Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 21, вип. 4 (76)

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/17466

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 37

Анализ напряжений при фиксации съемных зубных протезов на имплантах
(2021) Панахов, Н. А.; Махмудов, В. С.; Panahov, N. A.; Makhmudov, V. S.
Протезирование на имплантах, являющееся одной из составляющих ортопедической стоматологии, представляет собой метод восстановления зубов, утраченных по той или иной причине, и имеет долгую историю развития. Протезы на имплантах открывают возможности для восстановления дефектов зубных рядов, вызванных различными причинами. Различные дефекты зубного ряда имеют свои тонкости протезирования на имплантах. В последние годы протезы на имплантах предпочитают больше по сравнению с полными протезами. У пациентов с низким уровнем костной ткани в дистальной части и с проблемами с фиксацией и стабилизацией предпочтение отдается протезам с опорой на 4 импланта. Балочные импланты с 4 опорами считаются более надежными с точки зрения фиксации полученной протезной конструкции. Целью работы явился анализ воздействия протезирования имплантом на имплант и периферические ткани на различных моделях, в зависимости от уровня размещения имплантов, угла размещения, а также длины консоли на конструкции. Результаты. В 10 различных математических моделях углы размещения имплантов в кости были взяты равными 90, 17 и 30 градусов, а уровень размещения был принят равным 1 мм и 3 мм (в соответствии с конфигурацией кости челюсти). Длина консоли балочной системы, подготовленной на имплантах, в разных моделях составляла 0 мм, 5 мм и 10 мм. Нагрузка на модели будет фактически равной силе жевательного давления 100 Н (примерно 10,2 кг) при пережевывании твердой пищевой массы размером 1 см. Давление будет подаваться с 3-х разных точек. Из переднего отдела - центр пишевого комка будет приходиться на место контакта центральных резцов; в правой задней области - центр пищевого комка будет приходиться на контакт 2-го премоляра с 1-м моляром; из левой задней области - центр будет приходиться на место в области контакта 2-го премоляра с 1-м моляром. После 3D анализа были получены значения напряжения по Von Mises в имплантной области и соответствующие им цветовые шкалы, а также максимальные и минимальные значения напряжений в соответствии с цветовой схемой-шкалой. Выводы. На основе анализа и сравнения полученных значений было определено, что распределение напряжений оптимально в некоторых моделях имплантов, в некоторых оно мало, а в некоторых велико из-за неравномерных значений напряжения. Исследование моделей на основе метода 3D трехмерного анализа напряжений методом конечных элементов и результаты этих исследований отражены в статье.
Аналіз чинників, які впливають на стан психоемоційної cфери осіб, що доглядають за пацієнтами з деменцією
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Орлова, Ольга Вячеславівна; Orlova, O. V.
У всьому світі зростає кількість людей з деменцією і прогнози, як правило, свідчать про значне збільшення загальної поширеності, пов'язаної із старінням населення. З погіршанням стану хворого зростає навантаження і на опікуна, що призводить до погіршення його психічного стану, а в подальшому до появи або загострення хронічних соматичних захворювань. Метою даного дослідження є визначення особливостей психоемоційної сфери у осіб, що виконують функцію догляду за пацієнтами із деменцією. Було виявлено, що майже за 80% хворих на деменцію доглядають їхні родичі. Особи, які доглядають за пацієнтами мають ризик депресії, тривоги та психологічного навантаження. Констатовано, що високий рівень навантаження у доглядачів в значній мірі пов'язаний із здатністю до повсякденної активності та ступеню деменції хворого. Фізичне, емоційне і економічне навантаження призводить до стресу та зростання випадків депресивних, тривожних розладів у піклувальників. В ході дослідження виявлено фактори, що впливають на психічне здоров’я доглядачів, серед яких вагомими були ступінь деменції та здатність пацієнта до повсякденної активності. Констатовано, що в залежності від рівня психологічного стресу, у осіб з високим рівнем психічної напруженості частіше відмічалися прояви астенії (p<0,001), соціальної дезадаптації (p<0,005), тривоги (p<0,001) і депресії (p<0,001). Дана категорія людей потребує психологічної та консультативної допомоги. Необхідно використовувати психоосвітні заходи, спрямовані на усвідомлення покращення власного психологічного здоров’я, якості життя та визначення ключової ролі турботи і задоволення власних потреб.
Будова екскреторних проток екстра- та інфраорбітальної залози лабораторних щурів
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Каценко, Андрій Любославович; Katsenko, A. L.
The aim of the study. To find out and compare the structure of the excretory ducts of the extra- and infraorbital lacrimal gland of the laboratory rat. Object and methods. Five male laboratory rats were examined by dissecting the lacrimal glands, from which a series of thin paraffin sections were obtained for histological examination. Micropreparations were stained with hematoxylin and eosin and examined under a light microscope. Results. It was found that the tubular-alveolar epithelial components of the extraorbital gland of rats inside the lobe are even denser than in the infraorbital gland, as evidenced by very narrow interstitial fissures. The lacrimal glands of laboratory rats have an individual well-defined connective tissue capsule. Inside and between the lobes there are slit-like interpithelial interstitial spaces, in which we do not detect an accumulation of lipocytes, as occurs in the lacrimal glands of man. In the volume of lobes such as the extraorbital and infraorbital glands, the interpithelial interstitial spaces contain vessels of the hemicrocirculatory tract, mainly capillaries, precapillary arterioles and postcapillary venules. Arterioles and venules are usually visualized outside the lobes in more pronounced interstitial spaces. Conclusions. 1. The epithelial tubular structures of the lacrimal gland of the laboratory rat form a complex-branched system of excretory ducts, in which there are no typical intercalated ducts, which would be the connecting component between the terminal section and the excretory duct system. 2. The absence of intercalated ducts leads to a change in the appearance on histological specimens of tubulo-acinar aggregates of the lacrimal glands of rats in favor of tubuloalveolar assemblages. 3. Among the excretory ducts of the lacrimal glands of the laboratory rat, the following can be distinguished: intra-lobular, lobular and common excretory ducts, through which the secret is produced. The common ducts of the extra- and infraorbital lacrimal glands, as a rule, combine to form their common duct.
Використання остеопластичних матеріалів для заповнення кісткових дефектів щелеп після проведеного хірургічного лікування пацієнтів груп дослідження
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Бамбуляк, А. В.; Кузняк, Н. Б.; Лопушняк, Л. Я.; Дмитренко, Р. Р.; Бойчук, О. М.; Bambuliak, A. V.; Kuzniak, N. B.; Lopushniak, L. Ya.; Dmytrenko, R. R.; Boichuk, O. M.
Впродовж останніх років у світі стрімко зростає кількість стоматологічних операцій, при яких виникає необхідність застосування ефективних остеопластичних матеріалів для швидкого відновлення кісткових дефектів та полегшення симптомів післяопераційного періоду у прооперованих пацієнтів. Для розвитку хірургічної стоматології у сучасних умовах надзвичайно важливим та актуальним завданням є пошук та впровадження в практичну діяльність імплантаційного матеріалу, який за своїми властивостями та характеристиками відповідав би аутокістці. Метою нашого дослідження було проаналізувати ефективність застосування остеопластичних матеріалів у пацієнтів груп дослідження після проведення операцій синус–ліфтингу, аугментації лунки видаленого зуба, остеосинтезу при переломах нижньої щелепи та видалення ретинованих третіх молярів. У відділенні хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» було обстежено 280 осіб віком від 18 до 55 років з частковою або повною відсутністю зубів та атрофією альвеолярної дуги відповідної щелепи, з хронічним періодонтитом і хронічним генералізованим пародонтитом, з переломами нижньої щелепи та ретинованими третіми молярами. Усім пацієнтам планувалось виготовлення ортопедичних конструкцій з опорою на дентальні імплантати. Встановлено, що у пацієнтів підгруп Б усіх груп дослідження, де заповнення кісткових дефектів було проведене за допомогою комбінації остеопластичного матеріалу «Колапан–Л» з мультипотентними мезенхімальними стромальними клітинами жирової тканини та збагаченої тромбоцитами плазми, у післяопераційному періоді спостерігалося зменшення проявів клінічних симптомів: больового синдрому, колатерального набряку, гіперемії слизової оболонки ротової порожнини та краще відновлення кісткової тканини в місці проведеного хірургічного лікування, у порівнянні із підгрупами А, де аугментація проводилася препаратом «Колапан–Л», та підгрупами В, де загоєння відбувалося під кров’яним згустком. Використання остеопластичних матеріалів на основі мультипотентних мезенхімальних стромальних клітин жирової тканини під час проведення стоматологічних операцій покращує регенеративні та репараційні властивості кісткової тканини, полегшує перебіг післяопераційного періоду та сприяє скороченню термінів стаціонарного лікування пацієнтів.
Вплив андрогенів на імунні клітини
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Мартиненко, Роман Віталійович; Стецук, Євген Валерійович; Шепітько, Володимир Іванович; Борута, Наталія Володимирівна; Якушко, Олена Святославівна; Martynenko, R. V.; Stetsuk, Ye. V.; Shepitko, V. I.; Boruta, N. V.; Yakushko, O. S.
Увага дослідників останнім часом прикута до ролі тестостерону в регуляції імунних клітин та його впливу на перебіг аутоімунних захворювань та захворювань запального характеру. Розуміння регульованих тестостероном клітинних і молекулярних шляхів та ролі андрогенів у стимулюванні тканинно-специфічних відмінностей у сприйнятливості до запалення може сприяти розробці інноваційних стратегій лікування різних захворювань в залежності від статі. Метою нашого дослі- дження було проаналізувати новітні дослідження щодо впливу андрогенів на імунокомпетентні клітини. Статеві відмінності у функціях імунної системи обумовлені генетично та опосередковані дією чоловічих та жіночих статевих гормонів. Вроджені мієлоїдні імунні клітини експресують рецептори статевих гормонів і чутливі до статевих гормонів. Андрогени, включаючи дигідротестостерон і тестостерон, пригнічують активність імунних клітин. Вплив тестостерону знижує активність NK-клітин, поверхневу експресію TLR4 на макрофагах, синтез прозапальних продуктів, включаючи TNF-α та синтазу оксиду азоту, утворення лейкотрієну в нейтрофілах. Андрогени також впливають на індукуючи стимули, що регулюють активність моноцитів-макрофагів. Тестос- терон контролює активацію комплемента. Андрогени чинять пригнічуючи дію на експресію прозапальних цитокинів, знижують продукцію простогландина Е2 в моноцитах. Наявність андрогенних рецепторів є важливим фактором для регулювання диференціації нейтрофілів. Андрогенні рецептори регулюють, насамперед, перехід між проліферацією попередників (мієлобластів, промієлоцитів та мієлоцитів) та дозріванням нейтрофілів (метамієлоцитів, паличкоядерних та сегментоядерних нейтрофілів). Кількість і активність клітин, пов'язаних з вродженим імунітетом, різняться між статями. Самці мають більший відсоток природних кілерів (NK), ніж самки. Фагоцитарна активність нейтрофілів і макрофагів у жінок вища, ніж у чоловіків. Антигенпрезентуючі клітини у жінок ефективніше представляють пептиди, ніж у чоловіків. Статеві відмінності також спостерігаються у вроджених лімфоїдних клітинах, які є лімфоцитами, що регулюють низку імунних відповідей тканин шляхом продукування ефекторних цитокінів.
Гігантське мукоцеле червоподібного відростка
(Полтавський державний медичний університет, 2021-12-30) Калюжка, Андрій Сергійович; Шейко, Володимир Дмитрович; Шаталін, Борис Олегович; Черкун, Олексій Юрійович; Калюжка, Андрей Сергеевич; Шейко, Владимир Дмитриевич; Шаталин, Борис Олегович; Черкун, Алексей Юрьевич; Kalyuzhka, A. S.; Sheiko, V. D.; Shatalin, B. O.; Cherkun, O. Y.
У статті наведено дані проведеного аналізу рідкісного клінічного випадку лікування хворої з муцинарною цистаденомою червоподібного відростка. Продемонстровано, що клінічний перебіг даного захворювання, як правило, не має чіткої специфічної клінічної картини, а частіше за все схожий за перебігом з такими захворюваннями як хронічний апендицит, кіста яєчників, пухлини черевної порожнини, кишкова коліка. Незважаючи на прогрес в променевій діагностиці захворювань органів черевної порожнини, достовірно первинно діагноз мукоцеле червоподібного відростка встановлюється вкрай рідко. В роботі представлено випадок лікування хворої, яка звернулася на лікування в КП «ПОКЛ ім. М.В. Скліфосовського ПОР» в ургентному порядку з клінікою гострого апендициту. Після передопераційного обстеження, хворій встановлено діагноз: «Гострий апендицит. Апендикулярний абсцес», і за ургентними показаннями хвора прооперована. Об’єм хірургічного втручання – апендектомія, дренування черевної порожнини. Макропрепарат було відправлено на патогістологічне до-слідження, де і власне було встановлено діагноз «Муцинарна цистаденома червоподібного відростка». Хвора в задовільному стані виписана з хірургічного стаціонару на 7 добу. Враховуючи, що у кожного п’ятого пацієнта, мукоцеле апендикса поєднуються разом із синхронним або метахромним раком ободової кишки, в 4-24% випадків – з раком яєчників, жовчного міхура, щитоподібної та молочних залоз, пацієнтка підлягає строгому нагляду та спостереженню в подальшому. Тому проблема виявлення мукоцеле апендикса актуальна і потребує додаткових методів обстеження для встановлення діагнозу і диференціальної діагностики з іншими кістозними утвореннями органів черевної порожнини.
Дослідження змін мікроциркуляції сітківки після регматогенного відшарування сітківки без відшарування макулярної зони та з відшаруванням макулярної зони за даними оптичної когерентної томографії - ангіографії: проспективне дослідження
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Іванченко, Анна Юріївна; Безкоровайна, Ірина Миколаївна; Иванченко, Анна Юриевна; Безкоровайная, Ирина Николаевна; Ivanchenko, A. Yu.; Bezkorovayna, I. N.
Мета. Оцінити зміни щільності судин та мікроциркуляції різних шарів сітківки ока після успішного оперативного лікування регматогенного відшарування сітківки без відшарування макулярної зони та з відшаруванням макулярної зони за допомогою оптичної когерентної томографії - ангіографії та їх вплив на післяопераційні клінічні результати. Матеріали і методи дослідження. У це проспективне дослідження було включено загалом 33 ока: 15 пацієнтів після регматогенного відшарування сітківки без відшарування макулярної зони і 18 пацієнтів після регматогенного відшарування сітківки з відшаруванням макулярної зони. У всіх пацієнтів було діагностовано первинне регматогенне відшарування сітківки (тривалість відшарування сітківки менше 7 днів від появи симптомів) та проведено успішне оперативне лікування протягом 72 годин після встановлення діагнозу. Зміни поверхневого капілярного сплетіння, глибокого капілярного сплетіння і фовеальної аваскулярної зони оцінювали за допомогою оптичної когерентної томографії ангіографії, та корелювали з гостротою зору через 1 місяць після оперативного лікування Результати. У групі без відшарування макулярної зони передопераційна щільність судин всього поверхневого капілярного сплетіння сітківки на уражених очах була нижчою, ніж у здорових очах ( p< 0,05). Щільність судин поверхневого капілярного сплетіння підвищилася під час спостереження ( p < 0,05); крім того, чим вищі передопераційна щільність судин поверхневого капілярного сплетіння тим кращий вихідний рівень гостроти зору ( p < 0,05). У групі з відшаруванням макулярної зони через 1 місяць після операції, чим більша фовеальна аваскулярна зона, тим нижча гострота зору ( p <0,05). Висновки. Отже, оптична когерентна томографія ангіографія, – це метод неінвазивного дослідження, який може швидко оцінити мікроциркуляцію сітківки у пацієнтів, які перенесли оперативне лікування с приводу регматогенного відшарування сітківки. Використання оптичної когерентної томографії ангіографії, пропонує потенційне пояснення неоптимального відновлення гостроти зору незважаючи на анатомічне відновлення макули. У групі без відшарування макулярної зони передопераційна щільність судин всього поверхневого капілярного сплетіння вплинула на передопераційну гостроту зору, і була нижчою, ніж у здорових очах, але з часом відновилася. У групі з відшаруванням макулярної зони більша площа фовеальної аваскулярної зони була пов'язана з гіршою гостротою зору.
Експериментально-клінічне обґрунтування використання колагено-фібринової клейової композиції для закриття дефекту товстого кишківника
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Фелештинський, Я. П.; Мішура, З. І.; Сміщук, В. В.; Демкович, О. П.; Feleshtynsky, Y. P.; Mishura, Z. I.; Demkovych, D. P.; Smishchuk, V. V.
Метою нашого дослідження була оцінка ступеню проростання сполучною тканиною ділянки кишки при використанні колагенової пластини у щурів із дефектом товстого кишківника. Підвищення ефективності хірургічного лікування параректальних нориць. Експериментально-морфологічне до- слідження було проведене на лабораторних щурах лінії Вістар, яких розподілили на дві групи по 20 тварин у кожній в залежності від способу закриття дефекту кишкової стінки: група 1 – основна та група 2 – порівняння. Середня вага тварин у кожній групі становила 180±220г. З метою знеболен- ня використовували розчин тіопенталу натрію, який готували наступним чином: 1 г тіопенталу натрію розводили у 20 мл 0.9% розчину хлориду натрію. Кожній тварині вводили по 0.7 мл 0.5% роз- чину. У основній групі операція закриття дефекту кишкової стінки здійснювалася з використанням колагено-фібринової клейової композиції. У групі порівняння операція закриття дефекту кишкової стінки проводилася вузловими швами. По закінченню експерименту тварин умертвляли в рівній кі- лькості з кожної групи, з дотриманням умов евтаназії, через 10, 30, 60 діб після оперативного втручання. У результаті проведеного експериментального дослідження тварини основної групи та групи порівняння на 10 добу після оперативного втручання були всі живими. Морфологічні зміни у гістологічних препаратах товстого кишечнику із закриттям дефекту кишкової стінки колагено- фібриновою клейовою композицією полягали у вираженій лейко-лімфоцитарній клітинній інфільт- рації. Спостерігалися окремі інфільтрати, які формували лімфоїдні фолікули. Об’єктивна оцінка імуногістологічного аналізу препаратів оперованої кишки у тварин із групи порівняння в аналогічні терміни показала наявність дефекту м’язового шару із фрагментами гранульоми, сформованої навколо шовного матеріалу. В препаратах візуалізувались нитки, багатоядерні гігантські клітини стороннього тіла, епітеліоїдні клітини, зріла щільна сполучна тканина, грубі колагенові волокна. Також у препаратах кишки поблизу ділянки дефекту видно відсутність повного відновлення слизо- продукуючої функції залозистого епітелію на межі з ділянкою ушкодження, про що свідчило нерівно- мірне фарбування вакуолей з муцином, зменшення їх кількості. Такі результати свідчать про пере- вагу процесів проліферативного запалення з утворенням сформованих гранульом, сторонніх тіл навколо шовного хірургічного матеріалу. Морфологічні ознаки були характерні для хірургічного ре- цидивуючого перебігу запального процесу в стінці кишки, який додатково провокувався та підтри- мувався шовним матеріалом. Застосування методики вузлового ушивання дефекту кишкової стін- ки призвело в експерименті до нерівномірного проростання сполучної тканини навколо шовного матеріалу з вогнищами вираженого продуктивного запалення. Імуногістологічні дослідження пока- зали, що використання колагено-фібринової клейової композиції мінімізує запальну реакцію в стінці кишки, прискорює процеси регенерації та сприяє анатомічному відновленню цілісності всіх шарів у зоні дефекту. Післяопераційні результати показали, що серед пацієнтів основної групи 62, через три місяці оперативного втручання рецидив параректальної нориці виник у 1-го пацієнта з колаге- но-фібриновою клейовою композицією, що становить (1,6%)-з супутнім цукровим діабетом. Серед пацієнтів групи порівняння 60 у 5 хворих (8,3%) рецидив-тривале інфікування рани. Впровадження в хірургічне лікування параректальних нориць колагено-фібриновою клейовою композицією підвищує ефект лікування, а саме зменшення частоти рецидивів 1,6% проти 8.3% у групі порівняння.
Ефективність застосування Piler випромінювання в комплексному лікуванні запальних захворювань тканин пародонту
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Данко, Е. М.; Костенко, Є. Я.; Костенко, С. Б.; Пантьо, В. В.; Danko, E. M.; Kostenko, E. Ya.; Kostenko, S. B.; Pantyo, V. V.
Вступ. Зниження ефективності медикаментозної терапії захворювань тканин пародонту зумовлює пошук нових, комплексних шляхів лікування даної патології, зокрема із використанням немедикаментозних засобів. Серед останніх дедалі більшого поширення набуває застосування низькоінтенсивного випромінювання, зокрема поляризованого некогерентного світла – PILER. Мета дослідження: оцінити ефект впливу PILER випромінювання при комплексному лікуванні хворих на гострий та хронічний катаральний гінгівіт. Матеріали та методи. Обстежено 26 пацієнтів з запальною патологією тканин пародонту віком від 17 до 28 років. Кожного хворого було клінічно обстежено, визначено проби Шиллєра-Писарєва, індекси Федорова-Володкіної та PMA за Parma, проведено ортопантомограму та мікробіологічний посів слизової оболонки ясен. Хворих було поділено на 4 групи: група 1 – хворі на гострий катаральний гінгівіт та група 2 – хворі з хронічним катаральним гінгівітом, де крім медикаментозного лікування проводили курси опромінення слизової оболонки ясен PILER випромінюванням із червоним та фіолетовим світлофільтром відповідно; група 3 – хворі з гострим катаральним гінгівітом та група 4 – хворі з хронічним катаральним гінгівітом, яким було проведено тільки медикаментозне лікування без використання опромінення. Джерело випро- мінювання – апарат Bioptron “MedAll”. Результати дослідження та їх обговорення. Після проведеного курсу комплексного лікування у хворих груп 1 та 2 спостерігалося швидше та більш виражене покращення клінічних ознак у порівнянні з групами 3 та 4. У хворих 1 групи покращення відбулося вже на 3 день від початку лікування, на 14-ий день лікування показники індексів Федорова-Володкіної та РМА були на 15,4 та 15,6 % кращими за показники 3 групи. У хворих 2 групи покращення показ- ників відбулося на 7-ий день лікування, на 14-ий день лікування показники індексів Федорова- Володкіної та РМА були на 14,3 та 17,2% кращими за показники 4 групи. Висновок. Застосування PILER випромінювання в комплексі з медикаментозним лікуванням пришвидшує та покращує показники лікування гострого та хронічного катарального гінгівіту, у порівнянні з використанням лише медикаментозної терапії, покращує мікроциркуляцію та трофіку тканин пародонту.
Ефективність застосування ретиноїдів першого покоління в лікуванні акне третього та четвертого ступеня тяжкості для покращення емоційного стану
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Безега, Олена Вікторівна; Васильєва, Катерина Володимирівна; Ємченко, Яна Олександрівна; Олійніченко, Ярина Олександрівна; Bezeha, O.; Vasylyeva, K.; Yemchenko, Ya.
Акне (вульгарні вугрі) - це хронічне, найпоширеніше, багатофакторне захворювання, що проявляється відкритими та закритими комедонами, запальними ураженням шкіри у вигляді папул, пустул та вузлів. Емоційні реакції являють собою найбільш характерні прояви психічної діяльності людини, які супроводжуються вегетативними та ендокринними змінами, що пов'язані з викидом різних гормонів: в першу чергу, гормонів стресу та андрогенів. Антибіотики були ефективним і широко використовуваним протягом останніх чотирьох десятиліть. Однак у всьому світі спостерігається збільшення резистентності до антибіотиків через їх часте та тривале застосування. На даний час ретиноїди є однією з найефективніших груп препаратів, що використовуються для лікування акне. Метою нашого дослідження вивчення ефективності застосування ретиноїдів першого покоління (ізотретиноїну) в лікуванні акне третього та четвертого ступеня тяжкості для покращення емоційного статусу. Пацієнти отримували препарат Ізотретиноїн в стартовій дозі 0,5 мг/кг маси тіла під час їжі, корекція дози проводилась через 1 місяць з розрахунку 0,5-0,75,-1,0 мг/кг маси тіла, тривалість лікування оцінювалась набором кумулятивної дози 120 мг/кг маси тіла, тривалість лікування становила 16-24 тижні. Через 3 місяці більшість пацієнтів 26 (89,66%) відмічали зникнення висипань повністю, а 3 (10,34%) - спостерігались поодинокі папульозно-пустульозні елементи. Наприкінці курсу лікування Ізотретиноїном була досягнута повна клінічна ремісія у всіх пацієнтів та повністю зникло емоційне навантаження, підвищилась самооцінка, зникла невіра в позитивний результат у 25 (96,15%) з 26 пацієнтів у категорії «Депресивних».
