пацієнтами проводили до лікування та через 3, 6 та 17 місяців. У роботі враховували вік, стать, звичку курити, наявність алопеції у родичів, тривалість, форму та стадію захворювання, індекс тяжкості алопеції та відростання волосся, наявність «жовтих та чорних точок», псевдовелусного, «конічного» та термінального волосся. Статистичне опрацювання даних проводили за допомогою пакету програм SPSS 22.0. Одержані результати показали, що комбінована терапія дозволяє отримати кращий результат, особливо на віддалених термінах спостереження.
Аналіз результатів складання ліцензійного інтегрованого іспиту КРОК в Українській медичній стоматологічній академії студентами медичного факультету №1
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Луценко, Руслан Володимирович; Рябушко, Микола Миколайович; Сидоренко, Антоніна Григорівна; Чечотіна, Світлана Юріївна; Луценко, Ольга Анатоліївна; Луценко, Руслан Владимирович; Рябушко, Николай Николаевич; Сидоренко, Антонина Григорьевна; Чечотина, Светлана Юрьевна; Луценко, Ольга Анатольевна; Lutsenko, R. V.; Riabushko, M. M.; Sydorenko, A. H.; Chechotina, S. Yu.; Lutsenko, O. A.
Першочерговим завданням Української медичної стоматологічної академії є інтеграція до європейської освітньої системи. Цей процес можливий лише за умов стратегічного реформування та покращення підготовки майбутніх лікарів, підвищення якості викладання та навчання. Мета роботи – проаналізувати результати складання ЗНО та ліцензованих інтегрованих іспитів «Крок 1. Загальна лікарська підготовка» і «Крок 2. Загальна лікарська підготовка» у студентів медичного факультету №1 Української медичної стоматологічної академії, що були зараховані студентами в навчальний заклад у 2013 році. Встановлено, що студенти, які мали низький % за результатами складання «Крок 1» вірогідно гірше склали ЗНО з української мови, біології та предмету на вибір (хімія/фізика). Недостатні знання, які показали студенти з цих предметів можуть призвести до труднощів при складанні «Крок 2. Загальна лікарська підготовка». Більший відсоток при складанні субтестів «Крок 1» у студентів з низьким рівнем при складанні «Крок 2» може свідчити, що недостатній рівень знань при складанні ліцензійних іспитів показують різні студенти. Студенти, які мали низькі результати при складанні «Крок 1», склали субтести терапію на 13,4% гірше (р<0,001) порівняно з результатами на всьому курсі. Ці студенти склали хірургію та педіатрію всередньому на 17,7% (р<0,001) нижче порівняно з усіма студентами. Ця категорія студентів характеризувалась вірогідно нижчими результатами складання субтестів акушерство та гінекологія і гігієна. Встановлено, що студенти які мали низькі результати при складанні ЗНО є у групі ризику, щодо можливо не успішного складання ліцензійних інтегрованих іспитів «Крок» у вузі. Тому після вступу до навчального закладу необхідно виділяти групу студентів з нижчими показниками за результатами складання ЗНО і додатково поетапно працювати з ними на окремих кафедрах.
Аутоімунні маркери при коровій інфекції різного ступіня тяжкості
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Веклич, К. А.; Попов, М. М.; Лядова, Т. І.; Сорокіна, О. Г.; Веклич, К. А.; Попов, Н. Н.; Лядова, Т. И.; Сорокина, О. Г.; Veklych, K. A.; Popov, N. N.; Liadova, T. I.; Sorokina, O. G.
Кір – гостре вірусне інфекційне захворювання, що викликається РНК-вмісним вірусом з роду Morbilliviridae, та характеризується поєднанням катаральної симптоматики, загальноїнтоксикаційного синдрому та специфічної екзантеми. Передача вірусу від людини до людини здійснюється повітряно-крапельним шляхом під час кашлю, чханні та видиханні повітря при розмові. Відомо, що кір характеризується довготривалою імуносупресією, яка зберігається тривалий час після клініч- ного одужання пацієнта та нормалізації показників крові, що може призвести до загострення різноманітних хронічних та аутоімунних захворювань. Приймаючи до уваги порушення цитокінової та імунологічної реактивності, що спостерігались у дорослих пацієнтів з коровою інфекцією, порушення динаміки приросту інтерферонів та імуносупресію, викликану дією самого вірусу, а також відсутність досліджень рівнів аутоантитіл у пацієнтів з кором різного ступеня тяжкості, уявлялось цікавим дослідження аутоімунних маркерів, що може бути використане для прогнозування та попередження розвитку та активізації аутоімунних реакцій. Мета дослідження: визначити участь аутоімунних реакцій в імунопатогенезі корової інфекції у осіб з перебігом різного ступеня тяжкості. Матеріали і методи: У дослідження було включено 65 пацієнтів з діагнозом «кір», що знаходились на лікуванні з 2017 по 2019 роки. В залежності від ступеню тяжкості захворювання та наявності ускладнень пацієнти, залучені у дослідження, були розподілені на 4 групи. Контрольну групу склали 20 добровільних донорів, що на момент відбору зразків крові не мали клінічних ознак кору, не контактували із хворими на кір та не мали критеріїв виключення. Всім пацієнтам, включеним у дослідження, на 1й та 10й день перебування у стаціонарі проводилося визначення в сироватці крові рівнів антитіл до фосфоліпідів клітинних мембран, IgG до мікросом печінки та нирок (anti-LKM-1) та IgG до нативної ДНК (ADNA 2). Визначення вказаних показників проводилось методом твердофазного імуноферментного аналізу (тІФА) з використанням тест-систем фірм ТОВ НПЛ «Гранум» (Україна), EUROIMMUNE (Німеччина) та BioRad (США). Статистична обробка отриманих результатів проводилась за допомогою програмного забезпечення Statistica 6.0. При інтерпретації значущості різниці результатів використовували критерій Стьюдента, критичною величиною рівня значущості вважали р˂0,05. Результати та обговорення. Встановлено, що у день надходження до стаціонару спостерігалось підвищення рівня аутоантитіл до нативної ДНК, мікросом печінки та нирок, а також фосфоліпідів клітинних мембран у всіх груп пацієнтів. В динаміці (на 10й день перебування у стаціонарі) у пацієнтів 1-4 груп було визначено зниження рівня усіх видів аутоантитіл, при чому у пацієнтів, що мали тяжкий перебіг захворювання з розвитком ускладнень, показник їх залишався вищим, ніж у осіб контрольної групи. Отримані дані свідчать, що при розвитку корової інфекції на тлі активізації загального та специфічного імунітету спостерігається активізація аутоімунних реакцій, що згасають по мірі затухання інфекційного процесу. Аутоімунні реакції за сприятливого перебігу корової інфекції, скоріш за все, мають не агресивний, а захисний характер, та спрямовані на елімінацію інфікованих та пошкоджених клітин. Висновки. У пацієнтів з кором різного ступеня тяжкості відбувається підвищення рівня аутоантитіл до нативної ДНК, мікросом печінки та нирок, а також фосфоліпідів клітинних мембран. Встановлено, що рівні аутоантитіл не виходили за рам- ки референтних значень, проте при тяжкому перебігу захворювання пограничні значення аутоантитіл реєструються у значної кількості пацієнтів. Дослідження рівнів аутоантитіл може бути рекомендовано за умови тяжкого перебігу кору як з розвитком ускладнень, так і без них, для прогнозування та попередження розвитку аутоімунної патології.
Біомаркери остеодефіциту в реалізації вторинного остеопорозу у хворих з коморбідним перебігом хронічного панкреатиту та артеріальної гіпертензії
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) В’юн, Т. І.; Пасієшвілі, Л. М.; В’юн, С. В.; Марченко, А. С.; Карая, О. В.; Вьюн, Т. И.; Пасиешвили, Л. М.; Вьюн, С. В.; Марченко, А. С.; Карая, А. В.; Viun, T. I.; Pasieshvili, L. M.; Viun, S. V.; Marchenko, A. S.; Karaya, O. V.
Для досягнення мети було обстежено 110 пацієнтів на хронічний панкреатит, який у 70 випадках перебігав тлі артеріальної гіпертензії та у 40 мав ізольований характер. Вік хворих коливався в межах 33,2 ± 2,1 (основна) та 32,9 ± 3,1 років (порівняння); переважали жінки (72,9% і 70% відповідно). Група контролю - 78 практично здорових осіб аналогічного віку та статі. Діагностичний пошук передбачав дослідження клініко-анамнестичних характеристик хворих (тривалість захворювання, особливості перебігу, частота загострень, наявність переломів) та біохімічних показників метаболізму кісткової тканини: остеокальцину, загальної кісткової фосфатази та тартратрезистентної кислої фосфатази, визначення кореляційних зв’язків між цими показниками та встановлення передумов формування ускладнень. Встановлено, що при ізольованому перебігу хронічного панкреатиту виникає висока (R=0,60) статистично значуща (p<0,01) кореляція між рівнями остеокальцину та панкреатичної еластази-1. Доведено від’ємну статистично значущу (p<0,01) кореляцію середньої сили (R=-0,49) між вмістом тартратрезистентної кислої фосфатази та віком пацієнта у хворих з коморбідністю хронічного панкреатиту та артеріальної гіпертензії виявлено зв’язок помірної сили між тартратрезистентною кислою фосфатазою та тривалістю артеріальної гіпертензії, який є статистично значущий (R=0,36, p<0,01). Рівні загальної кісткової фосфатази і тартратрезистентної кислої фосфатази в осіб основної групи перевищували показники норми в 2,5 і 1,9 рази відповідно (КМУ; U = 866,0; р <0,01), а в групі порівняння в 2,0 (загальна кісткова фосфатаза) і 1,3 (тартратрезистентно кисла фосфатаза) рази відповідно (КМУ; U=821,0; p<0,01), що дозволило констатувати розвиток остеопенічних станів. Тобто, поєднаний перебіг хронічного панкреатиту та артеріальної гіпертензії є несприятливим тандемом у розвитку вторинного остеопорозу та підставою для раннього проведення остеопоротичного скринінгу.
Вплив маркерів енергетичного гомеостазу й адипокінів на регуляцію вуглеводного обміну в пацієнтів на гострий інфаркт міокарда з супутнім ожирінням
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Котелюх, М. Ю.; Koteliukh, M. Yu.; Котелюх, М. Ю.
Вступ. Вченими визначено вплив маркерів енергетичного гомеостазу й адипокінів (FABP 4 і CTRP 3) на розвиток та перебіг серцево-судинних захворювань у хворих із супутнім ожирінням. Досі недостатньо залишається вивченим роль показників енергетичного гомеостазу та адипокінів на розвиток гострого інфаркту міокарда із коморбідною патологією. Мета роботи. Вивчити взаємозв'язок між маркерами енергетичного гомеостазу, адипокінами та вуглеводним обміном у хворих на гострий інфаркт міокарда із синтропічною патологією. Матеріали і методи. Обстежено 189 пацієнтів на гострий інфаркт міокарда з наявністю та відсутністю ожиріння. До складу контрольної групи ввійшли 20 практично-здорових осіб. Адропін, ірисин, FABP 4, CTRP 3, інсулін визначали імуноферментним методом. Математична комп’ютерна обробка результатів дослідження проведена шляхом використання програмного пакета «IBM SPPS Statistics 27,0» та Microsoft Office Excel. Результати дослідження. У всіх груп хворих було виявлено зростання рівнів глюкози, інсуліну, індексу НОМА при порівняні із групою контролю (p˂0,05). Визначено зменшення адропіну, ірисину і CTRP 3 та збільшення FABP 4 у всіх груп хворих при зіставленні з контрольною групою (p˂0,05). Аналіз результатів дослідження засвідчив існування кореляційного зв’язку вуглеводним обміном та адропіном ірисином FABP 4, CTRP 3 у всіх груп хворих. Висновки. Отже, визначено вплив показників енергетичного обміну та адипокінової системи на вуглеводний обмін у хворих на гострий інфаркт міокарда залежно від наявності та відсутності ожиріння.
Динаміка рівню малонового діальдегіду при експериментальній діабетичній ретинопатії та способах її корекції
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Сірман, Я. В.; Савицький, І. В.; Прейс, Н. І.; Сирман, Я. В.; Савицкий, И. В.; Прейс, Н. И.; Sirman, Y. V.; Savytskyi, I. V.; Preys, N. I.
Цукровий діабет на сьогоднішній день вважається неінфекційною епідемією. При цьому основною причиною розвитку сліпоти у розвинених країнах вважаються патологічні зміни у судинах при за- хворюванні очей, у першу чергу це спостерігається при діабетичних ретинопатіях. Мета дослі- дження: аналіз змін вторинних продуктів перекисного окислення ліпідів при експериментальній діа- бетичній ретинопатії та при різних способах її корекції. Дослідження проводилося на білих щурах лінії Вістар масою 180-200 г. Відповідно до задач тварини були розподілені на 7 груп. Цукровий діа- бет 2-го типу та діабетичну ретинопатію моделювали за допомогою інтраперитонеального вве- дення стрептозотоцину (Sigma, США) розчиненому в 0.1 М цитратному буфері з рН 4,5. Дозу стрептозотоцину 55 мг/кг маси тварини розділили на два введення. Введенню стрептозотоцину передувала високожирова дієта протягом 28-и діб. Коригуючі засоби, використані у дослідженні: метформін, афліберцепт, L-карнітін, бромфенак, L-аргінін та цитиколін. Одержані результати свідчать про підвищення вмісту перекисного окислення ліпідів, починаючи із 30-ї та з подальшим прогресуванням на 60-у та 180-у доби експериментальної діабетичної ретинопатії, підтверджен- ням якого є збільшення рівня малонового діальдегіду у 2-ї групі, максимум якого спостерігається на 3-му етапі. Корекція гіпоглікемічними засобами у 3-й групі мала позитивний ефект, але не була спроможна знизити рівень вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів, тому виникла необ- хідність у застосуванні додаткових засобів. Застосування афліберцепту та донатора оксиду азо- ту у 4-й групі для корекції розвитку діабетичної ретинопатії суттєво пригнічувала окислювальний стрес, максимум якого припадав на 180-у добу експерименту, проте не досягав контрольних пока- зників. Доведено, що поєднане введення бромфенаку та афліберцепту у 5-й групі значно знижувала кількість вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів, але не так суттєво, як у 4-й групі. Доведено, що введення афліберцепту, L-карнітіну та бромфенаку тваринам 6-ї групи знижувало вміст вторинних продуктів ПОЛ вже на 30-у і було продовжено на 60-у а 180-у добу дослідження, проте теж не досягало контрольних показників. Максимально ефективною корекцією виявилось поєднання метформіну, афліберцепту, L-аргініну та цитиколіну щурам 7-ї групи, про що свідчить нормалізація рівню малонового діальдегіду на 30-у та 60-у добу експерименту, а на 180-у було зафі- ксовано зниження вмісту маркера до контрольних показників.
Дистанційна освіта на кафедрі внутрішніх хвороб та медицини невідкладних станів під час пандемії Соvid - 19
(Українська медична стоматологічна академія, 2020-12) Потяженко, Максим Макарович; Соколюк, Ніна Людвігівна; Люлька, Надія Олександрівна; Потяженко, Максим Макарович; Соколюк, Нина Людвиговна; Люлька, Надежда Александровна; Potiazhenko, М. M.; Sokolyuk, N. L.; Lulka, N. O.
Вступ. ХХІ століття ознаменувалося не тільки пандемією коронавірусної інфекції COVID-19, а й швидким впровадженням дистанційного навчання в набутті умінь, навичок, знань і способів пізнава-льної діяльності людини, яке має позитивні та негативні аспекти. Медична освіта ніколи не була заочною, бо не всіма професіями можна оволодіти дистанційно. Мета роботи. Проаналізувати досвід викладання внутрішньої медицини на післядипломному етапі в умовах епідемії COVID-19. Результати та їх обговорення. На кафедрі проходять навчання лікарі-інтерни з фаху «Внутрішні хвороби», «Медицина невідкладних станів» та лікарі-курсанти на курсах тематичного удосконалення. Дистанційне навчання проводиться з використанням платформи Zoom в синхронному ре-жимі. Під час викладення лекційного матеріалу викладачі кафедри використовують свої мультимедійні презентації та мають можливість, як і при традиційній формі навчання, задавати питання та обговорювати представлену інформацію. При проведенні семінарських занять слухачі курсів та лікарі-інтерни готують реферативні доповіді, приймають участь в ділових іграх, вирішують тес-тові завдання. Для стимуляції самостійної роботи використовується створення віртуальної історії хвороби пацієнта на кожне практичне заняття самими слухачами. Медична спеціальність потребує безпосереднього контакту з пацієнтом, не можна оволодіти навичками практично не вико-нуючи їх. При впровадженні дистанційної форми є проблема оцінювання тестових завдань та ре-зультатів самопідготовки. Висновок. Дистанційні технології навчання в медицині добре себе зарекомендували при отриманні теоретичних знань, але не можуть існувати самостійно, і доцільні тільки в тісному поєднанні з класичними формами навчання при оволодіння практичними навичками та вміннями.
Дослідження ефективності алергенімунотерапії у пацієнтів з алергічним ринітом
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Зубченко, С. О.; Зубченко, С. А.; Zubchenko, S. O.
Алергенімунотерапія належить до числа ефективних способів лікування багатьох алергічних хвороб. Принцип алергенімунотерапії полягає у досягненні толерантності до причинних алергенів. Ефективність алергенімунотерапії залежить від правильного діагностичного підходу, якості вакцини та комплаєнсу пацієнта тощо. Проаналізовано ефективність алергенімунотерапії з використанням сублінгвального і субкутанного способів введення у пацієнтів з алергічним ринітом. Групу дослідження склали 236 пацієнтів з алергічним ринітом, 126 (53,4%) жінок і 110 (46,6%) чоловіків, віком 32,6±2,4 років. Виконували клініко-лабораторні обстеження, інструментальні, цитологічні, спе- цифічні алергологічні дослідження (загальний IgG4, шкірні прик-тести, молекулярні дослідження ALEX. Ефективність алергенімунотерапії оцінювали за допомогою комбінованої оцінки симптомів і потреби у медикаментах. За результатами шкірних прик-тестів визначено: у 163 (69,0%) – полісенсибілізація, в 61 (25,8%) осіб – моносенсибілізація, у 12 (5,2%) шкірні прик-тести були від’ємними. Компонентні дослідження ALEX виконали 52 осіб. Визначено, що найпоширенішими мажорними компонентами були Phl p 1, 69,2%, Lol p 1, 57,7%, Der f 2, 48,1%, Der p 2, 42,3%, Bet v 1, 34,6%. У 9 (17,3%) пацієнтів виявлені мінорні компоненти Phl p 7, Phl p 12. За даними молекулярних досліджень, прогностична ефективність алергенімунотерапії визначена як висока у 41 осіб, і середня - в 9 осіб. Алергенімунотерапію проводили 86 пацієнтам з АР: 37 осіб – сублінгвальним, 49 осіб – субкутанним способами. Визначено достовірне зниження показників загальної оцінки симптомів, медикаментозної потреби та комплексної оцінки, що не залежали від способу введення алерговакцини. Порівняльний аналіз рівнів загального IgG4 до та на третьому році алергенімунотерапії продемонстрував лише тенденцію до підвищення (р=0,492). Висновки. Компонентний метод діагностики має велике значення у виборі стратегії лікування пацієнтів з алергопатологією і прогнозу ефективності алергенімунотерапії. Алергенімунотерапія незалежно від способів її введення демонструвала високу клінічну ефективність у пацієнтів з алергічним ринітом, що підтверджувалось критеріями комбінованого оцінювання. Визначення рівнів загальних IgG4 не несуть достовірної діагностичної значимості як біомаркерів імунологічної відповіді на алергенімунотерапію.
Дослідження напружено-деформованого стану системи «пломба-зуб» в пришийкових дефектах зубів
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Браїлко, Наталія Миколаївна; Ткаченко, Ірина Михайлівна; Браилко, Наталья Николаевна; Браилко, Наталья Николаевна; Brailko, N. N.; Tkachenko, I. M.
Проблема збереження реставрацій в дефектах пришийкової ділянки навіть при якісному препаруванні і їх відновленні актуальна і в сучасному світі. Напруження, які виникають в зубах, призводять до утворення тріщин в емалі та дентині, порушення герметичності та крайового прилягання пломб, розсмоктуванню і випадінню. Тому, для забезпечення якісних результатів лікування дефектів твердих тканин у пришийковій ділянці зубів доречно брати до уваги фізичні процеси, які відбуваються навколо системи «пломба-зуб», а саме, напружено-деформований стан. Для оцінки напружено-деформованого стану коронкових частин зубів з реставраціями, враховуючи скрутність і надзвичайну громіздкість використання традиційних аналітичних методів теоретичної механіки та опору матеріалів через різноманітність геометричних форм і фізико-механічних характеристик твердих тканин зубо-щелепного ряду і пломбувального матеріалу найбільш доцільним представляється проводити дослідження з використанням скінчено-елементного моделювання.
Експериментальні моделі фетоплацентарної недостатності у тварин (огляд літератури та власні спостереження)
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Селюкова, Н. Ю.; Місюра, К. В.; Стороженко, Г. В.; Seliukova, N. Yu.; Misyura, K. V.; Storozhenko, G. V.; Селюкова, Н. Ю.; Мисюра, К. В.; Стороженко, Г. В.
Огляд літератури присвячено експериментальним моделям відтворення плацентарних порушень у матерів на тваринах. На сьогодні наші знання щодо структури та функції плаценти протягом вагітності залишаються обмеженими. Використання нових технологій та методів візуалізації на тваринах, які можуть забезпечити безпечний контроль за ростом і функцією плаценти in vivo, вимагатимуть проведення доклінічних досліджень та випробувань на відповідних розроблених моделях тварин, які можуть бути легко переведені в клінічні умови. Все це, звичайно вимагає використання тварин як моделі відтворення патологій плаценти. В огляді розглянуто позитивні та негативні сторони різних тварин та методів відтворення патологічного стану вагітності. В експерименті дуже часто використовують моделі фетоплацентарної недостатності, що виникають внаслідок оксидативного стресу та активації вільнорадикального окиснення. Для відтворення експериментальної фетоплацентарної недостатності обумовленою гістотоксичною гіпоксією, використовують ксенобіотик тетрахлорметан. Високий ризик її виникнення у жінок дуже молодого та зрілого репродуктивного віку. Достеменно не відомо, як буде впливати фетоплацентарна недостатність у матерів на статевий розвиток пубертатних нащадків. Саме тому, нами, в ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України» проведено комплексне експериментальне дослідження стосовно цього питання. Для вирішення цієї проблеми у нашому інституті розроблена і пропонується нова фармацевтична композиція, яка повинна сприяти не тільки корекції фетоплацентарної недостатності, але й мати профілактичне значення щодо збереження репродуктивного потенціалу у дорослому віці. Для цього використовували щурів популяції Вістар, двох вікових груп. Моделювали експериментальну ФПН, після, проводили корекцію фармкомпозицією. Проведене нами дослідження дозволило встановити, що фетоплацентарна недостатність по різному впливає на становлення репродуктивної системи у самців та самиць щурів пубертатного віку. Профілактичне додавання до корму вагітним самицям на тлі фетоплацентарної недостатності призводить до зменшення репродуктопатій у пубертатному віці. Дослідження моделей на тваринах дають важливе розуміння молекулярних та функціональних механізмів, що лежать в основі фетоплацентарної недостатності та затримки внутрішньоутробного розвитку, оскільки дозволяють проводити дослідження які неможливі на вагітних жінках.
Ефективнiсть застoсування фiксoванoї кoмбiнацiї препарату у лiкуваннi кашлю
(Українська медична стоматологічна академія, 2020-11-30) Ждан, Вячеслав Миколайович; Хайменова, Галина Сергіївна; Бабаніна, Марина Юріївна; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Іваницький, Ігор Валерійович; Ждан, Вячеслав Николаевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Бабанина, Марина Юрьевна; Кирьян, Елена Анатольевна; Иваницкий, Игорь Валериевич; Zhdan, V. M.; Khaimenova, Н. S.; Babanina, M. Yu.; Kyrian, O. A.; Ivanitskiy, I. V.
Більшість захворювань органів дихання, незалежно від головних механізмів їх розвитку і прогресування, мають деякі спільні риси, що мають відношення до локалізації патологічного процесу в респіраторній системі. До цих загальних ознак відноситься зміна бронхіальної секреції, що веде в кінцевому підсумку до мукостазу, часом істотно обтяжливому при будь-якому захворюванні органів дихання. Комбінованих препаратів, що здатні впливати відразу на кілька механізмів мукостазу, існує дуже мало. Одним з них є Аскоріл, що володіє подвійною дією: бронхолітичною і відхаркувальною. Метою нашого дослідження була оцінка клінічної ефективності та безпеки терапії Аскорілом у хворих з гострими респіраторними захворюваннями. Під спостереженням знаходилися 105 хворих у віці від 25±0,5 до 55±1,6 років з легким або середньотяжким перебігом гострого респіраторного захворювання, у яких гострі респіраторні захворювання протікали з кашлем внаслідок ларингіту, фарингіту, трахеїту, бронхіту. Пацієнти 1-ї групи (75 хворих, основна група) отримували лікування Аскорілом, пацієнти 2-ї групи (30 хворих, група порівняння) отримували Бромгексин. Хворі в обох групах були порівнянні за віком та статтю. У хворих, які отримували Аскоріл, зникнення симптомів кашлю зазначалося на 3-4 дні раніше, ніж у хворих в групі порівняння (p < 0,05). Сумарна бальна оцінка клінічних симптомів на тлі лікування показала, що при призначенні Аскорілу ефективність терапії в порівнянні з 2-ю групою була достовірно вище (p < 0,05). Призначення Аскорілу у хворих знижує тривалість захворювання, зменшує необхідність застосування антибіотиків, знижує прояви бронхіальної гіперреактивності, сприяє швидшому клінічному одужанню і є безпечним.
Ефективність протизапальної терапії за даними допплерографічних показників судин синовіальної оболонки у пацієнтів з ревматоїдним артритом
(Українська медична стоматологічна академія, 2020-11-30) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Катеренчук, Олександр Іванович; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Иваницкий, Игорь Валериевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Катеренчук, Александр Иванович; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ivanytckyi, I. V.; Ischeykina, Yu. О.; Katerenchuk, O. I.
Ревматоїдний артрит має значну розповсюдженість серед населення, який за короткий час викликає стійку втрату працездатності та інвалідності. Виявлені зміни у структурі суглобів хворих на ревматоїдний артрит можуть мати залежність від отримуваного базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. Метою нашої роботи стало вивчення можливості використання ультразвукової доплерографії та доплерометрії у оцінці вираженості змін у колінних суглобах пацієнтів із ревматоїдним артритом в залежності від отримуваного ними базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. При проведенні кореляційного аналізу між показниками вираженості кісткових ерозій та рівнем С реактивного білку достовірних зв’язків винайти не вдалось.У тойже час, рівень С реактивного білку мав високий кореляційний зв'язок із швидкістю кровотоку по артеріям паннусу в усіх групах як на початку лікування, так і через 6 міс. терапії (r ≥0,65, p≤0,03). Отримані результати наочно свідчать про ефективність використання ультразвукової діагностики, зокрема доплерометричних показників для оцінки ефективності базисного лікування пацієнтів із ревматоїдним артритом.
Життєздатність та адгезія до еритроцитів людини пробіотичних штамів мікроорганізмів після іммобілізації в альгінатному гелі і зберігання за різних низьких температур
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Висеканцев, І. П.; Петров, І. В.; Буряк, І. А.; Марценюк, В. П.; Высеканцев, И. П.; Петров, И. В.; Буряк, И. А.; Марценюк, В. Ф.; Vysekantsev, I. P.; Petrov, I. V.; Buriak, I. A.; Martsenyuk, V. P.
Дослідження присвячене розробці технологій довгострокового зберігання іммобілізованих в гелевих носіях пробіотиків при різних низьких температурах. Мета дослідження – вивчити збереженість та адгезивну активність мікроорганізмів-пробіотиків після іммобілізації в альгінатному гелі і зберігання за різних низьких температур протягом 24 місяців (термін спостерігання). Об’єкти і методи дослідження. Пробіотичні штами мікроорганізмів Escherihcia coli M–17 (E. coli M–17), Lactobacillus acidophilus IMB B-2637 (L. acidophilus), Saccharomyces cerevisiae IMB Y-505 (S. cerevisiae) були іммобілізовані в 1%-му альгінатному гелі без добавок або з додаванням лактози, сахарози, знежиреного молока та захисного сахарозо-молочно-лактозного середовища. Зразки заморожували із неконтрольованими швидкостями охолодження в холодильних камерах з температурами –20, –40, –75 °С. Під час заморожування до –196 °С зразки охолоджували до –40 °С зі швидкістю 1 град. / хв., а потім занурювали у рідкий азот. Зразки зберігали при вказаних температурах протягом 24 місяців (термін спостерігання). В процесі зберігання частину гранул відігрівали на водяній бані і розчиняли у 4%-му ЕДТА. Життєздатність мікроорганізмів визначали за здатністю мікробних клітин утворювати колонії на агаризованих середовищах. Адгезивну активність визначали за здатністю мікроорганізмів адгезувати до еритроцитів людини 0(І) групи, Rh(+). Отримані результати та обговорення. На етапі охолодження до –20, –40, –75, –196 °С та після наступного зберігання при –196 °С іммобілізовані мікроорганізми в усіх видах гелю не гинули. При –20, –40, –75 °С в більшості зразків загибель клітин починалася між 1-им та 3-им місяцями зберігання. Через 24 місяці було встановлено, що найбільш стійкими до зберігання за цих температур були бактерії L. acidophilus, а найбільш чутливими – дріжджі S. cerevisiae. Показники життєздатності усіх мікроорганізмів, іммобілізованих у 1%-му гелі без добавок, були мінімальними. Додавання до складу альгінатного гелю дисахаридів лактози, сахарози, сахарозо-молочно-лактозного середовища середовища та молока підвищувало кріопротективні властивості альгінатного гелю. Найбільш високу життєздатність іммобілізованих мікроорганізмів спостерігали у гелі з додаванням сахарозо-молочно-лактозного середовища середовища. Зі зниженням температури зберігання від –20 до –75 °С кількість життєздатних мікробних клітин в усіх зразках гелю підвищувалася. Іммобілізація в гелевих носіях та зберігання протя- гом 24 місяців не впливали на адгезивні властивості пробіотиків E. coli M–17, L. аcidophilus, S. cerevisiae. Зміни показників життєздатності мікробних клітин пов’язані з вираженістю пошкоджую- чих фізико-хімічних факторів, які супроводжують процеси кристалізації води при температурах – 20, –40, –75 °С. Аналізується захисна дія добавок до складу альгінатного гелю. Висновки. Під час довгострокового зберігання за різних низьких температур на життєздатність іммобілізованих в гелевих гранулах мікроорганізмів впливають видова кріорезистентність мікроорганізмів, температурні режими і терміни зберігання, склад гелевого носія. Процеси іммобілізації та зберігання за низьких температур не змінювали адгезивну активність іммобілізованих мікроорганізмів.
Зміни поведінкових реакцій щурів після відтворення черепно-мозкової травми та їхня корекція модуляторами транскрипційних чинників
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Явтушенко, Іван Валерійович; Левков, Анатолій Анатолійович; Костенко, Віталій Олександрович; Явтушенко, Иван Валерьевич; Левков, Анатолий Анатольевич; Костенко, Виталий Александрович; Yavtushenko, I. V.; Levkov, A. A.; Kostenko, V. A.
Досліджено вплив модуляторів факторів транскрипції NF-κB, AP-1 та Nrf2 на поведінкові реакції в тестах «Темно-світла камера» та «Відкрите поле» після нанесення експериментальної черепно-мозкової травми (ЧМТ). Досліди були проведені на 42 білих щурах-самцях лінії Вістар масою 180-220 г, розподілених на 6 груп по 7 щурів: контрольна (тестування проводилося до моделювання експериментальної ЧМТ та через 3 і 7 діб після нього); тваринам інших груп після відтворення ЧМТ протягом 7-діб внутрішньочеревинно вводили модулятори транскрипційних чинників: інгібітор ядерної транслокації NF-κB піролідиндитіокарбамат амонію в дозі 76 мг/кг, інгібітор AP-1 SR 11302 в дозі 1 мг/кг, індуктори Nrf2: диметилфумарат в дозі 15 мг/кг у 10% розчині диметилсульфоксиду та епігалокатехін-3-галат в дозі 1 мг/кг, а також водорозчинну форму кверцетину (корвітин), що виявляє властивості інгібітора NF-κB та індуктора Nrf2, у дозі 100 мг/кг (10 мг/кг у перерахунку на кверцетин). Тваринам контрольної групи замість досліджуваних сполук внутрішньочеревинно вводили 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Показано, що протягом першого тижня після ЧМТ порушується локомоторна активність і психоемоційний стан білих щурів: погіршуються показники рухової та дослідницької активності, орієнтувальної реакції, зростає рівень емоційної тривожності, страху, підвищується частота актів грумінгу. Застосування інгібіторів транскрипційних чинників NF-κB (піролідиндитіокарбамату амонію) та AP-1 (SR 11302), індукторів Nrf2 (диметилфумарату та епігалокатехін-3-галату) та водорозчинної форми кверцетину (корвітину) покращує протягом першого тижня після відтворення ЧМТ показники рухової та дослідницької активності, орієнтувальної реакції, зменшує рівень емоційної тривожності та страху.
Клініко-неврологічні особливості та рівень аутоантитіл до нейроспецифічних антигенів у хворих на хронічні гемобластози
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Піддубна, Олександра Олегівна; Поддубная, Александра Олеговна; Piddubna, O. O.
Мета дослідження. Визначити рівень аутоантитіл до нейроспецифічних антигенів та їх зв’язок з клінічними проявами ураженням нервової системи при хронінчих гемобластозах. Матеріали та методи. Було обстежено 86 пацієнтів з хронічними гемобластозами, яких було розподілено на 3 групи: група 1 – пацієнти із хронічним лімфолейкозом (n=30), група 2 – хворі на хронічний мієлолейкоз (n=30), група 3 – пацієнти із множинною мієломою (n=26). У якості контрольної групи було обрано 21 пацієнта неврологічного стаціонару без імунологічних та гематологічних порушень. У пацієнтів із хронічними гемобластозами вивчали анамнестичні дані щодо наявності клінічного діагнозу ураження нервової системи до та після моменту встановлення онкогематологічного діагнозу. Також було проведене повне неврологічне обстеження хворих на хронічні гемобластози з визначенням основних неврологічних синдромів. В периферійній крові визначали рівень аутоантитіл до нейроспецифічних антигенів методом імуноферментного аналізу. Рівень циркулюючих імунних комплексів визначали за методом селективної преципітації комплексів антиген-антитіло. Результати дослідження підлягали статистичному аналізу, який проводили за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel 2019 та IBM SPSS Statistics 26.0. Отримані дані обробляли методами описової статистики. Результати дослідження. Виявлено, що у пацієнтів із хронічним лімфолейкозом статистично значимо частіше розвивається енцефалопатія (70%) і радикулопатія (40%). Для пацієнтів із хронічним мієлолейкозом характерний розвиток енцефалопатії (43%) і полінейропатії (20%). Розвиток множинної мієломи статистично значимо супроводжується появою радикулопатії (50%) і полінейропатії (53%). Висновок. Ураження нервової системи є досить частим і патогенетично обґрунтованим наслідком при хронічних гемобластозах. Розвиток вторинної енцефалопатії при хронічному лімфолейкозі може бути наслідком паранеопластичного синдрому за рахунок надлишкової продукції цитокінів та активаторів плазміногену. Переважання радикулопатії при хронічному мієлолейкозі можливо достовірно пояснити високим ступенем вираженості проліферативного синдрому зі схильністю до виникнення локалізованих хлором, які можуть компримувати відповідні корінці периферичних нервів. Однак, периферичні ураження нервової системи більш характерні для пацієнтів із множинною мієломою, що може бути обумовлено гіперпарапротеїнемією в поєднанні з хіміотерапевтичних лікуванням основного захворювання. Поряд з цим хронічний лімфолейкоз і хронічний мієлоолейкоз викликають підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів. Імунологічні зміни вказують на значні ураження нервових волокон і досить швидке руйнування нейронів при всіх формах хронічних гемобластозів.
Клініко-рентгенологічна характеристика малоінвазивної методики дентальної імплантації у бічних відділах нижньої щелепи за умови дефіциту кісткової тканини
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Павліш, Ігор Вікторович; Павлиш, Игорь Викторович; Pavlish, I. V.
На сьогодні, малоінвазивні методики дентальної імплантації поряд з негайним або раннім протезуванням досить широко використовуються та добре представлені в науковій літературі. Особливо актуальним постає питання застосування за умов дефіциту кісткової тканини. Одним із підходів до вирішення даної проблеми, зокрема у бокових відділах нижньої щелепи, є бікортикальне встановлення одноетапних імплантатів малого діаметру в обхід нижньощелепного каналу. Проте нам не вдалося знайти достовірних даних про дослідження клінічної ефективності їх застосування. Метою даного дослідження стало вивчення клінічної та рентгенологічної стабільності тонких одноетапних імплантатів фіксованих бікортикально за малоінвазивною методикою в бічних відділах нижньої щелепи за умов дефіциту кісткової тканини. Проведено обстеження 47 хворих з частковою чи повною втратою зубів на нижній щелепі, без тяжкої соматичної патології. До першої (основної) групи увійшли 25 пацієнтів з вираженим дефіцитом кісткової тканини в бокових відділах, яким було встановлено 146 імплантатів із застосуванням адаптованої нами малоінвазивної методики імплантації шляхом бікортикального встановлення нерозбірних імплантатів малого діаметру в обхід нижнього альвеолярного нерву з використанням хірургічного шаблона. Другу групу (контрольну) склали 22 пацієнти з невираженою атрофією бокових відділів нижньої щелепи, яким було встановлено 70 імплантатів з застосуванням стандартної методики одноетапної імплантації. Крім загально-клінічних методів, проводили визначення індексу гігієни, пробу Шиллера-Писарева та ортопантомографічне дослідження. Результати дослідження показали, що малоінвазивна методика дентальної імплантації має більш легкий та сприятливий перебіг післяопераційного періоду, що характеризується практичною відсутністю больового синдрому, мінімальною посттравматичною реакцією мʼяких тканин обличчя та слизової оболонки порожнини рота, а також відсутністю післяопераційних запальних ускладнень. Ортопедичне лікування за малоінвазивною методикою дентальної імплантації за умови дефіциту кісткової тканини з використанням одноетапних імплантатів малого діаметру в бокових відділах нижньої щелепи характеризується хорошими умовами для проведення індивідуальної гігієни. Середній рівень вертикальної резорбції периімплантної кісткової тканини в перший рік функціонування становив 0,763±0,001мм, а за два роки не перевищував 0,837±0,001 мм, що відповідає загальновизнаним критеріям ефективності.
Лідокаїн як компонент аналгоседації під час стентування коронарних артерій
(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Дзюба, Д. О.; Дзюба, Д. А.; Dziuba, D. A.
Малоінвазивні методики є одними з основних методів для діагностики та лікування ішемічної хвороби серця і тривалий час входять у міжнародні протоколи лікування. Основними препаратами, що застосовуються в стратегії аналгезії підчас інтервенційних процедур є опіати, але їх широке застосування виявило низку супутніх проблем. Одним зі шляхів зменшення використання опіатів є концепція «мультимодальної анестезії», а одним з її варіантів є «без та малоопіатна» анестезія. Мета – встановити основні аспекти використання мало та безопіатної анестезії на основі лідокаїну під час стентування коронарних артерій. Матеріали та методи дослідження. Досліджено 90 пацієнтів з ішемічною хворобою серця, яким було проведено стентування коронарних артерій в плановому порядку. Пацієнтів було рівномірно розділено на три групи дослідження в залежності від препаратів, якими було проведено інтраопераційну аналгоседацію. Першу групу (порівняння) склали пацієнти, яким аналгоседація проводилась діазепамом та фентанілом. В групі безопіатної анестезії (№2) дозований розчин лідокаїну складав основний компонент аналгезії. Для того, щоб дослідити малоопіатну аналгезію на основі застосування р-ну лідокаїну ми сформували групу № 3. На індукцію вводили фентаніл, а лідокаїн вводили інтраопераційно для підтримання рівня анальгезії в комбінації з інфузією фентанілу. Для седації у групах 2 и 3 ми використовували р-н пропофолу у цільовій дозі, щоб отримати рівень ІІІ за RAMSEY. Висновки. Внутрішньовенне використання лідокаїну у якості компонента «мало- та безопіатної» анестезії безпечне при операціях стентування коронарних артерій. Дослідження показало, що використання вищенаведених доз лідокаїна у порівнянні з традиційним введенням опіатів при оцінці показників зовнішнього дихання, гемодинаміки, глікемії та рівня кортизолу крові має ряд переваг та при цьому відсутні негативні ефекти, які притаманні анестезії з використанням опіатів. У порівнянні з контрольною групою та групою з безопіатною анестезією звертає на себе увагу менша кількість скарг на біль за грудиною, сонливість та оніміння у групі малоопіатної анестезії.
Методичний підхід до викладання студентам механізмів розвитку лейкоцитозів та лейкопеній на кафедрі патофізіології
(Українська медична стоматологічна академія, 2020-12) Єлінська, Аліна Миколаївна; Елинская, Алина Николаевна; Yelinska, A. M.
В статті розглянуті проблемні питання, що виникають підчас розгляду теми «Лейкоцитози та лейкопенії». Основними проблемними питаннями при вивченні частини теми, пов’язаної із механізмами розвитку лейкоцитозів є: механізми розвитку фізіологічних лейкоцитозів, розуміння конкретних механізмів селективної стимуляції лейкопоезу в кістковому мозку, методика визначення зсуву лейкоцитарної формули при нейтрофіьному лейкоцитозі шляхом розрахунку індексу ядерного зсуву. Викладачу слід акцентувати увагу студентів на цих питаннях підчас практичного заняття та на лекції. Патофізіологія це наука, що вивчає життєдіяльність хворого організму. Патофізіологія займає одне з провідних місць в системі науково-теоретичної підготовки лікаря. Лікар повинен трактувати основні поняття загальної нозології, інтерпретувати причини, механізми розвитку та прояви типових патологічних процесів та найбільш поширених захворювань, аналізувати, робити висновки щодо причин і механізмів функціональних, метаболічних, структурних порушень органів та систем організму при захворюваннях. Вивчення механізмів розвитку лейкоцитозів складає 50% від теми «Лейкоцитози та лейкопенії». Інші 50 відсотків часу відведені на вивчення механізмів розвитку лейкопеній. При розгляді механізмів розвитку нейтропеній особливу увагу слід приділити особливостям патогенезу спадкових нейтропеній. Оскільки дане питання є особливо актуальним для здобувачів освіти за спеціальністю 228 «Педіатрія» та за спеціальністю 221 «Стоматологія» у контексті особливостей лікування стоматологічних захворювань в дитячому віці. У підсумку слід зазначити, що для підвищення якості освіти та полегшення засвоєння студентами теми «Лейкоцитози та лейкопенії» викладачу слід детальніше зупинятись на розгляді патогенезу спадкових нейтропеній, фізіологічних лейкоцитозів та механізмах селективної стимуляції лейкопоезу.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2020, Том 20, вип. 4 (72) за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування