Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 18, вип. 3 (63)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Деякі аспекти впливу щитоподібної залози на стан організму в умовах норми і патології(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Рябуха, Ольга Іллівна; Рябуха, Ольга Ильинична; Ryabukha, O. I.Ендокринна система є тією ланкою загального контролю за процесами життєдіяльності теплокровного організму, яка регулює перебіг багатьох його функцій. Важливою складовою цієї системи є щитоподібна залоза. Реалізація різноманітних ефектів тиреоїдних гормонів зумовлена наявністю рецепторів до них у ядрі і мітохондріях клітин майже всіх тканин і органів. Збільшуючи швидкість транскрипції РНК, тиреоїдні гормони впливають на синтез протеїнів, активізують синтез ензимів, які беруть участь в обміні ліпідів, посилюють синтез і всмоктування вуглеводів, їх асиміляцію і використання, впливають на проникність цитоплазматичних мембран для іонів мінеральних речовин. Гормони щитоподібної залози збільшують споживання тканинами кисню, вивільнення енергії, посилюють теплоутворення. Діяльність залози тісно пов’язана з роботою інших органів ендокринної системи. Особливо тісний функціональний зв’язок простежується з гіпоталамусом і гіпофізом; розлади у діяльності залози можуть негативно впливати на стан гонад, підшлункової та надниркових залоз. Гормони щитоподібної залози необхідні для нормальної діяльності ЦНС, зокрема головного мозку: зміни їх вмісту у крові супроводжуються психічними, когнітивними, поведінковими та руховими розладами. Зумовлюючи властивості протеїнів міофібрил, тиреоїдні гормони діють на м’язи, що опосередковано впливає на стан серцево-судинної системи та гемодинаміку. Ефектами дії гормонів щитоподібної залози на респіраторну систему є вплив на розвиток легень плоду та новонароджених, утворення і розвиток альвеолярного епітелію та альвеол, продукування сурфактанта. Простежено функціональні зв’язки щитоподібної залози та печінки; її впливу зазнають жовчовивідна система, шлунково-кишковий тракт та сечовидільна система. Таким чином, порушення діяльності щитоподібної залози призводить до формування ланцюгової реакції змін у роботі різних органів, які можуть мати неоднаковий ступінь важкості, проте торкаються основних напрямків діяльності організму як цілісної біологічної системи.Документ Роль генів-регуляторів клітинного циклу в розвитку раку шлунка(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Чорнобай, Анатолій Валентинович; Чорнобай, М. А.; Чернобай, Анатолий Валентинович; Чорнобай, М. А.; Chernobay, A. V.; Chernobay, M. A.Серед найбільш важливих проблем онкології є досить актуальною задача вивчення діагностичної та прогностичної значимості деяких маркерів канцерогенезу: частоти виявлення і визначення рівнів рецепторів EGFR, Ki-67, TGF-β1, що визначаються імуногістохімічним і іммуносорбентним методами, і мутацій в деяких онкогенах при розвитку раку шлунку у людини. Останні, поряд з іншими онкогенами, супресорними генами і секреторними білками, розглядаються в якості перспективних маркерів, що характеризують біологічну поведінку пухлини і дозволяють індивідуалізувати підходи до призначення терапії хворим на рак шлунку. Однак молекулярно-генетичні фактори, що лежать в основі канцерогенезу раку шлунку кишкового і дифузного типів, різні. Так, втрата гетерозиготності і мутація р53, зменшення експресії р27, експресія цикліну Е і 6.0-kb транскрипти 3-met гена залучені в процес малігнізації від передракових змін до розвитку інтестинального типу раку шлунку. Втрата гена DCC, мутації в гені APC, втрата гетерозиготності (LOH) 1q, втрата р27, зменшення експресії рецептора фактору росту пухлини (TGF) -β типу I і ампліфікація гена HER2 часто пов'язані з пізньою стадією карциноми інтестинального типу. З іншого боку, втрата гетерозиготності в хромосомі 17р, мутація або втрата гетерозиготності р53 і мутація або втрата Екадгеринів переважно залучені в розвиток низькодиференційованих дифузних форм раку шлунку. Ген EGFR (HER1) і TGF-β1 кодують рецептор епідермального фактору росту, що є мембранною тирозинкіназою і бере участь в регуляції багатьох клітинних процесів. Гіперекспресія даних генів спостерігається практично у всіх пухлинах епітеліального походження. Карциноми шлунку експресують EGFR майже в половині випадків. Причетність TGF-β1 до патогенезу раку шлунку вказує на можливість використання інгібіторів даного рецептора для терапії злоякісних новоутворень шлунку.Документ Види дисфункціональних станів скронево-нижньощелепного суглобу за етіологією та особливостями їх патогенезу(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Яценко, Павло Ігорович; Яценко, Павел Игоревич; Yatsenko, P. I.Численні публікації у фахових стоматологічних та загальномедичних виданнях за останні кілька років відображають зростаючий інтерес до проблеми дисфункціональних станів скроневонижньощелепного суглобу (СНЩС), що пояснюється значною кількістю таких пацієнтів, поліморфізмом клінічних проявів, пов’язаних з різною етіологією цих станів, особливостями патогенезу, що обумовлює труднощі їх діагностики і лікування. Визначено, що до ведучих чинників у розвитку дисфункціональних станів СНЩС відносять оклюзійно-артикуляційні, нейром'язові порушення, хронічну травму суглоба. Основними факторами в розвитку оклюзійно-артикуляційної дисфункції є кінцеві дефекти зубних рядів, порушення міжальвеолярних відстаней в зв'язку з підвищеною стертістю жувальних поверхонь зубів, прикус, що знижується, та ін. Вважається, що провідною ланкою у розвитку нейром'язового синдрому є м'язовий спазм. Неврогенний фактор у розвитку нейром'язового виду дисфункції СНЩС характерний для осіб з лабільною нервовою системою. До причин розвитку травматичної дисфункції СНЩС відносять неадекватно тривалі лікувальні заходи стоматологів, коли пацієнт з відкритим ротом годинами проводить в кріслі лікаря при реставрації зубів, знятті відбитків, складному видаленні нижніх молярів. Існує поступальна та багатофакторна концепції розвитку дисфункції СНЩС. Тому пошук ведучих ланок механізмів розвитку окремих видів дисфункцій СНЩС є постійним процесом, що мотивує фахівців і відкриває нові можливості використання сучасних методик обстеження пацієнтів для об’єктивізації диференціально-діагностичного процесу і проведення адекватного ефективного лікування.Документ Some aspects of titanium application in dental treatment(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Bachanek, Teresa; Zimenkovsky, Andrzej; Hendzel, Barbara; Tymczyna-Borowicz, Barbara; Borowicz, Janusz; Samborski, Dariusz; Wolańska, Ewa; Pitura, Karolina; Szybinsky, Volodimir; Бачанек, Тереза; Зіменковський, Анджей; Сибинський, Володимир; Пітура, Кароліна; Хендзел, Барбара; Волянська, Ева; Самборський, Дарюш; Боровиць, Януш; Тимчин-Боровиць, БарбараTitanium is a light grey metal found in such minerals as ilmenite, rutile and titanite. Nanoparticles are becoming more widely used in medicine, dentistry, pharmacy and as food additives. The aim of this work was to highlight some aspects in applying titanium and its alloys in dental restorations. Both medical and dental implant surgeons despite of huge efforts in using biocompatible materials face some challenging issues on complications which might appear even when using as inert metals as titanium. These problems may develop due to the penetration of aluminium and vanadium ions, found in negligible quantities in the implant alloys, into the body tissues. Failures in placing titanium implant can be caused by galvanic or electrochemical corrosion in the oral cavity due to release of titanium ions into the neighbouring tissues. Other possible failures in implant placement may develop due to bacterial contamination, and the development of implant inflammatory reaction supported by presence of macrophages may lead to implant rejection and loss. Released titanium ions inhibit the growth of hydroxyapatites. During corroding process metal ions or corrosion products penetrate body tissues and enter the body cells. Their local activity is known as ’metallosis’. From the biological point of view this results in tissue damage. Another possible adverse effect that might be caused by metal implants and their corrosion is allergic reactions. Side effects are rare as physical and chemical properties of titanium, first and foremost, its biocompatibility, define it as s recommended material to use in oral surgery, endodontics, prosthetics and orthodontics.Документ Патогенетические особенности эндотелиальной дисфункции при нарушении системы гемостаза(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Котюжинская, С. Г.; Уманский, Д. А.; Погулич, Ю. В.; Лиходед, А. Н.; Котюжинська, С. Г.; Уманський, Д. О.; Погулич, Ю. В.; Лиходід, О. М.; Kotiuzhynska, S. G.; Umanskiy, D. O.; Pogulych, Yu. V.; Lyhodid, O. M.Представлены современные данные о механизмах возникновении и развитии различных патологических состояний при участии системы гемостаза. На сегодняшний день тромботические осложнения рассматриваются как основная причина смерти и нетрудоспособности населения развитых стран, несмотря на разработку многочисленных методов их профилактики и лечения. Эндотелий сосудов, вырабатывая различные биологически активные вещества, играет чрезвычайно важную роль в обеспечении гемостатических реакций. Дефект сосудистой стенки является важным начальным звеном сердечно-сосудистого континуума, по существу определяющего непрерывное развитие патологии, от факторов риска до развития патологического состояния и смертельного исхода. Не вызывает сомнения взаимосвязь процессов развития дисфункции эндотелия и нарушения свертываемости крови. Гиперкоагуляция является не только следствием функциональной несостоятельности эндотелия, но и активным участником ее развития и прогрессирования. Эндотелий сосудов является не только органом-мишенью в развитии тромбоза, но и эффектором в патогенезе его осложнений. Показана роль дефицита гепарина в патогенезе гиперкоагуляции, что обусловлено повышенным его потреблением при эндотелиальной функции, направленным на нейтрализацию активированных факторов свёртывания крови, которые вырабатываются непосредственно самим поврежденным эндотелием сосудов. Развитие стойкой гипогепаринемии вызвано непосредственно гибелью или повреждением тучных клеток на фоне прогрессирующей эндотелиальной дисфункции. При этом, более активная коррекция реологических свойств крови при эндотелиальной дисфункции, в свою очередь, приводит к истощению функциональных возможностей тучных клеток и как следствие – снижение концентрации гепарина в крови с последующими нарушениями в системе гемостаза.Документ Нарушения репродуктивной функции при доброкачественных патологиях матки(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Гусейнова, З. С.; Huseynova, Z. S.Доброкачественные патологии эндо- и миометрия матки у женщин репродуктивного периода относятся к числу наиболее распространённых патологических процессов в гинекологической практике. Нарушение репродуктивной функции при доброкачественных патологиях матки (гиперплазия эндометрия, миома и аденомиоз), несмотря на длительную историю изучения, продолжает оставаться в центре внимания отечественных и зарубежных исследователей. Результаты проведенных исследований свидетельствуют о том, что доброкачественные патологии матки являются причиной нарушения репродуктивной функции у женщин. Установленные патогенетические особенности свидетельствуют о необходимости более углубленного изучения данной проблемы для разработки эффективного алгоритма диагностических и лечебно-профилактических мероприятий.Документ Етіологічні та патогенетичні аспекти затримки внутрішньоутробного розвитку плода(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Громова, Антоніна Макарівна; Бережна, Варвара Анатоліївна; Бережная, Варвара Анатольевна; Громова, Антонина Макаровна; Gromova, A. M.; Berezhna, V. AЗатримка внутрішньоутробного розвитку плода на теперішній час є як медичною, так і соціальною проблемою. Ускладнена вагітність створює значне навантаження на систему охорони здоров’я, лікарні, медичний персонал. Здоров’я нації залежить перш за все від здоров’я майбутніх дітей. Дана патологія зустрічається в 7-10% усіх вагітностей та впливає на подальший відсоток перинатальної захворюваності, а також і смертності. Затримка внутрішньоутробного розвитку плода пов’язана з несприятливими короткостроковими наслідками та довготривалими розладами нервової, ендокринної та серцево-судинної систем. В послідуючому діти, народжені після затримки внутрішньоутробного розвитку, мають високий ризик інвалідизації. Найбільш поширеною причиною затримки внутрішньоутробного розвитку плода вважається плацентарна недостатність. Незважаючи на численні дослідження цієї проблеми, дотепер триває пошук нових методів ранньої діагностики затримки внутрішньоутробного розвитку плода, прогнозування виникнення цього ускладнення, адекватних методів розродження та лікування. Останнім часом поглиблено вивчається імунологія багатьох патологічних станів, стани під час вагітності не виключення. Макрофаги, які присутні на всіх стадіях нормальної вагітності, відіграють важливу роль у формуванні імплантації, плацентації та прогресування вагітності. Більш поглиблене вивчення активності макрофагів, їх поляризації в подальшому впливає на результат вагітності. Поляризація макрофагів індукується різними сигналами та продукує різноманітні цитокіни, які в свою чергу приймають участь у формуванні патологічної вагітності, а саме ЗВУР. Вважають самим загадковим цитокіном трансформуючий фактор росту бета (TGF - β), який приймає участь в формуванні патологічної вагітності. Розчинний ендоглін (s-Eng) відіграє важливу роль в розвитку дисфункції ендотелію і в патогенезі плацентарної недостатності, а також в формуванні затримки внутрішньоутробного розвитку плода. Тому подальше більш поглиблене вивчення імунологічних аспектів при затримці внутрішньоутробного розвитку плода надає можливість прогнозування, ранньої діагностики та суттєву терапевтичну цінність даної патології вагітності.Документ Лікування хворих на хронічний періодонтит з набутою широкою верхівкою кореня зуба(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Ган, І. В.; Ган, И. В.; Han, I. V.Лікування хворих на періодонтит хронічного перебігу і надалі залишається актуальною проблемою як для лікарів-терапевтів, так і для науковців у зв’язку з високою його поширеністю, складністю діагностики та часто – відсутністю довготривалих позитивних результатів лікування. Метою ендодонтичного лікування хворих на хронічні форми періодонтиту є вплив на мікрофлору макро- та мікроканальців, ліквідація запалення у періапікальній ділянці, якісне і герметичне пломбування кореневих каналів та стимулювання регенерації структури періапікальних тканин як шляхом сприяння підвищенню захисних сил організму (імунної реактивності), так і впливу ендодонтичного пломбувального матеріалу на пришвидшення репараційних процесів у позаапікальній ділянці. Вагомою проблемою лікування цієї патології є відновлення зон деструкції періапікальних тканин зуба. З появою деструкційних змін у тканинах періодонту та цементу кореня зуба виникає резорбція тканин, які формують апікальний отвір, що призводить до утворення набутої широкої верхівки кореня зуба та утруднює лікування хворих на хронічний періодонтит на певних етапах. При незавершеному апексогенезі у випадку ускладненого карієсу і руйнування зони росту ще несформованого кореня зуба, при анатомічній особливості будови верхівки кореня зуба та при патологічній резорбції апікального отвору діагностують широку апікальну верхівку кореня зуба (від 40-80 за ISO), яка утруднює етап пломбування кореневого каналу можливістю виникнення мікропідтікання між кореневою реставрацією та стінкою кореня зуба та проникнення бактерій і продуктів їх життєдіяльності у періапікальну зону та навпаки, що створює умови для наростання та загострення патологічного процесу. Однак, широка верхівка зуба зумовлює вільний доступ до періапікальних тканин і створює умови для кращого впливу середників з метою ліквідації запального процесу у позаапікальній зоні та стимулювання репараційного остеогенезу. Аналіз опрацьованої вітчизняної та зарубіжної літератури підтверджує актуальність розпрацювання використання заапікальної терапії з трансканальним виведенням матеріалу у позаапікальний простір для підвищення ефективності лікування хворих на хронічний періодонтит з набутою широкою верхівкою кореня зуба.Документ Епідеміологічно-етіологічні аспекти харчової алергії(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Бубир, Людмила Миколаївна; Бубыр, Людмила Николаевна; Bubyr, L. M.В статті представлений сучасний стан проблеми харчової алергії в дитячій популяції. На основі даних багатьох наукових праць відомих експертів наведені приклади щодо розповсюдженості харчової алергії серед дитячого та дорослого населення. Відображено місце харчової алергії в структурі алергопатології. Серед причин відсутності достовірної епідеміологічної характеристики виділяють відсутність чіткого діагностичного алгоритму та єдиної класифікації харчової алергії, що в свою чергу призводить до несвоєчасного встановлення діагнозу та відстрочених терапевтичних заходів. Зроблено акцент на неспецифічності та багатогранності клінічної симптоматики, яка також може утруднювати верифікацію діагнозу. Розглянуто основні фактори ризику розвитку харчової алергії та виділені найбільш причино-значимі харчові алергени. До продуктів з найбільш вираженими алергенними властивостями відносять молоко, яйця, пшеницю, сою, арахіс, горіхи, рибу та морепродукти. Сучасні можливості молекулярної діагностики дозволяють виділити основні компоненти алергенів продуктів харчування та перехресної алергії з пилком рослин та тваринним білком. Найчастіше алергенами виступають прості та складні білки (глікопротеїни, гаптени, поліпептиди) харчових продуктів, які мають різні функціональні характеристики. В роботі наголошено на ретельному підході до диференційної діагностики істинної харчової алергії від псевдоалергічних реакцій. В даній статті проаналізовано місце хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту в розвитку сенсибілізації та реалізації алергічного запалення. Встановлено необхідність удосконалення діагностичних та терапевтичних заходів з метою покращення якості життя пацієнтів.Документ Оцінка методів та сучасний стан хірургічного лікування хронічного дакріоциститу(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Безега, Ніна Михайлівна; Ряднова, Вікторія Вікторівна; Безега, Нина Михайловна; Ряднова, Виктория Викторовна; Bezega, N. M.; Ryadnova, V. V.Хронічний дакріоцистит – інфекційно-запальне захворювання, яке у 80-85% хворих було пов’язане з різними формами захворювань носа, що пояснюється тісним взаємозв'язком між порожниною носа, навколоносових пазух та сльозовивідною системою. Зазвичай, терапевтичне лікування цього захворювання, яке полягає в загальній та місцевій (очні краплі) антибіотикотерапії, промиванні сльозових шляхів стерильними розчинами, не є ефективним та потребує хірургічного втручання. Найчастіше, вибір методу лікування дакріоциститу залежить від ступеню хронізації процесу. Головним методом лікування хронічного дакріоциститу є дакріоцисториностомія, яка може виконуватися зовнішнім підходом або ендоназально. Як відомо з історії хірургічного лікування дакріоциститу, завжди поставало питання, якого профілю є дана патологія – офтальмологічна чи ринологічна. Зовнішній та ендоназальний доступ до сльозового мішка стали підґрунтям для паралельно існуючих способів хірургічного лікування дакріоциститу. Успіх таких операцій залежить від тісної взаємодії офтальмолога та оториноларинголога. Сучасні офтальмологи все більше опановують ендоназальні процедури. В огляді розглянуто методи виконання дакріоцисториностомії від ретроспективних даних до сучасних технологій. Огляд охоплює велику кількість авторів, в роботах яких розглянуто і обговорено сумісні та окремі методи хірургічного лікування хронічного дакріоциституДокумент Сучасний погляд на проблему встановлення давності настання смерті в практиці судово-медичної експертизи(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Бачинський, В. Т.; Ванчуляк, О. Я.; Саркісова, Ю. В.; Колачова, А. Ю.; Бачинский, В. Т.; Ванчуляк, А. Я.; Саркисова, Ю. В.; Колачова, А. Ю.; Bachinsky, V. T.; Vanchulyak, O. Ya.; Sarkisova, Yu. V.; Kolacheva, A. YuВ статті представлений аналіз сучасних літературних даних щодо методів встановлення тривалості постмортального інтервалу, зокрема розглянуто різні методи визначення давності настання смерті та проведено критичне осмислення їх характеристик. Максимально точне встановлення давності настання смерті, що здійснюється на основі останніх наукових досягнень, є однією з найважливіших сторін діяльності судово-медичного експерта. На сьогоднішній день в існуючих літературних джерелах накопичено велику кількість діагностичних методик, які в кінцевому підсумку дозволяють встановити орієнтовні часові межі часу з моменту настання смерті. Попри ряд переваг, вказані методики потребують підвищення їх точності та усунення недоліків, таких як: трудомісткість проведення технологічного процесу, неспецифічність морфологічних змін у біологічних тканинах при різних патологічних станах та впливі факторів зовнішнього середовища, висока собівартість, часозатратність, вплив «людського фактора» на отримані результати. За даними літературних джерел, комплекс лазерних поляриметричних методик дозволяє вирішити ряд вищевказаних проблем, а також здійснювати експрес діагностику, володіє об’єктивністю, швидкістю, незалежністю, достатньою точністю та відтворюваністю результатів. Провівши аналіз отриманих літературних даних, ми прийшли до висновку, що на відміну від традиційно використовуваних в судово-медичній практиці методів, які не завжди ефективні та можуть бути не достовірними, сучасні можливості досліджень біологічних тканин та рідин організму методами лазерної поляриметрії дозволяють виявити та впровадити в практику новітні судово-медичні оптичні критерії та методи для діагностики давності настання смерті. Перспективним, на наш погляд, є використання аналітичних можливостей лазерних поляриметричних методів у поєднанні із відмінними характеристиками скловидного тіла як об’єкта досліджень.Документ Наукові підходи до структурування змісту навчального матеріалу дисциплін медичного спрямування(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Товстяк, Марія Михайлівна; Голованова, Ірина Анатоліївна; Товстяк, Мария Михайловна; Голованова, Ирина Анатольевна; Tovstiak, M. M.; Golovanova, I. A.Національною стратегією розвитку освіти в Україні до 2021 року актуалізовано в якості найбільш значущих цілей найближчого десятиліття підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти для громадян нашої держави відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки, забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками, здібностями, потребами на основі навчання впродовж життя. Усе окреслене вимагає, насамперед, забезпечення вітчизняної системи освіти висококваліфікованими кадрами, підготовленими у відповідності з найбільш прогресивними вітчизняними та світовими тенденціями. Адже саме професіоналізм, його компетентність бачиться головною умовою успішного функціонування медичної галузі на всіх її рівнях. Проблеми структурування змісту навчального матеріалу, що забезпечує ефективність його дидактичної презентації та, як наслідок, підвищує рівень результативності навчання, розглядаються дидактикою на всіх освітніх рівнях і мають багатовікову історію. Сучасні підходи до їхнього вирішення пов’язані насамперед зі специфікою нинішнього періоду, що визначається фахівцями як інформаційний через величезні потоки доступної індивідові інформації та постійно зростаючі можливості для її передачі, представлені в роботах дослідників. Проте аналіз практики навчальної діяльності в освітній галузі, наукові пошуки у сфері підготовки та професійної діяльності медичного професіонала акцентують сьогодні наявність низки взаємопов’язаних суперечностей, що ускладнюють вирішення проблеми формування й подальшого вдосконалення професійної компетентності такого фахівця. Актуальність окресленої проблеми, недостатнє її вивчення, необхідність усунення недоліків зумовили вибір теми дослідження «Наукові підходи до структурування змісту навчального матеріалу дисциплін медичного спрямування».Документ Студентське наукове товариство – потужний засіб кадрового забезпечення у медичному університеті(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Петрунів, В. Б.; Петрунив, В. Б.; Petryniv, V. B.У статті розкривається важливість функціонування студентського наукового товариства у вищому медичному навчальному закладі. Обґрунтовано завдання і цілі студентського наукового товариства як органу управління науковою діяльністю студентів вищого навчального закладу, що координує та узгоджує роботу студентських наукових гуртків усіх кафедр університету. Метою дослідження було оцінити важливість функціонування студентського наукового товариства у вищому медичному навчальному закладі як надійного засобу підготовки наукових кадрів університету. Вища медична школа висуває на перший план проблему підготовки компетентних спеціалістів медичного профілю, що володіють відповідальністю, стійким інтересом до майбутньої професії, прагненням до саморозвитку та самореалізації. Студентське наукове товариство допомагає вирішувати завдання по підвищенню якості підготовки спеціалістів медичного профілю шляхом засвоєння передових досягнень медицини; розширяє та поглиблює знання в області теоретичних дисциплін. Участь студентів у студентському науковому товаристві допомагає отримати такі професійно значущі якості, як дисциплінованість, чіткість, відповідальність, навички роботи в індивідуальному режимі і в колективних, групових формах діяльності, що дозволяє студентам краще адаптуватися до професійної діяльності, відчути постійну потребу в підвищенні професійної майстерності та поглибленні теоретичних знань. Студентське наукове товариство орієнтоване на професійний розвиток майбутнього спеціаліста-медика, що базується на набутих досягненнях студента з урахуванням його здібностей, інтересів та мотивів, а кращі гуртківці рекомендуються для науковопедагогічної роботи в університеті.Документ Удосконалення оволодіння практичними навичками на базі кафедри акушерства та гінекології(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Пахаренко, Л. В.; Pakharenko, L. V.Вступ. Зростання частоти фонових та передракових захворювань шийки матки вимагає впровадження новітніх технологій, раннього виявлення такої захворюваності та своєчасної її диференціації. Проведення цитологічного скринінгу, одного з найефективніших методів діагностики патологічних станів шийки матки, є обов’язковим навиком в діяльності лікарів широкого профілю. Мета роботи. Проаналізувати досвід використання симуляційних технологій для оволодіння практичною навичкою «Взяття мазків на цитологічне дослідження». Результати. В програмі дисципліни «Акушерство та гінекологія» для студентів медичного факультету значна увага приділяється вивченню теми патології шийки матки під час опрацювання модулів 1 та 3. На сьогоднішній день цитологічний скринінг представляє собою не тільки традиційний підхід до його проведення. Важливим та необхідним є оволодіння методикою рідинної цитології. Дану навичку студенти можуть опрацювати не тільки під час проведення практичних занять, але і самостійно під керівництвом викладача в позааудиторний час в практично-орієнтованому навчальному центрі. Для цього розроблений алгоритм її виконання, наявний демонстраційний матеріал, відеоматеріали, ситуаційні задачі з даної методики, що дозволяє розвинути клінічне мислення, а не тільки оволодіти технікою взяття матеріалу на дослідження. Опанування навички проводиться на гінекологічному тренажері. Пропонується надати інтерпретацію результатам цитологічного скринінгу за такими системами класифікацій як оцінка за Папаніколау, Американського товариства цитології та системою Bethesda. У студентів, які активно проходили навчання в практично-орієнтованому навчальному центрі, не виникало проблем з демонстрацією навички під час модульного контролю та державного іспиту. Висновок. Вдосконалення системи скринінгу фонових та передракових захворювань шийки матки, покращення алгоритму проведення техніки навички цитологічного дослідження веде до підвищення кваліфікації медичного фахівця будь-якої спеціальності та готовності застосувати її на практиціДокумент Ожиріння як коморбідний стан при псоріазі(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Ємченко, Яна Олександрівна; Емченко, Яна Александровна; Yemchenko, Y. О.Псоріаз є найбільш розповсюдженим хронічним, генетично детермінованим аутоімунним поліетіологічним запальним захворюванням з порушенням епідермальної проліферації, що провокується екзогенними і ендогенними факторами та проявляється еритематозно - лускатими елементами, папулами і бляшками. За результатами клініко – епідеміологічних досліджень, на псоріаз хворіє біля 3-4 % населення нашої планети, незалежно від статі, віку та етнічної групи, при цьому питома вага цієї патології в загальній структурі шкірних хвороб сягає, за даними різних авторів, від 1%- до 40%. Однак, незважаючи на значне поширення псоріазу та на велику кількість робіт з цієї проблеми, до сих пір немає єдиного погляду на патогенез цього дерматозу. Для об’єктивного розуміння патогенезу псоріазу необхідно враховувати недостатньо вивчену коморбідність цієї патології та емоційні розлади, які виявляються практично в усіх хворих на псоріаз. При фізичному та психічному стресах підвищується концентрація нейропептиду Y, що підсилює вживання їжі. Все це призводить до підвищення маси тіла та подальшого розвитку ожиріння з низкою метаболічних порушень, що без сумніву, впливає на перебіг псоріазу. Тому, при дослідженнях патогенезу псоріазу в останні роки все більше уваги приділяється порушенням метаболічних процесів. Причинами розвитку псоріазу та абдомінального ожиріння є імунологічні порушення і генетичні дефекти. Особливістю патогенезу у хворих на псоріаз з ожирінням, на відміну від хворих без надмірної маси тіла, є статистично значиме зростання гіперлептинемії і збільшення системного цитокінового прозапального потенціалу. Тому перспективою подальших досліджень є більш поглиблене вивчення коморбідності псоріатичної хвороби, що дозволить виявити нові мішені терапії даного дерматозу. КлючовіДокумент Корекція ушкодження проксимального відділу нефрона за синдрому подразненого кишечника(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Роговий, Ю. Є.; Білоока, Ю. В.; Білоокий, В. В.; Роговый, Ю. Е.; Белоокая, Ю. В.; Белоокий, В. В.; Rohovyi, Yu. Ye.; Bilooka, Yu. V.; Bilookiy, V. V.В статті проведено аналіз захисного впливу пробіотиків на стан проксимального відділу нефрону нирок, прозапальних цитокінів плазми крові, анаеробної мікрофлори товстого кишечника і загального стану хворих за шкалою Лайкерта при синдромі подразненого кишечника із закрепом та діареєю. Мета дослідження. З’ясувати захисний вплив препарату “Альфлорекс” на стан проксимального відділу нефрону нирок, прозапальних цитокінів плазми крові, анаеробної мікрофлори товстого кишечника та загальний стан хворих за шкалою Лайкерта за синдрому подразненого кишечника із закрепом та діареєю. Матеріали і методи. Обстежено 60 хворих з синдромом подразненого кишечника. Чоловіків - 18, жінок - 42 віком від 28 до 62 років. Із яких: з синдромом подразненого кишечника з закрепом склали 28 хворих, синдромом подразненого кишечника з діареєю - 32. Препарат “Альфлорекс” призначали в дозі по 1 капсулі на добу вранці після прийому їжі, запиваючи стаканом води. Тривалість курсу складав 4 тижні. Результати дослідження. Препарат “Альфлорекс” у хворих на синдром подразненого кишечника призводить до ліквідації дисбактеріозу із наростанням анаеробної мікрофлори B.Bifidum, B.Lactis, зниження рівня прозапальних цитокінів у плазмі крові, покращання загального стану хворих за шкалою Лайкерта. Висновки. На тлі призначення препарату “Альфлорекс” у хворих на синдром подразненого кишечника встановлено відновлення функціонального стану нирок із зменшенням проявів канальцевої протеїнурії та збільшенням проксимальної реабсорбції іонів натрію.Документ Морфологические изменения кожи морских свинок в эритемный период после локального ультрафиолетового облучения при применении мази тиотриазолина с включением наночастиц серебра(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Звягинцева, Т. В.; Миронченко, С. И.; Наумова, О. В.; Звягінцева, Т. В.; Миронченко, С. І.; Наумова, О. В.; Zvyagintseva, T. V.; Myronchenko, S. I.; Naumova, O. V.Цель исследования - изучить морфологические особенности кожи морских свинок в эритемные сроки после локального ультрафиолетового облучения и при коррекции их мазью тиотриазолина, содержащей наночастицы серебра. Исследования проведены на морских свинках-альбиносах, разделенных на 3 группы: 1 – животные, подвергшиеся локальному ультрафиолетовому облучению (контроль); 2 – животные, подвергшиеся локальному ультрафиолетовому облучению+мазь тиотриазолина 2%; 3 – животные, подвергшиеся локальному ультрафиолетовому облучению+мазь, содержащая тиотриазолин и наночастицы серебра. Через 2 часа, 4 часа и на 3-и сутки животных выводили из эксперимента, после чего забирали фрагменты ткани для морфологического исследования. В группе контроля через 2 и 4 часа после облучения в коже наблюдаются дисциркуляторные изменения. На 3-и сутки эксперимента гистопатологические изменения в коже достигают максимальной выраженности: наблюдаются многочисленные апоптозно изменённые эпидермоциты, утрата межклеточных контактов с вакуолизацией ткани в области дермо-эпидермального соединения, инфильтрация дермы лейкоцитами, деструкция коллагеновых и эластических волокон в 100 % животных. В группах с коррекцией наиболее эффективным оказалось применение мази тиотриазолина с наночастицами серебра, что проявлялось слабо выраженными альтеративными изменениями, уменьшением лейкоцитарной инфильтрации дермы и меньшей долей очагового повреждения соединительнотканных волокон по сравнению с контролем. Выводы. 1. Под влиянием локального ультрафиолетового облучения возникают воспалительно-дегенеративные изменения в коже морских свинок, достигавшие наибольшей степени выраженности на 3-и сутки после облучения. 2. Эффективность мази тиотриазолина с наночастицами серебра превышает действие мази тиотриазолина при ультрафиолетовом облучении кожи морских свинок, что проявляется более существенно на 3-и сутки.Документ Вплив екзогенного мелатоніну на перебіг гострого пошкодження нирок, індукованого ацетамінофеном(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Дудка, Є. А.; Щудрова, Т. С.; Петрюк, А. Є.; Заморський, І. І.; Дудка, Е. А.; Щудрова, Т. С.; Петрюк, А. Е.; Заморский, И. И.; Dudka, Ye. A.; Shchudrova, T. S.; Petriuk, A. Ye.; Zamorskii, I. I.В експериментах на 24 лабораторних нелінійних білих щурах досліджено вплив мелатоніну (5 мг/кг) на морфофункціональний стан нирок за умов розвитку ацетамінофен-індукованого гострого пошкодження нирок. Встановлено, що одноразове введення ацетамінофену дозою 750 мг/кг призводить до пошкодження переважно проксимальних канальців нефрону, що виявляється некрозом 12% та поширеними дегенеративними змінами у 50% канальцевих клітин за даними гістологічного дослідження. При цьому спостерігається порушення функції нирок, на що вказує зменшення діурезу в 1,6 разу, зниження швидкості клубочкової фільтрації в 2 рази, збільшення концентрації креатиніну в плазмі крові в 1,7 разу, зростання протеїнурії та фракційної екскреції іонів натрію в 3,3 разу, що підтверджує порушення реабсорбційної здатності нефронів. Виявлено, що одноразове застосування мелатоніну виявляє цитопротекторний ефект щодо епітеліоцитів ниркових канальців, значно обмежуючи ступінь та поширеність гістопатологічних змін, та, відповідно, попереджуючи розвиток токсичної нефропатії, що підтверджується нормалізацією більшості показників: зростанням діурезу в 1,3 разу, швидкості клубочкової фільтрації в 1,6 разу, реабсорбції іонів натрію на 2%, зниженням креатинінемії та протеїнурії порівняно до показників нелікованих тварин. Отримані дані щодо ефективності профілактичного застосування мелатоніну після введення токсичної дози ацетамінофену вказують на нефропротекторну активність пінеального гормону, обумовлену його здатністю впливати на ключові ланки патогенезу даної патології. Результати проведеного дослідження обґрунтовують перспективність подальшого експериментального вивчення впливу екзогенного мелатоніну на перебіг нирковій патології різного ґенезу.Документ Трансформація системи охорони психічного здоров'я в Польщі та деяких країнах Східної Європи(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Макаренко, О. М.; Флаєрті, М.; Демидчук, А. С.; Макаренко, А. Н.; Флаерти, М.; Демидчук, А. С.; Makarenko, O. M.; Flaherti, M.; Demydchuk, A. S.В результаті широкої дискусії про засади психіатричної допомоги, що відбувалась в 1970-х роках в провідних країнах світу, біологічний підхід в психіатрії було замінено гуманістичним на тлі домінуючої на той час гуманістичної психотерапії. Була розроблена і запропонована нова медична політика, спрямована на розвиток позалікарняної допомоги шляхом розширення мережі фахових поліклінік і невеликих профільних відділень охорони психічного здоров’я в загальноклінічних лікарнях. Одночасно було залучено використання психотерапії і роботу психологів в області психічного здоров’я і в традиційних медичних закладах країн Східної Європи в 1990-2000 рр., тобто після розпаду блоку країн Варшавського договору. Метою даної роботи було вивчення процесу трансформації системи охорони психічного здоров’я в Польщі та деяких країнах Східної Європи. Система охорони психічного здоров’я ґрунтувалася на створенні системи великих лікарень з використанням і залученням громадського догляду. В країнах східної Європи тенденція до змін спостерігалась з середини 1970-х років, і ці зміни були досить повільними через брак фінансування і відсутність реального попиту з боку користувачів (пацієнтів та їх родин). В кінці 1980-х і на початку 1990-х років відбулися зміни, що посилили вплив на користувачів, а введення систем страхування здоров’я порушило перспективи застарілої політики в галузі охорони здоров’я і, особливо, психіатрії в сфері надання високого рівня фахової допомоги і можливості ресоціалізації пацієнтів. Еволюція сфери охорони психічного здоров’я в країнах східної Європи стала результатом ринкової ідеології, а також сучасних технічних і професійних досягнень сучасної системи охорони психічного здоров’я у світі. Еволюція сфери охорони психічного здоров’я в країнах східної Європи стала результатом ринкової ідеології, а також сучасних технічних і професійних досягнень сучасної системи охорони психічного здоров’я у світі.Документ Патофізіологічне порівняння кровотеч в акушерській та хірургічній практиці(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Вастьянов, Р. С.; Савицький, І. В.; Руснак, С. В.; Остапенко, І. О.; Наговіцин, О. П.; Вастьянов, Р. С.; Савицький, И. В.; Руснак, С. В.; Остапенко, И. О.; Наговицын, А. П.Кровотеча посідає перші місця за рівнем летального виходу серед усіх вікових груп населення. Так, кількість померлих жінок в акушерській практиці кожного року сягає 128 тисяч на рік, що статистично виражається 1,7 на 1 000 пологів. Дані при шлунково-кишкових кровотечах не менш обнадійливі - 423 – 464 на 100 000 чоловік. Мета дослідження: порівняти в клінічних умовах патофізіологічні показники кровотеч, які підлягали хірургічному та консервативному гемостазу, які виникали в хірургічній та акушерсько-гінекологічній практиці. Проводилось когортне дослідження на 29 роділлях які розроджені шляхом кесаревого розтину. Та 26 пацієнтів зі шлунково-кишковою кровотечею, яким проведений локальний гемостаз. Летальність у першій групі – 0 %, в другій – 7,7 %. Загальна крововтрата в першій групі сягала - 579,2±39,6 мл., а в 2-ій групі – у 38,5 % методами оцінки не визначався, 7,7 % пацієнтів компенсована стадія крововтрати, у решти субкомпенсована крововтрата. Близько 69,2 % пацієнтів в першій групі мали ускладнення зі сторони кровотечі. На початку кровотечі різниця між систолічним та діастолічним артеріальним тиском у першій групі – 40 мм.рт.ст.; в другій – 31,4 мм.рт.ст. Тахікардія відмічалась в другій групі піддослідних. Після лікування різниця між показниками систолічного та діастолічного артеріального тиску в першому випадку – 36,8 мм.рт.ст., в той же час в другому – 19,3 мм.рт.ст. Отже, при патофізіологічному порівнянні кровотеч відмічається значно менш виражені показники крововтрати в акушерськогінекологічних хворих в порівнянні з хірургічними. Така закономірність в обраних групах пояснюється віковими особливостями та хірургічною контрольованістю крововтрати.