Застосування артроцентезу в комплексному лікуванні післятравматичних скронево-нижньощелепних розладів, не пов’язаних з переломами нижньої щелепи
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Погранична, Х. Р.; Pohranychna, Kh.
Вступ. Травма в ділянці скронево-нижньощелепного суглоба у пацієнтів, в яких немає переломів виросткового виростка, може завдати більше шкоди суглобовим тканинам, аніж перелом. Внутрішньосуглобові зміни частіше обумовлені внутрішньосуглобовою локалізацією перелому, але при позасуглобових переломах нижньої щелепи також можуть викликати ушкодження структурних елементів суглоба. На жаль, застосування консервативної терапії після травматичних пошкоджень скронево-нижньощелепного суглоба є малоефективними, тому наступним етапом комплексного лікування посттравматичних скронево-нижньощелепних розладів є застосування малоінвазивних оперативних втручань, зокрема артроцентезу. Метою нашої роботи було вивчення ефективності артроцентезу при лікуванні посттравматичних внутрішніх скронево-нижньощелепних розладів. Матеріали та методи дослідження. У клінічну частину дослідження були включені 24 пацієнти, які перенесли в анамнезі травму голови без переломів кісток., а саме контузії скронево-нижньощелепного суглоба. Артроцентез проводили за модифікованою методикою D. Nitzan (1991) під місцевою анестезією. Результати дослідження. За клініко-рентгенологічними ознаками після травматичних скронево-нижньощелепних порушень хворі були розділені на дві групи за класифікацією Wilkes (1989): 13 пацієнтів з II стадією (ранньо-середня) і 11 - з III стадією (середня). Контрольні променеві дослідження, проведені через 3-6 місяців після артроцентезу, не виявили ознак гемартрозу у 11 (84,61%) пацієнтів із внутрішньосуглобовими порушеннями ІІ ступеня та у 8 (72,72%) пацієнтів із внутрішніми розладами ІІІ ступеня, положення та функція суглобового диска відновлено. Висновки. Артроцентез з лаважем скронево-нижньощелепного суглоба є малоінвазивною хірургічною маніпуляцією, яка зарекомендувала себе при скронево-нижньощелепних розладах травматичного походження, зокрема після контузії скронево-нижньощелепного суглоба.
Зміни біоелектричної активності міокарда у хворих з прогресуючою множинною мієломою
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Островський, Владислав Леонідович; Скрипник, Ігор Миколайович; Маслова, Ганна Сергіївна; Островский, Владислав Леонидович; Скрыпник, Игорь Николаевич; Маслова, Анна Сергеевна; Ostrovskyi, V. L.; Skrypnyk, I. M.; Maslova, G. S.
Вступ. Тривалий перебіг онкогематологічного процесу із періодами прогресії і ремісії множинної мієломи, підвищення кумулятивної дози препаратів цитостатичного ряду призводить до зростання ризику формування цитостатик-індукованої кардіотоксичності у хворих високого кардіологічного ризику. Мета – дослідити особливості порушень біоелектричної активності міокарда у хворих із прогресією множинної мієломи з урахуванням супутньої ішемічної хвороби серця. Матеріали і методи. Обстежено 42 хворих на множинну мієлому, які в залежності від наявності супутньої ішемічною хворобою серця були розподілені на групи: І (n=15) – хворі на множинну мієлому без супутніх захворювань серцево-судинної системи; II (n=27) – хворі на множинну мієлому із супутньою ішемічною хворобою серця. Оцінку стану хворих проводили до початку хіміотерапії. Аналізували показники загального та біохімічного аналізів крові. За даними Холтерівського моніторування електрокардіограми оцінювали: частоту серцевих скорочень, інтервал PQ, корегований інтервал QT. Результати: Анемія 3 та 4 ступеню тяжкості виявлена лише у групі хворих на множинну мієлому із супутньою ішемічною хворобою серця, а саме – у 4 (14,80%) та у 1 (3,70 %) пацієнтів відповідно. Рівень сироваткового креатиніну вище 177 мкмоль/л був зафіксований у 1 (6%) пацієнта І групи та у 2 (7%) хворих ІІ групи. Виявлений зворотній кореляційний зв’язок між рівнем креатиніну та кількістю еритроцитів у хворих на множинну мієлому із супутньою ішемічною хворобою серця (R=-0,58, p<0,05). Порушення ритму виявлено у 3 (20%) хворих на множинну мієлому без захворювань серцево-судинної системи та – у 8 (29,6%) хворих у хворих на множинну мієлому із супутньою ішемічною хворобою серця, порушення провідності – у 5 (33%) та у 14 (52%) пацієнтів відповідно, що свідчить про тенденцію до збільшення частоти порушень біоелектричної активності міокарда за супутньої ішемічної хвороби серця.
Клініко-лабораторні предиктори персистенції больового синдрому в пізньому післяопераційному періоді в осіб похилого і старечого віку
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Телегань, Владислав Олегович; Telegan, V. O.
У пацієнтів похилого та старечого віку зміни нейрогуморальної регуляції та емоційного сприйняття ноцицептивних імпульсів спричиняють особливості клінічного перебігу больового синдрому. Останні дослідження свідчать, що більше 10% геріартричних хворих відчувають біль не лише як подразнюючий агент, а і як психосоматичний стан. Персистенція больового синдрому в післяопераційному періоді в осіб похилого та старечого віку може призводити до його катастрофізації та хронізації в подальшому, що знижує якість життя пацієнтів та підвищує витрати на систему охорони здоров’я внаслідок витрат на забезпечення менеджменту хронічного болю. Тому метою нашого дослідження стало визначити основні предиктори персистування болю в пізньому післяопераційному періоді в осіб похилого та старечого віку. У дослідження було включено 201 пацієнта чоловічої та жіночої статі, яким було проведено оперативне втручання незалежно від хірургічного профілю. Усі обстежені пацієнти були розподілені на 3 групи відповідно до віку: група 1 (n=82) – особи похилого віку, група 2 (n=21) – особи старечого віку, контрольна група (n=98) – особи молодого віку. Для оцінки наявності та вираженості больового синдрому проводили вимірювання за 100- бальною візуально-аналоговою шкалою на 1 та 7 добу. Детальне вивчення сприйняття післяопераційного болю проводили за опитувальником Мак-Ґілла, який використовували лише на 7 добу, оскільки у 1 добу пацієнти могли бути ослабленими після оперативного втручання, а результати спотвореними дією медикаментозних препаратів. Всім обстежуваним пацієнтам проводили вимірювання рівня кортизолу в крові зранку натщесерце на 1 та 7 добу. Процедура забору крові була виконана згідно загальних вимог для проведення медико-біологічних досліджень. Забір крові з вени здійснювався медичною сестрою за безпосередньої присутності лікаря. Концентрацію кортизолу визначали в сироватці крові з застосуванням набору реагентів для кількісного імуноферментного аналізу. Нами визначено, що прогностичне значення щодо ризику персистенції післяопераційного больового синдрому мають вік, бал за шкалою візуально-аналоговою шкалою та евалюативною шкалою опитувальника Мак-Ґілла на 7 добу, а також концентрація кортизолу в крові у 1 добу після оперативного втручання. При цьому шанс персистування післяопераційного больового синдрому зростає у 1,1 разів на кожен рік більш старшого віку, у 1,3 разів на кожен бал за візуальноаналоговою шкалою на 7 добу, у 11,4 разів на кожен бал за евалюативною шкалою опитувальника Мак-Ґілла та в 2,4 рази на кожен нмоль/л концентрації кортизолу у 1 добу після оперативного втручання. Таким чином факторами ризику персистенції післяопераційного больового синдрому визначено вік хворого, оцінку вираженості болю за візуально-аналоговою шкалою й евалюативною шкалою опитувальника Мак-Ґілла на 7 добу та концентрацію кортизолу в крові на 1 добу.
Кореляційні співвідношення експресії рецептора cd68 та активності маркерних ферментів поляризації макрофагів в сім’яниках щурів при тривалій блокаді синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Стецук, Євген Валерійович; Акімов, Олег Євгенович; Вільхова, Олена Вікторівна; Єлінська, Аліна Миколаївна; Міщенко, Артур Володимирович; Скотаренко, Тетяна Анатоліївна; Stetsuk, Y. V.; Akimov, O. Y.; Vilhova, O. V.; Yelins’ka, A. M.; Mischenko, A. V.; Skotarenko, T. A.
Лютеїнізуючий гормон та тестостерон мають значний вплив на поляризацію макрофагів. Зміна поляризації макрофагів може спричиняти морфологічні та метаболічні зміни в різних органах та тканинах. Рецептор CD68 асоціюється із прозапальною поляризацією макрофагів. На даний час в науковій літературі наведено обмежену кількість даних щодо взаємозв’язку експресії рецептора CD68 на макрофагах сім’яників та активності маркерних ферментів поляризації макрофагів при тривалій депривації синтезу лютеїнізуючого гормону. Метою даної роботи було встановити кореляційні співвідношення між кількістю CD68+ клітин в інтерстиціальному просторі та судинах сім’яників та активністю індуцибельної NO-синтази, аргінази та продукцією супероксидного аніон-радикалу на 270 та 365 день центральної блокади синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном. Матеріали та методи. Дослідження проведене на 30 статевозрілих щурах-самцях лінії «Віс- тар». Тварини були рандомізовано розподілені на 2 групи: контрольна (10 тварин) та експериментальна (20 тварин). Тваринам експериментальної групи вводили розчин триптореліну ацетату із розрахунку 0,3 мг діючої речовини на кг ваги тварини для моделювання центральної деривації синтезу лютеїнізуючого гормону. Тварин із експериментальної групи виводили із експерименту на 270 та 365 день моделювання центральної деривації синтезу лютеїнізуючого гормону. Гістологічне дослідження сім’яників проводили після виготовлення парафінових зрізів. Для проведення імуногісто- хімічного дослідження макрофагів сім’яників на наявність CD68 рецепторів нами після виготовлення парафінових блоків, була проведена депарафінізація зрізів з послідуючим демаскуванням антигенів. В 10% гомогенаті сім’яників визначали активність індуцибельної NO-синтази, аргінази та продукцію супероксидного аніон-радикалу. Також визначали кількісний показник розповсюдження рецептора CD68 у інтерстиції та судинах сім’яників. Після визначення розподілу досліджуваних параметрів був проведений кореляційний аналіз за методом Спірмена та визначено кореляцію рангів досліджуваних параметрів та її статистичну значущість. Результати. Продукція супероксидного аніон-радикалу прямо пропорційно сильно співвідноситься з експресією CD68 на макрофагах інтерстицію та судин. Статистично значущих кореляційних співвідношень між розповсюдженістю рецептора CD68 у інтерстиції та судинах сім’яників та активностями індуцибельної NO-синтази та аргінази на 270 день центральної депривації синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном не виявлено. Продукція супероксидного аніон-радикалу, активність індуцибельної NO-синтази та аргінази та розповсюдженість рецептора CD68 у інтерстиції та судинах сім’яників на 365 день центральної депривації синтезу лютеїнізуючого гормону не мають статистично значущих кореляційних співвідношень. Висновки. Експресія рецептора CD68 на інтерстиціальних та пристінкових макрофагах сім’яників призводить до гіперпродукції супероксидного аніон-радикалу на 270 день центральної депривації синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном. Розповсюдженість CD68 на 365 день центральної депривації синтезу лютеїнізуючого гормону триптореліном не впливає на активність маркерних ферментів поляризації макрофагів.
Метод електроміографії в дослідженні м’язів щелепнолицевої ділянки, зокрема в пацієнтів із вадами слуху
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Сокологорська-Никіна, Юлія Костянтинівна; Куроєдова, Віра Дмитрівна; Сокологорская-Никина, Юлия Константиновна; Куроедова, Вера Дмитриевна; Sokolohorska-Nykina, Yu. K.; Kuroyedova, V. D.
Авторами статті проведений короткий огляд літературних джерел, у яких так чи інакше використовувався метод електроміографії для дослідження м’язів щелепнолицевої ділянки. Характеристики м'язів є індикатором складних функціональних відносин зубощелепної системи. Порушення м'язової функції призводить до морфологічних змін в нормальній структурі зубів і кісток щелепнолицевої ділянки, а також посилюють вже існуючу патологію прикусу. На сьогоднішній день найбільш сучасним, досконалим, об'єктивним, інформативним методом функціональної діагностики зубощелепної системи є метод електроміографії. Дане дослідження є доказовим методом діагностики та оцінки результатів лікування в стоматології та ортодонтії та гарантує неупереджений та об’єктивний аналіз функціонального стану щелепно-лицевого апарату пацієнта на різних етапах: від постановки діагнозу до лікування і після його закінчення. Найпоширенішою в різноманітних галузях стоматології є інтерференційна електроміографія, оскільки вона є неінвазивним методом. В ортодонтії інтерференційна електроміографія застосовується для контролю перебудови координаційних співвідношень функцій скроневих та жувальних м'язів при лікуванні аномалій прикусу. В ортодонтії важливими м’язами є піднімачі нижньої щелепи, а саме жувальній м’яз, скроневий м’яз, медіальний крилоподібний м’яз та латеральний крилоподібний м’яз. Під’язично-язичний м’яз також відіграє важливу роль в визначенні морфології обличчя. Цей м’яз відповідає за подовження язика. Також досить важливими в ортодонтії є мімічні м’язи, а саме круговий м’яз рота. Пацієнти із депривацією слуху не використовують зовсім або використовують у незначній мірі лицеві м’язи під час мовлення. В науковій літературі досить мало досліджень функції лицевих та жувальних м’язів у ортодонтичних пацієнтів із депривацією слуху як дитячого, так і дорослого віку, які свідчать про більшу у таких пацієнтів активність жувальних м’язів. Проте немає єдиної наукової думки щодо роботи кругового м’яза рота.
Методы оперативных вмешательств по поводу острой кишечной непроходимости и особенности послеоперационного лечения
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Ахмедова, У. С.; Akhmedova, U. S.
Целью исследования явилось изучение характеристики оперативных вмешательств и особенностей послеоперационного периода у больных с острой кишечной непроходимостью. Материалы и методы. В материалы настоящего исследования включены результаты лечения 154 больных с острой кишечной непроходимостью доброкачественной этиологии, подвергшихся по поводу данной патологии различным оперативным вмешательствам. Среди больных мужчин было 87 (56,5%), женщин – 67 (43,5%). Большинство из этих больных были жителями г. Баку (124 больных – 80,5%), 30 больных (19,5%) были жителями регионов Республики. Возраст больных колебался от 18 до 78 лет. Результаты. Резекция сигмовидной кишки была выполнена у 25 больных (16,2% случаев). Резекция различных отделов тонкой кишки выполнена, в общей сложности, у 26 больных (16,9% случаев). У больных, в основном, пожилого возраста острая кишечная непроходимость в результате заворота сигмовидной кишки, как правило, выполнялась операция Хаген-Торна, что составило 8,4% от числа всех выполненных операций. Субтотальная колэктомия с наложением илеоректоанастомоза у 7 больных (4,6% случаев). Операции типа Гартмана по разным этиологическим причинам всего были выполнены у 31 больного (20,1% случаев). Правосторонняя гемиколэктомия с илеотрансверзоанастомозом была произведена у 4 больных (2,6% случаев). Энтеротомия с удалением камней или инородных тел с последующим ушиванием дефекта в кишечной стенке была выполнена у 5 больных (3,3% случаев). У всех больных одним из основных этапов интраабдоминального вмешательства, как правило, было также проведение одномоментной интраоперационной декомпрессии кишечного тракта путём эвакуации содержимого одним из общепринятых способов (через зонд, методом выдаивания, путем энтеротомии и т.д.). Выводы. У больных с острой кишечной непроходимостью часто встречается тонкокишечная непроходимость. Для определения границ жизнеспособных отделов кишки и объёма её резекции эффективным способом считается использование следующих критериев: определение пульсации сосудов брыжейки, наличие перистальтических волн, цвет серозного покрова после согревания сегмента кишки сомнительной жизнеспособности горячими влажными салфетками. У больных пожилого возраста с острой кишечной непроходимостью в результате заворота сигмовидной кишки наиболее эффективным методом было выполнение операции Хаген-Торна.
Морфологічна характеристика тканинних перебудов при алопластиці та комбінованій герніопластиці у експерименті
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Хіміч, С. Д.; Корнійчук, В. І.; Khimich, S. D.; Korniychuk, V. I.
Вступ : Існує чітка тенденція до збільшення кількості хворих з грижами та їх оперативного лікування, тому виникає підвищення кількості післяопераційних ускладнень у вигляді сером, нагноєння післяопераційних ран, міграції сітки, больового синдрому та ін. Мета дослідження: створити новий комбінований метод герніопластики ускладнених вентральних гриж в експерименті та дослідити морфологічні особливості виявленні у зміні тканини передньої черевної стінки. Матеріали та методи : Лабораторних щурів, а саме 30 статевозрілих самиць щурів породи Wistar, одного віку та маси 200 – 250 гр утримували з дотриманням біоетичних норм, при світловому дні 12 годин, з дотриманням температурного режиму 210 С, однаковій мірі годування комбікормом «Кокцидіостатик премікс», було розділено на 3 групи по 10 особин. На тваринах групи №1 (контрольна) була виконана герніопластика власними тканинами, лабораторні щурі групи №2 використовувались для алогерніопластики поліпропіленовою сіткою. На тваринах групи №3 було відтворено комбінований метод ушивання грижевого дефекту шляхом фіксації поліпропіленової сітки 3х3 см одновузловими швами та наступним використанням клаптя шкіри, попередньо витриманого 3-5с у 960 С ізотонічному розчині натрія хлорида, деепітелізації та видалення рештків підшкірної жирової клітковини та встановлення його епітеліальною стороною до сітчастого імплантанта та поверх нього. Результати: В результаті морфологічного аналізу виникала розбіжність у відставанні формування рубця у 2-ї та 3-ї груп у порівнянні з 1-ю. Водночас значимих морфологічних відмінностей між 2-ю та 3-ю групами не виявлено. Висновки: запропонований нами метод комбінації аутодермопластики та алогерніопластики являється безпечним та ефективним методом герніопластики.
Морфометрична характеристика гепатоцитів при гострому експериментальному асептичному запаленні очеревини у щурів
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Волошина, Олена Валеріївна; Шепітько, Володимир Іванович; Пелипенко, Лариса Борисівна; Voloshyna, O. V.; Shepytko, V. I.; Pelypenko, L. B.
Метою роботи було дати морфометричну характеристику гепатоцитів при гострому експериментальному асептичному запаленні очеревини у щурів. Дослідження проводили на 50 статевозрілих щурах, масою 180-200 г, розподілених на дві групи: 1-ша – інтактні тварини (5), 2-га – тварини (45), яким було змодельоване гостре експериментальне асептичне запалення очеревини шляхом введення внутрішньочеревно 5 мг λ–карагінену, який розводили в 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду на 1 тварину. Виведення тварин з експерименту відбувалося на 1-у, 2-у, 3-ю, 5-у,7- у,10-у,14-у,21-у та 30-у доби. Парафінові зрізи виготовлялись згідно загальноприйнятим методикам. Аналіз морфометричних показників гепатоцитів був проведений згідно з загальноприйнятими статистичними методами за допомогою програми Microsoft Office Excel 2007, вірогідність відмінностей кількісних результатів визначалася за допомогою t-критерію Стьюдента, які вважались статистично значущими при загальноприйнятій в медико-біологічних обстеженнях вірогідності помилки p˂0,05. Встановлено, що гостре експериментальне асептичне запалення очеревини виникало вже з перших діб експерименту. Виражені зміни в структурі гепатоцитів виявлялися поступово в наступні доби, а термінальна фаза запалення розвивалась на 7-10-у доби експерименту. Ве- ликий діаметр гепатоцитів зменшувався і на 30-у добу не досягав величини інтактної групи, малий діаметр збільшувався незначно і теж на 30-у добу експерименту не досягав значень інтактної групи тварин. Відмічалось незначне зменшення площі гепатоцитів, тоді як ядерно-цитоплазматичний індекс мав невелике збільшення. З 1-ої доби експерименту середні показники розмірів ядер гепато- цитів частково збільшувалися. Виявлений при дослідженні кореляційний зв’язок великого діаметру з площею клітин був прямий слабкий. Також прямим був кореляційний зв’язок між площею і великим діаметром ядер гепатоцитів. Отримані дані морфометричних показників гепатоцитів дають змо- гу припускати, що гостре експериментальне асептичне запалення очеревини може викликати в організмі тварини стан функціональної напруги гепатоцитів.
Морфометрична характеристика м'язів язика за умов комбінованого впливу харчових добавок в експерименті
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Кока, Володимир Миколайович; Старченко, Іван Іванович; Ройко, Наталія Віталіївна; Мустафіна, Галія Міркатівна; Филенко, Борис Миколайович; Koka, V.; Starchenko, I.; Royko, N.; Mustafina, G.; Fylenko, B.
Особливості структурної організації язика досить часто стають об'єктом дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених. При цьому, більшість сучасних наукових робіт присвячені вивченню особливостей будови слизової оболонки язика. Зміни, які відбуваються в м'язах язика під дією тих чи інших несприятливих факторів, в більшості випадків описані недостатньо. Мета роботи: вивчення в експерименті морфометричних параметрів м'язів язика білих щурів в умовах введення в раціон комплексу харчових добавок (глютамат натрію, нітриту натрію, понсо 4R) в динаміці впродовж 16 тижнів. Дослідження виконано на 60 безпородних білих щурах. Тварини експериментальних груп додатково до стандартного раціону, отримували комбінацію харчових добавок – глутамат натрію, понсо R-4, нітрат натрію протягом 1,4,8,12 і 16 тижнів. Тварин виводили з експерименту шляхом передозування тіопенталового наркозу. З препаратів язика виготовляли традиційні гістологічні мікропрепарати, які фарбували гематоксиліном і еозином. На мікропрепаратах вимірювали співвідношення між м'язовою та сполучною тканиною, діаметр м'язових волокон язика в ділянці кінчика, тіла і прикореневих відділах. Проведеними дослідженнями встановлено, що введення в раціон лабораторних тварин комплексу харчових добавок (глютамат натрію, нітриту натрію, понсо 4R) впродовж одного тижня призводило до збільшення в язиці відносної кількості м'язової тканини і до різнорідної зміни діаметра м'язових волокон в ділянці верхівки, тіла і в прикореневих відділах. Описані зміни можуть бути обумовлені змінами характеру рухів язика в процесі перемішування їжі, при адаптації до змін в раціоні харчування. Починаючи з 4 тижня після додаткового введення в раціон лабораторних тварин комплексу харчових добавок, в м'язових волокнах всіх відділів язика спостерігались прогресивні атрофічні зміни, які проявлялись поступовим зменшенням діаметра м’язових волокон. При цьому, починаючи з 4 тижня, в язиціекспериментальних тварин мало місце поступове зменшення відносної кількості м'язових волокон і збільшення відносної кількості сполучної тканини.
Особливості клінічного перебігу гострого калькульозного холециститу
(Полтавський державний медичний університет, 2021) Чурпій, В. К.; Churpii, V. K.
Вступ. Раціональні підходи до діагностики та тактики хірургічного лікування гострого холециститу привели до зниження післяопераційної летальності. Незважаючи на часту зустрічальність гострого холециститу в повсякденній практиці, інтерес до проблеми його лікування не зменшується. При такому великому і всебічному вивченні проблеми, наявності міжнародних і національних рекомендацій, є і невирішені питання, серед яких, зокрема, і проблема лікування гострого калькульозного холециститу, особливості його перебігу та діагностики. Мета дослідження – дослідити особливості клінічного перебігу гострого калькульозного холециститу. Матеріали та методи. Нами проаналізовано результати діагностики 209 пацієнтів, які перебували з приводу неускладненого гострого калькульозного холециститу на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Маловисківської центральної районної лікарні Кіровоградської області з 2016 до 2021 року. Вік всіх хворих перебував у межах від 18 до 89 років. Результати дослідження. В діагностиці гострих і хронічних холециститів у повсякденній практиці важливу роль відіграє ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Хворі вказували в анамнезі на приступи печінкової кольки, механічної жовтяниці. Проаналізувавши дані анамнезу, ми встановили тривалість захворювання на жовчокам’яну хворобу у обстежених хворих та тривалість захворювання у хворих на гострий калькульозний холецистит. Найхарактернішим симптомом гострого холециститу виявлено постійний або нападоподібний біль із локалізацією у правій підреберній ділянці. Висновки. Перебіг гострого калькульозного холециститу у пацієнтів має поліморфну клінічну картину, а тяжкість його перебігу в меншій мірі зумовлена глибиною патоморфологічних змін у стінці жовчного міхура. Значний вплив на перебіг захворювання мають ускладнення гострого калькульозного холециститу, вираженість системної запальної реакції та супутньої патології стану пацієнтів визначалася також наявністю супутньої патології.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 21, вип. 4 (76) за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування