Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 18, вип. 3 (63)

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/10956

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 71

Особливості морфологічної будови рубцевозмінених тканин шкіри при хірургічному лікуванні кіст шиї ембріонального походження на 6, 9 та 12 місяць післяопераційного періоду
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Криничко, Леонід Романович; Krinichko, L. R.
Не зважаючи на велику кількість наукових розробок та досягнень сучасної медицини стосовно проблеми встановлення причини виникнення післяопераційних патологічних рубців шкіри, вона залишається актуальною для щелепно-лицевої хірургії внаслідок збільшення частоти їх виникнення та відсутності єдиної домінантної думки стосовно етіології та патогенезу. Метою роботи було вивчення особливості морфологічної будови післяопераційних нормотрофічних та патологічних рубців шкіри за умов застосування класичної методики їх профілактики в порівнянні з авторською. Встановлено, що при поєднаному застосуванні PRF-згустку та церулоплазміну морфологічна картина візуалізує ефективність проведеної профілактики на 6 місяць післяопераційного періоду: сполучнотканинні сосочки візуально не відрізняються від таких в інтактній дермі, розташовані між ними епітеліальні пласти характеризуються мономорфною картиною і відносно однаковими розмірами. Пучки колагенових волокон розташовуються переважно перпендикулярно до покривного епітелію, в середніх і базальних відділах – паралельно. Проведена реакція з антитілами до білку Кі - 67 виявляє проліферативну активність в 20% епітеліальних клітин базального шару епідермісу і практично повну відсутність такий в клітинах сполучнотканинного рубця. На 12 місяць пучки колагенових волокон післяопераційного рубця за тинкторіальними характеристиками і метричними показниками практично не відрізняються від таких в незміненій дермі, що є доказом ефективності запропонованого методу профілактики.
Дослідження якості життя хворих на гострі мієлобластні лейкемії в динаміці антрациклінвмісної індукційної хіміотерапії
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Лиманець, Тетяна Володимирівна; Лыманец, Татьяна Владимировна; Lymanets, T. V.
Вивчення показників якості життя у хворих на гострі мієлобластні лейкемії під час проведення курсів індукції ремісії є надзвичайно важливим питанням сучасної онкогематології. Мета - оцінити показники якості життя у хворих на гострі мієлобластні лейкемії в динаміці індукційної хіміотерапії із включенням антрациклінових антибіотиків. Матеріали і методи. У дослідження було включено 56 пацієнтів з вперше виявленими гострими мієлобластними лейкеміями, із них 32 (57,1%) жінок та 24 (42,9%) чоловіків, віком від 33 до 72 років. Загальний стан хворих, оцінений за ECOG становив І-ІІ, за індексом Карновського - 60-80%. Усі хворі отримували стандартну індукційну хіміотерапію за схемами «7+3» або «5+2». У порівняльному аспекті оцінку стану хворих проводили двічі: до початку лікування та після курсів індукції ремісії при досягненні ремісії. З метою вивчення якості життя було використано опитувальник Short Form Medical Outcomes Study (SF-36). Результати дослідження. При досягненні ремісії в обстежених хворих достовірно збільшились показники фізичної активності в 1,2 рази (р<0,05); ролі фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності в 1,4 рази (р<0,05); загального стану здоров’я в 1,2 рази (р<0,05); життєвої активності в 1,5 рази (р<0,05); ролі емоційних проблем в обмеженні життєдіяльності в 1,5 рази (р<0,05); психічного здоров’я в 1,6 рази (р<0,05). Статистично значущі зміни показників якості життя пацієнтів після двох курсів індукції ремісії були зафіксовані у покращенні психологічного статусу в 1,5 рази (р<0,05); у той час як фізичний статус пацієнтів за узагальнюючою шкалою достовірно не змінився. Порівняно із даними практично здорових опитаних показники якості хворих на гострі мієлоїдні лейкемії залишались достовірно низькими. Висновки. Гостра мієлоїдна лейкемія відіграє вирішальне значення у погіршенні якості життя пацієнтів, особливо в дебюті захворювання. На фоні курсів індукції ремісії відмічається покращення показників якості життя хворих на гострі мієлобластні лейкемії. Изучение показателей качества жизни у больных острыми миелобластными лейкемиями при проведении индукционной химиотерапии является чрезвычайно важным вопросом современной онкогематологии. Цель - оценить показатели качества жизни у больных острыми миелобластными лейкемиями в динамике индукционной химиотерапии с включением антрациклиновых антибиотиков. Материалы и методы. В исследование было включено 56 пациентов с впервые выявленным острой миелобластной лейкемией, из них 32 (57,1%) женщин и 24 (42,9%) мужчин в возрасте от 33 до 72 лет. Общее состояние больных было проведено по ECOG и составляло І-ІІ балла, по индексу Карновского - 60-80%. Все больные получали стандартные курсы индукционной химиотерапии по схемам «7+3» или «5+2». В сравнительном аспекте оценку состояния больных проводили дважды: до начала специфического лечения и после курсов индукции ремиссии при достижении ремиссии. С целью изучения качества жизни был использован опросник Short Form Medical Outcomes Study (SF-36). Результаты исследования. При достижении ремиссии у обследованных больных достоверно увеличились показатели физической активности в 1,2 раза (р<0,05) роли физических проблем в ограничении жизнедеятельности в 1,4 раза (р<0,05) общего состояния здоровья в 1,2 раза (р<0,05) жизненной активности в 1,5 раза (р<0,05) роли эмоциональных проблем в ограничении жизнедеятельности в 1,5 раза (р<0,05) психического здоровья в 1,6 раза (р <0,05). Статистически значимые изменения показателей качества жизни пациентов после двух курсов индукции ремиссии были зафиксированы в улучшении психологического статуса в 1,5 раза (р<0,05) в то время как физический статус пациентов с обобщающим шкале достоверно не изменился. По сравнению с данными практически здоровых опрошенных показатели качества больных острой миелоидной лейкемии оставались достоверно низкими. Выводы. Острые миелоидные лейкемии играют решающее значение в ухудшении качества жизни пациентов, особенно в дебюте заболевания. На фоне курсов индукции ремиссии отмечается улучшение показателей качества жизни больных острыми миелобластными лейкемиями. The study of life quality in patients with acute myeloid leukaemia during induction chemotherapy is an extremely important issue in modern oncochematology. The aim of this work was to assess the quality of life in patients with acute myeloid leukaemia during induction chemotherapy with the inclusion of anthracycline antibiotics. Materials and methods. The study included 56 patients with newly diagnosed acute myeloid leukaemia, 32 (57.1%) women and 24 (42.9%) men, aged 33 to 72 years old. The general health condition of patients assessed by ECOG was found out to be within І-ІІ scores, and according to the Karnovsky index is was assessed as of 60-80%. All patients received standard courses of induction chemotherapy according to the schemes "7+3" or "5+2". In a comparative aspect, the assessment of the condition of patients was done twice: at baseline, before the beginning of specific treatment, and after induction chemotherapy, when remission was achieved. To study the quality of life, the Short Form Medical Outcomes Study (SF-36) questionnaire was used. Results. At reaching remission in patients the physical activity indexes increased in 1.2 times (p<0.05); the role of physical problems in limiting life - in 1.4 times (p<0.05); the general state of health improved in 1.2 times (p <0.05); vital activity - in 1.5 times (p<0.05); the role of emotional problems in limiting life increased in 1.5 times (p<0.05); mental health improved in 1.6 times (p<0.05). Statistically significant changes in the quality of life of patients after two courses of remission induction were recorded in improving the mental status by 1.5 times (p<0.05); while the physical status of patients according to the summary scale scores did not significantly changed. Compared to the data of practically healthy respondents, the life quality indicators of patients with acute myeloid leukaemia remained significantly low. Conclusions. Acute myeloid leukaemia plays a crucial role in worsening the quality of life of patients, especially in the debut of the disease. During remission induction indices reflecting the improvement in the quality of life of patients with acute myeloid leukaemia are noted to be slightly better.
Дослідження факторів ризику, розробка критеріїв та обґрунтування алгоритму прогнозування псоріазу на етапі первинної медичної допомоги
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Черкашина, Л. В.; Черкашина, Л. В.; Cherkashina, L. V.
Порівняльний аналіз частоти, діагностичної інформативності та прогностичного значення факторів ризику у порівняльному аспекті виконано серед 110 хворих на псоріаз та 110 практично здорових пацієнтів, підібраних за методом копі-пара. Визначені інформативні критерії для прогнозування псоріазу на етапі первинної медико-санітарної допомоги (подані у ранговій послідовності): високий рівень особистісної тривожності, дисгармонійний склад маси тіла, наявність міопії / астигматизму або гіперметропії, приросла мочка вуха (її відсутність), порушення постави / гіпермобільність суглобів, наявність гриж різної локалізації, наявність шлуночкових або передсердних екстрасистол, схильність до легкого утворення синців, наявність коротких нігтів або порушення їх росту, уміння згорнути язик в «трубочку». Обґрунтовано алгоритм прогнозування та візуальноаналогову шкалу оцінки персоніфікованого ризику псоріазу за комплексом найбільш інформативних конституційно-біологічних маркерів та СВМ недиференційованої дисплазії сполучної тканини, застосування якого також дозволяє формувати групи ризику стосовно псоріазу. У хворих на псоріаз виділено три основних синдроми недиференційованої дисплазії сполучної тканини: синдром психосоціальної дезадаптації, синдром неврогенних та стато-локомоторних проявів та синдром диспластикозалежної дизморфії
Нарушения репродуктивной функции при доброкачественных патологиях матки
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Гусейнова, З. С.; Huseynova, Z. S.
Доброкачественные патологии эндо- и миометрия матки у женщин репродуктивного периода относятся к числу наиболее распространённых патологических процессов в гинекологической практике. Нарушение репродуктивной функции при доброкачественных патологиях матки (гиперплазия эндометрия, миома и аденомиоз), несмотря на длительную историю изучения, продолжает оставаться в центре внимания отечественных и зарубежных исследователей. Результаты проведенных исследований свидетельствуют о том, что доброкачественные патологии матки являются причиной нарушения репродуктивной функции у женщин. Установленные патогенетические особенности свидетельствуют о необходимости более углубленного изучения данной проблемы для разработки эффективного алгоритма диагностических и лечебно-профилактических мероприятий.
Вплив інгібітора транскрипційного чинника AP-1 на вільнорадикальне окиснення та антиоксидантний захист у тканинах пародонта щурів за умов системного введення ліпополісахариду Salmonella Typhi
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Єлінська, Аліна Миколаївна; Костенко, Віталій Олександрович; Елинская, Алина Николаевна; Костенко, Виталий Александрович; Yelinska, A. М.; Kostenko, V. O.
Досліджено вплив інгібітора транскрипційного фактора AP-1 SR 11302 на процеси вільнорадикального окиснення та антиоксидантного захисту в тканинах пародонта щурів за умов експериментальної системної запальної відповіді (СЗВ), індукованої введенням ліпополісахариду (ЛПС) Salmonella typhi (в дозі 0,4 мкг/кг маси 3 рази протягом 1-го тижня та одноразово щотижнево протягом наступних 7-ми тижнів). Введення SR 11302 у дозі 1 мг/кг 3 рази на тиждень, починаючи з 30-ї доби експерименту з застосуванням ЛПС, супроводжувалося суттєвим зменшенням швидкість продукування супероксидного аніон-радикала NADPH-залежними електронно-транспортними ланцюгами (на 15,0%), дихальним ланцюгом мітохондрій (на 16,3%) та NADPH-оксидазою лейкоцитів (на 16,2%) порівняно з даними групи з відтворенням СЗВ. За цих умов зменшувалася сумарна активність NO-синтази (на 32,1%) та нітратредуктази (на 17,6%). Вміст пероксинітрит-іонів поступався на 14,8% значенню групи з моделюванням СЗВ. Введення SR 11302 за умов СЗВ супроводжувалося більш низькими значеннями концентрації вторинних продуктів пероксидного окиснення ліпідів та її приросту за час інкубації у прооксидантному буферному розчині. Активність супероксиддисмутази та каталази перевищувала дані групи з відтворенням СЗВ на 33.3% та 53.3% відповідно. Зроблено висновок, що застосування інгібітора активації AP-1 SR 11302 за умов СЗВ є ефективним засобом корекції вільнорадикальних процесів у тканинах пародонта.
Стан вільнорадикальних процесів та системи антиоксидантного захисту сполучної тканини пародонта у кролів при гідрокортизоновому пародонтиті
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Черемісіна, В. Ф.; Жемела, О. Д.; Гученко, Г. П.; Черемисина, В. Ф.; Жемела, О. Д.; Гученко, Г. П.; Cheremysna, V. F.; Jemela, O. D.; Gychenko, G. P.
В статті приведено результати вивчення стану перекисного окиснення ліпідів та активності ферментних систем при гідрокортизоновому пародонтиті у кролів, як в сироватці крові, так і в гомогенаті пародонта нижньої щелепи. У випадку збільшеного надходження ксенобіотиків, виснаження депо антиоксидантів, незбалансованого харчування та інших негативних факторів виникає окисний стрес, що характеризується порушенням прооксидантного та антиоксидантного балансу, з перевагою першого та розвитком оксидативних ушкоджень. Мета роботи – провести аналіз стану вільнорадикальних процесів при гідрокортизоновому пародонтиті у кролів. Матеріали та методи. Дослідження проводились на кролях породи Шиншилла з експериментальним пародонтитом. Результати досліджень. Виявлено однонаправленність змін перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантних ферментних систем як в сироватці крові, так і в гомогенаті тканин нижньої щелепи пародонта. При дослідженні стану перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи у сироватці крові спостерігали активацію перекисного окиснення ліпідів і зниження антиоксидантного захисту. Висновки. Підвищення активності процесів перекисного окиснення ліпідів має велике значення у патогененезі багатьох патологічних процесів, у тому числі і запальних уражень тканин пародонта. Зміни показників системи перекисного окиснення ліпідів є маркерами виразності запального процесу та ефективності лікування. При гідрокортизоновому пародонтиті у кролів відбувається активація перекисного окиснення ліпідів і зниження активності антиоксидантних ферментних систем. Зсуви вторинних продуктів ПОЛ, каталази та церулоплазміну підтверджують запальний характер патології пародонта у кролів.
Особенности цитохимического статуса лимфоцитов крови при ишемически-реперфузионном поражении печени
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Гараев, Г. Ш.; Шахмамедова, С. О.; Гараєв, Г. Ш.; Шахмамедова, С. О.; Garayev, G. Sh.; Shahmamedova, S. O.
Объектом исследования послужили 50 белых крыс обоего пола. Все процедуры с животными выполняли в соответствии с международными правилами и нормами (86/09 ЕЕС и LINESCO (Париж), принятыми Европейским обществом биоэтики.). Ишемия печени создавалась путем пережатия сосуда в течение 5,10,15 минут. Реперфузия создавалась путем расслабления лигатуры через 5,10,15 минут. У всех подопытных крыс цитохимическим методом в лимфоцитах периферической крови определяли уровень гликогена, активность сукцинатдегидрогеназы (СДГ) и кислой фосфатазы (КФ). Активность СДГ выражали средним числом гранул формазана в одном лимфоците (гр/л) при расчете на 50 клеток, а КФ и Гл использовали средний цитохимический показатель (СЦП). Результаты. При сравнительном анализе цитохимических данных крыс основной группы наибольшей информативностью обладала СДГ. Необходимо отметить, что СДГ, являясь кардинальным цитохимическим показателем лимфоцитов периферической крови и критерием основного энергетического обмена митохондрий, отражает состояние организма в целом. В результате проведенных исследований установлено, цитохимические показатели лимфоцитов являются информативными маркерами, отражающими состояние метаболических процессов в организме при ишемически-реперфузионном поражении печени. Изменения митохондриальной (СДГ) и лизосомальной (КФ) ферментативной активности лимфоцитов имели разнонаправленный и фазовый характер в зависимости от сроков ишемии и времени после реперфузии. Относительно высокие значения гликогена, на фоне которого происходили эти изменения, указывают на внутриклеточную активацию процессов гликонеогенеза.
Клінічна ефективність лікування запальних та запально-дистрофічних захворювань пародонта жінок із бактеріальним вагінозом у найближчі терміни спостереження
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Шульженко, Анна Дмитрівна; Шульженко, Анна Дмитриевна; Shulzhenko, A. D.
Запальні, запально-дистрофічні хвороби пародонта зазвичай виявляються на тлі загальносоматичних патологій. Урогенітальні патології, особливо дисбіотичні стани статевого тракту, вкрай рідко взаємопов’язують з патологіями пародонта. В той час як пародонтит і бактеріальний вагіноз поєднує спільність хвороботворного фактору (біоплівкові інфекції), висока розповсюдженість, особливості патогенезу, хронізація, та рецидивність. Окрім того, зовсім відсутні протоколи курації стоматологічних пацієнтів із дисбіозами генітального тракту, в тому числі жінок із бактеріальним вагінозом. Мета. Клiнiкo-лaбoрaтoрнa oцiнкa eфeктивнocтi нoвoгo зaпaтeнтoвaнoгo кoмплeксy лiкyвaння зaпaльниx та зaпaльнo-диcтpoфiчниx зaxвopювaнь ткaнин пaрoдoнтa жiнoк iз бaктepiaльним вaгiнoзoм. Матеріали і методи. Було обстежено 54 пацієнтки репродуктивного віку (18-45 років) з бактеріальним вагінозом. Обстежені особи розподілені на 2 групи в залежності від призначеної схеми лікування. Проведена індексна оцінка стану пародонта за допомогою індексів РМА та КПІ за Леусом, аміно-тест ротової рідини. Також досліджена ротова рідина на вміст sIgA до лікування, на 14 та 28 день після початку лікування. Результати. Одним із критеріїв ефективності лікування є період ліквідації запального процесу в тканинах пародонта. На 14-й день зникнення клінічних ознак запалення ясен серед осіб І групи діагностовано у 46,2% (12 жінок), у ІІ групі – у 75% (21 жінка), на 28 добу аналогічний результат діагностовано у 84,6% (22 жінки) та 96,4% (27 жінок), відповідно. Також відмічено зниження показників РМА у пацієнток І групи у 1,6 рази порівняно із показниками до лікування, тоді як в осіб ІІ групи - у 3,8 рази. Кількісні показники аміно-тесту осіб І групи на 14-й день знизились у 1,67, а на 28-й день – у 1,68 рази. У представників ІІ групи на 14-ту добу інтенсивність реакції знизилась у 5,9 рази та залишалась сталою до 28-го дня. На 28-у добу після проведеного лікування концентрація sIgA прийшла до норми в обох групах жінок, але результат пацієнток ІІ групи був достовірно вищим у 1,3 рази порівняно із результатами аналогічного обстеження жінок І групи. Висновок. Отримані результати дають змогу констатувати, що у пацієнток, яких лікували за запропонованим протоколом, клінічні явища запалення ясен зникали на 14 днів раніше, ніж у жінок, яким призначався традиційний курс лікування ; Введение. Воспалительные, воспалительно-дистрофические заболевания пародонта обычно оказываются на фоне общесоматических патологий. Урогенитальные патологии, особенно дисбиотические состояния полового тракта, крайне редко связывают с патологиями пародонта, в то время как пародонтит и бактериальный вагиноз сочетает общность болезнетворного фактора (биопленки инфекции), высокая распространенность, особенности патогенеза, хронизация, и рецидивность. Кроме того, совсем отсутствуют протоколы курации стоматологических пациентов с дисбиозом генитального тракта, в том числе женщин с бактериальным вагинозом. Цель. Клинико-лабораторная оценка эффективности нового запатентованного комплекса лечения воспалительных и воспалительно-дистрофических заболеваний тканей пародонта у женщин с бактериальным вагинозом. Материалы и методы. Было обследовано 54 пациентки репродуктивного возраста (18-45 лет) с бактериальным вагинозом. Обследованные лица разделены на 2 группы в зависимости от назначения схемы лечения. Проведена индексная оценка состояния пародонта с помощью индексов РМА и КПИ по Леусу, амино-тест ротовой жидкости. Также исследована ротовая жидкость на содержание sIgA к лечению, на 14 и 28 день после начала лечения. Результаты. Одним из критериев эффективности лечения является период ликвидации воспалительного процесса в тканях пародонта. На 14-й день исчезновения клинических признаков воспаления десен среди лиц I группы диагностировано у 46,2% (12 женщин), во II группе - у 75% (21 женщина), на 28 сутки аналогичный результат диагностирован у 84,6% (22 женщины) и 96,4% (27 женщин), соответственно. Также отмечено снижение показателей РМА у пациенток I группы в 1,6 раза по сравнению с показателями до лечения, тогда как у лиц II группы - в 3,8 раза. Количественные показатели амино-теста лиц I группы на 14-й день снизились в 1,67, а на 28-й день - в 1,68 раза. У представителей II группы на 14-е сутки интенсивность реакции снизилась в 5,9 раза и оставалась постоянной до 28-го дня. На двадцать восьмой день после проведенного лечения концентрация sIgA пришла в норму в обеих группах женщин, но результат пациенток II группы был достоверно выше в 1,3 раза по сравнению с результатами аналогичного обследования женщин I группы. Вывод. Полученные результаты позволяют констатировать, что у пациенток, которых лечили по предложенному протоколу, клинические явления воспаления десен исчезали на 14 дней раньше, чем у женщин, которым назначался традиционный курс лечения ; Introduction. Inflammatory and dystrophic periodontal diseases are usually found along with general somatic pathologies. Urogenital pathologies, especially dysbiotic states of the genital tract, are extremely rarely associated with pathologies of periodontal disease, while periodontitis and bacterial vaginosis combine the commonality of the pathogenic factor (biofilm infections), high prevalence, pathogenesis, chronicity, and recidivism. In addition, there are no protocols for the management of dental patients with genital dysbiosis, including women with bacterial vaginosis. Aim. Clinical and laboratory evaluation of the efficiency of the newly patented complex for the treatment of infectious and immunodeficiency diseases of periodontal tissues in women with bacterial vaginosis. Materials and methods. 54 patients of reproductive age (18-45 years) with bacterial vaginosis were examined. The subjects were divided into 2 groups depending on the prescribed treatment scheme. An index evaluation of the periodontal condition was carried out using the indexes of PMA and KPI by Leus, an amino-test of oral fluid. Also, oral fluid was studied for the sIgA content before treatment, on days 14 and 28 after starting treatment. Results. One of the criteria for treatment effectiveness is the elimination period of the inflammatory process in the periodontal tissue. On the 14th day, the disappearance of clinical signs of gums inflammation among patients in Group I was diagnosed in 46.2% (12 women), in Group II - 75% (21 women), on the 28th day, a similar result was diagnosed in 84.6% (22 women) and 96.4% (27 women), respectively. It was also noted that the decrease of PMI in patients of Group I was 1.6 times compared with the rates before treatment, whereas in persons of the II group - 3.8 times. The quantitative indices of the amine test of persons of the 1st group on the 14th day decreased by 1.67, and on the 28th day - by 1.68 times. In the representatives of the 2nd group, the intensity of the reaction decreased by 5.9 times on the 14th day and remained constant until the 28th day. On day 28 after treatment, sIgA concentration was normal in both groups of women, but the outcome of patients in Group II was significantly higher by 1.3 times compared to the results of a similar study in women in Group I. Conclusion. The results obtained allow us to state that in patients who were treated according to the proposed protocol, the clinical symptoms of gum inflammation disappeared 14 days earlier than in women who were prescribed a traditional course of treatment.
Оцінка методів та сучасний стан хірургічного лікування хронічного дакріоциститу
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Безега, Ніна Михайлівна; Ряднова, Вікторія Вікторівна; Безега, Нина Михайловна; Ряднова, Виктория Викторовна; Bezega, N. M.; Ryadnova, V. V.
Хронічний дакріоцистит – інфекційно-запальне захворювання, яке у 80-85% хворих було пов’язане з різними формами захворювань носа, що пояснюється тісним взаємозв'язком між порожниною носа, навколоносових пазух та сльозовивідною системою. Зазвичай, терапевтичне лікування цього захворювання, яке полягає в загальній та місцевій (очні краплі) антибіотикотерапії, промиванні сльозових шляхів стерильними розчинами, не є ефективним та потребує хірургічного втручання. Найчастіше, вибір методу лікування дакріоциститу залежить від ступеню хронізації процесу. Головним методом лікування хронічного дакріоциститу є дакріоцисториностомія, яка може виконуватися зовнішнім підходом або ендоназально. Як відомо з історії хірургічного лікування дакріоциститу, завжди поставало питання, якого профілю є дана патологія – офтальмологічна чи ринологічна. Зовнішній та ендоназальний доступ до сльозового мішка стали підґрунтям для паралельно існуючих способів хірургічного лікування дакріоциститу. Успіх таких операцій залежить від тісної взаємодії офтальмолога та оториноларинголога. Сучасні офтальмологи все більше опановують ендоназальні процедури. В огляді розглянуто методи виконання дакріоцисториностомії від ретроспективних даних до сучасних технологій. Огляд охоплює велику кількість авторів, в роботах яких розглянуто і обговорено сумісні та окремі методи хірургічного лікування хронічного дакріоциститу
Сучасний погляд на проблему встановлення давності настання смерті в практиці судово-медичної експертизи
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Бачинський, В. Т.; Ванчуляк, О. Я.; Саркісова, Ю. В.; Колачова, А. Ю.; Бачинский, В. Т.; Ванчуляк, А. Я.; Саркисова, Ю. В.; Колачова, А. Ю.; Bachinsky, V. T.; Vanchulyak, O. Ya.; Sarkisova, Yu. V.; Kolacheva, A. Yu
В статті представлений аналіз сучасних літературних даних щодо методів встановлення тривалості постмортального інтервалу, зокрема розглянуто різні методи визначення давності настання смерті та проведено критичне осмислення їх характеристик. Максимально точне встановлення давності настання смерті, що здійснюється на основі останніх наукових досягнень, є однією з найважливіших сторін діяльності судово-медичного експерта. На сьогоднішній день в існуючих літературних джерелах накопичено велику кількість діагностичних методик, які в кінцевому підсумку дозволяють встановити орієнтовні часові межі часу з моменту настання смерті. Попри ряд переваг, вказані методики потребують підвищення їх точності та усунення недоліків, таких як: трудомісткість проведення технологічного процесу, неспецифічність морфологічних змін у біологічних тканинах при різних патологічних станах та впливі факторів зовнішнього середовища, висока собівартість, часозатратність, вплив «людського фактора» на отримані результати. За даними літературних джерел, комплекс лазерних поляриметричних методик дозволяє вирішити ряд вищевказаних проблем, а також здійснювати експрес діагностику, володіє об’єктивністю, швидкістю, незалежністю, достатньою точністю та відтворюваністю результатів. Провівши аналіз отриманих літературних даних, ми прийшли до висновку, що на відміну від традиційно використовуваних в судово-медичній практиці методів, які не завжди ефективні та можуть бути не достовірними, сучасні можливості досліджень біологічних тканин та рідин організму методами лазерної поляриметрії дозволяють виявити та впровадити в практику новітні судово-медичні оптичні критерії та методи для діагностики давності настання смерті. Перспективним, на наш погляд, є використання аналітичних можливостей лазерних поляриметричних методів у поєднанні із відмінними характеристиками скловидного тіла як об’єкта досліджень.
Ожиріння: аналіз основних причин смерті та супутньої патології за матеріалами автопсійних випадків
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Мазур, О. Ю.; Кузик, Ю. І.; Мазур, Е. Ю.; Кузык, Ю. И.; Mazur, O. Yu.; Kuzyk, Yu. I.
Відома суттєва роль ожиріння в розвитку різноманітних захворювань. Зважаючи на це, метою дослідження був ретроспективний аналіз та оцінка поширеності ожиріння в Львівському регіоні за даними протоколів автопсій із визначенням структури захворюваності та смертності у померлих із ожирінням. Авторами було проаналізовано 4835 автопсійних випадків за період 2011-2015 років на базі КЗ ЛОР «Львівське обласне патологоанатомічне бюро», з них ожиріння, без верифікованого цукрового діабету, виявлено в 266 випадках (5,5%). Серед померлих – 164 (61,7%) жінок, 102 (38,4%) чоловіків. Середній вік померлих жінок становив 68,6±1,7 років, чоловіків – 58,6±1,8 років. Проведено аналіз випадків із ожирінням за двома критеріями: основна причина смерті та супутня патологія. Згідно отриманих результатів за останні п’ять років спостерігається зростання числа випадків померлих із ожирінням. Так, в 2011 році – це 4,2%, тоді як в 2015 році – 6% серед загального числа секцій. Щороку кількість померлих із ожирінням збільшується на 1% в середньому. Також кількість померлих чоловіків з ожирінням зростає кожного року: для порівняння 2011 році – 0,9% від усіх автопсійних випадків, тоді як в 2015 році відсоткова частка склала 2,9%. У хворих з ожирінням основною причиною смерті є захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення та захворювання травної системи. Серед супутньої патології майже у половини хворих виявлено хронічний бронхіт. Також часто зустрічаються захворювання травної, серцево-судинної систем та щитоподібної залози.
Етіологічні та патогенетичні аспекти затримки внутрішньоутробного розвитку плода
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Громова, Антоніна Макарівна; Бережна, Варвара Анатоліївна; Бережная, Варвара Анатольевна; Громова, Антонина Макаровна; Gromova, A. M.; Berezhna, V. A
Затримка внутрішньоутробного розвитку плода на теперішній час є як медичною, так і соціальною проблемою. Ускладнена вагітність створює значне навантаження на систему охорони здоров’я, лікарні, медичний персонал. Здоров’я нації залежить перш за все від здоров’я майбутніх дітей. Дана патологія зустрічається в 7-10% усіх вагітностей та впливає на подальший відсоток перинатальної захворюваності, а також і смертності. Затримка внутрішньоутробного розвитку плода пов’язана з несприятливими короткостроковими наслідками та довготривалими розладами нервової, ендокринної та серцево-судинної систем. В послідуючому діти, народжені після затримки внутрішньоутробного розвитку, мають високий ризик інвалідизації. Найбільш поширеною причиною затримки внутрішньоутробного розвитку плода вважається плацентарна недостатність. Незважаючи на численні дослідження цієї проблеми, дотепер триває пошук нових методів ранньої діагностики затримки внутрішньоутробного розвитку плода, прогнозування виникнення цього ускладнення, адекватних методів розродження та лікування. Останнім часом поглиблено вивчається імунологія багатьох патологічних станів, стани під час вагітності не виключення. Макрофаги, які присутні на всіх стадіях нормальної вагітності, відіграють важливу роль у формуванні імплантації, плацентації та прогресування вагітності. Більш поглиблене вивчення активності макрофагів, їх поляризації в подальшому впливає на результат вагітності. Поляризація макрофагів індукується різними сигналами та продукує різноманітні цитокіни, які в свою чергу приймають участь у формуванні патологічної вагітності, а саме ЗВУР. Вважають самим загадковим цитокіном трансформуючий фактор росту бета (TGF - β), який приймає участь в формуванні патологічної вагітності. Розчинний ендоглін (s-Eng) відіграє важливу роль в розвитку дисфункції ендотелію і в патогенезі плацентарної недостатності, а також в формуванні затримки внутрішньоутробного розвитку плода. Тому подальше більш поглиблене вивчення імунологічних аспектів при затримці внутрішньоутробного розвитку плода надає можливість прогнозування, ранньої діагностики та суттєву терапевтичну цінність даної патології вагітності.
Зміни рівнів електролітів плазми крові у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Яхницька, М. М.; Яхницкая, М. М.; Yakhnitska, M. M.
Кальцій, магній, натрій та калій є незамінними макроелементами в організмі людини. Від їх рівня у біологічних рідинах та, відповідно, співвідношення у них залежить нормальне функціонування організму. Обмін вищевказаних електролітів є тісно пов’язаним, оскільки їх нормальне співвідношення в клітинному та позаклітинному просторі забезпечує гомеостаз організму. Сучасні дослідження вказують на статистично достовірне зниження рівня окремих електролітів у слині у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу порівняно зі здоровими особами. Тому актуальним є вивчення концентрації кальцію, магнію, натрію та калію у плазмі крові. Метою роботи було вивчити рівні електролітів плазми крові (кальцій, натрій, магній, калій) у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Матеріали та методи. Обстежено 43 хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. Було проведено: анкетування, ендоскопічне обстеження верхніх відділів шлунковокишкового тракту. Додатково визначали концентрацію кальцію, магнію, калію, натрію у плазмі крові: кальцій – фотометричним методом із арсеназо ІІІ; магній та натрій – колориметричним методом із іонами Mg2+ ураніл ацетатом і магон сульфоналом відповідно; калій – із іонами тетрафенілборату турбідиметричним методом без депротеїнування. Проведено статистичну обробку матеріалу. Результати. Серед обстежених було 16 жінок та 27 чоловіків, середній вік становив 37,7±1,9 років. Концентрація кальцію плазми крові у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою становила 2,08±0,04 ммоль/л., з них у 28% обстежених спостерігалася статистично достовірна тенденція до гіпокальціємії, у 11,6 % пацієнтів до гіперкальціємії. Рівень магнію плазми крові становив 0,87±0,03 ммоль/л, у 11,6% пацієнтів відрізнявся від норми. Концентрація натрію становила 132,37±2,32 ммоль/л., у 51,1 % обстежених рівень натрію був нижчим від середньостатистичних показників. Концентрація калію була 7,37±0,54 ммоль/л., у 44,2% хворих спостерігалась тенденція до гіперкаліємії. Висновки. Середні показники рівнів електролітів плазми крові хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу відповідають встановленим нормам, проте спостерігається статистично достовірна тенденція до гіпокальціємії, гіпонатріємії та гіперкаліємії. Обмін магнію практично з однаковою ймовірністю має схильність до гіпер і/або гіпоконцентрацій.
Особенности течения черепно-мозговой травмы у детей с дисплазией соединительной ткани
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Петренко, В. Н.; Петренко, В. Н.; Petrenko, V. N.
Черепно-мозговая травма (ЧМТ) у детей является одной из наиболее важных и актуальных проблем современной медицины и отечественного здравоохранения. Это объясняется высокой её распространенностью. ЧМТ у детей приводит к высокой летальности и инвалидизации. В работах последних десятилетий сообщается о росте синдромальной патологии, в основе которой лежит дисплазия соединительной ткани, существенно может влиять на течение болезни. Целью работы было выявление особенностей течения черепно-мозговой травмы у детей с признаками дисплазии соединительной ткани. Всего обследовано 50 детей, перенесших закрытую черепномозговую травму. Возраст обследованных детей составлял от 3-х до 17 лет. Распределение больных по клиническим формам черепно-мозговой травмы показало, что 54% составили дети с сотрясением головного мозга, 26% с ушибом мозга средней степени тяжести и 20% с ушибом мозга тяжёлой степени. На основании проведенных исследований было выявлено, что черепномозговые травмы более часто наблюдались у мальчиков, по сравнению с девочками (66 % против 34 %). Тяжесть черепно-мозговой травмы у детей коррелировала с присутствием в клинической картине таких синдромов, как вестибуло-атактический, эпилептический, синдром двигательных нарушений, ликворно-гипертензионный синдром, а также высоким уровнем оксипролина в моче. На основании проведенного исследования можно предположить, что наличие у детей признаков соединительно-тканной дисплазии в большинстве случаев сочетается с более тяжелыми проявлениями ЧМТ, что можно объяснить повышенным распадом коллагена и, соответственно, большей нестабильностью костной, хрящевой тканей и стенок сосудистого русла.
Эхографические и допплерометрические показатели в оценке течения беременности у женщин с угрозой выкидыша в ранние сроки
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Ахундова, Г. И.; Шамхалова, И. А.; Ахундова, Г. І.; Шамхалова, І. А.; Akhundova, G. I.; Shamkhalova, I. A.
Целью данной работы было оценить ультрасонографические показатели и систолодиастолическое отношение у пациенток с угрозой выкидыша в ранние сроки гестации. Материал и методы. Обследовано 104 беременных женщин в сроки гестации 5 - 12 недель. В основную группу вошли 84 беременных с угрозой невынашивания ранних сроков, в контрольную группу - 20 женщин с физиологическим течением беременности без признаков угрозы невынашивания. В контрольной группе средний возраст составил 25,24±1,0 лет, в основной группе 26,8±1,07 лет. Наряду с клиническими методами проведены УЗИ и допплерометрическое исследование. Результаты. Среди гинекологической патологии достоверно чаще встречались заболевания воспалительного характера (эндометрит, аднексит) - 38,1%. При УЗИ гематома различной локализации отмечалась в 98,8% случаев, гипертонус миометрия - в 57,1%, нарушение формирования желтого тела - в 48,8%. В 54,8% случаев встречались все три признака. У 66,7% беременных объем внутриматочной гематомы не превышал 9 см3. В основной группе хорион чаще располагался в области внутреннего зева (40,5%), в контрольной группе наиболее часто хорион локализовался по передней стенке (40,0%). В основной группе систоло-диастолическое отношение в правой маточной артерии по сравнению с контрольным показателем был снижен на 27,0% (р<0,05), в левой - на 23,7%. Выводы. Всем беременным женщинам целесообразно проводить ультрасонографию в I триместре в сроке до 12 недель. Полученные нами результаты четко демонстрируют ценность этого исследования.
Ефективність застосування L-карнітину та мельдонію дигідрату для лікування неалкогольного стеатогепатиту при коморбідності з ожирінням та ішемічною хворобою серця
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Хухліна, О. С.; Кузьмінська, О. Б.; Антонів, А. А.; Коцюбійчук, З. Я.; Мандрик, О. Є.; Хухлина, О. С.; Кузминская, О. Б.; Антонив, А. А.; Коцюбийчук, З. Я.; Мандрик, О. Е.; Khukhlina, O. S.; Kuzminska, O. B.; Antoniv, A. A.; Kotsiubiichuk, Z. Ya.; Mandryk, O. Ye.
Мета дослідження: з’ясувати вплив L-карнітину та мельдонію дигідрату на перебіг неалкогольного стеатогепатиту на тлі ожиріння та ішемічної хвороби серця, функціональний стан печінки, стан системи пероксидного окиснення ліпідів та оксидантно-протиоксидантного захисту, ліпідний спектр крові, ступінь інсулінорезистетності. Матеріал і методи. Обстежено 60 хворих на неалкогольний стеатогепатит із коморбідними ожирінням І-ІІ ступеня та ішемічну хворобу серця (стабільна стенокардія напруги І-ІІ ФК) та 30 практично здорових осіб. Для визначення ефективності лікування було сформовано 3 групи пацієнтів. Контрольна група (20 осіб) отримувала гіпокалорійну дієту, базове лікування ішемічноъ хвороби серця, альфа-ліпоєву кислоту впродовж 30 днів. Друга група (20 осіб) додатково до основного лікування отримувала L-карнітин (Стеатель) упродовж 30 днів. Третя група (20 осіб) отримувала додатково L-карнітин (Стеатель) та мельдоній (Вазонат) упродовж 30 днів. В результаті дослідження було встановлено, що комплексна терапія із застосуванням L-карнітину та мельдонію є ефективною у лікуванні хворих з неалкогольним стеатогепатитом у поєднанні з ішемічною хворобою серця, сприяє покращенню клінічної симптоматики, знижує активність цитолітичного та мезенхімально-запального синдромів, холестазу, сприяє усуненню атерогенної дисліпідемії, зниженню індексу атерогенності, спричиняє ліквідацію синдрому метаболічної інтоксикації шляхом зменшення інтенсивності процесів пероксидного окиснення ліпідів та відновлення антиоксидантного захисту, справляє мембраностабілізуючі ефекти.
Some aspects of titanium application in dental treatment
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Bachanek, Teresa; Zimenkovsky, Andrzej; Hendzel, Barbara; Tymczyna-Borowicz, Barbara; Borowicz, Janusz; Samborski, Dariusz; Wolańska, Ewa; Pitura, Karolina; Szybinsky, Volodimir; Бачанек, Тереза; Зіменковський, Анджей; Сибинський, Володимир; Пітура, Кароліна; Хендзел, Барбара; Волянська, Ева; Самборський, Дарюш; Боровиць, Януш; Тимчин-Боровиць, Барбара
Titanium is a light grey metal found in such minerals as ilmenite, rutile and titanite. Nanoparticles are becoming more widely used in medicine, dentistry, pharmacy and as food additives. The aim of this work was to highlight some aspects in applying titanium and its alloys in dental restorations. Both medical and dental implant surgeons despite of huge efforts in using biocompatible materials face some challenging issues on complications which might appear even when using as inert metals as titanium. These problems may develop due to the penetration of aluminium and vanadium ions, found in negligible quantities in the implant alloys, into the body tissues. Failures in placing titanium implant can be caused by galvanic or electrochemical corrosion in the oral cavity due to release of titanium ions into the neighbouring tissues. Other possible failures in implant placement may develop due to bacterial contamination, and the development of implant inflammatory reaction supported by presence of macrophages may lead to implant rejection and loss. Released titanium ions inhibit the growth of hydroxyapatites. During corroding process metal ions or corrosion products penetrate body tissues and enter the body cells. Their local activity is known as ’metallosis’. From the biological point of view this results in tissue damage. Another possible adverse effect that might be caused by metal implants and their corrosion is allergic reactions. Side effects are rare as physical and chemical properties of titanium, first and foremost, its biocompatibility, define it as s recommended material to use in oral surgery, endodontics, prosthetics and orthodontics.
Аналіз захворюваності хвороб органів травлення в студентській популяції та профілактичні заходи їх подолання
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Адамович, І. В.; Вовк, К. В.; Літвін, О. І.; Ніколенко, Є. Я.; Бакуменко, М. Г.; Дергачова, А. В.; Адамович, И. В.; Вовк, К. В.; Литвин, Е. И; Николенко, Е. Я.; Бакуменко, М. Г.; Дергачова, А. В.; Adamovych, I. V.; Vovk, K. V.; Litvin, O. I.; Nikolenko, Е. Ya.; Bakumenko, M. G.; Dergachova, A. V.
Публікація присвячена дослідженню теми сприйнятливості студентської популяції до захворювань органів шлунково-кишкового тракту. У цій статті проаналізована захворюваність і поширеність хвороб органів шлунково-кишкового тракту серед студентів, що навчаються у ВНЗ м. Харкова за даними Харківської міської студентської лікарні за 2016-2017рр. Зроблений порівняльний аналіз цих показників з показниками захворюваності і поширеності цієї патології в загальній популяції населення старше 18 років, за даними ХМП №26 за той же звітний період. На підставі проведеного аналізу запропоновані рекомендації по дотриманню принципів збалансованого харчування для студентів. Особлива увага була звернена авторами на необхідність впровадження профілактичних заходів в практичній діяльності для боротьби з негативними тенденціями поширення цієї категорії захворювань у студентів.
Рівні сироваткового с-реактивного білка та інтерлейкіну-6 як предикторів тяжкості перебігу гострого коронарного синдрому
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Веремчук, С. Ф.; Маруняк, С. Р.; Дзюба, Д. О.; Лоскутов, О. А.; Веремчук, С. Ф.; Маруняк, С. Р.; Дзюба, Д. О.; Лоскутов, О. А.; Veremchuk, S. F.; Marunyak, S. Р.; Dzyuba, D. А.; Loskutov, О. A.
Робота присвячена дослідженню визначення ролі С-реактивного білка та інтерлейкіна-6 (IL-6) як сироваткових маркерів оцінки нестабільності бляшки у пацієнтів з гострим коронарним синдромом, при проведенні ендоваскулярної коронарної реваскуляризації. У дослідження увійшов 81 хворий (18 пацієнтів групи контролю без ознак ішемічної хвороби серця, 20 пацієнтів зі стабільною стенокардією, 20 пацієнтів з нестабільною стенокардією, 23 пацієнта з гострим інфарктом міокарда). Групи обстежених були порівняні за статтю, віком і виду проведеної коронарної реваскуляризації. Середній вік становив 67,4±4,2 років. Серед них – 57 чоловіків и 24 жінки. Концентрації С-реактивного білка та IL-6 визначались після збору усіх зразків, при одночасному виявленні ліпідограми, глюкози крові та інших супутніх показників. Отримані дані показали, що в групі пацієнтів з гострим інфарктом міокарда рівень Среактивного білка перевищував аналогічні значення, зафіксовані в групі контролю в середньому на 85,59±3,9%, в групі пацієнтів з стабільною стенокардією – на 77,54±2,7%, в групі обстежених з нестабільною стенокардією – в середньому на 33,85±1,8%. При цьому, значення IL-6 були вище відповідних значень, які фіксувалися в групі контролю в середньому на 74,9±2,4%, в порівнянні з групою зі стабільною стенокардією – на 67,03±3,1% і перевищували цей показник у пацієнтів з нестабільною стенокардією в середньому на 24,85±1,8%. В ході роботи була отримана пряма кореляційна залежність між значеннями С-реактивного білка і IL-6, які спостерігалися у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда в 1-у добу перебування в стаціонарі. Результати роботи показують, що сироваткові рівні С-реактивного білка та IL-6 можуть використовуватися як маркери для визначення стійкості бляшки та мають певну релевантність в процесі розвитку гострого коронарного синдрома, що вказує на значну цінність даних показників в оцінці його прогнозу.
Оптимізація лікування хворих на неалкогольний стеатогепатит на тлі атерогенної дисліпідемії
(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Щербак, Ольга Василівна; Щербак, Ольга Васильевна; Shcherbak, O. V.
Атерогенна дисліпідемія є важливим патогенетичним механізмом розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки, яка потребує своєчасного лікування з метою попередження виникнення ускладнень. Мета дослідження: оцінити ефективність призначення урсодезоксихолевої кислоти і левока- рнітину на фоні середніх терапевтичних доз розувастатину у хворих на неалкогольний стеатогепатит у поєднанні з атерогенною дисліпідемією. Матеріали і методи. Обстежено 42 хворих на неалкогольний стеатогепатит на тлі атерогенної дисліпідемії. Середній вік хворих: 54,3±5,7 років. Оцінювали ліпідний профіль та функціональний стан печінки. Виділено дві групи: І (n=20) – хворі отримували розувастатин 20 мг на добу, урсодезоксихолеву кислоту 15 мг/кг/добу, левокарнітин 2 г на добу 3 місяці; ІІ (n=22) – хворі отримували розувастатин 20 мг на добу, урсодезоксихолеву кислоту 15 мг/кг/добу 3 місяці. Результати дослідження. У пацієнтів І групи на фоні лікування відмічалось зниження активності аланінамінотрансферази у 2,1 рази, аспартатамінотрансферази – у 2,1 рази, гамаглутамілтранспептидази – у 2,4 рази, що супроводжувалось нормалізацією показників ліпідного профілю. Висновки. У хворих на неалкогольний стеатогепатит на тлі атерогенної дисліпідемії може бути рекомендоване включення до складу лікувальних комплексів комбінації урсодезоксихолевої кислоти і левокарнітину. Атерогенная дислипидемия является важным патогенетическим механизмом развития неалкогольной жировой болезни печени, которая требует своевременного лечения с целью предупреждения возникновения осложнений. Цель исследования: оценить эффективность назначения урсодезоксихолевой кислоты и левокарнитина на фоне средних терапевтических доз розувастатина у больных с неалкогольным стеатогепатитом в сочетании с атерогенной дислипидемией. Материалы и методы. Обследовано 42 больных на неалкогольный стеатогепатит на фоне атерогенной дислипидемии. Средний возраст больных: 54,3 ± 5,7 лет. Оценивали липидный профиль и функциональное состояние печени. Выделены две группы: I (n = 20) - больные получали розувастатин 20 мг, урсодезоксихолевую кислоту 15 мг/кг/сут, левокарнитин 2 г в сутки 3 месяца; ІІ (n = 22) - больные получали розувастатин 20 мг, урсодезоксихолевую кислоту 15 мг/кг/сут 3 месяца. Результаты исследования. У пациентов I группы на фоне лечения отмечалось снижение активности аланинаминотрансферазы в 2,1 раза, аспартатаминотрансферазы - в 2,1 раза, гамаглутамилтранспептидазы - в 2,4 раза, что сопровождалось нормализацией показателей липидного профиля. Выводы. У больных на неалкогольный стеатогепатит на фоне атерогенной дислипидемии рекомендовано включение в состав лечебных комплексов комбинации урсодезоксихолевой кислоты и левокарнитина. Atherogenic dyslipidemia is an important pathogenetic mechanism of the development of non-alcoholic fatty liver disease, which requires timely treatment in order to prevent possible complications. The aim of this study is to assess the efficacy of the therapy with ursodeoxycholic acid and levocarnitine supported by the median therapeutic doses of rosuvastatin in patients with non-alcoholic steatohepatitis and concomitant atherogenic dyslipidemia. Materials and methods. 42 patients whose average age of patients was 54.3±5.7 years were examined for having diagnosis of non-alcoholic steatohepatitis and concomitant atherogenic dyslipidemia. The lipid profile and functional state of the liver were evaluated. Two groups were identified: I (n=20) included patients who received rosuvastatin in a dose of 20 mg per day, ursodeoxycholic acid in a dose of 15 mg/kg/day, and levocarnitine in a dose of 2 g per day for 3 months; II (n=22) included patients who received rosuvastatin in a dose of 20 mg per day, ursodeoxycholic acid in a dose of 15 mg/kg/day for 3 months. Results. The patients of group I through the course of therapy were found out to have decreased activity of alanine aminotransferase in 2.1 times, aspartate aminotransferase – in 2.1 times, gamma glutamyl transpeptidase – in 2.4 times that was accompanied by the lipid profiles normalization. Conclusions. The combination of ursodeoxycholic acid and levocarnitine in the integrated therapy may be recommended to manage patients with non-alcoholic steatohepatitis with atherogenic dyslipidemia.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 18, вип. 3 (63) за Дата публікації

Результатів на сторінці

Налаштування сортування