Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2024, Том 24, вип. 4 (88)

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/25560

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 28

Активність каспаза-3 в тканинах інтерстицію міокарда шлуночків при довготривалому блокуванні релізінг-гормону у щурів самців на тлі введення кверцетину
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Ворошилова, Тетяна Анатоліївна; Шепітько, Володимир Іванович; Стецук, Євген Валерійович; Voroshylova, T. A.; Shepitko, V. I.; Stetsuk, E. V.
Каспаза-3 є постійно активованим протеолітичним ферментом, хоча точна роль цього білка в апоптозі в основному невідома. Деякі експерименти показали, що каспаза-3 має вирішальне значення для загибелі клітин. Це також важливо для певних біохімічних змін, пов’язаних з ініціацією та завершенням апоптозу. Чоловіки із застійною серцевою недостатністю мають відносно низький рівень тестостерону. Кілька досліджень показали, що лікування тестостероном збільшує серцевий викид і знижує периферичний судинний опір. Проте вплив тестостерону на функцію серця, апоптоз кардіоміоцитів і ремоделювання шлуночків повністю не з’ясовано. Метою нашого дослідження було з'ясувати вплив пригнічення тестостерону на активність каспаза-3 в тканинах серця при довготривалому блокуванні релізінг-гормону у щурів самців на тлі введення кверцетину. Матеріали та методи. Дослідження проведено на 60 статевозрілих щурах-самцях. Тварин рандомізовано розподілили на дві групи: контрольну (n=10) та дослідну (n=50). Тваринам дослідної групи з метою модуляції центральної депривації синтезу лютеїнізуючого гормону вводили розчин триптореліну в дозі 0,3 мг діючої речовини на кг маси тварини та кверцетин по 100 мг на кг маси тіла 3 рази на тиждень. Імуногістохімічний аналіз каспази-3. Аналіз їх показав, що каспаза 3, як зимогенний фермент при введенні триптореліну різко максимально збільшується на 30-у добу спостереження, а потім іде поступове достовірне зменшення цього показника на 180-у та 365-у доби при р˂0.05. При введенні триптореліна і кверцетина, як видно на рис. 2, зберігається основна закономірність (різке підвищення на 30-у добу, а потім поступовий спад до 365-ї доби), але достовірність зменшення кількісного параметра суттєва лише на 30-у та 90-у доби дослідження. Висновки. Додавання до раціону харчування кверцетину призводить до зменшення імунореактивності клітин серця піддослідних тварин за експресією каспази-3, що можна розцінювати як явище компенсаторне, спрямоване на збалансованість апаптозу в умовах гормональної дисфункції по пригніченню синтезу тестостерону Caspase-3 is a key enzyme in apoptosis, though its exact role in programmed cell death remains incompletely understood. Studies have demonstrated that caspase-3 plays a critical role in cell death in specific cell types or under particular stimuli, as well as in initiating and completing biochemical processes associated with apoptosis. Men with congestive heart failure often exhibit reduced testosterone levels, and research suggests that testosterone therapy can improve cardiac output and lower peripheral vascular resistance. However, its effects on cardiac function, cardiomyocyte apoptosis, and ventricular remodeling remain unclear. The aim of this study was to examine the impact of testosterone suppression on caspase-3 activity in cardiac tissues during long-term releasing hormone blockade in male rats treated with quercetin. Materials and methods. The study was conducted on 60 sexually mature male rats. The animals were randomly divided into two groups: control (n=10) and experimental (n=50). In order to modulate central deprivation of luteinising hormone synthesis, animals in the experimental group received solution of tryptorelin at a dose of 0.3 mg of active ingredient per kg of body weight and quercetin at 100 mg/kg of body weight 3 times a week. Results. Immunohistochemical analysis of caspase-3 showed that caspase 3 increased sharply to a maximum on the 30th day of observation after the administration of tryptorelin, followed by a gradual significant decrease in this indicator on the 180th and 365th days at p˂0.05. When tryptorelin and quercetin Актуальні проблеми сучасної медицини 200 were administered, as shown in Fig. 2, the main pattern (a sharp increase on day 30 and then a gradual decline until day 365) is preserved, but the reliability of the decrease in the quantitative parameter is significant only on days 30 and 90 of the study. Conclusions. The addition of quercetin to the diet leads to a decrease in the immunoreactivity of heart cells in experimental animals by caspase-3 expression, which can be regarded as a compensatory phenomenon aimed at balancing apoptosis in the conditions of hormonal dysfunction by suppressing testosterone synthesis.
Аналіз впливу біомеханічних властивостей жувальних, скроневих, латеральних і медіальних крилоподібних м’язів на виникнення і подальший розвиток генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-26) Коваль, Юрій Павлович; Дворник, Валентин Миколайович; Перепелова, Тетяна Василівна; Кіндій, Віктор Данилович; Петренко, Руслан Володимирович; Лугова, Любов Олександрівна; Koval, Y. P.; Dvornyk, V. M. ; Perepelova, T. V.; Kindii, V. D.; Petrenko, R. V.; Lygova, L. O.
Підвищене стирання твердих тканин зубів є давньою нагальною проблемою, яка набула широкого поширення серед населення різних краї. Його відсоток коливається в межах, починаючи від 3% і до 83,2%. У вивченні впливу м’язів, що піднімають, висувають та зміщують вбік нижню щелепу на патогенез генералізованого підвищеного стирання твердих тканин зубів не з’ясована біомеханічна складова м’язів «швидкість» і «сила». Мета: застосовуючи принцип Д. Бернуллі, дослідити вплив біомеханічних властивостей «швидкість» і «сила» жувальних, скроневих, медіального і латерального крилоподібних м’язів на пріоритетному боці та на боці другорядного значення для жування на розвиток підвищеного стирання твердих тканин зубів. Завдання: за допомогою магнітнорезонансної томографії визначити довжину, ширину і товщину жувальних, скроневих й крилоподібних м’язів на пріоритетному боці та на боці другорядного значення для жування у пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів та у осіб без ознак підвищеного стирання. Застосовуючи принцип Д.Бернуллі, обчислити для кожного вказаного м’яза безрозмірний коефіцієнт, а потім за ним порівняти біомеханічні властивості «швидкість» і «сила» досліджуваних м’язів і визначити їх вплив на розвиток підвищеного стирання твердих тканин зубів. Обговорення результатів дослідження. Зі збільшенням ступеня тяжкості підвищеного стирання зубів все дужче скроневий і жувальний м’язи набувають фізичної якості «сили», а крилоподібні м’язи – «швидкості». Більше набуття фізичної якості «сили» скроневими і жувальними м’язами і якості «швидкості» крилоподібними м’язами призводить до підвищеного тертя оклюзійних поверхонь зубів. Висновок. Порушення рівноваги між фізичними якостями «сила» і «швидкість» жувальних, скроневих та крилоподібних м’язів впливає на розвиток підвищеного стирання зубів. Increased wear of dental hard tissues is a longstanding and pressing issue that has become widespread among populations across different regions, with prevalence ranging from 3% to 83.2%. The influence of the muscles responsible for lifting, extending, and moving the lower jaw on the pathogenesis of generalized increased tooth wear has been studied, but the biomechanical components of “speed” and “force” in these muscles have not been fully clarified. Objective. Using D. Bernoulli's principle, this study aims to investigate the impact of the biomechanical properties—specifically "speed" and "force"—of the masticatory, temporal, medial, and lateral pterygoid muscles on the side of priority and secondary importance for chewing, and their role in the development of increased wear of tooth hard tissues. The tasks of the study is to determine the length, width, and thickness of the masticatory, temporalis, and pterygoid muscles on the primary and secondary chewing sides in patients with increased attrition of tooth hard tissues, as well as in individuals without signs of increased attrition; using D. Bernoulli’s principle, to calculate a dimensionless coefficient for each muscle, and compare the biomechanical properties of “speed” and “force” of the studied muscles to determine their impact on the development of increased wear of tooth hard tissues. Discussion of Results. As the severity of increased tooth wear progresses, the temporal and masticatory muscles exhibit the physical property of “strength”, while the pterygoid muscles demonstrate “speed”. A greater acquisition of “strength” by the temporal and masticatory muscles, coupled with increased "speed" in the pterygoid muscles, leads to heightened friction between the occlusal surfaces of the teeth. Conclusion. The imbalance between the physical properties of “strength” and “speed” in the masticatory, temporal, and pterygoid muscles contributes to the development of increased wear of hard dental tissues.
Аналіз ефективності бортезоміб-вмісних схем у хворих на множинну мієлому
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-27) Стаднік, Єлизавета Олександрівна; Маслова, Ганна Сергіївна; Stadnik, Y. O.; Maslova, G. S.
Множинна мієлома належить до онкогематологічних захворювань, що вражає кістковий мозок і характеризується аномальною проліферацією пухлинних плазматичних клітин. Мета дослідження – визначити ефективність застосування схеми хіміотерапії, що складається з бортезомібу, леналідоміду та дексаметазону у пацієнтів з прогресією множинної мієломи з урахуванням факторів негативного прогнозу. Матеріали та методи дослідження. До І групи включено 23 пацієнти з прогресією множинної мієломи, які отримували хіміотерапію, що складалась з бортезомібу, леналідоміду та дексаметазону. До контрольної ІІ групи увійшли 18 практично здорових осіб. Хворі І групи були обстежені двічі: до початку специфічного лікування та після 3-х курсів після проведеної хіміотерапії. Оцінювали показники загального та біохімічного аналізів крові, мієлограму, імунофіксацію та електрофорез білків сироватки крові та сечі з оцінкою моноклонального парапротеїну, рівень ß2- мікроглобуліну. Відповідь на лікування оцінювали згідно з критеріями Міжнародної робочої групи з мієломи 2016 року. Результати дослідження. Серед пацієнтів, які отримували хіміотерапію як терапію І лінії, загальний показник відповіді становив 83,33% (15/18), із них дуже добру часткову відповідь виявлено у 77,78% (14/18) пацієнтів, часткову відповідь – у 5,55% (1/18), прогресію захворювання – у 16,67% (3/18) пацієнтів. Introduction. Multiple myeloma is a hematologic malignancy that affects the bone marrow, characterized by the abnormal proliferation of tumor plasma cells. This study aims to assess the effectiveness of a chemotherapy regimen consisting of bortezomib, lenalidomide, and dexamethasone in patients with progressive multiple myeloma, considering negative prognostic factors. Materials and Methods. Group I comprised 23 patients with progressive multiple myeloma who received chemotherapy with bortezomib, lenalidomide, and dexamethasone. The control group (Group II) consisted of 18 healthy individuals. Patients in Group I were examined twice: once before the initiation of treatment and again after completing three courses of chemotherapy. The evaluation included general and biochemical blood analyses, myelogram, immunofixation, and electrophoresis of blood serum and urine proteins, as well as the assessment of monoclonal paraprotein and the level of β2-microglobulin. Treatment response was evaluated according to the criteria set by the International Myeloma Working Group (2016).
Аналіз спектру мікрофлори дихальних шляхів у пацієнтів з респіраторними інфекціями у динаміці за період 2018-2023 років
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Марченко, Олена Геннадіївна; Marchenko, O. H.
Пандемія COVID-19 без сумніву вплинула на спектр мікроорганізмів, їх стійкість до антибіотиків, появу мультирезистентних штамів та збільшення споживання антибіотиків пацієнтами з COVID19 у лікарнях. Дані світової та вітчизняної літератури щодо динаміки складу респіраторної мікрофлори на тлі пандемії COVID-19 на сьогодні є неповними та суперечливими. Мета дослідження: проаналізувати спектр мікрофлори дихальних шляхів пацієнтів у динаміці за період 2018-2023 рр. Проводився ретроспективний аналіз результатів мікробіологічного моніторингу мікроорганізмів, виділених з біоматеріалів від 2770 пацієнтів з гострими респіраторними захворюваннями за період з 2018 по 2023 рр. за даними Комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради». Встановлено, що за період до пандемії 2018-2019 рр. серед виділених збудників переважно реєструвалась кокова мікрофлора – S. aureus, S. pneumoniae, S. haemolyticus, S. agalacticae. За період пандемії COVID-19 у 2020-2023 рр. спектр збудників змінився і характеризувався зростанням частки C. albicans, Enterococcus spp. і K. рneumoniae. При порівнянні періоду пандемії 2020-2021 рр., який характеризувався нераціональним використанням антимікробних препаратів, з періодом 2022-2023 рр., коли антибіотики почали застосовувати більш помірковано, у картині мікробного пейзажу також визначалися відмінності. У 2022-2023 рр. у порівнянні з 2020-2021 рр. знову відмічалася тенденція до збільшення кокової мікрофлори, зокрема S. aureus, S. pyogenes і Enterococcus spp., бактерій роду Acinetobacter та зменшення питомого вмісту серед збудників C. albicans і S. haemolyticus. Висновки До пандемії 2018-2019 рр. серед виділених збудників переважно домінувала кокова мікрофлора (S. aureus, S. pneumoniae, S. haemolyticus, S. agalacticae). За період пандемії COVID-19 у 2020-2023 рр. мала місце зміна спектру збудників зі зростанням частки грибкової та внутрішньолікарняної мікрофлори (C. albicans, Enterococcus spp. і K. рneumoniae). При аналізі періодів пандемії COVID-19 між собою встановлено, що у 2022-2023 рр. у порівнянні з 2020-2021 рр. знову відмічалася тенденція до збільшення кокової мікрофлори (S. aureus, S. pyogenes і Enterococcus spp., бактерій роду Acinetobacter) та зменшення частки збудників C. albicans і S. haemolyticus. The COVID-19 pandemic has undoubtedly affected the spectrum of microorganisms, their resistance to antibiotics, the emergence of multidrug-resistant strains and the increased consumption of antibiotics by patients with COVID-19 in hospitals. The data from the world and national literature on the dynamics of the respiratory microflora in the context of the COVID-19 pandemic are currently incomplete and contradictory. The purpose of the study is to analyse the spectrum of patients' respiratory tract microflora in the dynamics for the period 2018-2023. A retrospective analysis of the results of microbiological monitoring of microorganisms isolated from biomaterials from 2770 patients with acute respiratory diseases for the period from 2018 to 2023 was conducted based on the data obtained from the Poltava Regional Clinical Infectious Diseases Hospital of the Poltava Regional Council. It was found out that in the period before the 2018-2019 pandemic, coccal microflora represented by S. aureus, S. pneumoniae, S. haemolyticus, S. Agalacticae, was predominantly recorded among the isolated pathogens. During the COVID-19 pandemic in 2020-2023, the spectrum of pathogens changed and was characterised by an increase in the proportion of C. albicans, Enterococcus spp., and K. pneumoniae. When comparing the 2020-2021 pandemic period, which was characterised by the irrational use of antimicrobials, with the period of 2022-2023, when antibiotics began to be used more moderately, differences were also identified in the microbial landscape. In 2022-2023, compared to 2020-2021, there was again a trend towards an increase in coccal microflora, in particular S. aureus, S. pyogenes and Enterococcus spp. and Acinetobacter, and a decrease in the proportion of C. albicans and S. haemolyticus. Thus, prior to the 2018-2019 pandemic, coccal microflora (S. aureus, S. pneumoniae, S. haemolyticus, S. agalacticae) dominated among the isolated pathogens. During the COVID-19 pandemic in 2020-2023, there was a change in the spectrum of pathogens with an increase in the proportion of fungal and hospitalacquired microflora (C. albicans, Enterococcus spp. and K. pneumoniae). When analyzing the period of the COVID-19 pandemic, it was revealed that in 2022-2023, compared to 2020-2021, there was a tendency towards an increase in the coccal microflora (S. aureus, S. pyogenes and Enterococcus spp., Acinetobacter) and decrease in the proportion of pathogens C. albicans and S. haemolyticus.
Варіабельність серцевого ритму в оцінці адаптаційних можливостей новонароджених з перинатальним ураженням центральної нервової системи
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Соловйова, Галина Олексіївна; Цвіренко, Світлана Миколаївна; Фастовець, Марина Миколаївна; Жук, Людмила Анатоліївна; Рудь, Карина Олегівна; Soloviova, H. O.; Tsvirenko, S. M.; Fastovets, M. M.; Zhuk, L. A.; Rud, K. O.
Одним з найактивніше досліджуваних нині аспектів в перинатальній кардіології є нейрогуморальні механізми регуляції серцевого ритму у новонароджених. Це пов'язано з тим, що серцевий ритм є відображенням фундаментального співвідношення у функціонуванні не тільки серцево-судинної системи, а й усього організму новонародженої дитини в цілому, оскільки є основним маркером функціонування вегетативної нервової системи. Варіабельність серцевого ритму відображає ступінь напруження регуляторних систем, що виникає у відповідь на стресорний вплив. Мета вивчення особливості вегетативної регуляції серцевого ритму у новонароджених з перинатальним ураженням центральної нервової системи за даними добового моніторування електрокардіограми. В дослідження було включено 40 доношених новонароджених, з яких сформовані дві групи: І група - новонароджені без ураження центральної нервової системи (n=23), ІІ група - новонароджені з гіпоксично-ішемічним ураженням головного мозку (n=17). За результатами часового та спектрального аналізу варіабельності серцевого ритму було доведено що зміни в ранньому неонатальному періоді корелюють з клінічними ознаками порушення постнатальної адаптації. У всіх новонароджених на 3-4 добу життя відмічають зниження парасимпатичних впливів на серцевий ритм та підвищеної протягом доби активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи асоціюється із глибшою вегетативною дисфункцією, яка призводить до дизрегуляції системи кровообігу. Дисбаланс симпатичних і парасимпатичних впливів на серце у новонароджених, які перенесли асфіксію, є одним з аритмогенних факторів. Варіабельність серцевого ритму є важливим інформативним показником, що дає змогу своєчасно сформувати групу ризику дітей, загрозливих щодо реалізації порушень ритму серця з метою подальшого катамнестичного спостереження. The neurohumoral mechanisms regulating heart rhythm in newborns are a focal point of research in perinatal cardiology. This emphasis arises from the fact that heart rhythm serves as a key indicator of the functional interplay within the cardiovascular system and the overall physiological state of a newborn, acting as a primary marker of autonomic nervous system activity. Aim: To examine the characteristics of autonomic heart rhythm regulation in newborns with perinatal injuries of central nervous system through daily electrocardiogram monitoring. Subjects and methods. The study included 40 full-term newborns divided into two groups: Group I involved conditionally healthy newborns (n = 23), and Group II included newborns with hypoxic-ischemic lesions of the central nervous system (n = 17). Based on temporal and spectral analysis of heart rate variability, it was demonstrated that changes in the early neonatal period correlate with clinical signs of impaired postnatal adaptation. By the 3rd–4th day of life, all newborns exhibited a decrease in parasympathetic influence on heart rhythm and increased activity of the sympathetic division of the autonomic nervous system during the day. Hypoxic-ischemic injury of the central nervous system was associated with more pronounced autonomic dysfunction, leading to impaired regulation of the circulatory system. An imbalance between sympathetic and parasympathetic influences on the heart in newborns, who experienced asphyxia was identified as a significant arrhythmogenic factor. Heart rate variability emerges as a critical, informative marker for identifying at-risk newborns prone to developing heart rhythm disorders, facilitating timely inclusion in risk groups and ensuring appropriate follow-up care.
Видалення металевих сторонніх предметів з м’яких тканин комбінованим методом
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Іванова, Галина Олегівна; Дудченко, Максим Олександрович; Кравців, Микола Ігорович; Іващенко, Дмитро Миколайович; Городова-Андрєєва, Тамара Валер'янівна; Ivanova, G. O.; Dudchenko, M. O.; Kravtsiv, M. I.; Ivashchenko, D. M.; Shevchuk, M. P.; Horodova-Andrieieva, T. V.
Проведення бойових дій на території Україна призвело до великої кількості постраждалих з вогнепальними пораненнями. Однією специфічною особливістю сучасної вогнепальної та вибухової зброї, є вплив снаряду, який ранить у вигляді уламків, куль, вторинних та третинних уламків й інших сторонніх тіл різного матеріалу (скло, пластик, грунт, залишки одягу), які залишаються в тканинах постраждалого. Питома вага уламкових поранень серед масиву бойової травми становить 56,7%. Лікування поранених з вогнепальним осколковим або кульовим пораненням направлене на видалення стороннього тіла та відновлення анатомо-фізіологічних особливостей тканин. Єдина тактика щодо видалення сторонніх тіл наразі відсутні. Мета дослідження. Покращення результатів видалення металевих сторонніх предметів за допомого комбінованого методу під час повторної хірургічної обробки рани. Матеріали та методи дослідження. Аналіз проведено серед 364 хворих, які були поділені на ІІ групи дослідження. І група складалась з 191 пораненого, видалення металевих уламків яким видалялись традиційним методом за допомогою магнітного інструментарію. ІІ група містила 173постраждалих, видалення сторонніх тіл яким проводилось за допомогою комбінації рентгенографічної мобільної установки та ультразвукового контролю. Результати дослідження показали, що комбінований метод видалення сторонніх тіл має безліч переваг над традиційним. Застосування комбінованого методу видалення сторонніх тіл металевої щільності значно підвищує ефективність видалення на 20,6%. Інтраопераційні ускладнення в ІІ групі виникали в 5,2 рази рідше, порівняно з І групою (1,7% проти 8,9%). Серед І групи дослідження показник VAS становив 7,5±0,3, а серед ІІ групи – 4,5±0,32, що достовірно зменшило рівень післяопераційного болю. Застосування комбінованого методу попереджає виникнення запальних процесів в післяопераційному періоді та знижує розвиток післяопераційних ускладнень. Introduction. The ongoing hostilities in Ukraine have led to a significant number of victims with gunshot wounds. A distinguishing characteristic of modern firearms and explosive weapons is the impact of projectiles that cause injuries in the form of fragments, bullets, secondary and tertiary shrapnel, and other foreign bodies (e.g., glass, plastic, soil, or clothing remnants) that remain embedded in the victim's tissues. Shrapnel wounds account for 56.7% of all combat injuries. The treatment of gunshot and bullet wounds focuses on the removal of foreign bodies and the restoration of the anatomical and physiological integrity of the affected tissues. However, there is currently no standardized approach to the removal of such foreign bodies. The objective of this study was to enhance outcomes in the removal of metallic foreign bodies by employing a combined method during repeated surgical wound treatment. Participants and methods. The study involved two research groups. The first group (Group I) consisted of 191 wounded individuals whose metal fragments were removed using the traditional method with magnetic instruments. The second group (Group II) included 173 patients whose foreign bodies were removed using a combination of a mobile X-ray unit and ultrasound guidance. Results. The findings demonstrated that the combined method for removing foreign bodies offers significant advantages over the traditional approach. The combined method increased the removal efficiency by 20.6%. Intraoperative complications were 5.2 times less frequent in Group II compared to Group I (1.7% vs. 8.9%). Postoperative pain levels, measured using the Visual Analog Scale (VAS), were significantly lower in Group II (4.5 ± 0.32) compared to Group I (7.5 ± 0.3). Additionally, the combined method effectively minimized the risk of inflammatory processes and reduced the incidence of postoperative complications. These results highlight the combined method as a superior approach for the removal of metallic foreign bodies, improving both surgical outcomes and patient recovery.
Вплив модуляторів транскрипційних факторів на показники системи оксиду азоту в крові щурів за умов ліпополісахарид-індукованої системної запальної відповіді
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Моргун, Є. О.; Костенко, Віталій Олександрович; Morhun, Ye. O.; Kostenko, V. O.
Метою роботи було дослідження впливу модуляторів транскрипційних факторів на показники системи NO в крові щурів за умов ліпополісахарид (ЛПС)-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження проводили на 42 білих щурах лінії Вістар масою 180–220 г, розподілених на 6 груп по 7 тварин у кожній: 1-ша група – інтактні щури (контроль I); 2-га група – моделювання ЛПС-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ) (контроль II). У інших групах за умов моделювання СЗВ призначали модулятори транскрипційних факторів: у 3-й групі вводили протипухлинний засіб бортезоміб (використовується для лікування множинної мієломи та мантійноклітинної лімфоми), що є інгібітором NF-κB (через пригнічення протеасоми); у 4-й групі – протипухлинний агент SR 11302 (досліджується як засіб для лікування раку легень), що є інгібітором транскрипційного фактора AP-1; у 5-й групі – специфічний індуктор сигнального шляху Nrf2–ARE диметилфумарат; у 6-й групі – флавоноїд, що є інгібітором NF-κB та індуктором сигнального шляху Nrf2, – кверцетин. Виявлено, що ЛПС-індукована СЗВ спричиняє значне підвищення активності загальної NOS і iNOS, яке супроводжується зниженням активності cNOS і аргінази в сироватці крові. Це вказує на розвиток у організмі щурів нітрозативного стресу та порушення метаболізму L-аргініну. Застосування інгібіторів NF-κB (бортезоміб) та AP-1 (SR 11302), а також активаторів Nrf2 (диметилфумарат і кверцетин) знижує активність iNOS, частково нормалізує активність cNOS, демонструючи їхній протизапальний і метаболічний ефект. Найбільш ефективними препаратами для корекції нітрозативного стресу за умов СЗВ є бортезоміб і SR 11302, які забезпечують зниження активності iNOS до рівня, близького до інтактного, та часткове відновлення функціональної активності cNOS. Застосування більшості модуляторів транскрипційних факторів (бортезоміб, диметилфумарат, кверцетин) сприяє частковому відновленню активності аргінази, що підкреслює їхню потенційну роль у корекції порушеного метаболізму L-аргініну. Водночас інгібітор AP-1 (SR 11302) ще більше знижує активність аргінази порівняно з ЛПС-індукованою групою, що вказує на можливе блокування компенсаторних механізмів ферменту та посилення дисбалансу метаболізму. Отримані дані підтверджують ключову роль сигнальних шляхів NF-κB, AP-1 і Nrf2 у регуляції нітрозативного стресу, що може бути перспективним напрямком для фармакологічної корекції запальних і метаболічних порушень. The study aimed to investigate the effect of transcription factor modulators on nitric oxide (NO) system parameters in the blood of rats under lipopolysaccharide (LPS)-induced systemic inflammatory response (SIR). The experiment was conducted on 42 male Wistar rats weighing 180–220 g, divided into 6 groups (7 animals per group): Group 1 included intact rats (Control I); Group 2 involved rats, which underwent LPSinduced systemic inflammatory response (SIR) modeling (Control II). In the remaining groups, transcription factor modulators were administered under SIR modeling: Group 3 received the anticancer drug bortezomib (used to treat multiple myeloma and mantle cell lymphoma), an NF-κB inhibitor (via proteasome suppression); Group 4 received the anticancer agent SR 11302 (investigated as a potential treatment for lung cancer), an inhibitor of the transcription factor AP-1; Group 5 received dimethyl fumarate, a specific activator of the Nrf2–ARE signaling pathway; Group 6 was administered with quercetin, a flavonoid that acts as an NF-κB inhibitor and an Nrf2 pathway activator. The results showed that LPS-induced SIR significantly increased total NOS and iNOS activity while reducing cNOS and arginase activity in blood serum. This indicates the development of nitrosative stress and impaired L-arginine metabolism in rats. The use of NF-κB inhibitors (bortezomib) and AP-1 inhibitors (SR 11302), as well as Nrf2 activators (dimethyl fumarate and quercetin) reduced iNOS activity and partially normalized cNOS activity, demonstrating their anti-inflammatory and metabolic effects. The most effective agents for correcting nitrosative stress in SIR were bortezomib and SR 11302, which reduced iNOS activity to near-intact levels and partially restored the functional activity of cNOS. Most transcription factor modulators (bortezomib, dimethyl fumarate, quercetin) partially restored arginase activity, highlighting their potential role in correcting impaired L-arginine metabolism. However, the AP-1 inhibitor (SR 11302) further decreased arginase activity compared to the LPS-induced group, suggesting possible inhibition of compensatory enzyme mechanisms and an exacerbation of metabolic imbalance. The findings confirm the key roles of the NF-κB, AP-1, and Nrf2 signaling pathways in regulating nitrosative stress, offering promising pharmacological targets for correcting inflammatory and metabolic disturbances.
Вплив піколінату хрому на розвиток оксидативного стресу у двоголовому м’язі стегна щурів за умов моделювання метаболічного синдрому
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Акімов, Олег Євгенович; Микитенко, Андрій Олегович; Міщенко, Артур Володимирович; Костенко, Віталій Олександрович; Akimov, O. Y.; Mykytenko, A. O.; Mischenko, A. V.; Kostenko, V. O.
Понад 1 мільярд людей у всьому світі страждають ожирінням, серед них приблизно 650 мільйонів дорослих, 340 мільйонів підлітків і 39 мільйонів дітей. За оцінками ВООЗ, до 2025 року приблизно 167 мільйонів людей матимуть надмірну вагу або ожиріння. Ожиріння може призводити до розвитку метаболічного синдрому, хвороб серця, інсульту, діабету 2 типу та деяких видів раку. Метою даної роботи є визначення впливу застосування індуктора активації транскрипційного фактора p38 на активності антиоксидантних ферментів, продукцію супероксидного аніон-радикалу, вміст окисно-модифікованих білків та концентрацію малонового діальдегіду у двоголовому м’язі стегна щурів за умов експериментального метаболічного синдрому. Дослідження проведене на 24 статевозрілих щурах-самцях лінії «Вістар» вагою 200-260 г, які були розподілені на 4 групи: контрольна; група моделювання метаболічного синдрому, який відтворювали шляхом додавання до стандартного раціону віварію 20% розчину фруктози в якості єдиного джерела питної води протягом 60 днів; група введення піколінату хрому в якості індуктора активації р38 в дозі 80 мкг/кг перорально щоденно протягом 60 діб; група поєднаного впливу введення піколінату хрому та відтворення метаболічного синдрому. У 10% гомогенаті двоголового м’язу стегна ми досліджували: продукцію супероксиду, активність супероксиддисмутази та каталази, вміст малонового діальдегіду та окисно-модифікованих білків. Введення піколінату хрому на фоні моделювання метаболічного синдрому призводить до зменшення базової продукції супероксиду в двоголовому м’язі стегна щурів на 25,7%, його продукція від мікросом та мітохондрій знижується на 18,8% та 24,4%, відповідно, порівняно із результатами групи метаболічного синдрому. Активність супероксиддисмутази зростає на 60,5%, а активність каталази зростає на 52,6%. Концентрація малонового діальдегіду в двоголовому м’язі стегна щурів за умов введення піколінату хрому на фоні моделювання метаболічного синдрому знижується на 41,2%, а вміст окисно-модифікованих білків зменшується на 34,3%. Введення піколінату хрому за умов моделювання метаболічного синдрому є ефективним засобом корекції оксидативного ушкодження ліпідів та білків в скелетних м’язах щурів за рахунок зниження продукції активних форм кисню та відновлення активності антиоксидантних ферментів. Over 1 billion people worldwide are affected by obesity, including approximately 650 million adults, 340 million adolescents, and 39 million children. According to WHO projections, 167 million individualsare expected to be overweight or obese by 2025. Obesity is a major risk factor for metabolic syndrome, cardiovascular disease, stroke, type 2 diabetes, and certain types of cancer.The aim of this study is to investigate the impact of a transcription factor p38 activation inducer on antioxidant enzyme activity, superoxide anion radical production, oxidatively modified protein levels, and malondialdehyde concentration in the biceps femoris muscle of rats under experimental metabolic syndrome conditions. Materials and methods. The study involved 24 sexually mature male Wistar rats weighing 200–260 g, divided into four groups: a control group; a metabolic syndrome model group, which was formed by providinga 20% fructose solution as the sole drinking source alongside a standard vivarium diet for 60 days; a chromium picolinate administration group, where chromium picolinate was administered orally at a dose of 80 μg/kg daily for 60 days; and a combined group subjected to both chromium picolinate administration and metabolic syndrome modeling. In a 10% homogenate of the biceps femoris muscle, the following parameters were analyzed: superoxide production, superoxide dismutase activity, catalase activity, malondialdehyde content, and levels of oxidatively modified proteins. Results. The administration of chromium picolinate during metabolic syndrome modeling significantly reduced oxidative stress in the biceps femoris muscle of rats. Basal superoxide production decreased by 25.7%, while superoxide production by microsomes and mitochondria decreased by 18.8% and 24.4%, respectively, compared to the metabolic syndrome group. Additionally, superoxide dismutase activity increased by 60.5%, and catalase activity rose by 52.6%. The concentration of malondialdehyde decreased by 41.2%, and the content of oxidatively modified proteins was reduced by 34.3%. Conclusion. Chromium picolinate administration under metabolic syndrome conditions effectively mitigates oxidative damage to lipids and proteins in rat skeletal muscle. This is achieved through a reduction in reactive oxygen species production and the restoration of antioxidant enzyme activity.
Вплив різних вибілюючих агентів на мікроелементний слад твердих тканин зубів
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-26) Дворник, Анна Валентинівна; Ткаченко, Ірина Михайлівна; Водоріз, Ярослав Юрійович; Dvornyk, A. V.; Tkachenko, I. M.; Vodoriz, Ya. Yu.
Зміна кольору зубів - поширена естетична проблема, яка стосується різних верств населення і може зустрічатися в будь-якому віці. Нині, за літературними даними, 74% опитаних вважають, що негарна посмішка негативно позначається на кар'єрі, а 92% вважають, що саме вона сприяє успіху в особистому житті. Сучасна стоматологія надає велику кількість способів вибілювання, які допомагають вирішити проблеми зміни кольору зубів. Найбільш поширеною на сьогоднішній день такою процедурою є професійне клінічне вибілювання. Отже, незважаючи на велику кількість публікацій і численні інновації за останні роки, проблема вибору препаратів для вибілювання зубів залишається актуальною. Метою роботи стало клініко-експериментальне обґрунтування вибору оптимальних методів вибілювання зубів та оцінка їх ефективності на основі експериментальних досліджень хімічного складу твердих тканин зубів, клінічних та лабораторних методів дослідження. Для досягнення вказаної мети визначено завдання дослідження: визначити зміни хімічного складу емалі зубів у експерименті після використання різних професійних систем і протоколів для вибілювання зубів. Провести оцінку досліджуваних показників у віддалені терміни після застосування різних вибілювальних препаратів та визначити який вплив мають вибілюючі агенти на тверді тканини зубів. Для досягнення поставленої мети використані експериментальні та статистичні методи досліджен-ня, а саме: мікроскопічне дослідження морфологічного та хімічного складу емалі з використанням скануючого електронного мікроскопа високої здатності серії Mira LM. При проведенні дослідження щодо аналізу показників експерименту у дослідних групах нами застосовано вибілювальні системи з використанням 35% перекису водню і 44% пероксиду карбаміду. За результатами проведеної роботи дійшли відповідних висновків. У нашому дослідженні проведено порівняння хімічного складу поверхні емалі зубів при застосуванні професійної гігієни і використанні пероксиду карбаміду та перекису водню в ролі хімічних компонентів системи для клінічного вибілювання зубів. Зміна цих показників буде істотно впливати на зміну значень показників ротової порожнини, зокрема складу ротової рідини пацієнтів, діяльності слинних залоз, а також на функціональну і структурну резистентність твердих тканин зубів. Після проведення експериментальних досліджень і встановлення розбіжності щодо основних елементів ми, можливо, будемо мати змогу в клініці вибирати препарати для вибілювання, спираючись на дані клінічних і лабораторних досліджень, із коректним призначен-ням ремінералізувальних препаратів із заданою кількістю хімічних елементів залежно від вибору вибілювального компонента. Intorduction. Discoloration of teeth is a common aesthetic concern affecting various segments of the population and individuals of all ages. According to current literature, 74% of respondents believe that an unattractive smile negatively impacts their career, while 92% think it influences success in their personal lives. Modern dentistry offers numerous whitening methods to address tooth discoloration, with professional clinical bleaching being one of the most commonly performed procedures. Despite the variety of available techniques and the continuous emergence of new advancements in recent years, the issue of selecting the most effective and safe whitening agents remains a pressing concern. The purpose of this study was to clinically and experimentally substantiate the selection of optimal teeth whitening methods and to assess their effectiveness. This evaluation was based on experimental analyses of the chemical composition of dental hard tissues, as well as clinical and laboratory research methodologies. To achieve this purpose, the study outlined the following objectives: 1. Identify changes in the chemical composition of tooth enamel in experimental settings after the application of various professional whitening systems and protocols. 2. Evaluate the long-term effects of whitening agents on the chemical composition and structural integrity of dental hard tissues. Methods. Experimental and statistical research methods were utilized to achieve these objectives, including microscopic analysis of the morphological and chemical composition of enamel using a high-resolution Mira LM electron microscope. For the experimental groups, bleaching systems containing 35% hydrogen peroxide and 44% carbamide peroxide were used to analyze their effects on enamel composition. Results and Conclusions. The study compared the chemical composition of enamel surfaces following professional hygiene procedures and the use of carbamide peroxide and hydrogen peroxide as active components in clinical teeth whitening systems. The findings demonstrated that changes in enamel composition significantly influence various oral parameters, including the composition of the oral fluid, the activity of salivary glands, and the functional and structural resilience of dental hard tissues. Experimental results revealed notable deviations in the basic elements of enamel. These findings underscore the importance of selecting whitening agents based on clinical and laboratory tests. Moreover, the use of remineralizing agents with specific chemical formulations tailored to the chosen whitening components is essential to mitigate potential adverse effects and preserve enamel integrity.
Динаміка клінічних показників загоєння постекстракційної рани після видалення мезіально нахилених ретенованих нижніх третіх молярів
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Аветіков, Георгій Давидович; Локес, Катерина Петрівна; Avetikov, G. D.; Lokes, K. P.
Дана стаття присвячена дослідженню змін клінічних показників (глибина пародонтальних кишень, товщина прикріплених ясен та стан другого моляра нижньої щелепи) у післяопераційний періоді. Мета дослідження: провести оцінку клінічних показників репарації постекстракційних ран після видалення мезіальнонахилених ретенованих нижніх третіх молярів за стандартним протоколом та протоколом із доповненням в порівняльному аспекті. Пацієнтів було розподілено на дві групи: основну групу, де лікування проводилось за протоколом із доповненням, та контрольну групу, де застосовувався стандартний протокол атипового видалення зуба. Оцінка стану тканин навколо постекстракційної рани проводилася на 1-й, 2-й, 5-й, 7-й, 30-ту добу після операції. Клінічні показники включали оцінку об’єму і топографії прикріплених ясен, глибини пародонтальних кишень, функціональні та біомеханічні показники другого моляра нижньої щелепи. Результати дослідження свідчать про те, що застосування авторського протоколу призвело до покращення стану прикріплених ясен та пародонтальних кишень, а також зменшення рухомості другого моляра. У пацієнтів основної групи на 30-ту добу спостерігалося відновлення показників ЕОД до фізіологічного рівня, що вказує на ефективність запропонованого методу хірургічного лікування. Висновок: Впрова- дження вдосконаленої стандартизаційної таблиці клінічних показників для оцінки стану тканин після видалення мезіальнонахилених ретенованих нижніх третіх молярів дозволяє покращити постопепараційний моніторинг репаративних процесів рані, своєчасно виявляти можливі ускладнення і складати алгоритм їх усунення. Встановлено, що в контрольній групі показники об’єму і топографії прикріплених ясен зменшуються в середньому на 20.0% від попереднього об’єму на 7-му добу, на відміну від основної групи, де даний показник вірогідно зменшується в середньому на 15,0% від початкових значень. Доведено, що на 2-гу добу після проведення оперативного втручання, збільшення глибини пародонтальних кишень до 15% від початкового рівня спостерігається у 24 пацієнтів (80% випадків) в основній групі, на відміну від контрольної, де зафіксовано збільшення показника глибини кишень на 15% у 27 пацієнтів (90% випадків). Нормалізація даного показника в основній групі зафіксована на 30-ту добу із збереженням невеликих змін у 6 пацієнтів (20% випадків) проти 16 пацієнтів (53,3% випадків) в контрольній групі. Вірогідні відмінності між групами встановлено при аналізі показників рухомості другого моляра нижньої щелепи та ЕОД. Встановлено відсутність рухомості другого моляру у 25 пацієнтів основної групи (83,3% випадків), на відміну від контрольної групи, де цей показник зафіксований нами у 70% випадках. Фізіологічна електропровідність зуба залишається на рівні нижче 5 одиниць у 27 пацієнтів основної групи (90,0% випадків) на 30-ту добу, а в контрольній – у 23 пацієнтів (69,0% випадків, що доводить ефективність запропонованого нами модифікованого протоколу атипового видалення мезіальнонахилених нижній третіх молярів. Dynamics_of_clinical_indicators This article highlights changes in clinical indicators, including the depth of periodontal pockets, thickness of attached gums, and the condition of the lower second molar, during the postoperative period. The purpose of the study was to evaluate the clinical indicators of healing in post-extraction wounds following the removal of mesially inclined impacted lower third molars, using both a standard protocol and a protocol with supplementaltreatment, in a comparative perspective. Subjects and Methods. The patients were divided into two groups: the main group, which followed the protocol with supplemental treatment, and the control group, which underwent the standard atypical toothextraction protocol. The condition of the tissues around the post-extraction wound was assessed on the 1st, 2nd, 5th, 7th, and 30th days post-operation. Clinical indicators included the evaluation of the volume and topography of attached gums, depth of periodontal pockets, as well as functional and biomechanical indicators of the lower second molar. Results. The results of the study indicate that the use of the proposed protocol led to improvements in the condition of the attached gums and periodontal pockets, as well as a reduction in the mobility of the second molar. In the main group of patients, by the 30th day, the indicators of electric pulp testing (EPT) returned to physiological levels, demonstrating the effectiveness of the proposed surgical treatment method. The study has revealed that in the control group, the indicators of the volume and topography of attached gums decreased by an average of 20.0% of the initial volume by the 7th day, unlike the main group, where this indicator significantly decreased by an average of 15.0% from baseline values. It has been proven thaton the 2nd day after the surgical intervention, an increase in the depth of periodontal pockets by up to 15%from the initial level was observed in 24 patients (80% of cases) in the main group, whereas in the control group, this was noted in 27 patients (90% of cases). Normalization of this indicator in the main group was noted by the 30th day while small changes persisted in 6 patients (20% of cases), as opposed to 16 patients (53.3% of cases) in the control group. Significant differences between the groups were determined from the analysis of second molar mobility and EPT. The absence of mobility of the second molar was found in 25 patients in the main group (83.3% of cases), compared to the control group where this indicator was observed in 70% of cases. Physiological electrical conductivity of the tooth remained below 5 units in 27patients from the main group (90.0% of cases) by the 30th day, while in the control group it was found in 23 patients (69.0% of cases), validating the effectiveness of our modified protocol for the atypical removal of mesially inclined lower third molars. Conclusion. The implementation of an improved standardization table for clinical indicators to assess tissue condition after the removal of mesially inclined impacted lower third molars enhances postoperative monitoring of reparative processes, enables timely detection of potential complications, and supports the development of algorithms for their resolution.
Діагностичні можливості конусно-променевої комп’ютерної томографії в ортодонтії
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Гутовська, Ірина Олексіївна; Виженко, Євгеній Євгенович; Куроєдова, Віра Дмитрівна; Галич, Людмила Борисівна; Hutovska, I. O.; Vyzhenko, Ye. Ye.; Kuroiedova, V. D.; Halych, L. B.
Прогрес не стоїть на місці, особливо у медичних технологіях, а саме у комп’ютерному програмному забезпеченні стала можливою 3D-конусно-променева комп’ютерна томографія для черепнолицевої цефалометрії, яка має вирішальне значення для оцінки та кількісного визначення анатомічних аномалій у 3D-цефалометричному аналізі. На сьогодні не існує єдиної методики або алгоритму використання 3D-конусно-променева комп’ютерна томографія для проведення цефалометрії. Тому метою нашого дослідження було провести аналіз та систематизацію наукових літературних джерел за допомогою электронної бази даних PubMed, а саме використаня конусно-променевої комп’ютерної томографії для 3D цефалометричної діагностики в ортодонтії: 1. Наукові статті, в яких відображені авторські методики проведення цефалометричного аналізу з використанням конусно-променевої комп’ютерної томографії; 2. Використання цефалометричного аналізу на основі 3D-конусно-променева комп’ютерна томографія для прямої діагностики зубощелепних аномалій, планування та оцінки ефективності ортодонтичного лікування; 3. Дослідження цефалометричних норм за даними конусно-променевої комп’ютерної томографії; 4. Аналіз положення язика у пацієнтів, які проходять ортодонтичне лікування; 5. Оцінка стану альвеолярної кістки щелеп на основі 3D-конусно-променева комп’ютерна томографія; 6. Використання конусно-променевої комп’ютерної томографії для діагностики генетичних захворювань черепно-лицевої області та супутніх патологій; 7. Дослідження скронево-нижньощелепного суглобу у ортодонтичних пацієнтів; 8. Морфологія м’язів нижньої щелепи; 9. Аналіз дихальних шляхів з використанням 3D-конуснопроменева комп’ютерна томографія. Маємо наступні висновки, що рентгенографічне дослідження є невід'ємною складовою діагностики та планування ортодонтичного лікування. Воно дозволяє детально вивчити структуру лицевого скелета та його взаємозв'язки з навколишніми м'якими тканинами. Це, у свою чергу, сприяє точнішому встановленню діагнозу. Цефалометричні вимірювання, виконані на зображеннях конусно-променевій комп’ютерній томографії, є більш точними та надійними, ніж ті, що виконуються на рентгенографічних зображеннях. За допомогою 3D-конуснопроменева комп’ютерна томографія отримано адекватні дані для ортодонтичного аналізу, додаткові цефалометричні рентгенограми не потрібні. Advancements in medical technology, particularly in computer software, have facilitated the use of 3D cone-beam computed tomography (CBCT) for craniofacial cephalometry, which plays a crucial role in assessing and quantifying anatomical anomalies in three dimensions. However, a standardized method or algorithm for utilizing 3D CBCT in cephalometry has yet to be established. The aim of this study was to analyze and systematize scientific literature available in the PubMed electronic database regarding the use of 3D cone-beam computed tomography (CBCT) for cephalometric diagnosis in orthodontics. The analysis focused on the following areas: scientific articles describing methods for performing cephalometric analysis using CBCT; applications of CBCT-based cephalometric analysis for diagnosing dentofacial anomalies, treatment planning, and evaluating the effectiveness of orthodontic treatment; sStudies establishing cephalometric norms based on CBCT; analysis of tongue position in patients undergoing orthodontic treatment; evaluation of alveolar bone conditions of the jaws using CBCT; use of CBCT in diagnosing genetic disorders of the craniofacial region and associated pathologies; studies on the temporomandibular joint in orthodontic patients; morphological analysis of the lower jaw muscles; assessment of airway morphology using 3D CBCT. Thus, we can conclude that radiographic examination is an essential component of diagnosing and planning orthodontic treatment. It enables a detailed analysis of the facial skeleton's structure and its relationship with surrounding soft tissues, leading to a more accurate diagnosis. Cephalometric measurements performed on 3D CBCT images are more precise and reliable compared to those conducted on conventional radiographic images. Additionally, 3D CBCT provides comprehensive data for orthodontic analysis, eliminating the need for additional cephalometric radiographs.
Кверцетин як коректор оксидативних порушень у тканинах сльозових залоз щурів за умов ліпополісахарид-індукованої системної запальної відповіді
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Романцева, Т. О.; Костенко, Віталій Олександрович; Romantseva, T. O.; Kostenko, V. O.
Метою роботи було з’ясування впливу кверцетину на продукцію головного ефектора оксидативного стресу – супероксидного аніон-радикала в тканинах сльозових залоз (СЗ) за умов ліпополісахарид (ЛПС)-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження були проведені на білих щурах лінії Вістар (n=21), розподілених на три групи: першу (контрольну), другу (після моделювання ЛПС-індукованої СЗВ), а також третю (тваринам внутрішньошлунково через зонд щодня протягом останнього тижня відтворення ЛПС-індукованої СЗВ вводили кверцетин у дозі 200 мг/кг). Для відтворення СЗВ використовували ЛПС Salmonella typhi. Виявлено, що ЛПС-індукована СЗВ викликає значне підвищення продукції супероксидного аніон-радикала у тканинах СЗ. Активація NADPH-залежних електронно-транспортних систем, мітохондріального електронно-транспортного ланцюга та NADPH-оксидази лейкоцитів є ключовими джерелами окисного стресу за цих умов. Введення кверцетину щурам із ЛПС-індукованою СЗВ ефективно знижує вироблення супероксидного аніон-радикала усіма досліджуваними джерелами, включаючи NADPH-залежні ферменти, мітохондріальний електронно-транспортний ланцюг і NADPH-оксидазу лейкоцитів. Зроблено висновок про здатність кверцетину пригнічувати оксидативний стрес і відновлювати функцію СЗ. The objective of this study was to investigate the effect of quercetin on the production of the primary oxidative stress effector, superoxide anion radical, in the tissues of lacrimal glands (LG) under conditions of lipopolysaccharide (LPS)-induced systemic inflammatory response (SIR). The research was conducted on 21 Wistar rats, divided into three groups: the first (control), the second (undergoing LPS-induced SIR modeling), and the third (animals receiving quercetin at a dose of 200 mg/kg via gastric gavage daily during the final week of LPS-induced SIR modeling). SIR was induced using Salmonella typhi LPS. The study has demonstrated that LPS-induced SIR significantly increased the production of superoxide anion radical in LG tissues. The activation of NADPH-dependent electron transport systems, the mitochondrial electron transport chain, and leukocyte NADPH oxidase were identified as key sources of xidative stress under these conditions. The administration of quercetin effectively reduced the production of superoxide anion radical by all investigated sources, including NADPH-dependent enzymes, the mitochondrial electron transport chain, and leukocyte NADPH oxidase. The study enables us to conclude that quercetin can suppress oxidative stress and restore the function of lacrimal glands.
Клініко-прогностична характеристика варіантів перебігу органної недостатності при гострому панкреатиті
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Левицький, Георгій Олександрович; Шейко, Володимир Дмитрович; Levytskyi, H. O.; Sheiko, V. D.
Гострий панкреатит залишається одним із найскладніших захворювань в абдомінальній хірургії, особливо через високу частоту розвитку органної недостатності, яка спостерігається у 15-20% пацієнтів та асоціюється з летальністю до 42% протягом першого тижня госпіталізації. Особливу актуальність має проблема раннього виявлення пацієнтів з високим ризиком розвитку органної недостатності. Вона, в свою чергу, є ключовим фактором, що визначає тяжкість перебігу та прогноз захворювання, розвиваючись у 15-20% пацієнтів з гострим панкреатитом. При цьому персистуюча органна недостатність асоціюється з летальністю до 42% протягом першого тижня госпіталізації. Існує декілька шкал оцінки тяжкості гострого панкреатиту, серед них: Acute Physiologic Assessment and Chronic Health Evaluation II, Bedside Index of Severity in Acute Pancreatitis та модифікована шкала Marshall, але жодна з них не демонструє точності щодо прогнозу розвитку органної недостатності, а максимальна чутливість сягає лише 75%. Метою дослідження було визначення та характеристика основних варіантів перебігу органної недостатності при гострому панкреатиті на основі комплексного аналізу клінічних, лабораторних показників та часових характеристик перебігу захворювання. Проведено ретроспективне дослідження 82 пацієнтів (2014-2019 рр.), розподілених на групи з наявністю органної недостатності (41 пацієнт) та без неї (41 пацієнт). Оцінювались клінічні показники, результати лабораторних досліджень та динаміка перебігу захворювання. На основі кластерного аналізу визначено варіанти перебігу органної недостатності. Виявлено три основні варіанти перебігу: "ранній респіраторний" (37.5% випадків), "пізній прогресуючий" (57.5%) та "мультисистемний" (5.0%), що відрізнялись за часом виникнення, характером ураження систем органів та клінічними наслідками. Найбільш несприятливим виявився "мультисистемний" варіант з найдовшою тривалістю госпіталізації (медіана 68.0 діб) та найвищою летальністю.Визначено основні прогностичні маркери та розроблено систему стратифікації ризику, що дозволяє оптимізувати моніторинг та лікувальну тактику з урахуванням варіанту перебігу органної недостатності. Intoroduction. Acute pancreatitis remains one of the most challenging diseases in abdominal surgery, particularly due to the high incidence of organ failure, occurring in 15-20% of patients and associated with mortality rates up to 42% during the first week of hospitalization. Early identification of patients at high risk for organ failure development is of particular importance. It, in turn, is a key factor determining the severity of the course and prognosis of the disease, developing in 15-20% of patients with acute pancreatitis. At the same time, persistent organ failure is associated with mortality of up to 42% during the first week of hospitalization. There are several scales for assessing the severity of acute pancreatitis, including: Acute Physiologic Assessment and Chronic Health Evaluation II, Bedside Index of Severity in Acute Pancreatitis and the modified Marshall scale, but none of them demonstrates accuracy in predicting the development of organ failure, and the maximum sensitivity reaches only 75%. The objective of this study was to identify and characterize the main patterns of organ failure in acute pancreatitis based on comprehensive analysis of clinical indicators, laboratory parameters, and temporal disease characteristics. Subjects and methods. This retrospective study included 82 patients (2014-2019), stratified into groups with organ failure (n=41) and without it (n=41). The assessment protocol included clinical parameters, laboratory findings, and disease progression dynamics. Cluster analysis was used to determine organ failure patterns. Results. Three main patterns were identified: “early respiratory” (37.5% of cases), “late progressive” (57.5%), and “multisystem” (5.0%), each differing in onset timing, organ system involvement, and clinical outcomes. The "multisystem" pattern exhibited the most unfavorable profile, with the longest hospitalization duration (median 68.0 days) and highest mortality. The study identified key prognostic markers and developed a risk stratification system, enabling optimized monitoring and treatment strategies based on the organ failure pattern.
Мінеральний компонент ротової рідини як показник репаративного остеогенезу після операції видалення зуба
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Хатту, Вікторія Віталіївна; Аветіков, Давид Соломонович; Буханченко, Ольга Петрівна ; Бойко, Ігор Васильович; Яценко, Павло Ігорович; Khattou, V. V.; Avetikov, D .S.; Bukhanchenko, O. P.; Boiko, I. V.; Yatsenko, P. I.
Загальновідомим є той факт, що операція видалення зуба супроводжується утворенням кісткового дефекту та поступовим розвитком атрофії альвеолярного відростка, що в свою чергу призводить до незадовільних результатів стоматологічної реабілітації пацієнтів. Адекватний об’єм альвеолярної кістки та повна морфологія альвеолярного відростка є необхідними для досягнення естетичної та функціональної реконструкції. Метою дослідження було встановити вплив кріоконсервованої плаценти та кверцетину на показники загального та іонізованого кальцію у ротовій рідині за умов репаративного остеогенезу після проведення операції видалення зуба. При проведенні дослідження встановлено, що вміст загального кальцію у ротовій рідині пацієнтів зазнавав статистично значущого підвищення на 20-ту добу після проведення операції видалення зуба на 5,2 %, 3,7 % та 4,8 % відповідно у 1-й, 2-й та 3-й клінічних групах. Динаміка іонізованого кальцію у ротовій рідині носила більш виражений характер. Через 20 діб після проведення операції видалення зуба його вміст статистично значимо підвищувався в усіх трьох клінічних групах на 23,0 %, 9,6 % та 33,3 % відповідно. У другій клінічній групі вміст іонізованого кальцію був нижчим на 16,7 % відносно групи контролю та на 12,1 % порівняно із групою, де застосовували кріоконсервовану плаценту на тлі стандартного протоколу лікування, отримані дані мали статистичну значимість. Через 90 діб після видалення зуба даний показник зазнавав статистично значущого зниження на 13,2 %, 6,3 % та 13,5 % відповідно у 1-й, 2-й та 3-й клінічних групах. Найменша динаміка показників загального та іонізованого кальцію у ротовій рідині пацієнтів після проведення операції видалення зуба була встановлена у пацієнтів, у яких стандартний протокол лікування супроводжувався використанням кріоконсервованої плаценти у комбінації із кверцетином, що може обумовлюватися локальними процесами резорбції кісткової тканини нижньої щелепи внаслідок вивільнення даного мінералу із кістки. Mineral_component_of_oral_fluid Tooth extraction is known to results in the formation of a bone defect and the gradual atrophy of the alveolar process, which can negatively impact the outcomes of dental rehabilitation. Adequate alveolar bone volume and the complete morphology of the alveolar process are essential for achieving aesthetic and functional reconstruction. The aim of this study was to determine the effect of cryopreserved placenta and quercetin on the levels of total and ionized calcium in oral fluid during the process of reparative osteogenesis following tooth extraction. Results. The study found that the content of total calcium in the oral fluid of patients showed a statistically significant increase on the 20th day after the tooth extraction procedure: by 5.2%, 3.7%, and 4.8% in the 1st, 2nd, and 3rd clinical groups, respectively. The dynamics of ionized calcium were even more pronounced. On day 20 after tooth extraction, the levels of ionized calcium increased significantly in all three clinical groups: by 23.0%, 9.6%, and 33.3%, respectively. In the second clinical group, the ionized calcium content was lower by 16.7% compared to the control group, and by 12.1% compared to the group where cryopreserved placenta was used alongside the standard treatment protocol, with these differences being statistically significant. Ninety days after tooth extraction, the levels of ionized calcium showed a statistically significant decrease: by 13.2%, 6.3%, and 13.5%, respectively, in the 1st, 2nd, and 3rd clinical groups. The least change in total and ionized calcium levels in the oral fluid was observed in patients treated with the standard protocol supplemented with cryopreserved placenta and quercetin. This may be attributed to local bone tissue resorption in the lower jaw, resulting in the release of this mineral from the bones.
Огляд сучасних методик оцінки ризику появи карієсу
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-26) Водоріз, Ярослав Юрійович; Браїлко, Наталія Миколаївна; Дворник, Анна Валентинівна; Ткаченко, Ірина Михайлівна; Vodoriz, Y. Y.; Brailko, N. M.; Dvornyk, A. V.; Tkachenko, I. M.
Сучасна стоматологія пропонує різноманітні інструменти оцінки ризику, такі як CAMBRA, Cariogram та ADA Risk Assessment Tool. Ці інструменти допомагають стоматологам розробляти індивідуальні плани лікування та профілактики. Однак, їхня ефективність все ще є предметом наукових дискусій. Матеріали та методи. Було проведено електронний пошук за допомогою баз даних Cochrane Library, PubMed та Scopus без обмежень за регіоном та роком видання. Використані ключові слова: CAMBRA, Cariogram, ADA Risk Assessment Tool, caries risk assessment, ECAT. Ця всебічна стратегія пошуку забезпечила широкий та неупереджений збір релевантних досліджень. Результати. Кількісні методи включають: CAMBRA (Caries Management By Risk Assessment), Cariogram, ADA Risk Assessment Tool, OHIS (Oral Health Impact Profile) та ECAT (Early Childhood Caries Assessment Tool). Якісні методи базуються на клінічному обстеженні, аналізі слини та генетичному тестуванні. Обговорення. Ключові подібності між вищезгаданими методами очевидні. По-перше, усі три методи використовують комплексну оцінку, враховуючи низку факторів, що сприяють ризику карієсу, таких як гігієна порожнини рота, дієта, історія зубів, склад слини, вплив фтору та інші фактори ризику. Подруге, кожен метод дозволяє індивідуальний підхід, що дає змогу розробляти персоналізовані плани лікування та профілактики на основі оціненого ризику пацієнта. Нарешті, усі три методи можуть допомогти виявити пацієнтів із високим ризиком карієсу, дозволяючи раннє втручання та профілактику. Висновки. З огляду на сучасні кількісні методи оцінки ризику появи карієсу, слід зазначити, що CAMBRA, ADA Risk Assessment Tool, Cariogram та ECAT є ефективними методами оцінки індивідуального ризику розвитку карієсу зубів. Кожен із них має свої сильні та сла-бкі сторони і найкращий вибір для конкретної стоматологічної практики може залежати від різних факторів, таких як уподобання стоматолога, наявні ресурси та демографічні дані пацієнтів. Introduction. Modern dentistry offers various risk assessment tools, such as CAMBRA, Cariogram, and the ADA Risk Assessment Tool. These tools help dentists create personalized treatment plans. However, their effectiveness is still debated. Materials and Methods. An electronic search was conducted using the Cochrane Library, PubMed, and Scopus databases without any regional or temporal restrictions. The following keywords were used: CAMBRA, Cariogram, ADA Risk Assessment Tool, caries risk assessment, ECAT. This comprehensive search strategy ensured a broad and unbiased collection of relevant studies. Results. Quantitative methods include CAMBRA (Caries Management by Risk Assessment), Cariogram, the ADA Risk Assessment Tool, OHIS (Oral Health Impact Profile), and ECAT (Early Childhood Caries Assessment Tool). Qualitative methods, on the other hand, rely on clinical examination, saliva analysis, and genetic testing. Discussion. The key similarities among the aforementioned methods are evident. First, all of these methods employ a comprehensive approach, considering multiple factors that contribute to caries risk, such as oral hygiene, diet, dental history, saliva composition, fluoride exposure, and other relevant risk factors. Second, each method supports an individualized approach, allowing for the development of personalized treatment and prevention plans based on the patient's specific risk profile. Finally, all of these methods are designed to identify patients at high risk for caries, facilitating early intervention and preventive measures. Conclusion. Contemporary quantitative methods for assessing caries risk, such as CAMBRA, the ADA Risk Assessment Tool, Cariogram, and ECAT, prove to be effective in evaluating individual risks for tooth decay. Each method has its strengths and limitations, and the optimal choice for a particular dental practice may depend on factors like the dentist’s preferences, available resources, and patient demographics.
Особливості діагностики та лікування пацієнтів із первинно-виявленим одонтогенним гайморитом на стоматологічному прийомі
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-26) Запорожченко, Владислав Миколайович; Ткаченко, Ірина Михайлівна; Zaporozhchenko, V. M.; Tkachenko, I. M.
У цій статті представлено аналітичний огляд сучасних підходів до діагностики та лікування пацієнтів з одонтогенним гайморитом, що виявляється на стоматологічному прийомі. Робота ґрунтується на вивченні та аналізі навчально-методичної, наукової та патентної літератури з метою висвітлення клінічних та терапевтичних аспектів цього захворювання. Мета дослідження — визначити ключові етапи розвитку методів діагностики одонтогенного гаймориту, їхню ефективність та взаємозв’язок із сучасними технологіями лікування. Для досягнення цієї мети було прове-дено патентно-інформаційний пошук у базах даних «Scopus», «PubMed», «ResearchGate». У ході роботи опрацьовано 39 наукових джерел, більшість з яких іноземні. Проведений аналіз дозволив систематизувати актуальні методи діагностики, які включають клінічні, рентгенологічні, ендоскопічні та мікробіологічні дослідження та охарактеризувати найбільш ефективні з них. Також було розглянуто мультидисциплінарний підхід до лікування, що поєднує стоматологічну та оторинола-рингологічну спеціалізації, з метою забезпечення комплексного підходу до лікування пацієнтів з одонтогенним гайморитом. Основний акцент було зроблено на терапевтичних стратегіях та особливостях їх застосування залежно від типу та етіології захворювання. Результати огляду підтверджують, що раннє виявлення та комплексний підхід до лікування одонтогенного гаймориту мають вирішальне значення для запобігання ускладнень та досягнення стійких клінічних результатів This article presents an analytical review of modern approaches to diagnosing and treating patients with odontogenic maxillary sinusitis, often identified during dental appointments. The study is based on the analysis of educational, methodological, scientific, and patent literature to highlight the clinical and therapeutic aspects of this condition. The aim of the study is to determine the key stages in the development of diagnostic methods for odontogenic maxillary sinusitis, assess their effectiveness, and explore their relationship with modern treatment technologies. To achieve this, a patent information search was conducted using the Scopus and PubMed databases. A total of 39 scientific sources were analyzed, the majority of which were international studies. This analysis enabled the systematization of current diagnostic methods, including clinical, radiological, endoscopic, and microbiological approaches, with a focus on their effectiveness. The multidisciplinary approach to treatment, combining dental and otorhinolaryngological specializations, was also considered in order to provide a comprehensive approach to the treatment of patients with odontogenic maxillary sinusitis. The main emphasis was placed on therapeutic strategies and features of their application depending on the type and etiology of the disease. The results of the review confirm that early detection and a comprehensive approach to the treatment of odontogenic maxillary sinusitis are crucial for preventing complications and achieving sustainable clinical outcomes.
Особливості надання медичної допомоги постраждалим серед мирного населення внаслідок вибухової травми
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Прокопенко, Костянтин Анатолійович; Prokopenko, K. A.
Вступ. Після 24 лютого 2022 року, коли Україна зіткнулася з новими реаліями війни, життя медичної спільноти кардинально змінилося. У сучасному світі, де війни та конфлікти стали частиною реальності, питання травмування під час бойових дій набуло особливого значення. Мирне населення часто є випадковими жертвами конфлікту, і не мають спеціальних заходів захисту. А лікування поранених цивільних має свої особливості, оскільки, на відміну від військових, цивільні часто мають супутню коморбідну патологію, яка ускладнює процес медичної допомоги та реабілітації. Метою дослідження було провести аналіз пошкоджень внаслідок вибухової травми серед мирного населення, розробити алгоритм діагностики та лікування хворих на вибухову травму. Матеріали та методи дослідження. Були проаналізовані медичні карти стаціонарних хворих 94 постраждалих внаслідок вибухової травми, які знаходились на лікуванні у хірургічному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня» Харківської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» Харківської міської ради у 2022-2024 рр., з них – жінок – 36 (38,3%), у віці від 21 до 87 років, чоловіки – 58 (61,7%), у віці від 23 до 86 років. Результати дослідження та їх обговорення. У всіх 94 пацієнтів, котрі потрапили до стаціонару були виявлені пошкодження м’яких тканин. З них у 45 хворих (47,9%) - це були пошкодження м’яких тканин однієї анатомічної ділянки тіла або кількох без пошкоджень органів грудної, черевної порожнин та порожнини таза. Усім хворим першочергово виконувалися хірургічні обробки ран, метою котрих була зупинка кровотечі, видалення видимих сторонніх тіл, дебрідмент. У хворих на травматичну ампутацію кінцівок виконувалися хірургічні обробки ран з формуванням кукси кінцівки. Хворим з кістково-травматичною патологію виконувалося іммобілізація уражених ділянок. В подальшому проводилося динамічне спостереження за ранами. У 49 постраждалих (52,1%) були виявлені пошкодження внутрішніх органів. Усім хворим з наявністю внутрішньоплевральних ускладнень першим етапом першочергово виконувалося дренування плевральних порожнин за Бюлау. Другим етапом при наданні допомоги постраждалим з поєднанною травмою було виконання лапаротомії з інтраопераційним вирішенням об’єму операції. Третім етапом при лікуванні цих хворих було лікування ран. На первинній операції об’єм втручання обмежувався хірургічною обробкою ран, гемостаз, тампонування раньових каналов. В подальшому виконувалися повторні хірургічні обробки ран з накладанням первинном-відтермінованих швів або з встановленням VAC-систем дренування ран при масивному ураженні м’яких тканин з подальшою аутодерматопластикою. Висновки. Досвід лікування постраждалих свідчить про необхідність застосування поетапного підходу до лікування вибухових травм із використанням сучасних хірургічних та реанімаційних методів. Вважаю, що саме такий підхід до лікування постраждалих внаслідок вибухової травми здатний дати гарний результат лікування. Незважаючи на важкість поранень та наявність коморбідної патології, всі пацієнти були виписані у задовільному стані, що демонструє високу ефективність запропонованого підходу до лікування. Introduction. On February 24, 2022, Ukraine faced a stark new reality as war reshaped the lives of its people, including the medical community. In today's world, where wars and conflicts have become an unfortunate part of reality, the management of injuries sustained during combat operations has gained critical importance. Civilians, often unintended victims of conflict, lack the protective measures afforded to military personnel. Treating wounded civilians presents unique challenges, as they frequently suffer from comorbidities that complicate both medical care and rehabilitation. These factors necessitate tailored approaches to diagnosis, treatment, and recovery. The aim of this study was to analyze the injuries caused by blast trauma among the civilian population and to develop an algorithm for the diagnosis and treatment of patients affected by such trauma. Materials and methods. Medical records of 94 inpatients with explosive injuries treated in the surgical departments of the Communal Non-Commercial Institution of the Kharkiv Regional Council “Regional Clinical Hospital” and the Communal Non-Commercial Institution of the Kharkiv City Council “City Clinical Multidisciplinary Hospital No. 25” between 2022 and 2024 were analyzed. Among the patients, 36 (38.3%) were women aged 21 to 87 years, and 58 (61.7%) were men aged 23 to 86 years. Results and Discussion. Soft tissue injuries were observed in all 94 patients admitted to the hospital. Of these, 45 patients (47.9%) sustained soft tissue damage to one or more anatomical regions without involvement of thoracic, abdominal, or pelvic organs. All patients underwent surgical treatment of wound, which included hemorrhage control, removal of visible foreign bodies, and wound debridement. For patients with traumatic limb amputations, surgical treatment included the formation of limb stumps. Patients with bone injuries underwent immobilization of the affected areas. Subsequently, dynamic monitoring of the wounds was conducted to assess healing and detect complications. Internal organ damage was identified in 49 victims (52.1%). All patients with intrapleural complications underwent Bülau drainage of the pleural cavities as the initial intervention. The second stage of care for victims with combined trauma involved laparotomy, during which the extent of the surgical procedure was determined intraoperatively. The third stage focused on wound management. During the primary operation, interventions were limited to wound debridement, hemostasis, and tamponade of wound channels. Subsequent procedures included repeated wound treatments, the primary delayed closure, or the use of vacuum-assisted closure (VAC) systems in cases of extensive soft tissue damage. For such cases, the final step involved autodermoplasty. Conclusions. The experience of managing these victims highlights the importance of a stepwise approach to treating blast injuries, integrating modern surgical and resuscitation techniques. This structured approach has demonstrated its potential to yield favorable outcomes. Despite the severity of injuries and the presence of comorbidities, all patients were discharged in satisfactory condition, underscoring the high efficacy of the proposed treatment strategy.
Оцінка впливу фізичної активності на ортопедичне та ортодонтичне здоров’я у дітей
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Литовченко, Степан Олександрович; Lytovchenko, S. O.
Актуальність. Дослідження взаємозв'язку між фізичною активністю, ортопедичними патологіями та стоматологічним здоров’ям дітей є надзвичайно актуальним у контексті зростаючої участі дітей у спорті. Ортопедичні патології, такі як деформації хребта (сколіоз, кіфоз) і кінцівок (вальгусна, варусна деформація), остеохондропатії найчастіше проявляються під час періоду росту і можуть бути спричинені низкою факторів, включаючи генетичну схильність, фізичну активність та механічні навантаження. Розуміння цих взаємозв’язків дозволить розробити оптимальні рекомендації щодо фізичної активності для дітей з метою профілактики захворювань опорно-рухового апарату та підтримки загального здоров’я. Це дослідження спрямоване на отримання нових даних для розробки рекомендацій щодо безпечної участі дітей у спорті, що сприятиме оптимальному розвитку опорно-рухової системи та стоматологічного здоров'я. Мета. Метою дослідження було визначення впливу різних видів спортивної активності на поширеність ортопедичних патологій, гіпермобільності суглобів та неправильного прикусу у дітей. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 86 дітей віком від 10 до 17 років, які були поділені на дві групи: 54 дітей, що займалися спортом більше 6 годин на тиждень протягом більше одного року, та 32 дітей, які не мали спортивної активності. Спортивно активна група включала наступний розподіл: 17 дітей займалися танцями (12 дівчат і 5 хлопці), 14 – футболом (13 хлопців і 1 дівчина), 2 – волейболом (2 дівчат), 2 – баскетболом (2 хлопців), 8 – бойовими мистецтвами (4 дівчат і 4 хлопців), і 11 – плаванням (6 дівчат і 5 хлопців). Для статистичного аналізу учасники, що займалися футболом, волейболом та баскетболом, були об'єднані в групу «ігрові види спорту», яка налічувала 18 осіб (15 хлопців і 3 дівчат). Група без спортивної активності служила контрольною. Загалом у вибірці було 46 хлопців і 40 дівчат. Було проведено клінічну ортопедичну оцінку та переглянуто стоматологічні дані на основі попередніх візитів до стоматолога. Ортопедична оцінка включала: Тест Адамса для виявлення сколіозу, Сколіометрія, Клінічна оцінка постави, Оцінка мобільності суглобів за шкалою Бейтона, Індекс постави стопи, Анкетування щодо спортивної активності. Статистичний аналіз проводився за допомогою програмного забезпечення EasyMedStat. Для порівняння даних між спортивно активною та неактивною групами використовувався U-тест Манна-Вітні для непараметричних даних. Також було використано тест Краскела-Волліса для порівняння декількох спортивних підгруп (танцюристи, ігрові види спорту та бойові мистецтва). Результати. Дослідження показало, що діти, які займаються спортом, мають меншу гіпермобільність суглобів порівняно з контрольною групою. При цьому, різні види спорту мали неоднаковий вплив на мобільність суглобів. Контактні види спорту, такі як футбол та бойові мистецтва, корелювали з меншою гіпермобільністю, тоді як танці, що вимагають більшої гнучкості, – з більшою. Водночас, спортивна активність не була пов’язана зі зниженням частоти ортопедичних патологій чи неправильного прикусу. Висновки. Отримані результати свідчать про те, що регулярна фізична активність може сприяти зміцненню суглобів та зменшенню гіпермобільності. Однак, тип спорту має важливе значення. Для профілактики ортопедичних проблем рекомендується обирати види спорту, які сприяють розвитку сили та координації. Водночас, неправильний прикус, як правило, залежить від генетичних факторів та ранніх дитячих звичок, а не від фізичної активності.
Оцінка особливостей мікроциркуляторного русла сітківки після регматогенного відшарування
(Полтавський державний медичний університет, 2024-12-26) Іванченко, Анна Юріївна; Ivanchenko, A.
Актуальність. На сьогоднішній день, не дивлячись на вдосконалення технології хірургічного методу лікування відшарування сітківки, ризик зниження зору залишається на високому рівні. Точна оцінка змін мікроциркуляторного русла макулярної області за допомогою оптичної когерентної томографії-ангіографії допоможе більш точно прогнозувати відновлення зору у пацієнтів, що є актуальною задачею сучасної офтальмології. Мета. Проаналізувати зміни мікроциркуляторного русла сітківки після успішної вітректомії з приводу регматогенного відшарування сітківки без та з відшаруванням макулярної зони й оцінити їх вплив на післяопераційні зорові функції. Матеріали і методи дослідження. Під спостереженням перебували 89 пацієнтів до групи з регматогенним відшаруванням сітківки без відшарування макули увійшло 47 пацієнтів і 42 пацієнта з регматогенним відшаруванням сітківки з відшаруванням макули. За допомогою оптичної когерентної томографії-ангіографії вивчали параметри міроциркуляторного русла сітківки у пізніх післяопераційних термінах (18 місяців). Всім пацієнтам була виконана закрита субтотальна вітректомія , ендолазеркоагуляцію сітківки з тампонадою вітреальної порожнини газо-повітряною сумішшю октафторпропану (C3F8). Результати. При проведенні кореляційного аналізу між даними ІІ групи у терміні 18 місяців було виявлено кореляцію між найкраще корегована гострота зору та щільністю глибокого капілярного сплетіння (r = 0,69, p = 0,023) та між найкраще корегована гострота зору та площею фовеальної аваскулярної зони (r = 0,24, p = 0,013). Висновки. Відновлення мікроциркуляторного русла відбувається і в пізніх післяопераційних термінах у пацієнтів з регматогенним відшаруванням сітківки з відшаруванням макули. Показники оптичної когерентної томографії-ангіографії (щільность глибокого капілярного сплетення та площа фовеальної аваскулярної зони) є факторами, які впливають на зорові функції після операції з приводу регматогенного відшарування сітківки. Introduction. Despite advancements in surgical techniques for treating retinal detachment, the risk of vision loss remains significant. Accurate assessment of changes in the macular microvascuature using optical coherence tomography-angiography (OCT-A) can improve predictions for recovery of vision in patients, making this a critical area of focus in modern ophthalmology. Purpose: to analyze changes in the retinal microvasculature following successful vitrectomy for rhegmatogenous retinal detachment (RRD), both with and without macular detachment, and to evaluate their impact on postoperative visual function. Materials and methods. A total of 89 patients were studied. Group I consisted of 47 patients with RRD without macular detachment, while Group II included 42 patients with RRD with macular detachment. Retinal microvasculature parameters were assessed in the late postoperative period (18 months) using OCT-A. All patients underwent closed subtotal vitrectomy, retinal endolaser coagulation, and vitreous tamponade with an octafluoropropane (C3F8) gas-air mixture. Results. In Group II, correlation analysis at 18 months revealed a significant relationship between the density of the deep capillary plexus and best-corrected visual acuity (BCVA) (r = 0.69, p = 0.023). Additionally, a correlation was observed between BCVA and the area of the foveal avascular zone (FAZ) (r = 0.24, p = 0.013). Conclusions. Restoration of the retinal microvasculature continues into the late postoperative period in patients with RRD involving macular detachment. OCT-A parameters, specifically deep capillary plexus density and FAZ area, are significant factors influencing visual function following surgery for RRD.
Оцінка показників сприйняття освітнього середовища студентами-медиками у Полтавському державному медичному університеті
(Полтавський державний медичний університет, 2024) Федорченко, Ігор Леонідович; Литовка, Володимир Вікторович; Стриженок, Віталій Петрович; Северин, Юрій Миколайович
Освітнє середовище – це комплекс зовнішніх факторів, необхідних для успішного освітнього процесу, умов формування і можливостей для розвитку особистості. Дослідження освітнього середовища є пріоритетним у закладах вищої освіти по всьому світу, що спричинено його впливом на результати навчання. Мета дослідження. Вивчити показники сприйняття освітнього середовища студентами, які здобувають освіту другого (магістерського) рівня у Полтавському державному медичному університеті. Матеріали та методи. У статті проаналізовано результати опитування 220 здобувачів 1-3 курсів навчання другого (магістерського) рівня вищої освіти Полтавського державного медичного університету. Для цього було розроблено опитувальник з 93 запитань, що мав на меті аналіз проблеми вибору студентами-медиками адаптації до навчання та факторів, які сприяють цьому вибору, і включав шкали навчального середовища Джона Гопкінса та шкали навчального середовища медичних шкіл. Для проведення опитування використовувався сервіс Google Forms (https://docs.google.com/forms). Опрацювання результатів опитування проводилося з допомогою сервісу Google Tables та пакету MS Office 2019. The educational environment comprises a complex set of external factors essential for a successful educational process, fostering conditions for personal growth and development. The study of the educational environment is a priority for higher education institutions globally due to its significant impact on learning outcomes and overall student success. The purpose of this study is to analyze indicators of students’ perception of the educational environment at Poltava State Medical University among those pursuing second-level (Master's) education. Materials and Methods. Materials and Methods. This study analyzes the results of a survey conducted among 220 students in their 1st to 3rd years of the second (Master's) level of higher education at Poltava State Medical University. A questionnaire consisting of 93 questions was developed to examine medical students’ adaptation to learning and the factors influencing their choices. The questionnaire incorporated the Johns Hopkins Learning Environment Scale and the Medical School Learning Environment Scale. The survey was conducted using Google Forms (https://docs.google.com/forms), and the results were processed using Google Sheets and MS Office 2019. Statistical significance was set at p < 0.05. Results. According to the Spielberg-Hanin subscale of situational anxiety, the mean score of the participants was 53.44 [51.0–56.0], while the mean score for reactive anxiety was 51.77 ± 0.44. The combined scores for situational and reactive anxiety in women averaged 106.91 [105.0–129.0], and in men, 106.0 [99.0–113.0] (p < 0.0001); no significant differences were found between medical and dental students for these scales (p = 0.7145). Respondents rated their overall perception of the educational environment as 1.0 [0–1.0]. A weak correlation was observed between their perception of the educational environment and scores on the situational anxiety scale (ρ = 0.13; p = 0.0048). No correlation was found with reactive anxiety scores (ρ = -0.016; p = 0.78), the Johns Hopkins Learning Environment Scale (R = -0.02; p = 0.88), or the Medical School Learning Environment Scale (R = -0.16; p = 0.18). Gender differences were not observed on the Johns Hopkins Learning Environment Scale (U = 4774, p = 0.24). However, on the Medical School Learning Environment Scale, the average score was higher for women (0.46 ± 0.04) compared to men (0.44 ± 0.06) (U = 2.272, p = 0.0262). A moderate correlation was identified between the Johns Hopkins Learning Environment Scale and the Medical School Learning Environment Scale (R = 0.73; p < 0.05). Conclusion. The scales are relevant and reliable tools for assessing medical students’ perception of the educational environment, particularly in terms of satisfaction with the psychological microclimate of learning. Evaluating medical students’ perception of the educational environment should consider gender, age, and social and living conditions.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2024, Том 24, вип. 4 (88) за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування